Lavra - Життя дочірніх монастирів Лаври.

Життя дочірніх монастирів Лаври.

Окрім Унева, на даний час Лавра має ще одинадцять обителей, переважна більшість яких (8) розташовані в Галичині. Проте, є по одному монастирі в Білорусі та Польщі, а також у столиці нашої Батьківщини – Києві. Усі монахи, що проживають у дочірніх обителях не мають окремої “спеціалізації”, а ставлячи, насамперед, перед собою мету досягнути християнської досконалості, роблять те, що є найбільш необхідне у даній ситуації і місці.

Отож, у Львові знаходяться три чернечі обителі. Найбільшою із них є монастир Св. Михаїла (так із 17 серпня 2004 р. називається колишній монастир Св. Йосифа Обручника) із 20 монахами під керівництвом настоятеля – ієромонаха Феодора (Мартинюка). Ченці моляться у храмі повне церковне правило, приватнo моляться в келії Ісусову молитву, Акафісти і виконують різноманітні служіння. Священики і диякони працюють у душпастирстві: уділяють Таїнства, є духовними провідниками спільнот, які діють при храмі, провадять катехизацію для молоді і наречених, моляться над хворими. Брати допомагають ієромонахам у душпастирській праці, студіюють у вищих навчальних закладах (Академії Мистецтв, Музичній Академії), займаються іконописом у майстерні при обителі, реставрують ікони, навчають дітей церковного співу. Монастир займається доброчинною діяльністю: допомога убогим, хворим і самотнім особам.
Також при обителі діє парохія Св. арх. Михаїла. Тому тут діє чотири хори: “Благовіст”, який вперше співав Літургію 21 листопада 1991 р і з того часу став відомим не лише в Україні, але і поза її межами; молодіжний хор “Аксіос”, який хоча і було створено відносно недавно – 2 вересня 2003 року, але незважаючи на це, він бере активну участь в літургійному житті парохіальної громади. До його складу входить понад ЗО молодих людей, воістину відданих справі хорової молитви; а третій – дитячий хор, який об’єднує наймолодших прихожан віком від 6 до 14 років, і який було створено у 2002 році з ініціативи брата Амвросія (Лехтерова). Четвертим є хор під назвою “Мироносиці”. Окрім того, при парохії діє Катехитична недільна школа, яку відвідують понад 200 учнів, та Біблійна богословська школа. Тут також є різні товариства та організації, кожна з яких займається своєю харизмою. Це: Марійська Дружина та організована нею “Католицька аптека”; “Сарепта”; “Діти Христа” та “Молитовна група”. Деякі з них об’єднують дорослих прихожан, інші – молодь, а ще інші – дітей. Також відомим є товариство “Розвій”, яке займається виготовленням різноманітних церковних предметів.
Інша дочірня обитель – обитель св. Йоана Хрестителя у Шевченківському Гаю. Тут є декілька іноків, що займаються обслуговуванням храму Премудрості Божої. Також при цій обителі діє видавництво “Свічадо”. Саме видавництво виникло у кінці 1980-х років у Польщі. А з 1992 р. – видавництво співпрацює із студійськими ченцями, випускаючи кожного місяця по 3-5 найменувань книг з духовності, психології і т.п. Особливо можна відзначити серію “Джерела Християнського Сходу”, завдяки якій широке коло читачів має нагоду пізнати традицію нашого християнства. Видавництво поступово розширюється, зокрема, 4 травня 2004 року Патріарх Любомир освятив нові приміщення “Свічадо”.
Третя львівська обитель – студійний дім Св. Йоана Богослова, який розташований у Рудно поблизу Львівської Духовної Семінарії. Цей монастир був іще за часів підпілля. А на даний час у ньму проживають ті монахи, які навчаються у семінарії. Настоятелем тут є ієромонах Йосафат (Войтек), який одночасно являється й економом усіх монастирів Студійського Уставу та викладачем у Семінарії.
Окрім того, у Львівській області є ще дві обителі: Спасо-Преображенська у місті Городку та Хрестопроісхожденська у селищі Підкамінь на Бродівщині. Специфікою цих двох монастирів є те, що вони знаходяться у колишніх латинських кляшторах, які свого часу були закритими та зруйнованими у радянські часи. Наприклад, з 1946 р. підкамінський монастир був в’язницею, а через десять років, як це було “традиційно” для комуністів, його перетворено на психо-неврологічний інтернат закритого типу. Щодо храму, то із нього спочатку зроблено конюшню, а потім – гараж для сільськогосподарської техніки. І лише у 1997 р. храмові споруди та частину келій було передано монахам. На даний час тут ведуться реставраційні роботи, оскільки споруди є надзвичайно поруйнованими. А обитель у м. Городку колись належала монахам-францисканам, а потім, за імператора Йосифа ІІ, була закритою. За радянських часів, як “традиційно”, тут було спочатку розміщено в’язницю, а пізніше перепрофільовано на господарські склади. І лише у 1994 р. її було передано монахам Студійського Уставу. Проте, відновлювальні роботи змогли розпочатися лише через три роки. Реставрація триває і надалі.
У Карпатських горах, на Івано-Франківщині, діє як і до війни та часи підпілля, монастир Св. прор. Іллі у передмісті м. Яремче – Дорі, який особливо прославився через подвижницьке життя блаженних старців, покійних отців Мирона (Деренюка) та Павла (Чучмана). Отець Павло, як уже згадувалося, допровадив обитель до вільних часів, та переставився до Господа у 2001 році, пострижений у велику схиму. Окрім того, у самому місті, на місці колишньої дачі обкому КПРС, було організовано реколекційний будинок, де кожного року відбуваються дні духовної обнови для ченців, а влітку, приймаються діти із меж зони, яка найбільше постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Другою обителлю Івано-Франківщини є скит Св. Андрея, що розташований в урочищі Лужки, поблизу Осмолоди. Його було освячено 13 грудня 2000 р. Тут, у горах, посеред лісів, проживають ченці, які ведуть споглядальне життя та займаються Ісусовою молитвою.
Також, є одна обитель на Тернопільщині. Це монастир Св. Тройці у славній відпустовій місцевості Зарваниця. Тут обитель існувала ще до війни, проте радянською владою її було закрито, а дерев’яний храм – спалено. І от, “після довгих років переслідування, 11 липня 1993 р., недалеко від цілющого джерела, на горі, відбулося освячення місця під новий Святотроїцький монастир. Зараз на цьому місці зведено монастирський будинок та чудову дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Освячення церкви відбулося на празник Пресвятої Трійці 24 червня 2002 року”.
За межами Галичини є три обителі. Перша з них – це місійна станиця в м. Києві. Її було засновано у березні 2004 р. поблизу каплиці, де у майбутньому постане Патріарший Собор Воскресіння Христового. І саме насельники цієї станиці провадять у вищезгадуваній капличці щоденні богослужіння. Дві інші обителі є розташованими поза межами нашої Батьківщини. Це: Борисо-Глібський монастир у славному місті Полоцьку (Білорусь), де свого часу архієпископом був Свмч. Йосафат. Цей монастир було засновано у 1994 р., і протягом десяти років, обитель функціонує, як своєрідний духовний центр Білоруської Греко-Католицької Церкви. І остання обитель – це місійна станиця у Висовій на Лемківщині (Польща). Окрім того, у 1990-х роках існував монастир у місті Сент-Кетрінс (провінція Онтаріо, Канада), настоятелем якого був теперішній ігумен Лаври – ієромонах Венедикт. Проте, у 1999 р. цю обитель було розформовано.