Історія успенських прощ до Унівської Лаври
Проща до Святоуспенської Унівської Лаври, яка відбулась 25-27 серпня 2012 р.Б.
Статті
– Із прощі додому ми повернулися з кукурудзою
– Прочанський шлях спільноти Світло Христа до Унева
– Роман Моравський: На прощі відкривається простота і відкритість людських сердець до ближніх
– Проща до Унева – своєрідна дорога до раю
– Серпнева проща до Унева: єднайтесь у дусі розуміння
– Люблю тебе, Уневе!…
– Цьогорічна проща до Унева зібрала понад 1600 осіб
– Відбулась перша велопроща до Унева
– Глава УГКЦ закликав українців довіритися Богородиці
– Шлях християнської солідарності
Із прощі додому ми повернулися з кукурудзою
Центральною темою цьогорічної пішої прощі до Святоуспенської Унівської Лаври була солідарність, основою якої є віра, надія та любов. Впродовж трьох днів тему поглиблювали заздалегідь запрошені проповідники. «Прикладом, а також чи найбільш досконалим взірцем християнської солідарності є для нас Пресвята Богородиця, – навчав керівник прощі Єрм. Юстин Бойко.
– З однієї сторони Вона є цілковито солідарна з Богом, оскільки приймає беззастережно Його волю. З іншої сторони Вона є цілковито солідарна і з людством, оскільки саме через Неї Господь приходить на землю, щоб спасти кожну людину».
Цьогорічна проща мала другий маршрут руху, який провадив через села Звенигород і Станимир. Загалом прочан було надзвичайно багато, майже вдвічі більше ніж минулого року, а саме 1700 людей.
Така позитивна тенденція вельми тішить всіх організаторів прощі. «Ваша потреба є нашим завданням», – Єрм. Юстин Бойко.
Статистика серпневої прощі є дуже цікавою і виглядає так:
1) найстаршою прочанкою виявилася пані Євгенія, якій вже 74 роки (молодь беріть приклад!!!);
2) наймолодшій прочаночці Іванці було всього лиш 1 рочок і 1 місяць;
3) прощею крокували українці, словаки, французи, поляки, білоруси та росіяни;
4) щодо українців, то прочани прибули зі Львова, Тернополя, Івано-Франківська, Луцька, Кіровограда, Дніпропетровська, Одеси та Києва;
5) кілометраж прощі становив 50,1 км;
6) організатори прощі: Єрм. Юстин Бойко – керівник, Схм. Максим Андрущишин і Марта Миколишин – помічники керівника, Роман Моравський – керівник груп, Роман Проців – керівник технічної групи.
Активну участь у прощі взяли також і аніматори церкви Свв. Володимира та Ольги. Своїми враженнями та побажаннями вирішили поділитися Софія Данилишин і Роман Горбань.
– На пішу прощу до Унева ви йдете вже не перший раз. Що вас мотивує знову й знову йти в те місце, в кому вже були?
Данилишин Софія: Я навіть не знаю, що відповісти…Мабуть, мотивує те, що попередні прощі я провела не так, як належить. І сьогодні я зробила собі таку постанову, що саме цю прощу проведу дійсно молитовно, щоб відчути тісний контакт з моїм небесним Батьком.
Горбань Роман: Кожного разу коли я йду на прощу, зближуюсь з Богом через молитву, пісні, а також дізнаюсь більше про монахів і монахинь та про їхнє життя.
– Ваші враження від цьогорічної прощі?
Данилишин Софія: Цьогорічна проща просто феєрична. По-перше, я йду в першій групі, видно фантастичні краєвиди і ніхто не стає мені на ноги (сміється). По-друге, цікаво ходити з дітьми, дивитися на їхню поведінку, а саме як вони йдуть зі всіма і не стогнуть, що вже більше не можуть. Вони йдуть і все.
Горбань Роман: Мені на цьогорічній прощі (як і майже на кожній прощі) дуже сподобалася підтримка людей, які простягають руку допомоги.
– Виберіть якийсь найяскравіший момент і розкажіть про нього?
Данилишин Софія: Була одна така річ. Якось ми проходили поле з величезним насівом кукурудзи. Я запитала в отця Юстина як її рвати, бо сама не маю села і не знаю. Отець, в свою чергу, зупинив майже пів прощі, щоб показати мені як правильно рвати кукурудзу. Тому додому я повернулася з таким незвичним сувеніром.
Горбань Роман: Мене надзвичайно вразило, коли в неділю ввечері почалася гроза. Всі священики, які були на прощі зібралися у Вівтарі і почали від щирого серця молитися і просити Бога, щоб дощ перестав падати. І як не дивно, але через 10 хвилин дощ зупинився.
– Ваші побажання людям, які вважають, що проща є важкою як фізично, так і морально?
Данилишин Софія: Мої побажання будуть такими: Якщо ви не хочете йти на прощу, не йдіть! Воно прийде з часом, серйозно. Треба зібратися з думками, подумати чи мені це потрібно, вибрати певну мету, якусь певну постанову: чи я хочу помолитися за родину, чи я хочу помолитися за себе, за своє здоров’я? Тобто є багато таких чинників, які впливають на тебе і твій навколишній світ. Тому це вже як кожна людина собі вибере. Але я раджу піти на прощу це дуже-дуже виховна річ.
Горбань Роман: Не потрібно боятися, що вам буде тяжко на прощі. Просто помоліться і повірте в те, що Бог вам допоможе як морально, так і фізично через ближнього твого.
Пляченко Олена
Джерело: ВіО
Фото: ВіО
Прочанський шлях спільноти Світло Христа до Унева
З 25 по 28 серпня 2012 р. молодіжна спільнота «Світло Христа» з церкви св. Йосафата у Львові взяла участь у серпневій прощі до Унева. Спільнота вирушила у цей прочанський шлях до Святоуспенської Унівської лаври, щоб чувати над подією Успіння Пресвятої Богородиці.
Особливістю цьогорічної прощі була її тема – «Християнська солідарність у вірі, надії і любові». Уже навіть сам прочанський шлях став нагодою для прояву християнської солідарності, адже прочани мали безліч нагод стати добрими самарянами та самарянками. Два перші спекотні дні були справжньою перевіркою фізичних та духовних сил. Прочани допомагали один одному нести важкі сумки, набирати воду у криницях, вмивали один одному ноги, ділились їжею і просто підставляли своє плече тому, хто втрачав сили. Прочанський шлях також був наповнений піснями, особистими та спільними молитвами.
27 серпня до Унева пробули близько 1700 прочан. Разом з українськими прочанами йшли також прочани з Білорусі, Словаччини, Росії, Франції.
Ділились під час прощі своїми думками про солідарність та чесноти віри, надії та любові, а також молились із прочанами екзарх Луцький Йосафат Говера, єпископ-помічник Львівський Венедикт Алексійчук, єпископ-помічник Київський Йосиф Мілян, єромонах Севастіян Дмитрух, незмінний керівник прощі єромонах Юстин Бойко, отці Микола та Орест Фредина та інші. Великою радістю для прочан було те, що Архиєрейську Божественну Літургію очолив Глава Церкви Святослав Шевчук.
Нічні чування з монахами-студитами творили благодатну духовну атмосферу передчуття великого празника. У святковому тропарі співаємо: «У різдві дівство зберегла ти, в успінні світу не оставила ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір’ю Життя». Цей празник щороку нагадує нам, що Божа Мати поряд і не покине своїх дітей, які звертають до неї свої молитви.
Наталя Юрах
Джерело: Редемтористи
Фото: Редемптористи Згромадження
Роман Моравський: На прощі відкривається простота і відкритість людських сердець до ближніх
Відбулась 21-ша піша проща до Унева. Понад півтори тисячі прочан впродовж трьох днів долали шлях до чудотворної ікони Матері Божої в Уневі. Поляки, французи, білоруси разом із українцями переживали спільний досвід віри. Про прощу, її ключові моменти, цілющу силу для людського серця і те, як пережити духовну мандрівку із користю Вголосу розповів керівник Унівської прощі отець Юстин Бойко, координатор прощі Роман Моравський та координатор 13 групи брат Степан.
Ієромонах студійського уставу, керівник прощі, отець Юстин Бойко
«Якщо поглянути на прощу зовні, то вона нічим не відрізняється від звичайної туристичної мандрівки. Що робить цей похід прощею, паломництвом? Це цілі. Перша ціль прощі – релігійна. Ціль більше пережити Бога в своєму житті, віддалившись від своєї землі, де ти на щодень заклопотаний певними проблемами, маєш певні вироблені моделі поведінки, напрацьовані відповіді. Людина вирушає з того амбієнту, аби почути, побачити, пережити щось інше.
Друга – це те, що прочани йдуть до святого місця. В історії церкви першими місцями паломництв, були ті пам’ятки в Єрусалимі, що пов’язані з життям та діяльністю Ісуса Христа. Опісля це були могили мучеників, особливо апостолів, потім людей-мучеників, які не загинули мученицькою, а своєю смертю, однак загальнопочитані люди. Аби проща називалась прощею, вона мусить мати релігійну, духовну мотивацію».
«Люди йдуть різні. З мого досвіду, можливо він досить малий (це 16 років відтоді як я організовую з поручення монастиря прощу до Унева) багато людей вирушають на прощу з цікавості. Особливо це стосується підлітків, які почули від своїх приятелів, що є такий духовний захід. І якщо людина, яка просто вирушає в такий похід (адже ми йдемо й гарними місцевостями нашої землі) один раз пройде цей шлях, то напевно наступного разу спостерігаючи за людьми, які йдуть задумається: може мені не йти просто так, а йти як людина, яка хоче в житті пізнати Бога, яка прагне поглянути на своє життя в світлі віри? Таким чином можна сказати, що люди, які ходили в прощу немовби стають місіонерами для інших.
Спеціальної, заохочуючої реклами, як такої, ми не робимо, ми тільки подаємо інформацію. Цьогоріч ми боялись, що в організаційному плані не дамо ради з великою кількістю людей, тому дали оголошення за тиждень до початку прощі. Це пов’язано з тим, що інфраструктури наших сіл не є приготовані до такої великої кількості людей, однак я переконаний, що існує друга сторона медалі, що завдяки таким прощам до святих місць ми можемо відродити наші села, яким можемо дати новий подих».
«Кілька років підряд ми намагаємось прощу духовно об’єднати, в оголошеннях ставимо тему над якою розважають прочани, попередньо запрошуються відповідні священики, які говорять свої науки на цю тему. Ми запрошуємо єпископів, які служать нам літургії і виголошують науки. Окрім того маємо таку практику у серпневій прощі до Унева, як біблійні читання, котрі проводимо один раз на день у групах, яких є 30.
Ці читання ми попередньо підбираємо, до прикладу, якщо цього року головною темою прощі є «Християнська солідарність у вірі, надії, любові», то тексти вибрані таким чином, що у певний спосіб дають відповіді на питання, як це можливо в своєму житті реалізувати. Кожен має можливість розповісти, як цей текст вплинув на нього, тоді люди почувши іншу думку, можуть для себе багато чого почерпнути».
Координатор прощі Роман Моравський
«Унівська проща, якою крокуємо, сьогодні відзначає своє двадцятиодноліття, адже є двадцять першою за ліком. Минулого року ми мали ювілейну прощу, яка засвідчила, що з кожним роком ця проща збирає все більше людей. Цьогоріч у прощі взяло участь більше, аніж півтори тисячі людей».
«Варто зауважити, що на прощі відкривається простота і відкритість людських сердець до ближніх. Де люди без макіяжу, без накладань масок, і саме в цьому можна побачити рушійну силу, яка об’єднує. Мусимо завжди пам’ятати, що проща є джерелом духовної віднови та збагачення».
«Дуже часто можна спостерігати, як на прощі одне слово, одне речення може змінити стиль життя людини і заново відкрити її для спілкування з Богом та ближнім».
«Важливим моментом на прощі є покаяння людини і усвідомлення того, де вона знаходиться і того, що вона потребує очистити своє серце і прийняти в серце живого Бога».
Селезіянин, брат Степан
«Проща – це дорога прощення, навернення, навернення насамперед нашого серця до Бога, це прощення нашого серця перед Господом і ближнім. Проща закликає людину принести щось і віддати, подарувати те, що є нашим Господеві, аби продовжувати жити із Ним».
«Для прощі важливий хороший настрій, аби йти з радістю, крокувати і кожен крок, свою важкість приносити в жертву за намірення, яке людина бере. Кожен повинен брати своє намірення, аби принести його Богородиці, або Богу і дарувати його. Не можна йти на прощу просто, аби йти, пройтись, не маючи нічого. Це так як йти на День народження без подарунка. Проща закликає кожну людину до того, аби нести щось для Бога, подарувати щось Йому».
«Намірення – це молитва, так само як і проща – молитва. Це та довготривала молитва в якій є все: жертва, прохання, подяка, намірення – це те, за що ми хочемо помолитись, певні проблеми в сім’ї, певні ситуації, за які я б хотів помолитись, за людину, яку люблю, за проблему, за важкість у стосунках. Певні намірення, які спрямовують нас для того, аби не нести їх самому. Проща – це спільне несення наших прохань, наших молитов до Бога, розділити те, що ми маємо з ближнім і принести це все разом Богу. Господь каже: «Де двоє, або троє зібрались в моє ім’я, там я серед них». Тим більше, якщо проща така численна.
Часто ми, люди, не хочемо ділитись, розділяти те, що маємо і егоїстично тримаємо це для себе. Ми повинні розділяти все з Богом, Господь кличе нас і каже: «Дивись, я тут, перед тобою, я хочу нести з тобою все, поділись зі мною, в мене пусті руки». Натомість ми часто відкидаємо його назад, за спину, ми нічого не хочемо доручати Богу. Ми повинні з цим боротись, віддати йому те, що маємо. Він просить все, не шматочок, а все, що нам належить. У прощі є це ділення, спільне ділення і жертвоприношення своїх сил свого прощення, свого натхнення, свого характеру, всього, що ми маємо».
«Ключовим моментом для прощі є молитва: спільна, персональна, вміння зробити в своєму серці тишу, змотивувати себе для радісної ходьби, для того, аби кожен крок дав сенс прощі, усвідомлювати для чого я цей крок роблю, в якому наміренні».
«Необхідно вміти свідчити те, що ми переживаємо, розуміти. Випадковостей не існує, все є продумано Богом, це не є банальність».
Роксолана Савчин
Джерело: Вголос
Фото: Василь Пишкович
Проща до Унева – своєрідна дорога до раю
27 серпня о шостій годині вечора група прочан (1700 осіб) наблизилася до Святоуспенської Лаври біля села Унів Перемишлянського району Львівської області. Кожен з них мав при собі «страшну зброю» проти темних сил – вервицю, Біблію чи молитовник. Більше того, кожний упродовж трьох днів перебував у молитві, долаючи кілометри під палючим сонцем та під час жорстокої зливи. Вони безперешкодно пройшли через монастирську браму. Але це був лише початок…
Цьому передувало:
25 серпня.
Св. Літургія у храмі Архистратига Михаїла у Львові, яку очолив Владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівський, УГКЦ;
Реєстрація учасників прощі;
Початок руху прощі на схід через Виннички, Соснівку та Шоломию;
Прибуття до славетного Звенигорода, зупинка на нічліг. Загалом – 22,5 км.
26 серпня
Св. Літургія, яку очолив Владика Йосафат (Говера) екзарх Луцький,
Продовження руху на схід, до Станимира через села Романів та Під’ярків.
Прибуття до Станимира. Початок страшенної грози.
Нічліг. Цього дня пройдено 17,5 км
27 серпня
Літургія та сніданок. Пожива духовна та пожива фізична, після яких вже досить виснажені прочани почали останній відрізок прощі. Це були десять кілометрів навпростець Подільською височиною, рухатися якою є напевно не легше, ніж горами Карпатами…
І ось після 50 кілометрів пішої ходи між пагорбами серед майже непрохідних лісів вони побачили кінцеву ціль своєї мандрівки. І не просто мандрівки, а спільного шляху, на якому, у буквальному сенсі, одні несли на собі тягарі інших. На шляху, де кожен у радості спілкується з іншим, де кожен по-братськи ділиться єдиним ковтком води чи шматочком хліба… І у мить прибуття радість переповнювала весь організм. Дехто перетнув монастирську браму зі сльозами на очах, інші – з гучними оплесками. Щирі емоції просто виливалися з людей і складалися в одноголосну радісну подяку Богу та Марії. Молитва линула із серця…
Уночі відбулися Вечірня, Архиєрейська Літургія, яку очолив Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук), традиційний похід на Чернечу гору зі свічками та святкова Утреня. А завершилося святкування храмового празника (Успіня) Літургією для тих, хто доїхав зранку чи не мав змоги бути присутнім уночі.
Крім того, усю ніч прочани мали можливість приступити до Сповіді, помолитися та притулитися до чудотворної ікони та попити води, що витікає зі святого джерела. Адже ікона та джерело були подаровані Богородицею, яка тут об’явилася.
У цьогорічній серпневій прощі взяли участь 1700 людей, як уже вказувалося вище. Що дає право назвати її чи не найчисельнішою пішою прощею в Україні. І ще, незважаючи на те, що проща орієнтована у першу чергу на молодь, найстаршим учасникам було поза вісімдесят. А наймолодшій виповнився тільки рочок… А ще тут зібралися люди не лише з усіх українських закутків, а й з Білорусі, Польщі, Росії, Словаччини та Франції. Незважаючи на різні мови, ментальність та культуру, кожен невимушено знаходив спільні інтереси та теми для розмови.
Темою цьогорічної серпневої (адже проща відбувається двічі на рік, тобто ще й у травні) прощі стала фраза «Християнська солідарність у вірі, надії та любові». Щодня були короткі теоретичні науки на цю тему. А невпинна молитва, взаємодопомога та витривалість допомогли зрозуміти, як проживати цю солідарність на практиці…
Думаю, що недарма незмінний організатор та провідник прощі, отець Юстин Бойко, наголосив, що якби хтось спитав прочан, якою ж є дорога до Раю, то кожен би відповів, що дорога до Раю – це проща до Унева. І справді. Кожен старається у якийсь спосіб допомогти та подарувати себе іншим. А якщо подібних людей є 1700, і всі ці маленькі «діла милосердя» перемножити на цю цифру, то як же радісно має бути на серці від такої кількості доброти, людяності та жертовності? Якщо це усвідомити, то дуже швидко приходить розуміння, що не все у цьому суспільстві втрачено. А навіть навпаки – що такою кількістю доброти можна побороти все зло світу. І не лише віртуально, а зовсім-таки реально…
Та й в ідеалі проща не мала б закінчитися приїздом додому 28 серпня, а мусить продовжуватися у буденності – в університеті, на роботі чи під час відпочинку з друзями та родиною… Але дехто про це забуде. Інші навпаки – пішли на прощу саме аби отримати імпульс для цього.
А ті, хто не був присутнім на прощі, не сумуйте і не думайте про втрачений шанс. Буде ще один. Тому краще приходьте наступного року. Адже проща щорічна. Навіть двічі на рік!
І ще одне. Не обіцяю нікому легкого шляху, але ні разу про те, що вибрали піти на прощу не пожалієте – про це можу вас стовідсотково запевнити, як учасник восьми прощ до Святоуспенської Унівської Лаври.
Василь Мелешин
Джерело: Львів Тернопіль щоДенно
Фото: Оля Грицак
Серпнева проща до Унева: єднайтесь у дусі розуміння
Паломництво до Унівської Лаври 25 – 27 серпня 2012 було пройдено шляхами великої надії, великих сподівань, живих свідчень у колі кожної спільноти, яка була сформована групами прочан. Жива колона йдучи, заносила молитви у співі, підперезуючись роздумами над темою, яка завжди актуальна і завжди жива: християнська солідарність у вірі, надії і любові.
Саме так йдучи, ми щиро єднались у дусі розуміння, вислуховуючи думку ближнього під час Біблійних читань, висловлюючи намірення під час молитов на вервиці, несли серця до Богородиці, оспіваної в Молебні палкими словами!
Ми розкладали карімати і уважно слухали слова отців, які звертались до нас з наукою, в якій було стільки слушних зауважень, з метою заохотити нас йти і вірити, кликати за собою інших і попри все берегти людину. Як можна залишатись чуйними і лояльними по відношенню до того, хто стоїть праворуч і ліворуч тебе – вміти любити!
Ми несли в рюкзаках харчі, які стали спільними, одяг, яким ділились, бо десь забракло чистішої футболки, шкарпеток, теплішого взуття.
Ми переживали спільно грозу, яка наздогнала нас у с. Станимир з побоюванням, десь навіть тривогою. Але, знаєте, радістю було те, що, будучи наляканими, – ми йшли вп’ятьох, отим маленьким гуртом, вірячи, що знайдемо пристановище в час, коли над тобою небо розмальовується яскравими блискавками і от-от почнеться гроза. Сполохані і втомлені, ми знайшли місце для нічлігу у доброї родини, яка попри те, що вже прийняла одинадцятьох прочан, все ж запросили і нас, давши гарячої води й подушок. То було неймовірно і незабутньо при свічці щиро молити вервицю до Матері Божої Неустанної Помочі у колі, дякуючи за прожитий день, за те, що знайшли пристановище на ніч, за сім’ю, що гостинно прийняла нас.
Ми відчували, що гідно гляділи одне одного, як товариші – прочани. Готували спільну вечерю, розтирали одне одному стомлені спини і невимушено тішились нашим товариством.
Ми рушали далі, все ближче знайомлячись, жартуючи, співаючи про щит віри, про меч любові, про все добре, що здатні пізнати у світі.
Ми намагались бути солідарними у наших обговореннях, особливо коли торкались тем, які є надто делікатними і по суті, через нашу недосвідченість, – складними.
Отак доходячи до Унева, єднались у спільних вподобаннях, єднались у меті. І вже ступивши на землю Унівської Лаври, ми засвідчили свої наміри спілкуватись далі. Далі обмінюватись досвідом, далі ділитись враженнями.
Ми пройшли довгу спільну дорогу, і це точно не було випадковістю, не відбулось це так, щоби згодом забутись.
У нічних чуваннях я продовжувала невтомно шукати себе, прислухаючись до свого серця, роздумуючи над своїми потребами. Конче потребувала спокою, і прагнучи його – здобула.
Навколішки коло Чудотворної Унівської Ікони Пресвятої Богородиці, я палко розповідала про свої прагнення, про те намірення, котрим жертвувала цю щасливу дорогу. І я вірю, що буду вислуханою.
Мені радісно було в ту святу ніч, бо я заново умиротворилась, слухаючи Вечірню, і особливо сповнилась миру під час Утреньої, яка направду заспокоїла мене, бо так неймовірно наші монахи-студити вміють співом передати ці молитви.
Щиро вразили мене слова Блаженнішого Святослава, який по завершенню нічної Літургії звернувся до всіх священиків з теплим проханням залишатись з нашим українським народом в цю ніч, сповідаючи їх, вислуховуючи і напоумляючи. Бо насправді люди, а особливо молодь перебуває у такій необхідності. Оця проявлена турбота батька нашої Церкви і українського народу, думаю, що залишила слід у серці кожного свідомого і ревного молільника.
Це дуже сокровенні і важливі для мене пережиття, тому збережу їх, аби щоразу повертаючись у ту ніч чувань – заново збагнути, як це є бути солідарною і терплячою, що це означає подати руку у найважчий для друга час, як це носити ярмо іншого… Що це означає жити з Богом.
До кінця ми не зможемо збагнути і зрозуміти чиїхось переживань і не тому, що нетямущі, а тому, що не живемо чужим життям. Але ми здатні розрадити й утримувати у своїй любові та опіці, поважаючи кожного.
Анастасія Колосовська
Джерело: Дивенсвіт
Фото: Блог Анастасії Колосовської
Люблю тебе, Уневе!…
Чи є десь ще на світі таке місце, де сонце ліниво піднімаючись з-за обрію, запалює край неба і так легко освітлює і зігріває святе місце. Неймовірна тиша і спокій, настільки входять в твою свідомість, що ти починаєш чути свій внутрішні голос, який лине з глибини серця. Ти просто відчуваєш радість, вдячність за подароване життя, спокій і легкість твоєї душі надає тобі наснагу йти далі…
Дні пішої прощі асоціюються в мене з життям, вони починаються весело і з запалом, ти повен сили вирушаєш в дорогу. Проте, з кожною пережитою хвилиною і кожним пройденим кроком, стає все важче. Сонце настирливо пече, ноги втомлюються від камянистої дороги… але поруч тебе йде багато людей, серед яких обов’язково трапляться твої друзі, які допоможуть нести твій рюкзак, розвеселять тебе піснею чи подарованим яблуком, сплетуть для тебе вінок із польових квітів чи просто лагідно посміхнуться зі словами: давай, я в тебе вірю! І так відчувши підтримку, ти впевнено крокуєш далі.
Не можуть не здивувати тебе люди, які хоч і непричетні до твоєї мандрівки та все ж теж не байдужі тебе. Ці жителі сіл, повз які ти проходиш радісно тебе зустрічають, часто із захопленням у очах від твоєї мужності і відваги пуститися в таку дорогу. Вони підкріплюють тебе смачним обідом і приємним холодком. Відтак відновивши сили і скріпивши дух ти продовжуєш йти.
Але ніщо так не допоможе у цій дорозі тобі як молитва. Вона супроводжує тебе завжди, ти молишся з друзями, один чи всією прощею, але тобі так хочеться молитись Ти відчуваєш потребу щирої і чистої молитви тут серед мальовничих полів, схилястих горбів і чистого повітря. І так крізь терпіння і незручності, погодні незгоди але з твердою вірою в серці, що все ж десь там на тебе чекає кінцева мета. І тобі хочеться не тільки вперто йти заради неї, а й намагатися робити цю подорож яскравою для себе і що важливіше для тих, хто йде поруч.
Ти приходиш Туди, втомлено лягаєш на зелену траву і чуєш цей неймовірний спів… і розумієш, що заради цього варто було стільки йти. Неймовірний спокій огортає тебе, ти зустрічаєш величезну кількість друзів і знайомих і зразу ж виникає думка: «Напевно прихід на небо є саме такий!!!»
Лише Унівський спокій і мир, який витає там повсюди зможе так додати наснаги жити, і то жити молитвою і серцем. Лише загадкова тиша на Чернечій горі може так вгамувати душевну спрагу, лише цілюща вода благодатного джерела може дати духовне і фізичне здоровя, лише Бог у своїй Любові разом з Пречистою Дівою Марією допоможуть нам осягнути Небо у вічності.
Люблю тебе, Уневе!…
Ірина Андрусів
Фото: Василь Пишкович
Цьогорічна проща до Унева зібрала понад 1600 осіб
27 серпня в переддень празнику Успення Пресвятої Богородиці до обителі братів-студитів прибули прочани, котрі вирушили зі Львова 25 серпня і мандрували три дні до Унева через Звенигород та Станимир. Близько 1500 людей цього року вирішили, що піти на прощу для них – життєвий пріоритет.
Темою цьогорічної прощі стала християнська солідарність – ми роздумували і слухали науки отців про те, як маємо вчитися носити тягарі одні одних. Нагоди для практикування почутого не забарилися: кожен зміг чимось послужити протягом паломництва.
Після прибуття до Унева на всіх чекало велике свято – Архиєрейська Служба Божа на чолі з Блаженнішим Святославом. Трансляція через великий екран дозволяла спостерігати за всіма деталями Літургії у винятковій близькості. Цей вечір зібрав довкола Патріарха прочан і паломників з України, Білорусі, Польщі, Росії, Словаччини та Франції.
«Ми переживаємо буремні часи в історії нашого народу. Ми не знаємо, що буде далі… Хтось уже каже, що почався демонтаж Незалежності України. Проте ми певні, що хоч би де ми були, Пречиста Діва Марія, Мати Церкви, завжди є з нами». Таку думку висловив Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у проповіді ( слухати) під час Архиєрейської Божественної Літургії на прощі в Уневі у ніч на 28 серпня.
Проповідник пригадав вірним, що в Старому Завіті жінка завжди була уособленням Божого люду. А Пречиста Діва Марія наче втілює всю Церкву Христову, усіх тих дітей, які через таїнство Хрещення стають членами її тіла, містичного тіла Христа, як навчав нас святий апостол Петро.
«Вдивляючись в ікону Успіння Діви Марії – ми вдивляємося в таїнство природи Христової Церкви. Вона є живим членом Христової Церкви, оживляє церковне тіло. Від материнства Діви Марії Церква бере своє материнство», – наголосив Блаженніший Святослав.
«Коли я споглядаю в цю успенську ніч всіх вас: владик, отців, усіх мирян, які прибули на цю молитву – я радше бачу ікону Церкви в Марійському ключі. З різних усюд Вона привела вас сюди, допомагаючи, можливо, перебороти різні перешкоди, щоб ви були сьогодні разом з Нею», – говорив духівник до прочан.
«Для нас, українців, так важливо відчути, що наша Мати-Церква нас любить, пригортає, супроводжує. Наступає момент особливої ніжності, коли ми приступаємо до Таїнств нашої Матері-Церкви, котра готова завжди простити за гріхи, за які ми щиро каємося», – сказав на завершення Предстоятель УГКЦ.
28 серпня на Успення Пресвятої Богородиці Утреня, похід на Чернечу гору та Акафіст до Пресвятої Богородиці плавно перейшли до ранкової Божественної Літургії та Архиєрейської Божественної Літургії, яку очолив Преосвященний Владика Василій, єпископ-помічник донецько-Харківського екзархату. Окрім нього у попередні дні прочани мали радість спільно молитися також з Владикою Венедиктом – єпископом-помічником Львівським, Владикою Йосафатом – екзархом Луцьким та Владикою Йосифом – єпископом-помічником Київським.
Проща нібито закінчилася, але насправді у більше, аніж півтори тисячі людей життя отримало потужний імпульс діяльної віри, яка кличе до нових свідчень. Нести тягарі одні одних – це бути поруч у важку хвилину не лише на прощі до Унева, а в потребі ближнього на кожному кроці життя, котре в Христі провадить до вічності.
Джерело: Львівська Ариєпархія
Фото: Медіресурс УГКЦ
Відбулась перша велопроща до Унева
27-28 серпня пройшла перша велопроща до Унева, в якій взяли участь прихожани Гарнізонного храму Свв. Апп. Петра і Павла (м. Львів, вул. Театральна, 11). Група велосипедистів чисельністю 15 осіб після Архиєрейської Літургії у гарнізонному храмі Свв. Апп. Петра і Павла, котру очолював владика Гліб, апостольський екзарх українців у Великобританії, вирушили до Унева. Маршрут прощі проліг селами Пустомитівського та Перемишлянського районів.
Велосипедистам часто доводилось долати стрімкі підйоми, але й також насолоджуватись затяжними спусками.
О 16:00 год. учасники велопрощі прибули до Святоуспенської Лаври монахів-студитів, де разом із братією монастиря вітали учасників пішої прощі, яка прибула до Унева близько 17:00 год.
Після участі у молебні до Пресвятої Богородиці, велопрочани разом із усіма скуштували поживної вечері та відпочивши і розбивши намети на одному із пагорбів поруч із Лаврою, мали нагоду ознайомитись із монашою обителлю, відвідати її найбільші святині.
Великою Вечірнєю з Литією о 20:30 год. розпочались святкування празника Успіння Пресвятої Богородиці, кульмінацією яких стала архиєрейська Божественна Літургія, яку спільно із багатьма священосулжителями та вірними нашої Церкви молився Блаженніший Святослав.
Після нічного спочинку велосипедисти разом із більшою частиною прочан 28 серпня вирушили до Львова. Загальна дистанція, яку довелось подолати учасникам велопрощі становить близько 110 км, тривалість перебування в маршруті слідування 10 год.
Загалом учасниками цьогорічної прощі до Унева за словами організаторів взяло участь близько 1500 осіб, які прибули з багатьох регіонів України, а також з Білорусі, Словаччини та Польщі.
Висловлюємо щиру подяку усім організаторам цьогорічної XXI Унівської прощі за сприяння у проведенні першої велопрощі до Унева. Сподіваємось, що це добре починання знайде своє продовження в майбутньому.
Джерело: Департамент інформації Центру
військового капеланства Львівської архиєпархії
Глава УГКЦ закликав українців довіритися Богородиці
«Ми переживаємо буремні часи в історії нашого народу. Ми не знаємо, що буде далі… Хтось уже каже, що почався демонтаж Незалежності України. Проте ми певні, що хоч би де ми були, Пречиста Діва Марія, Мати Церкви, завжди є з нами». Таку думку висловив Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) у проповіді під час Архиєрейської Божественної Літургії на прощі в Уневі у ніч на 28 серпня.
Цьогорічна проща до Унева зібрала 1400 осіб.
Проповідник пригадав вірним, що в Старому Завіті жінка завжди була уособленням Божого люду. А Пречиста Діва Марія наче втілює всю Церкву Христову, усіх тих дітей, які через таїнство Хрещення стають членами її тіла, містичного тіла Христа, як навчав нас святий апостол Петро.
«Вдивляючись в ікону Успіння Діви Марії – ми вдивляємося в таїнство природи Христової Церкви. Вона є живим членом Христової Церкви, оживляє церковне тіло. Від материнства Діви Марії Церква бере своє материнство», – наголосив Блаженніший Святослав.
«Коли я споглядаю в цю успенську ніч всіх вас: владик, отців, усіх мирян, які прибули на цю молитву – я радше бачу ікону Церкви в Марійському ключі. З різних усюд Вона привела вас сюди, допомагаючи, можливо, перебороти різні перешкоди, щоб ви були сьогодні разом з Нею», – говорив Блаженніший до прочан.
«Для нас, українців, так важливо відчути, що наша Мати-Церква нас любить, пригортає, супроводжує. Наступає момент особливої ніжності, коли ми приступаємо до Таїнств нашої Матері-Церкви, котра готова завжди простити за гріхи, за які ми щиро каємося», – сказав на завершення Предстоятель УГКЦ.
Джерело: CREDO
Фото: Медіаресурс УГКЦ
Шлях християнської солідарності
27 серпня в Успення Пресвятої Богородиці до обителі отців-студитів прибули прочани, котрі вирушили зі Львова 25 серпня і мандрували три дні до Унева через Звенигород та Станимир. Близько 1700 людей цього року вирішили, що піти на прощу для них – життєвий пріоритет.
Темою цьогорічної прощі стала християнська солідарність – ми роздумували і слухали науки отців про те, як маємо вчитися носити тягарі одні одних. Нагоди для практикування почутого не забарилися: кожен зміг чимось послужити, перераховувати можу до вечора:
- пропонування червонобокого яблука тому, хто поруч;
- втамування спраги в пообідню спеку – набирання води з криниці добрих людей для інших добрих спраглих людей;
- вмивання ніг другові у прохолодній річці;
- дослівне перенесення тягарів тих, хто дуже втомився нести свій рюкзак;
- подавання руки, коли треба перестрибнути рів;
- піднімання тих, хто послизнувся і впав;
- спирання на плече чи руку іншого, коли вже болять ноги і тіло від тривалої мандрівки;
- ділення духовними проблемами чи сухістю з тими, хто може допомогти – отцями чи сестрами-монахинями;
- ділення власними внутрішніми тягарями з людьми, які готові вислухати і спільно помолитися чи порадити вирішення скрути на прикладі власного життя;
- полегшення дороги піснею та радісним настроєм;
- ділення капелюхом від сонця чи дощовиком;
- молитва, молитва і ще раз молитва за друзів.
Все це написано згрубша зі спостережень всього лише за одним прочанином. Серце радіє, коли згадаю, що на прощі прочан було близько 1700, а це означає дивовижне помноження цих щирих діл милосердя.Коли доходиш на шляху прощі до наступної зупинки, дякуєш за все: за усмішку приймаючих, за полегкість тих, кого приймають, за прохолоду тіні і смак джерельної води. Просто з серця до Марії взиваєш: “Царице наша Всеблагая, Надіє наша, Богородице!” – піснею з Молебня. Також помножена сотнями голосів вона здіймається до неба, і ти переконаний, що Марія чує цю пісню і вельми радіє вірності Своїх дітей.
Науки отців вчать тебе, що ти далеко не все знаєш про своє життя, що твої проблеми мають вирішення і піддаються переосмисленню. Головне – йти вперед і будь-яке випробування мине. У спеку перед очима постає водоспадик свіжої води, і в чудесний спосіб отримуєш це підбадьорення: ти і ще з десяток таких як ти – перегрітих і розімлілих від полудневого сонця – студите свої ноги у прохолодному струмку. Так і в житті – Господь завжди дає якусь полегкість чи підбадьорення.
Підбадьорення устами священиків, які так впевнено стверджують, що ми своєю солідарною життєвою позицією навертаємо людей до Бога. Хоча сучасний світ відтягує людину від спільності, але тільки милосердною любов’ю, допомогою можемо давати правдиве християнське свідчення. Вчинок віри перемінює простір з грішного на Божий – на інший вимір, якого ми всі і хочемо сягнути, коли вирушаємо на прощу.
Ієромонах-студит Лука (Михайлович) назвав три необхідні речі, щоб пізнати Божу волю:
- долати пристрасті, провадити моральне життя;
- ходити перед Богом, ходити в Божій присутності, мати тихий устрій, у якому чути голос Бога;
- молитися.
Треба трактувати молитву як роботу, молитися щоденно. З Богом робота перетворюється у зростання, служіння, стяжання миру. А стяжаючи мир, ми долаємо кризи. Попри фізичний марафон на прощі ми повинні просити щиро Бога: відкрий мені Твою волю.
Отець Юстин Бойко – головний організатор прощі – окреслив основну проблему сучасної людини: її ілюзії є настільки високі, що немає можливостей, щоб їх осягнути. Людина живе у віртуальному світі – скритому вулику егоїзму, де кожен хоче мати все своє, але не може вийти поза його межі.
Ісус прийшов не у віртуальний світ. Маємо звернути увагу на ближнього, щоб він не залишався на марґінесі. Марія показує нам приклад – йде ділитися радістю з Єлисаветою, не тримає її в секреті. Марія вчить нас змінювати реальну землю, а не віртуальну (не ту віртуальність, яку би ми самі собі створили).
Після прибуття до Унева на всіх чекало велике свято – Архиєрейська Служба Божа на чолі з Блаженнішим Святославом. Трансляція через великий екран дозволяла спостерігати за всіма деталями Літургії у винятковій близькості. Цей вечір зібрав довкола Патріарха прочан і паломників з України, Білорусі, Польщі, Росії, Словаччини та Франції.
28 серпня на Успення Пресвятої Богородиці Утреня, похід на Чернечу гору та Акафіст до Пресвятої Богородиці плавно перейшли до ранкової Божественної Літургії та Архиєрейської Божественної Літургії, яку очолив Преосвященний Владика Василій Медвіт. Окрім нього у попередні дні прочани мали радість спільно молитися також з Владикою Венедиктом Алексійчуком – єпископом-помічником Львівським, Владикою Йосафатом Говерою – екзархом Луцьким та Владикою Йосифом Міляном – єпископом-помічником Київським.
Проща нібито закінчилася, але насправді у більше, аніж півтори тисячі людей життя отримало потужний імпульс діяльної віри, яка кличе до нових свідчень. Нести тягарі одні одних – це бути поруч у важку хвилину не лише на прощі до Унева, а в потребі ближнього на кожному кроці життя, котре в Христі провадить до вічності.
Уляна Журавчак
Джерело: Дивенсвіт
Фото: Василь Пишкович, Петро Дідула