Життя бл. свщмуч. Климентія Шептицького, архімандрита Унівського монастиря
(1869-1951)

Ігумен Теодор (Тарас Мартинюк)
доповідь 27.06.2010

І. Від народження до вступу в монастир (1869-1911)

Блаженний Климентій Шептицький народився 17 листопада 1869 в с. Прилбичі, Яворівського повіту, Львівської області, як шоста дитина графа Івана Канти і Софії з Фредрів Шептицьких. Хресне ім’я – Казимир. Початкову освіту він одержав вдома, від найманих вчителів під наглядом матері. Катихизму й молитов його вчила сама мати. Перший раз Казимир приступив до Сповіді 9 квітня 1881р., а на наступний день – отримав Причастя.

Гімназійну освіту (1882-1887) Шептицький одержав в Ґімназії св. Анни в Кракові. Іспит зрілості здав з відзначенням. У 1887-1888 він вивчав право у Краківському Університеті.

У 1888-1890 він продовжував студії права по одному році в Мюнхені і Парижі. Студії закінчив академічним ступенем доктора в Краківському Університеті (1890-1892).

1900 р. він був вибраний послом до віденського парламенту і кандидатом до Державної Ради, якої став повним членом у  1901 р. З тих часів походять його виступи з різних соціальних справ. Незважаючи на такі важливі політичні зобов’язання, він не переставав піклуватися матір’ю та допомагати батькові.

Рішення вступити до монастиря і то східного обряду, як його брат Роман-Андрей, дозріло в нього у 1910 р.

II. Життя в монастирі (1911 –1947)

Коли його брат Леон зі своєю родиною був готовий перебрати головну посілість родини в Прилбичах та зайнятися стареньким батьком, у 1911 р. Казимир передає й свій фільварок своєму племінникові Янові, а сам починає здійснювати своє покликання до монашества, яке відчував з ранніх років.

Зі свідчень його родичів, а головно його матері, довідуємося, що покликання Казимира переходило різні фази і кризи.

У 1912 році він розпочав новіціят в монастирі студійського уставу в Камениці, в Боснії. Там він прийняв схиму у 1913 році з новим монашим іменем св. Климентія папи. В тому ж році він розпочав богословські студії в Інсбруку. 28 серпня 1915 р. монах Климентій був висвячений на священика єпископом Діонізієм Няряді з Крижевець.

Через три роки, закінчивши богословські студії, він був призначений настоятелем студійського монастиря в Скнилові, який одначе з причини знищення дому під час воєнних подій було перенесено до літньої резиденції галицьких митрополитів в Уневі (що залишився матірним домом і лаврою аж до наших часів). В Унівській Лаврі о. Климентій зайнявся перебудовою будинків і пристосуванням їх до монастирських потреб, але головним його завданням в цих міжвоєнних часах було продовжувати розпочату митрополитом на початках цього століття працю обновлення традиційного чернецтва в Українській Греко-Католицькій Церкві за правилами святих Отців та вихованням нового покоління.

1945 р. після арешту єпископів о. Климентій став фактичним провідником духовенства, яке противилося насильному навертанню на православ’я. Продовжував традиційні зустрічі духовенства в четверги, на яких заохочував священиків не піддаватися приманам та погрозам. Він провів також зустріч з настоятелями чернечих чинів, під час якої було постановлено рішуче протиставитися затіям влади.

III. Ув’язнення о. Климентія і його останні роки життя (1947-1951)

У травні 1945 р. він писав до свого брата Станіслава: “Тепер настали для нас тяжкі часи. Весь греко-католицький єпископат ув’язнено ще місяць тому – тиск, аби переходити на православ’я. Богу дякувати, духовенство у своїй моральній цілості стоїть за віру міцно – і не сходить на бездоріжжя, незважаючи на в’язниці, погрози і т.д. Тяжкі часи настали – але Бог добрий і не полишить нас у біді”. У листопаді 1945 о. Климентієві було наказано вибратися зі Львова і перенестися до Унева.

Свою особисту хресну дорогу архімандрит розпочав 5 червня 1947 р. У цей день він був заарештований в Унівській Лаврі.

Поневіряння розпочалися у в’язниці у м. Львові. Його звинувачували в антирадянській діяльності. Вже 27 червня 1947 р. о. Климентія перевели у в’язницю до Києва.

Співв’язні о. архімандрита по Київській в’язниці розповідають: “Отець Климентій, не дивлячись на похилий вік (79 літ), тримався добре, не хворів, ніколи не вимагав полегшення режиму, не просив ліків. Під час прогулянки в закритому дворику в’язниці, що тривала близько 30 хвилин, о. Климентій крокував разом з нами, “гуськом”, один за одним в коло, як вповні здорова людина […] Я запитував о. Климентія, чи не важко йому переносити тягар режиму, на що о. Климентій відповідав: єдине, що його турбує, це те, що нема можливості служити як належить Богові й людям, яких він залишив і в монастирі, і в селі”.

Навіть у в’язниці унівський архімандрит провадив аскетично-молитовне життя: одразу після вставання молився, постив, під час Великого посту не їв м’яса. Усі труднощі в’язничного життя: нічні допити, шантаж, залякування, переведення з одного місця на інше – архімандрит переносив як справжній Христовий воїн. В’язні, які були разом з отцем у камері, однозгідно стверджують, що о. Климентій ніколи погано не висловлювався про слідчих, які його вимучували. Після оголошення в березні вироку о. архімандрита відправили до Москви, а звідти у Володимирський централ.

1 травня 1951 р. о 21 годині 30 хв. у Володимирській в’язниці добігло кінця земне життя блаженного ісповідника і мученика за віру Христову. До останніх хвилин свого життя він був вірний своїм монашим обітам. Незважаючи на всі погрози чи обіцянки, архімандрит не зрадив своєї Церкви і віри.