Історія успенських прощ до Унівської Лаври

Проща до Святоуспенської Унівської Лаври 25-27 серпня 2011 р.Б.

Статті

– Відбулася ХХ-та ювілейна піша проща
– Храмовий празник в Унівській Лаврі
– Унівська проща – міжконфесійне єднання
– Кожна людина має відзначатися жертовністю

Відбулася ХХ-та ювілейна піша проща до Свято-Успенської Унівської Лаври

  У паломницькій ході взяли участь півтори тисячі учасників з різних регіонів України. 25 серпня 2011 року вони вийшли зі Львова, щоб уже через три дні (28 серпня) прибути до знаного відпустового місця – села Унів, де в обителі монахів-студитів святкували храмовий празник Успіння Пресвятої Богородиці.

  «Господи, до кого ж нам іти? У Тебе слова життя вічного» євангельський висновок Апостола Павла був біблійним мотто цієї прощі, присвяченої темі Слова Божого в житті людини.

  «2013 року відзначатимемо 1025-ліття хрещення Руси-України. На черговій сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ було вирішено заохочувати священнослужителів підготовляти вірних до такої визначної події. Відповідно кожен з цих років присвячений якійсь темі. 2011 рік – керигмі, тобто проповідуванню Божого Слова. Місія християнина – слухати Святе Письмо, оскільки зі слухання народжується віра, й нести Благу вість іншим. Тож цьогорічна проща особлива упродовж прочанського маршруту наперед запрошені проповідники у формі реколекцій висвітлюють в різних аспектах тему Слова Божого», розповів керівник прощі ієрм. Юстин Бойко.

  За словами о. Юстина, у кожному селі, де зупинялися на молитву паломники, для них проводили науки. Опісля раз в день відбувалися так звані Біблійні читання. Проща складалася з 30 груп, в кожній з яких читали і обговорювали наперед вибраний біблійний текст (притчі, в яких Христос говорить про Царство Небесне). «Цей метод дуже цікавий, бо іноді прості люди, прочани настільки глибоко й щиро інтерпретують почуте, що навіть найбільші богослови замовкають. Особливо оригінальне пояснення євангельських істин мають діти», сказав щодо цього керівник прощі до Унева.

  26 серпня на зустріч з учасниками духовної подорожі в село Миколаїв прибув ігумен Свято-Успенської Унівської лаври ієрм. Теодор Мартинюк. Після спільного Молебеня до Пресвятої Богородиці о. Теодор звернувся до паломників: «Слово Боже основа нашого християнського життя. Щодня ми вживаємо безліч різних слів, щоб спілкуватися між собою, ділитися інформацією чи емоціями. Часто навіть не зауважуємо, якими словами користуємося для цього. Проте, щойно відкриємо Святе Письмо, відразу відчуваємо, що там на кожній сторінці є особливі слова».

  27 серпня 2011 року вже в Уневі з вітальним словом до прочан звернувся колишній багатолітній ігумен Свято-Успенської лаври, нині Єпископ-помічник Львівської архиєпархії, Владика Венедикт (Алексійчук).

Маріанна Кузан
Джерело: УГКЦ
Фото: Василь Пишкович

Храмовий празник у Святоуспенській Унівській Лаврі

  «З року в рік, ось уже десятиліття, ми збираємося тут, як діти Божі, щоб відсвяткувати одне з найбільших свят Пресвятої Богородиці – її Успіння», – промовив владика Венедикт під час Архиєрейської Літургії в Уневі.

  Єпископ-помічник Львівський очолив урочисте Богослужіння у співслужінні о. Зенона Хоркавого з Австралії, о. Юрія Коласи – генерального вікарія для вірних східного обряду у Відні (Австрія) сотрудника римо-католицької парафії Петра і Павла у Перемишлянах кс. Єжи Глінки та численного духовенства.

  Під час Літургії єпископ-помічник Львівський рукоположив у пресвітери диякона Руслана Мартинюка. Диякон Руслан завершив Львівську Духовну Семінарію, дияконську практику проходив у Львові при храмі Воскресіння Господнього (вул. Городоцька, 319 а).

  Як зазначає настоятель Святоуспенської Унівської лаври, ієрм. Теодор, цьогорічне ювілейне святкування зібрало близько тридцяти тисяч паломників та гостей з усієї України – «від Півдня до Півночі». Окрім присутніх із західних теренів України, були паломники із Дніпродзержинська, Кіровограда, Києва, а також з-за кордону: Швейцарії, Словаччини, Польщі.

  У контексті проповіді владика Венедикт пояснив походження свята Успіння Богородиці і зауважив, що згадка про нього міститься в апокрифах. Рівно ж наголосив, що «подія відходу Богородиці у вічність є дещо далекою з нашим уявленням про смерть». Як зауважив єпископ, «відхід у вічність – це зустріч з Богом, до Котрого ми молилися усе наше життя».

  Крім того, заохотив дивитись на труднощі та проблеми життя в контексті смерті, де багато непорозумінь втрачають свій сенс. «Що з того, що хтось повівся зі мною несправедливо і нечесно, – у контексті смерті – це несуттєво», – наголосив владика Венедикт і закликав побачити своє життя і наші проблеми у світлі нашого успіння, «тоді наше життя набере зовсім іншого підходу, буде сповнене не смутку, а радості», – зауважив єпископ.

  Рівно ж Владика зосередив увагу на безцінному дарі, яким є життя, як часі приготування до вічності. На переконання Архиєрея наш рай і наше пекло починаються вже тут, на землі, «і якщо Бог був найбільшою цінністю, задля якого я укладав це життя і здобував цей скарб на небі, то смерть – це печатка, що так буде вічно». Для людини, котра живе без Бога тут, на землі, смерть – стане «печаткою», що її вічність також буде без Бога.

  Після завершення Божественної Літургії Владика Венедикт подякував Богові за новопоставленого ієрея Руслана, зазначивши, що «сьогодні, на цій Літургії, сталось чудо – людина дала Богові ствердну відповідь».

  У своєму слові Архиєрей також згадав про Собор УГКЦ, який відбудеться у Бразилії і буде присвячений монашеству: «Наша Церква буде представлена усіма континентами і вестиме мову про роль та завдання осіб богопосвяченого життя у Церкві».

  На завершення єпископ-помічник Львівської архиєпархії передав вітання та благословення духовенству та усім паломникам від Блаженнішого Святослава, котрий в даний час перебуває в Аргентині.

 Рівно ж Владика привітав настоятеля Унівської Лаври, ієрм. Теодора, і подарував ікону Різдва Пресвятої Богородиці. «Богопосвячені особи – це ікони, які вказують на Бога», – зазначив Архиєрей.

  Відтак ігумен подякував владиці Венедиктові за служіння і велику працю, яку він вклав у розбудову обителі, «приміщення якої з 1991 р. використовували як психоневрологічний інтернат». У дар настоятель підніс копію ікони Унівської Богородиці та, привезену з гори Афон.

  У своєму слові ієрм. Теодор висловив вдячність отцям-ректорам Дрогобицької та Львівської семінарій за допомогу в організації прощі, представникам районної влади, ДАІ, Львівській облдержадміністрації, Львівській міській раді та усім жертводавцям і людям доброї волі, які доклались до проведення цьогорічного свята.

  Особливу подяку ігумен скерував на адресу незмінного організатора й керівника триденної пішої прощі Львів-Унів ієрм. Юстина (Бойка). За його словами, 27 серпня владика Венедикт вручив о. Юстину відзнаку за двадцятилітнє служіння людям і Церкві «пішою проповіддю віри» і побажав не зупинятись на півтори тисячах прочанах, які цьогоріч взяли участь у паломництві.

Іванна Рижан
Джерело: Львівська архиєпархія
Фото: Василь Пишкович

Унівська проща – міжконфесійне єднання

  Починаючи з 1998 року, учасники пішої прощі зі Львова до Святоуспенської Унівської лаври (60 км.), зупиняються на молитву у храмі Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ у селі Миколаїв, Пустомитівського р-ну, на Львівщині. Понад півтори тисячі прочан щоразу знаходять тут сердечний прийом та щирий почастунок.

 «Якби люди мали віру, яку заповів Ісусу Христос, і любов, необхідну для спасіння душі кожного християнина, то питання міжконфесійної роз’єднаності було б далеко другорядним. Ці перешкоди пов’язані лише з людськими слабостями та інтригами. Богу дякувати, в наших селах такого непорозуміння нема. Тому що якого б не були визнання чи обряду, ми передовсім – діти Божі», – вважає настоятель православного храму митрофорний протоієрей Петро-Володимир Петришин.

  «Я з великим трепетом, з боязню зустрічаю паломників, – каже священик. – Та кожного наступного разу, коли проща проходить через наше село, настає благодатна мить радості від спілкування. Переживаю, бо відгукнутися так, якби ми хотіли, на превеликий жаль, нам не дозволяють матеріальні проблеми. Тож наші парафіяни ставляться до події з певним побоюванням, що можемо кожному не вгодити. Однак приймаємо прочан не стільки хлібом-сіллю, як серцем та душею».

  Така щира постава є взірцем доброго священства – переконаний координатор духовної мандрівки, ієрм. Юстин Бойко. За словами священика, цьогорічна ювілейна хода організаційно найважча. Адже триденний шлях передбачає потребу розташувати паломників на нічний спочинок. Тож забезпечити для цього адміністративні приміщення досить складно.

  «Прощі можна організувати навіть на 10 тисяч народу, але чи села це витримають? Прикрий факт – с. Чижиків (Пустомитівський р-н, Львівщина). Саме його ще 1999 року організатори вибрали як одне з сіл паломництва тільки для того, щоб примирити сільських мешканців – православних Київського патріархату та греко-католиків. Робили колосальні зусилля – проводили реколекції, зверталися із запрошеннями до місцевих душпастирів про спільну участь в Богослужінні. Однак порозумітися не вдається.

  Найбільше мене шокує те, що нам роками не дозволяють зупинитися в Чижиківській середній школі. Причина – протести вчителів, які належать до різних конфесій. Дивує те, що саме заклад, в якому виховують молоде покоління, через пропаганду й міжконфесійні непорозуміння, стає центром ворожнечі та поділу. Відчувається духовний контраст з християнською віротерпимістю парафіян села Миколаїв. Тут зовсім інший дух. І це передовсім залежить від постави священика» – твердить організатор 20-ї ювілейної прощі Львів-Унів, ієрм. Юстин Бойко.

Маріанна Кузан
Джерело: Львівська Архиєпархія
Фото: Василь Пишкович

Кожна людина має відзначатися жертовністю

– єрм. Юстин Бойко, керівник пішої прощі Львів-Унів

  Цього року піша серпнева трьохдневна проща Львів-Унів святкує свій двадцятирічний ювілей. З цієї нагоди її незмінний керівник, єрм. Юстин Бойко, монах Студійського уставу, поділився спогадами та думками.

  – Як виникла ідея прощі?

  – Ідея цієї прощі зародилася на початках незалежності України у 1991 році. Ініціаторм був владика Йосиф (Мілян), сьогодні єпископ-помічник Київський, тоді о. Йосиф Мілян, котрий на той час виконував обов’язки настоятеля Унівського монастиря Студійського уставу у Львові. Саме він з Марійською дружиною на світанку незалежності, коли ми планували перейняти цей монастир, відновив прощі до Святоуспенської Унівської лаври після багатьох років тоталітарного режиму. Ці прощі існували і до цього часу, вони, однак, мали інший характер. Згідно з переказами монахів, прощі мали релігійно-комерційний характер. Релігійний виявлявся у тому, що люди ішли пішки здалека, присвячуючи свій час, жертвуючи його в якомусь особистому наміренні. В Уневі завершували своє паломництво сповіддю і молитвою. Однак завданням монахів-студитів було також відновити українське село, допомогти українському селянинові збути свою продукцію. Тому напередодні свята Успення Пресвятої Богородиці і тиждень перед тим відбувалися ярмарки, де можна було побачити багато цікавих витворів мистецтва, з іншого боку, спробувати жіночу випічку, чи побачити те, що роблять ковалі тут, на місці. Це був прототип Сорочинського ярмарку сьогодні.

  – Який зміст носить проща сьогодні?

  – На даний час проща до Святоуспенської Унівської лаври, яка була відновлена у 1991 році, має суто духовно-релігійний зміст. Ми вирушаємо з храму святого Архистратига Михаїла у Львові і три дні йдемо в Унів.

  – Якою є тема прощі цього року?

  – Цьогорічна тема: «Слово Боже в житті людини». Вона є відповіддю, з нашого боку, на заклик Синоду єпископів УГКЦ про те, щоби 2011р. у рамках приготування до святкування ювілею 1025-ліття хрещення Руси-України присвятити саме темі «Керигми», проповідуванню Божого Слова. Ми, однак, намагалися охопити трохи ширший аспект. Для того щоби могти проповідувати Боже Слово, християнин, передусім, повинен його зрозуміти, навчитися його слухати. Тому ми роздумуємо над тим, що таке Слово Боже і як ми маємо його сприймати. Цей аспект розвивали наші духівники та вищезгадані запрошені особи на дев’ятьох зупинках, які у нас були. А також тридцять координаторів розвивали цю тему у групах.

  – Яка програма паломництва?

  – Це духовно-молитовна програма. Ми запрошуємо різних відомих постатей серед духовенства, а також серед мирян, котрі в місцях, де ми зупиняємося на молитву, переважно у храмах, промовляють до нас на певну тему, яку ми обираємо заздалегідь. Опісля над цією темою роздумують координатори в групах, а також духівники у сповідях та духовних розмовах намагаються прив’язати до цієї теми. Відтак прочанин завершує своє паломництво духовно приготовленим до того, щоби з’єднатися з Господом, прийнявши святі таїнства.

  – Чи відбувається якась попередня праця з провідниками прощі та її відповідальними?

  – Керівниками груп є переважно студенти Львівської духовної семінарії, а також студенти УКУ, чи вишколені миряни. Ми вишколюємо керівників груп заздалегідь. Вони проходять певну формацію. Можна сказати, що у нас є координатори, котрі проводять прощі вже не один рік і мають досвід. Хочемо створити таку немовби стабільну команду, бо це має ефект: люди діляться досвідом один з одним.

  Цікавим є факт, що проща стала немовби таким форумом, де молоді люди, семінаристи, миряни, мають можливість утвердитись у виборі свого покликання, або роздумати над ним. Семінаристи, наприклад, тут можуть познайомитись із дівчиною, котра жила б відповідними християнськими вартостями, властивими дружині священика. Дуже багато студентів духовних семінарій своїх дружин віднайшли саме на цій прощі. Інші семінаристи приглядаються монашому життю. Думаю, що ця проща допомагає їхньому духовному розвитку.

  – Розкажіть дещо про організацію, адже зорганізувати таку велику кількість людей, навіть якщо і на три дні, – нелегко?

  – Щороку моїм особистим старанням є те, щоби проща була добре зорганізована з духовного і адміністративного боку. Щодо духовного, то важливим є належна духовна програма, а щодо адміністративного, то ми стараємося попередньо приготувати села, які будуть нас приймати. Для цього треба зустрітись з головами сільських рад, депутатами, парохами, парохіянами, часом провести попередні місії, щоби люди прийняли прочан з такої людської точки зору: помитися, чи щось перекусити. Ми також не беремо членських внесків на цю прощу. Завдячую організацію прощі малим підприємцям, котрі постійно підтримують нас в її організації, завдяки чому оминаємо членський внесок прочанина. Можливо, з часом ми його відновимо, але, на мою думку, наше суспільство ще не є готовим до того, щоби вкладати ці внески, позаяк коли іде мова про гроші, то, відповідно, можуть виникати непорозуміння. Для того щоби уникнути цього, звертаюся до людей, котрим довіряю, котрі жертвують свої кошти, щоби інші мали можливість пройти прощу. Також частина коштів – це людські пожертви на храм Архистратига Михаїла у Львові.

  У нас також існує «прочанський тил», окрема технічна група забезпечення. Вона нараховує близько 15 чоловік. Її завданням є перевозити речі з нічлігу на місце наступного нічлігу. На наступний день ці речі знову збирають, перевозять. Також у їхні обов’язки входить підготовка та ознайомлення із селом, в яке входимо: з’ясовувати, де розташований храм, де є криниця, щоб помитися, де відбуватиметься харчування, якою буде схема харчування, розселення на нічліг. Це є титанічна праця, яку наші паломники виконують досить сумлінно.

  – Розкажіть про цікаві моменти, які, можливо, були на цьогорічній прощі.

  Мене вражає присутність юнацької молоді, такої, котра навчається ще у школі, або завершує це навчання. Бачу, що ті діти не йдуть тільки з якоїсь цікавості, їм, можливо, не вистачає духовної атмосфери. Це мене, як керівника прощі, вражає. Друге це те, що на прощу йдуть не завжди люди, котрі є близькими до Церкви, воцерковленими. Ідуть такі, котрі прийшли вперше на прощу, чи то прочитавши якусь інформацію і бажаючи довідатися, що це таке, чи то почувши від свого приятеля. Дійшовши до Унева бачу, що ця людина часом вперше приступає до сповіді. Це не може не тішити.

  Найбільш оригінальною цього року була ситуація з коментуванням Слова Божого у групі для дітей. На три дні ми маємо приготовані біблійні читання. Наперед вибраний фрагмент, який координатор зачитує, пояснює. Відтак кожен ділиться, що до нього промовив Бог через ці слова. Так як діти пояснювали притчі Христові про Царство Небесне – я ще ніколи не чув від жодних богословів. Ці інтерпретації були настільки щирими і простими, що, здається, Господь промовляв їхніми устами.

  – Чому, на вашу думку, одні люди обирають щире «Господи помилуй» у стінах храму, а інші жертвують час і зусилля, звершуючи піше паломництво?

  – Є різні форми посвяти себе Богові. До посвяти нас заохочує щоденно Літургія словами «все життя наше Христу Богові віддаймо». Є певна категорія людей, котрі саме в такий бачать посвяту свого життя Богові – пройти прощею. Не закликаю усіх ходити прощею, але йдеться про те, щоби кожна людина відзначалася жертовністю, позаяк жертовність є рідною сестрою любові. Без неї неможливо збудувати ні сім’ї, ні доброго монашества, ні священства, навіть народу. А на прощі це можна виразити і тілесно, і духовно.

Розмовляла Іванна Рижан
Джерело: Католицький оглядач
Фото: Василь Пишкович