Спогади про ієромонаха Якова (Ярослава Мадзеляна)

ієрм. Олександр (Приліп)
15 серпня 2026 р.Б.

Ієромонах Яків (1950-2025) рік тому (16.08.2025) відійшов до Господа, і протягом цього часу ми перебували з ним лише у молитвах і спогадах. Із вдячністю згадуємо його жертвенне життя, служіння Богові і людям.

17 вересня 1950 р. в селі Кеншиці біля Зеленої Гори (Польща) у подружжі Григорія Мадзеляна і Любомири з дому Паук народився син Ярослав. Родина Мадзелян походила із Лемківщини, а в 1947 році насильницьки була переселена на захід Польщі. З дитинства батьки прищепили своєму синові любов до Бога і свого народу. У молодого Ярослава зароджується покликання до служіння Богові, і він задумується стати греко-католицьким священником.

У 1969 році Ярослав починає навчання в духовній семінарії, а у 1975 році стає першим греко-католицьким випускником семінарії при Люблінському католицькому університеті.

Священничі свячення він отримав 2 березня 1975 року від римо-католицького єпископа, оскільки у той час не було греко-католицьких єпископів у Польщі. Під час свячень був одягнений у візантійські літургічні ризи і став першим повоєнним греко-католицьким священником у Польщі та відразу почав служити при греко-католицьких парафіях. Як молодий священник служив у Перемишлі, у Команчі, а з 1977 по 1990 рік у Білому Борі і Барково.

У Білому Борі о. Ярослав познайомився з ієромонахом студитом Никодимом Стецурою, що у час воєнних лихоліть опинився у Польщі. Отець Ярослав знав також, що в його Лемківщині у Флоринці був монастир, який заснували монахи студити із Унівської лаври. Ієромонах Никодим відновив спілкування з підпільним монастирем монахів студитів в Україні і отримав благословення від архимандрита Кир Никанора Дейнеги на заснування таємного студійського монастиря у Польщі. З волі Божої наш отець вступає до студитської монашої спільноти, і у травні 1978 року ієромонах Никодим уділяє йому монаший постриг. Ієромонах Никодим як настоятель, посилає отця до Студіону у студитський монастир, що біля Риму. Тут він зачерпнув у певній мірі монашу формацію під духовною опікою архимандрита кир Любомира Гузара, після чого повернувся до Білого Бору.

Отець Ярослав старається про розвиток греко-католицької Церкви, а особливо старається про духовне добро для української молоді, про покликання до священничого і монашого стану, про духовну опіку. У 1984 році він започаткував діяльність молодіжного руху «Сарепта» в Новиці, що на Лемківщині, завдяки співпраці семінаристів та молодих церковних діячів. Цей рух діє і сьогодні як Братство Греко-Католицької Молоді «Сарепта». Він також став духовним батьком для багатьох греко-католицьких семінаристів, які його любили і приїжджали до нього за духовним окормленням.

У 1986 році з благословення архимандрита Юрія Макара, який з 1982 року очолював підпільний студитський монастир в Україні, 28 липня отцю Ярославу було уділено постриг в Малу схиму з ім’ям Яків. Постриг уділив ієромонах Севастіян Дмитрух зі Львова.

У Ченстохові 16 вересня 1989 року відбулася єпископська хіротонія, яку очолив Верховний Архиєпископ Мирослав Іван Любачівський. Владика Іван Мартиняк став першим єпископом у справах українських греко-католиків у Польщі. А вже через кілька днів ієромонах Яків урочисто вітав владику в Білому Борі на храмове свято Різдва Пресвятої Богородиці. Архиєрейську Святу Літургію владика Іван відправив у співслужінні з греко-католицькими священниками з Польщі, були присутні багато вірних. У цих святкуваннях брав участь архимандрит Кир Любомир Гузар. У Любліні він мав духовні науки для духовенства підпільної Церкви з України, на яких я також був присутній, а опісля ми брали участь у цих святкуваннях. Це було велике торжество для нашої Церкви у Польщі. У нашого ієромонах Якова була велика духовна радість, він усіх нас щиро гостив і дякував за нашу участь у святі.

На початку 1990 року студити з Білого Бору переїжджають до Циганку, що біля Гданська. На цей час у спільноті були ієромонах Яків як настоятель, старенький ієромонах Никодим і монах Мирон Спольський. У Циганку був наш храм і гарні житлові приміщення. У цьому будинку архимандрит Кир Любомир Гузар у 1989 році проводив реколекції для української інтелігенції. Мені пощастило бути на цих реколекціях, бо мав послух супроводжувати архимандрита у його подорожі по Польщі. У 1990 році, з благословенням та зі завданням ігумена Кир Юліана Вороновського, я знову приїхав до Циганку. У часі мого перебування у монастирі ми щоденно молилися Церковне правило, о. Яків мав парафіяльні обов’язки, особисто слугував нам на кухні, з любов’ю і шаною доглядав старенького о. Никодима, який 7 липня 1990 року відійшов до Господа. Брат Мирон гарно співав на богослуженнях, у всьому допомагав настоятелеві. У монастирі панувала тиша і злагода. У 1992 році студитський монастир у Циганку прийняв на відпочинок дітей з України. Діти і дорослі, коли повернулися додому, із захопленням розповідали про гостинність і доброту ієромонаха Якова.

У 1993 році ієромонах Яків і брат Мирон переїжджають в Україну і вливаються в монаше життя знову відновленої Унівської лаври. Ієрм. Яків у 1994 році стає намісником ігумена в Свято-Успенській Унівській лаврі. Одне із завдань намісника було налагодити духовне спільнотне життя, монаші богослужіння і ведення господарства лаври. Для виживання і для часткового фінансування відновлювальних робіт у лаврі було заведено велике і різноманітне господарство. До цього додавалися непрості обставини життя того часу в Україні. У 1997 році ієрм. Яків з благословення ігумена Севастіяна (Дмитруха) переїжджає у Підкамінь, щоб допомагати ієрм. Методію (Костюку) у заснуванні монастиря.

Владика Іван Мартиняк з Перемишля у 2000 році попросив ігумена Унівської лаври Венедикта (Алексійчука), щоби дозволив ієромонаху Якову служити на Лемківщині, бо знав, що він любить цей край. Отець Яків стає настоятелем місійної станиці у Висовій, духовно опікується вірними в Устю Руськім, Снітниці і Гладишові. У 2003 році я з ігуменом Венедиктом відвідали отця у Висовій. Ми подивляли, з яким старання він служив Богу і людям, але у серці він був водночас і на Лемківщині, і з монашою спільнотою в Україні.

У 2007 році ієрм. Яків повертається в Україну та продовжує своє служіння у монастирі святого Архистратига Михаїла у Львові. У монастирі опікується монахами, які навчаються у семінарії, багато часу приділяє для вірних у сповідальниці, молиться за багатьох. В останні роки життя хворів. Коли я його відвідував, то ієрм. Яків радів і казав, що щоденно молиться один десяток з вервиці за студитський монастир в Обухові.

Дякую Вам, отче, за молитви, за доброту, за жертовність.

Похоронений ієромонах Яків (Мадзелян) на Чернечій горі у Свято-Успенській Унівській лаврі.

ієрм. Олександр (Приліп)
15 серпня 2026 р.Б.
Монастир святого Антонія Печерського
м. Обухів, Київська область