Життя, мученича смерть і слава мучеництва о. Леоніда Федорова, екзарха Російської греко-католицької Церкви
(1879-1935)

Ігумен Теодор (Тарас Мартинюк)
доповідь 27.06.2010

Екзарх Леонтій (Леонід Федоров) народився в неділю 4 листопада 1879 р. у Петербурзі. Його батько, Іван Федорович, був кухарем. Мати, Любов Дмитрівна, грецького походження, серед своїх ровесників вирізнялася благочестям і вірою. Була обдарована мистецькими здібностями і прищеплювала синові любов до мистецтва з раннього дитинства. Від шести років Леонід учився читати і писати. До сповіді перший раз пішов у семирічному віці. Одинадцяти років юний петербуржець розпочав навчання в 2-ій гімназії. У 1892 р. помер батько Леоніда, і мати вимушена була працювати, щоб забезпечити прожиття і дати синові освіту. Федорови жили скромно, проте Леонід написав якось, що в дитинстві він не зазнав нужди.

З дев’яти років Леонід цікавився грецьким класичним світом, а в чотирнадцять – перший раз прочитав Святе Письмо. В двадцятирічному віці, вивчаючи твори Святих Отців, історію Вселенських Соборів, Леонід прийшов до висновку про правдивість вселенської Церкви. Однак у той час перейти до католицької Церкви був ще не готовий: вирішив поступити до Петербурзької Духовної Академії; навчання розпочав у 1901 р. Леонід Федоров став одним із найкращих учнів Академії і продовжував вивчати історію Церкви і твори Святих Отців.

Далі життєва дорога привела молодого росіянина до Рима. Саме тут, у Вічному місті, Леонід Федоров склав ісповідь католицької віри. Стараннями митр. Андрея молодий семінарист з Росії отримав папську стипендію, і 20 жовтня того ж року розпочав студії у семінарії. Леонід був надзвичайно вимогливий до себе: пильно дотримувався розпорядку дня, точно виконував всі семінарійні приписи, сумлінно ставився до вивчення всіх предметів.

Дорога молодого богослова на рідну землю проходила через Львів. У 1909 р. митр. Андрей призначив Федорова префектом і викладачем наукового інституту “Студіон” у Львові..

Щоб не зашкодити майбутній праці Федорова в Росії, митр. Андрей вирішив, що його священичі свячення відбудуться в Константинополі. У Львові митрополит поставив Леоніда в читця та піддиякона, а дияконські та священичі свячення відповідно 22 і 25 березня 1911 р. уділив йому болгарський єпископ Михайло Міров у церкві Пресвятої Тройці в Галаті.

Прагнення до монашого життя о. Леоніда реалізувалося у травні  1912 р., коли він за благословенням митр. Андрея виїхав на новіціят до студійського монастиря в Камениці (Боснія). Час, проведений у цьому маленькому скиті був для о. Федорова періодом духовної підготовки до нелегкої праці в Росії.

Він вирішив все-таки їхати в Росію. Через два тижні після прибуття до Петербурга о. Леоніда, як греко-католицького священика, арештували і повідомили, що посилають його на заслання в м. Тобольськ. Російський уряд бачив в його особі «агента митрополита Шептицького», однак справжнім приводом до арешту було вороже наставлення до східних католиків.

Тобольськ був тридцятитисячним губернським містом, розташованим на березі р. Іртиш. При царському режимі заслані мали право працювати на вільно вибраній праці, не підлягали примусовим роботам. Однак о. Леонід не міг покидати місця заслання і кожного місяця повинен був з’являтися в поліційному управлінні. Так він провів три з половиною роки. Найтяжче о. Федоров переносив суворий сибірський клімат, здоров’я його підупало. Одразу після перевороту в Росії навесні 1917 року о. Леоніда було звільнено. У березні  1917 р. в Страсний тиждень Ісповідник повернувся до Петрограда.

В той самий час був звільнений й митр. Андрей. 29-31 травня він скликав Синод Російської греко-католицької Церкви, на якому екзархом обрано о. Леонтія Федорова.

Жовтнева революція 1917 р.  принесла для російських католиків жахливі переслідування. Екзархові доводилося терпіти голод і холод. Щоб не померти з голоду і допомогти ще більше знесиленим, він багато фізично працював. Попри всі труднощі боротьби за виживання о. екзарх не занедбував душпастирської діяльності, був справжнім апостолом єдності Церкви. Він організовує “Русько-католицьке братство ім. св. Івана Золотоустого, при кожній нагоді на різних конференціях виголошує доповіді про єдність Церкви, відкрито не погоджується з безбожною політикою комуністів, виражаючи тим самим свою готовність на мучеництво.

Невдовзі екзарха було засуджено на десятирічне ув’язнення.

З 1926 по 1929 рік о. Леонтій відбував ув’язнення на Соловках.

Однак і тут католицьким священикам вдавалося служити Літургії – конспіративно, вночі, на стриху. Вівтарем була яка-небудь коробка, відправляли навколішки, бо неможливо було випростуватися.

Останнім місцем поневірянь легендарного екзарха була Вятка (від 1934 р. – м. Кіров). У цьому місті знайшлася добра сім’я Андрія Калініна, яка дала притулок хворому екзархові.

Свідки розповідають, що о. Федоров був дуже привітний, особливо любив дітей, часто роздавав дітям гостинці. Ніхто не зауважував, що за плечима в цієї людини довгі роки жахливих випробувань.

Невдовзі настав час відходу до вічності. Щораз відчутніше давалися взнаки наслідки довголітньої каторги (близько 6 років ув’язнення і 9 років заслання). Хвороби, набуті в Соловецькому таборі та на засланні, перейшли в критичну стадію. 7 березня 1935 р. перший російський екзарх упокоївся в Бозі на 55 році свого життя. Смерть настала внаслідок фізичного виснаження і різноманітних хворіб, набутих у радянських концтаборах та на засланні. Такий висновок можна зробити на підставі факту, що близько 15 років о. Леонід був переслідуваний владою за свої релігійні переконання, як католицький священик.