Історія успенських прощ до Унівської Лаври

Проща до Святоуспенської Унівської Лаври 25-27 серпня 2011 р.Б.

Звернення до прочан

– Владика Венедикт до учасників прощі
– Слово Ігумена Унівської Лаври
– Слово керівника прощі
– Слово з нагоди ХХ-ої прощі
– Подячна грамота керівнику прощі

Владика Венедикт до учасників прощі

  «Хто щоразу бере участь у прощах до Унева, бачить, як вони кількісно та якісно зростають», − Владика Венедикт (Алексійчук) до учасників прощі

  25-28 серпня 2011 року відбулася 20-та ювілейна проща до Свято-Успенської Унівської лаври. Понад півтори тисячі прочан з України та світу три дні йшли зі Львова до Унева (60 км), щоб віддати шану чудотворній іконі Пресвятої Богородиці, зачерпнути сил та віри в цілющому джерелі, відвідати давнє монаше поховання на Чернечій горі, помолитися у святій обителі монахів Студійського уставу та взяти участь у святковому Богослужінні.

  Напередодні свята Успіння Пречистої Діви відбулися традиційні нічні чування, в яких під зоряним небом Унева спільно славили Бога паломники із всіх західних областей України, з Києва, Кіровограда, Одеси, Сум, а також гості з Білорусі, Польщі, Словаччини, Німеччини, Франції та Швейцарії.

  Після хресної ходи довкола храму з плащаницею Успіння, під час Великої вечірні, з вітальним словом до прочан звернувся присутній на святкуваннях Єпископ-помічник Львівської архиєпархії Владика Венедикт (Алексійчук).

  «Божа ласка зібрала нас разом, щоб ми відзначили велике свято − перехід Богородиці від земного життя до вічності. Вже сотні літ до Унівського монастиря приходять у цей день прочани, бажаючи віднайти тут Бога. Йдемо з різними почуттями, переживаннями, однак кожен очікує, що на цьому місці, де просіяла своїм явленням Пресвята Богородиця, отримаємо благодать, сповнимося великої радості життя», − сказав у своєму слові до прочан Єпископ-помічник Львівської архиєпархії.

  «Покликання християн, − продовжив свою проповідь Владика Венедикт, − ставати проповідниками Христа, являти Бога світові, як це робили святі − не лише словами, а власним життям. Пресвята Богородиця дозволила Богові діяти через себе, носячи цього Бога – Ісуса Христа – у своєму серці», − побажав Владика Венедикт.

  Львівський архиєрей зауважив: «Сьогоднішнє свято вимагало чималих старань. Хто щоразу бере участь у прощах до Унева, бачить, як вони кількісно та якісно зростають. Але мало хто знає, скільки зусиль, нервів, праці треба витратити, щоб цього досягти. Господь вибрав собі таку «жертву», яка вже багато років поспіль вкладає всі свої можливі й неможливі зусилля, збирає команду і веде прочан до Свято-Успенської Унівської лаври. Ця особа − наш співбрат, ієромонах Юстин (Бойко)».

  На знак вдячності та з нагоди 20-го ювілейного унівського паломництва від імені Церкви Єпископ-помічник Львівський вручив організаторові духовної мандрівки, її натхненникові та ведучому – о. Юстину, подячну грамоту, зауваживши, що це лише відзнака, а справжня подяка чекатиме душпастиря в Небі.

  «Унівська проща формує мене як священика, монаха та людину. Ця прочанська діяльність відкрила одну з можливостей моєї реалізації. Намагаюся виконувати її з любов‘ю та відданістю. Прошу в Бога бути добрим знаряддям в Його руках», − сказав керівник Унівської прощі. За допомогу в організації паломництва о. Юстин (Бойко) висловив подякував своїй команді – мирянам, семінаристам Дрогобицької та Львівської семінарій і студентам Українського католицького університету.

  Наступного дня, 28 серпня, відбулася святкова Божественна Літургія, яку очолив Єпископ-помічник Львівської архиєпархії Владика Венедикт.

Маріанна Кузан
Джерело: УГКЦ
Фото: Павло Слюсарчук

Слово Ігумена Унівської Лаври

Дорогі прочани!

  Вже минає двадцять років з того часу, коли в Унівській Лаврі почало відроджуватися монаше життя. 1991 р. в Успенському храмі Лаври після жахливого лихоліття переслідування вперше було відслужено богослуження ченцями студійського уставу. Того ж року розпочався активний прочанський рух до Унева, в якому особливе місце займає успенська піша проща зі Львова. У цій прощі вже взяли участь десятки тисяч прочан. Що потягає нас здійснювати прощі? Чи тільки можливість випробувати свої фізичні сили, адже проща вимагає багато зусилля? Напевно, ні. Головним стремлінням прочанина є почути Слово Боже, яке дуже часто проповідується протягом прочанського шляху та на сам празник Успення в Уневі. Прочанин у Слові Божому віднаходить дороговказ для свого життя. Так легко загубитися на життєвих шляхах у теперішньому світі. А скільки можемо зустріти фальшивих орієнтирів, які неправдиво вказують людині життєвий напрям.

  Без сумніву Слово Боже є найкращим і найпевнішим нашим орієнтиром, бо ж саме у Господа є «слова життя вічного» (Ів. 6, 68)! Незамінним нашим співпрочанином є Пресвята Богородиця, котра була Матір’ю Слова Божого і котра подала нам приклад зберігати Його у своєму серці (Лк. 2, 51). Нехай вона нас супроводжує й у цій ювілейній прощі.

  Дорогі прочани! Ми щиро бажаємо вам, щоб кожен із вас й цього року щасливо пройшов свій паломницький шлях до Унева та щоб почуте Слово Боже принесло рясні плоди у вашому житті.

Єрм. Теодор Мартинюк, Ігумен

Слово керівника прощі

  Дорогі у Христі, сьогодні ми вирушаємо до Святоуспенської Унівської Лаври прощею, яка є ювілейною, себто ХХ з черги. Перша відбулася у 1991 році з ініціативи Марійської Дружини храму св. Архистратига Михаїла, що у Львові під духовним проводом єрм. Йосифа Міляна (на даний час єпископа-помічника Київської Архиєпархії УГКЦ).

  Протягом ось цих 20-років змінилося не одне покоління прочан, але незмінним залишається одне – місце паломництва. Пресвята Богородиця, що об’явилася в Уневі щороку кличе нас до себе, щоб ми знову і знову змогли побачити особливу присутність Божу у нашому житті, житті нашого Народу та цілого світу. Христові слова «ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20) повинні стати великою заохотою у тому, щоб варто жити з Богом і для Бога. Саме з цього починає людське життя набирати сенсу, коли у його центрі стоїть Господь!

  Цьогорічна проща є присвячена темі Слова Божого у житті людини. Саме її розкриватимуть перед нами заздалегідь запрошені духовні провідники. Основною спонукою у виборі цієї теми стало звернення Постійного Синоду УГКЦ у тому, щоб належним чином приготуватися до святкування 1025 ліття хрещення Руси-України, яке святкуватимемо у 2013 році. 2011 рік Синодальні Отці закликають присвятити саме роздумам на роллю Божого Слова у нашому житті. Залишаючи завдання розкриття цієї теми особам, яких ми запросили наперед, а також координаторам груп, які з разом з Вами спробують зглибити її у часі біблійних читань, хочу поділитися з Вами кількома думками відносно цього.

  Чим є Слово Боже і яке значення воно має у моєму житті? Це питання належить до основних, яке повинен собі щодня ставити християнин. Адже автором цього слова не є людина, але Бог, який «задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. і був розп’ятий…і страждав, і був похований… і воскрес у третій день…і вдруге прийде судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця». Ця правда про Господа, яку ми щодня визнаємо у «Вірую» підчас Святої Літургії виразно показує нам, що Бог не є байдужим, пасивним, щодо життя людини, але є люблячим Батьком, який піклується про кожного, щоб кожному відкрити двері життя вічного. З огляду на це і Слова Божі, які ми читаємо у Святому Письмі говорять нам передовсім про життя вічне і про те, як нам його осягнути.

  Період історії, у якому живемо характеризують дві досить цікаві тенденції. З однієї сторони усе людство стремить до того, щоб уможливити людині вічне життя. Щоб це побачити, не потрібно йти далеко. Вистачає поглянути на постійні пошуки безсмертя у сучасних наукових експериментах, особливо медичних. Людина щораз то більше бажає бути вічно молодою, красивою. З іншої сторони не можна не зауважити і другої тенденції, яка намагається немовби викинути Бога з життя людини через надмірну рекламу дочасного і відкинення усього того, що є пов’язане з Ним.

  «Живи теперішньою хвилиною» – такі слова можна досить часто почути тепер. Вони самі у собі не є погані, але коли вони не сповнені вірою у життя вічне з Господом, то вони можуть стати для сучасної людини однією із форм втечі від насущних питань людського життя. Адже ж правда про те, що існує життя вічне є великою заохотою у тому, щоб змінювати час, історію, країну, землю, у якій живемо. Саме свідомість того, що існує життя вічне з Господом і що Господь діє у житті кожної людини, спонукало не одне покоління людей, особливо християн творити, жити, працювати. Погляньмо хоча б на твори архітектури побудовані давним давно, якими ми милуємося до сих пір, або на музичні твори, які до наших днів не втрачають своєї популярності. Ось ця «невмирущість» згаданих творів криється передовсім у тому, що люди, які їх творили були наскрізь просякнуті вірою у життя вічне з Господом! Саме віра у те, що життя вічне і Бог є однією і тією ж істиною спонукала їх відкривати двері майбутнього ще у цьому світі!

  Проте, не завжди Слова Божі про життя вічне знаходили підтримку людства. Не знаходять вони повного розуміння рівно ж і у наші дні. Однак, Вже Євангелист Йоан у своєму благовістуванні згадує про те, як деяка частина тих, які постійного слідували за Христом, почувши від Нього слова «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня», сказали: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Йо. 6,54,60). Саме незрозуміння основного послання слів Христа стало причиною того, що вони відійшли від Нього. Проте, не відійшли усі. Залишилась горстка, яка устами Апостола Петра на запитання Ісуса «Невже й ви бажаєте відійти?» відповіла Спасителеві: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного!» (Йо. 6,68). І саме ця горстка після вознесіння Христового рознесла по всьому світу справжній зміст цих Божих Слів. Завдяки їхній проповіді рівно ж і ми сьогодні є послідовниками Христа Ісуса.

  «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного!» Ці слова стали основним моттом звернення блаженного Папи Івана Павла ІІ до української молоді виголошеного ним підчас незабутнього візиту в Україну у 2001 році. Прислухаймося сьогодні до них, вони звучать по-особливому і є закликом до переміни свого життя, життя свого Народу та світу: «Христос має «слова життя вічного». Його слова тривають навіки і, понад усе, відкривають двері вічного життя. Коли Бог говорить, Його слова дають життя, кличуть до існування, скеровують на шлях, зігрівають розчаровані й збентежені серця та вселяють у них нову надію. (…) Нехай на цій дорозі вас супроводжує Пресвята Богородиця, яку дуже почитають на українській землі. Любіть Її і слухайте Її. Вона навчить вас, як зробити з самих себе щирий і великодушний дар Богові й братам. Вона спонукає вас шукати у Христі повноту життя і радості. Таким чином, ви станете у Церкві новим поколінням святих вашої землі, вірних Богові й людям, станете апостолами Євангелія, насамперед серед ваших ровесників. Вашою духовною поживою нехай буде Євхаристійний Хліб, нехай буде Христос. Приймаючи Його у Пресвятій Євхаристії, назавжди залишитеся у Його любові й принесете щедрі плоди. І якщо інколи дорога стане крутою, якщо дорога вірності Євангелію буде здаватися вам занадто зобов’язуючою, бо вимагатиме жертви відважних виборів, пригадайте про нашу зустріч. Таким чином ви зможете наново пережити той ентузіазм визнання віри, що ми сьогодні разом зробили: «Господи, до кого підемо? У Тебе є слова життя вічного!». Повторюйте це визнання віри й не бійтеся! Христос буде вашою силою й вашою радістю».

  Ось цим закликом хочу закінчити цьогорічне моє слово до Вас, дорогі мої і любі друзі! Пресвята Богородице, провадь нас до свого Сина! Не дай нам заламатись на життєвих закрутах! Підтримай, захорони та допоможи нам! Ти Мати нашого Господа і наша Мати! Тому через Твої материнські руки передаємо нас самих, наше життя Твоєму Синові і Богу нашому! Нехай Він, як Люблячий і Милостивий, вчинить нас своїми Апостолами у часі, у якому живемо!

У Христі,

Єрм. Юстин Бойко, студит
Керівник прощі

Слово з нагоди ХХ-ої прощі

Єромонах студійського уставу о. Юстин Бойко (керівник прощі), в інтерв’ю для Радіо Ватикану розповів про ХХ-е ювілейне паломництво до Святоуспенської Унівської Лаври 25-27 серпня 2011 року, а також роль та місце літніх піших прощ у житті християнина.

Подячна грамота керівнику прощі

  Преосвященіший владика Венедикт по закінченні Вечірні звернувся до прочан із словом, зокрема наголосив, що «Сьогоднішнє свято вимагало чималих старань. Хто щоразу бере участь у прощах до Унева, бачить, як вони кількісно та якісно зростають. Але мало хто знає, скільки зусиль, нервів, праці треба витратити, щоб цього досягти. Господь вибрав собі таку «жертву», яка вже багато років поспіль вкладає всі свої можливі й неможливі зусилля, збирає команду і веде прочан до Свято-Успенської Унівської лаври. Ця особа – наш співбрат, ієромонах Юстин (Бойко)».

  На знак вдячності та з нагоди ХХ-го ювілейного унівського паломництва від імені Церкви Єпископ-помічник Львівський вручив організаторові духовної мандрівки, її натхненникові та ведучому – о. Юстину, подячну грамоту, зауваживши, що це лише відзнака, а справжня подяка чекатиме душпастиря в Небі.

  «Унівська проща формує мене як священика, монаха та людину. Ця прочанська діяльність відкрила одну з можливостей моєї реалізації. Намагаюся виконувати її з любов‘ю та відданістю. Прошу в Бога бути добрим знаряддям в Його руках», – сказав керівник Унівської прощі. За допомогу в організації паломництва о. Юстин (Бойко) висловив подякував своїй команді – мирянам, семінаристам Дрогобицької та Львівської семінарій і студентам Українського католицького університету.