Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського Уставу

  Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського Уставу – чоловічий ставропігійний монастир, що підлягає Главі УГКЦ, керується Кодексом Канонів Східних Церков та монашим “Типіконом”, укладеним Митрополитом Андреєм (1865-1944) та блаженним архимандритом Климентієм (1869-1951) Шептицькими на основі уставів Студійської традиції та інших древніх іночеських уставів. У правовідносинах з державою монастир керується Статутом релігійної організації відповідно затвердженим державними органами.

  Унівська Лавра налічує близько 70 монахів, які проживають у Лаврі та в семи її дочірніх монастирях, служачи Богові і Церкві своїм аскетичним життям молитви й посту, плекаючи богослужбову та духовну традицію християнського Сходу. Студійські монастирі теж займаються душпастирською діяльністю, приймають прочан.

  Членом Лаври може бути вірянин Католицької Церкви, який, відчувши Боже покликання до богопосвяченого життя, покидає світ і віддає себе на служіння Богу. Вступити в монастир можна від 17 років життя. Після піврічної кандидатури, початківець отримує перший монаший постриг, потім протягом трьох років випробовує твердість свого наміру, тричі складаючи перед Богом тимчасові річні монаші обіти. Відтак інок, з любові до Бога і з бажання служити йому неподільним серцем, приймає Малу Схиму, тобто вічні монаші обіти, обітуючи Богові побожне аскетичне життя у пості, відреченні від світу, в убожестві через повну відмову від приватної власності, у чистоті у безженному стані та в послусі церковній і монастирській владі.

  «Богопосвячене життя закорінене на прикладі життя і на вченні Господа нашого Ісуса Христа – це дар Бога Отця своїй Церкві за діянням Святого Духа. Складаючи перед Богом обітницю євангельських рад, приймаючи притаманні Ісусові риси: дівство, вбогість і послух, богопосвячені особи стають «світлом світу» (Мт. 5, 14) і спрямовують погляд віруючих до Божого Царства, яке вже діє в історії, але остаточно виповниться у небі». Монахи, як апостоли, залишають усе, «щоб бути разом із Ним», щоб посвятити себе цілковито на служіння Богові й ближнім, щоб «у відреченні від світу служити світові». «Завдяки численним харизмам духовного й апостольського життя, якими обдаровує Святий Дух, монашество спричиняється до ширення Христової Благовісті у світі, до духовного піднесення та оновлення суспільства (св. Папа Іван-Павло ІІ, Богопосвячене життя).

  «Якщо хочеш бути досконалий, піди, продай, що маєш … потім приходь і йди за Мною» (Мт. 19, 21). «І кожний, хто задля Імени Мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, у сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину» (Мт. 19, 29).