Таїнство Страстей Христових у канонах на Страсний Тиждень св. Косми Маюмського

Ієрм. Онуфрій (Олег Кіндратишин)
Львів 2025

Вступ
Розділ 1. Косма Маюмський. Про особу
1.1. Особа св. Косми у давніх текстах
1.2. Особа св. Косми в агіографічних джерелах
1.2.1. Агіографічні джерела першого типу
1.2.2. Агіографічні джерела другого типу
1.2.3. Агіографічні джерела третього типу
1.3. Просопографічне питання
1.4. Питання атрибуції творів
1.5. Св. Косма Сладкопівець і іконоборство
Розділ 2. Св. Косма Сладкопівець при витоках поетичного жанру канон
2.1. Характерні особливості поезії св. Косми
2.2. Св. Косма Сладкопівець та походження канону
2.3. Творіння св. Косми на Страсний Тиждень у візантійському богослужінні
2.4. Метричний аналіз канонів св. Косми на Страсний Тиждень
Розділ 3. Основні теми висвітлені у канонах на Страсний Тиждень
3.1. Великий Понеділок: Неописанне низходження Слова Божого, щоб послужити зубожілому Адамові
3.2. Великий Вівторок: Чувайте з сяйливими світильниками!
3.3. Велика Середа: Священнодіється відкуплення ісповіданням
3.4. Великий Четвер: Сам Себе, як суща Пасха, переджертвував
3.5. Велика П’ятниця: Аж до страждань безстрасно приклонився
3.6. Велика Субота: Зійшов аж до адових схронів визволити Адама і Єву з усім їх родом
Висновки
Канони св. Косми на Страсний Тиждень
Бібліографія

Вступ

Сьогодні важливе місце у візантійському богослужінні займає канон – великий поетично-музичний гимн на славу Бога і святих, композиція укладена з піснеспівів, основаних на біблійних піснях та довершених у відповідності до правил візантійської поезії та музики. Походження канону, його поетична і музична структура були предметом дослідження відомих літургістів і літературознавців. Вчені схильні відносити початки канону в його класичній формі до кінця 7-го – першої половини 8 ст., пов’язуючи його із творчою діяльністю першого покоління канонописців: святих Андрія Критського (+740), Івана Дамаскина (+749/750) та Косми Маюмського (+751/752)^{^[1]}. На думку Теохаріса Деторакіса [Θεοχάρης Δετοράκης] (+2023) винахідником канону, як нового поетичного жанру, міг бути св. Косма Маюмський (674/676 – 751/752), один із найвидатніших представників візантійської церковної поезії, автор канонів на найбільші свята: Різдво, Богоявлення, Стрітення, П’ятдесятницю, Преображення, Успіння, Воздвиження, а також на Вербну неділю, Страсний Тиждень і ін.^{^[2]}

Біографічні дані про св. Косму обмежені, різні джерела іноді подають розбіжну інформацію, зокрема щодо його походження, дитинства, освіти, дат народження і смерті, взаємовідносин зі св. Іваном Дамаскином тощо^{^[3]}.

Перший розділ цієї книги власне присвячений дослідженню особи св. Косми Маюмського (просопографічне питання). Аналізуючи всі біографічні та агіографічні джерела на основі монографії Т. Деторакіса (1979) та спостережень інших авторів, робиться спроба відповісти на питання, чи можливо реконструювати біографію св. Косми? Праця намагається не лише розглянути і пояснити джерела, але й бере до уваги мовчання сучасних йому джерел. Зокрема про св. Косму не згадано ні на іконоборчому соборі в Ієреї (754), спрямованому проти св. Івана Дамаскина (Мансура), ні у «Хроніці» преп. Теофана Ісповідника (+818), у якій підкреслюється важлива роль Дамаскина^{^[4]}. Найважливішими, звичайно, вважаються біографічні відомості про св. Косму, які випливають із акростихів до його творів; у них поет пов’язує себе із святим містом Єрусалимом: «Другий піснеспів Косми Святоградця» та «Третій піснеспів Косми Єрусалимлянина»^{^[5]}. Повідомлення у лексиконі Суда [Σοῦδα або Σουΐδας] (пізнє 10 ст.) потверджує зв’язок св. Косми з Єрусалимом і додає, що він був сучасником св. Івана Дамаскина^{^[6]}.

Усі відомі агіографічні джерела (житія святих) про св. Косму Т. Деторакіс згрупував у три типи на основі взаємозв’язків та відмінностей у текстах^{^[7]}. За текстами першого типу, до яких належать житіє св. Косми, викладене в Синаксарі Константинопольської Церкви (10 ст.), Маркіанське житіє св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Marciana] (10 – поч. 11 ст.) та Житіє з Афонської Лаври [Vita Athoniensis Laurae] (11 ст.), Косма походив з Дамаску, став прийомним братом Івана Дамаскина, а їхній учитель — константинопольський вчений, титулований як вищий придворний секретар [ἀσηκρῆτις]^{^[8]}. За текстами другого типу, до яких належать Єрусалимське житіє св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Hierosolymitana] (10 ст.) та спільне Житіє поетів святих Івана Дамаскина і Косми, написане єрусалимським патріархом Іваном Меркуропулом (1156-1165), Косма походив з Єрусалиму, став прийомним братом Дамаскина, а їхнього учителя, вченого монаха з Італії, також звати Косма^{^[9]}. Натомість тексти третього типу подають відомості, що відрізняються від попередніх двох типів: Косма походить із Криту і є вчителем Івана Дамаскина (Халкське житіє, Афінське житіє [Vita Atheniensis] – 11-12 ст.) або ж Косма монах походить із Криту і є спільним учителем двох прийомних братів (Ватиканське житіє 12 ст.)^{^[10]}.

У другому розділі цієї книги розглядаються особливості поезії великого Сладкопівця (поета-композитора), який стоїть біля самих витоків поетичного жанру канону. Тому розглядається також питання, чи міг св. Косма Сладкопівець бути винахідником нового церковного поетичного жанру канону.

За даними автора монографії Т. Деторакіса, перелік творів св. Косми включає 173 ірмоси, 33 канони, 6 коротких канонів (двопіснці, трипіснці та чотирипіснці), 83 самогласних, 30 стихир подобних та Кондак на Успіння Пресвятої Богородиці (який складається із власне кондака і 21 ікоса)^{^[11]}. Характерними рисами канонів св. Косми вважають наявність акростихів, приспівів вкінці строф (ефімній), відсутність другої пісні, остання строфа як богородичний майже не зустрічається. Усі ці характеристики можуть допомогти в атрибуції сумнівних творів^{^[12]}. Поезія св. Косми багата за змістом, характеризується піднесеним стилем, величністю виразів, унікальними поетичними злетами та високим ліризмом. Вважається, що св. Косма Маюмський, як церковний композитор і поет, посідає друге місце після св. Романа Сладкопівця (+ після 555)^{^[13]}.

Протиставлення (антитези) у поезії св. Косми часто не лише лексичні, а й концептуальні (змістові). Як це було поширено у візантійській літературі, у них порівнюються протилежні особи та їх поступки: «Коли грішниця приносила миро, тоді учень змовлявся з беззаконними. Та – раділа, витрачаючи многоцінне, а сей – поспішав продати Безцінного; та – Владику пізнавала, а сей – від Владики віддалявся; та визволялася, а Юда ставав рабом ворога. Страшне – збайдужіння, велике – покаяння …»^{^[14]}.

Що ж стосується риторичних прийомів, то св. Косма застосовує сміливі метафори, численні оксиморони, алітерації зі складових частин складеного слова. У такий спосіб догматична мова і витонченість давньогрецької мови знеобтяжуються, а поезія набуває легкості і радості^{^[15]}. У творах св. Косми Сладкопівця часто спостерігається тенденція до розповіді через пряму мову із ввідними словами «взивати» [βοάω], «говорити» [λέγω], «мовити, казати» [φημί] тощо: «”Один із вас”, – взивав [ἐβόα] Христос до друзів, – “мене видасть”; вони ж, забувши радість, проймалися тривогою й печаллю: “Скажи, хто се”, – говорячи [λέγοντες], – “Боже отців наших?”»^{^[16]}.

Іноді пряма мова переходить у діалог, що розгортається на декілька строф, створюючи драматичний стиль. Так пісня 9 канону на Велику Суботу передає діалог між померлим Ісусом і Його скорботною Матір’ю. Ірмос починається зворушливим закликом: «Не ридай надо мною, Мати, бачачи у гробі Сина …». Скорботна Богородиця відповідає: «Нині ж Тебе, Боже мій, бездиханного бачачи, мертвого, мечем скорботи тяжко я терзаюся». Христос підкреслює добровільний характер Своєї смерті та поховання: «Земля покриває мене з моєї волі». А заключний тропар, сповнений пасхальної радості, настійно закликає: «Хай радується творіння, хай веселяться всі, на землі роджені … Жони з миром хай мене стрічають, – Адама і Єву визволяю я з усім їх родом і на третій день воскресну»^{^[17]}.

Рівноскладдя [isosyllabismus] та однакові наголоси [homotonia], два фундаментальні правила нової візантійської просодії, лежать в основі поетично-музичної композиції богослужбових канонів св. Косми Маюмського. Тому у цій книзі через метричний аналіз канонів Страсного Тижня заглиблюємося у питання тонічного ритму у візантійській поезії. Згадуємо про відкриття правил візантійської просодії у 1859 році кардиналом Жаном-Батистом Пітрою (Jean-Baptiste Pitra +1889), про дослідження Генрі Стівенсона (Henry M. Stevenson +1890), Едмона Буві (Edmond Bouvy +1940) і інші наукові розвідки на тему тонічного ритму і метрики у візантійській просодії^{^[18]}.

У третьому розділі, що є головною частиною цієї книги, представляємо детальний аналіз канонів св. Косми Маюмського на Страсний Тиждень у світлі біблійного, догматичного і святоотцівського богослов’я, наслідуючи давні і сучасні коментарі до грецьких богослужбових текстів. Традиція коментарів на канони св. Косми сягає візантійських часів, щонайменше 10 ст. Серед відомих коментаторів — Микита Пафлагонський (10 ст.), Михайло Пселл (+1078), Григорій Пардос (+1156), Теодор Продром (+≈1170), Никифор Калліст Ксантопул (+≈1350), св. Никодим Святогорець (+1809), інші коментарі дійшли до нас анонімними^{^[19]}. Багато коментарів ще не опубліковані, очікують серйозної палеографічної та критично-філологічної роботи. Їх видання дало б можливість мати повне уявлення про візантійську інтерпретаційну традицію. Щодо невиданих творів, то коментар митрополита Коринтського Григорія Пардоса (кодекс Ватиканський гр. 1712, 12 ст.) частково цитується у нашій праці^{^[20]}, а кодекс Ватиканський гр. 1603 (13 ст.), у якому знаходиться коментар славетного візантійського поета і письменника Теодора Продрома, виявився значно важчим до розшифрування. Натомість книга св. Никодима Святогорця «Путівник святами» [Ἑορτοδρόμιον] (1836)^{^[21]} широко цитується у нашій праці, як обильне джерело багатьох думок і посилань на біблійні та святоотцівські тексти.

Отож, аналізуючи послідовно один за одним усі строфи канонів на Страсний Тиждень, спочатку окреслюємо основні теми, відтак подаємо біблійні та святоотцівські уривки, які могли бути джерелом натхнення для канонотворця. Іноді тема ірмосу не йде в руслі із загальною лінією канону; у таких випадках аналіз ірмосів переноситься на кінець.

Канони св. Косми повні біблійних цитат та алюзій, представляючи як старозавітні прообрази і пророцтва, так і Таїнство Христа у Новому Завіті. У короткому тропарі може бути інтегровано понад десяток біблійних посилань:

«Тоді всі впізнають у вас моїх учнів (Ів. 13,35), якщо мої заповіді збережете (Ів. 15,10 і далі)», – говорить Спаситель друзям (Ів. 15,15), на страждання йдучи; – «мир майте між собою (Мк. 9,50; Ів. 14,27) та з усіма (Єв. 12,14), і вивищуйтеся мудрістю смирення (Мт. 23,12; Рим. 12,16; Фил. 2,6-11); і, пізнавши в мені Господа (Ів. 13,13) – оспівуйте і превозносіте по всі віки! (Дан. 3,57 і далі)»^{^[22]}.

Біблійні уривки у канонах на Страсний Тиждень теж розглядаємо у ключі сучасних біблійних коментарів, порівнюючи тлумачення канонописця з інтерпретацією сучасних критичних підходів.

Канони св. Косми Маюмського представляють зріле православне богослов’я, у повній згоді із христологічною доктриною, викладеною в діяннях Вселенських Соборів та у творах Отців Церкви. Богословське таїнство Страстей Христових тут висвітлюється всебічно і глибинно. Роздумуючи над водночас скорботною і величною тайною Христових страждань, смерті і воскресіння, канонописець торкається всіх ключових моментів христології: ствердження істинного Божества та повної людськості Христа, воплочення Слова задля нашого спасіння, таїнства страстей, смерті, сходження в ад і воскресіння^{^[23]}.

Щоб правильно розуміти богословську думку св. Косми Сладкопівця, слід враховувати компілятивний характер його творів. Разом зі св. Іваном Дамаскином, вони належать до останнього покоління Отців, яким випало упорядкувати, систематизувати і підсумувати всю попередню традицію та передати її Церкві як дорогоцінний спадок^{^[24]}. Хоч нам здається несправедливим означувати таких великих поетів і композиторів як некреативних, нетворчих, однак сам св. Іван Дамаскин прямо заявляє, що не має наміру висловлювати щось від себе, але вибирає найкращі висловлювання інших:

«Я ж не буду говорити нічого від себе, як я уже казав, але зібравши разом, по змозі, напрацювання досвідчених учителів, стисло викладу те, у всьому корячись вашому велінню»^{^[25]}.

У Точному викладі православної віри [Expositio fidei] св. Іван Дамаскин ще раз говорить про це, посилаючись на уривок із книги Приповідок («Не пересувай меж вікодавніх, що твої батьки встановили» Прип. 22,28):

«Оцим будьмо вдоволені і в цьому перебуваймо, не пересуваючи меж вікодавніх (Прип. 22,28) і не переступаючи божественне передання!»^{^[26]}

Св. Косма Маюмський і св. Іван Дамаскин засвоїли діалектичну та богословську термінологію Отців Церкви, їхній спосіб мислення та поділу зібраного матеріалу^{^[27]}. Цей метод підсумування, а не створення богословських понять, міг бути зумовлений напрямком накресленим правилом 19 Трулльського собору (691-692):

«Предстоятелі Церков повинні … навчати весь клир і народ слів благочестя, підбираючи з божественного Писання думки та судження істини, і не переступаючи визначених уже меж чи передання богоносних Отців. Якщо ж буде підняте слово Писання, то не інакше нехай роз’яснюють його, але як виклали світила й учителі Церкви у своїх писаннях, і ними нехай більше відзначаються, аніж складанням власних слів, аби, маючи трудність в цьому, не відхилятися від належного»^{^[28]}.

Отож, богослужбові творіння св. Косми глибоко вкорінені у патристичній традиції біблійної екзегези, у них підсумовується святоотцівське богослов’я та вчення церковних Соборів. Враховуючи цей компілятивний та підсумовуючий підхід великого Сладкопівця, у нашій праці досліджуємо святоотцівські та соборові джерела, які лежать в основі богослов’я канонів на Страсний Тиждень. А це проповіді та догматичні твори святих Василія Великого, Григорія Богослова, Івана Золотоустого, Івана Дамаскина тощо, а також поетичні богословські творіння святих Романа Сладкопівця, Софронія Єрусалимського, Єфрема Сирійського.

Сподіваємося, що цей скромний науковий доробок зробить свій внесок, перш за все, у літургійні та патристичні науки, у вивчення візантійської філології та поетики, а також у вивчення сакральної музики та візантійської гимнографії.

Глава 1. Косма Маюмський. Про особу

1.1. Особа св. Косми у давніх текстах

Св. Косма Маюмський [Єрусалимський, Святоградець, Сладкопівець] (674/676 – 751/752), згодом званий кращий із сладкопівців [Princeps Melodorum], – один із найвидатніших представників літературного жанру канону в історії візантійської церковної поезії^{^[29]}. Його перу належать багато канонів, зокрема на найбільші свята: Різдво, Богоявлення, Стрітення, П’ятдесятницю, Преображення, Успіння, Воздвиження, а також на Вербну неділю, на Страсний Тиждень і ін.^{^[30]}

Згідно з традиційно усталеною біографією, Косма народився десь приблизно у 674/676 роках у Дамаску; залишившись сиротою, він виховувався разом з Іваном Дамаскином. Опісля став монахом Лаври св. Сави, а у 735 р. возведений на єпископський престіл міста Маюми (порт Гази в Палестині). Помер десь у 751/752 р.^{^[31]}

У 18 ст. Бернар де Монфокон [Bernard de Montfaucon] (+1741) та Мішель Ле Кієн [Michel Le Quien] (+1733) упорядкували перші елементарні біографічні дані, а у 1979 р. Теохаріс Деторакіс [Θεοχάρης Δετοράκης] (+2023) на основі численного матеріалу написав першу монографію про св. Косму Маюмського: «Косма Сладкопівець. Життя та творчість» [Κοσμᾶς ὁ Μελωδός. Βίος καὶ ἔργο]. У 1989 р. Олександр Каждан [Alexander Kazhdan] (+1997) у співпраці із Стефаном Ґеро [Stephen Gero] виносять на дискусію відомості про життя св. Косми, вказуючи на суперечності у біографічній традиції^{^[32]}.

Найважливішим джерелом інформації про автора є його твори. Перші повідомлення про св. Косму знаходимо в акростихах до його творів. Як відомо, акростих (фраза складена із початкових літер кожної строфи) був поширеним явищем у візантійських гимнографів^{^[33]}. У акростихах поет пов’язує себе зі святим містом Єрусалимом: «Другий піснеспів Косми Святоградця» [Δεύτερος ὕμνος Κοσμᾶ Ἁγιοπολίτου] (акростих канону недільного, глас 2) та «Третій піснеспів Косми Єрусалимлянина» [Τρίτος ὕμνος Κοσμᾶ Ἱεροσολυμίτου] (акростих канону недільного, глас 3); ще один акростих повідомляє, що автор є монахом: «Уболівання Косми монаха над умом» [Πένθος Κοσμᾶ μοναχοῦ ἐπὶ νοός]^{^[34]}.

Діалектика св. Івана Дамаскина, як у короткій, так і в розширеній версії, починається із присвяти св. Космі Маюмському: «Преподобнішому і богошанобливому Космі, святішому єпископу Маюми, Іван монах»^{^[35]}. Утім, рукописна традиція не є ранішою 10-го ст., а грузинський переклад Єфрема Мціре 11 ст. не має цієї присвяти. Тому можна припустити, що грецький оригінал її не мав. Візантійські анотації могли бути складені переписувачами, а не завжди авторами. Присвята могла бути пізнішим доповненням також тому, що у вступі [prooemium] до Діалектики адресати твору зазначені у множині: блаженні, поблажливі, богошанобливі (μακάριοι, συγγνώμονες, θεοτίμητοι). Таким чином, адресатами є група або спільнота, а не одна особа^{^[36]}.

На день пам’яті святого укладено богослужбовий Канон св. Космі, який у афонських рукописах анонімний, а в Мінеї^{^[37]} Єрусалимської Бібліотеки 13 ст. приписується Теофану Сладкопівцю. Митрополит Софроній Евстратіадіс [Σωφρόνιος Εὐστρατιάδης] (+1947) уважав автором цього канону св. Теофана Начертанного (+845), а отже, дата його написання – перша половина 9 ст. Проте, як зауважують О. Каждан та С. Ґеро, автор канону до візантійського імператора Костянтина V (741-775) застосовує епітет «Копронім» [Κοπρώνυμος], що не засвідчений у жодному джерелі періоду іконоборства і вперше з’являється в літописі Георгія Гамартола у другій половині 9 ст. Інший аргумент проти авторства Теофана Начертанного (+845) ґрунтується на тому, що св. Косма не згадується в синаксарях і місяцесловах^{^[38]} до 11 ст.^{^[39]}

Деякі агіографічні джерела говорять про участь св. Косми в іконоборчому конфлікті на захист іконопочитання^{^[40]}. Проте анафеми іконоборчого собору в Ієрії (754), спрямовані проти св. Івана Дамаскина (Мансура), не згадують про св. Косму. Виглядає, що роль св. Косми в іконоборчому конфлікті була не такою помітною, як роль Дамаскина^{^[41]}. Також св. Теофан Ісповідник (+818) у своєму Літописі, зазначаючи важливу роль св. Івана Дамаскина, не згадує про св. Косму^{^[42]}.

Усе ж канони св. Косми були відомі вже в 9 ст. Цитати із двох канонів св. Косми, зокрема із канону Різдва Христового та з канону Великого Четверга^{^[43]} використовували автори епімеризмів^{^[44]}, зокрема Епімеризмів на Псалми та Гомерівських епімеризмів (9 ст.)^{^[45]}. Літопис Продовжувачів св. Теофана [Theophanes Continuatus] (10 ст.) розповідає, що за часів імператора Лева VI (886-912) монах Марко, економ церкви св. Мокія, доповнив чотирипіснець на Страсну Суботу «великого Косми»^{^[46]}. Три канони св. Косми перекладено на сирійську і включені в богослужіння яковитів^{^[47]}. Піснеспів на Стрітення Господнє «Украси Твой чертог, Сіоне» перекладено латинською [Adorna thalamum tuum, Sion] ще до третьої чверті 9 ст. і досі у богослужбовому вжитку в Римо-Католицькій Церкві^{^[48]}.

Автор лексикону Суда [Σοῦδα або Σουΐδας] (пізнє 10 ст.)^{^[49]} подає найдавніше біографічне свідчення про св. Косму: «Косма з Єрусалиму, сучасник Івана Дамаскина», «разом з ним (Дамаскином) процвітав і Косма з Єрусалиму, муж надзвичайно обдарований і творець музики сповна суголосної. Пісенні канони Івана й Косми направду не мають собі рівних»^{^[50]}. Це повідомлення підтверджує пов’язання св. Косми з Єрусалимом, що випливає з акростихів; однак єпископство в Маюмі тут не згадується^{^[51]}.

У Місяцеслові візантійського імператора Василія ІІ (10 – поч. 11 ст.) Косма не має власного коментаря як святий, проте він згадується як великий піснеписець і сладкопівець у коментарі присвяченому св. Івану Дамаскину: «[св. Іван Дамаскин] став монахом разом із Космою, якому [належать] численні творіння поем і піснеспівів на святі свята, а особливо на Святий Великий Тиждень перед Пасхою»^{^[52]}.

Георгій Кедрин [Γεώργιος Κεδρηνός] (11 ст.) у «Огляді історій» [Σύνοψις ἱστοριών / Compendium historiarum], цитуючи уривок із Літопису Псевдо-Симеона (10 ст.), згадує Косму Маюмського серед визначних гимнографів:

«Цей преподобний Іван [Дамаскин] званий Сладкопівцем разом із Космою, єпископом Маюмським, і з Теофаном, братом Теодора, [званими] Начертанними, тому що вони складали піснеспіви, встановлені співати у християнських церквах»^{^[53]}.

Отож, із цих історичних джерел дізнаємося, що св. Косма, сучасник св. Івана Дамаскина, означує себе єрусалимлянином, він обдарований поет і композитор, творець прегарних церковних піснеспівів.

1.2. Особа св. Косми в агіографічних джерелах

Найдавніші рукописи житія св. Косми датуються 10 ст., приблизно двісті років після життя святого^{^[54]}. Це, зокрема, кодекс 266 із монастиря св. Івана Богослова на острові Патмос (10 ст.), кодекс 40 Єрусалимської патріаршої бібліотеки із монастиря св. Хреста (10-11 ст.), які містять Синаксар Константинопольської Церкви^{^[55]}, Синайський кодекс гр. 376 (10 – поч. 11 ст.), що містить Маркіанське житіє св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Marciana]^{^[56]}, Віденський кодекс філософський гр. 158 (10-11 ст.) у Національній бібліотеці Австрії та кодекс Афонський Ватопедський 497 (10 ст.) з Бібліотеки Ватопедського монастиря на Афоні, які містять Єрусалимське житіє св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Hierosolymitana]^{^[57]}.

З агіографічних джерел відомості про життя та діяльність св. Косми черпаємо із житій самого св. Косми, із житій св. Івана Дамаскина та зі спільних житій обох поетів. Ці джерела належать до різних традицій, тому відомості можуть містити суперечності, які важко узгодити^{^[58]}. Аналізуючи дані про походження, освіту та взаємовідносини зі св. Іваном Дамаскином, на основі пов’язань та відмінностей у текстах, Т. Деторакіс згрупував усі агіографічні джерела у три типи:

Косма походить із Дамаску і є названим братом Івана Дамаскина; їхній учитель — константинополітанин, вчений, титулований як вищий придворний секретар [ἀσηκρῆτις];
Косма походить з Єрусалиму і є названим братом Івана Дамаскина; їхній учитель — вчений монах з Італії, ім’я якого також Косма;
Косма походить із Криту і є учителем Івана Дамаскина, або ж монах Косма походить із Криту і є спільним вчителем двох названих братів^{^[59]}.

Загалом, біографічні дані про св. Косму бідні і суперечливі; відомості про його життя дуже обмежені і не зовсім ясні. Історичні елементи, які можна отримати з джерел, незначні, вони вгасають у морі невідомості та суперечливої інформації. Заплутаність щодо його походження, дитинства, освіти, дати народження і смерті, взаємовідносин з Іваном Дамаскином тощо серйозно ускладнює пошук історичної правди^{^[60]}. Важко дослідити факти, представлені в різних агіографічних традиціях, не тільки через те, що багато текстів втрачено, але й тому, що їх розвиток частково відбувався у формі усної традиції, яка не підлягає дослідженню^{^[61]}.

1.2.1. Агіографічні джерела першого типу

Агіографічні джерела першого типу, схоже, відображають константинопольську рукописну традицію. Сюди належать три тексти: 1) Житіє св. Косми, викладене у добре відомому Синаксарі Константинопольської Церкви; 2) Маркіанське житіє св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Marciana]; 3) Житіє з Афонської Лаври [Vita Athoniensis Laurae]. Перший та останній тексти відносяться безпосередньо до св. Косми, а другий текст представляє коротке житіє св. Івана Дамаскина, у якому йдеться також про св. Косму^{^[62]}.

Видання Синаксаря Константинопольської Церкви основане на багатьох кодексах 10-16 ст., найвідоміший з яких – Сірмондіанський кодекс [Codex Sirmondianus] (або Берлінський [Berolinensis] gr. 219 (12-13 ст.)^{^[63]}. Житіє святого Косми подається під датою 15 січня; однак, вказуються й інші дати (14 жовтня Косми поета, 16 січня: Косми), що може свідчити, що були різні традиції щодо дати святкування^{^[64]}. Св. Косма згадується в Синаксарі також у житії св. Івана Дамаскина 4 грудня^{^[65]}. Вагомість цього джерела ґрунтується не лише на його старовині, але й на простоті викладеної інформації; він вільний від перебільшень та гіпербол, звичних для стилю жанру житія^{^[66]}.

Перш за все, автори житія св. Косми посилаються на давнішу традицію (усну чи письмову): «слово це від отців і до нас дійшло»^{^[67]}. Св. Косма тут називається Святоградцем [Ἁγιοπολίτης], що означає якесь пов’язання зі святим містом Єрусалимом чи через походження, чи через приналежність до Лаври св. Сави поблизу Святого Міста. Монахи монастиря св. Сави зазвичай називалися «Святоградцями» [Ἁγιοπολίτες], наприклад: поети Стефан (8 ст.), Георгій (9 ст.), Сергій (9 ст.)^{^[68]}. Велика частина тексту у Синаксарі присвячена темі виховання та освіти Косми батьком св. Івана Дамаскина:

«Цей же батько [вище] згаданого премудрого Івана взяв під свою опіку теж Косму преблаженного, дитя придавлене сирітством і крайньою нуждою, якого, виховуючи турботливо, усиновив і всілякого роду навчанням допоміг йому досягти мудрості божественної і людської»^{^[69]}.

Синаксар говорить про великі досягнення св. Косми в гимнографії: він – автор канонів, тропарів і інших творів^{^[70]}. Відтак Косма взяв на себе подвиг монашого життя і згодом був висвячений Єрусалимським патріархом на єпископа міста Маюми^{^[71]}. Це підтверджується також у житії св. Івана Дамаскина у цьому ж Синаксарі:

«[Іван Дамаскин] самітницьке життя прийняв разом із блаженним Космою, який потім став єпископом Маюми»^{^[72]}.

Вкінці житіє св. Косми повідомляє, що він помер у похилому віці^{^[73]}.

Перше, на що слід звернути увагу, це незбалансована структура статті про св. Косму в Синаксарі: велика вступна частина, яка фактично становить майже половину всього тексту, не стосується Косми. Натомість, тут йдеться про шляхетність і багатство батька св. Івана Дамаскина та про виховання «премудрого Івана» вченим і ерудованим вищим придворним секретарем [ἀσηκρῆτις]». Виглядає, що весь цей фрагмент запозичений із якогось житія св. Івана Дамаскина^{^[74]}. Помічаємо, що у передмові до житія св. Косми значну частину присвячено анонімному секретарю [ἀσηκρῆτις], вчителю Івана, а освіта Косми розглядається окремо без згадки про секретаря. А у передмові до житія св. Івана Дамаскина немає жодної згадки про Іванового вчителя. Тож дивно, що вчитель Івана з’являється у передмові до св. Косми, а не в статті, присвяченій св. Івану^{^[75]}. І взагалі, у житії св. Івана Дамаскина значний простір присвячено св. Космі, монаху, а згодом єпископу Маюмському, поету-композитору тропарів і канонів, так, ніби це радше спільне житіє двох поетів, а не житіє св. Івана Дамаскина:

«[Іван Дамаскин] самітницьке життя прийняв разом із блаженним Космою, який потім став єпископом Маюми. Натхнені Божою благодаттю, вони різними тропарями та численними канонами оспівували Бога, Богородицю і багатьох святих. І досі їх піснеспіви співають усі на славу Божу. Тож так само й обоє несли аскетичний подвиг … А й славний Косма, також і він, божественне Писання багато вивчаючи і багато творів для Церкви по собі лишивши, у мирі відійшов із життя цього»^{^[76]}.

Маркіанське житіє св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Marciana] видано на основі Маркіанського кодексу гр. 363 [Codex Marcianus gr. 363, 293^r-294^v] (12 ст.) з бібліотеки св. Марка у Венеції. Це житіє дійшло до нас також в Синайському [Sinaiticus] кодексі 376 (10 – поч. 11 ст.) та в Афінському [Atheniensis] кодексі 2108 (12 ст.)^{^[77]}. Уривок про Косму характеризується простотою і стриманістю інформації, він вільний від гіпербол. Житіє коротко і стисло подає відомі факти про Косму: сирітство, усиновлення, монаше життя, єпископство в Маюмі, процвітання у гимнографії; він є автором тропарів і канонів, які «співаються в Церкві Божій і донині» [καὶ μέχρι τῆς σήμερον ἐν τῇ Ἐκκλησίᾳ τοῦ Θεοῦ ᾄδονται]^{^[78]}. Виглядає, що текст про Косму тут вставлений у житіє св. Івана Дамаскина; до того ж Косма не постає як важлива постать, а лише як «хтось інший на ім’я Косма» [ἕτερον τινὰ, Κοσμᾶν ὀνόματι]. Агіограф не вжив би до святого такі слова «хтось інший» [ἕτερος τις], що може навести на думку, що цей текст був складений ще до того, як Косма став почитатися як святий^{^[79]}. Питання про походження Косми тут опущено. А анонімний секретар [ἀσικρίτης], вчитель Івана, є одним із в’язнів, викуплених батьком Дамаскина^{^[80]}.

Незважаючи на невелику кількість представлених відомостей, Синаксар та Маркіанське житіє відрізняються від лексикону Суда, який не згадує ні усиновлення, ні єпископство в Маюмі^{^[81]}.

Житіє з Афонської Лаври [Vita Athoniensis Laurae], важливий текст з огляду на цінні дати та на давність, виданий на основі єдиного кодексу [codex unicus] з Афонської Лаври [Athoniensis Laurae] Γ 44 (150^r-157^v), що датується 13 ст.^{^[82]} В епілозі повідомляється, що це житіє написано як хвалебна промова, щоб вшановувати свято св. Косми, заявляючи, що воно досі часто залишається непоміченим і невідомим. Ця внутрішня вказівка могла б дозволити датувати створення оригінального тексту 11-им століттям^{^[83]}.

Житіє з Афонської Лаври поділяє з Синаксаром спільні повідомлення про сирітство, усиновлення батьком св. Івана Дамаскина, про анонімного секретаря [ἀσηκρῆτις] та про успіхи в гимнографії^{^[84]}. Анонімний вищий придворний секретар [ἀσηκρῆτις], вчений монах з Константинополя [ἀνὴρ Βυζάντιος … τῇ ἀξίᾳ … ἀσηκρῆτις], постає тут не лише як учитель Івана Дамаскина (за Синаксаром), але Косми та Івана^{^[85]}. Житіє з Афонської Лаври викладає довгу історію, яка розповідає про обставини, через які секретар потрапив до Дамаску. Тут йдеться про арабське полонення за правління візантійського імператора Лева III Ісавра (717-740), що хронологічно не відповідає традиційним біографічним датам святих Косми та Івана, які на той час були б уже у занадто старшому віці як для навчання^{^[86]}. У Житії св. Косма представлений як мужній захисник священних ікон в іконоборчому конфлікті^{^[87]}.

Житіє з Афонської Лаври містить три специфічні пункти: походження св. Косми із Дамаску^{^[88]}, упущення його єпископства в Маюмі та передчасна смерть у віці 54 років^{^[89]}.

1.2.2. Агіографічні джерела другого типу

До другого типу належать два тексти, що відображають єрусалимську традицію і, ймовірно, арабську: Єрусалимське житіє св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Hierosolymitana] та спільне Житіє поетів святих Івана Дамаскина і Косми, укладене єрусалимським патріархом Іваном Меркуропулом (1156-1165)^{^[90]}.

Єрусалимське житіє св. Івана Дамаскина дійшло до нас у щонайменше 57 рукописах, найдавніші з яких кодекси Афонський Ватопедський [Athonensis або Athous Vatopedinus] 497 (10 ст.) та Віденський філософський [Vindobonensis philosophicus] гр. 158 (10-11 ст.)^{^[91]}. Видання Єрусалимського житія здійснили Мішель Ле Кієн [Michel Le Quien] (+1733) та Жак Поль Мінь [Jacques Paul Migne] (+1875)^{^[92]}. Ім’я автора Єрусалимського житія св. Івана Дамаскина відоме зі слів в епілозі: «однойменний з тобою» [ὁ ὁμωνυμῶν σοι]. У одних рукописах автор Іван – патріарх єрусалимський, у інших – антіохійський; багато рукописів – без зазначення авторства^{^[93]}. Отож, патріарх Іван каже, що для написання житія він використовував арабський оригінал^{^[94]}.

Проте, арабський текст, який маємо сьогодні^{^[95]}, хоч і відносно близький до Єрусалимського житія, все-таки не міг бути джерелом для патріарха Івана. Адже у передмові сказано, що воно було складено ієромонахом Михаїлом після порятунку Антіохії від облоги 1084 р. завдяки чудесному заступництву св. Івана Дамаскина^{^[96]}. Далі арабське житіє перекладено на грецьку Самуїлом, митрополитом Адани; відтак грецький переклад перекладено на грузинську Єфремом Мціре (+ кін. 11 ст.)^{^[97]}. Отже, весь цей літературний процес відбувся протягом короткого періоду між 1085 і 1100 роками.

А перші рукописи Єрусалимського житія св. Івана Дамаскина патріарха Івана, як зазначено вище, належать до 10 ст. Отож, виходить, що існувало два арабські житія і два грецькі переклади: патріарха Івана (10 ст.) та митрополита Самуїла (кін. 11 ст.). Обидва арабські агіографи подають події дуже подібно, тому, хоч ієромонах Михаїл, автор арабського життєпису кінця 11 ст., не посилається на прототип^{^[98]}, його варіант не вважається незалежним від єрусалимської традиції^{^[99]}.

Єрусалимське житіє св. Івана Дамаскина, хвалебний текст, присвячений св. Івану Дамаскину, подає деякі відомості про св. Косму, але залишає іншим справу укладення його справжньої біографії: «Такий у всьому також Косма. Та слово про нього нехай буде укладене іншими»^{^[100]}. Єрусалимське житіє повідомляє про походження Косми з Єрусалиму [ἐξ Ἱεροσολύμων ὁρμώμενον] та про його сирітство з раннього дитинства [ἀφ’ ἁπαλῶν ἀπορφανισθέντα τῷ σώματι]^{^[101]}. Однак тема усиновлення мало розвинена в Єрусалимському житії та пов’язаних з ним текстах. Житіє оминає епізод усиновлення: Косма — не названий брат Івана Дамаскина, а його духовний брат і брат по вірі [κατὰ πνεῦμα τούτου ἀδελφὸς καὶ συμμύστης]^{^[102]}, а також духовний син Мансура [ὃν καὶ εἰς υἱὸν ἐποιησάμην πνευματικόν]^{^[103]}. А за грузинською версією, Косма — друг і співтовариш Івана Дамаскина, який отримав освіту в домі Іванового батька^{^[104]}. Єрусалимське житіє розповідає, що Косма та Іван Дамаскин вели аскетичне життя у Лаврі св. Сави^{^[105]}, а також повідомляє про висвячення Косми на єпископа Маюмського^{^[106]} та про співпрацю з Дамаскином в іконоборчому конфлікті^{^[107]}. За Єрусалимським житієм Косма помер у похилому віці^{^[108]}. Житіє також згадує про великий успіх Косми в гимнографії^{^[109]}.

На відміну від агіографічних текстів першого типу Єрусалимське житіє подає ім’я вчителя Івана та Косми^{^[110]}. У Єрусалимському житії вчитель – не анонімний секретар [ἀσηκρῆτις] константинополітанин, але монах з Італії, звільнений з варварського полону батьком Івана Дамаскина. А ім’я вчителя збігається з іменем Косми Маюмського^{^[111]}, тому автор арабського житія і видавець грузинської версії, застерігають не плутати Косму-вчителя з Космою, єпископом Маюмським^{^[112]}. За Єрусалимським житієм монах Косма – учитель Івана Дамаскина [ὁ τούτου διδάσκαλος, ἐκ τοῦ μαθητοῦ]^{^[113]}. Звершивши своє освітньо-виховне завдання, монах Косма-вчитель вступив до Лаври св. Сави, де завершив своє життя^{^[114]}.

Спільне Житіє поетів святих Івана Дамаскина та Косми, укладене єрусалимським патріархом Іваном Меркуропулом (1156-1165) існує в єдиному рукописі: Афінський [Atheniensis] кодекс 983 (315^β-357^β), датований 1267 р. і у 1897 р. опублікований Атанасієм Пападопулос-Керамевсом [Αθανάσιος Παπαδόπουλος-Κεραμεύς] (+1912)^{^[115]}. Цей життєпис складено на основі Єрусалимського житія св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Hierosolymitana] та на основі інших джерел; деякі уривки залежать від Єрусалимського житія не лише за змістом, а й за формулюванням^{^[116]}. Автор Житія святих Івана і Косми знає відомості про подорожі Косми до Антіохії та Константинополя (із джерел третього типу), однак вважає їх хибними^{^[117]}. Повідомлення щодо різниці у віці між Космою та Іваном Дамаскином, а також перелік творів Косми, дозволяють припустити, що патріарх Іван Меркуропул міг також спиратися на інші невідомі нам джерела^{^[118]}.

Отож, згідно Житія святих поетів Косма походить із Палестини^{^[119]}, усиновлений батьком Івана Дамаскина^{^[120]}. Названих братів навчає Косма-учитель, монах з Італії, якого захопили пірати під час його паломництва до Єрусалиму і якого звільнив з полону батько Івана Дамаскина. Косма-учитель здобув освіту в Константинополі – ця інформація дещо збігається з висловом «муж візантієць» [ἀνὴρ Βυζάντιος] у Житії з Афонської Лаври [Vita Athoniensis Laurae] (одне з джерел першого типу)^{^[121]}.

По смерті Сергія Мансура (поч. 8 ст.) його син Іван отримує урядову посаду від халіфа. Особливістю Житія святих Івана і Косми є епізод, за яким названий брат Косма теж бере участь в урядуванні на посаді вищого придворного секретаря [ἀσεκρῆτις] – а це титул, що в агіографічних джерелах першого типу належить вчителю двох названих братів^{^[122]}.

Автор Житія святих Івана і Косми, патріарх Іван Меркуропул, подає відомості щодо віку: Косма вступив до Лаври св. Сави у віці 26 років (Іван Дамаскин тоді мав 21)^{^[123]}. По 11 роках у монастирі^{^[124]} Косма був висвячений на єпископа Маюми, портового міста поблизу Гази^{^[125]}, і був єпископом 17 років^{^[126]}. Отже, Косма помер у віці 54 років, що знову-таки збігається із повідомленням у Житії з Афонської Лаври [Vita Athoniensis Laurae] (перший тип джерел)^{^[127]}. Та пізніше автор впадає в суперечність, кажучи, що два названі брати померли в похилому віці^{^[128]}.

У Житії святих Івана і Косми знаходимо ще дві хронологічні невідповідності. Вступ до монастиря Івана Дамаскина та Косми поміщається в контекст іконоборчого конфлікту з імператором Левом III (717-741), який почав боротьбу проти святих ікон у 726 р. Навіть якщо ми спробуємо змістити в часі біографічні дані, малоймовірно, що 21-річний Іван Дамаскин міг би розгорнути настільки вагому політичну і богословську діяльність проти іконоборства. Вчені схильні датувати відхід Івана Дамаскина до чернечого життя 705-706 роками, в контексті несприятливої щодо християн політики халіфа Аль-Валіда (705-715)^{^[129]}.

Друга хронологічна невідповідність – у повідомленні Житія святих Івана і Косми про те, що на єпископа Косму рукоположив єрусалимський патріарх Ілля. Єдиним єрусалимським патріархом, хронологічно найближчим, був Ілля II (770-797), а це означає, що життя Косми, а отже, й Івана Дамаскина, довелося б перенести приблизно на п’ятдесят років^{^[130]}.

1.2.3. Агіографічні джерела третього типу

Джерела третього типу подають відомості, які суттєво відрізняються від двох попередніх типів. Сюди належать три тексти: Халкське, Афінське та Ватиканське житія. Перші два – це спільні біографії двох поетів святих Івана Дамаскина і Косми, а третій – житіє лише св. Косми^{^[131]}. Хоча ці тексти збереглися в пізніших рукописах, та вони копіюють давніші прототипи^{^[132]}.

Халкське житіє відоме у трьох рукописах:

Кодекс № 13 (92^v-116) з монастиря Лімонос на острові Лесбос (Греція), 12 ст., найдавніший;
Кодекс № 1 (108^r-121^r) з монастиря Всесвятої [Παναγία] на острові Халкі (Греція), 14 ст. (бракує перших двох аркушів);
Паризький Коаленівський [Parisinus Coislinianus] кодекс гр. 286 (187^v-189^r), 14 ст. (понівечений, утятий).

Існує також неопублікований арабський переклад 1665 р., збережений у рукописному примірнику 1888 року^{^[133]}. Халкське житіє опубліковане А. Пападопулос-Керамевсом у 1897 р. на основі єдиного рукопису: кодексу № 1 з Халкі (14 ст.) з двома відсутніми аркушами^{^[134]}.

Халкське житіє належить до традиції, що дуже відрізняється як від східної, так і від константинопольської. Воно подає зовсім іншу і несподівану схему^{^[135]}. Головна особливість полягає у тому, що тут йдеться лише про одного Косму, вчителя Івана Дамаскина^{^[136]}. Подібна схема зустрічається в ефіопському Синаксарі, у якому вчитель Івана – монах і філософ на ім’я Келхеру-Кезма [Quelherou-Quezmâ], учень Кирила. А названий брат Івана Дамаскина не згадується^{^[137]}.

Так, за Халкським житієм Косма походить із острова Крит^{^[138]}, є дияконом і катехитом усього острова^{^[139]}. Його полонили арабські пірати^{^[140]} і віддали Мансуру, арабу-мусульманину, еміру Дамаска^{^[141]}. У еміра Мансура був дванадцятирічний син на ім’я Іван, який згодом став поетом з найменнями Дамаскин і Святоградець [Ἁγιοπολίτης]. Тим же найменням Святоградець [Ἁγιοπολίτης] зветься також Косма^{^[142]}. Отож, Мансур звільняє полоненого Косму, якому тоді було тридцять три роки^{^[143]}, і робить його вчителем свого сина Івана^{^[144]}. Косма таємно навчає Івана християнської віри та хрестить його без відома еміра^{^[145]}. По смерті Мансура Косма й Іван пішли до Єрусалиму, слухали вчення отців і там розпочали свою поетичну і музичну творчість^{^[146]}. Косма стає єпископом Маюми^{^[147]}.

У Халкському житії детально описані подорожі та чудеса Косми: він відвідав Антіохію, де в монастирі св. Івана Хрестителя пізнали, що він – автор канону на Воздвиження^{^[148]}; у Нікомидії він зустрів єпископа Євсевія, іконоборця, якому передрік поганий кінець. У Нікомидії відбулося перше чудо Косми: воскресіння сина бідної вдови^{^[149]}. У Константинополі Косма розмовляє з імператором та з патріархом Тарасієм (784-806), смерть якого він передбачає через два роки^{^[150]}. А це зміщує хронологічні рамки життя Косми на 50 років пізніше. Через Фракію і Македонію Косма дістався до Риму, а потім кораблем попрямував до Єгипту^{^[151]}.

А Іван Дамаскин, за Халкським житієм, помер мученицькою смертю і був похований у Персії. Тож Косма вирушив з Іберії до Персії, де побачив його гробницю та збудував церкву на честь св. мученика Івана^{^[152]}. Подорожі Косми закінчуються в Єрусалимі, де він зустрівся зі Стефаном Саваїтом (725-807), племінником Івана Дамаскина^{^[153]}. Косма помер у віці 78 років.

Халкське житіє в кінці підсумовує хронологічні дані життя Косми: у віці 33 років його полонили і відвезли до Дамаску, де він пробув 26 років; подорожі по різних містах і країнах тривали 18 років; один рік він проживав у монастирі. Цікаво, що єпископство в Маюмі тут, у кінцевому переліку, не згадується^{^[154]}.

Отже, головна особливість Халкського житія – у тому, що тут згадується лише один Косма Маюмський, вчитель Івана Дамаскина. Житіє детально описує подорожі та чудеса св. Косми^{^[155]}.

Афінське житіє дійшло до нас у афінському кодексі [codex Atheniensis] 321, на аркушах 10-46 (12 ст.), досі неопублікованому. Воно основане на Халкському житії, вірно слідуючи йому як за структурою, так і за змістом. Це може бути версія або переробка Халкського житія, схожість з яким у формулюваннях фраз дуже помітна^{^[156]}. Афінське житіє – це спільне житіє двох поетів, більша й основна частина стосується св. Косми^{^[157]}.

За Афінським житієм, Косма походить із Криту, хоча автор житія обізнаний із традицією походження із Дамаску, вказуючи: «Він (Косма) народився не в Дамаску, а на Криті»^{^[158]}. Був полонений арабами^{^[159]} і в Дамаску переданий Мансуру^{^[160]}, що обрав його вчителем для свого сина^{^[161]}.

Афінське житіє незначно відрізняється від Халкського житія щодо хронологічних рамок життя св. Косми: він прожив 78 років, покинув Крит у віці 36 років, протягом 24 років був учителем у Дамаску і 18 років провів у подорожах^{^[162]}. Дещо відрізняється у двох житіях також напис на могилі (епіграма) св. Косми, що наводить на думку про можливе використання двох у дечому неоднакових джерел^{^[163]}.

Вираз «як написано» [ὡς γέγραπται] у Афінському житії свідчить про те, що воно черпає з письмових джерел. Окрім того, Афінське житіє подає відомості, яких немає у Халкському. Отже, ці два житія можуть бути паралельними, опертими на ту саму агіографічну традицію^{^[164]}.

Ватиканське або Барберініанське житіє [Vita Vaticana (Barberiniana)] міститься в єдиному рукописі: кодекс Ватиканський Барберініанський гр. 583 (стара назва: VI. 22 = 467), стор. 722-756 (15 ст.); опублікований Т. Деторакісом у 1974 р.^{^[165]} Оригінальний текст, схоже, укладено у 12 ст.^{^[166]}

Автор (анонімний) каже, що написав це житіє св. Косми з повеління отця (настоятеля)^{^[167]}. Автор житія – можливо, насельник Лаври св. Сави^{^[168]}. Мова Ватиканського житія характерна використанням рідкісних слів і риторичних фігур, архаїчних приповісток і посилань на древніх авторів^{^[169]}.

Ватиканське житіє має спільні елементи із другим і третім типами агіографічних текстів^{^[170]}. Основним джерелом для Ватиканського житія могло бути Халкське житіє, оскільки між цими двома текстами існує тісний зв’язок: вони йдуть за тією ж базовою схемою і підкреслюють ті самі моменти^{^[171]}. Автор знайомий також із Єрусалимським житієм св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Hierosolymitana] (другий тип текстів), яке, за його словами, укладено патріархом Іваном Єрусалимським^{^[172]}. Тоді як інші тексти третього типу говорять лише про одного Косму, вчителя Івана Дамаскина, головна особливість Ватиканського житія полягає в чіткому розмежуванні між Космою-поетом і Космою-вчителем, що не був поетом:

«інший був Косма Божою мудрістю сповнений, та він не був поетом, він був спільним наставником і божественним учителем оцих двох (Івана та Косми)»^{^[173]}.

Отож, Косма-вчитель походив із Криту^{^[174]}, полонений арабами, привезений до Дамаску, а батьківщиною його учня, Косми-поета, є Єрусалим^{^[175]}. Ватиканське житіє поділяє із текстами другого типу агіографічних джерел історію про сирітство^{^[176]}. Гарна розповідь про усиновлення описана в деталях: батько Івана Дамаскина, бездітний, одного разу прибув до Єрусалиму, знаходить сироту Косму і усиновляє його^{^[177]}.

Автор Ватиканського житія вважає неприйнятним повідомлення Халкського житія про те, що Мансур був мусульманином-арабом^{^[178]}. Він виправляє його, заперечуючи, що мусульманин міг би довірити виховання свого сина християнському монаху^{^[179]}. Тож Ватиканське житіє заявляє, що батько Дамаскина є християнином. Автор житія навіть уникає вживання арабського імені Мансур^{^[180]}. Різниця у віці між двома прийомними братами Космою та Іваном становить три роки^{^[181]}. По смерті Мансура, Іван залишається в Дамаску на посаді першого радника [πρωτοσύμβουλος]^{^[182]}, а Косма стає монахом у Єрусалимі, проте не уточняється, у якому саме монастирі^{^[183]}. Згадується єпископство Косми у Маюмі^{^[184]}, а також участь його в іконоборчому конфлікті на захист святих ікон^{^[185]}.

Автор Ватиканського житія свідчить, що два прийомні брати поети Косма й Іван Дамаскин є винахідниками нового поетичного жанру канон^{^[186]}.

Косма помер у Лаврі св. Сави приблизно через рік після Івана Дамаскина. Автор Ватиканського житія не подає епіграми на могилі св. Косми, яку подають інші тексти третього типу агіографічних джерел^{^[187]}.

1.3. Просопографічне питання

Аналізуючи джерела та узагальнюючи історичні факти, Т. Деторакіс на основі логічного наукового підходу пропонує біографічний нарис св. Косми^{^[188]}.

Отож, автор монографії вважає Дамаск рідним містом Косми; походження з Дамаску засвідчено у Житії з Афонської Лаври [Vita Athoniensis Laurae], творі, який можна датувати 11 ст.^{^[189]} Автор Афінського житія [Vita Atheniensis] теж знає про традицію походження Косми з Дамаску, кажучи: «Він (Косма) народився не в Дамаску, а на Криті»^{^[190]}. У рукописному Ірмологіоні з Ґроттаферрати (codex Cryptoferrensis E. γ. II, f. 16^v, 14 ст.) ірмос Різдва «Христос раждається – славіте!» [Χριστὸς γεννᾶται δοξάσατε] надписаний як «Косми монаха Дамаскина» [Κοσμᾶ μοναχοῦ τοῦ Δαμασκηνοῦ]. А означення себе Єрусалимлянином [Ἁγιοπολίτης, Ἱεροσολυμίτης]^{^[191]} не обов’язково вказує на походження. Так монахів Лаври св. Сави поблизу Святого Міста називали «Святоградцями» [Ἁγιοπολίτες], зокрема поетів Стефана (8 ст.), Георгія (9 ст.), Сергія (9 ст.)^{^[192]}. Що ж до походження св. Косми із Криту, то Т. Деторакіс розглядає це як непорозуміння, яке виникло через плутанину термінів «ἀσηκρήτης» (вищий придворний секретар) та «ἐκ Κρήτης» (із Криту)^{^[193]}.

Хронологічні рамки життя святого Косми автор монографії основує на відомостях про братські відносини зі св. Іваном Дамаскином. Житіє святих Івана і Косми, укладене єрусалимським патріархом Іваном Меркуропулом (1156-1165), вказує на п’ятирічну різницю у віці між двома названими братами, а згідно Ватиканського житія Косма старший лише на три роки^{^[194]}. Оскільки дата народження св. Івана Дамаскина десь між 679-680 роками, народження св. Косми можна датувати 673-676 роками^{^[195]}.

Щодо дати смерті, то Синаксар Константинопольської Церкви (10 ст.) повідомляє, що св. Косма помер у похилому віці^{^[196]}. За Халкським та Афінським житіями, св. Косма прожив 78 років^{^[197]}. Житіє з Афонської Лаври [Vita Athoniensis Laurae] говорить про передчасну смерть у віці 54 років^{^[198]}. Згідно з даними про вік Косми за Житієм святих Івана і Косми, укладеним патріархом Іваном Меркуропулом, випливає, що Косма помер у віці 54 років^{^[199]}. Вкінці, однак, здається, що патріарх Іван Меркуропул впадає в суперечність, кажучи, що два названі брати померли в похилому віці^{^[200]}. За Ватиканським житієм св. Косма помер у Лаврі св. Сави приблизно через рік після св. Івана Дамаскина^{^[201]}. А св. Іван помер до 753 р., про що можна зробити висновок із характерної фрази іконоборчого собору (754)^{^[202]} «Тройця трьох звергла» [ἡ Τριὰς τοὺς τρεῖς καθεῖλε], тобто святих Германа Константинопольського, Івана Дамаскина та Георгія Кіпрського. На ІІ Нікейському соборі (787) цю фразу змінили на «Тройця трьох прославила» [ἡ Τριὰς τοὺς τρεῖς ἐδόξασε]^{^[203]}. Для встановлення дати смерті св. Косми Т. Деторакіс бере до уваги також рік єпископської хіротонії, вважаючи, що це був 735 рік, і 17 років на Маюмському єпископському престолі, згідно з Житієм святих Івана і Косми, укладеним патріархом Іваном Меркуропулом^{^[204]}. Звідси виходить 751-752 рік. З іншої сторони, враховується вік 78 років, згаданий у Халкському та Афінському житіях^{^[205]}: 674-676 + 78 = 752-754. Отож, зваживши ці відомості, Т. Деторакіс схильний вважати, що св. Косма помер десь у 751/752 році.

Оскільки більшість агіографічних джерел, з незначними розбіжностями, повідомляють про усиновлення Косми батьком Івана Дамаскина, Т. Деторакіс вважає цю інформацію достовірною, спростовуючи думку Мартина Жюжі (Martin Jugie +1954), який вважав, що між ними було лише духовне братерство через приналежність до одного монастиря св. Сави та через заняття одним і тим же поетичним мистецтвом. М. Жюжі посилався на те, що у своєму творі Діалектика, який містить присвяту Космі Маюмському^{^[206]}, св. Іван Дамаскин не згадує про братні відносини^{^[207]}. Отож, з огляду на те, що найдавніші агіографічні джерела говорять про усиновлення, а Синаксар Константинопольської Церкви (10 ст.) повідомляє, що ці відомості походять від отців^{^[208]}, Т. Деторакіс вважає це автентичною традицією^{^[209]}.

Усі агіографічні джерела розповідають про вчителя Івана Дамаскина або про вчителя двох названих братів, якого батько Дамаскина визволив з арабського полону. Автор монографії вважає, що тексти, які розповідають про константинопольське походження вченого вищого придворного секретаря [ἀσηκρῆτις], передають історичну реальність, а не тексти, які розповідають про походження з Італії або Криту^{^[210]}. Т. Деторакіс спростовує думку Мартина Жюжі, який, беручи до уваги висловлювання св. Івана Дамаскина про свою освіту, отриману від пастирів Єрусалимської Церкви, вважає вчителя, про якого говорять житія, неіснуючою особою^{^[211]}. На думку автора монографії, тут йдеться про освіту з вищого богослов’я, тоді як в агіографічних джерелах йдеться про початкову освіту. Хоча в Дамаску на той час існували християнські школи, заможні люди зазвичай доручали навчання своїх дітей приватним педагогам^{^[212]}. У Посланні про Трисвяту пісню св. Іван Дамаскин називає себе учнем Івана V, Патріарха Єрусалимського (706-735). На думку Т. Деторакіса, тут також може матися на увазі вище духовне формування, яке св. Іван отримав у Лаврі св. Сави^{^[213]}.

У багатьох агіографічних джерелах св. Косма знаний як єпископ Маюмський. Автор монографії вважає цю інформацію достовірною, припускаючи, що Косма був рукоположений єрусалимським патріархом Іваном V у 734-735 роках. Якщо патріарх Іван V визнається вчителем св. Івана Дамаскина, то природно припустити, що він також був учителем Косми і, ймовірно, висвятив його на єпископа^{^[214]}. А повідомлення про святителя патріарха Іллю, яке знаходимо у Житії святих Івана і Косми, укладеному патріархом Іваном Меркуропулом, на думку Т. Деторакіса, є історично недоведеним^{^[215]}.

Отож, біографічний нарис св. Косми, за автором монографії, такий: Косма народився в Дамаску в 674-676 роках і помер у віці 78 років у 751-752 роках; рукоположений на єпископа Маюмського у 734-735 роках; він був названим братом і сподвижником у трудах св. Івана Дамаскина; обоє були монахами Лаври св. Сави; Косма підтримував Івана в іконоборчій полеміці^{^[216]}.

У 1989 р. Олександр Каждан [Alexander Kazhdan] (+1997) у співпраці із Стефаном Ґеро [Stephen Gero] виносять на дискусію відомості про життя св. Косми, вказуючи на суперечності у біографічній традиції^{^[217]}. Перш за все, автори звертають увагу на мовчання епохи, у якій жив поет: про Косму не згадується ні на іконоборчому соборі в Ієреї (754), спрямованому проти Мансура (св. Івана Дамаскина)^{^[218]}, ні у Хроніці преп. Теофана Ісповідника (+818), у якій підкреслюється важлива роль Дамаскина^{^[219]}. Анотація-присвята Космі, єпископу Маюмському, в Діалектиці св. Івана Дамаскина^{^[220]} – відсутня в грузинському перекладі Єфрема Мціре (+ кін. 11 ст.), що дозволяє припустити, що в грецькому оригіналі її не було. Адресатами тут є група чи спільнота, а не одна особа^{^[221]}.

Авторство Канону святому Космі, який митрополит Софроній Евстратіадіс приписував св. Теофану Начертанному (+845), О. Каждан та С. Ґеро ставлять під сумнів, оскільки епітет «Копронім» [Κοπρώνυμος] застосований до імператора Костянтина V (741-775) в цю епоху не засвідчений, він вперше з’являється у другій половині 9 ст. А імені св. Косми немає в синаксарях і місяцесловах до 11 ст.^{^[222]}

Усе ж поеми св. Косми були відомі вже в 9 ст., оскільки цитовані в Епімеризмах на Псалми та в Гомерівських епімеризмах 9 ст.^{^[223]} А з Літопису Продовжувачів св. Теофана [Theophanes Continuatus] (10 ст.) відома історія про доповнення чотирипіснця на Страсну Суботу «великого Косми» за часів Лева VI (886-912)^{^[224]}.

Перше біографічне свідчення про Косму подає автор лексикону Суда (пізнє 10 ст.), називаючи його «Космою з Єрусалиму», сучасником Івана Дамаскина, людиною надзвичайно обдарованою, творцем музики сповна суголосної; канони обох сладкопівців не мають собі рівних^{^[225]}.

Критичний підхід О. Каждана та С. Ґеро полягає у спробі дослідити історичний процес «розвитку образу особи» Косми шляхом аналізу та порівняння джерел. Так тексти першого і другого типів агіографічних джерел говорять про усиновлення Косми, про що не згадує лексикон Суда (пізнє 10 ст.), та про його єпископство в Маюмі, про що не згадано ні в лексиконі Суда, ні в Житії з Афонської Лаври [Vita Athoniensis Laurae] (11 ст.)^{^[226]}. Тому, порівнюючи версії агіографічних джерел першого і другого типів з версією лексикону Суда, О. Каждан та С. Ґеро спостерігають таку еволюцію: від просто сучасника Дамаскина (лексикон Суда) Косма стає його другом і товаришем, навіть сиротою, усиновленим батьком Івана. Походження св. Косми з Єрусалиму спочатку замовчується, пізніше замінюється походженням з Дамаску (Житіє з Афонської Лаври [Vita Athoniensis Laurae]). Про єпископство в Маюмі не подається в лексиконі Суда ні в Житії з Афонської Лаври, а вводиться іншими^{^[227]}.

Усі житія описують діяльність іншої особи: вчителя Івана та Косми. Одна з головних відмінностей щодо вчителя між житіями першого і другого типу – це відсутність імені в першому типі, де вчитель означується просто як вчений, титулований вищим придворним секретарем [ἀσηκρῆτις]. Якщо версія про анонімного секретаря [ἀσηκρῆτις] є первинною, чому пізніший оповідач обрав для вчителя те саме ім’я, що в його учня, створивши таку складну та заплутану ситуацію?^{^[228]} Інша складність: чому св. Іван Дамаскин у своїх творах, називаючи себе учнем Івана V Єрусалимського (706-735), ніколи не згадує про існування вчителя Косми, який відіграє таку помітну роль в агіографічній біографії?^{^[229]} Деякі біографи (арабське, грузинське, Ватиканське житія) застерігають не плутати Косму-вчителя з його учнем того ж імені через збіг імен^{^[230]}. Це застереження стає зрозумілим, оскільки є тексти, які знають тільки одного Косму, вчителя Івана Дамаскина (Халкське, Афінське житія, Ефіопський синаксар)^{^[231]}. У деяких житіях (наприклад, у Житії святих Івана і Косми, укладеному патріархом Іваном Меркуропулом) учитель і учень описані однаковими характеристиками, зокрема титуловані вищим придворним секретарем [ἀσηκρῆτις], інша, ймовірно, спільна риса – перебування і вчителя і учня у Лаврі св. Сави^{^[232]}.

О. Каждан та С. Ґеро роблять висновок, що «правдива» біографія св. Косми Сладкопівця – не знана. Неможливо дослідити «процес розвитку образу особи» св. Косми не лише тому, що багато текстів втрачено, але й тому, що цей розвиток частково відбувався у формі усної традиції, яку неможливо вловити науковим дослідженням. Проте твори св. Косми, безсумнівно є творами автора 8 або 9 ст.^{^[233]}

У 2010 р. Нікос Калогерас (Nikos Kalogeras) у своїй статті (Уявний) учитель Івана Дамаскина та Косми Сладкопівця^{^[234]} виніс на дискусію історичну реальність спільного вчителя святих Івана Дамаскина та Косми^{^[235]}. На думку автора, досить важко прийняти, що такий високопоставлений сановник, як Мансур, мусів довірити полоненому (монаху чи придворному секретарю) навчання своїх дітей грецької мудрості. Велика кількість тогочасних сирійських перекладів грецьких творів свідчить не лише про цінування класичної культури в «сирійсько-палестинському» регіоні, але й про існування «мережі» вчених, які підтримували жваве інтелектуальне життя. Наявність групи вчених у цій області передбачає організовану шкільну систему, яка могла б їх підтримувати і готувати. Висока освіта св. Андрія Критського (+740) у Дамаску свідчить про наявність грецької освіти в Дамаску також після арабського завоювання. Відомо, що культурне відродження Константинополя у 9 ст. прийшло зі Сходу. Тому песимістична картина культурного зображення Дамаску, представлена у Єрусалимському житії св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Hierosolymitana] (10 ст.), ймовірно, скоріше відповідає культурному та релігійному занепаду на початку 9 ст., ніж епосі св. Івана Дамаскина^{^[236]}. На думку Н. Калогераса, автор Єрусалимського житія, підкреслюючи грецьку освіту, отриману від грецького вчителя, хотів реабілітувати св. Івана Дамаскина, зневаженого на іконоборчому соборі в Ієреї (754), на якому використовували лише його арабське прізвище, щоб принизити через культурне походження^{^[237]}.

З іншої сторони, Н. Калогерас ставить під сумнів повідомлення Житія святих Івана і Косми, укладеного патріархом Іваном Меркуропулом (1156-1165), щодо освіти спільного вчителя у Константинополі^{^[238]}. Розвинена програма навчання в Константинополі, представлена у цьому житії, не була б реальною між 650 і 750 роками, а радше відповідала би епосі наступних століть. А бажаючі здобути освіту, мали різні можливості навчання на Італійському півострові^{^[239]}.

З огляду на ерудицію св. Івана і Косми, було б розумно припустити, що два названі брати отримали освіту від більш ніж одного учителя. Тому, на думку Н. Калогераса, «легенда» про вчителя має історичне ядро, застосоване та модифіковане біографами, щоб підкреслити характеристики своїх героїв, особливо св. Івана Дамаскина^{^[240]}.

Отож, розглянувши біографічні та агіографічні відомості, з упевненістю можемо стверджувати тільки дані, наведені у лексиконі Суда (пізнє 10 ст.), які зрештою випливають із акростихів до канонів св. Косми Сладкопівця: св. Косма якимось чином пов’язаний із Єрусалимом (або через походження, або через монаше життя поблизу Святого Міста); він – сучасник св. Івана Дамаскина, муж надзвичайно обдарований і творець музики; канони обох сладкопівців не мають собі рівних^{^[241]}. Якщо прийняти за Т. Деторакісом, що саме Косма Сладкопівець є автором канону до Христа [Εἰς Χριστόν] із акростихом «Уболівання Косми монаха над умом» [Πένθος Κοσμᾶ μοναχοῦ ἐπὶ νοός], то можна вважати, що автор був монахом^{^[242]}. Аналіз поетичної спадщини св. Косми дозволяє нам поставити його поруч зі св. Іваном Дамаскином, відносячи до тої самої історичної епохи кінця 7 – першої половини 8 ст. Сучасність двох поетів підтверджується співпрацею у гимнографії: є щонайменше 6 канонів св. Косми, основаних на ірмосах св. Івана Дамаскина, та щонайменше 10 канонів Дамаскина, заснованих на ірмосах св. Косми^{^[243]}. Теж зауважуємо, що тропарі пісні 6 Чотирипіснця на Велику Суботу св. Косми відповідають темам останніх чотирьох розділів третьої книги Точний виклад православної віри [Expositio fidei] св. Івана Дамаскина, що може викликати думку про залежність св. Косми від Дамаскина, або ж про співпрацю чи використання одних і тих же джерел двома сучасними авторами^{^[244]}.

Що стосується міжособистісних відносин між святими Космою та Іваном Дамаскином (окрім співпраці в гимнографії), широко описаних в агіографічних джерелах: друзі і співтовариші (грузинська версія), духовні брати (Єрусалимське житіє), названі брати (тексти першого типу, житіє, укладене патріархом Іваном Меркуропулом, Ватиканське житіє), учитель-учень (Халкське, Афінське житія, Ефіопський синаксар) – то ми не маємо достатніх підстав, щоб з упевненістю стверджувати якусь із версій. Дивує також упущення або слабка розвиненість у деяких житіях факту про єпископство в Маюмі (Житіє з Афонської Лаври, Халкське житіє).

Оскільки всі відомі агіографічні тексти походять з одного періоду 10-11 ст., схоже, не видається можливим встановити первинну версію, чи визначити взаємозв’язки між джерелами різних традицій. Тому будь-яка спроба скласти біографічний нарис св. Косми на основі збереженого агіографічного матеріалу ризикує залишитися лише на рівні гіпотези.

1.4. Питання атрибуції творів

Щодо сумнівів у присвоєнні певних канонів св. Космі, то уже автори критичного видання^{^[245]}, Вільгельм Кріст [Wilhelm von Christ] (+1906) та Матей Паранікас [Ματθαίος Παρανίκας] (+1914), зауваживши, що тропарі Канону на Лазареву Суботу основані не на власних ірмосах, а на ірмосах св. Івана Дамаскина, приписують цей канон «Космі Монаху», вважаючи, що також Косма-учитель був поетом; і таким чином у візантійську філологію вони вводять нового гимнографа з іменем Косма Чужинець [ὁ Ξένος], або Пришелець [ὁ Ἱκέτης], або Незрівнянний [ὁ Ἀσυγκρίτος]^{^[246]}. Канон на Лазареву Суботу – складений твір. У богослужбових творах пісні 1, 3-5 підписані «Канон, творіння Косми Монаха» [Κανὼν, ποίημα Κοσμᾶ Μοναχοῦ], а пісні 6-9 – «Чотирипіснець, творіння Косми Монаха» [Τετραῴδιον, ποίημα Κοσμᾶ Μοναχοῦ]^{^[247]}. Т. Деторакіс заперечує думку, що Косма-учитель теж був поетом^{^[248]}, і захищає авторство св. Косми Маюмського, аргументуючи тим, що цей канон приписується св. Космі у Житії святих Івана і Косми патріарха Івана Меркуропула (1156-1165)^{^[249]} та в Каноні св. Космі, досі невиданому, який дійшов до нас у численних рукописах Афонської гори^{^[250]}; спосіб вислову і стиль Канону на Лазареву Суботу теж говорять за авторство св. Косми Сладкопівця^{^[251]}.

В. Кріст та М. Паранікас приписують введеному ними «Космі Монаху» також Канон на честь святих Давида і Якова, який у Кольбертинському кодексі [Codex Colbertinus] 648 зазначений: «написаний рукою Косми Панарета» (14 ст.)^{^[252]}. Т. Деторакіс, хоч і відносить цей канон до сумнівних творів св. Косми Маюмського, однак схильний присвоювати його св. Космі з таких міркувань: свідчення патріарха Івана Меркуропула (1156-1165)^{^[253]}, характерні елементи поетичної техніки та стилю св. Косми (короткі тропарі, ефімній тощо)^{^[254]}. Присвоєння Космі Панарету (14 ст.) відпадає, оскільки Паризький кодекс [Codex Parisinus] гр. 1571 (13 ст.) уже містить цей канон із надписом «Творіння Косми Монаха» [ποίημα Κοσμᾶ Μοναχοῦ]^{^[255]}.

Список канонів св. Косми Маюмського за Т. Деторакісом налічує 33 канони, з яких 10 позначені як сумнівні [dubii] або приписувані [spurii] св. Космі^{^[256]}.

У своїй книзі «Походження канону» (2006) диякон Володимир Василик поставив під сумнів авторство двопіснця на Великий Вівторок. За його спостереженням цей двопіснець, завдяки своєму пасхальному змісту, може виражати давнє розуміння Великого Вівторка як дня Тайної Вечері і Пасхи згідно з одним давнім християнським календарем. Таким чином, диякон Володимир Василик вважає, що цей двопіснець, ймовірно, виник у другій половині 5 – не пізніше середини 6 ст.^{^[257]} Ми вважаємо, що немає достатніх підстав датувати двопіснець Страсного Вівторка 5-6 ст., відкидаючи авторство св. Косми Маюмського. Адже невідомий жоден приклад канону з 5-6 ст. у такій досконалій формі. Акростих «τρίτῃ τε» [і Вівторку] є частиною загального акростиха, складеного візантійським дванадцятискладовим віршем [metrum dodecasyllabum] «τῇ δευτέρᾳ τρίτῃ τε τετράδι ψαλῶ» [Понеділку, і Вівторку, Середі співатиму], утвореного з акростихів гимнів перших трьох днів Страсного Тижня. І взагалі, складаючи канони на всі дні Страсної Седмиці, чому св. Косма Сладкопівець мав би пропустити Вівторок?

О. Каждан, натомість, вважає неясним питання авторства канону на Велику Суботу, неодноразово називаючи його «під питанням» (questionable)^{^[258]}. Це непорозуміння виникає вже у статті Косма Єрусалимський: критичніший підхід до його біографії (1989)^{^[259]}. Плутанина походить із того, що автори помилково говорять лише про один чотирипіснець, твердячи, що рукописна традиція іноді приписує його Космі, іноді Касії^{^[260]}. Однак рукописи вочевидь канон Страсної Суботи подають як два чотирипіснці: перший і первинний, оснований на піснях 6-9 – безсумнівного авторства св. Косми Сладкопівця, а другий, пізніший, оснований на піснях 1, 3-5, представляє спроби різних гимнографів доповнити знаменитий чотирипіснець св. Косми, щоб перетворити його у повний канон^{^[261]}.

А з цього непорозуміння випливає помилкове твердження авторів статті, що нібито різні вчені приписують чотирипіснець різним гимнографам: Т. Деторакіс – св. Космі, Ільза Рохов [Ilse Rochow] (+2022) – преп. Кассії (+≈865), а Джузеппе Скіро [Giuseppe Schirò] (+1984) – нібито спростував авторство преп. Кассії^{^[262]}.

Насправді ж, Т. Деторакіс веде мову про два чотирипіснці, приписуючи св. Космі лише чотирипіснець оснований на піснях 6-9, а Марку єпископу Гідрунтському [Otranto] (9-10 ст.) – чотирипіснець оснований на піснях 1, 3-5, виключаючи ірмоси. Що ж стосується ірмосів 1, 3-5, то вони, за дослідженнями Т. Деторакіса, скоріш за все теж належать св. Космі, а не преп. Кассії, хоч частина рукописів традиційно їх приписує преп. Кассії^{^[263]}.

Також Ільза Рохов говорить про два чотирипіснці: один – св. Косми, інший – преп. Кассії, що разом утворюють Канон на Велику Суботу. Пізніше чотирипіснець Кассії був замінений чотирипіснцем єпископа Марка Гідрунтського^{^[264]}.

А Джузеппе Скіро оперує терміном «перший пів-канон Касії». На його думку «легенда» про авторство Кассії не стосується чотирипіснця, а лише ірмосів 1, 3-5^{^[265]}.

Отже, первинний чотирипіснець на Велику Суботу, оснований на піснях 6-9, з акростихом «Σάββατον μέλπω μέγα» [Суботу оспівую Велику] (включаючи ірмоси), належить перу св. Косми Маюмського. Відповідно до вимог богослуження у 9 ст., що передбачали використання повного канону, деякі гимнографи почали доповнювати чотирипіснець св. Косми, додаючи пісні 1, 3-5^{^[266]}. Рукописні джерела подають декілька гимнів, призначених перетворити знаменитий чотирипіснець св. Косми на канон. Євтихій Томадакіс [Ευτύχιος Τωμαδάκης] (+2021) виокремлює принаймні 4 традиції, пов’язані з іменами великих візантійських гимнографів преп. Теофана Начертанного (+845), преп. Кассії (+≈865), Марка Гідрунтського (9-10 ст.)^{^[267]}. Вкінці чотирипіснець, оснований на піснях 1, 3-5, Марка Гідрунтського з акростихом «καὶ σήμερον δὲ» [і сьогодні ж] (виключаючи ірмоси) остаточно увійшов до богослужбових книг та до критичного видання, разом із чотирипіснцем св. Косми створивши новий акростих, складений візантійським дванадцятискладовим віршем [metrum dodecasyllabum]: «καὶ σήμερον δὲ σάββατον μέλπω μέγα» [І сьогодні ж Суботу оспівую Велику]^{^[268]}.

Виникає питання авторства ірмосів 1, 3-5, адже вони не включені в акростих чотирипіснця Марка Гідрунтського. Ремарка у Тріоді перед каноном повідомляє: «а ірмоси – якоїсь жінки на ім’я Кассія»^{^[269]}. Точно сказати не можемо, з якої епохи походить ця ремарка, але за змістом вона співпадає зі свідченням Теодора Продрома (+≈1170):

«… та значно раніше, як ми дізнаємося з неписаної традиції, якась жінка благородна, мудра і дівственна, на ім’я Кассія, основу мелодії (ірмоси) уклала і канон довершила. А пізніше, захоплені мелодією, та все ж вважаючи, що негоже жіночі слова поєднувати із поезією того славного мужа Косми, цю мелодію і готові ірмоси передавши Маркові, доручили йому лиш складення тропарів…»^{^[270]}.

Слідуючи традиції, також автори критичного видання погодилися зі змістом цього переказу^{^[271]}. Св. Никодим Святогорець (+1809), хоч і говорить про приналежність ірмосів Кассії, спираючись головним чином на зміст ірмосу 1 «Хто хвилею морською» [Κύματι θαλάσσης], у якому йдеться про дів («а ми, як діви, Господеві співаймо» [ἀλλ’ ἡμεῖς ὡς αἱ νεάνιδες, τῷ Κυρίῳ ᾄσωμεν])^{^[272]}, висловлює, однак, здивування, що ряд ірмосів «Хто хвилею морською» [Κύματι θαλάσσης] знаходиться уже у каноні св. Андрія Критського (+740), тобто набагато раніше від преп. Кассії (+≈865)^{^[273]}. І справді, ці ірмоси – раніші за преп. Кассію, оскільки знаходяться уже в Октоїху^{^[274]}, у каноні хрестовоскресному у неділю на утрені, глас 6, об’єднані в один ряд із ірмосами 6-9 св. Косми^{^[275]}. А канони хрестовоскресні – це первісна і найдавніша частина Октоїха, що постала в результаті співпраці між святими Іваном Дамаскином та Космою Маюмським^{^[276]}. Є також давні свідчення, які приписують безпосередньо усю послідовність ірмосів «Хто хвилею морською» [Κύματι θαλάσσης] св. Космі, що спонукало дослідників присвоювати ці ірмоси св. Космі Сладкопівцю^{^[277]}.

Ще одне питання виникло з огляду на те, що є два рукописи, які приписують св. Космі замість відомого чотирипіснця Великої Суботи п’ятипіснець оснований на піснях 1, 6-9 з акростихом «καὶ σάββατον μέλπω μέγα» [і Суботу оспівую Велику]^{^[278]}. Так кодекс Єрусалимський 43 патріаршої бібліотеки із монастиря св. Хреста [Hierosolymitanus, S.Crucis 43] 1122 р. подає канон на Велику Суботу, складений із гимнів Марка Гідрунтського з акростихом «καὶ σήμερον δὲ» [і сьогодні ж] (виключаючи ірмоси) та св. Косми Маюмського з акростихом «καὶ σάββατον μέλπω μέγα» [і Суботу оспівую Велику] (включаючи ірмоси). Таким чином, А. Пападопулос-Керамевс опублікував цей кодекс із п’ятипіснцем св. Косми^{^[279]}. Є. Томадакіс заперечує цю гіпотезу, висунувши два аргументи: 1) на сьогоднішній день не виявлено жодного іншого канону, що складається з 5 пісень; 2) тропарі першої частини пісні 1 безперечно належать Кассії; це пісня 1 чотирипіснця Кассії з акростихом «καὶ σεπτὸν θττ» [і священний пребожественний]^{^[280]}, текст якого подає Є. Томадакіс як одну із спроб різних гимнографів перетворити чотирипіснець св. Косми на канон^{^[281]}.

Нещодавно, однак, для наукових досліджень став доступний кодекс Синайський гр. NF MG56 (10 ст.), який на Велику Суботу подає справді п’ятипіснець з акростихом «καὶ σάββατον μέλπω μέγα» [і Суботу оспівую Велику] і ще без гимнів Марка Гідрунтського^{^[282]}. Може виникнути підозра, що автором пісні 1 був все-таки св. Косма, а пізніше її присвоїли Кассії. Однак, знову-таки слід взяти до уваги, що акростих чотирипіснця Великої Суботи «σάββατον μέλπω μέγα» [Суботу оспівую Велику] у поєднанні із акростихом Великої П’ятниці «προσάββατόν τε» [І переддень Суботи] утворюють візантійський дванадцятискладовий вірш [metrum dodecasyllabum]: «προσάββατόν τε σάββατον μέλπω μέγα» [І переддень Суботи, Суботу оспівую Велику]^{^[283]}. А гіпотетично об’єднаний акростих «προσάββατόν τε καὶ σάββατον μέλπω μέγα» утворює 13 складів, руйнуючи традиційний візантійський дванадцятискладовий вірш.

Лише Марко Гідрунтський, зважившись прилучитися до великої піснетворчої традиції св. Косми Сладкопівця, зумів створити чотирипіснець із акростихом «καὶ σήμερον δὲ» [і сьогодні ж], який ідеально пов’язується з акростихом чотирипіснця св. Косми «σάββατον μέλπω μέγα» [Суботу оспівую Велику], спільно утворюючи новий візантійський дванадцятискладовий вірш: «καὶ σήμερον δὲ σάββατον μέλπω μέγα» [і сьогодні ж Суботу оспівую Велику]^{^[284]}.

Традиційно св. Косма Маюмський вважається автором коментаря на поетичні твори св. Григорія Богослова^[285]. У своїй поетичній творчості Сладкопівець часто черпає із багатої богословської спадщини св. Григорія, за що його навіть називали «любителем св. Григорія» [φιλογρηγόριος]. Починаючи із 1923 р. деякі автори виражали сумніви, а то й заперечували приналежність цього твору св. Космі^[286]. У 2023 р. Спиридонова Л. та Курбанов А. аргументовано спростували ці сумніви і дійшли до висновку, що саме св. Косма Маюмський скоріш за все є автором Коментаря^[287].

Усе ж, як слушно зазначає О. Каждан, робота по встановленню переліку автентичних гимнів св. Косми Сладкопівця на основі аналізу змісту творів ще не виконана^{^[288]}. Для того, щоб остаточно ствердити авторство св. Косми за певними творами і щоб увести в науковий обіг імовірних інших гимнографів з тим самим іменем, необхідно провести глибокий аналіз його спадщини як богословський, так і філологічний, поетичний, історичний тощо.

Хоч літературна спадщина св. Косми, як здається, має мало сумнівних випадків^{^[289]}, не можна виключати, що після наукового дослідження з серйозними аргументами авторство деяких гимнів може бути винесене на дискусію. Однак, гимни св. Косми – це поезія майже неперевершеної якості, дуже піднесеного урочистого стилю, майже недосяжної аристократичної величі, із глибоким архаїзованим способом вислову, складною синтаксичною структурою, із багатим змістом, поглибленими концепціями, вираженими точно і лаконічно, із неповторними поетичними злетами та піднесеним ліризмом. Тому св. Косма Сладкопівець, незважаючи на всезагальне захоплення, не мав послідовників^{^[290]}. А це, на мій погляд, майже виключає однойменних поетів, твори яких були б присвоєні св. Космі. Геній, як правило, народжується лише раз!

1.5. Св. Косма Сладкопівець і іконоборство

Чи не єдину спробу аналізу поем св. Косми Сладкопівця, зокрема з історичної, політичної та ідеологічної точки зору, зробив О. Каждан у своїй статті Косма Єрусалимський: Чи можна говорити про його політичні погляди?^{^[291]} Аналізуючи поетичні образи, обрані Космою у його гимнах, автор намагається знайти деякі сліди участі поета в політичних та ідеологічних диспутах свого часу^{^[292]}. О. Каждан відшуковує подібні ідеї в ямбічних поемах іконоборців, цитованих у творах преп. Теодора Студита (+826), який їх спростовував^{^[293]}, і порівнює їх з ідеями, вираженими у гимнах св. Косми. Перша така ідея – це оспівування в переможному, тріумфальному, воєнному ключі Хреста Господнього як головного знаряддя земної перемоги^{^[294]}. Із поем іконоборців можна вивести такі концепції: «вінценосці (імператори) підносять радісно Хрест», «найбільші владики (імператори) накреслюють перемогодайний знак (Хрест)», «Христос – сила і надія на велику перемогу», «(Христос) підносить царів благочестивих у коронації», «владики (імператори), які належно поклоняються (Хресту), (його) силою проганяють ворогів поневолених», «ворогів повертаю (до втечі) і умертвляю варварів» (написано навхрест)^{^[295]}.

О. Каждан подає вирази із канонів св. Косми про переможний Хрест, які, на його думку, містять схожі поняття з поемами іконоборців, хоч деякі з них можна пояснити також тріумфальним стилем св. Косми: «(Хрест) для царів – сила їх і утвердження», «(Хрест) – переможна похвала царів», «Веселіться, обрані Божою волею вірні царі християн; отримавши від Бога Хрест чесний, хваліться переможним цим оружжям: ним бо племена, що зухвало війн шукають, розбиваються вовіки»^{^[296]}. Тож автор схиляється до того, що образ Хреста у поемах Косми збігається із поглядами вираженими в поемах іконоборців, прихильників іконоборчих царів Лева III (717-740) і Костянтина V (741-775)^{^[297]}.

Тут мусимо зауважити, що в жанрі канону тема про «силу», яку Бог «дає нашим царям» прямо походить із біблійної пісні Анни, матері Самуїла (1 Сам. 2,10; за іншою нумерацією 1 Цар. 2,12), яка лежить в основі пісні 3 будь-якого канону: «Господь … дає силу царям нашим і піднесе ріг Помазаника Свого»^{^[298]}. Це особливо наглядно використано в ірмосі 3 канону на Богоявлення, початок якого є парафразою на цей біблійний уривок: «Кріпость дає царям нашим Господь і міць (дослівно: ріг) помазаних Своїх возносить»^{^[299]}. Тому, взявши до уваги це біблійне, а не ідеологічне, джерело натхнення для св. Косми, можемо вважати, що канонописець має на увазі християнських царів у загальному, а не конкретних царів-іконоборців тієї епохи. А оскільки святий Хрест – це святиня, яку шанували однаково іконоборці та іконопочитателі^{^[300]}, то і православний піснетворець міг так само вихваляти Хрест у величавому стилі, згадуючи його переможну та тріумфальну роль^{^[301]}.

Більше того, переможний та тріумфальний тон піснеспівів великого Сладкопівця («ворогів бо поразивши на хресті»^{^[302]}, Хрестом, «непереможною зброєю», Мойсей перемагає «фараонові колісниці», знищив «силу Амалика всегубителя», Хрестом «повержено було злосердих ворогів нахабство»^{^[303]} і ін.) наштовхнув О. Каждана до припущення, що такий вибір образів гимнографом може відображати сподівання перемоги над арабами^{^[304]}. Цю гіпотезу автор статті підкріплює «географією» св. Косми, орієнтованою на південь; поет вважає важливим підкреслити походження небезпеки з півдня^{^[305]}. Низка топонімів, згаданих у каноні на Різдво, збігається із землею «амаликитян-арабів», тобто зі світом, що тоді перебував під арабським пануванням: «і силу Дамаскову та здобич Самарійську прийшов відняти», «Етіопи і Тарсійці, як і Аравійські острови, Сава і всі володарі землі Мідян припали до Тебе, Спасе», «Тягне дочка вавилонська полонених отроків Давидових до себе, та сама своїх дітей – мудреців з дарами посилає благати Давидову Дочку, що прийняла в Себе Бога»^{^[306]}. Часом зустрічається концепція протиставлення силі язичницьких народів [ἔθνη]: «силу язичників ви поглинете (знищите)»^{^[307]}, «Язичники, чом ви заворушилися?»^{^[308]}.

Усе ж мусимо зауважити, що означення арабів під образом амаликитян основується на лиш одному уривку, і то безсумнівно біблійного натхнення:

«Образ пречистого страждання Мойсей у давнину в собі самому прообразував, стоячи серед священників: взоруючи Хрест, він розпростертими долонями воздвиг знамення перемоги, знищивши силу Амалика всегубителя …»^{^[309]}.

А біблійні топоніми, згадані у канонах св. Косми, наприклад, у контексті приходу Мудреців зі Сходу до новонародженого Христа, лише випадково збігаються з територією тодішнього Халіфату; принаймні, ефіопи, теж згадані Космою, не були частиною арабської держави^{^[310]}.

За О. Кажданом, ще одна подібна ідея в ямбічних поемах іконоборців — це концепція звільнення «від омани». Зокрема, іконоборці висловлювали такі думки: «(Божі проповідники) відкрито топчуть, як Богу ненависну, знову виникаючу оману зображувачів тіней», «Тепер же Хрест – слава віруючих – зупинив сильний потік омани», «Негідне зображення, що раніш існувало, Ти, Слово, знищило як оману»^{^[311]}. Для порівняння автор статті подає уривки із канонів св. Косми спрямовані проти ідолопоклонства, наприклад: «(Христос) прийшов бо безтямну ідольську облуду зруйнувати і нестримний шал язичників угамувати»^{^[312]}, «Гіркі зроду-віку джерела в пустелі Мойсей деревом перемінив у давнину, передвіщаючи навернення язичників до благочестя», «Йордан, утаївши в глибині сокиру, повернув її силою дерева (2 Цар. 6,1-7), знаменуючи відсічення облуди Хрестом і хрещенням»^{^[313]}.

Слід зауважити, що в поемах іконоборців під «оманою» ясно мається на увазі іконописання, а у піснеспівах св. Косми все ж таки йдеться про ідолопоклонство. Враховуючи панівне становище іконоборців у Візантії у перший період іконоборства (729-787), поети-іконоборці у своїх поемах відкрито висловлювались проти іконографії, а не опосередковано, немовби ховаючи свої погляди за терміном «ідолопоклонство». З іншої сторони, однак не виключено, що св. Косма, як і св. Іван Дамаскин, вважав іслам однією з християнських єресей і молився за їхнє навернення від омани до віри, угодної Богові^{^[314]}.

Основуючись на єдиному уривку із багатої поетичної спадщини св. Косми: «(Христос) прийшов бо безтямну ідольську облуду зруйнувати і нестримний шал язичників угамувати», О. Каждан робить припущення, що теми ідолопоклонства та варварських вторгнень змішані у сприйнятті Косми^{^[315]}. Пізніше автор статті продовжує свою думку: Якщо тут йдеться про Церкву 8 ст., що святкує перемогу над «амаликитянами» та знищення ідолопоклонства, важко уникнути підозри, що це була церква іконоборців^{^[316]}. Підозру підсилює уявлення про Церкву, колись безплідну, а тепер тріумфуючу: «для безплідної ж раніше Церкви нині розцвіло Древо Хреста на силу їй і утвердження»^{^[317]}, «Неплідна і бездітна колись, Церква Христова радіє сьогодні, бо від води і Духа їй народилися сини»^{^[318]}, «Радуйся, Мино, бо Церква святкує, православно тебе нині з любов’ю вшановуючи» (за перекладом О. Каждана: «Радуйся, Мино, [бо] Церква прославляє тебе, [Церква, яка] нині православна і любляча благочестя»^{^[319]}.

Зауважимо, що відповідно до правил літературного жанру канону кожна пісня канону підхоплює тему своєї біблійної пісні. Тема безпліддя, яке переміняється на радість народження, розцвітання, у пісні 3, прямо натхненна біблійною піснею Анни, матері Самуїла, яка радіє тому, що спасенна від печалі безпліддя (1 Сам. 2,1-10; за іншою нумерацією 1 Цар. 2,1-12). Так і Церква, спочатку безплідна, а потім як Невіста Христа розп’ятого, народжує багатьох через води Хрещення^{^[320]}.

Далі О. Каждан, порівнюючи гимнографію св. Косми (674/676 – 751/752) із літературними творами св. Теодора Студита (759-826) і константинопольського патріарха Никифора I (≈758-828), приходить до думки про відсутність у св. Косми інтересу до іконошанування^{^[321]}. На мій погляд, таке порівняння – не зовсім відповідне. Адже життя і діяльність святих Теодора і Никифора припадає на другий період іконоборства (814-842), коли богословіє ікони було набагато більше розвинутим. Більше того, вони діяли в Константинополі, в центрі боротьби з іконоборством. А творчість св. Косми припадає на початок виникнення проблеми іконоборства (729), а може й ще перед тим. Тим більше св. Косма жив і творив далеко від Візантійської імперії, на території, що перебувала під арабським пануванням. Та навіть порівняння з поезією його сучасника, св. Івана Дамаскина^{^[322]}, у цьому випадку не пригоже, адже Дамаскин не написав канону на Воздвиження. Якщо б св. Іван Дамаскин писав канон на честь Хреста Господнього, йому також довелося б шукати відповідні поетичні образи, наприклад, для пісні 1 черпаючи із переможного гимну Мойсея, або ж описуючи чудо Хреста в перемозі св. Константина. А твердження О. Каждана про те, що для Дамаскина Хрест є символом миру, а не переможної війни, все-таки основується на одному лиш посиланні: «Хрестом Твоїм мир благовістивши»^{^[323]}.

У жанрі канону пісні 7 і 8 основуються на біблійних піснях трьох отроків у вавилонській печі (Дан. 3,26-56; 3,57-72). О. Каждан зауважує, що в гимнах св. Косми тема про трьох отроків не пов’язана зі спростуванням ідолопоклонства, що в цьому контексті було б дуже природним^{^[324]}. Автор статті це пояснює в ключі проблеми іконоборства: Косма уникав асоціації з Навуходоносором царя-іконоборця Лева III, який подібним чином виготовив власну «золоту ікону»^{^[325]}.

Спостерігаємо, однак, що спротив трьох отроків безумному велінню тирана є частою темою в канонах св. Косми: «Безумне веління тирана злочестивого»^{^[326]}, «(отроки) загрозу мучителя (досл.: тирана) і полум’я мужньо потоптали»^{^[327]}, «Велінню тиранському преподобні три отроки не підкорившись»^{^[328]}, «Посилив тиран своє веління … отроки, наказ царя зневаживши»^{^[329]}, «юнаки блаженні в Вавилоні … зневажили безумне царське повеління»^{^[330]}. Цілком можливо, що «безумне царське повеління», так часто згадуване у канонах св. Косми, може натякати на безумний указ проти почитання ікон імператора-іконоборця Лева ІІІ (717-740) у 729 р.:

«Безумне веління тирана злочестивого народи ввело в сум’яття, дихаючи погрозою і блюзнірством богомерзенним; одначе трьох отроків не залякала ні лють звіряча, ні вогонь ревучий, але, будучи в вогні, проти якого віяв росоносний вітер, вони співали: “Преоспіваний отців і наш Боже, благословен єси!”»^{^[331]}.

Також мусимо зауважити, що спостереження О. Каждана, що в гимнах св. Косми тема про трьох отроків не пов’язана зі спростуванням ідолопоклонства^{^[332]}, не зовсім вірне, адже у Трипіснці на Страсну П’ятницю піснеписець розглядає подвиг трьох отроків саме в контексті ідолопоклонства: «Стовп з мерзотою богопротивною божественні отроки зневажили»^{^[333]}. Цікаво, що гимнограф таки заміняє біблійний вираз «золота ікона (бовван)» [ἡ εἰκών χρυσῆ] (Дан. 3,1) на «стовп з мерзотою» [στήλην κακίας]. Поет-іконоборець у цьому випадку логічно мав би підкреслити проти іконопочитателів, що саме «золотій іконі» отроки не поклонилися. Як уже згадувалось, О. Каждан пояснює це тим, що Косма уникав асоціації з Навуходоносором царя-іконоборця Лева III, який подібним чином виготовив власну «золоту ікону»^{^[334]}.

Усе ж, із «переміщенням» ідеологічної позиції Косми до табору іконоборців виникають нові питання: Чому такий обдарований і плідний поет не став популярним під час другої фази іконоборства (814-842)? Чому його ніхто не спростовував? Зокрема, чому св. Теодор Студит його не цитує разом з іншими поетами-іконоборцями? Як пояснити взаємну співпрацю у гимнографії зі св. Іваном Дамаскином, великим захисником ікон, засвідчену взаємним використанням ірмосів?^{^[335]} І врешті-решт, чому Косма, який жив і творив в епоху сприятливу для іконоборчої ідеології, мав би залишатися настільки замаскованим, що з тисяч поетичних рядків ми не можемо знайти жодного, який би безперечно пропагував іконоборчу ідеологію?

О. Каждан теж визнає суб’єктивний підхід свого дослідження^{^[336]} і доходить до справедливого остаточного висновку: Було б занадто сміливо наполягати на іконоборчій інтерпретації гимнів Косми^{^[337]}. Незважаючи на подібні моменти в ямбічних поезіях іконоборців і в канонах св. Косми, немає достатніх підстав вважати, що великий Сладкопівець підтримував іконоборчу ідеологію^{^[338]}.

Сумніви у приналежності Косми до іконоборчого табору зовсім розвіюються, якщо, хоча б здогадно, уточнити питання: Коли точніше могли бути написані гимни св. Косми Сладкопівця, до початку іконоборчого конфлікту чи в час його тривання? Згідно реконструйованих дослідниками хронологічних рамок життя святого^{^[339]}, на початок іконоборчого диспуту, у 726-729 роках, св. Космі (674/676 – 751/752) мало би сповнитись 50 років. Як відомо з біографії багатьох інших знаменитих поетів, пік їхньої творчості припадає все-таки на молодший період життя. Саме це наводить на думку, що переважна більшість богослужбових творів св. Косми, як і св. Івана Дамаскина, написані до початку іконоборчих баталій, і тому у них практично неможливо віднайти якісь сліди полеміки на тему почитання ікон. А звеличення Хреста Господнього як «переможного оружжя» християнських царів, яким вони розбивають «племена, що зухвало війн шукають»^{^[340]}, могло бути натхнене першими воєнними перемогами над арабами візантійського імператора Лева ІІІ у 717-718 роках, ще перед початком його іконоборчої діяльності.

Розділ 2. Св. Косма Сладкопівець при витоках поетичного жанру канон

2.1. Характерні особливості поезії св. Косми

Ім’я св. Косми Сладкопівця добре відоме у візантійській гимнографії. Він – другий після св. Романа (+ після 555), хто удостоївся титулу «Сладкопівець» [Μελῳδός]^{^[341]}. Твори цього великого поета і композитора відразу ввійшли до богослужбових книг і співаються донині^{^[342]}. Перше загальне дослідження про св. Косму Сладкопівця провів митрополит Софроній Евстратіадіс [Σωφρόνιος Εὐστρατιάδης] (+1947), уклавши список його творів^{^[343]}. Теохаріс Деторакіс [Θεοχάρης Δετοράκης] (+2023) спостеріг, що в цьому списку деякі твори упущено, і спробував це виправити, уклавши новий список творінь св. Косми, який налічує 173 ірмоси, 33 канони, 6 неповних канонів (двопіснці, трипіснці, чотирипіснці), 83 стихир самогласних, 30 стихир подібних і Кондак на Успіння Пресвятої Богородиці^{^[344]}. Однак роботу по встановленню повного переліку автентичних гимнів цього великого поета на основі аналізу змісту його творів ще не проведено^{^[345]}. Щоб коректно присуджувати гимни тому чи іншому візантійському поету, необхідно аналізувати лексику і метрику цих поем, а також порівнювати із мовою інших його творів. Що стосується літературної спадщини св. Косми, то, здається, небагато творів викликають сумнів щодо авторства^{^[346]}.

У коментарях митрополита Григорія Пардоса (+1156)^{^[347]} та Теодора Продрома^{^[348]} (+≈1170) читаємо, що св. Косма Сладкопівець написав серію канонів на церковні свята відповідно до циклу 8-ми гласів у такому порядку: канон Різдва – глас 1, Богоявлення – глас 2, Стрітення – глас 3, на Вербну неділю – глас 4, на Страсний Четвер – глас 6, П’ятдесятниці – глас 7, Воздвиження – глас 8 (бракує канону для гласа 5)^{^[349]}. Як бачимо, серія святкових канонів починається зі свята Різдва Христового і закінчується святом Воздвиження чесного Хреста, тобто з грудня по вересень, а не відповідно до початку візантійського літургійного року 1 вересня. Такий вибір музичної системи гласів для канонів не випадковий: із проповіді св. Івана Золотоустого на свято св. Павла (28 грудня) відомо, що літургійний рік у сиро-палестинському світі починався зі свята Різдва Христового^{^[350]}.

Важливо зауважити, що у богослужбових книгах канони св. Косми на великі свята (Різдво, Богоявлення, П’ятдесятниці, Преображення) передують канонам св. Івана Дамаскина. Вони передують навіть трьом ямбічним канонам Дамаскина, створеним за законами класичної грецької метрики, що виявляють неабияку поетичну майстерність автора^{^[351]}. Богословський авторитет св. Івана Дамаскина настільки великий, що природно виникає питання, чому його канони не на першому місці? Цей факт можна логічно пояснити лиш так, що канони св. Косми на ці свята – первинні у часі від канонів св. Івана.

Характерними рисами канонів св. Косми вважаються наявність акростихів, приспівів вкінці строф (ефімній), відсутність другої пісні, остання строфа як богородичний майже не зустрічається. Ці характеристики не зустрічаються в такій мірі в інших поетів, тому їх можемо вважати прикметними розпізнавальними рисами канонів св. Косми, що може допомагати в атрибуції сумнівних творів^{^[352]}.

Укладання акростихів – поширене явище у візантійських гимнографів. У поетичних творах св. Косми Сладкопівця вони наявні майже завжди; зустрічаються акростихи віршовані у формі ямба. Св. Косма ніколи не виключає ірмоси з акростиха, проте, у випадку запозичення ірмосів, він надає перевагу складанню канонів без акростихів^{^[353]}.

Приспіви вкінці строф (ефімнії) є обов’язковою властивою рисою кондаків. У канонах зазвичай вони зустрічаються в пісні 1 та майже завжди наявні у піснях 7 і 8. Якщо інші канонописці тропарі з ефімнієм писали рідко, то у св. Косми наявність ефімнія є сталою характерною рисою. Деякі його канони наділені ефімнієм у всіх піснях. Якщо для інших поетів ефімній є скоріше винятком, то для св. Косми Сладкопівця це правило^{^[354]}.

Наступною характерною рисою канонів св. Косми є відсутність пісні 2. Справді, в жодному з відомих канонів Сладкопівця немає пісні 2, і ніхто не може стверджувати, що вона колись існувала, а згодом через невикористання була втрачена, оскільки акростихи нерозривно пов’язують усі строфи між собою^{^[355]}. Що ж до трьох канонів із піснею 2 у Ірмологіоні митрополита Софронія Евстратіадіса^{^[356]}, то як Т. Деторакіс, так і Роман Кривко не визнають авторства св. Косми для пісні 2 в цих канонах через розходження в акростихах^{^[357]}.

Питання відсутності пісні 2 у візантійських богослужбових канонах, схоже, є проблемою поки-що далекою від вирішення^{^[358]}. Хоч є різні теорії, проте достеменно невідомо, з якої причини пісня 2 у канонах пропускається. Чому у канонах, які складаються з 9-ти пісень, одна пропускається, і чому це саме пісня 2? Це питання, на яке остаточної відповіді ще немає^{^[359]}. Проблема пропущення пісні 2 піднімалася уже з 12 ст. Так Іван Зонара [Ἰωάννης Ζωναρᾶς] (12 ст.), Теодор Продром (+≈1170), св. Никодим Святогорець (+1809), а вслід за ними і деякі сучасні науковці, пояснюють це покаянним змістом біблійної пісні із книги Второзаконня 32,1-43. Вільгельм Вейх [Wilhelm Weyh] (+1914) та Лудґер Бернгард [Ludger Bernhard] (+2010) кажуть, що гимнографи не укладали пісню 2, наслідуючи видатних попередників св. Косму та св. Івана Дамаскина. А Панайотіс Тремпелас [Παναγιώτης Τρεμπέλας] (+1977) наявність або відсутність пісні 2 обумовлював розбіжностями в богослужбових уставах Константинополя і Палестини. Дослідники часто зауважують, що пісня 2 характерна здебільшого для канонів на Великий Піст^{^[360]}.

Виглядає, що вже у 7-8 ст. були дві традиції щодо пісні 2: св. Андрій Критський (+740) та св. Герман Константинопольський (+740) завжди (або майже завжди) укладали канони із піснею 2, а святі Іван Дамаскин (+749/750) та Косма Маюмський (+751/752) укладали канони без пісні 2^{^[361]}.

Важливим є спостереження Лудґера Бернгарда [Ludger Bernhard] (+2010), що є рукописні Псалтирі (із долученими біблійними піснями), які не містять пісні 2, тобто пісні Мойсея із книги Второзаконня 32,1-43. А отже, пісня 2 не була у богослужбовому вжитку повсюдно. Це дозволяє припустити, що для св. Косми абсолютно і для св. Івана Дамаскина з великою ймовірністю пісня Мойсея із Второзаконня 32,1-43 не входила до богослужбового канону біблійних пісень, і тому не було підстав, не було основи для укладання поетичної пісні 2. У середовищі святих Косми й Івана пісня 2 (Втор. 32,1-43) була вилучена (мабуть, через її надзвичайну довжину) ще перед поетичною діяльністю двох великих поетів. Згодом форма канону, розроблена двома великими сладкопівцями, стала нормою для всієї поезії канонів^{^[362]}. У 8-9 ст. ще не існувало єдиного уставу, чи типікону, зобов’язуючого для всіх, і різні церковні спільноти могли мати свої особливості в богослужбовому житті^{^[363]}. Як одну з таких особливостей, схоже, можна розглядати наявність чи пропущення пісні 2.

Деякі творці канонів, наприклад, св. Андрій Критський, завершують кожну пісню богородичним [θεοτοκίον], тобто тропарем, присвяченим Богородиці [Θεοτόκος], а з 9 ст. це стало правилом. Натомість, св. Косма рідко укладає богородичний. Є лиш три його канони, які містять богородичні в деяких піснях, і лише один канон із богородичними у всіх піснях (канон до Христа [Εἰς Χριστόν] із акростихом «Уболівання Косми монаха над умом» [Πένθος Κοσμᾶ μοναχοῦ ἐπὶ νοός])^{^[364]}.

На відміну від канонів св. Андрія Критського, що складаються з багатьох тропарів, пісні канонів святих Івана Дамаскина та Косми Маюмського складаються з невеликої кількості тропарів. Зазвичай пісні канонів св. Косми мають 2-3 тропарі, дуже рідко – 4 тропарі, і лише одна пісня сягає числа 5 тропарів (пісня 8 на Преображення). Натомість є пісні лише з одним тропарем (пісні 3, 5, 6 на П’ятдесятницю), чого не знаходимо в жодного іншого візантійського гимнографа. Св. Косма не дотримується жодної закономірності щодо кількості тропарів у своїх піснях; фактично, жоден канон не схожий на інший ані за структурою, ані за кількістю тропарів^{^[365]}.

Поезія св. Косми Сладкопівця характеризується багатим змістом, піднесеним стилем, величними виразами (особливо в ірмосах), неповторними поетичними злетами та високим ліризмом. Хоч творчість св. Косми, як вважають, дещо поступається природній пишномовності і простоті у кондаках св. Романа Сладкопівця (+ після 555), усе ж у них теж відчувається натхнення, чуйність та піднесення^{^[366]}. Митрополит Софроній Евстратіадіс вважає, що св. Косма як церковний поет-композитор посідає друге місце після св. Романа Сладкопівця. Піднесеність стилю поезії св. Косми Сладкопівця – неперевершена у жанрі канону. Поезія св. Івана Дамаскина характеризується простотою, ясністю, прозорістю і солодкістю виразів, а поезія св. Косми визначається суворістю виразів і натхненним ліризмом^{^[367]}.

Творіння св. Косми Маюмського є бездоганною з богословської точки зору. Його канони справді підносять до стану радості, захоплення, або ж спонукають до покаяння. Св. Косма – аристократичний поет високого освітнього і культурного рівня. Його поезія дихає захоплюючою урочистістю, його мова злітає до висот, нелегко досяжних для людини простої і неосвіченої. Багатство образів — ще одна характерна риса цього великого поета. Особливо біблійні образи – настільки виняткові, що важко знайти подібні в іншого гимнографа. Наприклад:

«Здатна втримувати невтримну і високолетну у повітрі воду, приборкувати безодні і вгамовувати моря, Божа Премудрість воду в умивальницю вливає, і умиває ноги рабів Владика»^{^[368]}.

Св. Косма Сладкопівець звертається до античної спадщини більше, ніж будь-який інший візантійський гимнограф. У його творах є рідкісні слова та поетичні вирази, прямо чи опосередковано взяті з давньогрецької культури. Фрази з Гомера і з трагіків сміливо використовуються та пристосовуються до текстів канонів. Зустрічаються слова, особливо складені, які з’являються вперше і тільки у св. Косми, що свідчить про гнучкість поетичної мови великого Сладкопівця^{^[369]}.

Різні форми красномовного висловлювання роблять стиль живим і динамічним. Антитези (протиставлення) у поезії св. Косми часто не лише лексичні, а й концептуальні (змістові); у них порівнюються протилежні особи та їх поступки:

«Коли грішниця приносила миро, тоді учень змовлявся з беззаконними. Та – раділа, витрачаючи многоцінне, а сей – поспішав продати Безцінного; та – Владику пізнавала, а сей – від Владики віддалявся; та визволялася, а Юда ставав рабом ворога. Страшне – збайдужіння, велике – покаяння …»^{^[370]}.

Помічаємо низку прегарних антитез у чотирипіснці Великої Суботи: «Поглинутий був, але не вдержаний нутром китовим Йона», «Умертвлений був єси, але не відлучився від плоті, Слове, якій став єси причасний», «Людиновбивчим, але не боговбивчим було Адамове падіння», «Царює ад, але не вічно, над родом смертних»^{^[371]}.

Рівноскладдя [isosyllabismus] та однакові наголоси [homotonia] – цих двох фундаментальних законів поезії канонів сумлінно дотримується св. Косма Сладкопівець. Подекуди знаходимо у його поезії приклади справжньої рими^{^[372]}. Св. Косма широко застосовує різні риторичні фігури (прийоми): сміливі метафори (вирази у переносному значенні), численні оксиморони (поєднання протилежних понять), алітерації (повторення подібних звуків) зі складових частин складеного слова. У такий спосіб догматична мова і витонченість давньогрецької мови знеобтяжуються, а поезія набуває легкості і радості. Ось деякі з його поетичних метафор:

«колодязь невігластва», «ноги без вологи» (перехід Червоного моря «невологими ногами»), «ноги, що мчать», «охлялі руки» (пор. Євр. 12,12), «діти, запалені божественною ревністю»^{^[373]}.

А ось деякі яскраві приклади оксиморонів (поєднання протилежних понять):

«полум’я зрошує», «втримувати невтримну», «оселившись в утробу приснодівственну», «Богородице Мати неневісная», «піч, що розливає росу», «непорочна перед надзвичайним родженням», «Хто у вогні зрошує», «ослаблі зодягнені силою», «просвітив стару потемнілу природу»^{^[374]}.

Подаємо також приклади риторичних прийомів алітерації (повторення подібних звуків) і гри слів:

«поглинутий був, але не вдержаний», «умертвлений був єси, але не відлучився від плоті», «людиновбивчим, але не боговбивчим», «вмістилище Христове багатопросторе», «вмістилище, де возліг Невмістимий», «Церква-зібрання Богом зібране», «неплідне спалює, а благоплідним життя вічне дарує», «в раби Ти записався, і нас, рабів, визволив», «отроки, в благочесті разом виховані, злочестиве веління зневаживши», «душевне звершуючи мудро, бездушного соромлюся», «Небо земне в Небесне і нетлінне житло вселяється», «[щоб до первісного стану відновити первозданного, який] став як немовля нерозумним, [Бог Слово] Немовлям явився», «Ти бо від Присносущної Слави Соприсносущним [засяяв Сяйвом]»^{^[375]}.

Поезія св. Косми, безперечно, основана на законах тонічного ритму нової візантійської просодії (віршування), головне правило якої полягає у строгій відповідності між ірмосом і тропарями: кожен тропар має однакову з ірмосом кількість складів та однакові наголоси. Тому мелодію канонів можна означити як ритмо-тонічну. Поезія св. Косми не дотримується грецької античної метрики, побудованої на довгих і коротких голосних. Як слушно зауважив Т. Деторакіс, гіпотеза Е. Пезопулоса, що в гимнах св. Косми можна знайти кількісну метрику класичної грецької просодії, необґрунтована і не витримує серйозної критики^{^[376]}. Натомість акростихи канонів св. Косми часто укладені ямбічним триметром і лиш в одному випадку дактилічним гекзаметром (канон Преображення)^{^[377]}.

Св. Косма Сладкопівець – водночас поет і композитор, його творіння засвідчують непересічну талановитість у поетичній і музичній галузях. Біографи св. Косми невтомно вихваляють його достоїнства, образно називаючи його:

«джерело, Духом рухоме, яке потоки пісень обильно розливає», «зачинатель духовних мелодій», «найперший з піснеписців», «правило суголосне і найправильніше», «труба солодкозвучна», «співець піснеспівів, що змагається з ангелами», «приємний інструмент пісень Духа», «ліра богонатхненна і чарівна», «цикада багатоголоса», «божественний соловейко», «цитра мелодійна», «ластівка дзвінка», «влучна струна мелодії», «тростина скорописця», «похвала чудових співців» тощо^{^[378]}.

Саме великі поети-композитори 8 ст., зачинателі нового поетичного жанру канону, схоже, реформували мистецтво церковної музики, впровадивши багато нових елементів^{^[379]}.

Автор лексикону Суда (пізнє 10 ст.) подає біографічні відомості про св. Косму як великого поета-композитора:

«муж надзвичайно обдарований і творець музики сповна суголосної; пісенні канони Івана й Косми направду не мають собі рівних»^{^[380]}.

У Місяцеслові Василія ІІ (10 – поч. 11 ст.) Косма згадується як великий гимнограф і композитор:

«[св. Іван Дамаскин] став монахом разом із Космою, якому [належать] численні творіння поем і піснеспівів на святі празники, а особливо на Святий Великий Тиждень перед Пасхою»^{^[381]}.

Георгій Кедрин [Γεώργιος Κεδρηνός] (11 ст.) у «Огляді історій» [Σύνοψις ἱστοριών / Compendium historiarum] наголошує на званні Сладкопівець [Μελῳδὸς – поет-композитор], яке по праву належить св. Космі Маюмському серед великих гимнографів:

Синаксар Константинопольської Церкви (10 ст.) теж повідомляє про великі досягнення св. Косми в гимнографії: він – автор «канонів, тропарів та інших творінь»^{^[383]}. У житії св. Івана Дамаскина тут знову згадується про св. Косму поета-композитора тропарів і канонів:

«(Св. Іван Дамаскин) самітницьке життя прийняв разом із блаженним Космою, який потім став єпископом Маюми. Богом натхненні, вони в різних тропарях і в численних канонах оспівали Бога, Богородицю і багатьох святих. Та й тепер їхні піснеспіви співають усі на Божу славу. Тож обоє аскетичне життя так само провадячи … А уславлений Косма, також і він над усе вивчаючи Святе Письмо, залишивши для Церкви численні творіння, у мирі переставився з цього життя»^{^[384]}.

Також Маркіанське житіє св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Marciana] (10 – поч. 11 ст.) розповідає про поступ у гимнографії св. Косми, автора тропарів і канонів, які «співаються в Церкві Божій донині»^{^[385]}.

Повідомлення із Житія з Афонської Лаври [Vita Athoniensis Laurae] (11 ст.) наводять на думку про участь св. Косми Сладкопівця у великій музичній реформі 8 ст.^{^[386]} Із поетичних творінь св. Косми Житіє з Афонської Лаври згадує канони на Різдво, на Богоявлення, на Стрітення, на Вербну неділю, на Преображення, на Воздвиження та на Страсний Тиждень. Також згадуються без прив’язання до свята або дня піснеспіви на честь «Всечистої Матері Богочоловіка Слова і трепетних страждань мучеників»^{^[387]}.

Автор Єрусалимського житія св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Hierosolymitana] (10 ст.) вихваляє св. Косму як поета за його великі досягнення у гимнографії^{^[388]}. А Житіє поетів святих Івана Дамаскина і Косми, написане єрусалимським патріархом Іваном Меркуропулом (1156-1165), розглядає й аналізує творіння великого Сладкопівця, подаючи перелік, свого роду каталог, його творів, згадуючи, зокрема, піснеспіви на Великий піст, канони Страсного Тижня, канони на П’ятдесятницю, Різдво, Богоявлення, Преображення, Воздвиження, Успіння, канони святим Йосифу, Давиду і Якову, Юді та Симеону, святому Протерію Олександрійському, святому Георгію, святим мученикам Мині і Вікентію, святому Йову і ін.^{^[389]}

У Халкському житії (12 ст.) хоч і мало розповідається про поетичну діяльність св. Косми, проте зазначається, що святі Іван і Косма розпочали свою поетичну та музичну діяльність у Єрусалимі^{^[390]}; св. Косма визнається автором канону на Воздвиження Чесного Хреста^{^[391]}.

Автор Афінського житія [Vita Atheniensis] (12 ст.) вважає святих Косму та Івана Дамаскина винахідниками «нового співу», тобто нового поетичного жанру, канону^{^[392]}. Ватиканське житіє [Vita Vaticana] (12 ст.) теж приписує винахід канону як нового поетичного жанру двом названим братам поетам, святим Космі й Івану^{^[393]}.

Порівнюючи канони св. Косми Сладкопівця із жанром кондака, слід сказати, що завдяки сталому вжитку акростихів, ефімнія та драматичних діалогів — що є спадщиною гимну кондака — канони св. Косми близькі до цього визначного церковного поетичного жанру^{^[394]}. У творах великого Сладкопівця часто спостерігається тенденція до розповіді через пряму мову із ввідними словами «взивати» [βοάω], «говорити» [λέγω], «мовити, казати» [φημί] тощо:

«”Один із вас”, – взивав [ἐβόα] Христос до друзів, – “мене видасть”; вони ж, забувши радість, проймалися тривогою й печаллю: “Скажи, хто се”, – говорячи [λέγοντες], – “Боже отців наших?”» (Кан.В.Чт. пісня 7,2);
«”Тоді всі впізнають у вас моїх учнів, якщо мої заповіді збережете”, – говорить [φησὶν] Спаситель друзям, на страждання йдучи …» (Трип.В.Пн. пісня 8,1);
«”Споглядаючи мене”, – мовив [εἶπας] Ти, Господи, Твоїм учням, – “не мудруйте про високе, радше керуйтеся смиренним; пийте чашу мою, яку я п’ю, щоб у Царстві Отця зо мною і прославитися”» (Трип.В.Пн. пісня 9,2);
«Чувайте, – мовив [ἔφησας] єси учням, Благий, – бо не відаєте години, в яку прийде Господь кожному воздати!» (Двоп.В.Вт. пісня 9,1);
«”Що мені хочете дати, і я вам видам, як бажаєте, розшукуваного Христа?” – говорить [λέγει], прийшовши до беззаконних начальників, Юда …» (Трип.В.Ср. пісня 9,2)^{^[395]}.

«Хай радується творіння, хай веселяться всі, на землі роджені … Жони з миром хай мене стрічають, – Адама і Єву визволяю я з усім їх родом і на третій день воскресну»^{^[396]}.

Що стосується співпраці у гимнографії між поетами святими Космою й Іваном Дамаскином, то із 7 канонів св. Косми, основаних на ірмосах інших авторів, 6 канонів основані на ірмосах саме Дамаскина; ці канони або без акростихів, або ірмоси не включені в акростихи. А також св. Іван Дамаскин у канонах, основаних на ірмосах інших авторів, майже завжди вживає ірмоси саме св. Косми^{^[397]}.

Святі Іван Дамаскин і Косма Сладкопівець співпрацювали у створенні початкової форми візантійської богослужбової книги Октоїх, у якій внесок св. Косми є значним. Схоже, що вони співпрацювали також у проведенні літургійної реформи 8 ст. у візантійському обряді^{^[398]}.

У рукописній традиції св. Косму часто означують як поет [ποιητής], Великий [μέγας], духовний піснеписець [πνευματικὸς ᾀσματογράφος], Сладкопівець [Μελῳδός] тощо^{^[399]}. Незважаючи на все це, св. Косма Сладкопівець не мав послідовників. Це поет, яким усі захоплювалися, але ніхто не наслідував. Його поезія – майже недосяжної аристократичної величі, із суворим архаїчним стилем мовлення, складною синтаксичною структурою та глибокими концепціями^{^[400]}.

2.2. Св. Косма Сладкопівець та походження канону

Початки канону як богослужбового гимну та поетично-музичного жанру слід шукати у біблійних піснях, які вже у Старому Завіті співалися на богослужінні у Храмі, в обрядах синагоги, а також у приватних молитвах; тому були знайомі першим поколінням християн^{^[401]}. Із дуже давніх часів біблійні пісні користувалися великою повагою серед християн^{^[402]}. Уже у книзі Одкровення (15,2-4) переможці над звіром співають пісню Мойсея і пісню Агнця, небесний гимн, який у цьому випадку відображає земне богослужіння перших християн^{^[403]}. У цьому контексті старозавітні пісні про Боже спасіння набувають нового месіанського значення^{^[404]}. Проповідь св. Мелітона Сардійського (+≈180) Про Пасху засвідчує, що читання із книги Виходу читали на Пасхальній всеношній у 2 ст.^{^[405]} Спасіння від руки фараона є прообразом спасіння, здійсненого Христом^{^[406]}, тому новохрещені співають разом з Мойсеєм «переможну пісню» [τὴν ᾠδὴν τὴν ἐπινίκιον]^{^[407]}, дякуючи Христу за визволення від рабства, за честь усиновлення, за відпущення гріхів і за безсмертне життя^{^[408]}.

У 6-ій проповіді Орігена На книгу Вихід вказується на спів пісні Мойсея із книги Виходу 15,1-21:

«Багато ж пісень читаємо у божественних Писаннях, та першою з них усіх є та пісня, яку народ Божий заспівав після перемоги, коли єгиптяни і фараон були потоплені … Тому й ти, якщо перетнеш Червоне море [станеш охрещеним], якщо побачиш єгиптян потопленими і фараона знищеного і скиненого в глибину безодні, зможеш заспівати хвалебну пісню Богові, зможеш виголосити подячне слово і мовити: “Співаймо Господеві, славно бо прославився; коня і вершника ввергнув у море” (Вих. 15,1)»^{^[409]}.

Оріген подає найдавніший перелік із семи старозавітних пісень, алегорично пояснюючи їх значення для духовного восходження Церкви і душі^{^[410]}.

Св. Атанасій Олександрійський (+373) у контексті аріянської полеміки у своєму Пасхальному посланні 332 р. говорить про спів пісні “проти фараона”:

«… тепер, коли вороги осоромлені і засуджені Церквою за те, що без причини переслідували нас, здається, настав для нас сприятливий час, щоб знову почати святковий піснеспів, – тепер, коли ми співаємо пісню проти фараона, кажучи: “Співаймо Господеві, славно бо прославився; коня і вершника ввергнув у море” (Вих. 15,1)»^{^[411]}.

Отже, християни перших століть піснею перемоги (Вих. 15,1-21) святкували своє визволення від зла, як колись єврейський народ святкував своє визволення від руки фараона.

Св. Іван Золотоустий (+407) і Руфин (+410) свідчать про широке поширення пісні трьох отроків у вавилонській печі (Дан. 3,52-90), «яку досі співають по всьому світі і співатимуть у подальших віках»^{^[412]}. А Прокл Константинопольський (+446) проголошує, що завдяки трьом отрокам «уся населена земля вигукує: “Благословіте, всі діла Господні, Господа” (Дан. 3,57)»^{^[413]}. Як колись три отроки, врятовані від вогню, співали про своє визволення, так і християни цим піснеспівом прославляють Бога за своє спасіння від вогню вічного^{^[414]}.

Отож, джерела 3-5 століть засвідчують вжиток у богослужінні біблійних пісень^{^[415]}, а Олександрійський кодекс (5 ст.) подає їх як збірку з 14 пісень^{^[416]}, доданих до Псалтиря^{^[417]}. Збірка біблійних пісень як додаток до Псалтиря з’являється у 5 ст., і Олександрійський кодекс є першим свідченням цього^{^[418]}. З того часу майже не існує християнського рукопису чи видання Псалтиря без додатку біблійних пісень^{^[419]}.

Послідовність із 14 біблійних пісень використовувалася в богослужінні у Константинопольському катедральному храмі, а послідовність із 9 пісень – в Єрусалимському катедральному храмі^{^[420]}. Хоч найдавніший рукопис, що містить послідовність із 9 пісень, датується 862 роком^{^[421]}, усе ж із Оповідання отців Івана і Софронія (BHG 1438w)^{^[422]} випливає, що 9 біблійних пісень вживалися у єрусалимському богослужінні уже вкінці 6 – на початку 7 ст.^{^[423]}

У 5 ст. у візантійському богослужінні виникає тропар [τροπάριον], фундаментальна форма піснеспіву, що стоїть в основі кожної композиції візантійської гимнографії. Це невеликий богослужбовий гимн, який розкриває суть свята у виразно хвалебний і ліричний спосіб. Тропар співається відповідно до заданої музичної форми, тобто на певний глас; а ритм його основується на тонічному наголосі^{^[424]}. Візантійська традиція пов’язує розвій тропаря з іменами святих Антима і Тимокла, які жили за часів імператора Лева I (457-474)^{^[425]}. Деякі строфи давніх тропарів подаються у житії св. Авксентія Вітинського (+473)^{^[426]}. Найдавнішими збереженими текстами є анонімні тропарі на Богоявлення, знайдені на папірусі 4 ст.^{^[427]} Так виглядає, що уже преп. Іван Касіян (+435) має на увазі тропарі, коли говорить про «приєднування певних гласів (ладів)» [adjunctio quarundam modulationum] до псалмоспіву, розширеного співом антифону^{^[428]}. Тропарі беруть свій початок від виголосів [acclamationes] та приспівів або співу у відповідь [ὑποψάλματα], які підсилювали псалмоспів^{^[429]}; спочатку тропар був короткою молитвою в ритмічній прозі, яка в 5 ст. розширилася до строфічної форми^{^[430]}. Тропарі своїм ритмічним співом надавали динаміки монотонному псалмоспіву і, оскільки призначені розкривати суть свята, збагачували псалмоспів специфічно християнськими ідеями^{^[431]}. Отож, вкінці 5 ст. візантійське богослужіння складалося переважно із псалмів, біблійних пісень, певних давніх формул («Алилуя», «Амінь», «Осанна», «Господи, помилуй» [Κύριε ἐλέησον], короткі славослів’я тощо) та тропарів, укладених тогочасними гимнографами^{^[432]}. Тропарі співали на певний глас (лад, modulatio), на прийняту і відому музику; достатньо було вставити інші слова, відповідно до зразку, і їх можна було співати таким же чином. Так виникає «ірмос» [εἱρμός], перша строфа, початковий тропар, що служить музичною моделлю, зразком, мелодійною та метричною основою для наступних тропарів^{^[433]}.

Від початку тропарі супроводжували псалмоспів як приспіви; вони вставлялися між стихами псалмів^{^[434]}. У 6 ст. в Палестині утвердилася практика вставляти тропарі також між стихами біблійних пісень^{^[435]}; Оповідання отців Івана і Софронія^{^[436]}, яке відображає період між кінцем 6-го – початком 7-го століть^{^[437]}, є першим свідченням цього^{^[438]}. Із 7 ст. до нас дійшов папірус № 466 із Бібліотеки Джона Райландса [John Rylands Library], який подає сім тропарів у строфічній формі до 8-ї та 9-ї біблійних пісень, відображаючи ранній етап розвитку канону^{^[439]}. Вивчення давнього богослужбового матеріалу може наводити на думку про те, що спочатку для щоденного вжитку призначалися лише дві або три пісні, для суботи – чотири, а повний канон – на неділі і більші свята^{^[440]}. Сам термін «канон» у гимнографічному значенні, схоже, з’являється досить пізно: вперше у св. Теодора Студита (+826) і в деяких акростихах Теофана Начертанного (+845)^{^[441]}. А в Палестині ще до кінця 10 ст. цей тип поезії продовжували називати «Пісні» [ᾨδαί]^{^[442]}, тобто назвою, отриманою від біблійних пісень; у акростихах знаходимо також назви: «творіння» [ποίημα], «піснеспів» [ὕμνος], «плач» [θρῆνος], «пісня» [μέλος], «пісня» [μέλισμα]^{^[443]}. У літургійному значенні «канон» спочатку позначав правило псалмоспіву, потім цей термін був поширений на біблійні пісні, які на той час стали частиною псалмоспіву, і, відтак, термін «канон» поширився на гимнографічні композиції, вставлені в біблійні пісні^{^[444]}. На завершальному етапі літургійного розвитку «канону» нові гимнографічні композиції (тропарі), які колись були тільки вставками поміж стихами біблійних пісень, майже повністю витіснили біблійний матеріал^{^[445]}, що, зрештою, відповідало загальній тенденції у східній літургії^{^[446]}. Кількість тропарів, складених для супроводу біблійних пісень, збільшилася. Мабуть, важко було багаторазово перемежовувати тропарі зі стихами біблійних пісень; богослужіння стає надто довгим; відтак біблійні пісні зникають, уступаючи новим християнським поетичним композиціям – ірмосам і тропарям^{^[447]}. Так постав новий гимн-поема, який отримав назву канон^{^[448]}.

Позаяк до 8 ст. невідомо жодного прикладу повного канону з 9 (чи 8) пісень^{^[449]}, вчені схильні датувати початки канону в його класичній формі кінцем 7-го – першою половиною 8-го ст., пов’язуючи його з діяльністю трьох великих гимнографів: святих Андрія Критського (+740), Івана Дамаскина (+749/750) та Косми Маюмського (+751/752)^{^[450]}. Оскільки усі троє головні представники першого покоління великих канонографів є сучасниками і всі належать до одного палестинського літургійного середовища^{^[451]}, важко визначити, хто першим виступив з ідеєю скласти канон у класичній формі. Т. Деторакіс, автор монографії про св. Косму Маюмського, вважає, що саме св. Косма є винахідником канону як нового поетичного жанру, спираючись на джерела 11-14 ст.^{^[452]}, які усе ж віддалені від життя самого поета щонайменше на триста років. Справді, Ватиканське житіє (12 ст.)^{^[453]}, Афінське житіє (11-12 ст.)^{^[454]} і Йосиф Філагрій (+ поч. 15 ст.)^{^[455]} одноголосно приписують винахід канону св. Космі^{^[456]}, а Никифор Калліст Ксантопул (+≈1350) приписує йому винахід трипіснців^{^[457]}. Агіографічні джерела, однак, слідуючи засадам похвальної промови, можуть містити риторичні перебільшення^{^[458]}. Та й сам Т. Деторакіс відносить Ватиканське й Афінське житія до агіографічних джерел 3-го типу, що подають відомості, відмінні від інших традицій^{^[459]}.

Ще один аргумент на користь св. Косми як винахідника канону ґрунтується на близькості його поезії до гимну Кондака^{^[460]}. Таким чином, св. Косма Сладкопівець, на думку Т. Деторакіса, міг би бути представником переходу від кондака до канону, якому він надав форму, зберігши, однак, деякі елементи кондака^{^[461]}. Відстоюючи авторство св. Косми Кондака на Успіння Богородиці з акростихом «Смиренного Косми піснеспів» [Τοῦ ταπεινοῦ Κοσμᾶ ὕμνος]^{^[462]}, Т. Деторакіс підкреслює, що лише св. Косма, єдиний з усіх канонографів, склав кондак із власною мелодією. Тому, будучи близьким із попереднім жанром, поет-композитор св. Косма Сладкопівець міг би бути винахідником канону, що прийшов на зміну жанру кондака^{^[463]}. Однак, як вказують дослідники, у палестинському богослужінні кондак не засвідчений, тому не можемо говорити про перехід від одного поетичного жанру до іншого^{^[464]}.

Натомість Теоні Колліропулу [Θεώνη Κολλυροπούλου] не бачить достатніх підстав приписувати св. Космі ані винахід літературного жанру канону, ані винахід «схеми» використання трипіснців у перед- і після-пасхальний період. Дослідниця аргументує це тим, що св. Косма з невідомих причин не склав жодної пісні 2 у своїх канонах, незважаючи на те, що це була епоха, коли пісня 2 була майже нормою для деяких поетів і використовувалася в богослужбовій практиці^{^[465]}. Як ми уже зауважили, пісня 2 не була у богослужбовому вжитку повсюдно, адже є рукописні Псалтирі (із долученими біблійними піснями), які не містять біблійної пісні 2 із Втор. 32,1-43. У середовищі святих Косми й Івана Дамаскина пісня 2 (Втор. 32,1-43), схоже, була вилучена ще перед поетичною діяльністю двох великих поетів^{^[466]}.

Отож, на мій погляд, немає достатніх підстав приписувати винахід канону ані св. Космі, ні будь-якому іншому гимнографу. Канон не постав раптово в повній і досконалій формі; його історія є тривалим процесом еволюції від простих до складних форм як на рівні структури богослужінь, так і на рівні богослужбових композицій^{^[467]}. Початки канону в зародковому стані можна віднести до 6 ст., коли в Палестині утвердилася практика вставляти тропарі між стихами біблійних пісень^{^[468]}. Із 7 ст. є папірус (466 John Rylands Library), який містить тропарі в строфічній формі до 8-ї і 9-ї біблійних пісень^{^[469]}, що відображає наступний етап розвитку канону. А початки канону в класичній формі, тобто канону з 9-ти (чи 8-ми) пісень, можна віднести до кінця 7-го – першої половини 8-го ст. у зв’язку з діяльністю першого покоління великих канонографів: святих Андрія Критського (+740), Івана Дамаскина (+749/750) і Косми Маюмського (+751/752)^{^[470]}.

2.3. Творіння св. Косми на Страсний Тиждень у візантійському богослужінні

Твори св. Косми високо цінувалися у візантійській Церкві з давніх часів. Його канони і стихири виконуються на найбільші церковні свята. Тому Страсний Тиждень, найвеличніший період церковного року, рясніє гимнами св. Косми Сладкопівця^{^[471]}. Вихваляючи великого поета-композитора, св. Косму, Никифор Калліст Ксантопул (+≈1350) перш за все звертає увагу на його «трипіснці на Святий і Великий Тиждень Страстей Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа»^{^[472]}. Творіння св. Косми Сладкопівця, присвячені богослужінням Страсного Тижня, включають, перш за все, 6 великих поем-гимнів^{^[473]}, які є предметом нашого дослідження:

Трипіснець на Святий і Великий Понеділок, із акростихом «Τῇ δευτέρᾳ» [Понеділку];
Двопіснець на Святий і Великий Вівторок, із акростихом «Τρίτῃ τε» [і Вівторку];
Трипіснець на Святу і Велику Середу, із акростихом «Τετράδι ψαλῶ» [Середі співатиму];
Канон на Святий і Великий Четвер, із акростихом «Τῇ μακρᾷ πέμπτῃ μακρὸν ὕμνον ἐξᾴδω» [Великому Четвергу великий піснеспів заспівую];
Трипіснець на Святу і Велику П’ятницю, із акростихом «Προσάββατόν τε» [І переддень Суботи];
Чотирипіснець на Святу і Велику Суботу, із акростихом «Σάββατον μέλπω μέγα» [Суботу оспівую Велику].

Авторство св. Косми для цих творів засвідчується у богослужбових книгах і підтверджується у наукових дослідженнях^{^[474]}.

Усі ці великі богословські поеми-гимни співаються на богослужіннях, зокрема на утрені у дні Страсної Седмиці. Вони подаються у богослужбовій книзі Тріодь Пісна^{^[475]}. Перші три гимни співаються на глас 2 [ἦχος β’], а три наступні – на глас 6 (або побічний 2-ий) [ἦχος πλάγιος του β’]. Акростихи перших трьох гимнів разом складають візантійський дванадцятискладовий вірш [metrum dodecasyllabum]: «τῇ δευτέρᾳ τρίτῃ τε τετράδι ψαλῶ» [Понеділку, і Вівторку, Середі співатиму], а акростихи двох останніх гимнів складають візантійський дванадцятискладовий вірш: «προσάββατόν τε σάββατον μέλπω μέγα» [І переддень Суботи, Суботу оспівую Велику]^{^[476]}.

Канони на Страсний Тиждень св. Косми були предметом досліджень відомих літераторів, починаючи вже з візантійської епохи. Серед знаменитих коментаторів – Микита Пафлагонський (10 ст.)^{^[477]}, Михайло Пселл (+1078)^{^[478]}, Григорій Пардос (+1156)^{^[479]}, Теодор Продром (+≈1170)^{^[480]}, Никифор Калліст Ксантопул (+≈1350)^{^[481]}, св. Никодим Святогорець (+1809)^{^[482]}, інші коментарі дійшли до нас анонімними^{^[483]}. Пізніші канонописці, зокрема преп. Симеон Метафраст (+≈1000) та/або інший анонімний гимнограф, наслідуючи канони св. Косми, уклали на основі гимнів великого Сладкопівця власні композиції: канони і трипіснці для передсвяття Різдва і Богоявлення^{^[484]}. Відомий візантійський вчений Михайло Пселл (+1078) канон Страсного Четверга перефразував віршовано у ямбічному триметрі^{^[485]}.

Строфічну структуру канонів на Страсний Тиждень св. Косми можна представити так:

	зачин ірмоса 1	зачин першого тропаря	пісні	кількість строф
Пн	Τῷ τὴν ἄβατον	Ἡ ἀπόρρητος Λόγου Θεοῦ κατάβασις	1, 8, 9	3-3-3
Вт	Τῷ δόγματι τῷ τυραννικῷ	Ῥᾳθυμίαν ἄποθεν ἡμῶν βαλλώμεθα	8, 9	4-3
Ср	Τῆς πίστεως ἐν πέτρᾳ με στερεώσας	Ἐν κενοῖς τὸ συνέδριον τῶν ἀνόμων	3, 8, 9	3-4-4
Чт	Τμηθείσῃ τμᾶται	Ἡ πανταιτία καὶ παρεκτικὴ ζωῆς	1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9	4-3-4-3- 3-4-4-4
Пт	Πρὸς σὲ ὀρθρίζω	Ῥυφθέντες πόδας καὶ προκαθαρθέντες	5, 8, 9	3-5-5
Сб	Συνεσχέθη, ἀλλ’ οὐ κατεσχέθη	Ἀνῃρέθης, ἀλλ’ οὐ διῃρέθης	6, 7, 8, 9	4-5-4-4

Більшість строф споряджені кінцевими приспівами (ефімніями)^{^[486]}:

1. Трипіснець на Святий і Великий Понеділок

пісня 1, ірмос, троп. 1	… ἐνδόξως γὰρ δεδόξασται (Вих. 15,1)
пісня 8, ірмос, тропарі	… ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας (Дан. 3,57, 3,52)
пісня 9, ірмос	… πᾶσαι γενεαὶ σὲ μεγαλύνωμεν (Лк. 1,48, 1,46)

2. Двопіснець на Святий і Великий Вівторок

пісня 8, ірмос, тропарі

… εὐλογεῖτε τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον (Дан. 3,57)

3. Трипіснець на Святу і Велику Середу

пісня 3, ірмос, тропарі	… Θεὸς ἡμῶν καὶ οὐκ ἔστιν ἅγιος πλήν σου, Κύριε (1 Сам. 2,2)
пісня 8, ірмос, тропарі	… ἀλλ’ ἐβόα· πάντα τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας (Дан. 3,57, 3,52)
пісня 9, ірмос, тропарі	… φεῖσαι τῶν ψυχῶν ἡμῶν, Χριστὲ ὁ Θεὸς, καὶ σῶσον ἡμᾶς

4. Канон на Святий і Великий Четвер

пісня 1, ірмос, тропарі	… ἐνδόξως δεδόξασται Χριστὸς ὁ Θεὸς ἡμῶν (Вих. 15,1, алюзія)
пісня 3, ірмос, тропарі	… καὶ πίστει στερεωθήσεσθε (1 Сам. 2,1, алюзія)
пісня 4, ірмос, тропарі	… τὸν μονογενῆ ἐπεί με ἱλασμὸν ὁ Πατὴρ εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλε (1 Ів. 4,9 і далі)
пісня 7, ірмос, тропарі	… ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν (Дан. 3,26; 3,52)
пісня 8, ірмос, тропарі	… τὸν Κύριον ὑμνεῖτε τὰ ἔργα καὶ ὑπερυψοῦτε αὐτὸν εἰς τοὺς αἰῶνας (Дан. 3,57)
пісня 9, ірмос, троп. 1	… μεγαλύνομεν // … μεγαλύνατε (Лк. 1,46, алюзія)

5. Трипіснець на Святу і Велику П’ятницю

пісня 5, ірмос, тропарі	… φιλάνθρωπε // … φιλάνθρωπον
пісня 8, ірмос, тропарі	… ὃν πᾶσα κτίσις εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας (Дан. 3,57 і далі, алюзія)
пісня 9, ірмос, троп. 1,3	… σὲ μεγαλύνομεν // … ὃν μεγαλύνομεν (Лк. 1,46, алюзія)

6. Чотирипіснець на Святу і Велику Суботу

пісня 7, ірмос, тропарі	… εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων· λυτρωτὰ, ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ (Дан. 3,26; 3,52)
пісня 8, ірмос, тропарі	… ὃν παῖδες εὐλογεῖτε, ἱερεῖς ἀνυμνεῖτε, λαὸς ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας (Дан. 3,83 і далі, 3,52)
пісня 9, ірмос, троп. 1,2	… σὲ μεγαλύνοντας // … μεγαλυνθήσομαι // … καὶ μεγαλύνω σε (Лк. 1,46, алюзія)

2.4. Метричний аналіз канонів св. Косми на Страсний Тиждень

Довший час вважалося, що лише три ямбічні канони св. Івана Дамаскина, складені за законами класичної просодії (віршування)^{^[487]}, заслуговують на те, щоб бути віднесеними до грецької поезії. Уся інша канонографія, оскільки не виявляла давньогрецької поетичної форми, ані метрики, вважалася просто прозою, і, отже, великих сладкопівців зараховували до прозаїків^{^[488]}. Цікаво, що навіть візантійські інтелектуали, принаймні з 10 ст., зазвичай означували майже всі канони як ритмічну прозу^{^[489]}, відзначаючи лише, що ці твори укладені відповідно до законів музичної гармонії та ритму^{^[490]}.

Так автор лексикону Суда (пізнє 10 ст.) кількома словами означує форми канонів св. Івана Дамаскина: «пісенні канони, ямбічні й у прозі»^{^[491]}. А Григорій Пардос (+1156), порівнюючи канони св. Івана Дамаскина на Різдво і Богоявлення із канонами св. Косми на ті ж свята, зазначає:

«Хто складає ці піснеспіви у ямбах [ἐξ ἰάμβων] (св. Іван Дамаскин), у них майстерність наявна зсередини, незримо; адже, оскільки написані у (віршовому) метрі [ἐμμέτρως], вони багаті винаходами щодо лексики, а іноді і щодо синтаксису. У тих же, хто пише канони в прозі, тобто не у (віршовому) метрі [ἀμέτρῳ], а саме канони “Христос рождається” і “Глибини (відкрив дно)” (св. Косми), майстерність додається ззовні, а не являється (зсередини)»^{^[492]}.

Теодор Продром (+≈1170) у своєму коментарі на ямбічний різдвяний канон св. Івана Дамаскина відзначає різницю у літературній формі між різдвяними канонами святих Косми та Івана:

«бо це свято Христового Різдва, яке вельми оспівав великий і божественний Косма, без (віршового) метра [δίχα μὲν μέτρου], та все ж вельми достойно й велично, а тепер у (віршовому) метрі [ἐμμέτρως] й у ямбах [δι’ ἰάμβων] оспівує разом з ним Дамаскин»^{^[493]}.

Цю саму ідею виражає Теодор Продром у передмові до різдвяного канону св. Косми:

«Ну ж бо! Перейдемо від божественного Воздвиження Хреста до божественнішого й невимовнішого по плоті Різдва Спасителя і пояснимо людям отой гимн Різдва, складений у прозі богонатхненним та музично вельми обдарованим Космою»^{^[494]}.

Загадка природи візантійської гимнографії, незрозуміла для латинських вчених і не підозрювана візантійцями, була випадково відкрита у 1859 р. кардиналом Жаном-Батистом Пітрою [Jean-Baptiste Pitra] (+1889). Під час своїх наукових досліджень у Росії, а потім у західних бібліотеках, він помітив у деяких рукописах діакритичні позначки, які симетрично та регулююче ділили строфи на зразок ірмосу, вимірюючи однакову кількість складів та фіксуючи наголоси в заздалегідь визначених місцях^{^[495]}. Силабічна система візантійських гимнографів, справді, не враховувала ні розміру довгих і коротких складів, ані різні типи тонічних наголосів класичної просодії^{^[496]}.

Та чи достатньо цього подвійного елемента, кількості складів і заздалегідь визначеного наголосу, щоб означувати гимнографію візантійських сладкопівців терміном поезія? Хіба не може бути так, що строфи, хоч і відтворюють однакову кількість складів і однакові наголоси, усе ж залишаються в прозі? На це Генрі Стівенсон [Henry M. Stevenson] (+1890) відповідає потрійним аргументом: акростих, рима та ірмос – ось три елементи, які відносять канон до сфери поезії^{^[497]}:

акростих установлений для фіксації розмежування між строфами, та не раз також пронизує самі строфи, фіксуючи періоди кожної строфи^{^[498]};
рима часто зустрічається в поемах гимнографів^{^[499]};
ірмос, верховний регулятор мелодії, який фіксує розмір пісні і слова за допомогою рівноскладдя [isosyllabismus] та чергування наголошених і ненаголошених складів, а також ділить строфи на періоди з регулярними інтервалами^{^[500]}.

Отож, на думку Г. Стівенсона, поетична форма візантійської гимнографії є доведеним фактом, який більше не може бути поставлений під сумнів^{^[501]}. Справді, жанру канону притаманні багато елементів поезії: метрика, поділ на строфи, система наголошення, мелодика, ритм. Однак, мусимо зауважити, що такі важливі елементи як версифікація (віршування) та римування (співзвуччя закінчень) у жанрі канону майже не представлені^{^[502]}.

Візантійський коментар (не пізніше 9 ст.)^{^[503]} до «Мистецтва граматики» [Ars grammatica] Діонісія Фракійського (+≈90 р. до н. е.) подає формулювання нової візантійської ритміки:

«Якщо хтось хоче скласти канон, спершу слід створити на мелодію ірмос, відтак додати тропарі, дотримуючись однакової кількості складів [ἰσοσυλλαβοῦντα] і однакових наголосів [ὁμοτονοῦντα] як у ірмосі, і передаючи задуману тему»^{^[504]}.

Рівноскладдя [isosyllabismus] та однакові наголоси [homotonia] – два фундаментальні закони візантійської лірики та ритму, за яким творили канонописці^{^[505]}. Рівноскладдя вже мало місце у античній ліриці, будучи природно умовою хорової поезії. А правило однакових наголосів виникло в результаті заміни давньогрецької просодії, основаної на кількості та чергуванні коротких і довгих складів у вірші, новою просодією, заснованою на тонічному наголосі^{^[506]}. У процесі спрощення грецької мови та фонетики в середньовічну епоху вухо візантійця втратило відчуття розрізнення між довгими та короткими складами, а також між гострим [acutus], тяжким [gravis] та вигнутим [circumflexus] наголосами^{^[507]}. Фонетичні перетворення, зокрема поширення явища йотацизму, фактично призвели до однакового звучання певних голосних та груп голосних [diphtongi].

Отож, за винятком трьох ямбічних канонів св. Івана Дамаскина, створених за законами класичної грецької метрики^{^[508]}, усі канони, включаючи канони св. Косми Сладкопівця, належать до нової візантійської церковної поезії^{^[509]}, в якій поетичні компоненти структуровані за складними моделями відповідних наголошених складів, дотримуючись ритмів розмовної мови, а не штучних довгих чи коротких складів класичної грецької просодії^{^[510]}.

Рівноскладдя [isosyllabismus] полягає у двох головних правилах: 1) ірмос і кожен тропар певної пісні мають однакову незмінну кількість складів; 2) паузи, що в мелодії ділять ритмічні члени, у тропарях відтворюються в тих самих встановлених позиціях, що в ірмосі^{^[511]}.

Розглянемо, для прикладу, закон рівноскладдя в ірмосі і тропарях пісні 8 двопіснця на Святий і Великий Вівторок^{^[512]}, зіставляючи кількість складів кожного ритмічного члена, що відповідає періоду мелодії:

Τῷ δόγματι | τῷ τυραννικῷ | οἱ ὅσιοι | τρεῖς παῖδες μὴ πεισθέντες,

ἐν τῇ καμίνῳ βληθέντες θεὸν | ὡμολόγουν ψάλλοντες·

εὐλογεῖτε τὰ ἔργα κυρίου τὸν κύριον.

4 | 5 | 4 | 7

10 | 7

Ῥᾳθυμίαν | ἄποθεν ἡμῶν | βαλλώμεθα | καὶ φαιδραῖς ταῖς λαμπάσι

τῷ ἀθανάτῳ νυμφίῳ Χριστῷ | ὕμνοις συναντήσωμεν,

εὐλογεῖτε, βοῶντες, τὰ ἔργα τὸν κύριον.

4 | 5 | 4 | 7

10 | 7

Ἱκανούσθω | τὸ κοινωνικὸν | ψυχῆς ἡμῖν | ἔλαιον ἐν ἀγγείοις,

ὅπως ἐπάθλων μὴ θέντες καιρὸν | ἐμπορίας ψάλλωμεν·

εὐλογεῖτε τὰ ἔργα κυρίου τὸν κύριον.

4 | 5 | 4 | 7

10 | 7

Τὸ τάλαντον, | ὅσοι πρὸς Θεοῦ | ἐδέξασθε | ἰσοδύναμον χάριν,

ἐπικουρίᾳ τοῦ δόντος Χριστοῦ | αὐξήσατε ψάλλοντες·

εὐλογεῖτε τὰ ἔργα κυρίου τὸν κύριον.

4 | 5 | 4 | 7

10 | 7

Закон однакових наголосів [homotonia] можна виразити так: тропарі відтворюють усі ритмічні наголоси свого ірмосу у кожному відповідному силабічному (складовому) періоді. Цей закон особливо строго дотримуваний в кінці кожного періоду. Він поширюється на всі наголоси ритмічні, але не на орфографічні, які не мають жодного значення для ритму^{^[513]}. Щоб простежити наявність тонічних наголосів у фіксованих і заздалегідь визначених місцях, наводимо, для прикладу, пісню 9 трипіснця на Святу і Велику П’ятницю^{^[514]}, позначаючи просто рискою «–» ненаголошений склад або склад, що має лише орфографічний наголос, і позначаючи рискою з наголосом «–́» склад з ритмічним тонічним наголосом:

Τὴν τιμιωτέραν τῶν Χερουβίμ | καὶ ἐνδοξοτέραν |

ἀσυγκρίτως τῶν Σεραφὶμ,

τὴν ἀδιαφθόρως | θεὸν λόγον τεκοῦσαν,

τὴν ὄντως Θεοτόκον, | σὲ μεγαλύνομεν.

– – – – –́ – – – – –́ | – – – – –́ – |

– – –́ – – – – –́

– – – – –́ – | – – – – – –́ –

– –́ – – – –́ – | –́ – – –́ – –

Ὀλέθριος σπεῖρα θεοστυγῶν, | πονηρευομένων | θεοκτόνων συναγωγὴ

ἐπέστη, Χριστέ, σοι | καὶ ὡς ἄδικον εἷλκε

τὸν κτίστην τῶν ἁπάντων, | ὃν μεγαλύνομεν.

– – – – –́ – – – – –́ | – – – – –́ – |

– – –́ – – – – –́

– – – – –́ – | – – – – – –́ –

– –́ – – – –́ – | –́ – – –́ – –

Νόμον ἀγνοοῦντες οἱ ἀσεβεῖς, | φωνὰς προφητῶν τε | μελετῶντες διὰ κενῆς,

ὡς πρόβατον εἷλκον | σὲ τὸν πάντων δεσπότην

ἀδίκως σφαγιάσαι, | ὃν μεγαλύνομεν.

– – – – –́ – – – – –́ | – – – – –́ – |

– – –́ – – – – –́

– – – – –́ – | – – – – – –́ –

– –́ – – – –́ – | –́ – – –́ – –

Τοῖς ἔθνεσιν ἔκδοτον τὴν ζωὴν | σὺν τοῖς γραμματεῦσιν | ἀναιρεῖσθαι οἱ ἱερεῖς

παρέσχον, πληγέντες | αὐτοφθόνῳ κακίᾳ,

τὸν φύσει ζωοδότην, | ὃν μεγαλύνομεν.

– – – – –́ – – – – –́ | – – – – –́ – |

– – –́ – – – – –́

– – – – –́ – | – – – – – –́ –

– –́ – – – –́ – | –́ – – –́ – –

Ἐκύκλωσαν κύνες ὡσεὶ πολλοὶ, | ἐκρότησαν, ἄναξ, | σιαγόνα σὴν ῥαπισμῷ·

ἠρώτων σε, σοῦ δὲ | ψευδῆ κατεμαρτύρουν,

καὶ πάντα ὑπομείνας | ἅπαντας ἔσωσας.

– – – – –́ – – – – –́ | – – – – –́ – |

– – –́ – – – – –́

– – – – –́ – | – – – – – –́ –

– –́ – – – –́ – | –́ – – –́ – –

У поемах св. Косми проявляються й інші характеристики нової візантійської просодії^{^[515]}, зумовлені пристосуванням до ритму, наприклад: новий вид елізії [elisio] (опущення голосної) та аферези [ἀθηρέσις] (випадіння на початку слова), спричинені згасанням ненаголошених складів прилеглих до наголошеного. Іноді двоскладовий окситон [ὀξύτονος] (наголошений кінцевий склад) інтерпретується як односкладовий. Наприклад, у пісні 9 чотирипіснця на Страсну Суботу у першій частині другого рядка в ірмосі маємо 8 складів: «ὃν ἐν γαστρὶ ἄνευ σπορᾶς», а в 1-му і 2-му тропарях – по 9 складів, однак, останні два співаються як один: «ὑπερφυῶς ἐμακαρίσθην» та «οἱ πυλωροὶ, ἠμφιεσμένον». Або ж багатоскладовий пропарокситон [προπαροξύτονος] (наголошений 3-ій склад ззаду) може втрачати передостанній склад, як, наприклад, у пісні 8 трипіснця на Страсну Середу у другій частині другого рядка в ірмосі маємо 10 складів: «βασιλέως πατήσαντες δόγμα», а в 2-му тропарі – 11, проте передостанній втрачається: «πεπραγμένων τῆς ἀπολυτρώσεως». Та навіть періоди, які починаються тонічно-наголошеним складом, у деяких тропарях стають гіперметричними [ὑπέρμετρος, hypermetrus] (злиття попереднього складу з початковим наголошеним) через доданий ненаголошений склад перед тонічним; у цьому випадку початковий склад становить у мелодії настільки слабку ноту, що в ритмі він оцінюється як анакруза [ἀνάκρουσις – затакт]. Так у пісні 8 трипіснця на Страсну П’ятницю у другій частині першого рядка в ірмосі маємо початковий тонічно наголошений: «παῖδες θεῖοι παρεδειγμάτισαν» (10 складів), тоді як у 3-му тропарі цей період починається із затакту: «καὶ γνώσεως οὐ πᾶν ἐξηρεύνησας» (11 складів)^{^[516]}. Природно, що однакові наголоси [homotonia] вкінці періодів іноді викликають гомофонію [від ὁμόφωνος] (однакове звучання). Отже, нова просодія, очевидно, тяжіє до консонансу, співзвуччя та до рими послідовної або хрестоподібної^{^[517]}. Так маємо приклад послідовної рими на початку ірмоса 1 канону на Великий Четвер^{^[518]}:

Τμηθείσῃ τμᾶται | πόντος ἐρυθρὸς, |

κυματοτρόφος δὲ ξηραίνεται βυθὸς,

ὁ αὐτὸς ὁμοῦ ἀόπλοις | γεγονὼς βατὸς …

У тому ж каноні ще один приклад послідовної рими у 2-му тропарі пісні 8^{^[519]}:

Νόμου φιλίας | ὁ δυσώνυμος |

Ἰσκαριώτης γνώμῃ | ἐπιλαθόμενος …

Приклад послідовної рими знаходимо теж у широко вживаному ірмосі 9 трипіснця на Страсну П’ятницю^{^[520]}:

Τὴν τιμιωτέραν τῶν Χερουβίμ |

καὶ ἐνδοξοτέραν | ἀσυγκρίτως τῶν Σεραφὶμ, …

А гарний приклад перехресної рими бачимо у 3-му тропарі пісні 7 канону на Великий Четвер^{^[521]}:

Μεθ’ ὅστις ἐμοῦ τὴν χεῖρα |

τρυβλίῳ βάλλει θρασύτητι,

τούτῳ πλὴν καλὸν ἦν πύλας βίου |

περάσαι μηδέποτε·…

Кожна строфа пісні 6 чотирипіснця на Страсну Суботу на початку подає чудовий приклад гомеотелевтів [ὁμοιοτέλευτος] (однакові закінчення)^{^[522]}:

Συνεσχέθη, | ἀλλ’ οὐ κατεσχέθη …

Ἀνῃρέθης, | ἀλλ’ οὐ διῃρέθης …

Βροτοκτόνον, | ἀλλ’ οὐ θεοκτόνον …

Βασιλεύει, | ἀλλ’ οὐκ αἰωνίζει …

Варто також відзначити поетично-технічну розробку пісні 3 трипіснця на Страсну Середу, яка справді бездоганна щодо абсолютного рівноскладдя [isosyllabismus] та майже абсолютно однакових наголосів [homotonia]^{^[523]}. Перші три рядки кожної строфи складені за схемою візантійського дванадцятискладового вірша [metrum dodecasyllabum] із семиполовинною цезурою [τομή ἑφθημῐμερής, caesura semiseptenaria – пауза-розтин рядка на частини після сьомого складу] та з наголосами на передостанньому складі кожного піввірша^{^[524]}:

Τῆς πίστεως ἐν πέτρᾳ | με στερεώσας

ἐπλάτυνας τὸ στόμα | μου ἐπ’ ἐχθρούς μου·

εὐφράνθη δὲ τὸ πνεῦμά | μου ἐν τῷ ψάλλειν·

οὐκ ἔστιν ἅγιος | ὡς ὁ Θεὸς ἡμῶν, |

καὶ οὐκ ἔστι δίκαιος | πλήν σου, Κύριε.

12 складів

Ἐν κενοῖς τὸ συνέδρι– | -ον τῶν ἀνόμων

καὶ γνώμῃ συναθροίζε- | -ται κακοτρόπῳ,

κατάκριτον τὸν ῥύστην | σε ἀποφῆναι,

Χριστὲ, ᾧ κράζομεν· | σὺ εἶ Θεὸς ἡμῶν |

καὶ οὐκ ἔστιν ἅγιος | πλήν σου, Κύριε.

12 складів

Τὸ δεινὸν βουλευτήρι- | -ον τῶν ἀνόμων

σκέπτεται, θεομάχου | ψυχῆς ὑπάρχον,

ὡς δύσχρηστον τὸν δίκαι- | -ον ἀποκτεῖναι

Χριστὸν, ᾧ ψάλλομεν· | σὺ εἶ Θεὸς ἡμῶν |

καὶ οὐκ ἔστιν ἅγιος | πλήν σου, Κύριε.

12 складів

Також метричні акростихи відповідають звичайним нормам візантійського дванадцятискладового вірша. Як уже згадувалося, акростихи перших трьох канонів на Страсний Тиждень св. Косми разом утворюють дванадцятискладовий вірш із семиполовинною цезурою та з наголосами на передостанньому складі кожного піввірша^{^[525]}. Тоді як акростих канону на Великий четвер та акростихи двох останніх канонів на Страсний Тиждень разом утворюють дванадцятискладовий вірш з п’ятиполовинною цезурою [τομή πενθημιμερής, caesura semiquinaria] та з наголосами на передостанньому складі кожного піввірша^{^[526]}:

τῇ δευτέρᾳ τρίτῃ τε | τετράδι ψαλῶ

τῇ μακρᾷ πέμπτῃ | μακρὸν ὕμνον ἐξᾴδω

προσάββατόν τε | σάββατον μέλπω μέγα

12 складів

У пісні 1 трипіснця на Великий Понеділок вкінці майже кожного піввірша спостерігаємо сильну тенденцію до дактилічного метру за силабо-тонічною метрикою (–́ – –), як наприклад, у ірмосі^{^[527]}:

Τῷ τὴν ἄβατον, | κυμαινομένην θάλασσαν

θείῳ αὑτοῦ προστάγματι |

ἀναξηράναντι καὶ πεζεῦσαι δι’ αὐτῆς

τὸν Ἰσραηλίτην λαὸν καθοδηγήσαντι

κυρίῳ ᾄσωμεν· | ἐνδόξως γὰρ δεδόξασται.

– – –́ – – | – – – –́ – –́ – –

– – – –́ – –́ – – |

– – – –́ – – – – –́ – – – –́

– – – – –́ – – –́ – – – –́ – –

– –́ – –́ – – | – –́ – – – –́ – –

Розділ 3. Основні теми висвітлені у канонах на Страсний Тиждень

Свята й Велика Седмиця щороку пригадує нам про Страсті Христові – спасенні події нашого ізбавління. Св. Іван Золотоустий (+407) у 30-ій Бесіді на книгу Буття, виголошеній, ймовірно, під час Страсного тижня 388 року, мовить:

«А називаємо цей тиждень Великим … тому, що впродовж нього звершилися для нас великі й невимовні благодіяння. Цього тижня завершена довготривала боротьба, знищена смерть, ліквідована клятва, зруйнована влада диявола, пропали його знаряддя, Бог примирився з людьми, небо стало доступним (для них), люди поєдналися з ангелами, розділене зблизилося, зруйнована стіна, ліквідована перепона, Бог миру умиротворив небесне й земне. Тому-то й називаємо цей тиждень Великим, що в ньому Господь дарував нам таку безліч благ»^{^[528]}.

Св. Никодим Святогорець (+1809) у своїй книзі «Путівник святами» тлумачить богослужбові канони великих свят, а переходячи до пояснення канонів Страсного Тижня, він зауважує: «ми перейшли, немовби, від простих пісень до пісень над піснями»^{^[529]}, наводячи, очевидно, паралель із Піснею Пісень Старого Завіту.

Незважаючи на обмеження, викликані правилами візантійської просодії^[530], св. Косма Сладкопівець (+751/752) надзвичайно талановито спромагається вкладати величезне багатство богословських думок у короткі тропарі, завжди лімітовані усталеною кількістю складів та устійненими наголосами, згідно з правилами рівноскладдя та однаковонаголошуваності у візантійській поезії. У канонах Страсного Тижня поетично викладено спасенні слова та діла Господа Ісуса Христа в останні дні перед Його хресною смертю. Канони Страсного Тижня оспівують висловлювання і діяння, пов’язані з Тайною Вечерею та подіями Страстей аж до прославлення Христа у тріумфі Воскресіння^{^[531]}. Зокрема, розповідається про помазання у Витанії, про Тайну Вечерю, про обмивання ніг апостолам, про події в Гетсиманському саду, про зраду Юди і арешт Ісуса, про зраду і каяття Петра, про суд, бичування, страждання, розп’яття, смерть, поховання Ісуса, про зішестя та перемогу над адом, про визволення Адама і Єви з їхніми нащадками, про запевнення воскресіння і прослави Христа. Спасительні події Страсного Тижня св. Косма викладає у спосіб історичної буквальної інтерпретації, з моральним і догматичним повчанням, шляхом вільного компонування біблійних цитат. Так у одній короткій строфі може бути інтегровано понад десяток біблійних цитат:

«Тоді всі впізнають у вас моїх учнів (Ів. 13,35), якщо мої заповіді збережете (Ів. 15,10 і далі)», – говорить Спаситель друзям (Ів. 15,15), на страждання йдучи; – «мир майте між собою (Мк. 9,50; Ів. 14,27) та з усіма (Єв. 12,14), і вивищуйтеся мудрістю смирення (Мт. 23,12; Рим. 12,16; Фил. 2,6-11); і, пізнавши в мені Господа (Ів. 13,13) – оспівуйте і превозносіте по всі віки! (Дан. 3,57 і далі)» (Трип.В.Пн. пісня 8 троп. 1)^{^[532]}.

Канони Страсного Тижня висвітлюють христологічні питання; не раз потверджується догма про Божество Сина Божого і його єдиносущність з Отцем. Рівність Іпостасей Божих засвідчується щоразу, коли старозавітні звеличення Бога відносяться до Христа. Так, вигук «славно бо прославився!» [ἐνδόξως γὰρ δεδόξασται] (Вих. 15,1) відноситься почергово до Отця і Сина (Трип.В.Пн. пісня 1), або ж цей приспів постає у модифікованій формі: «Славно прославився Христос Бог наш!»^[533]. Слова із старозавітної Молитви Анни, матері пророка Самуїла (1 Сам. 2,2) «нема святого/праведного понад Тебе, Господи!»^[534] звернені також до Христа (Трип.В.Ср. пісня 3). Звертання «Боже отців наших» [ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν] із Молитви святих трьох отроків у вавилонській печі (Дан. 3,26; 3,52) у каноні на Великий Четвер адресовано Христу (Кан.В.Чт. пісня 7), а в каноні на Велику Суботу це звертання видозмінюється, щоб підкреслити спасительну роль Сина Божого: «Відкупителю Боже, благословен єси!»^[535]. У канонах Страсного Тижня серед різних модифікацій молитви із Пісні «Божих створінь» (Дан. 3,57-72) знаходимо заклик до старозавітних святих, прославляти Христа Бога: «Його ж, отроки, благословляйте; священики, оспівуйте; люди, превозносіте по всі віки» (Пс. 112,1; Дан. 3,57-72)^[536]. А двопіснець на Великий Вівторок закликає християн іти назустріч Христу, «Безсмертному Жениху», із старозавітною молитвою на устах: «Творіння [діла], благословіте Господа!» (Дан. 3,57)^[537]. Більше того, сам Христос проголошує себе Тим, «Кого благословляє все творіння, славлячи на віки!» (Дан. 3,57 і далі)^[538]. У трипіснці на Великий Понеділок Христос на завершення свого поучення закликає апостолів: «і, пізнавши в мені Господа – оспівуйте і превозносіте по всі віки!» (Дан. 3,57 і далі)^[539]. Отож, старозавітні звеличення Бога у канонах Страсного Тижня відносяться також до Сина Божого; цим підкреслюється єдиносущність між Божими Іпостасями Отця і Сина. Рівно ж це може вказувати на святоотцівське розуміння, що ізбавительне діяння Боже не обмежується воплоченням Сина Божого, але поступово розвивається, зростаючи, згідно Божого задуму спасіння (ікономії) у Старому Завіті^{^[540]}.

У канонах на Страсний Тиждень наводиться древнє святоотцівське вчення, засвідчене у св. Юстина Мученика (+≈165), св. Іринея Ліонського (+202)^{^[541]} і інших, які розглядають Слово Боже (Λόγος) як суб’єкт старозавітних богоявлень, тобто явлень Бога патріархам, пророкам і праведникам в образі людини, ангела чи в якомусь іншому вигляді; богоявлення Слова-Логосу досягають кульмінації у воплоченні^{^[542]}. Отож, Христос є Той, «Хто в печі ізбавив преподобних отроків від полум’я» (Дан. 3,92)^[543].

Ісус Христос є сповненням старозавітних пророцтв про Месію^{^[544]}. У каноні на Велику Суботу вказується на знак пророка Йони (Мт. 12,39-40; Мт. 16,4; Лк. 11,29); тут пророк Йона описується термінами біблійної екзегези як носій образу (типу) Христа, покладеного до гробу^[545]. А пророк Авакум, як сказано у каноні на Великий Четвер, здалеку споглядав невимовну тайну могутньої любові, благодаті і милості милосердного Отця для спасіння світу, явлену через післанництво Сина Божого, Спасителя^{^[546]}. Отож, у каноні пророк проголошує:

«Приготував єси могутню любов у кріпості (Ав. 3,4), Отче Щедрий: Єдинородного бо Сина, Благий, послав єси у світ умилостивленням (1 Ів. 4,9-10.14)»^[547].

У каноні Великого Четверга зауважується, що зрада Юди є також подією, пророчо передбаченою псалмоспівцем:

«Іскаріот злощасний ноги обмиті наготував на зраду; і Твій ївши хліб – Тіло Божественне, підняв п’яту на Тебе, Христе» (пор. Пс. 40,10)^{^[548]}.

У трипіснці Великої П’ятниці згадано, що сам Христос передвіщає апостолам їх розсіяння в момент його арешту, посилаючись на пророка (Мт. 26,31, Зах. 13,7): «ви ж усі розсієтеся, мене покинувши»^[549].

«Невігласи в Законі нечестиві, що дарма вивчали голоси Пророків, як овеча, волокли Тебе на неправедне заколення – всіх Владику»^{^[550]}

– тут сповнення пророцтва Ісаї «немов ягня, що на заріз ведуть його» (Іс. 53,7).

У заключному тропарі трипіснця Страсної П’ятниці роздумуємо над подіями, пов’язаними зі стражданнями Месії; тут автор пов’язує три посилання на месіанські пророцтва: «Оточили Тебе, немов пси зграєю (Пс. 21,17), і вдаряли, Царю, по щоці поличником (Іс. 50,6), допитували Тебе і лжесвідчили на Тебе (Пс. 34,11), і все перетерпівши, всіх спас єси»^{^[551]}.

У Христі сповнилося пророцтво Амоса про Месію, який підніме занепалий дім Давида:

«Того дня я підведу розвалену Давидову халупу, поправлю в ній проломи, підійму її румовища. Я відбудую її, як була за днів днедавніх» (Ам. 9,11).

У цьому уривку йдеться про Царя-Месію, тобто про відновлення династії Давида^{^[552]}. Це месіанське пророцтво богословсько осмислюється у каноні Великої Суботи:

«Зруйновано пречистий Храм (Ів. 2,19), та воздвигає Він з Собою падшу скинію (Ам. 9,11)»^{^[553]}.

Щоб оспівати славну перемогу над адом св. Косма звертається до одного з найсильніших і найбільш вражаючих гимнів у книзі Ісаї, до пісні про велику помсту Страждаючого Слуги:

«Хто ж це йде з Едому, у багряних шатах з Боцри? Такий величний у своїй одежі, що виступає повний сили? Це я, той, що повідає справедливість, великий у спасінні. Чому шати твої багряні, одежа твоя, мов у того, хто топтав грона у винотоці? Я топтав сам один у винотоці, нікого з-поміж народів не було зо мною. Я їх топтав у моїм гніві, давив їх у моїй досаді, їхній сік на мої шати бризкав, і я заплямив усю мою одежу. Бо я в моїм серці постановив день помсти, і надійшов рік моєї відплати. Дивився я, але помічника не було; глядів здивований, та не було, щоб хто підтримав. Тоді рамено моє прийшло мені у підмогу, і моє обурення мене підтримало. Я роздавив народи в моїм гніві, я їх розбив у моїй люті, пролив їхній сік на землю» (Іс. 63,1-6).

У каноні Великої Суботи тріумфально проголошується:

«тремтять вартівники врат аду, бачачи мене зодягненого у кривавий одяг відомсти; ворогів бо поразивши на хресті, як Бог, знов востану»^{^[554]}.

Відкривається апокаліптичне бачення: в остаточній всесвітній боротьбі зі злом, що перевершує будь-які людські сили, Бог є джерелом потуги; у страшний день Господній Бог остаточно знищує зло. Сам Христос, проголошуючи настання месіанської ери, чітко ототожнював Себе зі Страждаючим Слугою (Лк. 4,18-21; Іс. 61,1-2), тому святі Отці відносили цей біблійний уривок до Христа, до Його кривавої смерті на хресті^{^[555]}.

Щоб підкреслити повну поразку, повне роззброєння ворога ада, св. Косма вдається до тріумфального вигуку про Боже спасіння у пророка Осії: З рук шеолу Я викуплю їх, від смерти їх вибавлю (Ос. 13,14)^{^[556]}. Канон Великої Суботи передвіщає повний тріумф воскресіння, «бо вражий ад роззброєно! … Адама і Єву визволяю я з усім їх родом і на третій день воскресну»^{^[557]}.

У трипіснці на Велику Середу (ірмос 9) Пресвята Богородиця названа Матір’ю Еммануїла [Μητέρα τοῦ Ἐμμανουὴλ], адже в Ісусі Христі сповнюється знаменитий знак пророка Ісаї, пророцтво про присутність Бога серед свого народу^{^[558]}: Ось дівиця зачала, і породить Сина і дасть йому ім’я Еммануїл (Іс. 7,14). А в каноні на Велику Суботу подається вчення про те, що Богородиця при народженні Христа надприродньо уникнула болів: «При дивному народженні Твоєму надприродньо уникнувши болів …»^{^[559]}. У цьому сповнення пророцтва про дивовижне народження Месії: Ще й не мучилась, а вже вродила; ще не настали болі, а вже привела Сина (Іс. 66,7).

Переходячи до біблійних посилань на книги Нового Завіту у канонах на Страсний Тиждень, ми входимо цілковито у догматичну богословську сферу. З самого початку, уже в першому тропарі, св. Косма примикає до христології св. апостола Івана Богослова про Боже Слово (Λόγος) (Ів. 1,1-14). Подібно як Євангеліє від Івана починається згори, з відвічної історії Слова^{^[560]}, так і св. Косма Сладкопівець починає згори свої роздуми над спасительними подіями, що відбувалися протягом Страсного Тижня, із таїнства неописанного низходження Слова Божого^[561], «що спустошив Себе Самого з милосердя без переміни і аж до страждань безстрасно приклонився»^{^[562]}. У цьому таїнственному низходженні звертається увагу на христологічні антиномії^[563] у воплоченні Слова, який як Бог залишається без переміни і безстрасний (непідвладний стражданням), але як людина спустошив себе і «аж до страждань приклонився». Щодо питання про сутність (субстанцію, природу) відвічного Слова-Логосу, то св. Косма Сладкопівець окреслює його в дусі нікейської антиаріянської традиції «нествореним з природи Словом»^{^[564]}. «І Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Ів. 1,14)^{^[565]} – це домінуюча концепція у христології св. євангелиста Івана^{^[566]}. Слово, яке споконвіку було з Богом, тепер живе серед людей. Споконвіку «Слово було — Бог» (Ів. 1,1), а тепер є також людиною. Якщо раніше Його можна було споглядати лише через Його прояви, то тепер Його споглядають особисто^{^[567]}. Реальність воплочення Слова представляється у канонах св. Косми особливо через наголошення на особистому діянні Слова на історичному рівні: само Слово велить учням «Ідіть, приготуйте Пасху на горньому місці», де вони будуть втаємничені в божественні таїнства (Кан.В.Чт. пісня 9,1). Апостоли називаються «блаженними співтрапезниками Слова»^{^[568]}, а само Слово за «безсмертною Трапезою» проголошує «найвище слово»^{^[569]}. Іпостасна єдність Богочоловіка не припиняється навіть у момент смерті:

«Умертвлений був єси, але не відлучився від плоті, Слове, якій став єси причасний; бо, хоч і зруйнований був Твій Храм у час страждання, але й тоді єдиною була Іпостась Божества і плоті Твоєї, бо в обох них єдиний єси Син, Слово Боже, Бог і Чоловік»^{^[570]}.

Далі св. Косма спростовує єретичне вчення найавторитетнішого представника антіохійської христології Теодора Мопсуестійського (+428) та його послідовників, які представляли у Христі два різні суб’єкти: людину, яка зазнала смерті, і Слово-Логос, яке, прийнявши на себе людину немов храм, воскресило її з мертвих^{^[571]}. Св. Косма протиставляє цьому православне вчення, виражене вже у формулі єднання 433 р. («Бог Слово з’єднав собі храм, який прийняв на себе»)^{^[572]}, а потім розвинуте в символі Халкидонського Собору 451 р. («один і той же Христос, Син, Бог Слово в єдиній іпостасі»)^{^[573]} та в анатематизмах Константинопольського Собору 553 р. (не як один в другому, але в єдиній іпостасі Христа, одного із Пресвятої Тройці)^{^[574]}. У повній згоді з христологічним напрямком Халкидонського Собору, св. Косма викладає це богословіє у каноні Великої Суботи:

«хоч і зруйнований був Твій Храм у час страждання, але й тоді єдиною була Іпостась Божества і плоті Твоєї, бо в обох них єдиний єси Син, Слово Боже, Бог і Чоловік»^{^[575]}.

У Новому Завіті бачимо ототожнення Христа-Слова із Божою Премудрістю, яка у текстах Старого Завіту постає як Особа (Прип. 8-9; 9,1-6; Сирах 1; 24; Муд. 7-8, Йова 28, Варух 3,9-4,4)^{^[576]}. Персоніфікація зумовлена не просто поетичною мовою, але самим походженням Премудрості, яка походить від Бога і бере участь у Божій природі (Прип. 8,22-26), яка володіє божественними досконалостями незмінності та всемогутності, яка відіграє суттєву роль у створенні світу (Прип. 8,27-31)^{^[577]}. Синоптичні Євангелія приписують Ісусу те, що Старий Завіт приписує Премудрості^{^[578]}; Пролог Івана порушує тему Премудрості, яка перебуває з Богом як архітектор творіння і через яку Бог передає життя світові^{^[579]}; св. апостол Павло проголошує Христа розп’ятого як Божу могутність і Божу мудрість (1 Кор. 1,23-24)^{^[580]} і описує роль Христа у всесвіті термінами, запозиченими зі старозавітних описів Божої Премудрості (Кол. 1,15-20)^{^[581]}. Виконуючи пророчу, царську, священничу, творчу та космічну функції, Премудрість обіймає найважливіші функції Месії, тобто функції спасительного посередництва між Богом і людьми, і таким чином старозавітну Премудрість можна розглядати як оповіщення Христа, втіленої Премудрості^{^[582]}. Пізніше у Новому Завіті Ісуса прямо називають Премудрістю Божою; цей христологічний титул зберігається впродовж усієї історії християнства^{^[583]}. Так апологети розуміють Премудрість Божу як відвічно (ab aeterno) іманентну безособово в Бозі та зроджену Ним перед часами (ante tempus), щоб забезпечити створення та управління світом^{^[584]}. Премудрість в Орігена є одним із численних біблійних найменувань, які надаються Сину Божому^{^[585]}, повністю ототожнена з Христом: Первородний (Кол. 1,15) не є інший по природі, ніж Премудрість, але один і той же^{^[586]}. Поєднання титулів «Слово» і «Премудрість» є звичайним явищем у давніх християнських авторів, особливо в розпал аріянських суперечок^{^[587]}. Це поєднання титулів теж використовує св. Косма Сладкопівець, пов’язуючи у одній строфі два протилежні біблійні твердження про Премудрість: «Господь створив мене» (Прип. 8,22) та «Я народилась» (Прип. 8,24-25), що було одним з головних пунктів аріянської суперечки^{^[588]}; аріяни, опираючись на Прип. 8,22, відносили Христа-Премудрість до сфери творіння, а захисники вчення Нікейського Собору (325) на основі Прип. 8,24-25 відстоювали Божество Сина Божого «родженого, не сотвореного» [γεννηθέντα, οὐ ποιηθέντα]^[589]. Вчення про всесвіт створений за посередництвом Христа-Премудрості^{^[590]} виражено у каноні Великого Четверга, де йдеться про Творительку-Премудрість [δημιουργὸς Σοφία]: «Творительку-Премудрість, Отець народжує [γεννᾷ] мене перед віками (пор. Прип. 8,24-25); Він учинив [ἔκτισε – досл. створив] мене началом шляхів (пор. Прип. 8,22)»; щоб подати православне тлумачення, св. Косма вважає за потрібне додати: «будучи нествореним з природи Словом» [Λόγος γὰρ ἄκτιστος ὢν φύσει]^[591]. У цьому ж каноні ще раз вказується на нестворену божественну природу Божої Премудрості:

«Прислухаймося, всі вірні, до нествореної і вродженої Мудрости Божої [τῆς ἀκτίστου καὶ ἐμφύτου Σοφίας Θεοῦ]» (Кан.В.Чт. пісня 1,3).

На інших місцях канону вказується на Божу Премудрість як творительку та управительку всесвіту: «Всього Причина і життя Подателька»^{^[592]}; «здатна втримувати невтримну і високолетну у повітрі воду, приборкувати безодні і вгамовувати моря, Божа Мудрість»^{^[593]}. У цьому каноні св. Косма інтерпретує бенкет Премудрості (Прип. 9,1-6)^{^[594]} в євхаристійному ключі Тайної Вечері, використовуючи, схоже, термінологію більш типову для розділювальної христології антіохійців: «Мудрість Божа збудувала дім Собі … у храм бо тілесний зодягнувшися»^{^[595]}.

Христологія св. апостола Павла відображена у канонах Страсного Тижня головно на основі стародавнього юдео-християнського гимну, включеного у Послання до Филип’ян 2,6-11, у якому оповідається про передіснування Сина Божого, про Його умалення у втіленні, про Його подальше упокорення у смерті, про Його вознесіння на небо, про поклоніння Йому всесвіту та про його ім’я «Господь» [Κύριος]^{^[596]}. Вказуючи на стан, у якому перебував Син Божий перед воплоченням, будучи рівним Богові (τὸ εἶναι ἶσα Θεῷ) (Фил. 2,6), св. Косма намагається описати цей драматичний перехід від Божественного стану (передіснування) до людського (став подібним до людей = воплочення) через добровільне «применшення-спустошення» [κένωσις], прийняття вигляду слуги, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної (Фил. 2,7-8)^{^[597]}:

«Неописанне Слова Божого низходження: той же Христос є Бог і чоловік; Божество Своє не вважаючи здобиччю, Він, прийнявши вигляд слуги …»^{^[598]};

«До Тебе зі світанням лину, що спустошив Себе Самого з милосердя без переміни і аж до страждань безстрасно приклонився, Слове Божий»^{^[599]}.

Таке ж розуміння висловлює св. Павло у 2-му Посланні до Коринтян: Господь наш Ісус Христос, що задля вас став бідним, бувши багатим (2 Кор 8,9). Св. Косма використовує це біблійне поняття, щоб ще раз ствердити догму про Божество Христа:

«Послужити сам прийшов я, Творець, багатий Божеством, зубожілому Адамові»^{^[600]};

«Господь усього і Звершитель Бог, зубожівши, з Собою, Безстрасний, творіння з’єднав»^{^[601]}.

Із цим пов’язано застосування до Ісуса титулу «Господь» [Κύριος], який у посланнях св. Павла є головним (1 Кор. 8,5-6; 1 Кор. 12,3; 1 Кор. 16,22; Рим. 10,9; Кол. 2,6 і ін.); дуже ймовірно, що це було спадщиною літургійної традиції ранньої палестинської Церкви^{^[602]}. У канонах Страсного Тижня Христос оспівується як Господь [Κύριος]:

«пізнавши в мені Господа – оспівуйте і превозносіте по всі віки!»^{^[603]};

«Який є всіх Господь і Бог отців наших»^{^[604]}.

За богословієм св. Павла Церква перебуває в неперервному святкуванні Пасхи, бо Христос своєю смертю і воскресінням здійснив спасіння, праобразом якого був Вихід з Єгипту: «Пасха наша, Христос, принесений у жертву» (1 Кор. 5,7)^{^[605]}. Таке бачення пасхального таїнства передано у канонах Страсного Тижня:

«і тим, за кого мав умерти, Сам Себе, як суща Пасха, переджертвував»^{^[606]};

«як овеча, волокли Тебе на неправедне заколення – всіх Владику»^{^[607]}.

Вчення про спасіння відображено у посланнях св. Павла через паралель Адама і Христа – нового Адама (1 Кор. 15,21-23; 15,45-49; Рим. 5,12-21), які символічно розглядаються як праобраз і образ (антитип і тип). Через першого Адама ввійшов у світ гріх, смерть, втрата благодаті; через другого — повернення до благодаті, «нове творіння», обітниця життя^{^[608]}. Св. Іриней Ліонський (+202) розглядає це вчення про відновлення Адама у Христі, новому Адамі, у світлі всезагального Божого задуму спасіння (ікономія)^{^[609]}. А св. Григорій Богослов (+390) зворушливо порівнює в деталях Страсті Христові з гріхопадінням Адама:

«Тому Древо за дерево і руки за руку – руки, мужньо розпростерті, за руку, нестримно простягнуту; руки цвяхами прибиті – за руку свавільну … Тому піднесення на хрест за падіння, жовч за споживання [забороненого плоду], терновий вінець за погане панування, смерть за смерть … поховання за повернення в землю, воскресіння за повстання. Усе це було для нас Божим певним вихованням і лікуванням нашої немочі, яке повертає старого Адама туди, звідки він упав, і приводить до дерева життя, від якого віддалив нас плід дерева пізнання, який ми передчасно й нерозсудливо скуштували»^{^[610]}.

Паралель двох Адамів оспівується у канонах Страсного Тижня у світлі вчення про відкуплення:

«Послужити сам прийшов я … зубожілому Адамові, у чий образ власновільно зодягнувся, і покласти хочу мою душу на викуп за нього»^{^[611]}.

Також питання тридення смерті [triduum mortis], тобто де був Христос в період між хресною смертю та воскресінням, розглядається у світлі спасенного визволення старого Адама Новим. У згоді із вченням «Зішестя в ад» [κατελθόντα εἰς τὰ κατώτατα], загальноприйнятого для християн з найдавніших часів, широко засвідченого в Отців Церкви, як східних, так і західних^{^[612]}, св. Косма Сладкопівець виголошує:

«до першого Адама – Другий, що во вишніх живе, зійшов аж до адових схронів»^{^[613]}.

Оскільки Страсті, Смерть і Воскресіння – це вирішальний етап Божого плану спасіння, у канонах Страсного Тижня роздумується над богословським питанням воплочення Сина Божого у світлі вчення про спасіння^{^[614]}. Сам Бог взяв на себе ініціативу спілкуватися з людиною, увійшовши в її історію^{^[615]}. Справжньою причиною смерті Ісуса є та сама, що й причина Його воплочення: любов Божа, що виявляється у милосерді та прощенні^{^[616]}. Св. Косма у канонах на Страсний Тиждень вказує, що Божа людинолюбність [φιλανθρωπία] є причиною воплочення та Страстей: Син Божий, людинолюбний, применшив, спустошив Себе Самого з милосердя до впалої людини і аж до страждань безстрасно приклонився^{^[617]}. Св. Косма Сладкопівець іменує Христа найменуваннями «Спаситель» [Σωτὴρ]^[618], «Ізбавитель» [Ῥύστης]^[619], «Відкупитель» [Λυτρωτής]^[620], підкреслюючи, що воплочене Слово, Син Божий, з власної волі, добровільно віддав себе на страждання і смерть заради нашого спасіння:

«Послужити сам прийшов я … зубожілому Адамові, у чий образ власновільно зодягнувся, і покласти хочу мою душу на викуп за нього»^{^[621]}.

Слово викуп (λύτρον або ἀντίλυτρον), вжите в Новому Завіті в контексті страстей і смерті Ісуса Христа, становить ціль месіанської місії Сина Божого, який прийшов щоб послужити й віддати своє життя як викуп (Мк. 10,45; Мт. 20,28; 1 Тим. 2,6; Тит 2,14; 1 Пт. 1,18-19). Так і в канонах Страсного Тижня відображено біблійне вчення, що остаточною ціллю воплочення є відкуплення нас із гріхів:

«Ти, Звершителю наш, зодягнувся у таке саме, як наше, стражденне тіло – на відкуплення нас із гріхів невідання»^{^[622]},

«на спасіння нам»^[623],

як сказано у Нікейському Символі віри: «Він задля нас, людей, і нашого ради спасіння …»^{^[624]}. Тим самим сотеріологічним терміном «λυτροῦμαι» у каноні Великої Суботи описано визволення з аду наших праотців:

«вражий ад роззброєно! … Адама і Єву визволяю я з усім їх родом»^{^[625]}.

У світлі Послання до Євреїв (9,11-12; 2,17) і Послань св. Івана Богослова (1 Ів. 2,2; 4,9-10) смерть Ісуса Христа розглядається як відкуплення [λύτρωσις] та умилостивлення-примирення [ἱλασμός]. У канонах на Страсний Тиждень це сотеріологічне поняття виражається тим же терміном умилостивлення [ἱλασμός]:

«Єдинородного бо Сина, Благий, послав єси у світ умилостивленням»^{^[626]}.

У каноні Страсного Четверга розповідається про заснування Таїнства Пресвятої Євхаристії на Тайній Вечері; ця спасенна подія також розглядається у світлі вчення про спасіння:

«Ізбавительною для всього смертного роду, Твоєю чашею, Благий, напоїв єси Твоїх учнів»^{^[627]},

«Тіло, що гріх відпускає, і Божественну Кров, що за світ проливається»^{^[628]}.

Ісус Христос – Архиєрей-Первосвященник (Євр. 9,11), який приносить жертву Самого Себе: «Ти бо Сам Себе священнодієш»^{^[629]}.

Слово Боже, через Якого все було створено, є кінцевою ціллю, сповненням і відновителем створеного всесвіту^{^[630]}. Всеохоплююче значення спасительного діяння Воплоченого Слова для спасіння всього людства, через єдину і досконалу жертву відкуплення^{^[631]}, розкривається в богословських поемах Страсного Тижня:

«Йдучи на страсті, що всім Адамовим нащадкам пролили безстрастя, Христе»^{^[632]};

«все перетерпівши, всіх спас єси»^{^[633]}.

Слово Боже, Премудрість роджена Богом перед віками (Прип. 8,24-25) для діл спасіння:

«Творительку-Премудрість, Отець народжує мене перед віками; Він учинив мене началом шляхів для діл, що нині тайно звершуються»^{^[634]}.

Тайна волі Отця: об’єднати [ἀνακεφαλαιώσασθαι – відновити, відбудувати, привести назад] все у Христі: небесне й земне (Еф. 1,10)^{^[635]}.

Отож, слід ствердити, що канони Страсного Тижня підсумовують представлене у Отців Церкви вчення про Христа у повній згоді із догмами церковних Соборів. Тут подаємо уривки із канонів Страсного Тижня, які переказують христологію, викладену на Халкидонському (451) та Константинопольському Соборах (553):

«той же Христос є Бог і чоловік»^{^[636]}; «Я, Творець, багатий Божеством … хоч безстрасний я по Божеству»^{^[637]}; «Ти, Звершителю наш, зодягнувся у таке саме, як наше, стражденне тіло»^{^[638]}; «Господь усього і Звершитель Бог, зубожівши, з Собою, Безстрасний, творіння з’єднав»^{^[639]}; «Владиці всіх – Христові»^{^[640]}; «будучи нествореним з природи Словом»^{^[641]}; «Як людиною я є по сутності, не по сповидності, так і природа, що зо мною з’єдналася, – Божественна дією взаємопередачі; тим-то мене, єдиного Христа, пізнайте, що зберігає те, із чого, в чому і чим став я»^{^[642]}; «спустошив Себе Самого з милосердя без переміни і аж до страждань безстрасно приклонився, Слове Божий»^{^[643]}; «Хто життя тримає в долоні»^{^[644]}; «Творця всіх»^{^[645]}; «всіх Владику»^{^[646]}; «Дане народам Життя … єством Життєдавця»^{^[647]}; «Умертвлений був єси, але не відлучився від плоті, Слове, якій став єси причасний; бо, хоч і зруйнований був Твій Храм у час страждання, але й тоді єдиною була Іпостась Божества і плоті Твоєї, бо в обох них єдиний єси Син, Слово Боже, Бог і Чоловік»^{^[648]}; «хоч і постраждало взяте з праху єство Твоєї плоті – Божество зосталося безстрасним»^{^[649]}; «І в аді, і у гробі, і в Едемі єдиним залишалося Божество Христове і нерозлучним з Отцем і Духом»^{^[650]}; «ось бо до мерців причисляється Той, Хто во вишніх живе»^{^[651]}; «… Йосиф з Ариматеї: бо мертвого бачачи й нагого – над усіма Бога»^{^[652]}; «бо з волі Своєї під землею запечатується Той, Хто во вишніх живе, і як обманник – Бог знеславлюється!»^{^[653]}; «Безначальний Сину, нині ж Тебе, Боже мій, бездиханного бачачи, мертвого»^{^[654]}; «ворогів бо поразивши на хресті, як Бог, знов востану я»^{^[655]}.

Зібравши разом ці глибоко богословські поетичні вирази у канонах на Страсний Тиждень, можна було б скласти справжній христологічний трактат.

Христологічні істини нерозривно супроводжуються догмами вчення про Діву Марію, «сущу Богородицю», «що без зотління Бога Слово породила»^{^[656]}, породила Безначального Сина^{^[657]}. Від Неї Син Божий «зодягнувся у таке саме, як наше, стражденне тіло»^{^[658]}. Вона «Невмістимого Бога в лоні вмістила»^{^[659]}. У канонах також згадується маріологічні вчення про надприродне зачаття: «Сина, якого без сімені зачала єси в утробі»^{^[660]}, та про надзвичайне народження: «При дивному народженні Твоєму надприродньо уникнувши болів …»^{^[661]}. Тому Богородиця – Непорочна і Пречиста: «прийдіте, возвеличмо Непорочну і Пречисту Матір Еммануїлову»^{^[662]}.

Канони Страсного Тижня оспівують Богородицю і закликають вірних до почитання Пресвятої Діви Марії, а Господь запевняє: «вознесу в славі, як Бог, тих, що вірою і любов’ю безнастанно Тебе величають»^{^[663]}. Ми возносимо наші благання до Христа Бога, «через Неї приносячи Народженому з Неї молитву»^{^[664]}, бо Матір Божу ублажають всі роди (Лк. 1,48): «Її ублажаючи, ми, всі роди, Тебе величаємо»^{^[665]}.

3.1. Великий Понеділок: Неописанне низходження Слова Божого, щоб послужити зубожілому Адамові

Богословські роздумування у трипіснці на Страсний Понеділок основуються на ранньохристиянському гимні, включеному у Послання до Филип’ян (2,6-11), який є підсумком христології св. апостола Павла^{^[666]}. Пісня 1 розповідає про неописанне низходження предвічного Слова Божого^[667], про Його добровільне умалення у прийнятті вигляду слуги, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної (Фил. 2,7-8)^{^[668]}. У інших піснях трипіснця Великого Понеділка викладається вчення Христове про чесноти смирення і миру: «мир майте між собою та з усіма, і вивищуйтеся мудрістю смирення» (пор. Фил. 2,5), «щоб у Царстві Отця зо мною і прославитися»^{^[669]}. Усі строфи, за винятком ірмосів, укладені у формі промови Ісуса Христа перед своїми учнями. Господь являє їм тайну Свого воплочення: «Послужити сам прийшов я … зубожілому Адамові»^{^[670]}. Спаситель навчає своїх учнів про справжню поведінку християнина: «не мудруйте про високе, радше керуйтеся смиренним»^[671].

Від початку канону св. Косма вводить нас у глибину християнського богословія, драматично представляючи оцю паралель поміж Божим задумом спасіння свого народу у Старому Завіті та його сповненням у Новому. Ірмос 1 пригадує про чудесне спасіння вибраного народу від запеклого переслідування фараоном на Червоному морі (Вих. 15,1-19); це одне з найбільш вражаючих діянь старозавітного Божого задуму спасіння^{^[672]}:

Непрохідне схвильоване море Божим Своїм велінням осушив і пішим через нього Ізраїльський народ провів Господь – Йому співаймо, славно бо прославився!^{^[673]}

Тропарі, натомість, розкривають таїнство воплочення, неописанне низходження [κατάβασις] Слова Божого (Фил. 2,6-11), центральний момент Божого спасительного діяння у Новому Завіті:

Неописанне Слова Божого низходження: той же Христос є Бог і чоловік; Божество Своє не вважаючи здобиччю, Він, прийнявши вигляд слуги, являє його учням, славно бо прославився^[674].

«Послужити сам прийшов я, Творець, багатий Божеством, зубожілому Адамові, у чий образ власновільно зодягнувся, і покласти хочу мою душу на викуп за нього, хоч безстрасний я по Божеству»^[675].

Як бачимо, той самий приспів вкінці строф (ἐφύμνιον) «славно бо прославився» [ἐνδόξως γὰρ δεδόξασται] (Вих. 15,1) в ірмосі відноситься до Бога Отця, а в першому тропарі – до Слова Божого, до Бога Сина. Це підкреслює єдність спасительного Провидіння Божого в обох Завітах: той же всемогутній Бог, який спасає народ Ізраїля на Червоному морі, і тому «славно бо прославився!», той самий Бог посилає Свого Єдинородного Сина (Ів. 3,16), який у вигляді слуги (Фил. 2,7) приходить послужити зубожілому Адамові, і тому Син Божий «славно бо прославився» (Вих. 15,1)^{^[676]}.

Незважаючи на обмеження, викликані правилами рівноскладовості та однаковонаголошуваності у візантійській поезії, строфи пісні 1 Великого Понеділка висвітлюють надзвичайно глибокі богословські поняття вчення про Христа, представляючи зріле православне богослов’я у повній гармонії з доктриною, вираженою в актах Вселенських соборів та у вченні Отців Церкви. Підкреслюючи віру в передіснування (praeexistentia) предвічного Сина Божого (Споконвіку було Слово – Ів. 1,1), богословіє христологічного гимну із Послання до Филип’ян (2,6-11), що пронизує увесь цей трипіснець^{^[677]}, збагачується багатьма іншими поняттями, як біблійними (Христос Слово, Христос Премудрість, Христос Творець, Христос Господь, Христос Страждаючий Слуга, Христос «багатий Божеством»^[678] [пор. 2 Кор. 8,9], що дав себе самого як викуп за всіх [1 Тим. 2,6] і ін.), так і патристичними («той же Христос є Бог і чоловік»^[679], «безстрасний по Божеству»^[680], «у образ Адама власновільно зодягнувся»^[681] і ін.). Споконвічне, передіснуюче Слово Боже, Творець світу, неописанно сходить на землю; Він – один і той же у двох природах, Божій і людській, «не вважаючи здобиччю Божество Своє»^[682] (пор. Фил. 2,6). «Творець, багатий Божеством»^[683] добровільно «власновільно зодягнувся»^[684] в образ слуги (пор. Фил. 2,7), тобто в образ людини, Адама, оскільки прийшов «послужити зубожілому Адамові»^[685]. Хоч Слово, Син Божий «безстрасний по Божеству»^[686], Він, однак, прийшов, щоб перенести страждання, «покласти душу на викуп»^{^[687]} за впалу людину.

«Неописанне Слова Божого низходження»^[688] – початкова фраза, немов вступний акорд до канонів Страсного Тижня, йде в руслі вчення Константинопольського Собору (553), який дуже наголошує, що Слово – єдиний суб’єкт воплочення^{^[689]}; цей тропар, власне, представляє Слово Боже як суб’єкт «неописанного низходження». Ймовірне джерело натхнення вступної фрази тропаря – це богословський трактат Про Божі імена Діонісія Ареопагіта, який говорить по тайну воплочення Христа як невимовну [ἄρρητος]:

«Та божественне утворення Ісуса за нашою природою осяйніше від усякого богословія, ніяким словом воно невимовне та жодному уму незбагненне … І те, що Він узяв на себе сутність чоловіка, ми перейняли як таїнство»^{^[690]}.

Далі слідує пояснення, чому низходження Слова Божого означується як «неописанне». Никодим Святогорець перелічує різні низходження [καταβάσεις] у Святому Письмі (Бут. 11,5; 18,21; Вих. 3,8; 19,20; Дан. 3,49; Чис. 12,5 і ін.). А в останні часи Слово Боже сходить у богодостойному низходженні і нашого ради спасіння стає досконалою людиною «як я, крім гріха». Неописанність цього низходження Слова Божого полягає в тайні вочоловічення [ἐνανθρώπησις], тобто в з’єднанні двох природ в єдиній іпостасі без злиття і нероздільно^{^[691]}.

Далі у цьому ж тропарі подається інтерпретаційна парафраза біблійного уривку із Послання до Филип’ян 2,6 «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом». У біблійному тексті йдеться про Божу природу-подобу (ἐν μορφῇ Θεοῦ ὑπάρχων) та про «рівність із Богом» (τὸ εἶναι ἴσα Θεῷ), а в каноні ця біблійна цитата подається у світлі богословського вчення про дві природи Христа, розробленого Отцями Церкви та прийнятого на Вселенських Соборах; канонописець підкреслює догму про Божество Христа: «той же Христос є Бог і чоловік; Божество Своє не вважаючи здобиччю»^[692].

Таїнство воплочення в христологічному гимні в Посланні до Филип’ян 2,6-11 виражається через парадокс: Ісус Христос «існуючи в Божій природі-подобі» (ἐν μορφῇ Θεοῦ ὑπάρχων), прийняв «вигляд слуги» (μορφὴν δούλου λαβών); а також будучи рівним Богові (τὸ εἶναι ἴσα Θεῷ), став «подібним до людини» (ἐν ὁμοιώματι ἀνθρώπων γενόμενος). Тут протиставлення протилежних понять: споконвічне, передіснуюче Слово Боже рівне Богові, а отже, безсмертне, приймає на себе цілковито людське існування з участю смерті. Тут, схоже, виражається контраст поміж двома крайніми поняттями: з однієї сторони Боже володарювання, а з іншої служіння. Цю концептуальну антитезу використовує св. Косма Сладкопівець, поглиблюючи богословське пояснення біблійного тексту: «Божество [τὸ Θεὸς] Своє не вважаючи здобиччю, Він, прийнявши вигляд слуги [ἐν τῷ μορφοῦσθαι δοῦλον] …»^{^[693]}. У навчанні св. Павла (Фил. 2,6-11; Гал. 4,1-11; 4,21-5,1; Рим. 8,15) невідкуплене людство є по суті рабством^{^[694]}, а Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні (Гал. 5,1).

Розкриваючи і пояснюючи біблійне вчення про низходження Сина Божого, що прийняв вигляд слуги (Фил. 2,7), канонописець у наступному тропарі переходить до роздумів над євангельським уривком: Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але — послужити (διακονῆσαι) й дати життя своє на викуп за багатьох (Мт. 20,28; пор. Мк. 10,45; Лк. 22,27; Ів. 13,12-15)^{^[695]}. Тропар починається саме тим, застосованим у Євангелії, дієсловом «послужити» [διακονῆσαι]: «Послужити сам прийшов я … зубожілому Адамові»^{^[696]}. Поняття слуги, який прийшов послужити й віддати своє життя, часто постає як натяк на пісні Страждаючого Слуги в книзі пророка Ісаї^{^[697]}: в Ісусі Христі – сповнення пророцтв про Страждаючого Слугу. Місія і, передовсім, страждання і смерть Христа розуміються у світлі Слуги Ягве із книги пророка Ісаї^{^[698]}. Слуга Ягве «видав на смерть свою душу [себе самого] … він узяв на себе гріхи багатьох» (Іс. 53,12)^{^[699]}. Таємнича постать Страждаючого Слуги, якого відкидають, зневажають, але Він спасає народи, беручи на свої плечі гріхи всього світу, приносячи таким чином спокутну жертву вселенського значення (Іс. 49,3-6), пояснюється в Діяннях Апостолів (3,13; 4,27; 4,30) як образ Месії, тобто Ісуса Христа, слуги Божого^{^[700]}. Терпіння, страждання, смерть і возвеличення Слуги Ягве мають спасенне значення. Його страждання є заступницьким стражданням, хоча і невинним, Він страждає за «гріхи наші», за «гріхи багатьох» (Іс. 53,5.8.12), Його Страсті є причиною спасіння для інших^{^[701]}:

«Ось пощастить Слузі моєму; він вознесеться, піде вгору, стане вельми великим … Зневажений … Він же був поранений за гріхи наші … Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані … провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано … за гріхи народу свого його побито аж до смерти … Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі … він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався» (Іс. 52,13 – 53,12).

Щоб ще більше аргументувати догму про рівність із Богом [τὸ εἶναι ἴσα Θεῷ] (Фил. 2,6) передіснуючого предвічного Слова, св. Косма Маюмський збагачує канон ще одним уривком із послань св. Павла: «… Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, бувши багатим …» (2 Кор. 8,9). Як Син Божий, Христос – багатий, оскільки рівний Отцю і оскільки «у ньому враз з людською природою живе вся повнота Божества» (Кол. 2,9), однак Він прийняв на себе людську природу, ставши таким чином частиною цього світу слабкості та смерті^{^[702]}. Саме у цьому руслі богословії св. Павла автор канону продовжує свою поетичну мову: «Я, Творець, багатий Божеством … покласти хочу мою душу на викуп за нього [зубожілого Адама]»^{^[703]}.

Словами «применшив себе самого» (досл.: зробив себе порожнім, пустим) [ἑαυτὸν ἐκένωσεν] (Фил. 2,7) св. Павло вказує на добровільне зубожіння Христа у воплоченні^{^[704]}. Христос добровільно звів себе до безсилля, прийнявши стан слуги^{^[705]}. «Існуючи в Божій природі» [ἐν μορφῇ Θεοῦ ὑπάρχων] (Фил. 2,6), Син Божий посідає Божу силу і славу; та Він добровільно полишив їх, «прийнявши вигляд слуги» (Фил. 2,7), залишаючись нероздільно з Отцем і Духом^{^[706]}. Передіснуючий предвічний Син Божий, існуючи в Божому способі буття, своїм воплоченням обирає спосіб буття, що приховує його властиве буття^{^[707]}. Причина цього применшення-умалення [κένωσις] Слова Божого полягає в незмірній щедрості Божої любові [ἀγάπη], що проявляється у створенні світу та в ізбавительному воплоченні. Применшення-умалення [κένωσις] воплочення полягає в тому, що Син Божий, залишаючись, безперечно, тим, ким Він був відвічно, все ж заради спасіння упалого людства, приймає на себе стан творіння підлеглого стражданню і смерті. Так Божа любов нас спасає, втілюючи в життя ту покору і послух, які гордість гріха відкинула^{^[708]}. Щоб відзначити це свобідне і добровільне умалення [κένωσις] Слова Божого, св. Косма у каноні використовує термін «власновільно» [ἑκὼν]:

«Послужити сам прийшов я, Творець, багатий Божеством, зубожілому Адамові, у чий образ власновільно зодягнувся, і покласти хочу мою душу на викуп за нього»^{^[709]}.

Син Божий абсолютно добровільно прийняв на себе вигляд слуги (Фил. 2,7), щоб відкупити і звільнити людину від вічного наслідку прокляття гріха. Не було жодної доконечності ні зовнішньої, ні внутрішньої, ані жодного насильницького стимулу, ні жодного іншого принципу, який міг би вплинути чи спонукати Слово Боже прийняти це служіння. Єдина спонука воплочення лежить у глибинах невимовної Божої любові: із надзвичайної своєї людинолюбності Творець узяв у свої обійми зубожілого прародича Адама^{^[710]}. Згідно із вченням Христа, умовою і ознакою найбільшої любові є віддати своє життя: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15,13). Отже, Син Божий прийшов, щоб перенести страждання, бути розп’ятим і померти із надзвичайної любові до людей^{^[711]}.

Прояв сили і слави Слова Божого виявляється у воплоченні, тобто в прийнятті на себе людської природи^{^[712]}, у його низходженні до людського упокорення і немочі, як навчав св. Василій Великий (+379):

«Бо це є величезним доказом сили, що Бог міг бути в людській природі. Бо не так устрій неба і землі, і моря, і повітря, і створення найбільших стихій, і чогось, якщо помислимо, надсвітового чи підземного, являє силу Слова Божого, як Божий задум [οἰκονομία] вочоловічення і низходження до упокорення і немочі людської природи»^{^[713]};

«Невже ж така дбайливість про нас спонукають нас думати про Нього низько? А чи навпаки, вони викликають у нас захоплення великою могутністю і водночас людинолюбієм Спаса? Адже Він і благоволив “співчувати нашим недугам” (Євр. 4,15), і зміг зійти до нашої немочі. Бо не так небо, і земля, і неозорість морів, і живі істоти у водах і на землі, і рослини, і зорі, і повітря, і пори року, і різноманітний благоустрій всесвіту, доказують всеперевершуючу Його могутність, як те, що неосяжний Бог зміг безстрасно через плоть вступити в боротьбу зі смертю, щоб своїм стражданням подарувати нам безстрасність (звільнення від страждань)»^{^[714]}.

Богословіє свобідного і добровільного умалення [κένωσις] Слова Божого у цьому ж тропарі виражено через означальний займенник сам [гр. «αὐτός» без артикля]: «Послужити сам прийшов я» [Διακονῆσαι αὐτὸς ἐλήλυθα]^{^[715]}; це більш дослівно можна передати «Я сам особисто [лат. «ipse»] прийшов послужити».

Першим священничим актом Ісуса є Його вхід у світ, щоб учинити волю Отця:

«Тому, входячи у світ, говорив: Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені. Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи. Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже» (Євр. 10,5-7; Пор. Пс. 39,7-9).

Священство Ісуса, яке розпочалось із воплочення, сповнюється жертвоприношенням на хресті^{^[716]}. Далі тропар подає сотеріологічну формулу із І-го Послання до Тимотея (2,5-6), яка підкреслює універсальність спасительного діла Христа та унікальність посередництва Ісуса за всіх людей: «Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми — чоловік Христос Ісус, що дав себе самого як викуп за всіх» (1 Тим. 2,5-6)^{^[717]}. Це богословіє поетично виражено в тропарі: «прийшов я, Творець … і покласти хочу мою душу на викуп за нього [Адама]»^{^[718]}.

Тропар завершується виразом «безстрасний я по Божеству» [ὁ ἀπαθὴς θεότητι]^{^[719]}, апелюючи до філософського вчення про безстрасність і самодостатність Бога, що сягає Аристотеля (+322 до Хр.)^{^[720]}, зустрічається у Климента Олександрійського (+≈215)^{^[721]}, який також приписує ці прикмети Слову Божому^{^[722]}, і остаточно це вчення систематизоване в догматичному богословії св. Івана Дамаскина (+749/750)^{^[723]}. Отож, у каноні безстрасність, як прикмета Божої природи, належить Сину Божому. Тут христологічна антиномія «безстрасний Бог прийшов перетерпіти страсті (страждання)» поетично виражається через концептуальну антитезу: «прийшов я, Творець … покласти хочу мою душу на викуп за нього, хоч безстрасний я по Божеству»^{^[724]}. Ці богословські роздуми натякають на богословіє Слова-Творця виражене у посланнях св. Павла та в Пролозі до Євангелія св. Івана Богослова^{^[725]}. Беручи до уваги, що творіння світу – це суто діло Боже, св. Юстин Мученик (+≈165), Татіан (+185)^{^[726]}, св. Теофіл Антіохійський (ІІ ст.)^{^[727]} та св. Іриней Ліонський (+202)^{^[728]} викладали вчення про посередництво Слова Божого у створенні світу^{^[729]}.

Ірмос 8: Злякався рівноцінного душі, непорочного тіла благочестивих отроків і відступив вогонь непогамовний, живлений паливом без міри; коли ж змарніло всеживуче полум’я, пісня віковічна піднеслася: «Всі творіння, Господа оспівуйте і превозносіте по всі віки!»^{^[730]}.

Ірмос 8 Трипіснця на Страсний Понеділок, повен метафор і гіпербол, оспівує чесноти благочестивих отроків в печі (Дан. 3,57-72), які непорочні душею не злякались непогамовного вогню і непорочні тілом не стали на коліна перед ідолом^{^[731]}. Старозавітна пісня віковічна, яку співають три отроки у вавилонській печі «Всі творіння, Господа оспівуйте і превозносіте по всі віки!» (Дан. 3,57)^{^[732]}, прославляючи велич Божу, у наступних двох тропарях звернена до Христа і поетично так представлена, що сам Христос закликає апостолів: «пізнавши в мені Господа – оспівуйте і превозносіте по всі віки!»^{^[733]}. У такий спосіб підкреслюється одність Божого задуму спасіння (ікономії) обох Завітів і водночас ще раз стверджується догма про Божество Сина Божого. Автор канону тут входить в богословіє «Христос – Господь [Κύριος]», глибоко виражене у посланнях св. Павла. Загалом св. Павло застосовує цей титул до Ісуса близько 230 разів, деякі уривки походять із традицій раніших від св. Павла (наприклад: Рим. 10,9; 1 Кор. 12,3; Фил. 2,11). Визнання Ісуса Господом було відмітною ознакою християн (Рим. 10,9). Св. апостол Павло зберігав здебільшого ім’я Бог для Отця, а імена Господь або Син Божий для Ісуса. Ставлячи Ісуса Христа як Господа поруч із Богом Отцем, св. Павло навіть підрозділяє юдейське сповідування єдиного Бога «Шема» («Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» Втор. 6,4-5), ототожнюючи Бога з Отцем і Господа з Ісусом Христом: «для нас, однак, є лиш один Бог, Отець, від якого все і для якого — ми; і один Господь Ісус Христос, через якого — усе, і ми через нього» (1 Кор. 8,6). Найменування «один Господь» розширює розуміння «Шема» («Слухай, Ізраїлю»), включаючи в нього Ісуса Христа. Використовуючи класичний монотеїстичний текст юдаїзму, св. апостол Павло викладає християнське розуміння Бога; визнаючи Ісуса як Господа, він переосмислює юдейський монотеїзм, переходячи таким чином до христологічного монотеїзму^{^[734]}.

«Тоді всі впізнають у вас моїх учнів, якщо мої заповіді збережете», – говорить Спаситель друзям, на страждання йдучи; – «мир майте між собою та з усіма, і вивищуйтеся мудрістю смирення; і, пізнавши в мені Господа – оспівуйте і превозносіте по всі віки!»^[735]

«Хай протилежною до язичницького звичаю буде ваша влада над співбратами; бо сваволя є не моїм жеребом, а насильством. Тож хто між вами хоче поперед інших бути вибраним, хай буде з усіх найостаннішим; і, пізнавши в мені Господа – оспівуйте і превозносіте по всі віки!»^[736]

Продовжуючи тему добровільного умалення Слова Божого і, отже, Його небесного вивищення (Фил. 2,6-11)^{^[737]}, св. Косма у тропарях пісень 8 і 9 розвиває тему про смиренні помисли. У дусі вступного заклику, що передує христологічному гимну: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі» (Фил. 2,5), автор канону пригадує напучення Христа на тему смиренного служіння, зокрема сказані перед Його страстями «на страждання йдучи»^{^[738]}: «вивищуйтеся мудрістю смирення» (пор. Мт. 23,12)^{^[739]}, «хто між вами хоче поперед інших бути вибраним, хай буде з усіх найостаннішим» (пор. Мк. 9,35)^{^[740]}, «з висоти прийміте мудрий розум, достойний Божественного Царства»^{^[741]}, «Споглядаючи мене … не мудруйте про високе, радше керуйтеся смиренним (Мт. 11,29; Рим. 12,16); пийте чашу мою, яку я п’ю (Мт. 20,22)»^{^[742]}. Тема про смиренні помисли, «які були й у Христі Ісусі» (Фил. 2,5; Мт. 11,29), проходить через увесь трипіснець Великого Понеділка і знаходить своє завершення у тропарях пісні 9, у яких двічі згадується про нагороду в Царстві Отця: «… Божественного Царства, в якому ви прославитеся, сяючи світлопромінніше від сонця!»^{^[743]}, «щоб у Царстві Отця зо мною і прославитися»^{^[744]} (Мт. 13,43; Мт. 20,21 і далі; Рим. 8,17)^{^[745]}:

«Всяку скверну пристрастей відкинувши, з висоти прийміте мудрий розум, достойний Божественного Царства, в якому ви прославитеся, сяючи світлопромінніше від сонця!» – Твоїм Апостолам прорік Ти, всіх Премудросте^[746].

«Споглядаючи мене», – мовив Ти, Господи, Твоїм учням, – «не мудруйте про високе, радше керуйтеся смиренним; пийте чашу мою, яку я п’ю, щоб у Царстві Отця зо мною і прославитися»^[747].

Фактично, у каноні Страсного Понеділка хід думки – такий же, як у ранньохристиянському христологічному гимні, включеному св. Павлом у Послання до Филип’ян (2,6-11). Цей біблійний текст дуже важливий для морального повчання християнської спільноти. Апостол дораджує смиренність, безкорисливу любов і піклування про благо ближніх, закликаючи филип’ян наслідувати Христа: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі» (Фил. 2,5). Тоді як перша частина христологічного гимну оспівує умалення, пониження Сина Божого у воплоченні і Його хресну смерть в образі слуги (Фил. 2,6-8), друга частина звеличує небесне вивищення, всесвітнє вселенське поклоніння Господу Ісусу Христу^{^[748]}. Такий же розвиток повчань подає св. Косма у каноні Великого Понеділка: тоді як у пісні 1 оспівується добровільне низходження, умалення Слова Божого та Його упокорення до вигляду слуги, щоб послужити зубожілому Адамові, у піснях 8 і 9 автор канону заохочує нас наслідувати цей великий приклад смирення, запевняючи прославлення і світлопромінне сяяння в Царстві Отця.

У пісні 8 викладено християнське соціальне вчення, якою повинна бути влада; тут язичницькому звичаю сваволі та насильства протиставляється природне право людини на свободу волі, акцентуючи на вченні Христа, що суть влади полягає у вільному служінні співбратам на благо (Мк. 9,35, Ів. 13,14-15):

Тут теж підкреслюється важливість миру: «мир майте між собою та з усіма» (Мк. 9,50, Євр. 12,14)^{^[750]}, а також наголошується на новій заповіді Христа, яка полягає в братерській любові: «Тоді всі впізнають у вас моїх учнів, якщо мої заповіді збережете»^{^[751]} (Ів. 13,34-35; 15,10)^{^[752]}.

Ірмос 9 христологічне вчення збагачує церковними догмами про Діву Марію:

Возвеличив єси, Христе, Богородицю, Яка Тебе зродила і від Якої Ти, Звершителю наш, зодягнувся у таке саме, як наше, стражденне тіло – на відкуплення нас із гріхів невідання; Її ублажаючи, ми, всі роди, Тебе величаємо^[753].

Від Богородиці Христос прийняв «таке саме, як наше, стражденне тіло»^[754], тому Пресвяту Богородицю ублажають і величають усі роди (пор. Лк. 1,48)^{^[755]}. Найменування «Богородиця» [Θεοτόκος] зустрічається уже на папірусі 3-го ст. у грецькому тексті древньої молитви «Під Твою милість» [Ὑπὸ τὴν σὴν εὐσπλαγχνίαν / Sub tuum praesidium], яка виражає уповання на заступництво Богородиці Діви^{^[756]}. На заперечення Несторія (+≈451), який вважав титул «Богородиця» недоречним і хотів замінити його на «Христородиця», остаточну відповідь дав Ефеський Собор (431), затвердивши правомірність вживання терміну «Богородиця» та його точне значення^{^[757]}. Після Ефеського Собору (431) найменування «Богородиця» уже ніхто не піддавав серйозному сумніву, радше цей титул став парадигмою, засвідченням правдивої віри у Воплочене Слово^{^[758]}. Це істинне вчення про Богородицю підсумовує св. Іван Дамаскин:

«Тому справедливо і воістину святу Марію називаємо Богородицею, бо це найменування виявляє усе таїнство Божого задуму спасіння (ікономії)»^{^[759]}.

Ця древня християнська традиційна доктрина про Богородицю синтетично виражена у каноні Великого Понеділка:

«Возвеличив єси, Христе, Богородицю, Яка Тебе зродила і від Якої Ти, Звершителю наш, зодягнувся у таке саме, як наше, стражденне тіло»^{^[760]}.

Тут знову концептуальна антитеза та христологічна антиномія. Як навчав уже Климент Олександрійський (+≈215), Бог «не підлягає страстям-стражданням [οὐδὲ ὁμοιοπαθής] і потребам як роджені істоти»^{^[761]}. У каноні за допомогою цього ж філософського терміну «такий самий стражденний» [ὁμοιοπαθής] представлена христологічна антиномія: безстрасний Бог «зодягнувся у таке саме, як наше, стражденне-страсне тіло [ἡμῶν ὁμοιοπαθὲς]»^{^[762]}, щоб могти страждати і померти заради нашого спасіння: «на відкуплення нас із гріхів невідання»^{^[763]}. Він прийняв справдешнє автентичне тіло, однак без елементу гріха^{^[764]}.

Ймовірним джерелом натхнення для ірмоса 9 могла бути проповідь св. Івана Дамаскина Слово про усохлу смоковницю, яка починається викладом богословського вчення про воплочення Слова Божого, вживаючи ту ж термінологію, що і в ірмосі:

«Слово, не залишаючи надр Отчих, неописанно зачалося в лоні Діви, ставши заради мене тим, чим я є; Слово, безстрасним [ἀπαθής] будучи по божеству, зодягнулося в таке саме стражденне як моє [ὁμοιοπαθές] тіло»^{^[765]}.

Ірмос 9 дуже подібно передає цю богословську думку:

«… Богородицю, Яка Тебе зродила і від Якої Ти, Звершителю наш, зодягнувся у таке саме, як наше, стражденне [ὁμοιοπαθές] тіло»^{^[766]}.

Ірмос 9 завершується нашою відповіддю на біблійний Марійський гимн «Величає душа моя Господа» (Лк. 1,46-55), натякаючи на сповнення пророчих слів «ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди» (Лк. 1,48): «Її ублажаючи, ми, всі роди»^{^[767]}.

Оскільки увесь ірмос 9 звернений до Христа, то й завершальні слова «Тебе величаємо», які часто вкінці ірмоса 9 у різних канонах звернені до Богородиці, тут, у Трипіснці Великого Понеділка, величають Христа:

Отож, підсумовуючи, коротко скажемо, що трипіснець Страсного Понеділка, беручи за основу христологічний гимн із Послання Филип’ян 2,6-11, розповідає про «неописанне низходження» [ἡ ἀπόρρητος κατάβασις] Слова Божого, щоб послужити «зубожілому Адамові» (пісня 1). Викладаючи напучення Ісуса про чесноти смирення та миру, трипіснець закликає до істинно християнського поводження (пісні 8,9)^{^[769]}.

3.2. Великий Вівторок: Чувайте з сяйливими світильниками!

Двопіснець на Страсний Вівторок підхоплює, продовжує й органічно розвиває завершальну тему трипіснця Страсного Понеділка про прославлення у Царстві Божому, як нагорода тим, хто наслідує приклад смирення Спасителя^{^[770]}. Двопіснець закликає до пильності, щоб не стати позбавленими Царства Божого через недбальство і брак чування^{^[771]}. Св. Косма розгортає цю тему, роздумуючи над євангельською темою месіанської пильності, вираженою в притчі про десять дів (Мт. 25,1-13), в притчі про таланти (Мт. 25,14-30) та в есхатологічному описі Страшного суду (Мт. 25,31-46). Отож, головна думка двопіснця Страсного Вівторка: Чувайте, зважаючи на пришестя Безсмертного Жениха (пор. Мт. 24,42; 25,13)^{^[772]}.

Ірмос 8: Велінню тиранському преподобні три отроки не підкорившись, до печі ввержені, Бога ісповідали, співаючи: «Благословіте, творіння Господні, Господа!»^{^[773]}

Традиційно згадавши в ірмосі 8 про непохитність трьох отроків у Вавилоні, які «велінню тиранському» не підкорилися, а «Бога ісповідали», канон відразу заглиблюється в розкриття знаменитої притчі про десять дів (Мт. 25,1-13), рішучо закликаючи:

Недбальство далеко від нас відкиньмо і з сяйливими світильниками Безсмертного Жениха – Христа піснями зустріньмо, взиваючи: «Творіння, благословіте Господа!»^{^[774]}

Хай вистачить єлею спільнотности в посудинах душі нашої, аби час нагород не змарнувавши на купівлю, ми співали: «Благословіте, творіння Господні, Господа!»^{^[775]}

Тут знову-таки натякається на догму про Божество Христове та підкреслюється єдність спасительного Провидіння Божого в обох Завітах через почергове звернення старозавітної пісні трьох отроків «Благословіте, творіння Господні, Господа!»^{^[776]} то до Бога Отця, то до Христа.

Ймовірним джерелом натхнення тут могло послужити Слово 40 «На святе Хрещення» св. Григорія Богослова (+390), яке закликає із сяйливими світильниками вийти назустріч Жениху, сон недбальства відкинувши:

«підемо назустріч Жениху ми, сяйливі і непорочні душі, з сяйливими світильниками [φαιδραῖς ταῖς λαμπάσι] віри, не віддаючись сну через недбальство [ῥᾳθυμίαν], щоб, коли б Очікуваний прийшов несподівано, не залишитись без запасу та без єлею, й не убожіючи добрими ділами, що викинуло б нас зі шлюбного чертога»^{^[777]}.

Вживаючи вислів «єлей спільнотности» [τὸ κοινωνικὸν ἔλαιον]^{^[778]}, що означає єлей ділення, щедрості, доброзичливості, автор канону прилучається до святоотцівського тлумачення притчі про 10 дів, яке ми щойно бачили у св. Григорія Богослова, а також і особливо у св. Івана Золотоустого (+407), які тлумачать єлей в посудинах як добрі діла, милостиню, допомогу нужденним тощо. Так св. Іван Золотоустий пояснює:

«А світильниками Він тут називає сам дар дівства, чистоту святості, єлеєм же – людинолюбність, милостиню, допомогу нужденним»^{^[779]}.

З іншої сторони, у творах, які дійшли до нас під іменем преп. Макарія (автор діяв у 385-430), єлей у посудинах серця тлумачиться як благодать Духа з висоти (пор. Ів. 3,3):

«Ось бо п’ять дів мудрих, чуваючи і поспішаючи … взявши єлей у посудини серця свого, тобто благодать Духа з висоти, змогли увійти разом із Женихом у небесний чертог»^{^[780]}.

Подібно і св. Іван Золотоустий розуміє під «полум’ям світильників» дар отриманий благодаттю Духа:

«якщо не будемо творити милостиню, то не зможемо прийти туди, а й зазнаємо того, що сталося з [немудрими] дівами. Бо вони не змогли увійти туди, де був Жених, але відійшли, бо загаснули світильники, тобто полишив їх дар. Бо полум’я ото, яке ми отримали зараз же благодаттю Духа, якщо захочемо, можемо зробити його сильнішим, а якщо не захочемо, скоро його втратимо»^{^[781]}.

Далі на основі славнозвісної притчі про таланти (Мт. 25,14-30) канон закликає нас, які від Бога прийняли талант, примножити рівносильну благодать з допомогою Подателя – Христа:

Ви, що талант від Бога прийняли, примножте рівносильну благодать з допомогою Подателя – Христа, співаючи: «Благословіте, творіння Господні, Господа!»^{^[782]}

Подібний хід думки про примноження благодаті можемо простежити у св. Василія Великого (+379):

«Гадаю, ця притча оповідає про всякий дар Божий, щоб кожен, хто удостоївся отримати Божу благодать, примножував її для добрих справ на користь багатьох. Бо немає нікого, хто не був би наділений Божою благодаттю»^{^[783]}.

Св. Іван Золотоустий теж тлумачить «талант» із притчі як дар Божий [χάρισμα τοῦ Θεοῦ]: «Бо серце, яке приховує дар Божий, насправді є землею та попелом»^{^[784]}.

Якщо ж узяти двопіснець Страсного Вівторка у цілості, то можна простежити певну аналогію із напученням св. Івана Золотоустого, який коментує притчу про десять дів і притчу про таланти у бесіді 78 Тлумачення на святого Матея євангелиста:

«Поки є час, візьмімся за наше спасіння, уготовімо єлей для світильників, працюймо для [помноження] таланту. Бо якщо тут будемо зволікати і в безділлі гаяти час, то там ніхто потім не помилує нас, як би тяжко ми не голосили»^{^[785]}.

Як і в св. Івана Золотоустого, так і в каноні, спостерігаємо перехід до наступної теми: до заклику «Чувайте!»:

«Чувайте, – мовив єси учням, Благий, – бо не відаєте години, в яку прийде Господь кожному воздати!»^{^[786]}.

Заохочення «Чувайте!», зважаючи на невідомість часу пришестя [παρουσία] Господнього, є кульмінацією канону Великого Вівторка^{^[787]}. Перший тропар пісні 9 має в основі два новозавітні уривки про друге пришестя Господнє: «Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде» (Мт. 24,42) і «От, приходжу скоро, і відплата моя при мені, щоб віддати кожному згідно з ділами його» (Од. 22,12)^{^[788]}. Так св. Косма у каноні цими біблійними словами закликає до пильності, з огляду на наближення раптового часу воздаяння: «Чувайте … бо не відаєте години, в яку прийде Господь кожному воздати!»^{^[789]}. Зауважмо, що св. Косма Маюмський, як і св. Іван Золотоустий, цитуючи Євангеліє від Матея 24,42, вживають слово година, час [ὥρα] замість день [ἡμέρα], наслідуючи візантійську текстуальну традицію Нового Завіту (текст більшості – Majority Text), тобто домінуючий текст у грекомовному світі в 4-16 століттях^{^[790]}. Спонукаючи послідовників Христа чувати, бути пильними, завжди готовими, приготованими, як мудрі діви, ділами-чеснотами, автор канону теж додає грізний мотив, Страшний суд: «прийде Господь кожному воздати!»^{^[791]} Як навчали св. Іван Золотоустий та блаженний Теодорит Кирський (+≈466): Бог погрожує карою, щоб спонукати нас уникнути реальної кари^{^[792]}. Мовить св. Іван Золотоустий:

«Погрожує бо геєною Бог, не щоб ввергнути в геєну, але щоб від геєни вибавити. Бо якщо б Він хотів наказати, то наперед би не погрожував, щоб ми остережені не уникнули погрози. Погрожує покарою, щоб ми уникнули реальної покари; лякає словом, щоб не наказати ділом»^{^[793]}.

Блаженний Теодорит Кирський навчає:

«А хотячи наказати, Він би не виголосив погрози, але застосовував би саму покару. Та оскільки Він радіє лиш спасінню, то погрожує скорботою, щоб не навести скорботне»^{^[794]}.

У цьому руслі, щоб пом’якшити напругу, св. Косма з-поміж безлічі Божих імен обирає найменування «Благий» [ἀγαθὸς]^{^[795]}: «Чувайте, – мовив єси учням, Благий»^{^[796]}. Цією прикметою означували Бога уже в багатій платонівській традиції. Так у Державі Платона (+347-348 до Хр.) сказано:

«Визнай також і те, що пізнаваність предметів пізнання можлива лише завдяки Благу і що воно є джерелом їхнього буття та існування, хоч саме Благо насправді не є існуванням, воно понад усяке існування – щось найдостойніше і найсильніше з усього»^{^[797]}.

А в Енеадах Плотіна (+270), послідовника Платона, мовиться:

«зауваж, що Благо – причина осмисленого та розумного життя, сила, від якої життя та розум, і все, що належить до сутності та буття»^{^[798]}.

У святоотцівській традиції Бог – це Найвище Благо [Summum Bonum]. Про це навчали^{^[799]}: Климент Олександрійський (+≈215): «немає нічого кращого від Блага … Благим же Бог визнається (Мт. 19,17)»^{^[800]}, св. Атанасій Олександрійський (+373): «Бо Бог благий, а радше він – джерело благості»^{^[801]}, св. Василій Великий (+379): «Абсолютне Благо – сам Бог, і всі, що шукають Його, не лишаться без Нього»^{^[802]}, св. Григорій Нісський (+≈395):

«Благо у первісному і найправдивішому значенні, природа якого – доброта, воно і є саме Божество, що завжди через свою природу розпізнається, таким і є, і так називається»^{^[803]},

«Оскільки ж найпрекраснішим з усього і найвищим благом є саме Божество, до Якого спрямоване все, що стремить до Прекрасного»^{^[804]}.

Найменування «Благий» [ἀγαθὸς] виразно виділяється серед усіх Божих імен в Діонісія Ареопагіта:

«Гаразд, отже, перейдімо тепер [у цім нашім] слові до самого [Божого] імені Благо, яке богослови [присвоюють] виключно пребожественній Божественності і з усіх виділяють [його], як я гадаю, називаючи Благістю буття Божественного Начала; і оскільки Воно є благом, як благо за своєю суттю, Воно простягає [свою] благість на все суще»^{^[805]},

«… оспівано Благо як воістину гідне захоплення, як начало і межа всього, як те, що обіймає суще, як те, що надає ідею [існування] несущому, як причину всіх благ, як непричину зол, як промисел, і вседосконалу Благість, що перевершує суще та несуще й облагодіює зло та брак себе самої, для всіх жадане, і любе, й дороге»^{^[806]}.

Двопіснець Страсного Вівторка завершується коротким благанням до Господа Ісуса Христа, щоб на Страшному Суді Він поставив нас по Своїй правиці, незважаючи на множество прогрішень наших:

У другому Твоєму і страшному пришесті, Владико, причисли мене до овець по правиці, не зважаючи на моїх прогрішень множество^{^[807]}.

Цей тропар основується, очевидно, на біблійному описі другого і славного пришестя [παρουσία] Господа нашого Ісуса Христа та Страшного суду (Мт. 25,31-46), який у Євангелії слідує безпосередньо за притчами про десять дів (Мт 25,1-13) і про таланти (Мт 25,14-30). Славне пришестя Сина Людського, есхатологічного Судді, представлене як особисте відокремлення «одних від других». Автор канону теж послуговується цією метафорою св. євангелиста Матея про Пастиря, який відділяє овець від козлів^{^[808]}. Ключ до розуміння цього євангельського уривку – у подвійному симетричному діалозі. Страшний суд побудований на заповіді любові до ближнього, яка проявляється, особливо, у вчинках милосердя до найбільш потребуючих^{^[809]}. Цей аргумент гармонійно зливається із загальною темою канону, який заохочує до чування, до добрих діл і чеснот, до примноження Божих дарів на благо усім^{^[810]}.

Алегорія «сяйливих світильників»^{^[811]}, запалених милосердям до ближнього, тісно пов’язана з відповідальністю на Страшному Суді, про що навчав у своїх проповідях св. Іван Золотоустий:

«Та щоб не довелось нікому почути цей голос “Я вас не знаю” (Мт. 25,12). Коли ж можна почути цей голос, як не тоді, коли, бачачи бідного, поводимося так, немовби його не бачили? … Тому закликаю, робімо усе і дбаймо, щоб не скінчився єлей, але щоб були заправлені наші світильники, і щоб ми увійшли разом із Женихом у весільну світлицю»^{^[812]}.

Св. Іван Золотоустий, коментуючи євангельський опис Страшного суду, зауважує, що твердосердя є коренем зла, а милосердя – корінь усякого добра:

«”Ідіть геть, прокляті”, у темряву кромішню, “приготовану дияволові й ангелам його” (Мт. 25,41). Чому? За що? – За те, що, коли голодував, “і ви не дали мені їсти” (Мт. 25,42) … За нелюдяність засуджую вас, за те, що маючи таке велике і сильне лікарство на спасіння – милостиню, якою стираються всі прогрішення, ви знехтували таким благодіянням. Тому я засуджую нелюдяність, як корінь зла і всякого нечестя; Я схвалюю людинолюбність, як корінь всіх благ»^{^[813]}.

Отож, двопіснець Великого Вівторка, поєднуючи заклик чувати, бути пильними через діла милосердя із есхатологічною притчею про відокремлення овець від козлів, узгоджується із традиційними коментарями святих Отців на євангельські притчі про десять дів (Мт. 25,1-13), про таланти (Мт. 25,14-30) та на опис Страшного суду (Мт. 25,31-46).

Ірмос 8: Велінню тиранському преподобні [ὅσιοι] три отроки не підкорившись, до печі ввержені, Бога ісповідали, співаючи: «Благословіте, творіння Господні, Господа!»^{^[814]}

У ірмосі 8 святість трьох отроків у вавилонській печі (Дан. 3,57-72) передано словом «преподобний» [ὅσιος] – благочестивий, побожний, чистий^{^[815]}; цей термін у Біблії по відношенню до Бога або до Христа має значення святий, праведний (наприклад, Втор. 32,4; Пс. 144,17; Євр. 7,26; Од. 15,4; 16,5), а по відношенню до людей означає благочестивий, побожний, праведний, угодний Богові (Пс. 11,2; 31,6 LXX; Прип. 21,15)^{^[816]}. За вченням Климента Олександрійського, лише істинний «гностик» богодостойно поклоняється істинному Богові згідно з церковним вченням і є преподобним [ὅσιος] і благочестивим^{^[817]}. У Слові про трьох отроків і про піч вавилонську [De tribus pueris sermo], приписуваному св. Івану Золотоустому, роздумується:

«Хіба вони не прилічувати себе до рабів Господніх, коли промовляли: “Благословіте, раби Господні, Господа”, або, коли промовляли: “Преподобні [ὅσιοι] і смиренні серцем” (Дан. 3,71), то хіба не зачисляли і себе поміж преподобними [ὅσιοι]?»^{^[818]}.

Отже, автор канону теж найменовує «преподобними» [ὅσιοι] трьох юнаків у вавилонській печі: «преподобні три отроки … до печі ввержені, Бога ісповідали»^{^[819]}. У середньо-патристичний період 5-6 ст. до V Вселенського Собору (Константинополь 553), коли велися богословські дискусії про Христа і Богородицю, остаточно утвердилися дві давні догми про Марію: Боже материнство і вічне дівицтво^{^[820]}. Тоді як в ірмосі 9 у Великий Понеділок св. Косма Сладкопівець подає догматичне вчення про Богородицю [Θεοτόκος]^{^[821]}, в ірмосі 9 у Великий Вівторок прославляє Богородицю Всесвятую Діву [Παναγία Παρθένος]:

Невмістимого Бога в лоні вмістила Ти і радість світові родила – Тебе оспівуємо, Всесвятая Діво^{^[822]}.

Святі Отці з самих початків проповідували церковне вчення про дівицтво Марії^{^[823]}.

Ужите у каноні Страсного Вівторка найменування Богородиці «Всесвятая» [Παναγία] зустрічаємо у візантійських богослужбових текстах епохи св. Косми Маюмського (+751/752). Його засвідчує славнозвісний рукопис візантійського Требника^{^[824]} Кодекс Barberini gr. 336 (8 ст.), найдавніший із збережених богослужбових текстів грецькою мовою^{^[825]}. Достовірні патристичні свідчення ужитку терміну «Всесвятая» [Παναγία] датуються щонайменше кін. 6 – поч. 7 ст., зокрема вираз «Всесвятая Діва» [Παναγία Παρθένος] зустрічається у Бесіді на Квітну Неділю [Sermo in ramos palmarum] св. Євлогія Олександрійського (+607-608) і в Лузі Духовному [Prato Spirituale] св. Івана Мосха (+620/634)^{^[826]}.

Таїнство Матері-Діви у каноні на Великий Вівторок передано через поетичне поняттєве протиставлення: Всесвятая Діва «невмістимого Бога в лоні вмістила»^{^[827]}. Ймовірним джерелом натхнення для цього виразу могли послужити слова прослави Пресвятої Богородиці у книзі Панаріон св. Епіфанія Саламінського (+403):

«Бо дійсно велика свята Діва Марія перед Богом і перед людьми. Як не назвемо великою Ту, що вмістила Невмістимого [χωρήσασαν τὸν ἀχώρητον], Якого небо і земля вмістити не можуть? Та будучи Сам невмістимий, із власного зволення і благовоління захотів вміститися, а не із принуки»^{^[828]}.

Отож, двопіснець на Страсний Вівторок, роздумуючи над притчею про десять дів (Мт. 25,1-13), притчею про таланти (Мт. 25,14-30) та есхатологічним описом Страшного суду (Мт. 25,31-46), закликає нас до чування, щоб бути пильними, зважаючи на пришестя [παρουσία] Безсмертного Жениха (Мт. 24,42), щоб не бути позбавленим Царства Божого через недбальство та брак пильності^{^[829]}.

3.3. Велика Середа: Священнодіється відкуплення ісповіданням

Трипіснець Страсної Середи^{^[830]} розкриває три головні теми: засуд на смерть нашого Ізбавителя синедріоном беззаконних (пісня 3), відкуплення благорозумної жони, що вилляла миро прецінне на Владичню і Божественну главу Христа (пісня 8), та сліпе сріблолюбство, зраду й злощасну кончину Юди (пісня 9). Трипіснець повен концептуальних антитез, драматичних протиставлень і гострих контрастів. Синедріон, заснований саме для здійснення правосуддя і закону [νόμος], стає лютою радою беззаконних [ἄνομοι], що всупереч закону несправедливо засудили Праведного (пісня 3). По один бік жінка, винна у гріхах, яка «сльозами омиває і волоссям обтирає ноги Сотворителя» і «через спасенний жаль та сліз потік» ісповіданням омивається від своїх гріхів (Мт. 26,6-13) (пісня 8). А з іншого боку лукавий заздрісник, злостивий Юда, «оцінює дар» прецінного мира, «торгує боголюбною благодаттю» (Йо. 12,4-6, Мт. 26,14-16) (пісня 9).

Отож, трипіснець Великої Середи у пісні 3 описує змову юдейської влади проти Ісуса напередодні Пасхи (Мт. 26,1-5), а далі оспівує євангельські теми, які в цей день читаються на Літургії Передосвячених Дарів (Мт. 26,6-16): намащення Ісуса миром у Витанії (Мт. 26,6-13) та зрада Юди (Мт. 26,14-16)^{^[831]}.

Після поетичної парафрази на старозавітну пісню Анни, матері пророка Самуїла (1 Сам. 2,1-2) у ірмосі 3^{^[832]}, канонописець відразу переходить до опису змови юдейської влади проти Ісуса напередодні Пасхи (Мт. 26,1-5):

Даремно синедріон беззаконних з наміром збирається зловмисним – засудженим оголосити Тебе, Ізбавителя, Христе, Якому співаємо: «Ти єси Бог наш, і нема святого понад Тебе, Господи!»^{^[833]}

Згідно з хронологією розп’яття за синоптичними Євангеліями, рада первосвящеників і старших у палаці первосвященника Каяфи відбулася за два дні до Пасхи, тобто у Велику Середу: «Ви знаєте, що через два дні буде Пасха» (Мт. 26,2)^{^[834]}. Автор канону підхоплює одну з головних тем, що розвиваються в Євангелії від св. Матея: полемічний наголос на відповідальності юдейських провідників та їх прибічників за страждання і смерть Ісуса: «Тоді зібралися первосвященики і старші народу … радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити» (Мт. 26,3-4)^{^[835]}. Отож, трипіснець докоряє «раді беззаконних» за їх злий намір вбити Праведного:

Люта рада беззаконних, душею – богоборців сущих, наміряється як невгодного вбити праведного – Христа, Якому співаємо: «Ти єси Бог наш, і нема святого понад Тебе, Господи!»^{^[836]}

Св. Косма Сладкопівець, основуючись на Євангелії від Матея, заглиблюється у христологію, відзначаючи сповнення пророцтв, зокрема натякаючи на пророцтво Ісаї:

«задумали лукаву раду проти себе, сказавши: Зв’яжемо праведного, бо він нам є непотрібним» (Іс. 3,9-10 за Перекладом сімдесятьох тлумачів, Septuaginta – LXX)^{^[837]}.

Водночас тут можливе посилання і на книгу Мудрості: «Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний» (Муд. 2,12)^{^[838]}, адже блок повчань у книзі Мудрості, 2,12-5,23 є результатом роздумів над розділами 52-66 книги пророка Ісаї у Перекладі сімдесятьох (LXX), наслідуючи стиль та приклади, подані у св. пророка Ісаї^{^[839]}. Отож, трипіснець Страсної Середи на основі пророцтва Ісаї проголошує:

«Люта рада беззаконних … наміряється як невгодного вбити праведного»^{^[840]}.

Термін «невгодний» [δύσχρηστος] наводить на концептуальний парадокс: Христос – найбільший благодійник, який «глухим дає слух, і мову — німим» (Мк. 7,37), стає «невгодним» для книжників і фарисеїв через те, що докоряє їх за марнославство та лицемірство, як саме сказано у книзі Мудрості:

«Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний і противиться нашим учинкам; він закидає нам гріхи проти закону, винує нас у вадах нашого виховання; гадає, нібито він знає Бога, Сином Господнім себе самого називає» (Муд. 2,12-13)^{^[841]}.

Найменування «праведний» [δίκαιος] вказує, що саме Христос-Месія є сповненням пророцтв про Страждаючого Слугу, як його називає пророк Второ-Ісая, старозавітний «євангелист» страстей, смерті, поховання та воскресіння Ісуса Христа: «Праведний Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі» (Іс. 53,11)^{^[842]}. Сам Ісус явив своє месіанство, ототожнюючи себе із Страждаючим Слугою: «Син Чоловічий прийшов … щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мк. 10,45; пор. Іс. 53,11). Ісус знає, що наростаючий спротив провідників народу наближає сповнення месіянських пророцтв про страждання і смерть Страждаючого Слуги та Його воскресіння. Він передрікає свої страждання з чітким натяком на пісню Слуги Господнього у пророка Ісаї: «Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне» (Мк. 9,31; пор. Іс. 53); «Ця чаша — Новий Завіт у моїй крові» (1 Кор. 11,25)^{^[843]}.

Проповідь про страждання і смерть Ісуса Христа, а також про його упокорене життя, у світлі пророка Ісаї, 53, ширилася від початків християнства. Так св. апостол Петро у своїй проповіді у Єрусалимському храмі свідчить:

«Бог отців наших, прославив слугу свого Ісуса … ви ж Святого і Праведного зреклися … Творця життя вбили, якого Бог воскресив з мертвих, чому ми свідки» (Ді. 3,13-15), «Бог воскресив слугу свого» (Ді. 3,26),

а в молитві перших християн проголошується:

«… Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав … нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса» (Ді. 4,25-30).

Апостол Филип благовістив Ісуса етіопському вельможі, пояснюючи пророцтво Ісаї:

«Його вели на заріз, мов овечку, мов те ягнятко перед тим, хто стриже його, безголосне; так він не відкриває рота свого. В його приниженні відмовили йому суд. Рід його хто може оповісти? Життя бо його від землі вирвано» (Ді. 8,26-39; пор. Іс. 53,7-8)^{^[844]}.

Звернення до Старого Завіту у христології започатковано самим Ісусом, який неодноразово посилався на Писання, щоб освітити тайну своєї Особи. Так у синагозі в Назареті Христос, зачитавши пророцтво Ісаї (61,1-2), прямо оголосив про його сповнення:

«Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий … Сьогодні збулось це писання у вухах ваших» (Лк. 4,16-21)^{^[845]}.

Таке біблійне пояснення місії та пасхальної таємниці Ісуса Христа у світлі пророцтва Ісаї про Слугу Ягве широко висвітлюється у творах святих Отців^{^[846]}. Про найменування Ісуса Христа «праведним» [δίκαιος] у зв’язку з пророцтвом Ісаї про Страждаючого Слугу у своєму Коментарі на пророка Ісаю блаженний Теодорит Кирський (+≈466) каже:

«”Подивіться, як праведника умертвляють, і жоден муж у серці не переймається” (Іс. 57,1). Господній тут Хрест пророк передрік, адже праведним Господа Христа він іменує, “той, хто не вчинив гріха, і підступу в його устах [не знайшлося]” (1 Пет. 2,22; пор. Іс. 53,9). А це означає, що пророк теж передрік затверділість серця тих, що Його розпинали, адже ніхто з них, мовить пророк, не захотів взяти до уваги обвинувачення»^{^[847]}.

Тут слід додати теж посилання на пророцтво Амоса проти Ізраїля із звинуваченням: «за те, що вони праведника продають за срібняки» (Ам. 2,6)^{^[848]}.

Приспіви вкінці строф (ефімнії) у пісні 3 «нема святого/праведного понад Тебе, Господи!», маючи за основу старозавітну пісну Анни, матері Самуїла пророка (1 Сам. 2,2), перекликаються і з подвійним найменуванням Христа у проповіді св. Петра у храмі (Ді. 3,11-26): «ви ж Святого і Праведного зреклися» (Ді. 3,14)^{^[849]}.

У пісні 3 у зверненні до Христа застосовується сотеріологічне найменування «Ізбавитель» [Ῥύστης], яке неодноразово зустрічається у псалмах, маючи на увазі Божу вірність та Його спасительне втручання^{^[850]}. Христос Ізбавитель прийшов на те, щоб «звіщати полоненим визволення, випустити пригноблених на волю» (Лк. 4,18); «проголосити невольникам свободу» (Іс. 61,1). Він дарує свободу, Його спасительні страждання і тріумф воскресіння принесли визволення, ізбавління для світу. Тоді як богословський термін «відкуплення» [λύτρωσις] головно позначає відкуплення, визволення з рабства гріха, термін «ізбавління» [від ῥύομαι] вказує на потенціал і надію в новому стані свободи, і стосується як кожної особи, так і всього людства загалом^{^[851]}.

Вираз «душею богоборців сущих» [θεομάχου ψυχῆς ὑπάρχον] може посилатися на пораду Гамалиїла у синедріоні: «щоб ви часом не стали противниками Бога» [μήποτε καὶ θεομάχοι εὑρεθῆτε] (Ді. 5,39)^{^[852]}.

Євангеліє від св. Матея подає низку моральних повчань Господа Ісуса, а також описує драматичне падіння та піднесення апостола Петра, трагічну деградацію Юди Іскаріота, перевороти у житті апостолів, учнів та учениць Христових, воїнів-язичників^{^[853]}. Слідуючи Євангелію за стилем та змістом, трипіснець Страсної Середи поетично змальовує вражаюче спасіння грішниці через покаяння, виражене через «сліз потік» та «миро прецінне», а з іншого боку канонописець зображає жахливе падіння зрадника Юди, який «торгує боголюбною благодаттю» і «за золото відкинув зріднення з Христом»^{^[854]}. Ймовірним джерелом натхнення цього драматичного контрасту могли б послужити проповіді св. Івана Золотоустого Про зраду Юди, виголошені у Страсний четвер:

«І в той час, коли блудниця покаялася, коли пізнала Господа, тоді учень видав Учителя … І ота із самого дна безчестя піднялася до самого неба, а він після незліченних чудес і знамень, після стількох наставлянь, після невимовного низходження Господа, упав на саме дно пекла»;

«Бачиш, як блудниця стала спасенною, бо омила (ноги Ісуса), а учень через недбальство упав?»^{^[855]};

«Ти маєш приклади того й іншого: як учень, якому здавалося, що він стоїть, упав, і як блудниця, яка впала, піднялася»^{^[856]}.

Розповідь про намащення миром з’являється в усіх чотирьох Євангеліях (Мт. 26,6-13; Мк. 14,3-9; Лк. 7,36-50; Ів. 12,1-8), і навряд чи подібний епізод траплявся більше, ніж один раз. Це єдиний вчинок, якому в Євангелії гарантована вічна і загальна пам’ять:

«Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин» (Мт. 26,13; Мк. 14,9).

За Євангеліями від Матея та Марка жінка не названа по імені і не означена як грішниця; за Євангелієм від Івана вона ідентифікована як Марія, сестра Марти. Усі три Євангелія розглядають цю подію в часі близькому перед страстями, Ісус пов’язує цей вчинок зі своєю смертю і похованням: «Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій» (Мт. 26,12; Мк. 14,8; Ів. 12,7). Лише в Євангелії від Луки ця подія відноситься до раннього періоду служіння Ісуса і означує жінку як грішницю. У Євангеліях від Матея та Марка розповідається про виливання пахощів на голову Ісуса, що відповідає стародавньому звичаю обильно намащувати пахощами голову під час бенкетів; у Євангеліях від Луки та Івана жінка помазує пахощами ноги Ісуса і витирає їх своїм волоссям; у Євангелії від Луки додається, що вона обмивала слізьми йому ноги та цілувала їх (Лк. 7,38)^{^[857]}.

Трипіснець Страсної Середи гармонійно поєднує всі чотири євангельські розповіді про намащення миром Ісуса^{^[858]}:

Жона, виллявши (дослівно: спорожнивши до дна) миро прецінне на Владичню і Божественну страшну (дослівно: викликаючу трепет) главу (дослівно: верх голови) Твою, Христе, торкалася пречистих стіп Твоїх занечищеними долонями і взивала: «Всі діла Господні, Господа оспівуйте і превозносіте по всі віки!»

Сльозами омиває і волоссям обтирає ноги Сотворителя винна у гріхах; тому не позбавилася вона відпущення вчиненого нею в житті, але взивала: «Всі діла Господні, Господа оспівуйте і превозносіте по всі віки!»

Священнодіється відкуплення благорозумної через спасенний її жаль та сліз потік, у якому вона ісповіданням омитися не соромилася, але взивала: «Всі діла Господні, Господа оспівуйте і превозносіте по всі віки!»

Автор канону починає, слідуючи оповідям Євангелій від Матея та Марка, поетично замінюючи дієслово «виливати» [καταχέω] (Мт. 26,7; Мк. 14,3) більш виражальним «спорожнити» [ἀποκενόω] (Трип.В.Ср. пісня 8,1), а іменник «голова» [κεφαλή] більш образним «верх» [κορυφή], збагативши його прикметниками «Владичній» [δεσποτικός], «Божественний» [θεῖος] і «страшний» [φρικτός] (досл.: викликаючий трепет)^{^[859]}. Далі автор переходить до образу грішниці з Євангелія від Луки (7,37.39.47-48), яка «торкалася пречистих стіп [Христа] занечищеними долонями»^{^[860]}. Іноді Отці означували грішницю [ἡ ἁμαρτωλός] з Євангелія від Луки (7,37)^{^[861]} як блудницю [πόρνη]. Зокрема, св. Іван Золотоустий каже:

«І блудниця, яка приступила до Христа, в одну мить змила з себе всю ганьбу … а Христос її відпустив, усі простивши гріхи і похваливши її ревність»^{^[862]}.

Теж преподобний Іван (+603/650), автор «Ліствиці» навчає:

«Тому й Господь благорозумній цій блудниці не каже: “бо убоялася”, але “бо багато полюбила” (Лк. 7,47), і любов’ю [до Бога] вона змогла легко відкинути [пристрасну] любов»^{^[863]}.

Слідуючи біблійному викладу, де грішницю не означено як блудницю^{^[864]}, св. Косма у трипіснці на Страсну Середу лаконічно окреслює її «винна у гріхах» [ὑπεύθυνος ἁμαρτίαις]^{^[865]}.

Євангельська розповідь про покаяння грішниці (Лк. 7,36-50) у каноні Великої Середи подається у сотеріологічному та сакраментальному ключі: «винна у гріхах» «через спасенний її жаль та сліз потік» отримує «відпущення [ἀπολύτρωσις] вчиненого нею в житті»^{^[866]}; а наступна фраза «священнодіється відкуплення … ісповіданням»^{^[867]} вводить нас у сакраментальний простір таїнства Покаяння-сповіді. Власне, через дієслово «священнодіється» [ἱερουργεῖτο] ми тут входимо у сферу священного [sacrum], а іменники «відкуплення» [λύτρον] та «ісповідання» [ἐξαγόρευσις] вказують на контекст таїнства Покаяння^{^[868]}. Хоч таїнство Покаяння у візантійському обряді зазвичай виражається терміном ἐξομολόγησις (сповідь)^{^[869]}, нерідко у святоотцівську епоху поняття християнської сповіді передавалося терміном ἐξαγόρευσις (ісповідання)^{^[870]}.

Щождо євангельського уривку про розкаяну грішницю (Лк. 7,36-50), то св. Іван Золотоустий (+407) та св. Астерій Амасійський (+ між 400-431), коментуючи його у світлі таїнства Покаяння, все-таки послуговуються богословським терміном ἐξομολόγησις (сповідь). Так св. Іван Золотоустий проповідує:

«Коли блудниця, підійшовши і виливши алабастрову посудину мира на ноги Ісуса (Лк. 7,36-50), витерла їх своїм волоссям, і виявила велику послужливість, загладжуючи свої гріхи за все своє життя таким сповіданням [ἐξομολόγησις]»^{^[871]}.

Подібно навчає св. Астерій Амасійський:

«А більше зверни увагу, якщо завгодно, на грішну жінку, про яку нині було прочитано нам із Луки (Лк. 7,36-50). Наслідуй її смирення та благорозумність і прийми правила строгого покаяння. Адже вона, прийшовши в дім фарисея, ні численних гостей не посоромилася, ні часу бенкету не стала уникати, як незручного для сповіді [ἐξομολόγησις]»^{^[872]}.

Трипіснець Страсної Середи, хоч і вживає інший термін на означення Покаяння – ἐξαγόρευσις (ісповідання), у сотеріологічному ключі подає до наслідування спасительний приклад благорозумної [εὐγνώμων] жінки, яка через «спасенний жаль та сліз потік» удостоїлася почути від Господа: «Прощаються тобі гріхи» (Лк. 7,48)^{^[873]}. Таким чином св. Косма Сладкопівець закликає вірних до покаяння відповідно до тогочасної системи Таїнства Покаяння, де визнання-ісповідання посідало центральне місце, разом із покутою [ἐπιτίμια], встановленою у покаянних канонах прийнятих на церковних соборах^{^[874]}.

Теж можна припустити, що автор трипіснця міг запозичити міркування св. Астерія Амасійського із вище цитованого уривку про те, що грішниця «численних гостей не посоромилася» [ἐρυθριάω – досл.: почервоніти], хоч св. Косма і послуговується тут іншим дієсловом «καταισχύνω» – соромитися: «ісповіданням омитися не соромилася» [τῆς ἐξαγορεύσεως ἐκπλυθεῖσα οὐ κατῃσχύνετο]^{^[875]}.

Пісня 9, хоч містить гострі висловлювання, водночас сповнена скорботи, являючи собою повну протилежність у порівнянні із зворушливими строфами попередньої пісні: спасительний приклад покаяння благорозумної [εὐγνώμων] жінки змінюється на злостивий образ безрозсудного [ἀγνώμων] Юди, заздрісного зрадника і жадібного сріблолюбця^{^[876]}:

Безрозсудним виявившись і лукавим заздрісником, злостивий Юда оцінює дар, достойний Бога, задля якого був відпущений борг гріхів, і торгує боголюбною благодаттю. Пощади душі наші, Христе Боже, і спаси нас!

«Що мені хочете дати, і я вам видам, як бажаєте, розшукуваного Христа?» – говорить, прийшовши до беззаконних начальників, Юда, що за золото відкинув зріднення з Христом. Пощади душі наші, Христе Боже, і спаси нас!

О сліпе твоє сріблолюбство, непримиренний! Через нього впав ти в забуття, що душі цілий світ не вартий, як був єси навчений; адже з відчаю сам на собі петлю затягнувши, задушився ти, зраднику. Пощади душі наші, Христе Боже, і спаси нас!

Поет св. Косма, висловлюючи своє обурення проти теменних гріхів заздрості, зради та сліпого сріблолюбства, завершує кожен тропар молитвою до Христа Бога, натхненною св. пророком Йоілом (2,17): «Пощади душі наші, Христе Боже, і спаси нас!»^{^[877]}.

Слідуючи хронології подій викладених у Євангеліях, автор канону спочатку зупиняється на події Юдиного несхвалення поведінки жінки, яка вилляла «миро прецінне» на «главу Владичню»^{^[878]}, трактуючи це як марнотратство грошей, які б можна було дати бідним. Євангелисти Матей (26,8-9) та Марко (14,4-5) не згадують імені особи, яка критикує «марнотратство», тоді як євангелист Іван (12,4-6) не лише ідентифікує осудника, а й вказує на злодійство як причину лицемірного обурення^{^[879]}. У кожному тропарі пісні 9 звучить докір Юді зраднику за його сріблолюбство [φιλαργυρία].

Перший тропар словами «злостивий Юда оцінює дар», мабуть, натякає на висловлене в Євангелії зіставлення, з однієї сторони, вельми високої ціни мира із щирого нарду (Мт. 26,7; Мк. 14,3; Ів. 12,3), яке сам Юда оцінює в триста динаріїв (Ів. 12,5), а з іншої сторони, тридцять срібняків (Мт. 26,15), за які зрадник «відкинув зріднення з Христом»^{^[880]}. Втім автор канону прямо вказує на безцінну вартість цього дару, «достойного Бога, задля якого був відпущений борг гріхів», та обурюється на «безрозсудного», який «торгує боголюбною благодаттю»^{^[881]}.

Другий тропар починається парафразою на слова Юди до первосвященників (Мт. 26,15): «Що мені хочете дати, і я вам видам, як бажаєте, розшукуваного Христа?»^{^[882]}. Цим підкреслюється вільна ініціатива Юди, і тому ще раз докоряється йому за любов до грошей: «за золото відкинув зріднення з Христом»^{^[883]}. Міркування про добровільну ініціативу зрадника могло б сформуватися у автора канону під впливом проповіді св. Івана Золотоустого Про зраду Юди:

«бо не будучи прикликаний первосвященниками, не будучи ані примушеним, ані присилуваним, але сам від себе з власної волі скоїв він підступність, і здійснив цей замисел, не маючи ніякого порадника до цього лукавства»^{^[884]}.

Св. Максим Ісповідник (+662) теж розмірковує про добровільність гріховного вибору Юди:

«постараємось, щоб своїми пристрастями не зрадити Слово, як Юда … а зрада – це умисний гріх у дії і прагнення до гріха»^{^[885]}.

Третій тропар, хоч починається докірливим вигуком «О сліпе твоє сріблолюбство!», означуючи Юду «непримиренним» [ἄσπονδος], тим не менш, тропар продовжується жалем за злощасну участь Юди, що забув спасенне вчення Христа про те, що цілий світ не має такої вартості, як душа (Мк. 8,36-37; Мт. 16,26):

«О сліпе твоє сріблолюбство, непримиренний! Через нього впав ти в забуття, що душі цілий світ не вартий, як був єси навчений»^{^[886]}.

Джерелом натхнення для цих міркувань тут могли послужити знову-таки проповіді св. Івана Золотоустого, виголошені у Страсний Четвер, Про зраду Юди:

«О безумство, а радше – сріблолюбство! Бо воно породило все це зло; ним зваблений, він зрадив Учителя. Оттаким є цей злий корінь. Важче, ніж демон, вводить захоплені душі в шаленство, вселяє в них забуття про все — і про себе, і про ближніх, і про закони природи, позбавляє всякого глузду і робить безумними. Поглянь бо, скільки [доброго] він вирвав із душі Юди: співтовариство (з Христом), приязнь, спільність трапези, чудеса, повчання, умовляння, наставляння — все це тоді сріблолюбство кинуло в забуття»^{^[887]};

«О, безумність, а радше – сріблолюбство! Бо все це зло сподіяло сріблолюбство, корінь зла, яке затьмарює наші душі та й самі закони природи, і позбавляє нас самого глузду, і не допускає пам’ятати ані про дружбу, ані про родинні зв’язки, ані про будь-що інше, але раз покалічивши наші очі розуму, таким чином змушує блукати у темряві. Щоб ти ясно зрозумів це, поглянь, скільки [доброго] тоді вирвало сріблолюбство із душі Юди. Співтовариство (з Христом), приязнь, спілкування, дивовижне повчання — все це кинуло в забуття сріблолюбство, яке проникло (в Юду)»^{^[888]}.

Спільним пунктом поміж св. Іваном Золотоустим та автором канону, св. Космою, тут є забуття [λήθη] Юдою того, що навчав божественний Учитель (Мк. 8,36-37; Мт. 16,26): «впав ти в забуття, що душі цілий світ не вартий, як був єси навчений»^{^[889]}.

У Золотоустого знаходимо й інші уривки, в яких зазначається, що Юда не отримав ніякої користі від вчення Ісуса:

«А Юда, оскільки був недбалим і легковажним, не скористав нічого від спілкування із Христом, але зостався зрадником, після багатьох напучень і наставлянь»^{^[890]};

«а оцей після незліченних чудес і знамень, після стількох наставлянь, після невимовного низходження Господа, упав на саме дно пекла»^{^[891]}.

Канонописець вважає за необхідне наголосити, що спонукою до самогубства Юди був відчай [ἀπόγνωσις]: «адже з відчаю сам на собі петлю затягнувши, задушився ти, зраднику»^{^[892]}. Християнське вчення завжди наполягало на тому, що «немає такого злодіяння, яке б не прощалося через покаяння»^{^[893]}. Каже св. Астерій Амасійський (+ між 400-431):

«Я ж вважаю, що й Юда Іскаріот, якщо б тільки не зробився сам для себе катом, вирішивши, що його гріх непростимий, та якщо б він, припавши на коліна, попросив би помилування, то не лишився би милосердя, що виливається на всю вселенну»^{^[894]}.

Переходячи до розгляду ірмосів, слід згадати, що зміст ірмоса завжди черпає із теми своєї біблійної пісні. Так ірмос 3 представляє поетично опрацьовану парафразу на перші два стихи старозавітної пісні Анни, матері пророка Самуїла (1 Сам. 2,1-2):

Ірмос 3: На скелі віри мене утвердивши, розширив єси уста мої на ворогів моїх, возвеселився бо дух мій у співі: «Нема святого, як Бог наш, і нема праведного понад Тебе, Господи!»^{^[895]}

Для порівняння наводимо відповідний уривок із біблійної пісні 1 Сам. 2,1-2:

«Утвердилося серце моє у Господі, піднісся ріг мій у Бозі моїм, розширилися уста мої на ворогів моїх: звеселилась я спасінням Твоїм! Бо нема святого, як Господь, і нема праведного, як Бог наш, і нема святого, крім Тебе»^{^[896]}.

Проте, як бачимо, деякі пункти старозавітної пісні не лише перефразовані, а й модифіковані, мабуть, не лише з поетичних, але й з ідеологічних міркувань. Тоді як у біблійній пісні серце Анни утверджене в Господі, її голова піднесена до Бога, бо вона радіє спасінню від нещастя безпліддя, у трипіснці Страсної Середи йдеться про стійкість у вірі та про радість за можливість співом прославляти Господа: «На скелі віри мене утвердивши … возвеселився бо дух мій у співі»^{^[897]}. Ці тези, вставлені св. Космою в перефразований біблійний текст 1 Сам. 2,1-2, ймовірно, можна пояснити, виходячи з історико-політичного контексту, в якому жив автор. Справді, необхідно було молитись про стійкість у вірі у несприятливій для християн ситуації, спричиненій політикою халіфа Дамаску Аль-Валіда (705-715) та його наступників^{^[898]}. Св. Косма Сладкопівець вдячний Богові, що стоїть «на скелі» християнської віри і висловлює радість, що може співом славити Бога. Вираз «розширив єси уста мої на ворогів моїх»^{^[899]}, ймовірно, міг стосуватися не лише духовних ворогів^{^[900]}, а й релігійних опонентів, з якими в той час велися богословські дебати^{^[901]}. З іншого боку, уста сладкопівця «розширені», щоб співати священні гимни, складені ним на хвалу Богові^{^[902]}.

Вираз «на скелі віри» [τῆς πίστεως ἐν πέτρᾳ] міг бути натхнений або Псалмом 60,3:

«Від кінців землі до Тебе взиваю у розпачі серця мого: щоб на скелю возніс Ти мене» [ἐν πέτρᾳ ὕψωσάς με]^{^[903]},

або ж 1 Сам. 2,2 за масоретським текстом: «немає скелі, як Бог наш»^{^[904]}.

Заключний приспів (ефімній) в ірмосі 3 «і нема праведного понад Тебе, Господи!»^{^[905]} звернений до Бога загально, тоді як у тропарях ефімній «і нема святого понад Тебе, Господи!»^{^[906]}, підсилений словами «Ти єси Бог наш»^{^[907]}, звернений до Христа: «Ти єси Бог наш, і нема святого понад Тебе, Господи!»^{^[908]}. Як уже зазначалося, у поемах св. Косми старозавітні звеличення Бога часто звернені до Христа; цим підкреслюється догма про Божество Сина Божого та його рівність з Отцем. У трипіснці Великої Середи (пісня 3) ця догма подається прямо та чітко: «… Христа, Якому співаємо: “Ти єси Бог наш, і нема святого понад Тебе, Господи!”»^{^[909]}.

Ірмос 8 представляє поетичну розробку на основі біблійної розповіді у книзі пророка Даниїла (3) про непохитність у вірі трьох отроків у Вавилоні, незважаючи на те, що цар Навуходоносор «повелів розпалити піч усемеро більше, ніж її звичайно розпалювано» (Дан. 3,19)^{^[910]}:

Посилив тиран своє веління, тож семикратно розпалили колись піч, у якій отроки, наказ царя зневаживши, не опалилися, але взивали: «Всі діла Господні, Господа оспівуйте і превозносіте по всі віки!»^{^[911]}

А ірмос 9, традиційно присвячений Пресвятій Богородиці, закликає величати «Непорочну і Пречисту Матір Еммануїлову», приносячи через Неї молитву Христу Богу:

Душами чистими і нескверними устами, прийдіте, возвеличмо Непорочну і Пречисту Матір Еммануїлову, через Неї приносячи Народженому з Неї молитву: «Пощади душі наші, Христе Боже, і спаси нас!»^{^[912]}

Богородиця зветься «Матір’ю Еммануїла» [Μητέρα τοῦ Ἐμμανουὴλ], посилаючись на старозавітні тексти так званого циклу Еммануїла (Іс. 7,10-17; 9,1-6; 11,1-9), укладені наприкінці 8 ст. до Христа. Сам Бог діє в людській історії, даючи знак: Діва народжує Еммануїла, що значить «З нами Бог» (Іс. 7,14). Цей ідеальний Цар відкриває еру райського щастя. Здійснення цієї обітниці – у дівственному непорочному зачатті Ісуса Христа (Мт. 1,22 і далі)^{^[913]}.

У трипіснці Богородиця прославляється як «Непорочна і Пречиста» [ἀκηλίδωτος καὶ ὑπέραγνος]; ці терміни свідчать, яким було церковне вчення про Діву Марію у час написання канону, у 8 ст. Саме тоді, у 8 ст., на християнському Сході зародилося літургійне свято, яке відзначалося 8 грудня, і яке у 9 ст. перейшло на Захід під назвою Зачаття Блаженної Марії [De conceptione Beatae Mariae]. У цю епоху лише непрямо говорилося про те, що пізніше буде названо Непорочним Зачаттям^{^[914]}.

Богословський термін «непорочна» [ἀκηλίδωτος] стосовно Діви Марії зустрічається у трактаті 7 ст. «Про Пресвяту Тройцю» [De Sancta Trinitate], приписуваному св. Кирилу Олександрійському (+444):

«Бо зостається Вона Дівою і після народження, як була і перед народженням, і перед зачаттям, а також впродовж усього життя Вона – Приснодіва пречиста і непорочна [ἀκηλίδωτος]»^{^[915]}.

Однак, вчення про непорочність Діви, хоч виражене іншими термінами, зустрічаємо в Отців і значно раніше. Так св. Єфрем Сирійський (+373) у одному із своїх гимнів до Христа виголошує:

«Воістину, тільки Ти і Твоя Мати – абсолютно прекрасні в усіх відношеннях; бо немає в Тобі, Господи, вади, ані немає ніякої плями у Твоєї Матері»^{^[916]}.

Молитви-благання, які підносимо до Христа через Богородицю, у каноні виражені терміном «πρεσβεία» (досл.: посольство, посередництво, клопотання, заступництво); цей термін зустрічається уже в проповідях 5 ст., зокрема у Євсевія Олександрійського:

«… за заступництвом [πρεσβεία] Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, світловидних ангелів і всіх святих»^{^[917]}.

Автор канону, св. Косма, запрошує нас величати «Непорочну і Пречисту» Діву Марію «душами чистими і нескверними устами»^{^[918]}. Гармонійно примикаючи до аскетичної традиції Отців, Сладкопівець подає тут моральне повчання, щоб ми відвертали ум від помислів гріховних і мали серце чисте від усякого гріха. Цей духовно-аскетичний напрям вказується вже в Духовних проповідях св. Макарія:

«Є ж такі, які кажуть, що Господь вимагає від людей лише явних плодів, а таємне звершує сам Бог. Та не так воно є на ділі; але подібно як убезпечуємо себе назовні, так ми зобов’язані змагатись та боротись і в помислах. Бо вимагає від тебе Господь, щоб сам на себе ти був сердитим, і вів боротьбу з умом своїм, і щоб ані не давав згоди, ані не любувався помислами порочними»^{^[919]}.

Подібно підсумовує св. Григорій Богослов (+390): «І тому слід очистити себе спершу, відтак з Чистим бесідувати»^{^[920]}. Так само навчав св. Максим Ісповідник (+662):

«Тоді ум відпадає від близькості до Бога, коли він стає співбесідником із лукавими чи нечистими помислами»^{^[921]}.

Отож, Трипіснець на Страсну Середу, величне поетичне творіння з глибоким богословським змістом, за допомогою таких поетичних прийомів, як концептуальні антитези, драматичні протиставлення, інтенсивні контрасти, осмислює події, що відбувалися напередодні Пасхи: засудження на смерть нашого Ізбавителя синедріоном беззаконних (пісня 3), відкуплення благорозумної жінки, яка вилляла миро прецінне на Божественну главу Христову (пісня 8), сліпе сріблолюбство, зрада і злощасна кончина Юди (пісня 9)^{^[922]}.

3.4. Великий Четвер: Сам Себе, як суща Пасха, переджертвував

Слідуючи за структурою Євангелія від Матея, канон Великого Четверга поетично оповідає про Тайну Вечерю Господню (Мт. 26,17-29), яка в синоптичних Євангеліях є пасхальною вечерею. Зокрема, висвітлюється тема встановлення Євхаристії (Мт. 26,26-29), описується епізод умивання ніг апостолам (Ів. 13,4-15) та розкривається Христове оповіщення про назріваючу зраду Юди (Мт. 26,20-25)^{^[923]}. На основі величної та богословсько багатої біблійної промови Премудрості, яка запрошує на бенкет (Прип. 9,1-6) св. Косма Сладкопівець дивовижно у пісні 1 розпочинає мову про Євхаристію. Це один із старозавітних текстів про Премудрість, який святі Отці тлумачили у світлі Євхаристії на Тайній Вечері. Слідуючи святоотцівській традиції св. Косма виголошує:

«душепоживну трапезу готує Суща Премудрість Божа і чашу безсмертя розчиняє вірним»^{^[924]}.

У першому тропарі канону Премудрість Божа [Σοφία τοῦ Θεοῦ] виступає у всій повноті Божих досконалостей. Вона – Причина всього [πανταιτία], Подателька життя [παρεκτικὴ ζωῆς], безмежна-нескінченна [ἄπειρος]. Посідаючи Божу природу (пор. Прип. 8,22-26), Божа Премудрість ототожнюється із Христом Божим Словом:

Всього Причина і життя Подателька, безмежна Премудрість Божа збудувала дім Собі від Чистої Матері, що не пізнала мужа; у храм бо тілесний зодягнувшися, славно прославився Христос, Бог наш!^{^[925]}

Як бачимо, автор Канону подає прямо і безпосередньо традиційне біблійне (1 Кор. 1,24) церковне вчення про Христа Божу Премудрість:

« … Премудрість Божа збудувала дім Собі від Чистої Матері, що не пізнала мужа; у храм бо тілесний зодягнувшися … Христос, Бог наш!»^{^[926]}.

Св. Косма тут примикає до екзегези св. Григорія Нісського (+≈395):

«Отож, ми твердимо, що Соломон перед тим сказавши “Премудрість собі будинок збудувала” (Прип. 9,1), цими словами вказує на утворення плоті Господньої. Бо не в чужій оселі оселилася істинна Премудрість, але сама собі із дівичого тіла спорудила оселю. А тут Соломон означує, що Слово з’єднано з обох, з будинку та з Премудрості, яка будинок збудувала, тобто з людської [природи] та з Божества змішаного з людською природою»^{^[927]}.

Очевидними є спільні моменти поміж св. Григорієм Нісським та св. Космою, автором канону, в екзегетичному тлумаченні старозавітного уривку Прип. 9,1. Перш за все, під домом, який збудувала собі Премудрість, обоє екзегетів розуміють плоть Господню. Св. Григорій висловлюється фразою «утворення плоті Господньої» [τὴν τῆς σαρκὸς τοῦ κυρίου κατασκευὴν], примикаючи за змістом до Прологу Євангелія від св. Івана, 1,14: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами»^{^[928]}. Подібно і св. Косма говорить: «Премудрість Божа збудувала дім Собі … у храм бо тілесний зодягнувшися»^{^[929]} – у зв’язку з уривком з Євангелія від Івана 2,21: «Він говорив про храм свого тіла»^{^[930]}. Другою спільною рисою поміж св. Григорієм Нісським та св. Космою Маюмським є та сама маріологія. Св. Григорій навчає, що Премудрість «сама собі із дівичого тіла спорудила оселю» [ἡ Σοφία … ἑαυτῇ τὸ οἰκητήριον ἐκ τοῦ παρθενικοῦ σώματος ἐδομήσατο]. Св. Косма висловлюється образно: «Премудрість Божа збудувала дім Собі від Чистої Матері, що не пізнала мужа»^{^[931]}, використовуючи епітет «неіскусомужная» (що не пізнала мужа) [ἀπείρανδρος], раніш уживаний уже церковними поетами, зокрема св. Романом Сладкопівцем (+ після 555) та Софронієм Єрусалимським (+638). Так св. Роман у Кондаку на Різдво Христове (2) оспівує Богородицю:

«Споглядай дивовижне! Дивись, Неіскусомужная через Народженого [з Неї] зціляє [нашу гріховну] рану»^{^[932]}.

А св. Софроній у своїй проповіді на Благовіщення проголошує:

«Що ж посланий блаженний Ангел мовить до Діви неіскосомужної?»^{^[933]}.

Щождо самого вчення про храм, який прийняла Пресвята Діва Богородиця, то його знаходимо уже у т. зв. Символі поєднання поміж Олександрійською та Антіохійською церквами у 433 р.:

«… і від цього зачаття [Бог Слово] з’єднав Собі прийнятий від Неї [Богородиці] храм»^{^[934]}.

Другий тропар пісні 1 богословським терміном «μυσταγωγέω» (вводити в тайну) впроваджує нас у сакраментальний простір таїнства Пресвятої Євхаристії:

Вводячи в тайну [μυσταγωγοῦσα] Своїх друзів, душепоживну трапезу готує Суща Премудрість Божа і чашу безсмертя розчиняє вірним. Приступімо благочесно і закличмо: славно прославився Христос Бог наш!^{^[935]}

У християнському вжитку цей термін може мати головно два значення: утаємничувати, як, наприклад, у Климента Олександрійського (+≈215), та здійснювати священні обряди, як, наприклад, у св. Кирила Олександрійського (+444). Так, Климент каже:

«А також, зрозуміло, [чому] Авраам бачить [місце, що призначив йому Бог], “здалека” (Бт. 22,3-4), адже він перебував у [земному] бутті і ангелом був утаємничений у неприпинне [буття]»^{^[936]}.

У коментарі на Євангеліє від Луки св. Кирило вживає богословський термін «μυσταγωγέω» у значенні здійснювати священні обряди, застосовуючи його до старозавітного левитського священства:

«Закон Мойсеєм [даний], приписав до священних занять приступати лише тим, що по крові [із роду] Леві; вони упоряджали в Божому храмі, їм дано здійснювати священні обряди [μυσταγωγεῖν], і владування над священними обійстями»^{^[937]}.

У другому тропарі пісні 1 канону Великого Четверга ці два значення дієслова «μυσταγωγέω» до певної міри поєднуються. Цей термін спочатку виступає у першому значенні утаємничувати: «Вводячи в тайну Своїх друзів …», проте з контексту зрозуміло, що тут мається на увазі Таїнство Пресвятої Євхаристії, засноване на Тайній Вечері, яке св. Косма оспівує через екзегезу біблійного уривку Прип. 9,2 у євхаристійному ключі: «… душепоживну трапезу готує Суща Премудрість Божа і чашу безсмертя розчиняє вірним»^{^[938]}. Більше того поетичний вираз «чаша безсмертя вірним» [ἀμβροσίας κρατῆρα πιστοῖς] вказує на Пресвяту Євхаристію як на есхатологічне Таїнство: причастя Христове є запорукою життя вічного у воскресінні, оскільки в Євхаристії християнин бере участь у житті самого Бога: «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Ів. 6,54)^{^[939]}. Підкреслюючи незміренне спасенне значення Пресвятої Євхаристії, «трапезу», яку «готує Суща Премудрість Божа» автор канону означує прикметником «душепоживна» [ψυχοτρόφος] – та, яка живить душу^{^[940]}, що може натякати на уривок із бесіди На начало книги Приповідок св. Василія Великого (+379) про пожиточність трапези Премудрості (Прип. 9,2):

«Відтак вказуючи на її (Мудрості) загальнокорисність, і що пожиток від неї поширюється рівно на всіх … а під чашею розуміє він (Соломон) загальне і всенародне причастя благ»^{^[941]}.

Останній тропар пісні 1 канону на Страсний Четвер представляє екзегезу на уривок із книги Приповідок «Премудрість послала своїх слуг, скликаючи високомовною проповіддю над чашею, мовлячи: Ходіте, мій хліб їжте, і вино, що я приготувала, пийте» (Прип. 9,3.5 за LXX), що теж тлумачиться у євхаристійному ключі:

Прислухаймося, всі вірні, до нествореної і вродженої Премудрости Божої, що скликає високомовною проповіддю; Вона бо взиває: «Вкусіте, і спізнавши, що Благий я, воскликніте: славно прославився Христос Бог наш!»^{^[942]}

Канонописець, основуючись на біблійному виразі «скликаючи високомовною проповіддю» [συγκαλούσα μετὰ ὑψηλοῦ κηρύγματος] (Прип. 9,3), модифікуючи його з поетичних міркувань на «скликає високомовною проповіддю» [συγκαλουμένης ὑψηλῷ κηρύγματι], закликає всіх вірних: «Прислухаймося, всі вірні, до нествореної і вродженої Премудрости Божої»^{^[943]}. Тут Христос-Премудрість запрошує закликом із Псалма 33,9 «Скуштуйте і спізнайте, що благий Господь» [γεύσασθε καὶ ἴδετε ὅτι χρηστὸς ὁ Κύριος], що вже у 4 ст., за свідченням св. Кирила Єрусалимського, співався під час Божественної Літургії, як піснеспів-запрошення до св. Причастя (причастен – κοινωνικὸν):

«Після того ви чуєте співця, який божественним піснеспівом вас закликає до причастя святих Таїн і який виголошує: Скуштуйте і спізнайте, що благий Господь (Пс. 33,9)»^{^[944]}.

Св. Косма модифікує ідею Псалма 33,9 у христологічному напрямку. Христос-Премудрість проголошує: «Вкусіте, і спізнавши, що Благий я …»^{^[945]}.

Звертаючись до христології Премудрості, св. Косма Сладкопівець означує Премудрість «нествореною» [ἄκτιστος] і «вродженою» [ἔμφυτος], що вказує на те, що вона – Божої природи і належить до Божої сфери нествореного^{^[946]}. Власне, біблійний уривок «Господь створив мене» [Κύριος ἔκτισέν με] (Прип. 8,22) аріяни використовували на підтвердження свого єретичного вчення про створену природу Слова^{^[947]}. Позицію Нікейського Собору (325) про Сина Божого «родженого не сотвореного» [γεννηθέντα οὐ ποιηθέντα]^{^[948]} рішуче відстоювали каппадокійські Отці. Зокрема, св. Василій Великий (+379) та св. Григорій Нісський (+≈395) запропонували звернутися до оригінального єврейського тексту, у якому дієслово «qānâ» має значення «набувати», у цьому випадку «набувати шляхом народження». Так св. Василій пояснює:

«Тим часом не полишимо поза увагою те, що інші перекладачі, які більш відповідно осягли значення єврейської [мови], переклали “набув мене” [ἐκτήσατό με] замість “створив” [ἔκτισεν]. Саме це буде найбільшою перешкодою для аріян проти їхнього богохульного тлумачення Слова як створіння»^{^[949]}.

Також св. Григорій підтверджує:

«і [аріяни] не зможуть доказати, що зміст сказаного за єврейським писанням веде до такого [ними бажаного] значення, оскільки інші перекладачі переклали “набув” [ἐκτήσατο] та “встановив” [κατέστησεν] замість “створив” [ἔκτισεν]»^{^[950]}.

Св. Косма Сладкопівець у каноні, очевидно, відстоює православне вчення про Божу Премудрість, Боже Слово від Отця роджене, не сотворене: «Прислухаймося, всі вірні, до нествореної і вродженої Премудрости Божої»^{^[951]}.

Пісня 3 Великого Четверга переходить із екзегези промови Премудрості, яка запрошує на бенкет (Прип. 9,1-6), до подій на Тайній Вечері; зокрема оспівується встановлення Євхаристії (Мт. 26,26-29) та Христове оповіщення про назріваючу зраду Юди (Мт. 26,20-25)^{^[952]}.

Ірмос 3: Господь усього і Звершитель Бог, зубожівши, з Собою, Безстрасний, творіння з’єднав, і тим, за кого мав умерти, Сам Себе, як суща Пасха, переджертвував, взиваючи: «Їжте Тіло моє і у вірі утвердіться!»

Ізбавительною для всього смертного роду, Твоєю чашею, Благий, напоїв єси Твоїх учнів, наповнивши її веселістю; Ти бо Сам Себе священнодієш, взиваючи: «Пийте Кров мою і у вірі утвердіться!»

«Безумний муж, – той, котрий між вами зрадник», – рідним Тобі учням провістив єси, Беззлобний, – «зроду не пізнає сього і, як безтямний, зроду не втямить; однак ви в мені перебувайте – і у вірі утвердитеся!»^{^[953]}

Як бачимо, кожна строфа подає євхаристійні слова Ісуса: «Їжте Тіло моє» [φάγετε τὸ σῶμά μου] (ірмос), «Пийте Кров мою» [πίετε τὸ αἷμά μου] (тропар 1), «в мені перебувайте» [ἐν ἐμοὶ μείνατε] (тропар 2). Заклик «в мені перебувайте» (Ів. 15,4) відсилає до промови Ісуса на Тайній Вечері «Я – виноградина правдива» у Євангелії від Івана (15,1-11)^{^[954]}. Оскільки пісня 3 канону основується на біблійній пісні Анни, матері Самуїла (1 Сам. 2,1-10), кінцевий приспів кожної строфи (ефімній) «і у вірі утвердіться!» [καὶ πίστει στερεωθήσεσθε], взявши поштовх від дієслова «утверджувати» [στερεόω] (1 Сам. 2,1), закликає вірних бути твердими у християнській вірі, незважаючи на несприятливі для християн політичні обставини в епоху, коли був укладений цей канон^{^[955]}.

Натхненний христологічною антитезою таїнственного низходження [κατάβασις] у св. Павла «Господь наш Ісус Христос, що задля вас став бідним, бувши багатим» (2 Кор. 8,9), св. Косма Сладкопівець створює чудовий піснеспів, повен глибокого богословського змісту:

«Господь усього і Звершитель Бог, зубожівши, з Собою, Безстрасний, творіння з’єднав …»^{^[956]}.

Водночас ірмос 3 покликається на христологічний гимн у Посланні до Филип’ян (2,5-11), оскільки вислів 2 Кор. 8,9 – це короткий підсумок вчення про спосіб і значення відкуплення, що у Фил. 2,5-11. Христос – багатий, оскільки Син Божий, рівний Отцю, і оскільки «у ньому враз із людською природою живе вся повнота Божества» (Кол. 2,9). Та прийняв Він на себе людську природу – ставши таким чином частиною цього світу слабкості і смерті – щоб ті, хто вірять у Нього, «його вбожеством розбагатіли» (2 Кор. 8,9), щоб могли збагатитися багатствами, які перевищують усі багатства землі^{^[957]}. Щоб оспівати це надзвичайне низходження [κατάβασις], яке має на увазі Боже передіснування Сина та Його добровільне умалення-упокорення, автор канону використовує концептуальні антитези:

«Звершитель (Творець) Бог з Собою творіння з’єднав» [Κτίστης Θεὸς – τὸ κτιστὸν … σεαυτῷ ἥνωσας], «Господь усього зубожівши» [Κύριος ὢν πάντων … πτωχεύσας], «зубожівши, Безстрасний … мав умерти» [ὁ ἀπαθὴς πτωχεύσας … ἔμελλες θανεῖν]^{^[958]}.

Окрім того, св. Косма вставляє у цей ірмос христологію св. Павла Христос-Пасха. Натхненний виразом «Пасха наша, Христос, принесений у жертву» [τὸ πάσχα ἡμῶν ἐτύθη Χριστός] (1 Кор. 5,7), поет проголошує: «тим, за кого мав умерти, Сам Себе, як суща Пасха, переджертвував»^{^[959]}. Св. апостол Павло навчає про смерть Христа як жертву, яку Він витерпів за людство. Саме на таке розуміння жертви покликається цей біблійний уривок 1 Кор. 5,7: Христос як пасхальний агнець^{^[960]}. Церква перебуває у безперервному пасхальному торжестві, тому що Христос своєю смертю і воскресінням здійснив спасіння, прообразоване у книзі Виходу. Св. апостол Павло пояснює, що агнець, пожертвуваний і спожитий на пасхальній урочистій вечері, є прообразом викупної жертви Христа^{^[961]}. У святоотцівській традиції знаходимо чудове представлення цього уривку св. Павла 1 Кор. 5,7 у світлі здійснення старозавітних пророцтв у глибоко богословській поетичній проповіді св. Мелітона Сардійського (+≈180) Про Пасху:

«І багато ще й іншого багатьма пророками було провіщено про Таїнство Пасхи, яким є Христос, Якому слава навіки. Амінь»^{^[962]}.

Отож, бачимо, що автор канону у поетичній строфі зумів об’єднати глибокі христологічні концепції і представити їх у контексті встановлення Євхаристії на Тайній Вечері, тобто Пасхальної Вечері.

Перший тропар пісні 3 св. Косма починає, мабуть, під натхненням однієї з Догматичних поем [Carmina dogmatica] св. Григорія Богослова (+390):

«Бо і моєю, вважаю ту кров, що пролив Христос мій Бог – ізбавління [ῥύσιον] первородних недуг, світу відкуплення»^{^[963]}.

Услід за св. Григорієм св. Косма Сладкопівець означує чашу Крові Христової як «ізбавительну» [ῥύσιος], підкреслюючи значущість Євхаристії для спасіння людства:

«Ізбавительною [ῥύσιον] для всього смертного роду, Твоєю чашею, Благий, напоїв єси Твоїх учнів, наповнивши її веселістю»^{^[964]}.

А далі цей тропар продовжується представленням образу Христа Первосвященика і водночас вічної жертви: «Ти бо Сам Себе священнодієш»^{^[965]}. Послання до Євреїв говорить про Ісуса як досконалого Первосвященика:

«Якраз і годилося, щоб ми мали такого первосвященика непорочного, відлученого від грішників і вищого за небеса, який не має потреби, як архиереї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо він зробив це раз, принісши себе самого в жертву» (Євр. 7,26-27)^{^[966]}.

Тут ясне посилання на пісню Страждаючого Слуги в книзі пророка Ісаї: «Якщо він принесе своє життя в покуту» (Іс. 53,10)^{^[967]}. Ця євхаристійна христологія також є частиною Божественної Літургії св. Івана Золотоустого:

«Ти бо є Той, Хто приносить і Кого приносять, і Хто приймає і Кого роздають, Христе Боже наш …»^{^[968]}.

Другий тропар пісні 3 зі скорботою згадує Христове оповіщення про назріваючу зраду (Мт. 26,20-25) у світлі Псалма 91,7 (Муж безумний не пізнає, і нерозумний не зрозуміє їх)^{^[969]}, натякаючи, що зрадник Юда не тямить спасенного значення таїнства Євхаристії: «Безумний муж, – той, котрий між вами зрадник … зроду не пізнає сього і, як безтямний, зроду не втямить»^{^[970]}.

Тропарі пісні 4 продовжують тему Пресвятої Євхаристії, далі згадуючи висловлювання Ісуса Христа під час Тайної вечері:

Йдучи на страсті, що всім Адамовим нащадкам пролили безстрастя, Христе, мовив єси Твоїм друзям: «З вами запрагнув я сієї Пасхи причаститися; мене бо, єдинородного, послав Отець у світ умилостивленням».

Причащаючись чаші, учням промовив єси, Безсмертний: «Плоду виноградного більше не питиму в сьому житті з вами; мене бо, єдинородного, послав Отець у світ умилостивленням».

«Пиття нове понад усяке слово, говорю я, питиму в Царстві моїм, – сказав єси, Христе, друзям, – коли як Бог із богами буду там з вами; мене бо, єдинородного, послав Отець у світ умилостивленням»^{^[971]}.

За Євангелієм від Матея, одразу після встановлення Євхаристії (Мт. 26,26-28) Христос мовив: «Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого» (Мт. 26,29). Автор канону доповнює це висловлювання Ісуса за Євангелієм від Луки: «Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві» (Лк. 22,15-16).

Цей вислів Ісуса, поетично розбитий на три думки, ліг в основу трьох тропарів пісні 4. У першому тропарі Христос промовляє до друзів (пор. Ів. 15,15) своїх, тобто до апостолів, на пасхальній євхаристійній вечері щодо Пресвятого Тіла: «З вами запрагнув я сієї Пасхи причаститися»^{^[972]} (пор. Лк. 22,15)^{^[973]}. Другий тропар подає першу частину висловлювання Христа у Євангелії від Матея (26,29а), де йдеться про Пресвяту Кров Господню: «Плоду виноградного більше не питиму в сьому житті з вами»^{^[974]}. У третьому тропарі завершується вислів Ісуса з Євангелія від Матея (26,29б), збагачуючи його прямим посиланням на Псалом 81,1 («Бог став у соборі богів, посеред богів …»^{^[975]}): «Пиття нове понад усяке слово, говорю я, питиму в Царстві моїм, – сказав єси, Христе, друзям, – коли як Бог із богами буду там з вами»^{^[976]}.

У основі кінцевого приспіву (ефімнію) всіх строф пісні 4 лежить біблійний вираз вчення про Божу любов:

«Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через нього. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що він полюбив нас і послав Сина свого — примирення (ἱλασμός – досл. умилостивлення) за гріхи наші» (1 Ів. 4,9-10)^{^[977]}.

У ірмосі ці слова вкладено в уста пророка Авакума:

«Пророк – провидець тайни Твоєї невимовної, Христе, проголосив: “Приготував єси могутню любов у кріпості, Отче Щедрий: Єдинородного бо Сина, Благий, послав єси у світ умилостивленням [ἱλασμὸν]”»^{^[978]}.

У тропарях ці слова промовляє сам Христос: «мене бо, єдинородного, послав Отець у світ умилостивленням»^{^[979]}. Божа любов до людей виявляється через об’явлення Бога людині. Найвища подія, у якій Бог явив свою любов, – це послання у світ Сина Божого, Спасителя світу. Поняття «умилостивлення» (або «примирення») [ἱλασμός] часто є предметом роздумів як у Старому, так і в Новому Завіті. Значення цього терміну у Новому Завіті полягає у тому, що внаслідок смерті Христа був усунений гріх, відбулося примирення, спокута, умилостивлення; у смерті Христа Бог явив прощення наших гріхів, це вільний дар Божої любові та милосердя^{^[980]}. Тему безкорисливої Божої любові автор канону неодноразово підкреслює ще й тим, що Христос звертаючись до своїх учнів, називає їх друзями [φίλοι] відповідно до Євангелія від Івана: «Називаю вас друзями» [ὑμᾶς δὲ εἴρηκα φίλους]^{^[981]}.

Важливо зауважити, що вступні слова першого тропаря пісні 4 «Йдучи на страсті»^{^[982]} поміщають нас в історичний контекст спасенних подій і водночас підкреслюють свобідну добру волю воплоченого Слова на спасіння людства^{^[983]}.

«Страсті [πάθος], що всім Адамовим нащадкам пролили безстрастя [ἀπάθεια]»^{^[984]} – поняттєве і водночас філософсько-богословське протиставлення (антитеза) поміж «страсті – безстрастя» [πάθος – ἀπάθεια]. Тільки Бог є абсолютно безстрасний [ἀπαθής]; шлях християнина, за Григорієм Нісським (+≈395), полягає у відновленні первісної чистоти та краси Божого образу, закарбованого Богом у людській душі в момент створення^{^[985]}. Як навчає св. Іван Ліствичник (+603/650):

«Отож, істинно безпристрасним називається і є той, хто тіло своє зробив нетлінним, ум підніс вище усякого сотворіння, усі ж почуття підкорив уму, а душу свою поставив перед лицем Господнім, завжди простягаючись до Нього, навіть і понад свої сили»^{^[986]}.

У другому тропарі пісні 4 Христос іменується богословським титулом «Безсмертний» [ἀθάνατος]. Отці Церкви часто застосовують цю Божу прикмету, щоб підкреслити Божество Господа Ісуса Христа^{^[987]}. Ознака «безсмертний» є частиною відомого богослужбового гимну Трисвяте: «Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас», що був предметом гострих богословських дискусій поміж захисниками вчення Халкидонського Собору (451) та їх опонентами монофізитами в 5-6 ст. Монофізити застосовують цей гимн до Христа і додають вислів «що був розп’ятий за нас». Визнавці Халкидону відносять Трисвяте до Пресвятої Тройці; а, отже, вони дорікали опонентам за те, що вони вводять четверту особу в Тройцю та приписують страждання всій Тройці^{^[988]}.

Третій тропар пісні 4 оспівує блаженство апостолів у Царстві Христовім:

«Пиття нове понад усяке слово, говорю я, питиму в Царстві моїм, – сказав єси, Христе, друзям, – коли як Бог із богами буду там з вами»^{^[989]}.

Цей тропар, схоже, натхненний проповідями св. Григорія Богослова (+390):

«Світло і тамтешня світлість для тих, що тут очистилися, тоді як “праведні засяють, як сонце” (Мт. 13,43), і стане Бог посередині них, богів і царів, розподіляючи й розділяючи гідність тамтешнього блаженства»^{^[990]}.

Св. Григорій Богослов блаженний стан християн у Царстві Отця також описує у світлі Євхаристії, пояснюючи, що новий напій полягатиме у вченні, яке навчає Христос-Слово:

«Причастимося ж Пасхи, нині все ще як прообраз … а трохи згодом досконаліше і чистіше, коли Слово буде пити її з нами новою в Царстві Отця (Мт. 26,29), відкриваючи та навчаючи того, що нині представлене в деякій мірі. Бо новим є завжди те, що пізнається нині. В чому ж полягає це пиття і це споживання? Для нас у тому, щоб вчитися, а для Нього, щоб учити і повідомляти учням своїм слово. Бо їжею є учення і для того, хто живить»^{^[991]}.

Отож, св. Косма у третьому тропарі пісні 4 оспівує «пиття нове» у Царстві Христовому у світлі Євхаристії, дуже ймовірно, черпаючи поняття, викладені у проповідях св. Григорія Богослова^{^[992]}.

Епізод умивання ніг апостолам (Ів. 13,4-15) є темою пісень 5 і 6 канону Страсного Четверга:

Ірмос 5: Союзом любови єдналися Апостоли, Владиці всіх – Христові себе віддаючи, гожі ноги очищали, благовістуючи всім мир.

Здатна втримувати невтримну і високолетну у повітрі воду, приборкувати безодні і вгамовувати моря, Божа Премудрість воду в умивальницю вливає, і умиває ноги рабів Владика.

Являє учням образ смирення Владика: Хто у хмари зодягає небозвід, опоясується рушником і приклоняє коліна, щоб рабам омити ноги, – Той, у Чиїй руці дихання всіх сущих^{^[993]}.

Пісня 6, тропарі:

«Господом називаєте мене, о учні, і Вчителем; і достоту, ним я є з природи, – взивав єси, Спасе, – тому наслідуйте образ, який ви в мені побачили!»

«Скверни хто не має, той ніг омивати не потребує; і ви чисті, о учні, та не всі: ось бо один із вас свавільно безумствує»^{^[994]}.

Як бачимо ця євангельська подія передана в каноні навдивовижу чудовими поетичними зворотами:

«умиває ноги рабів Владика»^{^[995]}, «Хто у хмари зодягає небозвід, опоясується рушником»^{^[996]}, «приклоняє коліна, щоб рабам омити ноги, – Той, у Чиїй руці дихання всіх сущих»^{^[997]}, «Здатна втримувати невтримну і високолетну у повітрі воду, приборкувати безодні і вгамовувати моря, Божа Премудрість воду в умивальницю вливає»^{^[998]}, «Апостоли … гожі ноги очищали, благовістуючи всім мир (пор. Іс. 52,7)»^{^[999]}, «Скверни хто не має, той ніг омивати не потребує»^{^[1000]}.

Ірмос 5 впроваджує в тему «умивання ніг», звертаючись до святоотцівської екзегези на уривок із пророка Ісаї: «Які ж гарні на горах ноги його, хто несе добру новину, хто звістує мир» (Іс. 52,7)^{^[1001]}. Або ж, радше, тут йдеться про екзегезу на уривок із Послання св. апостола Павла до Римлян, який говорить саме про апостольську місію: «І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Написано ж: “Які гарні ноги тих, що благовістять добро!”» (Рим. 10,15)^{^[1002]}. Джерелами натхнення для ірмосу 5 могли послужити екзегетичні твори блаженного Теодорита Кирського (+≈466). Зокрема, у Коментарі на пророка Ісаю сказано:

«справді ж і достеменно стосується священних апостолів це пророцтво, адже їхні гожі ноги, що руки Владики омили і укріпили, щоб пробігти цілий світ, і передати благовісті Божого миру, і оповістити насолоду обіцяних благ»^{^[1003]}.

А у Тлумаченні Послання до Римлян блаж. Теодорит навчає:

«Наводить він (Апостол), отже, пророцтво Ісаї і мовить: “Які гарні ноги тих, що благовістять мир, тих, що благовістять благі [вісті]” (Іс. 52, 7). Бо й апостолам Господь велів, входячи в дім, казати: “Мир домові цьому!” (Лк. 10,5). Адже вони звіщали Боже примирення, а й благовістили насолоду благ. Ці ноги пророк називає гожими, оскільки прекрасний вони звершують біг, оскільки омиті руками Владики»^{^[1004]}.

У блаж. Теодорита йдеться про благовістування миру, що є рівнозначним благовістуванню Христа, відповідно до слів Апостола: «Христос — наш мир» (Еф. 2,14)^{^[1005]}. Роздуми про Христа-Мир знаходимо і у св. Кирила Олександрійського (+444):

«І якого вони просять миру, треба знати; або ж вони просять самого Христа, “бо Він — наш мир” (Еф. 2,14), за Писанням»^{^[1006]}.

Отож, уривок із пророка Ісаї «Які ж гарні … ноги … хто звістує мир» (Іс. 52,7) автор канону, у руслі біблійної та святоотцівської традиції, застосовує до апостолів. Щоб повніше зрозуміти розвиток екзегези цього біблійного уривку, слід розглянути святоотцівське тлумачення більш ранньої епохи, зокрема у св. Григорія Богослова (+390):

«Хто наміряється ступити на святу землю, що носить на собі сліди Божі, нехай роззує сандалі, як і Мойсей на горі (Вих. 3,5), щоб не внести чогось мертвого, ані чогось, що стоїть поміж Богом і людьми. А також, якщо учень якийсь посланий благовістувати [голосити Євангеліє], то з любов’ю до мудрості та без нічого зайвого йому слід іти, без зброї, без жезла, в лиш одному вбранні, та ще й босоніж (пор. Лк. 10,3-4), щоб видимі були гожі ноги тих, що благовістують мир та всяке інше благо (пор. Іс. 52,7)»^{^[1007]}.

У ірмосі 5 постає прегарний образ апостолів на Тайній Вечері, які «союзом любови єдналися, Владиці всіх – Христові себе віддаючи»^{^[1008]}, натхненний уривком із Послання св. апостола Павла до Колосян: «А над усе будьте в любові, що є зв’язок досконалости» (Кол. 3,14)^{^[1009]}. Ідея посвячення апостолів Христові може бути виведена із Євангелія від Матея: «Ось ми покинули все й пішли за тобою» (Мт. 19,27)^{^[1010]}.

А щоб знову згадати догму про Божество Другої Особи Пресвятої Тройці, Христос у цьому ірмосі 5 зветься «Владикою всіх»^{^[1011]}. Богословським титулом «Владика» [Δεσπότης] Христос іменується уже Новому Завіті: «… нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа» (Юди 1,4)^{^[1012]}, «… Владики, що відкупив їх» (2 Пет. 2,1)^{^[1013]}.

У першому тропарі пісні 5 продовжується тема про обмивання ніг апостолам, відповідно до Євангелія від Івана, 13,5: «Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний»^{^[1014]}. Також тут св. Косма Сладкопівець створює прекрасну концептуальну антитезу: «умиває ноги рабів Владика»^{^[1015]}. Велика поетична уява великого Сладкопівця одразу ж переносить нас у контекст другої промови Премудрості Божої у книзі Приповідок, у якій розповідається про присутність Премудрості під час створення світу:

«Як Він укріпляв небо, я там була; як Він рисував круг поверх безодні, як Він згущав угорі хмари, як установляв бездонні джерела, як призначав край морю, щоб води з його берегів не виступали, як закладав підвалини землі, — я була при Ньому, при роботі, я була Його втіхою щоденно, усміхалась перед Ним повсякчасно» (Прип. 8,27-30)^{^[1016]}.

Таким чином, Премудрість Божа, як Особа, постає як архітектор Бога при створенні світу^{^[1017]}. Цей біблійний образ надихнув автора канону до ще одного христологічного поняттєвого протиставлення:

«Здатна втримувати невтримну і високолетну у повітрі воду, приборкувати безодні і вгамовувати моря, Божа Премудрість воду в умивальницю вливає»^{^[1018]}.

Біблійні розповіді про потугу Бога-Творця, яка поширюється і на всі води світу, можна знайти у книгах Буття 1,6-10, Псалмів 103,6-9, 135,6, Йова 26,8; 38,8 і далі, Єремії 5,22^{^[1019]}. Слідуючи біблійній традиції, у каноні згадуються три місця, де у світі знаходиться стихія води: верхні води в повітрі, води в безоднях і води в морях^{^[1020]}. Св. Косма тут натхненно представляє невимовне низходження [κατάβασις] Слова Божого (пор. Фил. 2,6-11): Бог, Творець і Владика Вселенної, який своєю всемогутністю втримує невтримну воду у повітрі, приборкує безодні і вгамовує моря, схиляється, щоб влити воду в умивальницю, щоб умити ноги рабам^{^[1021]}.

У другому тропарі пісні 5 та у першому тропарі пісні 6 автор канону звертає увагу на причину, тобто, з якою метою Господь умиває ноги апостолам: щоб подати приклад смирення, як про це сказано у Євангелії від Івана:

«Тож коли вмив вам ноги я — Господь і Учитель, — то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив» (Ів. 13,14-15)^{^[1022]}.

Автор канону поетично підсумовує цей вражаючий біблійний епізод: «Являє учням образ смирення Владика»^{^[1023]}, «наслідуйте образ, який ви в мені побачили!»^{^[1024]}. Щось на зразок практичної інструкції, Христос пояснює значення свого жесту. Апостоли і всі християни не повинні обмежуватися лише участю в плодах діяльності Ісуса, вони також повинні наслідувати його дух. «Ви також повинні обмивати ноги один одному» (Ів. 13,14) – це обов’язок практикувати смирення, яке символізує цей жест^{^[1025]}.

Основуючись на уривку із Псалма 146,8 («Йому, що вкриває небо хмарами …»)^{^[1026]} св. Косма Сладкопівець творить одну з найкрасивіших з поетичної точки зору концептуальних антитез:

«Хто у хмари зодягає небозвід, опоясується рушником і приклоняє коліна, щоб рабам омити ноги»^{^[1027]}.

Цей прекрасний поетичний образ, швидше за все, натхненний однією з проповідей, приписуваних св. Іванові Золотоустому (+407):

«У той час можна було побачити викликаючу трепет подію. Навіщо встав і скинув верхню одіж Той, Хто одягається світлом, наче ризою (Пс. 103,2), і навіщо підперезався рушником? (Ів. 13,4). Тоді теж можна було побачити істинність слів Павла: “Він, існуючи в Божій природі … вигляд слуги прийняв” (Фил. 2,6-7). Підперезався рушником Той, Хто вкриває небо хмарами (Пс. 146,8), і налив води до умивальниці Той, Хто наповнив водами ріки, джерела й моря. Уяви собі: учень сидить, а Владика нахилився, дивлячись на [учня] коліно; Владика, перед яким схиляється [всяке] коліно на небі, на землі й під землею (Фил. 2,10). Смирення Спасителя загасило всяку гординю; ота лагідність загасила всяку чванливість»^{^[1028]}.

Завершується пісня 5 дуже сильним і богословсько глибоким христологічним ствердженням Божества Сина Божого: Христос Бог є «Той, у Чиїй руці дихання всіх сущих»^{^[1029]}.

Перший тропар пісні 6 представляє парафразу слів Ісуса Христа, сказаних одразу після умивання ніг апостолам (Ів. 13,13-15):

«Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є. Тож коли вмив вам ноги я — Господь і Учитель, — то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив»^{^[1030]}.

Слід зауважити, що автор канону підсилює твердження Ісуса «бо я є» [εἰμὶ γάρ] (Ів. 13,13); слідуючи традиційній церковній доктрині про Христа, цей вислів у каноні видозмінено на «і достоту, ним я є з природи» [καὶ γὰρ πέφυκα], тобто Христос є досконалим Господом і Вчителем [ὁ Κύριος καὶ ὁ διδάσκαλος] за своєю Божою природою:

«Господом називаєте мене, о учні, і Вчителем; і достоту, ним я є з природи, – взивав єси, Спасе, – тому наслідуйте образ, який ви в мені побачили!»^{^[1031]}.

А другий тропар пісні 6 представляє парафразу слів Ісуса Христа, сказаних у відповідь апостолу Петру: «Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг; увесь бо він чистий. І ви чисті, та — не всі» (Ів. 13,10)^{^[1032]}. Св. Косма у каноні старається ясніше розкрити останні слова «та — не всі», вказуючи із доріканням на зраду Юди:

«Скверни хто не має, той ніг омивати не потребує; і ви чисті, о учні, та не всі: ось бо один із вас свавільно безумствує»^{^[1033]}.

Діонісій Ареопагіт тлумачить ці біблійні слова, переносячи їх у літургійний контекст:

«Коли ж цей обряд звершено, за законом як сказано, ієрарх, ставши перед найсвятішими символами водою вмиває руки, разом із поважаним сонмом священників. Тож, як кажуть Словеса [Святого Письма], тому, хто обмитий, немає потреби нічого іншого вмивати, крім кінцівок (пор. Ів. 13,10), чи, отже, крайніх членів своїх; завдяки цьому очищенню кінцівок, він [священник] у всечистому стані богоподібності, пройшовши до [місця служителів] другого [рангу], благоподібно буде невловимим та вільним як цілковито подібний до Єдиного … Бо тим, що приступають до всесвятого священнодійства, належить очищати і крайні [найглибші] уяви душі і приступати до нього через уподібнення [до Бога] наскільки можливо»^{^[1034]}.

Поки блаженні одинадцять апостолів, живлені божественним словом, слідували за Словом, немов ягнята за Пастирем^{^[1035]}, злощасний Іскаріот ноги обмиті наготував на зраду^{^[1036]}, щоб видати на засуд Суддю^{^[1037]} – зрада Юди є центральною темою пісень 7-ї та 8-ї:

Пісня 7, тропарі:

Киваючи головою, Юда на продумане злодіяння зважувався, догідний час шукаючи, щоб видати на засуд Суддю, Який є всіх Господь і Бог отців наших.

«Один із вас», – взивав Христос до друзів, – «мене видасть»; вони ж, забувши радість, проймалися тривогою й печаллю: «Скажи, хто се», – говорячи, – «Боже отців наших?»

«Хто зо мною руку свою в полумисок зухвало вкладає, – ліпше було б йому врата життя ніколи не пройти!» – так явив, хто то був, Бог отців наших^{^[1038]}.

Пісня 8, тропарі:

Співтрапезники Слова на Сіоні, всеціло Йому віддані блаженні апостоли слідували за Ним, немов за Пастирем – ягнята; і з’єднавшись нерозлучно з Христом, божественним словом живлені, благодарно взивали: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»

Закон дружби свідомо зламавши, Іскаріот злощасний ноги обмиті наготував на зраду; і Твій ївши хліб – Тіло Божественне, підняв п’яту на Тебе, Христе, і не зумів візвати: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»

Приймав безсовісний Тіло, що гріх відпускає, і Божественну Кров, що за світ проливається, але ані пити її не соромився – продану за ціну, ні не погребував злочинством, і не зумів візвати: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»^{^[1039]}

У першому тропарі пісні 7 розповідається про Юду, який, згідно з Євангелієм від Матея, «шукав доброї нагоди, щоб Його видати» (Мт. 26,16)^{^[1040]}:

«Киваючи головою, Юда на продумане злодіяння зважувався, догідний час шукаючи, щоб видати на засуд Суддю»^{^[1041]}.

Концептуальна та поетична антитеза «щоб видати на засуд Суддю» [παραδοῦναι τὸν κριτὴν εἰς κατάκρισιν] сягає корінням біблійного вчення про Христа, який вдруге прийде як Суддя. Один з таких уривків знаходимо у Посланні до Тимотея, де Апостол згадує про друге пришестя Христа [παρουσία], коли Ісус прийде судити живих і мертвих, як тих, хто ще буде живий, так і раніш померлих: «… Христом Ісусом, який має судити живих і мертвих» (2 Тим. 4,1)^{^[1042]}.

А початкова фраза цього тропаря «Киваючи головою, Юда на продумане злодіяння зважувався»^{^[1043]}, можливо, натхнена уривком із книги Сираха «прикивне головою …» (Сирах 12,18), де знаходимо проникливі зауваження Бен Сираха про поведінку ворога, який вдає дружбу, намагаючись заподіяти шкоду^{^[1044]}. З іншої сторони, можна припустити вплив поетичного виразу з Одіссеї Гомера: «Киваючи головою, бо ж лихо передчував він у серці»^{^[1045]}.

Усі тропарі пісні 7 вкінці містять приспів-прославу Христа старозавітним найменуванням Бога: «Бог отців наших» [ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν] (Дан. 3,26; 3,52)^{^[1046]}, а тропар 1 ще додає христологічний титул «Господь» [Κύριος] – головне найменування Ісуса у посланнях св. Павла^{^[1047]}. Цей тропар таким чином стверджує Божество Христове: «Який є всіх Господь і Бог отців наших»^{^[1048]}.

Другий і третій тропарі пісні 7 представляють драматичний діалог між Христом і Його учнями, пройнятими «тривогою й печаллю»^{^[1049]}, Христос на Тайній Вечері сповіщає про зраду Юди за Євангелієм від Матея:

«І коли вони їли, Він промовив: “Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить”. Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи?”» (Мт. 26,21-22)^{^[1050]}.

У другому тропарі цей діалог починається: «”Один із вас”, – взивав Христос до друзів, – “мене видасть”; вони ж, забувши радість, проймалися тривогою й печаллю: “Скажи, хто се”, – говорячи …»^{^[1051]}. За Євангеліями Матея (26,20-25) і Марка (14,17-21) уже на початку трапези Ісус розкриває зраду одного зі своїх найближчих. Натомість у Євангелії від Луки (22,14-23) оповіщення про зраду слідує після слів Євхаристії. За Євангелієм від Івана (13,10-11; 18-19; 21-30) сповіщення про зраду – на початку вечері, але відразу після оголошення Юда виходить зі світлиці^{^[1052]}.

Третій тропар пісні 7 продовжує промову Ісуса, який розкриває зрадника за Євангелієм від Матея:

«Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить. Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» (Мт. 26,23-24)^{^[1053]}.

Тропар поетично передає цей вислів Христа:

«Хто зо мною руку свою в полумисок зухвало вкладає, – ліпше було б йому врата життя ніколи не пройти!»^{^[1054]}.

Відповідь Ісуса не вказує на зрадника прямо; засудження вчинку Юди є найсуворішим з усіх, що зустрічаються в Євангеліях; смерть Ісуса неминуча, «як написано» (Мт. 26,24), але не є неминучим те, що Його зрадить один з Його учнів^{^[1055]}. Ці слова Ісуса стають зрозумілішими у світлі тлумачення св. Івана Дамаскина (+749/750):

«Тому Бог все, що Він творить, творить добрим; кожний через особисте волевиявлення буває або добрим, або злим. Звідси виходить, якщо Господь і сказав: «Краще було б не народитися людині тій» (пор. Мт. 26,24; Мк. 14,21 і ін.), то Він говорив це, ганьблячи не Своє власне творіння, а те зло, яке виникло у Його творінні внаслідок його особистого волевиявлення і недбальства. Бо недбальство його особистої волі зробило для нього безкорисним благодіяння Творця»^{^[1056]}.

Перший тропар пісні 8 представляє нам дивовижний образ, присутній уже у стародавньому християнському мистецтві:

«Співтрапезники Слова на Сіоні, всеціло Йому віддані блаженні апостоли слідували за Ним, немов за Пастирем – ягнята; і з’єднавшись нерозлучно з Христом, божественним словом живлені …»^{^[1057]}.

Ісус Пастир і апостоли ягнята. Саркофаг (≈375-400 рр.)^{^[1058]}

Цей тропар, очевидно, покликається на біблійні уривки про Христа Доброго Пастиря та апостолів як овець, наприклад: «Я — добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе» (Ів. 10,11); «Я вас посилаю, як ягнят між вовки» (Лк. 10,3)^{^[1059]}. Про тісний союз апостолів із Христом цей тропар передає поетичним виразом: «з’єднавшись нерозлучно з Христом»^{^[1060]}, що натякає на знаний гимн св. Павла: «Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» (Рим. 8,35). Кінцевий приспів (ефімній), що походить з біблійної пісні (Дан. 3,57-72)^{^[1061]}, у тропарях пісні 8 звернений до Христа: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»^{^[1062]}. У першому тропарі цей приспів благодарно взивають [εὐχαρίστως ἐβόων] святі апостоли, а у другому і третьому тропарях зазначено, що злощасний Юда «не зумів візвати» [βοᾷν οὐ συνῆκε] ці слова прослави Господа Ісуса.

Другий і третій тропарі пісні 8 описують всю злобу гріха зради, що прямо суперечить закону дружби [νόμος φιλίας], про який не раз згадується у Святому Письмі, зокрема: «Любитимеш ближнього твого, як самого себе» (Лев. 19,18), «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15,13)^{^[1063]}. Беручи до уваги контекст обмивання ніг апостолам (Ів. 13,4-15) та Євхаристії (Мт. 26,26-29) під час Тайної Вечері, св. Косма Сладкопівець вказує на доброзичливість, яку Господь виявляє до Юди, та невдячність Іскаріота; таким чином виникають драматичні антитези:

«Іскаріот злощасний ноги обмиті наготував на зраду»^{^[1064]}, «Твій ївши хліб – Тіло Божественне, підняв п’яту на Тебе, Христе»^{^[1065]}, «Приймав безсовісний Тіло, що гріх відпускає, і Божественну Кров, що за світ проливається, але ані пити її не соромився – продану за ціну …»^{^[1066]}.

Другий тропар містить ясне посилання на Псалом 40,10: «Бо навіть чоловік мирний зо мною, на кого покладався я, хто їв хліби мої, підняв п’яту на мене»^{^[1067]}; у каноні ця фраза поетично перефразована: «Твій ївши хліб – Тіло Божественне, підняв п’яту на Тебе, Христе»^{^[1068]}. А третій тропар, розповідаючи про Юду, який «Божественну Кров, що за світ проливається … пити її не соромився – продану за ціну»^{^[1069]}, натякає на уривок із Євангелія від Матея 27,6: «Первосвященики ж взяли ті гроші й кажуть: “Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови”»^{^[1070]}. Натомість наступний вираз «не погребував злочинством» [οὐ κακίᾳ προσώχθισε]^{^[1071]} покликається на Псалом 35,5: «Беззаконня замишляв він на постелі своїй, ступав на кожну путь недобру, а зла не цурався» [τῇ δὲ κακίᾳ οὐ προσώχθισεν]^{^[1072]}. Про участь Юди в обмиванні ніг та в Євхаристії згадує св. Іван Золотоустий (+407) у своїх проповідях, виголошених саме у Великий Четвер:

«Поглянь, отже, скільки зробив Господь, щоб прихилити його до Себе і спасти … умив його ноги разом з іншими (учнями), теж зробив його учасником Трапези серед зібраних»^{^[1073]},

«І Юда був присутній, коли це говорив Христос. “Це є Тіло”, яке ти, Юдо, продав за тридцять срібняків. “Це є Кров”, про яку ти недавно склав безсоромну угоду з невдячними фарисеями. О, людинолюбство Христове! О, божевілля, о, шаленство Юди! Цей продав Його за тридцять динарів, а Христос і після того не відмовився б цю продану Кров Свою віддати тому, хто продав, “на відпущення гріхів”, якби тільки він захотів. Адже й Юда був присутній і брав участь у священній трапезі. Христос і ноги йому вмив разом з іншими учнями, й у священній Трапезі він брав участь»^{^[1074]}.

Ірмос 9 звертається до вірних, запрошуючи їх на горне місце [ἐν ὑπερῴῳ τόπῳ] насолодитися безсмертної Трапези [ἀθανάτου τραπέζης … ἀπολαύσωμεν], тобто Пресвятої Євхаристії, як сказано у Євангелія від Івана 6,54: «Хто Тіло моє їсть і Кров мою п’є, той живе життям вічним»^{^[1075]}:

Ірмос 9: Гостинністю Владики і безсмертною Трапезою на горньому місці з високими мислями, нумо, вірні, насолодімося, найвищого слова навчившись від Слова, Яке величаємо^{^[1076]}.

Св. Кирило Олександрійський (+444), коментуючи цей уривок із Євангелія від Івана 6,54, навчає, що Господь через причастя свого Тіла вкладає в нас безсмертя:

«Господь наш Ісус Христос через Тіло своє заховує у нас життя і вкладає безсмертя, мовби якесь насіння, яке усуває в нас усе тління»^{^[1077]}.

Вираз «на горньому місці» [ἐν ὑπερῴῳ τόπῳ] покликається на уривок із Євангелія від Марка, де йдеться про приготування світлиці, у якій Христос із учнями споживатиме Пасху:

«І він вам покаже світлицю [ἀνάγαιον – досл. приміщення на верхньому поверсі, горницю] велику, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам» (Мк. 14,15)^{^[1078]}.

А сам термін «ὑπερῷον» [горниця, приміщення на верхньому поверсі] нагадує про події після Вознесіння, коли апостоли «увійшовши (в місто), зійшли на горницю [εἰς τὸ ὑπερῷον], де вони перебували» (Ді. 1,13)^{^[1079]}. Отож, вірні запрошуються насолодитися «гостинністю Владики» [ξενίας δεσποτικῆς], який закликає нас до Євхаристії: «Беріть, їжте: це моє Тіло … Пийте з неї всі, бо це Кров моя» (Мт. 26,26-28)^{^[1080]}.

У ірмосі 9 спостерігаємо використання риторичного прийому підсилення (емфаза), що виявляється у триразовому наголошенні ідеї високого: «на горньому місці» [ἐν ὑπερῴῳ τόπῳ], «з високими мислями» [ταῖς ὑψηλαῖς φρεσὶ], «найвищого слова» [ἐπαναβεβηκότα λόγον]. Також тут ужито риторичну фігуру відмінності (diafora), яка полягає в повторенні слова «λόγος» у різному значенні: «нумо, вірні, насолодімося, найвищого слова навчившись від Слова [λόγον ἐκ τοῦ Λόγου]»^{^[1081]}.

Перший тропар пісні 9 згадує приготування до пасхальної трапези згідно з Євангелієм від Луки:

«Ісус послав Петра та Йоана “Ідіть”, — сказав, — “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили”. Вони його спитали “Де хочеш, щоб ми приготували”. Він відповів їм “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому Учитель тобі каже Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху. І він покаже вам горницю [ἀνάγαιον] велику, вистелену килимами; там приготуйте”. Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху» (Лк. 22,8-13)^{^[1082]}.

Тропар поетично оспівує цей епізод:

«Ідіть», – учням Слово говорить, – «приготуйте на горньому місці Пасху, яка утверджує уми тих, кого бажаю втаємничити неквасним словом істини; твердість же благодаті величайте»^{^[1083]}.

Знову піднімаючи тему «горнього місця» [ἐν ὑπερῴῳ τόπῳ], автор канону терміном «втаємничити» [μυσταγωγέω] впроваджує нас у сакраментальну сферу: «приготуйте на горньому місці Пасху, яка утверджує уми тих, кого бажаю втаємничити [μυσταγωγῶ] неквасним словом істини»^{^[1084]}. Тут посилання на уривок із Послання до Коринтян: «Отож святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби і лукавства, а в опрісноках чистоти й правди» (1 Кор. 5,8)^{^[1085]}. А вираз «твердість же благодаті» [τὸ στερρὸν δὲ τῆς χάριτος] наприкінці тропаря може натякати на уривок із Псалма 103,15: «хліб серце людини укріпить» [ἄρτος καρδίαν ἀνθρώπου στηρίζει], тобто Хліб Євхаристії приносить благодать, яка серце людини укріпляє^{^[1086]}.

Два останні тропарі канону Страсного Четверга, глибоко богословські, покликані привідкрити божественні тайни «найвищого слова» (ірмос 9), у яке Господь бажає нас «втаємничити неквасним словом істини» (пісня 9,1). Ці тропарі представляють короткий виклад христології Халкидонського Собору (451):

«Творительку-Премудрість, Отець народжує мене перед віками; Він учинив мене началом шляхів для діл, що нині тайно звершуються; бо, будучи нествореним з природи Словом, я проголошую Своїм те, що нині прийняв».

«Як людиною я є по сутності, не по сповидності, так і природа, що зо мною з’єдналася, – Божественна дією взаємопередачі; тим-то мене, єдиного Христа, пізнайте, що зберігає те, із чого, в чому і чим став я»^{^[1087]}.

Отець народжує Сина (Премудрість) перед віками. Син Божий (Слово), будучи Богом нествореним з природи, прийняв на Себе людську природу, ставши людиною по сутності, не по сповидності [οὐσίᾳ, οὐ φαντασίᾳ]. Дією взаємопередачі (мається на увазі поняття у богословії взаємопередача властивостей [communicatio idiomatum]) людська природа з’єднана зі Словом – Божественна. Тому визнаємо єдиного Христа (фраза вживана проти єресей, які вводили в Особу Сина Божого подвійність), що зберігає цілісними властивості двох природ єдиної Особи Сина Божого (сказано проти єресей, які навчали про єдину природу Сина Божого).

Отож, другий тропар пісні 9 складається з двох «протилежних» біблійних тверджень, виголошених Премудрістю: «Отець народжує мене перед віками» [ὁ Πατὴρ πρὸ τῶν αἰώνων … γεννᾷ] (пор. Прип. 8,25: «Він мене родить») і «Він учинив мене началом шляхів» [ἀρχὴν ὁδῶν με … ἔκτισε] (пор. Прип. 8,22: «Господь створив мене»)^{^[1088]}. Цією термінологією св. Косма піднімає один з головних пунктів христологічного диспуту 4 ст., що основувався на відмінній екзегезі оцих двох уривків із книги Приповідок: «Раніше, ніж були засновані гори, скоріше від всіх пагорбів Він мене родить [γεννᾷ]» (Прип. 8,25)^{^[1089]} і «Господь мене створив [ἔκτισέν] на початку своїх доріг на свої діла» (Прип. 8,22)^{^[1090]}; до другого уривку також примикає уривок із книги Сираха: «Перед віком, від початку Він мене створив [ἔκτισέν], і довіку не забракну» (Сирах 24,9)^{^[1091]}. Фразу «Господь створив мене» [Κύριος ἔκτισέν με] (Прип. 8,22) аріяни брали за основу для підтвердження свого єретичного вчення про створену природу Слова Божого^{^[1092]}. Автор канону застосовує святоотцівський підхід, розмежовуючи те, що стосується людської природи Особи Христа, і те, що стосується Його Божої природи. Отож, св. Косма розрізняє народження Сина Божого (Премудрості) перед віками («Отець народжує [γεννᾷ] мене перед віками»)^{^[1093]} та творення задля воплочення заради нашого спасіння («Він учинив [ἔκτισε] мене началом шляхів для діл, що нині тайно звершуються»)^{^[1094]}. Щоб ясніше підкреслити істинне вчення Церкви, Сладкопівець вважає за необхідне додати: «будучи нествореним з природи Словом»^{^[1095]}. Це традиційне церковне вчення авторитетно подають святі Отці, зокрема св. Григорій Богослов (+390) та св. Григорій Нісський (+≈395). Так св. Григорій Богослов навчає:

«Що із сущого існує без причини? – Божество. Ніхто ж не може говорити про причину [буття] Бога, бо така причина була б старшою за Бога. А яка причина тому, що Бог заради нас став людиною? – Лише та, щоб нас усіх спасти. Бо яка ж інша? Отож оскільки у цьому вислові ми знаходимо слова і «створив» (Прип. 8,22), і «породив мене» (Прип. 8,25) – то тлумачення його просте: те, що має причину, – відносимо до людськості, а те, що просте і не має причини, – відносимо до божества … Отож хто буде заперечувати, що Премудрість називається творінням, коли йдеться про земне народження, і породженням, коли йдеться про те перше родження, неосяжне для розуму?»^{^[1096]}.

Подібно навчав і св. Григорій Нісський:

«Бо деякі докладно вивчені у Божих [науках] кажуть і те, що у єврейському тексті не написано “створив” [ἔκτισε] (Прип. 8,22), і ми у древніших книгах знайшли, що написано “набув” [ἐκτήσατο] замість “створив мене” [ἔκτισε με] … Якщо ж хтось і щодо цього питання наведе як доказ усталене у церквах читання “створив”, то ми не відкидаємо теж слова “створив” [ἔκτισε] … це слово теж вважаємо відповідним. Адже воістину був створений за останніх днів Той, Хто задля нас стався за нашою природою, Той, Хто споконвіку будучи Словом і Богом, відтак плоттю стався і людиною. Створеною ж є плоті природа, учасником якої в усьому за подобою, крім гріха (Євр. 4,15), був створений Той, Хто стався людиною; а створений за Богом, а не за людиною, як мовить Апостол, у новий якийсь спосіб, а не за людськими зносинами (Еф. 4,24). Бо ми навчені, що з Духа Святого і силою Всевишнього усе ж була створена нова ця Людина …»^{^[1097]}.

Заключний вираз другого тропаря пісні 9 «я проголошую Своїм те, що нині прийняв»^{^[1098]} наголошує, що Слово – єдиний суб’єкт воплочення, відповідно до вчення Константинопольського Собору (553):

«один і той же Господь наш Ісус Христос, Слово Боже воплотилось»; «Господь Ісус Христос, один зі Святої Тройці»; «воплотився один із Святої Тройці, Бог Слово»; «Господь наш Ісус Христос розп’ятий у тілі є Бог істинний і Господь слави і один із Святої Тройці»^{^[1099]}.

Останній тропар канону Великого Четверга, глибоко богословський, представляє підсумок христологічного вчення Церкви. Насамперед у тропарі підкреслюється реальність людської природи Христа: «людиною я є по сутності, не по сповидності»^{^[1100]}. Далі автор канону звертається до богословського поняття взаємопередачі властивостей [communicatio idiomatum]: «природа, що зо мною з’єдналася, – Божественна дією взаємопередачі»^{^[1101]}. Опісля підкреслюється халкидонське вчення про єдиного Христа: «мене, єдиного Христа, пізнайте»^{^[1102]}. І вкінці наголос робиться на цілісності та непорушності двох природ Христа: «що зберігає те, із чого, в чому і чим став я»^{^[1103]}, тобто зберігаються непорушними властивості двох природ.

Отож, початковий вираз цього тропаря «людиною я є по сутності, не по сповидності» [οὐσίᾳ, οὐ φαντασίᾳ]^{^[1104]} спрямований на протидію єресі докетизму (від δοκέω – видаватися), яка заперечувала реальність воплочення та страждань Христа, вважаючи їх ілюзорними^{^[1105]}. Хоч у 8 ст. докетичні тенденції не були дуже поширені, однак, докетизм, як схильність недооцінювати історичну реальність спасительного діла Божого, вважався джерелом інших єресей. Святі Отці поборювали докетизм за допомогою сотеріологічного постулату: Слово, воплотившись, спасло у людині усе, що взяло на себе. Св. Григорій Богослов (+390) висловив цю формулу у першому посланні до пресвітера Кледонія:

«Бо те, що не взяв на Себе [Христос] – не вилікуване, а те, що з’єдналося з Богом – те і було спасенним»^{^[1106]}.

Далі у цьому тропарі згадується богословський принцип взаємопередачі властивостей [communicatio idiomatum], виражений фразою «природа, що зо мною з’єдналася, – Божественна дією взаємопередачі»^{^[1107]}. Вираз взаємопередача властивостей використовується в христології для позначення висліду унікальності особи Христа: Його божеству можна приписувати те, що властиве Його людськості, і навпаки, не допускаючи, однак, будь-якого злиття природ, які залишаються відмінними^{^[1108]}. Це вчення, використовуване Отцями від початків патристичної епохи, доступно пояснює св. Іван Дамаскин (+749/750):

«Присвоює ж собі Слово людські властивості, бо Йому належить те, що приналежить святій Його плоті, також Слово уділяє плоті [участь] у своїх властивостях за дією взаємопередачі [κατὰ τὸν τῆς ἀντιδόσεως τρόπον] внаслідок взаємного проникнення природ та їх з’єднання в [єдиній] Іпостасі, і тому, що був один і той же, Хто “звершував” і властиве Богу, і властиве людині “в тому й іншому образі [буття] через спільність двох природ”. Тому й сказано, що Господь слави був розіп’ятий (1 Кор. 2,8), хоч і не страждала Його Божа природа, і визнаємо, що Син Людський був на небі до [свого] страждання [на землі], – як сам Господь сказав. Позаяк був один і той же Господь слави, який по природі і воістину став Сином Людським, тобто людиною; і ми визнаємо, що йому належать і чудеса, і страждання, хоч чудеса Він творив за одною природою, а страждання Він, той самий, терпів за другою»^{^[1109]}.

Слід зазначити, що св. Косма у каноні на Страсний Четвер застосовує ту саму богословську термінологію «дією взаємопередачі» [τῷ τρόπῳ τῆς ἀντιδόσεως], що і св. Іван Дамаскин «за дією взаємопередачі» [κατὰ τὸν τῆς ἀντιδόσεως τρόπον]^{^[1110]}.

Отож, далі останній тропар Великого Четверга представляє вчення Халкидонського Собору (451) про єдиного Христа: «мене, єдиного Христа, пізнайте»^{^[1111]}. Цей вираз передає анти-несторіянське заключення Собору про єдиний суб’єкт воплочення: «Повчаємо сповідувати єдиного і того ж Сина і Господа нашого Ісуса Христа»^{^[1112]}. Відтак Халкидонський Символ наголошує на цілісності і непорушності двох природ: «Через з’єднання ніяк не порушується відмінність природ, а радше зберігається особливість кожної природи»^{^[1113]}. Ця догма стверджується у каноні на Страсний Четвер:

«мене, єдиного Христа, пізнайте, що зберігає те, із чого, в чому і чим став я [τὰ ἐξ ὧν, ἐν οἷς, ἅπερ πέφυκα σώζοντα]»^{^[1114]}.

Подібні формули знаходимо у св. Максима Ісповідника (+662) та св. Івана Дамаскина (+749/750). Зокрема, св. Максим зазначає:

«Таж якщо Христос не є нічим іншим поза своїми природами, із яких, і в яких існує [ἐξ ὧν, καί ἐν αἷς ὑπάρχει], то очевидно, що Він хотів [ἤθελέ] і діяв [ἐνήργει] відповідно до своїх природ, тобто як кожній природі властиво [πέφυκεν], будучи один і той же, при умові, що жодна з природ не позбавлена волі і дії»^{^[1115]}.

Схожу формулу знаходимо у св. Івана Дамаскина:

«Стверджуємо, що один і той же хоче [θέλοντά] і діє [ἐνεργοῦντα] природно — за обома природами, із яких, і в яких, і які є [ἐξ ὧν καὶ ἐν αἷς καὶ ἅπερ ἐστὶ] Христос Бог наш»^{^[1116]}.

Св. Кирило Олександрійський (+444) використовував олександрійську формулу з двох природ:

«Коли, отже, так вважатимемо, то аж ніяк не погрішимо, кажучи, що збіг у одність [ἡ εἰς ἑνότητα συνδρομή] стався з двох природ [ἐκ δύο φύσεων]; однак після з’єднання не розділяємо природи одну від одної»^{^[1117]}.

Натомість, св. Папа Лев Великий (+461) та св. Флавіан Константинопольський (+449) навчали, що Христос не лише походить із двох природ, але і є із двох природ, з’єднаних у єдиній Іпостасі^{^[1118]}. У Догматичному посланні до Флавіана (+449) св. Папи Лева Великого сказано:

«при збереженні властивостей обох природ і сутностей, і при поєднанні їх в одну Особу»^{^[1119]}.

Символ віри Халкидонського Собору (451) проголошує формулу «у двох природах» [ἐν δύο φύσεσιν], що протистоїть єретичному вченню монофізитів, за яким Христос походить «із» [ἐκ] двох природ, але не існує «у» [ἐν] двох природах^{^[1120]}. Константинопольський Собор (553) формулювання св. Кирила Олександрійського про єдину природу втіленого Слова та його формулу «з двох природ» [ἐκ δύο φύσεων] інтерпретує у значенні одної Іпостасі і двох природ, стараючись узгодити олександрійське богословіє із вченням Халкидонського Собору (451). А твердження про «єдину природу Христа після з’єднання» було відкинуто, оскільки воно розумілося як взаємопроникнення одної природи в другу:

«Якщо хтось, сповідуючи, що з’єднання сталося із двох природ, Божої та людської, чи стверджуючи єдину природу Бога Слова втілену, сприймає це не так, як навчили святі Отці, [тобто], що з Божої природи і людської сталося з’єднання в Іпостасі (καθ’ ὑπόστασιν) і сформувався єдиний Христос, але з таких виразів намагається вводити [вчення про] єдину природу (μίαν φύσιν) чи сутність Божества і плоті Христа, такий хай буде відлучений (ἀνάθεμα). Бо ми, стверджуючи, що єдинородне Слово з’єднане у Іпостасі (καθ’ ὑπόστασιν), не маємо на увазі, що зробилося якесь розлиття природ одна в одну, а радше вважаємо, що Слово з’єднане з плоттю перебуває в одній і другій [природі], таких, які вони є»^{^[1121]}.

Отож, як бачимо, для пізніх Отців Церкви, зокрема для св. Івана Дамаскина та для автора канону Великого Четверга св. Косми Маюмського, ужиток обох христологічних формул «із двох природ» [ἐκ δύο φύσεων] та «у двох природах» [ἐν δύο φύσεσιν] було у відповідності до історично довгої церковної традиції. Тому останні слова канону на Страсний Четвер, подаючи вчення Церкви про цілісність та непорушність двох природ Христа, органічно поєднують ці дві богословські формули «мене, єдиного Христа, пізнайте, що зберігає те, із чого, в чому і чим став я [τὰ ἐξ ὧν, ἐν οἷς, ἅπερ πέφυκα σώζοντα]»^{^[1122]}.

Більшість ірмосів канону на Великий Четвер не йдуть у руслі основної теми канону, який поетично висвітлює події на Тайній Вечері Господній, а радше традиційно обмежуються парафразами на старозавітні тексти відповідних біблійних пісень. Так ірмос 1, основуючись на Пісні перемоги (Вих. 15,1-19), піднесено оповідає про перехід євреїв, переслідуваних єгиптянами, через Червоне море (Вих. 14):

Ірмос 1: Відсіченим жезлом розсікається море Червоне і хвиль кормителька висушується – глибина; для беззбройних стала вона переходом і воднораз для всеозброєних – гробом; і пісня богокрасна співалася: «Славно прославився Христос Бог наш!»^{^[1123]}

Ірмос прикрашений трьома прекрасними поняттєвими антитезами:

«Відсіченим жезлом розсікається море Червоне» (Вих. 14,16)^{^[1124]}, «хвиль кормителька висушується – глибина» (Вих. 14,21)^{^[1125]}, «для беззбройних стала вона переходом і воднораз для всеозброєних – гробом» (Вих. 14,1-21; 23-31)^{^[1126]}.

Св. Никодим Святогорець (+1809) пов’язує цей ірмос із загальною темою канону через алегоричну екзегезу глави 14 книги Виходу у світлі страждання Христа Боголюдини, проводячи паралелі поміж жезлом Мойсея і Хрестом, Червоним морем і кривавим морем гріха; глибина-безодня смерті відходить і стає легкопрохідною для благочестивих, а для єгипетських демонів стає гробом, нищенням і руйнуванням^{^[1127]}.

Ірмос 4, основуючись на Молитві пророка Авакума (3,1-19), представляє пророчі слова «приготував Він могутню любов кріпости Своєї» (Ав. 3,4) у світлі християнського вчення про спасіння (пор. Ів. 3,16; 10,11; 10,18; 15,13; 1 Ів. 4,9 і далі, Рим. 3,25; 5,6; 8,32):

Ірмос 4: Пророк – провидець тайни Твоєї невимовної, Христе, проголосив: «Приготував єси могутню любов у кріпості, Отче Щедрий: Єдинородного бо Сина, Благий, послав єси у світ умилостивленням»^{^[1128]}.

Цей уривок міг бути натхненний Тлумаченням на пророка Авакума св. Кирила Олександрійського (+444):

«Бо спасенні ми “не ради діл справедливости, які ми були зробили” (Тит. 3,5), не з похвальби [за виконання діл] Закону, “закон бо не зробив нічого досконалим” (пор. Євр. 7,19), але з люб’язності Бога і Отця, “який приготував могутню, тобто кріпку й велику, любов” (пор. Ав. 3,4) Сина заради нас. “Бог і Отець бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але мав життя вічне” (пор. Ів. 3,16). Отож, ми спасенні з любові Бога й Отця та його Сина, який витерпів за нас смерть. Хоч таки і воскрес, скасувавши владу тління, а наш гріх усунувши»^{^[1129]}.

В певній мірі можна припустити і вплив на ірмос 4 Тлумачення на пророка Авакума блаж. Теодорита Кирського (+≈466):

«Не лише, світло вчення звістивши, показав істину, але й силою чудотворіння зворушив всякий народ до здивування. І одне, і друге вчинив з безмірної любові до людської природи (пор. Ав. 3,4). А це і сам Господь у священних Євангеліях сказав: “Я — добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе” (Ів. 10,11). І також: “Ніхто більшої любови над ту” не може проявити “як хто віддав би своє життя за друзів своїх” (Ів. 15,13)»^{^[1130]}.

Ірмос 6, основуючись на Молитві пророка Йони (Йона 2,3-10) представляє парафразу на уривок з цієї молитви:

«Обгорнула вода аж по душу мене, безодня оточила мене остання; поринула голова моя в розколини гір, зійшов я в землю, чиї засуви – закови вічні. Та хай вийде із зотління життя моє до Тебе, Господи, Боже мій!» (Йона 2,6-7)^{^[1131]}.

У ірмосі вводиться алегоричне поняття «остання безодня гріхів» [ἄβυσσος ἐσχάτη ἁμαρτημάτων]:

Ірмос 6: Остання безодня гріхів оточила мене, і, бурі не в змозі терпіти, як Йона, волаю до Тебе, Владики; «Від тління мене возведи!»^{^[1132]}

Тут також можна припустити вплив Псалма 68:

«Спаси мене, Боже, бо сягнули води до душі моєї. Ув’язнув я у твані глибини, і нема на чому стати; ввійшов у глибини морські, і буря потопила мене. Втомився я кричати, охрипла гортань моя, померкли очі мої від того, що виглядав я Бога мого … Спаси мене від твані, щоб я не ув’язнув; хай урятуюся від ненависників моїх та з глибини вод; хай не потопить мене буря на водах, і хай не поглине мене глибина, і хай не зімкне надо мною безодня пащу свою … Не відвертай лиця Твого від отрока Твого, бо я терплю, скоро почуй мене …» (Пс. 68, 2-4.15-16.18).

У цьому псалмі глибокі води є синонімом шеолу, в якому знаходиться псалмоспівець; а шеол — це скоріше стан, аніж місце^{^[1133]}.

Заключний виголос «Від тління мене возведи!» [ἐκ φθορᾶς με ἀνάγαγε] покликається на поняття «тління» [φθορά], яке у світлі Послання апостола Павла до Галатів може означати втрату душі, тобто вічного життя:

«Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління [φθορά]; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Гал. 6,8)^{^[1134]}.

Ірмос 7 представляє просту поетичну парафразу біблійної розповіді про трьох отроків у вавилонській печі (Дан. 3,26-56):

Ірмос 7: Отроки в Вавилоні полум’я печі не убоялися, але, ввержені в осердя полум’я і зрошувані, співали: «Благословен єси, Господи, Боже отців наших!»^{^[1135]}.

Ірмос 8, основуючись на Пісні «Божих створінь» (Дан. 3,57-72), наголошує на вірність трьох отроків у Вавилоні законам отців, тобто Десяти заповідям Божим, зокрема тим заповідям, що заперечують ідолопоклонство (Вих. 20,3-5)^{^[1136]}:

Ірмос 8: За закони вітцівські юнаки блаженні в Вавилоні, наражаючись на лихо, зневажили безумне царське повеління і, охоплені вогнем, безсилим їх розплавити, співали достойну Владущого пісню: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»^{^[1137]}.

Цей ірмос міг би додати мужності палестинським християнам 8 ст. бути вірними вірі своїх батьків, незважаючи на несприятливу для християн ситуацію, спричинену політикою халіфа Дамаску Аль-Валіда (705-715) та його наступників, зокрема арабізацією вищих адміністративних посад^{^[1138]}.

Отож, канон на Великий Четвер являє високий рівень візантійської церковної поезії 8 ст., будучи обильним джерелом патристичної екзегези та христологічних концепцій, підсумованих Отцями Церкви в останні роки патристичної епохи.

3.5. Велика П’ятниця: Аж до страждань безстрасно приклонився

Перш за все, цікаво зауважити, що акростих трипіснця на Страсну П’ятницю «Προσάββατόν τε» [І переддень Суботи] п’ятницю називає передоднем суботи [προσάββατόν]. Ця назва тричі зустрічається у Святому Письмі, зокрема у книзі Юдити 8,6 («Вона постила ввесь час її вдовицтва, крім передодня субот [χωρὶς προσαββάτων]»), у надписі до Псалма 92 («В день передсуботній [εἰς τὴν ἡμέραν τοῦ προσαββάτου], коли була заселена земля») та у Євангелії від Марка 15,42 («тому що була це п’ятниця, тобто перед суботою [ὅ ἐστιν προσάββατον]»)^{^[1139]}.

Трипіснець Страсної П’ятниці^[1140] згадує драматичні події після Тайної Вечері Господньої, а саме події на Оливній горі (Мт. 26,30 і далі), заклик до апостолів «в молитві чувайте», коли Ісус переживав сильне емоційне хвилювання в Гетсиманському саду^{^[1141]} та арешт і страждання Спасителя. Так пісні 5 і 8 поетично передають драматичний діалог між Христом та його учнями, зокрема Петром (Мт. 26,31-35). У цьому випадку поезія св. Косми є близькою до поетичного жанру кондака. Драматичні діалоги – один з важливих елементів цього жанру церковної поезії^{^[1142]}. У пісні 9 автор роздумує про євангельські події арешту Спасителя, побиття та поличники, допити та лжесвідчення проти Ісуса (Мт. 26,47-57.59-61, Ів. 18,3-14.19-24), Який «все перетерпівши, всіх спас»^{^[1143]}.

Ірмос 5 оголошує загальну тему канону Великої П’ятниці: добровільне умалення [κένωσις] (Фил. 2,7) Слова Божого «аж до страждань» [μέχρι παθῶν]^{^[1144]}:

Ірмос 5: До Тебе зі світанням лину, що умалив [κενώσαντα – «применшив», дослівно: «зробив себе порожнім, пустим»] Себе Самого з милосердя без переміни і аж до страждань безстрасно приклонився, Слове Божий; мир даруй мені, падшому, Чоловіколюбче^{^[1145]}.

У ірмосі 5, основаному на Молитві пророка Ісаї (Іс. 26,9-19), слова пророка «Із ночі лине дух мій до Тебе, Боже … мир дай нам» (Іс. 26,9.12)^{^[1146]} звернені до Слова Божого:

«До Тебе зі світанням лину … Слове Божий; мир даруй мені, падшому, Чоловіколюбче»^{^[1147]}.

Початок ірмоса теж може бути натхнений Псалмом 62: «Боже, Боже мій, до Тебе від досвітку лину» (Пс. 62,2)^{^[1148]}, а закінчення – уривком із Євангелія від Івана: «Мій мир даю вам» (Ів. 14,27)^{^[1149]}.

З точки зору текстуальної критики тут стикаємося з труднощами. Богослужбові видання канону, включаючи авторитетний Синайський кодекс NF MG56 (10 ст.), подають слово «κενώσαντα» (що умалив), тоді як критичне видання віддає перевагу версії «ἑνώσαντα» (що з’єднав)^{^[1150]}. За богослужбовими виданнями фразу «ἑαυτὸν τῷ πεσόντι κενώσαντα» перекладають «що умалив Себе Самого» [ἑαυτὸν … κενώσαντα], а слово «τῷ πεσόντι» («падшому») переносять далі і включають у фразу «мир даруй мені, падшому». А за критичним виданням фразу «ἑαυτὸν τῷ πεσόντι ἑνώσαντα» можна перекласти «що з’єднав Себе падшому (тобто впалій у гріх людині)». Незважаючи на авторитет Синайського кодексу NF MG56 (10 ст.), значно давнішого за кодекси, з якими мали справу автори критичного видання^{^[1151]}, я б таки віддав перевагу вибору критичного видання «ἑνώσαντα» (що з’єднав), з огляду на традицію святих Отців, які навчали, що Слово з’єднало із Собою людську природу. Так св. Кирило Олександрійський (+444) у посланні до Несторія (+≈451) пише: «оскільки ж задля нас і нашого ради спасіння Він, з’єднавши [ἑνώσας] з Собою в Іпостасі людську природу [τὸ ἀνθρώπινον], народився від Жінки; так і сказано, що Він народився плоттю»^{^[1152]}. А у Символі поєднання (433) сказано: «[Бог Слово] з’єднав Собі [ἑνῶσαι ἑαυτῷ] прийнятий від Неї [Богородиці] храм»^{^[1153]}. Таке ж розуміння знаходимо і в інших канонах св. Косми, зокрема у каноні на Великий Четвер:

«Господь усього і Звершитель Бог … з Собою … творіння з’єднав [ἥνωσας]»^{^[1154]}; «природа, що зо мною з’єдналася [ἡ ἑνωθεῖσά μοι], – Божественна дією взаємопередачі»^{^[1155]}.

Вираз «що з’єднав Себе падшому» [ἑαυτὸν τῷ πεσόντι ἑνώσαντα] (Трип.В.Пт. ірмос 5 за критичним виданням) аж ніяк не може бути виразником єретичної антіохійської розділювальної [divisionista] христології Слово-людина [Λόγος-ἄνθρωπος] або Слово прийняте [Logos assumptus], що стверджує два окремі суб’єкти у Христі. Адже на відміну від розділювальної христології, за якою Слово і людина пов’язані через сполучення [conjunctio], у ірмосі 5 св. Косма чітко говорить про з’єднання [unitio]: «що з’єднав» [ἑνώσαντα]^{^[1156]}.

За вибір «ἑνώσαντα» (що з’єднав) за критичним виданням також свідчить пов’язання за змістом цього ірмоса із богословієм Халкидонського Собору (451). Так в ірмосі 5 вжито богословський термін «без переміни» [ἀτρέπτως]: «що з’єднав Себе падшому з милосердя без переміни [ἀτρέπτως]»^{^[1157]}. У Халкидонському символі «без переміни» [ἀτρέπτως] є одним із чотирьох прислівників «без злиття, без переміни, нероздільно, нерозлучно» [ἀσυγχύτως, ἀτρέπτως, ἀδιαιρέτως, ἀχωρίστως], які уточнюють відношення між двома природами в єдиному суб’єкті: дві природи без злиття і без перетворення однієї природи в іншу, як того хотіли радикальні монофізити, але й нероздільно та нерозлучно – проти вчення несторіян. Усі чотири прислівники є заперечувальними, щоб підкреслити таємничий спосіб, у який дві цілісні та досконалі природи з’єднуються в єдиному суб’єкті^{^[1158]}.

Незважаючи на викладені аргументи на користь читання «ἑνώσαντα» (що з’єднав), ми все-таки залишаємо в тексті канону версію богослужбових видань «κενώσαντα» (що умалив), віддаючи належне усталеній богослужбовій традиції передання тексту.

Далі по тексту ірмоса 5 помічаємо концептуальну антитезу й, водночас, христологічну антиномію: «аж до страждань безстрасно приклонився»^{^[1159]}. Подібне формулювання використовував уже св. Ігнатій Антіохійський (+≈110):

«Очікуй Того, Хто над часом … безстрасного [ἀπαθής], що задля нас постраждав [παθητός] і всіляко заради нас перетерпів»^{^[1160]}.

Св. Григорій Богослов (+390) дає пояснення цьому богословському поняттю про Христа: «що підлягає стражданню по плоті, безстрасний Божеством»^{^[1161]}. Ще ближче до антиномічного вислову ірмоса 5 цю ідею висловлює св. Іван Дамаскин (+749/750):

«Бо, будучи безстрасним, Він ради нас піддав Себе стражданням і став служителем нашого спасіння»^{^[1162]}.

У руслі святоотцівської традиції св. Косма Сладкопівець у виразі «аж до страждань безстрасно приклонився»^{^[1163]} намагається зобразити таїнство Страстей Христових у світлі вільного низходження [κατάβασις] з висот Його буття як Бога аж до найглибшої безодні людського страждання і ганьби, тобто шлях пониження аж смерті на хресті, до найнижчої точки упокорення (пор. Фил. 2,6-8)^{^[1164]}.

Перший тропар пісні 5 служить переходом поміж Тайною Вечерею, оспіваною у каноні на Великий Четвер, та подіями на Оливній горі («І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору» Мт. 26,30)^{^[1165]}, оспіваними у трипіснці на Велику П’ятницю:

Омивши ноги і передочистившись нині причастям Божественного, Христе, таїнства Твого, служителі зійшли з Тобою з Сіону на Оливну гору велику, оспівуючи Тебе, Чоловіколюбче^{^[1166]}.

За традицією на завершення Вечері апостоли мали заспівати Псалми 114-118, другу частину «Хвали» [Галел]. Перший тропар пісні 5, стверджуючи догму про Божество Сина Божого, звертає цей гимн до Христа Бога людинолюбного: «Христе … оспівуючи Тебе, Чоловіколюбче»^{^[1167]}.

Св. Никодим Святогорець (+1809) подає духовні роздуми над цим епізодом через алегоричну екзегезу: через очищення ума за допомогою чеснот можна піднятися на Оливну гору, щоб відкрити тайни Духа та оспівувати Бога^{^[1168]}.

У другому тропарі пісні 5 Ісус Христос передбачає розпорошення Його учнів під час арешту (Мт. 26,31-32):

«Глядіть, – сказав Ти, – друзі, не жахайтеся; нині бо наблизилась година, коли взятий я буду і вбитий руками беззаконних; ви ж усі розсієтеся, мене покинувши, та я зберу вас – проповідувати мене, Чоловіколюбця»^{^[1169]}.

«Тоді Ісус сказав їм: “Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї”» (Мт. 26,31-32)^{^[1170]}.

Хоч зрадить Христа один, всі інші постраждають за Нього тієї ночі; Він розчарує всі їхні надії на Месію. «Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада» (Мт. 26,31) – покликання на пророцтво Захарії: «Я вдарю пастуха, і розбіжаться вівці» (Зах. 13,7)^{^[1171]}. Група апостолів залишиться беззахисною, коли їй забракне проводу Христа. Окрім основного уривку з Євангелія від Матея (26,31-32) тропар укладено також із інших біблійних цитат та алюзій:

«Глядіть, – сказав Ти, – друзі, не жахайтеся (Мт. 24,6; Ів. 14,27); нині бо наблизилась година, коли взятий я буду і вбитий руками беззаконних (Мт. 26,45); ви ж усі розсієтеся, мене покинувши, та я зберу вас (Мт. 26,31-32; Зах. 13,7; Ів. 16,32; 11,52; Іс. 66,18) – проповідувати мене, Чоловіколюбця»^{^[1172]}.

Ірмос 8 протиставляє героїчний вчинок божественних дітей у Вавилоні, які спротивились ідолопоклонству (Дан. 3,18), із неправедним задумом синедріону, який замишляв убити Господа життя (Мт. 26,3-4)^{^[1173]}:

Стовп з мерзотою богопротивною божественні отроки зневажили; а заворушений проти Христа синедріон беззаконних замишляє марне, убити намагається Того, Хто життя тримає в долоні, Кого благословляє все творіння, славлячи на віки^{^[1174]}.

Вислів «заворушений проти Христа синедріон беззаконних замишляє марне»^{^[1175]} покликається на Псалом 2,1-2:

«Чому заворушилися народи і люди умислили марне? Повстали царі землі і князі зібралися посполу проти Господа і проти Христа Його»^{^[1176]}.

Відтак спостерігаємо сильну концептуальну антитезу: «синедріон беззаконних … убити намагається Того, Хто життя тримає в долоні»^{^[1177]}. Це Бог тримає буття і життя всього сущого «в долоні», Бог вічний і безсмертний; а синедріон намагається відібрати життя Подателю життя, убити безсмертного Бога. До того ж догма про Божу природу Христа підкреслюється у приспіві (ефімнії) вкінці всіх строф пісні 8: «Кого благословляє все творіння, славлячи на віки!»^{^[1178]}, віддаючи Христу Божу славу приспівом сформованим із старозавітної пісні трьох отроків у Вавилоні: «Благословіте, всі діла Господні, Господа, оспівуйте і превозносіте Його повіки» (Дан. 3,57-72)^{^[1179]}.

Чотири тропарі пісні 8, широко цитуючи всі чотири Євангелія, представляють зворушливий діалог Христа з учнями, зокрема з апостолом Петром^{^[1180]}:

«Сон нині отрусіте з повік ваших, – сказав єси, Христе, учням, – і в молитві чувайте, щоб не ввійти вам у спокусу; а найбільше ти, Симоне: бо сильнішому й спокуса більша. Пізнай, Петре, мене, кого благословляє все творіння, славлячи на віки!»^{^[1181]} – на основі: Мт. 26,38.40-41; Мк. 14,34.37-38; Лк. 22,31-32.40.46.

«Скверного слова ніколи не виречуть уста мої, Владико; з Тобою умру з доброї волі, хоч би й усі зреклися, – вигукнув Петро. – Ні плоть, ні кров, але Отець Твій відкрив мені Тебе, Кого благословляє все творіння, славлячи на віки!»^{^[1182]} – на основі: Мт. 26,33.35; Мк. 14,29.31; Лк. 22,33; Ів. 13,37.

«Всю глибину Божественної премудрости і знання не дослідив ти, і безодню судів моїх не осягнув ти, чоловіче, – Господь мовить. – Отож, будучи плоттю, не хвалися; тричі бо відречешся мене, кого благословляє все творіння, славлячи на віки!»^{^[1183]} – на основі: Мт. 26,34.41; Мк. 14,30.38.72; Лк. 22,34; Ів. 13,38.

«Заперечуєш, Симоне Петре, та скоро переконаєшся у сказаному; підійде до тебе лиш одна служниця – і тебе застрашить, – Господь мовить. – Одначе, гірко заплакавши, знайдеш милостивим мене, кого благословляє все творіння, славлячи на віки!»^{^[1184]} – на основі: Мт. 26,69-75; Мк. 14,66-72; Лк. 22,56-62; Ів. 18,17.25-27.

Ця основоположна схема прикрашена і збагачена багатьма алюзіями на інші біблійні уривки:

«Сон нині отрусіте з повік ваших, – сказав єси, Христе, учням»^{^[1185]} – це посилання на євангельські уривки:

«І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі» (Мт. 26,43),

«І, повернувшися, знову знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі» (Мк. 14,40).

Христос закликає апостолів: «в молитві чувайте, щоб не ввійти вам у спокусу; а найбільше ти, Симоне: бо сильнішому й спокуса більша»^{^[1186]} – ймовірно, це покликання на уривок із Євангелія від Луки:

«О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк. 22,31-32).

Також можливе посилання на книгу Мудрості:

«… бо суд на вельмож суворий буде. Малим прощають з милосердя, а сильних — сильно покарають» (Муд. 6,5-6)^{^[1187]}.

Св. Іван Золотоустий (+407) говорить, що падіння Петра було тяжчим, ніж інших, через його самовпевненість, і тому він потребував більшої підтримки:

«Через те, отже, допускає йому впасти, щоб навчити його надалі в усьому довіряти Христу, і сказане Ним вважати достовірнішим від власного усвідомлення … А він (Петро) покладався на себе, й казав: “І навіть якби всі зневірились у тобі, та я – ніколи! (Мт. 26,33). Навіть якби зі всіма таке сталося, – мовляє, – зі мною не станеться!”, що вело його мало-помалу до самовпевненості. Та бажаючи це спинити, Христос допустив відречення … А що допустив через те, щоб у нім це виправити, послухай що мовить: “Та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла” (Лк. 22,32). Бо це Він казав, щоб вельми укріпити його і показати, що його падіння тяжче від інших, і потребує більшої помочі. І справді [тут] були два оскарження: що він перечив, і що він поставив себе вище від інших; а радше і третє оскарження: що він в усьому покладався на себе»^{^[1188]}.

Дотично до теми тропаря «бо сильнішому й спокуса більша»^{^[1189]} проповідує св. Григорій Богослов (+390), вихваляючи чесноти св. Атанасія Олександрійського (+373):

«[Тоді піднімається] сильна війна на Атанасія, як на сильного поборника Слова, бо проти того, хто чинить опір, найбільша боротьба»^{^[1190]}.

А про гординю як причину гріхопадіння пояснює св. Іван Ліствичник (+603/650):

«Де сталось падіння, там передше оселилась гординя; гординя є провісником падіння»^{^[1191]}.

У першому тропарі пісні 8 Христос звертається до свого апостола Петра із зворушливим запрошенням: «Пізнай, Петре, мене, кого благословляє все творіння, славлячи на віки!»^{^[1192]}, що може бути відповіддю на слова потрійного заперечення: «Не знаю я цього чоловіка» (Мт. 26,72.74)^{^[1193]}.

На цей драматичний заклик у наступному тропарі апостол відповідає: «Ні плоть, ні кров, але Отець Твій відкрив мені Тебе, Кого благословляє все творіння, славлячи на віки!»^{^[1194]}, очевидно посилаючись на слова Ісуса, звернені до Симона Петра у відповідь на його сповідання віри: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний» (Мт. 16,17)^{^[1195]}.

Вражає також багата і різностороння збірка біблійних посилань у третьому тропарі пісні 8. Так перша думка тропаря «Всю глибину Божественної премудрости і знання не дослідив ти»^{^[1196]} покликається на апостола Павла:

«О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні його постанови і недослідимі його дороги!» (Рим. 11,33);

«Христа, Божу могутність і Божу мудрість» (1 Кор. 1,24).

А друга фраза «і безодню судів моїх не осягнув ти, чоловіче»^{^[1197]} черпає із Псалма 35,7: «присуди Твої – безодня глибока». Наступний вислів «Отож, будучи плоттю, не хвалися»^{^[1198]} теж натхненний старозавітними уривками: «Не множте слів тих гордовито, нехай зухвалість не виходить з уст ваших» (1 Сам. 2,3); «Всяке тіло — трава, і вся його краса — мов квітка в полі. Висхне трава, зів’яне квітка, як подих Господній на неї подує» (Іс. 40,6-7). Відтак слідує проречення Христове до апостола Петра: «тричі бо відречешся мене»^{^[1199]} – парафраза на Євангеліє від Матея 26,34: «Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся». І завершується тропар, як уже було згадано, кінцевим приспівом (ефімнієм) : «Кого благословляє все творіння, славлячи на віки!»^{^[1200]}, сформованим із старозавітної пісні трьох отроків у Вавилоні: «Благословіте, всі діла Господні, Господа, оспівуйте і превозносіте Його повіки» (Дан. 3,57-72)^{^[1201]}.

Четвертий тропар пісні 8 за допомогою риторичного прийому парадоксу викриває нелогічну абсурдність і непослідовність: Петро, незадовго до того настільки хоробрий, що був готовий піти на смерть, злякався не мучителя чи грізного ката, але: «підійде до тебе лиш одна служниця – і тебе застрашить, – Господь мовить»^{^[1202]}. За висловом приписуваним св. Івану Золотоустому: «Момент же скорботи не тоді, коли терпимо зло, але коли чинимо зле»^{^[1203]}.

Натомість, друга частина цього тропаря присвячена покаянню Петра, який через сльози покаяння отримує прощення гріхів: «Одначе, гірко заплакавши, знайдеш милостивим мене»^{^[1204]}. Справді, за словами св. Павла: «Смуток задля Бога чинить спасенне каяття» (2 Кор. 7,10)^{^[1205]}. Про спасительне покаяння апостола Петра величаво проповідував св. Астерій Амасійський (+ між 400-431):

«Справді, збагачений настільки величними й незрівнянними дарами, однак згрішивши проти щедрого і хорошого Благодійника, у вас злосливих та невмолимих суддів зараз же без обговорення неодмінно був би притягнений до страти, і тутешнього життя позбавлений, і покараний в тамошньому. Та оскільки не таким є суду Господь, Який творить милість тисячам і десяткам тисяч (Вих. 34,7), і не хоче смерті грішника, а чекає його навернення (Єз. 18,23; 33,11),то таким чином не були покарані зневажаючі отриману благодать, але навпаки наступна милість надходить за попередньою, і прощення поєднується із забуттям [про минуле], і краплина сльози – рівносильна купелі, і тяжке зітхання приводить благодать поверх тої, що трохи відступила. Якщо не віриш [моєму] слову, запитай Петра, що сидів у домі первосвященника, і він тобі скаже, як падіння відречення гірко оплакавши (Мт. 26,75), був очищеним, і не обернувся на Симона, але продовжував бути Петром [цей] апостол»^{^[1206]}.

Преподобний Іван Карпатоський (між 5-7 ст.) розглядає покаяння Петра, його покаянні сльози, як духовну боротьбу та перемогу над дияволом:

«Петро ж, камінь твердий, страшному падінню піддавшись, як вправний у брані, не впав духом і, зажурившись, не зневірився, але, схопившись, пролив найгіркіші сльози від серця пригніченого та смиренного; і зараз же супротивник наш, побачивши це, як від найсильнішого полум’я очі обпалючого, відскочив, тікаючи далеко, і страшно голосячи»^{^[1207]}.

Пісня 9 продовжує роздуми над євангельськими подіями Страстей Христових, розглядаючи трагічні моменти арешту Ісуса, знущання, побиття, допиту і неправдивих свідчень (Мт. 26,47-57; 59-61, Ів. 18,3-14; 19-24).

Перший тропар, основуючись на євангельських уривках від Івана 18,3 («Узявши, отже, Юда відділ війська і первосвященицьких та фарисейських слуг, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю») та Мт. 26,47 («надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками — від первосвящеників та старших народу»), розповідає про дві групи, які прийшли заарештувати Ісуса: «когорта» [σπεῖρα = лат. spira, manipulus – відділ римського війська, третя частина когорти] та «зборище» [συναγωγή]:

Згубна когорта богоненависників, зборище підлих боговбивць постали, Христе, перед Тобою, і як неправедника волокли Творця всіх, Якого ми величаємо^{^[1208]}.

Перша група, яку складали римські солдати, окреслена терміном взятим із Послання до Римлян 1,30: «богоненависники» [θεοστυγείς], ймовірно, маючи на увазі ненависть Римської імперії до християн, пов’язану з кривавими переслідуваннями протягом перших століть християнської ери.

Окреслення другої групи «зборище підлих боговбивць» [πονηρευομένων θεοκτόνων συναγωγὴ] взята із пророчого Псалма 21,17: «зграя лиходіїв [συναγωγὴ πονηρευομένων] обступила мене, пробили руки мої і ноги мої»^{^[1209]}. «Зборище» [συναγωγὴ] описане терміном «боговбивці» [θεοκτόνοι] – в минулому це одне з головних звинувачень проти євреїв з боку християн. Звинувачення у «боговбивстві» стало можливим на основі христологічного принципу взаємопередачі властивостей [communicatio idiomatum], що застосовувався уже в ранній християнській літературі. Так св. Мелітон Сардійський (+≈180) у пасхальній проповіді висловлюється: «Бог умертвлений» [ὁ Θεὸς πεφόνευται]^{^[1210]}, маючи на увазі «Бог, що став людиною, був умертвлений». Діалог між євреями та християнами із 2 ст. провадився у площині богословській та біблійній. До нас дійшла багата література різних жанрів на цю тему: трактати, проповіді, збірки свідчень, дискусії тощо. Більшість цих творів подають апологетичний та доктринальний виклад християнської віри з критикою юдаїзму^{^[1211]}. У візантійський період було написано чимало творів проти євреїв. Однак теми, що розглядаються, завжди однакові: довести євреям, за допомогою цитування Старого Завіту, що Ісус є Месією, прореченим Писанням, і що Він – Син Божий, не руйнуючи, проте, єврейського монотеїзму. Увесь Божий задум спасіння (ікономія), включаючи другий прихід Христа, відповідає пророцтвам Старого Завіту. А отже, юдейський культ закінчився, і Церква є справжнім народом Божим і спадкоємицею месіанських обітниць^{^[1212]}. Християнська полеміка «проти юдеїв» [Adversus Judaeos] не завжди була спрямована проти євреїв, але проти тих християн, що були приваблені до синагоги, відвідували її у свята і в суботи або наверталися до юдаїзму^{^[1213]}. Так, наприклад, проповіді Проти юдеїв св. Івана Золотоустого (+407) були виголошені до християн в Антіохії у 386-387 роках з метою, щоб відвернути вірних Христа від юдейських обрядів, які вони ще практикували:

«Сина Владики твого вони умертвили, і ти смієш сходитися з ними у тому ж місці? Умертвлений [Христос] так тебе вшанував, що зробив тебе братом і співспадкоємцем Своїм, а ти Його так безчестиш, що шануєш убивців і розпинателів Його, і догоджаєш [їм] участю у [їхніх] святах, і ходиш в нечестиві їхні місця [зібрань], і вступаєш в нечисті переддвер’я, і береш участь у трапезі демонській; так бо я схильний називати після боговбивства [θεοκτονία] піст юдеїв»^{^[1214]}.

Той самий термін «боговбивці» [θεοκτόνοι] використовує св. Косма, що на перший погляд може здатися антисемітським виразом. Таке неправильне тлумачення долається правильним розумінням терміну «συναγωγὴ» – зборище. Адже очевидно, що тут маємо справу з уривком із Псалма 21,17, у якому вираз «зграя лиходіїв [συναγωγὴ πονηρευομένων]»^{^[1215]} відноситься до групи, зграї лиходіїв, а не до юдейської Синагоги як такої. Перший тропар пісні 9 має на увазі групу, очолювану Юдою, яка прийшла заарештувати Христа, а ця група представлена двома частинами: «когорта богоненависників» [σπεῖρα θεοστυγῶν], тобто римські воїни, та «зборище боговбивць» [θεοκτόνων συναγωγὴ], тобто «первосвященицькі та фарисейські слуги», за Євангелієм від Івана: «Узявши, отже, Юда відділ війська [σπεῖρα] і первосвященицьких та фарисейських слуг [ὑπηρέται], прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю» (Ів. 18,3). Зрозуміло, що тропар стосується не всього римського народу, ані всієї юдейської Синагоги, але групи, яка прийшла несправедливо ув’язнити Праведного (Ів. 18,3, Мт. 26,47, пор. Іс. 3,9-10 LXX)^{^[1216]}.

Далі перший тропар пісні 9, посилаючись на Євангеліє від Івана 18,12-13 («Тоді військовий відділ, тисяцький та юдейські слуги схопили Ісуса і, зв’язавши його, повели …»), описує процес арешту Ісуса за допомогою поетичної антитези: «як неправедника волокли Творця всіх»^{^[1217]}.

Богословське вчення про Слово Боже як Творця основується на Святому Письмі. Зокрема, у Посланні св. Павла до Колосян сказано: «бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме» (Кол. 1,16)^{^[1218]}. А в Євангелії від Івана проголошено: «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Ів. 1,3)^{^[1219]}. Отці Церкви перших століть, зокрема св. Юстин (+≈165), Татіан (+185), св. Теофіл Антіохійський (ІІ ст.) та св. Іриней Ліонський (+202), навчали про Слово Боже як посередника у створенні світу. Так Татіан вчить, що Слово Боже є творцем людей і ангелів:

«Небесне Слово … за прикладом Отця, що породив Його, створило людину – на образ безсмертя … Втім Слово, перш ніж створити людей, було Творцем ангелів»^{^[1220]}.

За вченням св. Теофіла Бог усе створив через Слово і Премудрість:

«Далі, ніби потребуючи допомоги, Бог каже: Сотворімо людину на образ і подобу (пор. Бт. 1,26). Він сказав Сотворімо ні кому іншому, як Своєму Слову і Своїй Премудрості»^{^[1221]}.

Св. Іриней навчав, що Бог усе створив Сином і Святим Духом:

«Бо з ним завжди присутні Слово і Премудрість, Син і Дух, через яких і в яких Він усе створив свобідно та добровільно, до яких і говорить, кажучи: Сотворімо людину на наш образ і подобу (Бт. 1,26)»^{^[1222]}.

Другий тропар пісні 9 дорікає юдеям за те, що вони, хоч і ретельно досліджували Писання, та не зрозуміли смислу Старого Завіту, який насправді мав би привести віруючого до Христа:

Невігласи в Законі нечестиві, що дарма вивчали голоси Пророків, як овеча, волокли Тебе на неправедне заколення – всіх Владику, Якого ми величаємо^{^[1223]}.

Ця тема основується на численних біблійних уривках, у яких ідеться про тих юдеїв, які відмовлялися зрозуміти центральне місце Ісуса Христа у Божому задумі спасіння, що діяв через Закон даний Мойсею: Мт. 22,29 («Помиляєтеся, бо не знаєте ані Писання …»); Мк. 4,11-12 («Вам дана тайна Божого Царства; для тих же, що осторонь, усе стається притчами, щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи, не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилось»); Ів. 5,39 («Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, — а й вони свідчать за мене!»); Ів. 12,39-40 (Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав: «Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв»); 2 Кор. 3,14-16 (але їхній розум притупився, бо аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо його усуває. І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім. «Та коли звертається до Господа, спадає покрівець»); Рим. 10,4 (Бо мета закону — Христос …) і ін.^{^[1224]}

Далі тропар подає одне з головних пророцтв про місію та про пасхальне таїнство страстей і смерті Ісуса Христа, яке, як сказано в тропарі, євреї не зрозуміли: «немов ягня, що на заріз ведуть його» (Іс. 53,7 – початок третьої частини четвертої пісні Страждаючого Слуги Ягве)^{^[1225]}. Зокрема, тропар проголошує: «як овеча, волокли Тебе на неправедне заколення – всіх Владику»^{^[1226]}. Вислів «як ягня» застосовується до Христа в різних біблійних уривках, зокрема в Євангелії від Івана 1,29: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає»; від Івана 1,36: «Ось Агнець Божий»; в Першому посланні Петра 1,19: «дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти»; в Одкровенні 5,5-6: «… посеред старших Агнець стоїть, мов заколений …». Це найменування нагадує про смиренну поведінку Ісуса, Слуги Божого, під час заступницьких страждань за наші гріхи згідно пророцтва Ісаї 53,5:

«Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані»^{^[1227]}.

Біблійна подія навернення ефіопського скопця (Ді. 8,26-40) через місійну діяльність Филипа прямо до Христа відносить пророцтво Ісаї 53,7 (Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст) (Ді. 8,32 і далі)^{^[1228]}. Пасхальне таїнство Ісуса Христа, Агнця, принесеного в жертву на хресті (Ів. 19,33-34)^{^[1229]}, передбачає христологічне тлумачення книги Виходу 12, усталене у святоотцівській традиції від самих початків. Так св. Мелітон Сардійський (+≈180) у пасхальній проповіді проголошує:

«Бо ж і ягняти заколення, і прообразне Пасхи святкування, і Закону Писання – у Христі Ісусі вміщаються»^{^[1230]}.

Третій тропар пісні 9 роздумує над сумними подіями засудження Ісуса юдейською радою, яка видала Його на страту римській поганській владі:

Дане народам Життя священики з книжниками, роз’ятрені власною заздрісною злобою, видали на страту – єством Життєдавця, Якого ми величаємо^{^[1231]}.

Тропар основується на уривку із Євангелія від Матея:

«Якже настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити. І зв’язавши його, повели та й передали правителеві Пилатові» (Мт. 27,1-2).

Ця подія була раніш передвіщена самим Христом: «Отож ми вирушаємо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде відданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть. І віддадуть його поганам, щоб ті глумилися, катували та розіп’яли його; а третього дня воскресне» (Мт. 20,18-19). Пізніше про все це підсумовує св. апостол Петро у промові на П’ятдесятницю:

«… отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста» (Ді. 2,23)^{^[1232]}.

А причина смертного вироку криється у злобній заздрості первосвящеників: «священики з книжниками, роз’ятрені власною заздрісною злобою, видали на страту …»^{^[1233]}. Про це знаємо із Євангелія: «первосвященики видали його через заздрощі» (Мк. 15,10); «вони з зависти видали його» (Мт. 27,18)^{^[1234]}.

Щоби ще раз наголосити на догмі про Божество Сина Божого у цьому тропарі Христос називається не лише життям [ἡ ζωή], згідно з Євангелієм від Івана (1,4; 11,25; 14,6: «Я — путь, істина і життя!»), але і «єством Життєдавця» [ὁ φύσει Ζωοδότης]. Св. Косма застосовує титул Життєдавець [Ζωοδότης], слідуючи багатій святоотцівській традиції; цей богословський термін зустрічається зокрема у св. Прокла Константинопольського (+446), Василія Селевкійського (+після 468), Діонісія Ареопагіта (його твори відомі із 532 р.), св. Романа Сладкопівця (+після 555), св. Івана Дамаскина (+749/750)^{^[1235]}. Джерело натхнення тут для св. Косми, мабуть, слід насамперед шукати у гимнографічній традиції св. Романа Сладкопівця:

«Бо про вбивство змовляються, про ціну Неоціненного марнословлять і про заколення Життєдавця [Ζωοδότης]»^{^[1236]};

«Бо на хресті простягнутий усіх Життєдавець [Ζωοδότης]»^{^[1237]};

«Три хрести устромив на Голготі Пилат, два розбійникам і один Життєдавцю [Ζωοδότης]»^{^[1238]};

«Оспівавши [мироносиці], отже, гріб Життєдавця …»^{^[1239]}.

Тоді як перший тропар пісні 9, говорячи про «зборище підлих боговбивць»^{^[1240]}, використовує другу частину вірша із Псалма 21,17 («зграя лиходіїв обступила мене»), останній тропар починається з першої частини цього ж вірша (Пс. 21,17: «Бо оточили мене пси многі»)^{^[1241]}:

Оточили Тебе, немов пси зграєю, і вдаряли, Царю, по щоці поличником, допитували Тебе і лжесвідчили на Тебе, і все перетерпівши, всіх спас єси^{^[1242]}.

Псалом 21 часто використовується в Новому Завіті в розповідях про Страсті Христові; тут сповнюється істина пророчих слів псалмоспівця:

«Боже, Боже мій, зглянься на мене! Чому Ти покинув мене?» (Пс. 21,2);

«Всі, хто поглядав на мене, глумилися надо мною, ворушили губами, кивали головою: “Він уповав на Господа, хай ізбавить його, хай спасе його, бо вподобав його!”» (Пс. 21,8-9);

«Бо оточили мене пси многі, зграя лиходіїв обступила мене, пробили руки мої і ноги мої. Полічив я всі кості мої, вони ж спостерігали і позирали на мене. Розділили ризи мої між собою і на одежу мою метали жереб» (Пс. 21,17-19).

Бачимо, що цей псалом настільки яскраво описує Страсті Христові, що являється не лише передреченням, а, немовби, ясним представленням Страстей і Ізбавління, довершених Ісусом Христом, Страждаючим Слугою (пор. Іс. 53)^{^[1243]}.

Тож у четвертому тропарі пісні 9 коротко згадуються три моменти жорстокого поводження, яке зазнає Ісус під час засудження^{^[1244]}. Перший момент – це поличники: «і вдаряли Тебе, Царю, по щоці поличником»^{^[1245]}, про що проречено пророком Ісаєю: «Плечі мої віддав я на бичування; а щоки мої на поличники, лиця ж мого не відвертав я від збезчещення оплювань» (Іс. 50,6)^{^[1246]}, та описано у Євангеліях: «один із сторожі, який стояв там, ударив в обличчя Ісуса» (Ів. 18,22), «Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя» (Мт. 26,67), «Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках» (Мк. 14,65)^{^[1247]}. У другому епізоді – «допитували Тебе»^{^[1248]} – йдеться про допит над Ісусом з метою, щоб Його засудити. Ця подія передвіщена у Псалмі: «Повстали на мене свідки неправедні, про що я не відав, випитували мене» (Пс. 34,11)^{^[1249]}, та описана у Євангелії від Івана: «І спитав первосвященик Ісуса про його учнів і про його навчання» (Ів. 18,19)^{^[1250]}. Третій згаданий у тропарі момент розповідає про неправдиві свідчення проти Ісуса: «лжесвідчили на Тебе»^{^[1251]}, про що йдеться у Євангеліях:

«Багато бо свідчило неправдиво проти нього … Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе? Та він мовчав і нічого не відповідав» (Мк. 14,56-61);

«Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити, і не знайшли, дарма, що було з’явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє і кажуть: “Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати”. Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: “Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?” Але Ісус мовчав» (Мт. 26, 59-63)^{^[1252]}.

Останній вираз навчає про Страсті Христові як всезагальну подію спасіння: «все перетерпівши, всіх спас єси»^{^[1253]}. У світлі Послання до Євреїв (9,11-12; 2,17) і Послань св. Івана Богослова (1 Ів. 2,2; 4,9-10) смерть Ісуса розглядається як відкуплення [λύτρωσις] та умилостивлення-примирення [ἱλασμός]. Христос – Архиєрей-Первосвященник «на спокутування [εἰς τὸ ἱλάσκεσθαι] гріхів народу» (Євр. 2,17)^{^[1254]}. Відкуплення виражає владу Христа звільняти людей від гріхів їхніх і примиряти їх з Богом (пор. Євр. 7,25; 9,14). Почавшись із воплочення, Його священство завершується жертвопринесенням себе на хресті. Тому Христос – жертва «примирення [ἱλασμός] за наші гріхи, і не лише за наші, а й за гріхи усього світу» (1 Ів. 2,2). Формула «жертва примирення [ἱλασμός] за наші гріхи»^{^[1255]}, перейнята з використовуваної при Жертовнику термінології Старого Завіту (пор. Вих. 29,36 і далі), підкреслює свободу Ісуса добровільно віддати себе на хресну жертву, як жертва умилостивлення-примирення за гріхи всього світу. Він справді – «Агнець заколений» (Од. 5,6.9.12), «Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Ів. 1,29)^{^[1256]}.

Загально відомий і широко вживаний у візантійському богослужінні богородичний піснеспів, ірмос 9, звеличує істинну Богородицю:

Чеснішу від Херувимів і незрівнянно славнішу від Серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо^{^[1257]}.

Щодо походження цього гимну, то перш за все слід зауважити, що вже папірус 7 ст. № 466 з бібліотеки «John Rylands Library» (Манчестер, Англія) містить посилання на подібний гимн «на Величає вищу від Херувимів» [εις το μεγ(αλυνει) την υψηλωτερα(ν) τον χαιροφιν], який, ймовірно, міг послужити зразком для ірмоса 9 св. Косми Сладкопівця (+751/752)^{^[1258]}. З іншої сторони, подібний гимн до Богородиці знаходимо вже у поезії св. Єфрема Сирійського (+373): «Чесніша від Херувимів і незрівнянно від усіх небесних воїнств»^{^[1259]}.

Вчення про Богородицю викладене у цьому знаменитому ірмосі св. Косми – у повній гармонії із вченням Отців Церкви. Серед можливих джерел натхнення можна згадати проповідь Про Святу Діву і Богородицю Марію св. Прокла Константинопольського (+446):

«Немає, отже, нічого на світі, що могло б зрівнятися з Богородицею Марією. Пройди розумом, о людино, навіть усе творіння і подивись, чи є щось рівне або вище від Святої Богородиці Діви. Обійди землю, оглянь море, досліди повітря, обслідуй розмислом небеса, подумай про всі невидимі [ангельські] сили, і подивись, чи є інше таке диво в усьому творінні?»^{^[1260]}.

Акцентуючи на вчення про Богородицю Ефеського Собору (431), ірмос 9 закликає величати воістину «сущу Богородицю» [τὴν ὄντως Θεοτόκον]. Третій Вселенський Собор в Ефесі (431), відповідаючи на заперечення Несторія (+≈451), остаточно затвердив законність використання та точне значення титулу «Богородиця» [Θεοτόκος]. Однак, це найменування виступає як критерій православ’я значно раніше. Уже св. Григорій Богослов (+390) навчав:

«Якщо хто не визнає Святу Марію Богородицею, то він відлучений від Божества»^{^[1261]}.

Вчення про Діву Марію і значення титулу «Богородиця» [Θεοτόκος] стисло сформульоване св. Іваном Дамаскином (+749/750):

«Ми ж проповідуємо, що Свята Діва властиво й істинно є Богородицею. Бо як Народжений від Неї – істинний Бог, так і Та, що породила істинного Бога, воплоченого з Неї, є істинна Богородиця»^{^[1262]};

«Тому і проповідуємо, що Свята Діва є Богородицею, оскільки Вона породила Бога властиво й істинно з Неї воплоченого»^{^[1263]}.

Отож, Трипіснець Страсної П’ятниці зображає драматичні події після Тайної Вечері Господньої, зокрема на Оливній горі (Мт. 26,30 і далі), вражаючий діалог між Христом та Його учнями, зокрема Петром (Мт. 26,31-35), згадується про арешт, побиття, допити, неправдиві свідчення проти Ісуса (Мт. 26,47-57.59-61, Ів. 18,3-14.19-24)^{^[1264]}. Цей трипіснець є одним із шедеврів візантійської церковної поезії, а також багатим джерелом богословських концепцій святоотцівської епохи.

3.6. Велика Субота: Зійшов аж до адових схронів визволити Адама і Єву з усім їх родом

Про особливе спасенне значення подій, які відбулися у Велику Суботу, пояснює св. Іван Золотоустий (+407) у Бесіді у Велику Седмицю:

«Тому і Великою її називаємо … оскільки великі діла Господь звершив для нас у цю Седмицю. Бо в цю Велику Седмицю давню тиранію диявола повалено, смерть придушено, сильного зв’язано, знаряддя його зметено, гріх уневажнено, прокляття скасовано, рай відкрито, небо доступним стало, люди з ангелами поєднались, стіну загороди усунено, перешкоду знято, Бог миру примирив вишнє й земне. Тому Великою Седмицею вона називається; і як вона – глава інших седмиць, так її главою є Велика Субота; і подібно чим голова є для тіла, тим в цій Седмиці – Субота»^{^[1265]}.

Поховання, зішестя в ад, перемога над адом, запевнення воскресіння Господа нашого – головні теми Чотирипіснця на Святу і Велику Суботу, укладеного св. Космою Маюмським (+751/752) на основі пісень 6-9 канону з акростихом: «Суботу оспівую Велику» [Σάββατον μέλπω Μέγα]^{^[1266]}. У чотирипіснці представлено богословські роздуми з христологічних питань: Де «перебувала» Іпостась Христа в міжчасі між смертю на хресті і воскресінням? Яким чином були можливими страждання і смерть Господа Ісуса Христа, Який, крім людської природи, має ще й Божу природу, непідвладну стражданням і безсмертну? Незважаючи на складність цих богословських тем і на обмеження правилами поетики, автору канону вдалося висвітлити і доступно представити істини віри.

Ірмос 6, оснований на Молитві пророка Йони (2,3-10), тлумачить перебування Йони «в нутрі риби три дні й три ночі» (Йона 2,1) як прообраз воскресіння Господнього, відповідно до Євангелій від Матея (12,39-40; 16,4)^{^[1267]} та Луки (11,29)^{^[1268]}:

Поглинутий був, але не вдержаний нутром китовим Йона; бо носячи образ Тебе, на страждання і погребення виданого, він зо звіра, мов з весільної світлиці, вийшов, а до варти гробу Твого взивав: «Хранителі суєтного і ложного – ви милість, дану вам, відкинули!»^{^[1269]}.

Вказуючи на причину, чому Йона «не вдержаний нутром китовим», канонописець вводить у поетичні рядки цього ірмоса технічний термін біблійної екзегези образ [τύπος]:

«бо носячи образ [τὸν τύπον φέρων] Тебе, на страждання і погребення виданого, він зо звіра, мов з весільної світлиці, вийшов»^{^[1270]}.

Термін «τύπος» [лат. typus, figura, forma, imago] означає знак, взірець, образ тощо. У християнському богословії єдність двох Завітів означає тісний зв’язок та відповідність між особами, подіями та установами першого Завіту із другим. Типологічне [tipologico] тлумачення розкриває ці відповідності між особами чи подіями за принципом: Новий Завіт прихований у Старому, і Новий розкриває Старий. У Євангелії від Івана сказано, що Писання свідчить про Христа:

«Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, — а й вони свідчать за мене!» (Ів. 5,39).

Саме Христос надає смисл Старому та Новому Завітам; Христос є сповненням Старого Завіту; тому багато осіб і подій Старого Завіту є прообразами Христа (Адам, Авель, Авраам, Мелхиседек, Ісаак, Йов, Яків і ін.)^{^[1271]}. Таким чином, в ірмосі 6 вказується, що пророк Йона – образ [τύπος], тобто прообраз Христа, який страждав, був покладений до гробу і воскрес на третій день^{^[1272]}.

А вихід пророка «зо звіра» [τοῦ θηρὸς], подія, що є прообразом [τύπος] воскресіння Господнього, описується за допомогою риторичного прийому порівняння, на основі ідеї, взятої із Псалма 18,6 (і воно [Сонце], як жених, що виходить з весільної світлиці своєї):

«він [пророк Йона] зо звіра, мов з весільної світлиці, вийшов [ἀνέθορε – дослівно вискочив (від ἀναθρῴσκω)]»^{^[1273]}.

Далі у ірмосі 6 пророк Йона пророчо переноситься в часі, щоб звістити вартовим біля Святого Гробу: «Хранителі суєтного і ложного – ви милість, дану вам, відкинули!»^{^[1274]} Цей вигук – це переробка уривку із Молитви пророка Йони: «Ті, що тримаються суєтного і ложного [ідолів], – Милість свою покинули» (Йона 2,9)^{^[1275]}. А щодо реакції вартових при гробі Ісуса, які були зовсім приголомшені в момент воскресіння (Мт. 28,4: «сторожа затремтіла й стала, наче змертвіла»), а відтак були підкуплені юдейськими первосвящениками (Мт. 28,11-15)^{^[1276]}, то тут також можливий натяк на уривок із пророка Ісаї: «Їхні сторожі всі сліпі, не розуміють» (Іс. 56,10)^{^[1277]}.

Перший тропар пісні 6 відповідає на питання: Де «перебувала» Іпостась Христа в міжчасі між Його смертю на хресті та воскресінням?:

Умертвлений був єси, але не відлучився від плоті, Слове, якій став єси причасний; бо, хоч і зруйнований був Твій Храм у час страждання, але й тоді єдиною була Іпостась Божества і плоті Твоєї, бо в обох них єдиний єси Син, Слово Боже, Бог і Чоловік^{^[1278]}.

Особа Господа нашого Ісуса Христа становить вражаюче таїнство Божої і людської реальностей у єдності Його Іпостасі. На Халкидонському Соборі (451) прийнято вирішальне твердження щодо єднання Божої і людської природ в одній Особі Христа. З’єднання людської природи зі Словом Божим – це з’єднання на рівні іпостасі [unione ipostatica], тобто з’єднання у Божій Іпостасі Слова, яке воплотившись приймає людську природу, стаючи таким чином досконалою людиною^{^[1279]}.

Отож, постає питання про участь Ісуса Христа протягом тридення смерті [triduum mortis], тобто в період від Його смерті до воскресіння. Яку таємницю приховує Субота повного мовчання?^{^[1280]} З однієї сторони Святе Письмо каже, що смерть не взяла верх над Христом:

«ані його душа не була зоставлена в аді, ані його тіло не бачило зітління» (Ді. 2,31, пор. Пс. 15,10)^{^[1281]};

«Його Бог воскресив, порвавши пута смерти, бо неможливо було, щоб вона держала його в своїй владі» (Ді. 2,24)^{^[1282]}.

З іншої сторони, однак, історична реальність викупної смерті Ісуса одноголосно засвідчена Євангеліями та іншими писаннями Нового Завіту: «Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа» (Мк. 15,37; пор. Мт. 27,50; Лк. 23,46; Ів. 19,30; Фил. 2,8)^{^[1283]}.

Св. Григорій Богослов (+390) роздумує над цією дилемою у світлі спасительного значення смерті Христа:

«Віруй … що Він безстрасний за Божеством, підлеглий стражданням за прийнятою [людською природою]; настільки став людиною задля тебе, наскільки ти маєш стати богом за Його благодаттю; [віруй] що Він через беззаконня наші був ведений на смерть, розп’ятий і похований, наскільки скуштував смерті, і воскреснувши на третій день, вознісся на небеса, щоб піднести з Собою тебе повергнутого додолу»^{^[1284]}.

Св. Іван Дамаскин (+749/750) щодо цього питання подає детальний виклад церковного вчення, пояснюючи, що Божество Слова перебуває невіддільним від душі і тіла також у часі смерті Господа:

«Отож, хоч Він і помер як людина, і свята Його душа була розлучена від пречистого тіла, та Божество продовжувало перебувати невіддільним від обох – тобто і від душі і тіла – і так одна Іпостась не стала розділеною на дві іпостасі, бо і тіло, і душа так само від початку мали [своє] існування в Іпостасі Слова, і, [хоча] в часі смерті були розлучені одне від одного, [проте] кожне з них зосталось, маючи одну Іпостась Слова. А тому й одна Іпостась Слова була іпостассю і Слова, і душі, і тіла; бо ніколи ні душа, ні тіло не мали окремої іпостасі, крім Іпостасі Слова; одна ж завжди Іпостась Слова, і ніколи – дві. А тому одна завжди Іпостась Христа. Тому, хоч і щодо місця душа від тіла розлучилась, та щодо іпостасі була з’єднана [з ним] через Слово»^{^[1285]}.

Як це можливо, що єдина Іпостась Христа є супутницею одночасно і душі і тіла Христа, розлучених смертю одне від одного? На це питання св. Іван Дамаскин відповідає, застосовуючи Божу прикмету всюдиприсутності:

«… у гробі покладається Той, Кому небо служить за престіл і земля підніжжям. Той, Хто наповнює й обмежовує все, єдиний як Бог необмежений, і Той, Хто пригорщею охоплює творіння, тілом обмежовується у гробі. Він як Бог на небі з Отцем і Духом приймає поклоніння, і Він як людина тілом лежить у гробі, і душею перебуває у глибинах аду, і розбійнику удоступнює рай, оскільки необмежене Божество супроводить усюди. Бо хоч і розлучена була божественна і священна душа від животворного і пречистого тіла, та Божество Слова після нероздільного з’єднання двох природ, яке сталося в Іпостасі [Слова] з часу зачаття в утробі Святої Діви і Богородиці Марії, перебувало нерозлучно з ними, тобто і з душею і тілом. І так одна Іпостась Христа і в [часі] самої смерті залишилась, оскільки і душа, і тіло існують в Іпостасі Бога-Слова, і після смерті маючи оту Іпостась»^{^[1286]}.

У творах св. Івана Дамаскина також знаходимо вчення про Божі прикмети всюдиприсутності та необмеженості, викладені у філософському ключі:

«Тож Бог, нематеріальним будучи і необмеженим, не перебуває у [певному] місці, бо сам для Себе є місцем Той, Хто все наповняє, і над усе Сущий, і сам охоплює все»^{^[1287]}.

У богослужбовій книзі Октоїх є тропар, укладений св. Іваном Дамаскином на основі біблійних уривків (1 Пт. 3,18-19; Лк. 23,43; Кол. 3,1; Еф. 1,22-23; 4,9-10)^{^[1288]}, про присутність Слова Божого одночасно в «різних місцях» завдяки Божій прикметі необмеженості:

«У гробі тілесно, а в аді з душею як Бог, у раю ж із розбійником, і на престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, усе наповняючи, неописанний (необмежений)»^{^[1289]}.

Як бачимо, автор канону на Велику Суботу, св. Косма Маюмський, стисло підсумовує це вчення у коротенькій поетичній строфі, тобто у першому тропарі пісні 6:

Окрім того, канонописець у цьому тропарі вставляє христологічне вчення про зруйнований храм тіла Слова під час спасительних Страстей, основане на словах Христових у Євангелії від Івана 2,19 («Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю»): «бо, хоч і зруйнований був Твій Храм у час страждання, але й тоді єдиною була Іпостась Божества і плоті Твоєї»^{^[1291]}. Подібним чином ідея храму тіла Слова, відданого на смерть, виражена у св. Атанасія Олександрійського (+373):

«… після доказів Божества свого ділами, врешті зараз же і жертву він [Син Божий] за всіх приносив, замість усіх віддаючи свій храм на смерть, щоб усіх вчинити невідвічальними і увільненими від древнього переступу, а себе щоб явити і від смерті сильнішим, показуючи первістком спільного воскресіння (пор. 1Кр 15,20) своє нетлінне тіло»^{^[1292]}.

Завершується перший тропар пісні 6 парафразою на уривок із символу віри проголошеному на Халкидонському Соборі (451):

«[навчаємо ісповідувати] Того ж істинно Бога і істинно людину», «єдиного і того ж Христа, Сина, Господа, Єдинородного, у двох природах пізнаваного»^{^[1293]}.

Ця вирішальна соборова постанова щодо питання з’єднання Божої і людської природ у єдиній Іпостасі Христа поетично викладена у каноні:

«але й тоді єдиною була Іпостась Божества і плоті Твоєї, бо в обох них єдиний єси Син, Слово Боже, Бог і Чоловік»^{^[1294]}.

Другий тропар пісні 6 відповідає на ще одне важливе христологічне питання: Яким чином були можливими страждання і смерть Господа, Який, в єдиній Іпостасі, крім людської природи, має ще й Божу природу, непідвладну стражданням і безсмертну? Тож канонописець доступно пояснює цю дилему:

Людиновбивчим, але не боговбивчим було Адамове падіння: бо хоч і постраждало взяте з праху єство Твоєї плоті – Божество зосталося безстрасним, а тлінне в Собі Ти в нетлінне перемінив єси, і джерело нетлінного Життя пролив Воскресінням^{^[1295]}.

Як бачимо пояснення ґрунтується на розрізненні двох природ у Христі: «постраждало взяте з праху єство Твоєї плоті – Божество зосталося безстрасним»^{^[1296]}. Про страждання тіла Господнього та про безстрасність Його Божества навчає св. Іван Дамаскин (+749/750):

«Отож, само Слово Боже усе перетерпіло плоттю, тоді як Божа Його природа, одна лиш безстрасна, перебуває непідвладною стражданню. Бо коли страждав єдиний Христос, і з Божества і з людства складений, і в Божестві, і в людстві сущий, то страждало те, що спроможне страждати, як таке, що з природи підлегле стражданню, а те, що безстрасне, не співстраждало. Бо душа, будучи підлеглою стражданню, хоч сама не поранена під час поранення тіла, однак розділяє страждання і співстраждає з тілом; а Божество, будучи безстрасним, не співстраждало з тілом. Належить же знати: кажемо, що Бог постраждав плоттю, але ні в якому разі не кажемо, що Божество постраждало плоттю, чи що Бог постраждав через плоть»^{^[1297]}.

Починається цей другий тропар пісні 6 з роздумування про наслідки провини Адама: «Людиновбивчим, але не боговбивчим було Адамове падіння»^{^[1298]}. Смерть торкається людського роду через гріх:

«Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили» (Рим. 5, 12);

пор. Бт. 2,17: «… з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш».

Однак, смерть не стосується Христа Бога, що «не вчинив гріха, і підступу в його устах не знайшлося» (1 Пт. 2,22; пор. Іс. 53,9; 1 Ів. 3,5; 2 Кор. 5,21)^{^[1299]}.

Вкінці другий тропар пісні 6 представляє відповідь на питання: Чи тіло Христове підлягало тлінню [φθορά] і чи зазнало розкладу-зотління [διαφθορά]? Також тропар подає вчення про нетління після воскресіння, яке Господь дарував людині відкупленій-спасенній: «тлінне в Собі Ти в нетлінне перемінив єси, і джерело нетлінного Життя пролив Воскресінням»^{^[1300]}. Тут автор канону знову слідує вченню, викладеному у св. Івана Дамаскина (+749/750):

«Слово тління [φθορά] має два значення. Справді, означає воно оці людські страждання: голод, спрагу, зморення, пробиття цвяхами, смерть, або розлучення душі з тілом, і тому подібне. У цьому значенні кажемо, що тіло Господа – підлегле тлінню, справді, все це Він узяв на Себе добровільно. Але з іншої сторони, тління [φθορά] означає також повний розклад тіла на елементи, з яких воно складене, і знищення; багато хто радше означує і називає це словом зотління [διαφθορά]. Цього досвіду тіло Владики не зазнало, як мовить пророк Давид: “Бо Ти не зоставиш душі моєї в аді і не даси преподобному Твоєму побачити зотління [διαφθορά]” (Пс. 15,10) … А за другим значенням слова тління [φθορά] ми сповідуємо, що тіло Господа нетлінне [ἄφθαρτον] або ж незотлінне [ἀδιάφθορον], як передали нам богоносні отці. Однак після воскресіння з мертвих Спасителя, твердимо, що тіло Господа нетлінне [ἄφθαρτον] і за першим значенням слова тління [φθορά]. Бо й нашому тілу Господь через Своє тіло дарував і воскресіння і вслід за ним нетління [ἀφθαρσία], сам ставши для нас первістком і воскресіння (пор. 1 Кор. 15,20), і нетління [ἀφθαρσία], і безстрастя [ἀπάθεια – відсутність страждань]: “Мусить бо це тлінне [φθαρτόν] одягнутися в нетління [ἀφθαρσία]” (1 Кор. 15,53) – мовить божественний Апостол»^{^[1301]}.

Отож, вчення Церкви, виражене у другому тропарі словами «тлінне в Собі Ти в нетлінне перемінив єси, і джерело нетлінного Життя пролив Воскресінням»^{^[1302]}, а також виражене у вище цитованому уривку із св. Івана Дамаскина, спрямоване на боротьбу з єрессю афтартодокетизму. Це радикальна доктрина, що виникла з монофізитизму, у Єгипті, в першій половині 6 ст., яку пропагував Юліан Галікарнаський (+після 527), поширюючи ідею про нетлінність тіла Христового від народження. Щодо страстей Христових, то афтартодокети заперечували реальну можливість Його страждань, і хоча фактично визнавали, що Він страждав, та пояснювали це як чудо (незвичайне явище) з Його волі, а не що Його тіло за своєю природою було схильне до болю. Леонтій Візантійський (+≈543) описав основні положення доктрини афтартодокетів, заперечуючи їх з точки зору спасительного Божого задуму^{^[1303]}.

Третій тропар пісні 6 чотирипіснця Страсної Суботи присвячений таїнству сходження в ад:

Царює ад, але не вічно, над родом смертних: Ти бо, положений у гробі, Владущий, живоначальною долонею розламав засуви смерти і возвістив одвіку там сидячим ізбавління необманне, ставши, Спасе, Первенцем із мертвих^{^[1304]}.

Тропар відповідає на питання: Де був Ісус у триденний період від смерті до воскресіння, спираючись на древню християнську традицію, широко засвідчену в Отців, про сходження Христа в ад^{^[1305]}. Так апокрифічне Євангеліє від Никодима (2 ст.), юдео-християнського походження, розповідає про переможний вхід Ісуса в царство мертвих, про розпад цього царства та про визволення мертвих:

«І зараз же, на це слово, бронзові ворота розбилися і залізні засуви були зламані. Усі померлі, зв’язані, були звільнені з кайданів … Цар Слави увійшов як людина. Усі темні місця аду освітилися … Цар Слави, простягнувши правицю Свою, узяв і підвів праотця Адама. Потім, звернувшись до інших, сказав: “Ну ж бо, ходімо зі мною всі ви, які зазнали смерті через дерево, якого торкнувся цей чоловік. Ось я підіймаю вас усіх древом Хреста”»^{^[1306]}.

Ця апокрифічна традиція широко засвідчена у Отців Церкви, які вказують, що Христос зійшов в ад задля спасіння праведних, які там перебували. Згадуючи сходження Ісуса в шеол, патристичне богословіє навчає про підкорення Христові сил аду, про проповідування спасіння всім померлим, про визволення праведних, які померли до Христа^{^[1307]}. Так св. Іриней Ліонський (+202) розглядає сходження Христа в ад, щоб сповістити благу вість про спасіння та визволити померлих:

«І в [книзі пророка] Єремії Він звістив про свою смерть і про своє сходження в ад так: “І Господь, Святий Ізраїлів, згадав про своїх померлих, раніш спочилих у прасі земнім, і зійшов до них, щоб звістити їм благу вість про спасіння і визволити їх”^{^[1308]}. Тут Він теж вказує причини своєї смерті; сходження в ад було спасінням померлих»^{^[1309]}.

Сходження Христа в ад пояснює у сотеріологічному ключі також св. Григорій Богослов (+390):

«Якщо сходить в ад, сходь із Ним і ти. Пізнай і тамтешні таїнства Христа, який задум Божий [οἰκονομία] двоякого сходження, яка причина; чи, явившись там взагалі спасає всіх, а чи віруючих»^{^[1310]}.

Тропар 3 пісні 6 Великої Суботи також згадує, що Христос, зійшовши в ад, звістив померлим ізбавління: «Ти возвістив одвіку там сидячим ізбавління необманне»^{^[1311]}.

Цей тропар складений на основі посилань та алюзій на біблійні тексти:

Царює ад, але не вічно, над родом смертних (Рим. 5,14): Ти бо, положений у гробі (Мк. 15,46), Владущий, живоначальною долонею розламав засуви смерти (Пс. 106,16; Іс. 45,2) і возвістив одвіку там сидячим ізбавління необманне (1 Пет. 4,6), ставши, Спасе, Первенцем із мертвих (Кол. 1,18)^{^[1312]}:

Рим. 5,14: «смерть панувала від Адама»;
Мк. 15,46: «Йосиф поклав його у гробі, що був висічений у скелі»;
Пс. 106,16: «Бо Він потрощив брами мідні і засуви залізні поламав»;
Іс. 45,2: «Я трощу бронзові ворота, ламаю залізні засуви»;
1 Пет. 4,6: «На те бо й мертвим проповідувано благовість»;
Кол. 1,18: «Він — начало, первородний з мертвих».

Св. Іван Дамаскин (+749/750) підсумовує вчення Церкви про сходження Христа в ад в останньому розділі третьої книги Точний виклад православної віри [Expositio fidei]:

«Сходить в ад душа обожена, щоб, як для тих, що на землі засяяло Сонце правди (Мал. 3,20 або 4,2), так і для тих, що під землею, в пітьмі і у смертній тіні перебували, засяяло світло (Іс. 9,1); щоб, як тим, що на землі, благовістив мир, полоненим визволення, сліпим прозріння (Лк. 4,18), і для тих, що увірували, став Cпричинником вічного спасіння (Євр. 5,9), а для тих, що не увірували, виявленням невіри, так і для тих, що в аді (1 Пет. 3,19): щоб перед Ним приклонилося всяке коліно на небі, на землі й під землею (Фил. 2,10), і так від віку зв’язаних звільнивши, відтак від мертвих вийшов, проклавши нам путь воскресіння»^{^[1313]}.

Слід зауважити, що всі три тропарі пісні 6 наслідують за змістом останні чотири розділи третьої книги Точний виклад православної віри [Expositio fidei] св. Івана Дамаскина. Це може свідчити про залежність автора канону, св. Косми, від Дамаскина, або ж про співпрацю чи використання одних і тих же джерел двома авторами-сучасниками^{^[1314]}.

Цей третій тропар пісні 6 також може бути натхненний проповіддю св. Івана Золотоустого (+407) Бесіда про назву «усипальниця», і про Хрест Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа [De coemeterio et de Cruce], виголошену, як вважають, у Велику П’ятницю 392 р.:

«Бо сьогодні усі місця аду обходить Господь наш! Сьогодні Він поламав мідні брами! Сьогодні Він розбив засуви залізні … А Христос … показати бажаючи, що кінець смерті прийшов, розбив її брами мідні … Упродовж так довгого часу ніхто не схилив її відпустити когось із утримуваних, поки Владика ангелів, зійшовши, не примусив її до цього … так і Христос учинив: начальника розбійників і в’язничного сторожа, диявола разом і смерть, Він Своєю смертю зв’язавши, і все багатство, тобто людський рід, перевів у Царські скарбниці. Це і Павло висловлює, мовлячи: “Він визволив нас із влади тьми й переніс у царство любові Своєї” (Кол. 1,13) … сам Цар прийшов до в’язнів і не посоромився в’язниці, ні в’язнів, – бо не збирався соромитися того, кого створив, – і поламав врата, розбив засуви, вступив в ад, безсилою зробив усяку сторожу його, і в’язничного сторожа захопивши зв’язаним, так до нас прийшов. Мучитель ведений полоненим, сильний зв’язаним, сама смерть, скинувши зброю, неозброєною прибігла до ніг Царя»^{^[1315]}.

Ірмос 7, оснований на біблійній пісні святих трьох отроків (Дан. 3,26-56), звертається до древнього святоотцівського пояснення уривку із книги пророка Даниїла:

«Знову заговорив Навуходоносор і сказав: “А он я бачу чотирьох мужів незв’язаних, що ходять у вогні, і не видко на них шкоди, а вид четвертого схожий на Сина Божого”» (Дан. 3,92 [або 3,25]).

Святі Отці визнавали в особі, що була поруч трьох отроків у печі, визволяючи їх від вогню, Сина Божого, Слово Боже. Так ірмос 7, слідуючи патристичній традиції, оспівує:

Невимовне чудо! Хто в печі ізбавив преподобних отроків від полум’я – у гробі мертвий, бездиханний покладається, на спасіння нам, що співаємо: «Відкупителю Боже, благословен єси!»^{^[1316]}

Ця древня святоотцівська екзегеза на оцей уривок із книги пророка Даниїла засвідчена уже у св. Іринея Ліонського (+202):

«Бо колись для тих, що були поблизу Ананії, Азарії і Мисаїла, Слово дало Себе бачити присутнім з ними у вогняній печі й у вогнищі, і визволяючи їх від вогню; А вид четвертого, – каже, – схожий на Сина Божого (Дан. 3,92 [або 3,25])»^{^[1317]}.

Ірмос 7 пов’язує це величне богоявлення Старого Заповіту із таїнством Великої Суботи: «Хто в печі ізбавив преподобних отроків від полум’я – у гробі мертвий, бездиханний покладається»^{^[1318]}. Канонописець розглядає смерть і покладення до гробу Христа як сотеріологічну подію: «на спасіння нам» [εἰς σωτηρίαν ἡμῶν], називаючи Христа сотеріологічним титулом «Відкупителю Боже» [Λυτρωτὰ, ὁ Θεὸς]^{^[1319]}. Св. апостол Павло ототожнює Ісуса із самим відкупленням: Ісус Христос «став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, і відкупленням [ἀπολύτρωσις]» (1 Кор. 1,30). Отже, відкуплення Христа, єдиного посередника між Богом і людством, основує свою спасительну дієвість на Його смерті, яка є визволенням усього людства від усякого гріха і від усякого беззаконня^{^[1320]}.

Перший тропар пісні 7 канону Великої Суботи розгортає концепцію перемоги над адом, викладену у пророка Осії:

«І я б та визволяв їх з руки Шеолу? Я б їх рятував від смерти? Де твої рани, смерте? Де бич твій, о Шеоле?» (Ос. 13,14),

цитовану у св. Павла:

«… тоді збудеться написане слово: “Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?”» (1 Кор. 15,54-55).

Перший тропар поетично представляє цю грандіозну перемогу Христа над адом:

Уразився в серце ад, прийнявши Ураженого списом у ребра, і зітхає, вогнем божественним поглинутий, на спасіння нам, що співаємо: «Відкупителю Боже, благословен єси!»^{^[1321]}

Це вчення святі Отці проповідували від самих початків. Уже св. Мелітон Сардійський (+≈180) у своїй поетичній проповіді Про Пасху представляє драматичне зображення сходження Христа і перемогу над адом:

«”Я смерть зруйнував і ворога переміг (пор. Кол. 2,15), і ад потоптав, і сильного зв’язав (пор. Мт. 12,29; Мк. 3,27), і людину на висоти небес підняв – Я!” – каже Христос»^{^[1322]}.

Біблійний виголос: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога?» (пор. Ос. 13,14; 1 Кор. 15,55) використовували у своїх пасхальних проповідях багато Отців. Так св. Григорій Богослов (+390), коментуючи біблійний епізод про мідяного змія (Чис. 21,8-9)^{^[1323]}, у своїй проповіді Слово на святу Пасху^{^[1324]} проголошує:

«Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Хрестом ти повалений, Життєдавцем умертвлений. Бездиханний, мертвий, нерухомий, недіяльний, якщо і зберігаєш вигляд змія, ти відданий ганьбі на висоті»^{^[1325]}.

Св. Іван Золотоустий (+407) у проповіді на Пасху проголошує:

«Сьогодні скинена влада диявола! Сьогодні пута смерті розірвано, перемога аду зруйнована! Сьогодні слушний час знову проголосити оте пророче слово: “Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемого?” (Ос. 13,14; 1 Кор. 15,55). Сьогодні мідні брами розбив (пор. Іс. 45,2) Владика наш Христос, і сам вигляд смерті зруйнував …»^{^[1326]}.

Пасхальна катехитична промова Слово огласительне золотоустівської традиції доповнює та розвиває уривок із похоронної пісні для царя Вавилону: «Ад іздолу гіркоти зазнав, зустрівши тебе» (Іс. 14,9)^{^[1327]}. Це неперевершений за своєю красою та драматичною силою старозавітний гимн (Іс. 14,4-21). У пасхальному Слові огласительному цей уривок із пророка Ісаї 14,9 переноситься в христологічний контекст:

«Провидівши це, Ісая взивав: “Ад гіркоти зазнав, зустрівши Тебе долі! (Іс. 14,9). Гіркоти зазнав – і повержений був, гіркоти зазнав – і був посоромлений; гіркоти зазнав – і помер; гіркоти зазнав – і зруйнований був; гіркоти зазнав – і був зв’язаний! Прийняв тіло – і наткнувся на Бога, прийняв землю – і зустрів Небо, прийняв те, що бачив, – і впав через те, що недобачив. Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? (Ос. 13,14; 1 Кор. 15,55). Воскрес Христос – і тебе повержено»^{^[1328]}.

Біблійний виголос: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога?» (пор. Ос. 13,14; 1 Кор. 15,55) у контексті Пасхи застосовують також славетні візантійські поети церковні піснеписці. Так св. Роман Сладкопівець (+після 555) поглиблює цю тему у воскресному кондаку Про десять драхм. Йдеться про притчу Христову із Євангелія від св. Луки:

«Котра жінка, маючи десять драхм, і як одну загубила, не засвітить світла, не замітатиме своєї хати й не шукатиме її старанно, поки не знайде. А, знайшовши, скличе подруг і сусідок і їм каже Радійте зо мною, бо я знайшла ту драхму, що була загубила. Отак, кажу вам, буває між ангелами Божими радість над одним грішником, що кається» (Лк. 15,8-10).

Ця євангельська притча є відправною точкою для поеми св. Романа про сходження Христа в ад та його перемогу над силами аду. Христос, тріумфуючи перемогу над адом, робить безсилою смерть і визволяє померлих:

«Поховані разом із Христом через хрещення і воскреслі з Ним (Рим. 6,4), співаючи, взиваємо, промовляючи: “Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, аде, жало?” Бо воскрес Господь, Життя і Воскресіння»^{^[1329]}.

Проте прямим джерелом натхнення першого тропаря пісні 7 св. Косми «Уразився в серце ад … зітхає»^{^[1330]}, ймовірно, міг послужити кондак св. Романа Сладкопівця Торжество Хреста, у якому теж йде мова про уражений в серце ад:

«Три хрести устромив на Голготі Пилат, два розбійникам і один Життєдавцю. Його побачив ад і сказав тим, що внизу: “О слуги мої і сили мої, хто устромив цвях у серце моє? Дерев’яний спис враз мене проколов, і розриваюся, усередині болить мене, у череві біль відчуваю, почування мої, бентежиться дух мій (пор. Єр. 4,19). І я примушений вивергнути Адама і тих, що від Адама, через дерево переданих мені, Древо їх вводить знову до раю”»^{^[1331]}.

У цьому тропарі канонописець творить прекрасну та зворушливу антитезу: «Уразився в серце ад, прийнявши Ураженого списом у ребра (пор. Ів. 19,34)»^{^[1332]}, поміщаючи її в сотеріологічний контекст: «на спасіння нам»^{^[1333]}.

Мабуть, можливість вшановування св. Гробу Господнього надихало палестинських поетів оспівувати його з такою шаною і благоговінням. Так св. Косма Сладкопівець у другому тропарі пісні 7 виголошує:

Багатий гріб! Бо, прийнявши в себе мовби сплячого – Будівничого, явився божественною скарбницею життя, на спасіння нам, що співаємо: «Відкупителю Боже, благословен єси!»^{^[1334]}

Із почуттям великої пошани до Святого Гробу проповідував св. Іван Золотоустий:

«Хіба не знаєте, як ангели стояли при Гробі, у якому не було Тіла, при Гробі порожньому? А все ж таки, оскільки взагалі він прийняв тіло Владики, велику честь вони віддають також місцю. Ангели, що перевищують нашу природу, з такою поштивістю і благоговінням стояли при Гробі …»^{^[1335]}.

Св. Роман Сладкопівець співає хвалу св. Гробу Господньому:

«Хвала тобі, пісня тобі, святий Гробе, малий і превеликий, бідний і багатий, сховище життя, вмістилище миру, знамення радості, пам’ятник Христа!»^{^[1336]}

Тут слід звернути увагу на подібні за змістом вирази: «сховище життя» [ζωῆς ταμιεῖον] у св. Романа та «скарбниця життя» [ζωῆς θησαυρὸς] у св. Косми.

Третій тропар пісні 7, відштовхуючись від виразів із Євангелія від Івана про Сина Божого як Життя: «У ньому було життя» (Ів. 1,4), «Я — воскресіння і життя» (Ів. 11,25), «Я — путь, істина і життя!» (Ів. 14,6), називає Христа «Життям усіх» [ἡ τῶν ὅλων ζωὴ]:

За законом померлих Життя всіх приймає покладення у гріб – і показує його джерелом воскресіння, на спасіння нам, що співаємо: «Відкупителю Боже, благословен єси!»^{^[1337]}

Як бачимо, тропар починається концептуальною антитезою: «За законом померлих Життя всіх приймає покладення у гріб»^{^[1338]}. Подібну думку знаходимо у проповіді приписуваній св. Епіфанію (+403) Слово на Велику Суботу:

«Як же Христос Життя покладається у гріб, і коли, і ким – послухаймо зі священних Писань»^{^[1339]}.

Відтак, як оспівує тропар, Христос, покладений до Гробу, робить св. Гріб «джерелом воскресіння» [πηγὴ ἐγέρσεως]:

«Життя всіх приймає покладення у гріб – і показує його джерелом воскресіння [ἔγερσις]»^{^[1340]}.

Як бачимо, поняття «воскресіння» тут виражене терміном «ἔγερσις», як також у Євангелії від Матея: «по його воскресінні» [μετὰ τὴν ἔγερσιν αὐτου] (Мт. 27,53), та у правилі віри, викладеному у св. Іринея Ліонського (+202): «і воскресіння з мертвих» [καὶ τὴν ἔγερσιν ἐκ νεκρῶν]^{^[1341]}. З іншої сторони, вживаючи термін «ἔγερσις» (воскресіння), тропар міг би натякати на месіянське пророцтво Якова про Юду із книги Буття:

«Син Юда — левеня … хто його розбудить [τίς ἐγερεῖ αὐτόν]?» (Бт. 49,9)^{^[1342]}.

Так св. Іван Золотоустий (+407) цей біблійний уривок тлумачить як спочинок Христа у контексті Великої Суботи, тобто у світлі смерті та воскресіння Христового:

«Відтак, вказуючи на хрест, [Яків] казав: “Лігши, ти заснув, як лев і як левеня; хто його розбудить? [τίς ἐγερεῖ αὐτόν;] (Бт. 49,9)”. Так смерть Христову назвав він успінням і сном, і зі смертю поєднав воскресіння, мовлячи: “Хто його розбудить? [Τίς ἐγερεῖ αὐτόν;] (Бт. 49,9)”. Інший ніхто, але Сам Він Себе»^{^[1343]}.

У богослужбовій книзі Октоїх зустрічаємо богословсько багатий тропар, авторства св. Івана Дамаскина (+749/750), у якому св. Гріб Господній звеличується як джерело нашого воскресіння:

«Як життєносний, як воістину від раю миловидніший і від усякого царського чертогу світліший виглядає, Христе, Гріб Твій, джерело нашого воскресіння [ἡ πηγὴ τῆς ἡμῶν ἀναστάσεως]»^{^[1344]}.

Можна також припустити, що поняття Гробу Господнього як джерела воскресіння могло бути натхненим уривком із Євангелія від Івана:

«Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне [πηγὴ ὕδατος ἁλλομένου εἰς ζωὴν αἰώνιον]» (Ів. 4,14)^{^[1345]}.

Останній тропар пісні 7 знову піднімає христологічні питання: Де «перебувала» Іпостась Христа в міжчасі між Його смертю на хресті та воскресінням? І як це можливо, що єдина Іпостась Христа водночас є супутницею і тіла, і душі Христа, розлучені смертю між собою? Отож, тропар проголошує:

І в аді, і у гробі, і в Едемі єдиним залишалося Божество Христове і нерозлучним з Отцем і Духом, на спасіння нам, що співаємо: «Відкупителю Боже, благословен єси!»^{^[1346]}

Оскільки цей тропар звертається до тої самої теми, що уже нами тут розглянутий перший тропар пісні 6 цього ж Чотирипіснця на Велику Суботу, то доречними тут будуть вищезгадані богословські роздуми св. Івана Дамаскина про те, що і під час смерті Господа Божество Слова невіддільно перебувало з душею і тілом і що постійно залишалась одна Іпостась^{^[1347]}. Також слушними тут будуть вищенаведені пояснення Дамаскина, що завдяки Божій прикметі всюдиприсутності, є можливим, що єдина Іпостась Христа є супутницею одночасно і душі і тіла Христа, розлучених смертю одне від одного^{^[1348]}. Слід звернути увагу на особливу близькість останнього тропаря пісні 7 до тропаря св. Івана Дамаскина, де йдеться про одночасну присутність Слова у «різних місцях»:

«У гробі тілесно, а в аді з душею як Бог, у раю ж із розбійником, і на престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, усе наповняючи, неописанний (необмежений)»^{^[1349]}.

Ірмос 8 Великої Суботи закликає небо і землю:

Вжахнися боязню, небо, і хай зрушаться підвалини землі: ось бо до мерців причисляється Той, Хто во вишніх живе, і гріб тісний гостить Чужостороннього. Його ж, отроки, благословляйте; священики, оспівуйте; люди, превозносіте по всі віки^{^[1350]}.

Це звернення наслідує біблійні уривки:

«Вслухайтесь небеса, я промовлятиму, слухай слів моїх, земле!» (Втор. 32,1)^{^[1351]};

«Слухайте, небеса, вважай, земле, бо Господь говорить» (Іс. 1,2)^{^[1352]}.

Автор канону збагачує і прикрашає цей заклик ідеєю, висловленою в Псалмі 81,5 «хай похитнуться всі основи землі!»^{^[1353]} та у книзі Йова 9,6 «[Бог] зрушує землю з її місця, й її стовпи стрясаються»^{^[1354]}. Таким чином ірмос 8 виголошує: «Вжахнися боязню, небо, і хай зрушаться підвалини землі»^{^[1355]}.

Причина, яка змушує тремтіти небо і зрушує землю, полягає в парадоксі, вираженому в каноні за допомогою концептуальної антитези: «ось бо до мерців причисляється Той, Хто во вишніх живе»^{^[1356]}. Ця ідея зачерпнута із Псалма 87,5:

«Причислено мене до тих, що сходять у рів, став я, мов чоловік безпомічний, серед мертвих вільний»^{^[1357]}.

Відтак ірмос каже, що Христа покладають у малий гріб: «і гріб тісний гостить Чужостороннього»^{^[1358]}, що може нагадувати про стан убожества Сина Людського, Який прийняв «вигляд слуги» (Фил. 2,7) і «не має де голову прихилити» (Мт. 8,20)^{^[1359]}. Джерелом натхнення тут могла послужити проповідь приписувана св. Епіфанію (+403) Слово на Велику Суботу, яка драматично описує, як Йосиф з Ариматеї просить у Пилата тіло Христове:

«Дай мені цього Чужинця, бо прийшов Він сюди з далекого краю, щоб спасти чужинця … Дай мені цього Назарянина Чужинця … що не має тут, де голови прихилити (Мт. 8,20). Дай мені цього Чужинця, Який як чужий безпритульний вигнанець при яслах рожденний … Дай мені цього померлого, Який є воднораз і Бог»^{^[1360]}.

На основі цього прохання св. Йосифа Ариматейського: «Дай мені цього Чужинця!» [Δός μοι τοῦτον τὸν ξένον] укладено надгробне ридання [ἐπιτάφιος θρῆνος], авторства Георгія Акрополіта (+1282), яке співається на богослужінні з виносом плащаниці у Велику Суботу. Ісус Христос у цій стихирі поетично зветься «Чужинцем», мабуть, на основі висловлювань у Євангелії від св. Івана: «Прийшов до своїх, – а свої його не прийняли» (1,11), «світ ним виник — і світ не впізнав його» (1,10):

«Коли сонце проміння своє сховало,
І була прошита надвоє завіса у храмі,
Смерть Спасителя бачачи,
Йосиф прийшов до Пилата
І щиро благав його кажучи:
Дай мені цього Чужинця,
Що вже у дитинстві як чужинець тікав до Єгипту; (Ів. 1,10-11; Мт. 2,13-15)
Дай мені цього Чужинця,
Якого єдинокровні немов чужинця бичували зненависно; (Пс. 68,9)
Дай мені цього Чужинця,
Незвичайно бачити смерть такого Чужинця;
Дай мені цього Чужинця,
Який сам гостинно приймав убогих й чужинців;
Дай мені цього Чужинця,
Якого Юда лукаво відчужив зі світу;
Дай мені цього Чужинця,
Якого друг відрікається, що не знає Його, мов чужинця;
Дай мені цього Чужинця,
Щоб я поховав його у гробниці,
Бо не має Чужинець де голови приклонити (Мт. 8,20; Лк. 9,58)
Дай мені цього Чужинця,
Якого Мати як живого благає й взиває:
«Хоч і нутро моє роздирається,
І серцем я зранена (Лк. 2,35)
Мертвим бездиханним тебе бачачи,
Але в величнім твоїм воскресінні я впевнена!»
Такими словами Пилата бентежачи,
Благообразний забирає Спасителя тіло
І благообразно загорнувши у плащаницю і миро,
Поклав у могилу,
Вірним Він подає життя вічне і велію милость» (Пс. 50,3)^{^[1361]}.

Кінцевий приспів (ефімній) в усіх строфах пісні 8 «Отроки, благословляйте; священики, оспівуйте; люди, превозносіте по всі віки»^{^[1362]}, укладений на основі уривків з пісні трьох отроків у вавилонській печі (Дан. 3,70: «Благословіте, священники Господні, слуги Господні, Господа, оспівуйте і превозносіте Його повіки») та на основі уривку із Псалма (Пс. 112,1: «Хваліте, отроки, Господа, хваліте Ім’я Господнє!»), віддає Божу славу Христу Сину Божому^{^[1363]}.

Перший тропар пісні 8 говорить про смерть і воскресіння Христа в термінах, тісно пов’язаних із біблійною екзегезою:

Зруйновано пречистий Храм, та воздвигає Він з Собою падшу скинію, бо до першого Адама – Другий, що во вишніх живе, зійшов аж до адових схронів. Його ж, отроки, благословляйте; священики, оспівуйте; люди, превозносіте по всі віки^{^[1364]}.

Смерть Христа передана словами «Зруйновано пречистий Храм»^{^[1365]} на основі Євангелій від Івана 2,19: «Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю»^{^[1366]}, та від Марка 14,58: «Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний». Воскресіння Христове передане словами: «та воздвигає Він з Собою падшу скинію»^{^[1367]} на основі пророцтва Амоса 9,11: «Того дня я підведу [ἀναστήσω] розвалений Давидів намет [σκηνή]»^{^[1368]}, цитованого у Діянні Апостолів, 15,16: «А після цього я повернуся і відбудую намет Давида занепалий»^{^[1369]}.

Слова Христові: «Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю» (Ів. 2,19) стосуються Його смерті і воскресіння: новий Храм – воскреслий Христос^{^[1370]}. Так св. Іван Золотоустий (+407) тлумачить цей євангельський уривок у світлі воскресіння Господнього, а воскресіння – це доказ Божества Христа:

«”Тож коли”, – каже [євангелист], – “воскрес Ісус із мертвих, тоді [учні] пригадали й увірували слову та Писанню” (пор. Ів. 2,22). Бо два було поставлено перед ними питання: одне щодо Його воскресіння, а інше важливіше: Чи Бог був Той, Хто жив у цім храмі? [Відповідь] на обидва [ці питання] Він дав зрозуміти, промовивши: “Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю” (Ів. 2,19) … Тому що це найбільше показувало, що не проста людина Той, Хто зміг підняти трофей перемоги над смертю, Хто зміг повалити довготривале панування її, і так скоро тяжку брань припинити»^{^[1371]}.

Виразом «пречистий Храм» [ἄχραντος ναὸς] перший тропар пісні 8 називає тіло Христове відповідно до пояснення у Євангелії від Івана: «та Він говорив про храм свого тіла» (Ів. 2,21). У тропарі фраза «зруйновано пречистий Храм» [λέλυται ἄχραντος ναὸς] стає зрозумілішою у порівнянні із подібним виразом у св. Івана Дамаскина (+749/750):

«Він (Христос) помер як людина, і свята Його душа була розлучена від пречистого тіла [τοῦ ἀχράντου σώματος]».

Вислів «пречистий Храм» [ἄχραντος ναὸς] у каноні можна порівняти із висловом «пречисте тіло» [ἄχραντον σῶμα] у Дамаскина^{^[1372]}.

А св. Кирило Олександрійський (+444), тлумачачи уривок із пророка Амоса 9,11 («Того дня я підведу [ἀναστήσω] розвалений Давидів намет [σκηνή]») у світлі воскресіння Христа, розуміє під «розваленим наметом» тіло Христа, яке воскресив Отець, а також людську природу відновлену у Христі:

«Бо коли Він з мертвих воскрес, розвалений до смерті Його намет, тобто плоть із землі, Бог і Отець воскресив, тоді то все людське воскресло до первісного стану, і все повалене в нас приведено до нового вигляду. Бо “коли хтось у Христі, той — нове створіння” (2 Кор. 5,17), згідно з Писанням, бо ми воскреслі разом із Ним. І хоч смерть зруйнувала намет усіх, та відбудував його Бог і Отець у Христі. І це для нас не як тимчасове надбання відмірено, але на дні вічні, адже благо нетління невід’ємне у нас, і смерть більше не пануватиме над спасенними у Христі»^{^[1373]}.

Далі перший тропар пісні 8 за допомогою сильного драматичного образу зустрічі двох Адамів, представляє кульмінаційний момент низходження, добровільного умалення [κένωσις] Сина Божого, другого Адама, до першого:

«бо до першого Адама – Другий, що во вишніх живе, зійшов аж до адових схронів»^{^[1374]}.

Щоб спасти впалого Адама, Христос зійшов не тільки на землю, але аж до аду, як це оспівує один із богослужбових піснеспівів Великої Суботи:

«На землю зійшов Ти, щоб спасти Адама, і на землі не знайшовши його, Владико, аж до аду зійшов шукаючи»^{^[1375]}.

Вчення про спасіння у посланнях св. Павла виражено через паралель Адама і Христа, нового Адама, які символічно розглядаються як прообраз [τύπος] і замість-образ [ἀντίτυπος]. Через одного прийшла смерть, гріх і втрата благодаті; через іншого – повернення до благодаті, «нове творіння», обіцянка життя:

«Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі. І кожний у своїм порядку: первісток — Христос, потім — Христові під час його приходу» (1 Кор. 15,21-23);

«Так і написано: “Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам духом животворним”. Та не духовне перше, а тваринне: потім духовне. Перший чоловік із землі — земний, другий чоловік — з неба. Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні. І так само, як ми носили образ земного, так носитимем і образ небесного» (1 Кор. 15,45-49);

«Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили; бо і до закону гріх був у світі, але гріх не рахується, коли нема закону; одначе смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над тими, що не згрішили подібним переступом Адама, що є образ того, що мав прийти. Та не так воно з провиною, як з даром ласки. Бо коли через переступ одного померло багато, то тим більше ласка Божа і дар через ласку одного чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилились на багатьох. І не так воно є з даром, як із провиною одного грішника: бо суд по одній провині приносить засуд, а дар ласки по багатьох провинах — оправдання. Бо коли через переступ одного смерть царювала завдяки (чинові цього) одного, то тим більш ті, що одержують щедро ласку і дар оправдання, царюватимуть у житті через одного Ісуса Христа. І, таким чином, як через переступ одного на всіх людей прийшов засуд, так через чин справедливости одного на всіх людей приходить життєдайне оправдання. Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками, так через послух одного багато людей стане праведними. Закон же прийшов, щоб збільшився переступ, а де збільшився гріх, там перевершила ласка, щоб, як панував гріх зо смертю, так панувала і ласка через оправдання на вічне життя, через Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим. 5,12-21)^{^[1376]}.

Другий тропар пісні 8, основуючись на уривку з Євангелія від Марка (15,42-46)^{^[1377]} і натякаючи на епізод із Євангелія від Матея (26,35)^{^[1378]} висловлює велику похвалу за відвагу Йосифу з Ариматеї, який, тоді як апостоли втекли, сміливо увійшов до Пилата і попросив тіло Ісуса:

Пропала відвага учнів, але знаходить її в собі Йосиф з Ариматеї: бо мертвого бачачи й нагого – над усіма Бога, випрошує Його і погребає, кличучи: «Отроки, благословляйте; священики, оспівуйте; люди, превозносіте по всі віки»^{^[1379]}.

Джерелом натхнення цього тропаря могла послужити проповідь приписувана св. Епіфанію (+403) Слово на Велику Суботу, у якій, як і в тропарі, зворушливо описується відвага Йосифа Ариматейського, який просив у Пилата тіло мертвого й нагого Ісуса, Який є воднораз і Бог:

«Бо Никодим щедрий на смирну й алое, а Йосиф гідний похвали за відвагу і сміливість перед Пилатом. Бо він, всякий страх відкинувши, відважившись, увійшов до Пилата, просячи тіло Ісуса (Мк. 15,43): “Дай мені поховати мертве тіло отого засудженого тобою Ісуса Назарянина, Ісуса убогого, Ісуса бездомного, Ісуса розп’ятого, нагого, зневаженого, Ісуса сина теслі, Ісуса зв’язаного, під відритим небом, чужинця, і на чужині непізнаного, знехтуваного і всіма розп’ятого … Дай мені, о правителю, цього нагого на древі, я покрию Того, Хто моєї природи покрив наготу. Дай мені цього померлого, Який є воднораз і Бог. Я покрию Того, Хто мої беззаконня покрив. Дай мені, о правителю, померлого, Який у Йордані мій гріх поховав»^{^[1380]}.

Подібно як канон Великого Понеділка навчає про добровільність воплочення Слова, про Його свобідне і добровільне умалення [κένωσις]^{^[1381]}, так третій тропар пісні 8 підкреслює добровільність поховання:

О чудеса нові! О благість! О терпіння несказанне! бо з волі Своєї під землею запечатується Той, Хто во вишніх живе, і як обманник – Бог знеславлюється! Його ж, отроки, благословляйте; священики, оспівуйте; люди, превозносіте по всі віки^{^[1382]}.

Характерною ознакою найбільшої любові, за вченням Ісуса, є віддати своє життя: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15,13). Так, Син Божий прийшов добровільно, щоб перетерпіти страждання, бути розп’ятим і померти з надзвичайної любові до людей^{^[1383]}. Св. Атанасій Олександрійський (+373) розглядає причину свобідного воплочення, а отже, добровільної смерті у світлі вчення про спасіння:

«Бо Слово побачило, що тління було би припинено в людях не інакше як доконечно через смерть; Слово ж не могло померти, безсмертним будучи і Сином Отця; ради цього Слово бере на себе тіло, яке могло померти, щоб воно, причасне Слову, що понад усім, було достатнім, щоб померти за всіх, і через Слово, що жило в нім, щоб тіло залишилось нетлінним, і щоб відтак у всіх припинилося тління благодаттю воскресіння»^{^[1384]}.

У тропарі сказано: «як обманник [πλάνος] – Бог знеславлюється!»^{^[1385]}; тут мається на увазі біблійний епізод про прохання до Пилата первосвящеників і фарисеїв забезпечити охороною гробницю:

«Ми пригадали собі, пане, що той обманник [πλάνος] ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день» (Мт. 27,63-64).

Бажаючи виразити обурення з цього приводу, автор канону підкреслює, що це абсурд, звинувачувати Бога як обманника: «як обманник [πλάνος] – Бог знеславлюється!»^{^[1386]} Св. Іван Золотоустий (+407) висміює цю ситуацію за допомогою риторичного прийому парадоксу:

«Подивись же на смішне їх злодіяння. “Ми пригадали собі”, – кажуть, – “що сказав був той обманник ще за життя: Я по трьох днях воскресну”. Якщо обманником був і обманливо вихвалявся, то чому ви боїтеся, і бігаєте туди-сюди, і відчуваєте потребу в такій запопадливості?»^{^[1387]}

А з іншого боку, св. Іван Золотоустий у цьому контексті вихваляє апостолів за любов до істини і звинувачує ворогів у жорстокості:

«Ти ж подивись на правдолюбність учнів: як вони не приховують нічого зі сказаного неприятелями, навіть ганебне. Ось навіть і обманником Його [неприятелі] називають, а апостоли про це не замовчують. А це також показує запеклість неприятелів, що навіть по смерті не втамували гніву, а також це показує щире і правдолюбне поводження апостолів»^{^[1388]}.

Пісня 9 Страсної Суботи представляє діалог, направду драматичний, між померлим Ісусом та його скорботною Матір’ю:

«Не ридай надо мною, Мати, бачачи у гробі Сина, якого без сімені зачала єси в утробі, – воскресну бо і прославлюся, і вознесу в славі, як Бог, тих, що вірою і любов’ю безнастанно Тебе величають»^{^[1389]}.

Вражаючий заклик «Не ридай надо мною, Мати, бачачи у гробі Сина»^{^[1390]} міг би бути натхненний словами Ісуса на Хресній дорозі: «Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми!» (Лк. 23,28)^{^[1391]}. Скорботна Матір Божа відповідає: «Нині ж Тебе, Боже мій, бездиханного бачачи, мертвого, мечем скорботи тяжко я терзаюся»^{^[1392]}, згадуючи, очевидно, пророцтво праведного Симеона: «Та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2,35)^{^[1393]}. Христос відповідає на слова Богоматері, підкреслюючи добровільність смерті та поховання: «Земля покриває мене з моєї волі»^{^[1394]}. Трагічний діалог щоразу у кожній строфі освітлюється фразою, що передвіщає тріумф і радість воскресіння:

ірмос 9: «воскресну бо і прославлюся»^{^[1395]}, посилаючись на біблійний уривок: «Тепер прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в ньому. І коли Бог прославився в ньому, то Бог і його прославить у собі, — і прославить його незабаром» (Ів. 13,31-32)^{^[1396]};
тропар 1: «Але воскресни – і я возвеличуся!»^{^[1397]}, натякаючи на пісню Богородиці: «Величає душа моя Господа» (Лк. 1,46)^{^[1398]};
тропар 2: «як Бог, знов востану я і возвеличу Тебе»^{^[1399]}.

Заключний тропар канону, повен пасхальної радості, настійно закликає:

«Хай радується творіння, хай веселяться всі, на землі роджені, бо вражий ад роззброєно! Жони з миром хай мене стрічають, – Адама і Єву визволяю я з усім їх родом і на третій день воскресну»^{^[1400]}.

Цей тропар починається величним вигуком із Псалма «Хай возвеселяться небеса і радується земля» (Пс. 95,11)^{^[1401]} і, відтак, відсилає до історії жінок-мироносиць, які принесли пахощі до гробу в день Воскресіння (Мк. 16,1-2^{^[1402]}; Лк. 24,1^{^[1403]}), та до зустрічі з воскреслим Христом (Мт. 28,9: «Аж: ось Ісус зустрів їх і каже: «Радуйтеся!» Ті підійшли й кинулися йому в ноги і вклонилися»)^{^[1404]}.

Попри емоційну напругу та драматичну інтенсивність пісні 9 Великої Суботи, автор невтомно збагачує свій твір богословськими доктринами. У ірмосі подається маріологічне вчення про дівственне зачаття: «Сина, якого без сімені зачала єси в утробі»^{^[1405]}. Отці Церкви однодушно навчають про дівственне материнство Марії і про зачаття Сина Божого в лоні Богородиці тільки силою Святого Духа^{^[1406]}. Так св. Ігнатій Антіохійський (+≈110) сповідує:

«Бог же наш Ісус Христос був зачатий Марією згідно Божого задуму спасіння, “із сімені Давида” (Ів. 7,42; Рим. 1,3; 2 Тим. 2,8), але з Духа Святого»^{^[1407]};

«переконані в Господі нашому, який по плоті воістину є з роду Давида (Рим. 1,3-4), а за волею і силою Бога – Син Божий, який істинно народився від Діви»^{^[1408]}.

Св. Іриней Ліонський (+202) навчає:

«… через Ісуса Христа Сина Божого, Який задля безмірної любові до Свого творіння, зійшов до народження від Діви, через Себе Самого з’єднуючи людину з Богом»^{^[1409]}.

Церковна доктрина про дівственне зачаття Пресвятої Богородиці авторитетно подається у Нікейсько-Константинопольському Символі віри (381): «воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став людиною»^{^[1410]}.

Тож ірмос 9 закликає нас почитати Богородицю, маючи на увазі уривок із Євангелія від Луки «Ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди» (Лк. 1,48)^{^[1411]}, запевняючи вірних у нагороді від Христа Бога: «вознесу в славі, як Бог, тих, що вірою і любов’ю безнастанно Тебе величають»^{^[1412]}.

Перший тропар пісні 9 подає маріологічну доктрину про надзвичайне Різдво:

«При дивному народженні Твоєму надприродньо уникнувши болів, блаженною була я, Безначальний Сину. Нині ж Тебе, Боже мій, бездиханного бачачи, мертвого, мечем скорботи тяжко я терзаюся. Але воскресни – і я возвеличуся!»^{^[1413]}

Таким чином збувається месіанське пророцтво Ісаї: «Ще й не мучилась, а вже вродила; ще не настали болі, а вже привела Сина» (Іс. 66,7)^{^[1414]}.

Перше свідчення щодо вчення про дівство Марії під час народження Сина подають Оди Соломона, християнський збірник гимнів (поч. 2 ст.):

«Дух Святий простягнув Свої крила … Вловило лоно Діви, і зачала, і родила, і матір’ю стала Діва по множеству милості. І, перенісши пологи, родила Сина безболізненно»^{^[1415]}.

Це вчення передає св. Іриней Ліонський (+202):

«і [пророки] об’являючи Його Еммануїлом від Діви (Іс. 7,14), вказували на з’єднання Слова Божого зі Своїм творінням, що Слово буде плоттю і Син Божий – Сином Людським, Чистий чисто відкриваючи чисте лоно, яке відродило людей до Бога, яке Він сам учинив чистим, і ставши тим, що й ми, Бог кріпкий (Іс. 9,6), і має рід неописанний (Іс. 53,8, LXX)»^{^[1416]}.

Як бачимо, у цьому тропарі Богородиця звертається до Христа «Безначальний Сину» [ἄναρχε Υἱέ·] та «Боже мій» [Θεέ μου]. Канонописець цим натякає на біблійне вчення про Сина Божого «Споконвіку було Слово» [Ἐν ἀρχῇ ἦν ὁ Λόγος]. Доктрину про Божество Сина Божого захищає й уточнює зокрема Нікейський Собор (325), поборюючи аріянські формули «Був час, коли Сина не було», «Сина не було перед тим, як Він народився» і інші^{^[1417]}. У цьому ж тропарі Богородиця звертається до Ісуса «Нині ж Тебе … бездиханного бачачи, мертвого»^{^[1418]}. Цим автор канону вказує на реальність смерті Христа проти єресі докетизму.

Два останні тропарі канону продовжують головну тему Великої Суботи. Другий тропар пісні 9 розповідає про переможне сходження Христа в ад і про славну Його перемогу на адом:

«Земля покриває мене з моєї волі, але тремтять вартівники врат аду, бачачи мене зодягненого, Мати, у кривавий одяг відомсти; ворогів бо поразивши на хресті, як Бог, знов востану я і возвеличу Тебе»^{^[1419]}.

Канонописець використовує один із найсильніших і найбільш вражаючих віршів у книзі пророка Ісаї, пісню про велику помсту Страждаючого Слуги:

Тут розкривається апокаліптичне бачення: у найвищій всесвітній боротьбі зі злом Бог є джерелом всякої сили; у страшний день Господній Бог повністю знищує зло. Сам Христос, проголошуючи настання месіанської ери, ясно ототожнював себе зі Страждаючим Слугою (Лк. 4,17-21^{^[1421]}; Іс. 61,1-2^{^[1422]}), тому Отці Церкви часто пов’язували це пророцтво із кривавою смертю Ісуса на Хресті^{^[1423]}.

Окрім пісні про велику помсту Страждаючого Слуги (Іс. 63,1-6), тропар, можливо, посилається на пророцтво Ісаї «Він надягнув відплату, як одежу; горливістю; немов плащем, покрився» (Іс. 59,17) та на книгу Буття: «В вині пере він свою одежу, у крові грон — свій одяг» (Бт. 49,11)^{^[1424]}.

А вираз «тремтять вартівники врат аду» [ᾅδου οἱ πυλωροὶ]^{^[1425]} може походити із книги Йова:

«Чи ж тобі відкриваються від страху брами смерті, а дверники адові [πυλωροὶ δὲ ᾅδου], побачивши тебе, перелякалися?» (Йов 38,17)^{^[1426]}.

Святоотцівське джерело натхнення другого тропаря пісні 9 можна знайти у проповіді Слово на святу Пасху св. Григорія Богослова (+390):

«Якщо б дивувалися, кажучи, як у драматичному поданні Ісаї: “Хто ж це йде з Едому” і від земних? Або: “Чому багряні шати” у Безкровного і Безтілесного, мов у винодава, що повне точило натоптав? (Іс. 63,1-3), – ти вкажи на красу убрання постраждалого тіла, стражданням прикрашеного і Божеством сяючого, від якого немає нічого милішого, ані прекраснішого»^{^[1427]}.

Заключний тропар канону подає одне з найяскравіших зображень перемоги Спасителя над роззброєним адом та визволення людського роду. Це зображення традиційно представлене на візантійській іконі на Пасху:

«Зішестя в ад». Фреска.

Церква Спаса в Хорі, Константинополь, 1310 р.

«Хай радується творіння, хай веселяться всі, на землі роджені, бо вражий ад роззброєно! Жони з миром хай мене стрічають, – Адама і Єву визволяю я з усім їх родом і на третій день воскресну»^{^[1428]}.

Тропар має на увазі переможний виголос пророка Осії про Боже спасіння:

«І я б та визволяв їх з руки Шеолу? Я б їх рятував від смерти? Де твої рани, смерте? Де бич твій, о Шеоле?» (Ос. 13,14)^{^[1429]}.

Св. Григорій Богослов (+390) у проповіді Слово на святу Пасху виголошує:

«Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? (Ос. 13,14; 1 Кор. 15,55). Хрестом ти повалений, Життєдавцем умертвлений. Бездиханний, мертвий, нерухомий, недіяльний …»^{^[1430]}.

Кінцевий вигук тропаря, а отже, і завершальний вираз чотирипіснця на Велику Суботу, має на меті передвістити повний тріумф воскресіння: «на третій день воскресну»^{^[1431]}.

Підсумовуючи, слід сказати, що головна заслуга великого візантійського церковного поета св. Косми Сладкопівця (+751/752), як і інших творців церковних піснеспівів, полягає у тому, що їм вдалося перенести важливі богословські концепції з абстрактної сфери теологічної думки у богослужбове життя Церкви. Слідуючи принципу «Закон молитви – закон віри» [Lex orandi, lex credendi], згідно з яким істини віри знаходять своє вираження у богослужбовій молитві, візантійські піснеписці богословські догмати зробили доступними для християн, що беруть участь у богослужінні. Таким чином, богослужіння набуло регулюючого значення в питаннях віри^{^[1432]}.

Висновки

У 8 ст. у візантійському богослужінні процвітає новий жанр церковної гимнографії – канон. Це великий поетично-музичний гимн на прославу Бога і святих на церковні свята. Початки канону сягають біблійних пісень, які з дуже давніх часів були у великій шані у християн^{^[1433]}. Із 5 ст. у візантійській гимнографії з’являється тропар [τροπάριον] – невеликий хвалебний гимн, що співається за заданою музичною формою і має на меті розкривати суть свята^{^[1434]}. Тропар із ритмічного приспіву розвинувся до форми строфи^{^[1435]}. Тропарі супроводжували псалмоспів як приспіви, які вставляли поміж стихи псалмів^{^[1436]}. А у 6 ст. в Палестині утвердилася практика вставляти тропарі також між стихами біблійних пісень^{^[1437]}. Таким чином, терміном канон стали називати поетичну композицію тропарів, переплетених зі стихами дев’яти біблійних пісень. Поетично-музичний ритм кожної пісні канону задається початковим тропарем, який називається ірмос^{^[1438]}.

Рівноскладдя та однаково-наголошення – два фундаментальні закони візантійської лірики та ритму використовувані церковними поетами-композиторами (сладкопівцями)^{^[1439]}. Рівноскладдя полягає у двох основних правилах: 1) усі строфи, тобто ірмос і всі тропарі, певної пісні мають однакову незмінну кількість складів; 2) паузи, що в мелодії розділяють ритмічні члени ірмосу, відтворюються у залежних від нього тропарях у тих самих визначених позиціях^{^[1440]}. А закон однаково-наголошення можна виразити таким чином: тропарі відтворюють усі ритмічні наголоси свого ірмосу в кожному відповідному силабічному (складовому) періоді^{^[1441]}. За винятком трьох ямбічних канонів св. Івана Дамаскина (+749/750), складених за правилами класичної грецької метрики, усі канони, включаючи канони св. Косми Сладкопівця, належать до нової візантійської церковної поезії^{^[1442]}, у якій поетичні компоненти структуровані за складними моделями відповідних наголошених складів, слідуючи ритмам розмовної мови, а не штучним довгим або коротким складам класичної грецької просодії^{^[1443]}.

Св. Косма Маюмський (674/676 – 751/752), званий кращий із сладкопівців [Princeps Melodorum], – один із найвидатніших представників літературного жанру канону в історії візантійської церковної поезії^{^[1444]}. Його перу належать багато канонів на найбільші свята: Різдво, Богоявлення, Стрітення, Вербну Неділю, Страсний Тиждень, П’ятдесятницю, Преображення, Успіння Богородиці, Воздвиження Чесного Хреста і ін.^{^[1445]} Згідно з традиційною біографією, Косма народився десь між 674-676 роками в Дамаску; залишившись сиротою, він виховувався разом із Іваном Дамаскином. Став монахом Лаври Святої Сави і в 735 році був возведений на єпископський престіл міста Маюми (порт Гази в Палестині). Помер десь у 751-752 році^{^[1446]}.

Загалом біографічні дані про св. Косму обмежені і нечіткі. Джерела подають інколи розбіжну інформацію щодо його походження, дитинства, освіти, дати народження і смерті, взаємовідносин із св. Іваном Дамаскином тощо^{^[1447]}. Мовчання сучасних Космі джерел порушує лексикон Суда (пізнє 10 ст.), повідомляючи основні біографічні дані, які, між іншим, теж випливають з акростихів до канонів Сладкопівця: Косма певним чином пов’язаний із Єрусалимом (походженням, або ж чернечим життям поблизу Святого Міста), він – сучасник св. Івана Дамаскина, людина надзвичайно обдарована і творець музики^{^[1448]}. Аналіз поетичної спадщини дозволяє поставити св. Косму поруч зі св. Іваном Дамаскином, відносячи його до того ж історичного періоду кінця 7-го – першої половини 8-го ст. Сучасність двох поетів підтверджується співпрацею між ними у галузі гимнографії: є щонайменше 6 канонів св. Косми, основаних на ірмосах Дамаскина, і щонайменше 10 канонів Дамаскина, основаних на ірмосах св. Косми^{^[1449]}. Також зауважуємо, що тропарі 6-ї пісні чотирипіснця св. Косми на Велику Суботу відповідають темам останніх чотирьох розділів третьої книги Точний виклад православної віри [Expositio fidei] св. Івана Дамаскина, що може свідчити про залежність або співпрацю^{^[1450]}.

Житія святих (агіографічні джерела) широко описують різні схеми міжособистісних взаємовідносин поміж святими Космою та Іваном Дамаскином: приятелі і співтовариші (грузинська версія), духовні брати (Єрусалимське житіє), прийомні брати (тексти типу А, Житіє укладене патріархом Іваном Меркуропулом, Ватиканське житіє), учитель і учень (Халкське житіє, Афінське житіє, ефіопський синаксар). Жодну з версій, однак, не можемо з упевненістю визнати за найвірогіднішу. Оскільки всі агіографічні тексти походять з одного періоду, 10-11 ст., неможливо, мабуть, встановити первинну версію, ані визначити взаємозв’язки між джерелами різних традицій. А тому будь-яка спроба скомпонувати біографічний нарис на основі збереженого агіографічного матеріалу ризикує залишитися лише на рівні гіпотези.

Твори св. Косми швидко включені до богослужбових книг і співаються понині^{^[1451]}. Поезія Сладкопівця характеризується багатим змістом, піднесеним стилем, величними фразами, унікальними поетичними злетами та високим ліризмом^{^[1452]}. Перелік творінь св. Косми Маюмського налічує 173 ірмоси, 33 канони, 6 неповних канонів (двопіснці, трипіснці, чотирипіснці), 83 стихир самогласних, 30 стихир подібних і Кондак на Успіння Пресвятої Богородиці^{^[1453]}. Однак робота зі встановлення повного й автентичного переліку піснеспівів Сладкопівця на основі аналізу змісту його творів ще не проведена^{^[1454]}. Основні характеристики канонів св. Косми: акростих, ефімній (кінцевий приспів), відсутність 2-ї пісні, дуже рідка наявність кінцевого богородичного тропаря. Оскільки ці особливості не зустрічаються у такій же мірі в інших поетів, вони можуть складати розпізнавальні риси канонів св. Косми Маюмського, що може допомогти в атрибуції сумнівних творів^{^[1455]}.

Поезія св. Косми глибоко вкорінена у святоотцівській традиції біблійної екзегези, вона щедро засіяна богословськими витягами із творів Отців та з постанов церковних Соборів. Незважаючи на обмеження, викликані поетичними правилами рівноскладдя та однаково-наголошення, ірмоси та тропарі охоплюють надзвичайну глибину христологічних концепцій, представляючи зріле православне богослов’я у повній відповідності з христологічним вченням, викладеним у діяннях Вселенських Соборів та у творах Отців Церкви. Канони на Страсний тиждень св. Косми Сладкопівця ґрунтовно і всебічно оспівують богословське таїнство Страстей Христових. Представляючи водночас скорботну та славну тайну Христових страждань, смерті і воскресіння, канонописець торкається основних пунктів христології: ствердження істинного Божества та повної людськості Христа, воплочення Слова задля нашого спасіння, таємниці страстей, смерті, сходження в ад і воскресіння. Сповнені біблійних цитат та алюзій, піснеспіви Страсного Тижня оспівують як старозавітні месіянські пророцтва й події, так і таїнство Христа у Новому Завіті^{^[1456]}.

Головна заслуга св. Косми Сладкопівця, як і інших візантійських поетів-композиторів, – це впровадження у богослужбове життя Церкви важливих богословських понять про Христа і про наше спасіння, удоступнивши їх для християн, які роздумують над Божими істинами під час богослужінь^{^[1457]}.

Канони св. Косми на Страсний Тиждень

Трипіснець на Святий і Великий Понеділок
Двопіснець на Святий і Великий Вівторок
Трипіснець на Святу і Велику Середу
Канон на Святий і Великий Четвер
Трипіснець на Святу і Велику П’ятницю
Чотирипіснець на Святу і Велику Суботу

Грецький текст – за критичним виданням: Anthologia graeca carminum christianorum (ed. W. Christ, M. Paranikas). Lipsiae 1971, с. 187-196, 198-201. Український переклад: Пасха. Богослужіння Страсної і Світлої Седмиць. (пер. «Трипіснець»). Львів УКУ 2012 (protopsaltes.blogspot.com).

Трипіснець на Святий і Великий Понеділок

Творіння кир Косми. Акростих «Τὴ δευτέρα». Глас 2.

ᾨδὴ α’ – Пісня 1

Εἱρμός

Τῷ τὴν ἄβατον, | κυμαινομένην θάλασσαν
θείῳ αὑτοῦ προστάγματι | ἀναξηράναντι καὶ πεζεῦσαι δι’ αὐτῆς
τὸν Ἰσραηλίτην λαὸν καθοδηγήσαντι
Κυρίῳ ᾄσωμεν· | ἐνδόξως γὰρ δεδόξασται.

Ірмос: Непрохідне схвильоване море Божим Своїм велінням осушив і пішим через нього Ізраїльський народ провів Господь – Йому співаймо, славно бо прославився!

Ἡ ἀπόρρητος | Λόγου Θεοῦ κατάβασις,
ὅπερ Χριστὸς αὑτός ἐστι | Θεὸς καὶ ἄνθρωπος, τὸ Θεὸς οὐχ ἁρπαγμὸν
εἶναι ἡγησάμενος ἐν τῷ μορφοῦσθαι δοῦλον
δεικνύει τοῖς μαθηταῖς· | ἐνδόξως γὰρ δεδόξασται.

Неописанне Слова Божого низходження: той же Христос є Бог і чоловік; Божество Своє не вважаючи здобиччю, Він, прийнявши вигляд слуги, являє його учням, славно бо прославився.

Διακονῆσαι | αὐτὸς ἐλήλυθα, οὗ τὴν
μορφὴν ὁ πλαστουργὸς ἑκὼν περίκειμαι, τῷ πτωχεύσαντι Ἀδὰμ
ὁ πλουτῶν θεότητι θεῖναι ἐμήν τε αὑτοῦ
ψυχὴν ἀντίλυτρον | ὁ ἀπαθὴς θεότητι.

ᾨδὴ η’ – Пісня 8

Εἱρμός

Ἔφριξε παίδων εὐαγῶν | τὸ ὁμόστολον ψυχῆς ἄσπιλον σῶμα
καὶ εἶξε τὸ τραφὲν | ἐν ἀπείρῳ ὕλῃ ἀκάματον πῦρ·
ἀειζώου δὲ ἐκμαρανθείσης φλογὸς διαιωνίζων ὕμνος | ἀνεμέλπετο·
τὸν Κύριον πάντα τὰ ἔργα ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

Ірмос: Злякався рівноцінного душі, непорочного тіла благочестивих отроків і відступив вогонь непогамовний, живлений паливом без міри; коли ж змарніло всеживуче полум’я, пісня віковічна піднеслася: «Всі творіння, Господа оспівуйте і превозносіте по всі віки!»

Ὑμᾶς μου τότε μαθητὰς | πάντες γνώσονται, εἰ τὰς ἐμὰς ἐντολὰς
τηρήσετε, φησὶν | ὁ Χριστὸς τοῖς φίλοις πρὸς πάθος μολῶν.
εἰρηνεύετε ἐν ἑαυτοῖς καὶ πᾶσι, καὶ ταπεινὰ φρονοῦντες | ἀνυψώθητε,
καὶ Κύριον γινώσκοντές με ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

Τάξεως ἔμπαλιν ὑμῖν | ἐθνικῆς ἔστω τὸ κράτος ὁμογενῶν·
οὐ κλῆρος γὰρ ἐμὸς, | τυραννὶς δὲ γνώμη αὐθαίρετος·
ὁ οὖν πρόκριτος | ἐν ὑμῖν εἶναι θέλων τῶν ἄλλων πάντων ἔστω | ἐσχατώτερος.
καὶ Κύριον γινώσκοντές με ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

ᾨδὴ θ’ – Пісня 9

Εἱρμός

Ἐμεγάλυνας, Χριστὲ, | τὴν τεκοῦσάν σε Θεοτόκον,
ἀφ’ ἧς ὁ πλάστης ἡμῶν | ὁμοιοπαθὲς περιέθου σῶμα, | τὸ τῶν ἡμετέρων λυτήριον ἀγνοημάτων
ταύτην μακαρίζοντες | πᾶσαι γενεαὶ σὲ μεγαλύνωμεν.

Ірмос: Возвеличив єси, Христе, Богородицю, Яка Тебе зродила і від Якої Ти, Звершителю наш, зодягнувся у таке саме, як наше, стражденне тіло – на відкуплення нас із гріхів невідання; Її ублажаючи, ми, всі роди, Тебе величаємо.

Ῥύπον πάντα ἐμπαθῆ | ἀπωσάμενοι, ἐπάξιον
τῆς θείας βασιλείας | γνώμην ἀναλάβετε ἔμφρονα, | τοῖς σοῖς ἀποστόλοις προέφης ἡ ὄντως Σοφία,
ἐν ᾗ δοξασθήσεσθε | λάμποντες ἡλίου τηλαυγέστερον.

Ἀφορῶντες εἰς ἐμὲ, | εἶπας, κύριε, τοῖς μαθηταῖς,
μὴ φρονεῖτε ὑψηλὰ, | ἀλλὰ συναπάχθητε τοῖς ταπεινοῖς, | ἐμὸν ὅπερ πίνω πίεσθε ποτήριον ὅτι,
ἐν τῇ βασιλείᾳ δὲ | τοῦ πατρὸς ἐμοὶ συνδοξασθήσεσθε.

«Споглядаючи мене», – мовив Ти, Господи, Твоїм учням, – «не мудруйте про високе, радше керуйтеся смиренним; пийте чашу мою, яку я п’ю, щоб у Царстві Отця зо мною і прославитися».

Двопіснець на Святий і Великий Вівторок

Творіння кир Косми. Акростих «Τρίτη τε». Глас 2.

ᾨδὴ η’ – Пісня 8

Εἱρμός

Τῷ δόγματι | τῷ τυραννικῷ | οἱ ὅσιοι | τρεῖς παῖδες μὴ πεισθέντες,
ἐν τῇ καμίνῳ βληθέντες Θεὸν | ὡμολόγουν ψάλλοντες·
εὐλογεῖτε τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον.

Ірмос: Велінню тиранському преподобні три отроки не підкорившись, до печі ввержені, Бога ісповідали, співаючи: «Благословіте, творіння Господні, Господа!»

Ῥᾳθυμίαν | ἄποθεν ἡμῶν | βαλλώμεθα | καὶ φαιδραῖς ταῖς λαμπάσι
τῷ ἀθανάτῳ νυμφίῳ Χριστῷ | ὕμνοις συναντήσωμεν,
εὐλογεῖτε, βοῶντες, τὰ ἔργα τὸν Κύριον.

Недбальство далеко від нас відкиньмо і з сяйливими світильниками Безсмертного Жениха – Христа піснями зустріньмо, взиваючи: «Творіння, благословіте Господа!»

Ἱκανούσθω | τὸ κοινωνικὸν | ψυχῆς ἡμῖν | ἔλαιον ἐν ἀγγείοις,
ὅπως ἐπάθλων μὴ θέντες καιρὸν | ἐμπορίας ψάλλωμεν·
εὐλογεῖτε τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον.

Хай вистачить єлею спільнотности в посудинах душі нашої, аби час нагород не змарнувавши на купівлю, ми співали: «Благословіте, творіння Господні, Господа!»

Τὸ τάλαντον, | ὅσοι πρὸς Θεοῦ | ἐδέξασθε | ἰσοδύναμον χάριν,
ἐπικουρίᾳ τοῦ δόντος Χριστοῦ | αὐξήσατε ψάλλοντες·
εὐλογεῖτε τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον.

Ви, що талант від Бога прийняли, примножте рівносильну благодать з допомогою Подателя – Христа, співаючи: «Благословіте, творіння Господні, Господа!»

ᾨδὴ θ’ – Пісня 9

Εἱρμός

Ἡ τὸν ἀχώρητον Θεὸν | ἐν γαστρὶ χωρήσασα
καὶ χαρὰν τῷ κόσμῳ κυήσασα, | σὲ ὑμνοῦμεν, | παναγία Παρθένε.

Ірмос: Невмістимого Бога в лоні вмістила Ти і радість світові родила – Тебе оспівуємо, Всесвятая Діво.

Τοῖς μαθηταῖς ὁ ἀγαθὸς, | γρηγορεῖτε, ἔφησας·
ᾗ γὰρ ὥρᾳ ἥξω ὁ Κύριος, | ἀγνοεῖτε, | ἀποδοῦναι ἑκάστῳ.

«Чувайте, – мовив єси учням, Благий, – бо не відаєте години, в яку прийде Господь кожному воздати!»

Ἐν τῇ δευτέρᾳ σου φρικτῇ | παρουσίᾳ, Δέσποτα,
δεξιοῖς προβάτοις με σύστησον, | τῶν πταισμάτων | παριδών μου τὰ πλήθη.

У другому Твоєму і страшному пришесті, Владико, причисли мене до овець по правиці, зневаживши моїх прогрішень множество.

Трипіснець на Святу і Велику Середу

Творіння кир Косми. Акростих «Τετράδι ψαλὼ». Глас 2.

ᾨδὴ γ’ – Пісня 3

Εἱρμός

Τῆς πίστεως ἐν πέτρᾳ με στερεώσας
ἐπλάτυνας τὸ στόμα μου ἐπ’ ἐχθρούς μου·
εὐφράνθη δὲ τὸ πνεῦμά μου ἐν τῷ ψάλλειν·
οὐκ ἔστιν ἅγιος | ὡς ὁ Θεὸς ἡμῶν, | καὶ οὐκ ἔστι δίκαιος | πλήν σου, Κύριε.

Ірмос: На скелі віри мене утвердивши, розширив єси уста мої на ворогів моїх, возвеселився бо дух мій у співі: «Нема святого, як Бог наш, і нема праведного понад Тебе, Господи!»

Ἐν κενοῖς τὸ συνέδριον τῶν ἀνόμων
καὶ γνώμῃ συναθροίζεται κακοτρόπῳ,
κατάκριτον τὸν ῥύστην σε ἀποφῆναι,
Χριστὲ, ᾧ κράζομεν· | σὺ εἶ Θεὸς ἡμῶν | καὶ οὐκ ἔστιν ἅγιος πλήν σου, Κύριε.

Τὸ δεινὸν βουλευτήριον τῶν ἀνόμων
σκέπτεται, θεομάχου ψυχῆς ὑπάρχον,
ὡς δύσχρηστον τὸν δίκαιον ἀποκτεῖναι
Χριστὸν, ᾧ ψάλλομεν· | σὺ εἶ Θεὸς ἡμῶν | καὶ οὐκ ἔστιν ἅγιος πλήν σου, Κύριε.

Люта рада беззаконних, душею – богоборців сущих, наміряється як невгодного вбити праведного – Христа, Якому співаємо: «Ти єси Бог наш, і нема святого понад Тебе, Господи!»

ᾨδὴ η’ – Пісня 8

Εἱρμός

Ірмос: Посилив тиран своє веління, тож семикратно розпалили колись піч, у якій отроки, наказ царя зневаживши, не опалилися, але взивали: «Всі діла Господні, Господа оспівуйте і превозносіте по всі віки!»

Ἀποκενοῦσα | γυνὴ μύρον ἔντιμον | δεσποτικῇ καὶ θείᾳ φρικτῇ κορυφῇ, Χριστὲ,
τῶν ἰχνῶν σου ἐπελάβετο | τῶν ἀχράντων κεχραμέναις παλάμαις
καὶ ἐβόα· πάντα τὰ ἔργα Κυρίου | τὸν Κύριον ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

Жона, виллявши миро прецінне на Владичню і Божественну страшну главу Твою, Христе, торкалася пречистих стіп Твоїх занечищеними долонями і взивала: «Всі діла Господні, Господа оспівуйте і превозносіте по всі віки!»

Священнодіється відкуплення благорозумної через спасенний її жаль та сліз потік, у якому вона ісповіданням омитися не соромилася, але взивала: «Всі діла Господні, Господа оспівуйте і превозносіте по всі віки!»

ᾨδὴ θ’ – Пісня 9

Εἱρμός

Ψυχαῖς καθαραῖς | καὶ ἀρρυπάντοις χείλεσι | δεῦτε μεγαλύνωμεν τὴν ἀκηλίδωτον,
καὶ ὑπέραγνον Μητέρα τοῦ Ἐμμανουὴλ, | δι’ αὐτῆς τῷ ἐξ αὐτῆς προσφέροντες πρεσβείαν τεχθέντι·
φεῖσαι τῶν ψυχῶν ἡμῶν, | Χριστὲ ὁ Θεὸς, καὶ σῶσον ἡμᾶς.

Ірмос: Душами чистими і нескверними устами, прийдіте, возвеличмо Непорочну і Пречисту Матір Еммануїлову, через Неї приносячи Народженому з Неї молитву: «Пощади душі наші, Христе Боже, і спаси нас!»

Ἀγνώμων φανεὶς | καὶ πονηρὸς ζηλότυπος | δῶρον ἀξιόθεον λογοπραγεῖ, δι’ οὗ
ὀφειλέσιον ἐλύθη ἁμαρτημάτων, | καπηλεύων ὁ δεινὸς Ἰούδας τὴν φιλόθεον χάριν·
φεῖσαι τῶν ψυχῶν ἡμῶν, | Χριστὲ ὁ Θεὸς, καὶ σῶσον ἡμᾶς.

Ὤ πηρωτικῆς | φιλαργυρίας, ἄσπονδε! | λήθης ὅθεν ἔτυχες, ὅτι ψυχῆς οὐδ’ ὃς
ἰσοστάσιος κόσμος, ὡς ἐδιδάχθης· | ἀπογνώσει γὰρ σαυτὸν ἐβρόχισας ἀνάψας, προδότα·
φεῖσαι τῶν ψυχῶν ἡμῶν, | Χριστὲ ὁ Θεὸς, καὶ σῶσον ἡμᾶς.

Канон на Святий і Великий Четвер

Творіння кир Косми. Акростих «Τὴ μακρὰ πέμπτη μακρόν ὕμνον ἐξάδω». Глас 6.

ᾨδὴ α’ – Пісня 1

Εἱρμός

Ірмос: Відсіченим жезлом^{^[1458]} розсікається море Червоне і хвиль кормителька висушується – глибина; для беззбройних стала вона переходом і воднораз для всеозброєних – гробом; і пісня богокрасна співалася: «Славно прославився Христос Бог наш!»

Всього Причина і життя Подателька, безмежна Премудрість^{^[1459]} Божа збудувала дім Собі від Чистої Матері, що не пізнала мужа; у храм бо тілесний зодягнувшися, славно прославився Христос, Бог наш!

Вводячи в тайну Своїх друзів, душепоживну трапезу готує Суща Премудрість Божа і чашу безсмертя розчиняє вірним. Приступімо благочесно і закличмо: славно прославився Христос Бог наш!

Прислухаймося, всі вірні, до нествореної і вродженої Премудрости Божої, що скликає високомовною проповіддю; Вона бо взиває: «Вкусіте, і спізнавши, що Благий я, воскликніте: славно прославився Христос Бог наш!»

ᾨδὴ γ’ – Пісня 3

Εἱρμός

Κύριος ὢν πάντων καὶ κτίστης Θεὸς | τὸ κτιστὸν ὁ ἀπαθὴς πτωχεύσας σεαυτῷ ἥνωσας·
καὶ τὸ Πάσχα οἷς ἔμελλες θανεῖν | αὐτὸς ὢν σεαυτὸν προετίθης,
φάγετε, βοῶν, τὸ σῶμά μου | καὶ πίστει στερεωθήσεσθε.

Ірмос: Господь усього і Звершитель Бог, зубожівши, з Собою, Безстрасний, творіння з’єднав, і тим, за кого мав умерти, Сам Себе, як суща Пасха, переджертвував, взиваючи: «Їжте Тіло моє і у вірі утвердіться!»

Ῥύσιον παντὸς τοῦ βροτείου γένους | τὸ οἰκεῖον, ἀγαθὲ, τοὺς σοὺς μαθητὰς ἐπότισας
εὐφροσύνης ποτήριον πλήσας· | αὐτὸς γὰρ σεαυτὸν ἱερούργεις,
πίετε, βοῶν, τὸ αἷμά μου | καὶ πίστει στερεωθήσεσθε.

Ἄφρων ἀνὴρ, ὃς ἐν ὑμῖν προδότης, | τοῖς οἰκείοις μαθηταῖς προέφης ὁ ἀνεξίκακος,
οὐ μὴ γνώσεται ταῦτα, καὶ οὗτος | ἀσύνετος ὢν οὐ μὴ συνήσει·
ὅμως ἐν ἐμοὶ μείνατε | καὶ πίστει στερεωθήσεσθε.

ᾨδὴ δ’ – Пісня 4

Εἱρμός

Προκατιδὼν ὁ προφήτης | τοῦ μυστηρίου σου τὸ ἀπόρρητον,
Χριστὲ, προανεβόησεν· | ἔθου κραταιὰν | ἀγάπησιν ἰσχύος, Πάτερ οἰκτίρμον·
τὸν μονογενῆ Υἱὸν γὰρ, ἀγαθὲ, | ἱλασμὸν εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλας.

Ірмос: Пророк – провидець тайни Твоєї невимовної, Христе, проголосив: «Приготував єси могутню любов у кріпості, Отче Щедрий: Єдинородного бо Сина, Благий, послав єси у світ умилостивленням».

Ἐπὶ τὸ πάθος τὸ πᾶσι | τοῖς ἐξ Ἀδὰμ πηγάσαν ἀπάθειαν,
Χριστὲ, μολῶν τοῖς φίλοις σου | εἶπας· μεθ’ ὑμῶν τοῦ πάσχα μετασχεῖν ἐπεθύμησα τούτου·
τὸν μονογενῆ ἐπεί με ἱλασμὸν | ὁ Πατὴρ εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλε.

Μεταλαμβάνων κρατῆρος | τοῖς μαθηταῖς ἐβόας, ἀθάνατε·
γεννήματος ἀμπέλου δὲ | πίομαι λοιπὸν | οὐκέτι μεθ’ ὑμῶν βιοτεύων·
τὸν μονογενῆ ἐπεί με ἱλασμὸν | ὁ Πατὴρ εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλε.

Πόμα καινὸν ὑπὲρ λόγον | ἐγώ φημι ἐν τῇ βασιλείᾳ μου,
Χριστὲ, τοῖς φίλοις, πίομαι, | ὥστε γὰρ θεοῖς | Θεὸς ὑμῖν συνέσομαι, εἶπας·
τὸν μονογενῆ καὶ γάρ με ἱλασμὸν | ὁ Πατὴρ εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλε.

ᾨδὴ ε’ – Пісня 5

Εἱρμός

Τῷ συνδέσμῳ τῆς ἀγάπης | συνδεόμενοι οἱ ἀπόστολοι
τῷ δεσπόζοντι τῶν ὅλων | ἑαυτοὺς, Χριστῷ, ἀναθέμενοι ὡραίους πόδας | ἐξαπενίζοντο,
εὐαγγελιζόμενοι | πᾶσιν εἰρήνην.

Ірмос: Союзом любови єдналися Апостоли, Владиці всіх – Христові себе віддаючи, гожі ноги очищали, благовістуючи всім мир.

Ἡ τὸ ἄσχετον κρατοῦσα | καὶ ὑπέρροον ἐν αἰθέρι ὕδωρ,
ἡ ἀβύσσους χαλινοῦσα | καὶ θαλάσσας ἀναχαιτίζουσα Θεοῦ Σοφία | ὕδωρ νιπτῆρι βάλλει,
πόδας ἀποπλύνει δὲ | δούλων Δεσπότης.

Μαθηταῖς ὑποδεικνύει | ταπεινώσεως ὁ Δεσπότης τύπον·
ὁ νεφέλαις δὲ τὸν πόλον | περιβάλλων ζώννυται λέντιον καὶ κάμπτει γόνυ | δούλων ἐκπλῦναι πόδας·
οὗ ἐν τῇ χειρὶ πνοὴ | πάντων τῶν ὄντων.

Являє учням образ смирення Владика: Хто у хмари зодягає небозвід, опоясується рушником і приклоняє коліна, щоб рабам омити ноги, – Той, у Чиїй руці дихання всіх сущих.

ᾨδὴ ς’ – Пісня 6

Εἱρμός

Ἄβυσσος ἐσχάτη | ἁμαρτημάτων ἐκύκλωσέ με,
καὶ τὸν κλύδωνα μηκέτι φέρων | ὡς Ἰωνᾶς τῷ Δεσπότῃ βοῶ σοι·
ἐκ φθορᾶς με ἀνάγαγε.

Ірмос: Остання безодня гріхів оточила мене, і, бурі не в змозі терпіти, як Йона, волаю до Тебе, Владики; «Від тління мене возведи!»

Κύριον φωνεῖτε, | ὦ μαθηταὶ, καὶ διδάσκαλόν με·
καὶ γὰρ πέφυκα, Σωτὴρ ἐβόας· | διὸ μιμεῖσθε τὸν τύπον, ὃν τρόπον
ἐν ἐμοὶ ἐθεάσασθε.

«Господом називаєте мене, о учні, і Вчителем; і достоту, ним я є з природи^{^[1460]}, – взивав єси, Спасе, – тому наслідуйте образ, який ви в мені побачили!»

Ῥύπον τις μὴ ἔχων | ἀπορρυφθῆναι οὐ δεῖται πόδας,
καθαροὶ, ὦ μαθηταὶ, ὑμεῖς δὲ, | ἀλλ’ οὐχὶ πάντες· ῥοπὴ γὰρ ἀτάκτως,
ἐξ ὑμῶν ἑνὸς μαίνεται.

«Скверни хто не має, той ніг омивати не потребує; і ви чисті, о учні, та не всі: ось бо один із вас свавільно безумствує».

ᾨδὴ ζ’ – Пісня 7

Εἱρμός

Οἱ παῖδες ἐν Βαβυλῶνι | καμίνου φλόγα οὐκ ἔπτηξαν,
ἀλλ’ ἐν μέσῳ φλογὸς ἐμβληθέντες | δροσιζόμενοι ἔψαλλον·
εὐλογητὸς εἶ, Κύριε, | ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν.

Ірмос: Отроки в Вавилоні^[1461] полум’я печі не убоялися, але, ввержені в осердя полум’я і зрошувані, співали: «Благословен єси, Господи, Боже отців наших!»

Νευστάζων κάραν Ἰούδας | κακὰ προβλέπων ἐκίνησεν,
εὐκαιρίαν ζητῶν παραδοῦναι | τὸν Κριτὴν εἰς κατάκρισιν,
ὃς πάντων ἐστὶ Κύριος | ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν.

Киваючи головою, Юда на продумане злодіяння зважувався, догідний час шукаючи, щоб видати на засуд Суддю, Який є всіх Господь і Бог отців наших.

Ὑμῶν, ὁ Χριστὸς τοῖς φίλοις | ἐβόα, εἷς παραδώσει με·
εὐφροσύνης λαθόντες ἀγωνίᾳ | καὶ φόβῳ συνείχοντο,
τίς οὗτος; φράσον, λέγοντες, | ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν.

Μεθ’ ὅστις ἐμοῦ τὴν χεῖρα | τρυβλίῳ βάλλει θρασύτητι,
τούτῳ πλὴν καλὸν ἦν πύλας βίου | περάσαι μηδέποτε·
τοῦτον εἰπὼν ἐδήλου δὲ | ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν.

«Хто зо мною руку свою в полумисок зухвало вкладає, – ліпше було б йому врата життя ніколи не пройти!» – так явив, хто то був, Бог отців наших.

ᾨδὴ η’ – Пісня 8

Εἱρμός

Ірмос: За закони вітцівські юнаки блаженні в Вавилоні, наражаючись на лихо, зневажили безумне царське повеління і, охоплені вогнем, безсилим їх розплавити, співали достойну Владущого пісню: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»

Співтрапезники Слова на Сіоні, всеціло Йому віддані блаженні апостоли слідували^{^[1462]} за Ним, немов за Пастирем – ягнята; і з’єднавшись нерозлучно з Христом, божественним словом живлені, благодарно взивали: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»

Закон дружби свідомо зламавши, Іскаріот злощасний ноги обмиті наготував на зраду; і Твій ївши хліб – Тіло Божественне, підняв п’яту на Тебе, Христе, і не зумів візвати: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»

ᾨδὴ θ’ – Пісня 9

Εἱρμός

Ірмос: Гостинністю Владики і безсмертною Трапезою на горньому місці з високими мислями, нумо, вірні, насолодімося, найвищого слова навчившись від Слова, Яке величаємо.

«Як людиною я є по сутності, не по сповидності, так і природа, що зо мною з’єдналася, – Божественна дією взаємопередачі^{^[1463]}; тим-то мене, єдиного Христа, пізнайте, що зберігає те, із чого, в чому і чим став я».

Трипіснець на Святу і Велику П’ятницю

Творіння Косми Монаха. Акростих «Προσαββατόν τε». Глас 6.

ᾨδὴ ε’ – Пісня 5

Εἱρμός

Πρὸς σὲ ὀρθρίζω | τὸν δι’ εὐσπλαγχνίαν | ἑαυτὸν τῷ πεσόντι κενώσαντα^{^[1464]} ἀτρέπτως
καὶ μέχρι παθῶν | ἀπαθῶς ὑποκύψαντα, Λόγε Θεοῦ· | τὴν εἰρήνην παράσχου μοι, Φιλάνθρωπε.

Ірмос: До Тебе зі світанням лину, що умалив^{^[1465]} Себе Самого з милосердя без переміни і аж до страждань безстрасно приклонився, Слове Божий; мир даруй мені, падшому, Чоловіколюбче.

Ῥυφθέντες πόδας | καὶ προκαθαρθέντες | μυστηρίου μεθέξει τοῦ θείου νοῦν, Χριστὲ, σοῦ
οἱ ὑπηρέται | ἐκ Σιὼν ἐλαιῶνος μέγα πρὸς ὄρος | συνανῆλθον, ὑμνοῦντές σε, Φιλάνθρωπε.

Омивши ноги і передочистившись нині причастям Божественного, Христе, таїнства Твого, служителі зійшли з Тобою з Сіону на Оливну гору велику, оспівуючи Тебе, Чоловіколюбче.

Ὁρᾶτε, ἔφης, | φίλοι, μὴ θροεῖσθε· | νῦν γὰρ ἤγγικεν ἡ ὥρα ληφθῆναί με, κτανθῆναι
χερσὶν ἀνόμων· | πάντες δὲ σκορπισθήσεσθε ἐμὲ λιπόντες, | οὓς συνάξω κηρῦξαί με Φιλάνθρωπον.

ᾨδὴ η’ – Пісня 8

Εἱρμός

Ірмос: Стовп з мерзотою богопротивною божественні^{^[1466]} отроки зневажили; а заворушений проти Христа синедріон^{^[1467]} беззаконних замишляє марне, убити намагається Того, Хто життя тримає в долоні, Кого благословляє все творіння, славлячи на віки.

Ἀπὸ βλεφάρων, μαθηταὶ, νῦν | ὕπνον, ἔφης, Χριστὲ τινάξατε·
ἐν προσευχῇ δὲ γρηγορεῖτε, | πειρασμῷ μή πως ὄλησθε, καὶ μάλιστα Σίμων·
τῷ κραταιῷ γὰρ | μείζων πεῖρα· γνῶθί με, Πέτρε,
ὃν πᾶσα κτίσις | εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας.

Βέβηλον ἔπος τῶν χειλέων | οὔποτε προήσομαι, Δέσποτα,
σὺν σοὶ θανοῦμαι ὡς εὐγνώμων, | κἂν οἱ πάντες ἀρνήσωνται, ἐβόησε Πέτρος·
σὰρξ οὐδὲ αἷμα, | ὁ Πατήρ σου ἀπεκάλυψέ μοι σὲ,
ὃν πᾶσα κτίσις | εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας.

ᾨδὴ θ’ – Пісня 9

Εἱρμός

Τὴν τιμιωτέραν τῶν Χερουβίμ | καὶ ἐνδοξοτέραν | ἀσυγκρίτως τῶν Σεραφὶμ,
τὴν ἀδιαφθόρως | Θεὸν Λόγον τεκοῦσαν,
τὴν ὄντως Θεοτόκον, | σὲ μεγαλύνομεν.

Ірмос: Чеснішу від Херувимів і незрівнянно славнішу від Серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо.

Ὀλέθριος σπεῖρα θεοστυγῶν, | πονηρευομένων | θεοκτόνων συναγωγὴ
ἐπέστη, Χριστέ, σοι | καὶ ὡς ἄδικον εἷλκε
τὸν κτίστην τῶν ἁπάντων, | ὃν μεγαλύνομεν.

Згубна когорта богоненависників, зборище підлих боговбивць постали, Христе, перед Тобою, і як неправедника волокли Творця всіх, Якого ми величаємо.

Νόμον ἀγνοοῦντες οἱ ἀσεβεῖς, | φωνὰς προφητῶν τε | μελετῶντες διὰ κενῆς,
ὡς πρόβατον εἷλκον | σὲ τὸν πάντων Δεσπότην
ἀδίκως σφαγιάσαι, | ὃν μεγαλύνομεν.

Невігласи в Законі нечестиві, що дарма вивчали голоси Пророків, як овеча, волокли Тебе на неправедне заколення – всіх Владику, Якого ми величаємо.

Τοῖς ἔθνεσιν ἔκδοτον τὴν Ζωὴν | σὺν τοῖς γραμματεῦσιν | ἀναιρεῖσθαι οἱ ἱερεῖς
παρέσχον, πληγέντες | αὐτοφθόνῳ κακίᾳ,
τὸν φύσει ζωοδότην, | ὃν μεγαλύνομεν.

Дане народам Життя священики з книжниками, роз’ятрені власною заздрісною злобою, видали на страту – єством Життєдавця, Якого ми величаємо.

Ἐκύκλωσαν κύνες ὡσεὶ πολλοὶ, | ἐκρότησαν, ἄναξ, σιαγόνα σὴν ῥαπισμῷ·
ἠρώτων σε, σοῦ δὲ | ψευδῆ κατεμαρτύρουν,
καὶ πάντα ὑπομείνας | ἅπαντας ἔσωσας.

Оточили Тебе, немов пси зграєю, і вдаряли, Царю, по щоці поличником, допитували Тебе і лжесвідчили на Тебе, і все перетерпівши, всіх спас єси.

Чотирипіснець на Святу і Велику Суботу

Творіння Косми Святоградця. Акростих «Σάββατον μέλπω μέγα». Глас 6.

ᾨδὴ ς’ – Пісня 6

Εἱρμός

Συνεσχέθη, | ἀλλ’ οὐ κατεσχέθη | στέρνοις κητῴοις Ἰωνᾶς·
σοῦ γὰρ τὸν τύπον φέρων | τοῦ παθόντος καὶ ταφῇ δοθέντος, ὡς ἐκ θαλάμου, τοῦ θηρὸς ἀνέθορε·
προσεφώνει δὲ τῇ κουστωδίᾳ· | οἱ φυλασσόμενοι μάταια καὶ ψευδῆ ἔλεον αὑτοῖς ἐγκατελίπετε.

Ірмос: Поглинутий був, але не вдержаний нутром китовим Йона; бо носячи образ Тебе, на страждання і погребення виданого, він зо звіра, мов з весільної світлиці, вийшов, а до варти гробу Твого взивав: «Хранителі суєтного і ложного – ви милість, дану вам, відкинули!»

Ἀνῃρέθης, | ἀλλ’ οὐ διῃρέθης, | Λόγε, ἧς μετέσχες σαρκός·
εἰ γὰρ καὶ λέλυταί σου | ὁ ναὸς ἐν τῷ καιρῷ τοῦ πάθους, ἀλλὰ καὶ οὕτω μία ἦν ὑπόστασις
τῆς θεότητος καὶ τῆς σαρκός σου· | ἐν ἀμφοτέροις γὰρ εἷς ὑπάρχεις Υἱὸς, Λόγος τοῦ Θεοῦ, Θεὸς καὶ ἄνθρωπος.

Умертвлений^{^[1468]} був єси, але не відлучився від плоті, Слове, якій став єси причасний; бо, хоч і зруйнований був Твій Храм у час страждання, але й тоді єдиною була Іпостась Божества і плоті Твоєї, бо в обох них єдиний єси Син, Слово Боже, Бог і Чоловік.

Βροτοκτόνον, | ἀλλ’ οὐ θεοκτόνον | ἔφυ τὸ πταῖσμα τοῦ Ἀδάμ·
εἰ γὰρ καὶ πέπονθέ σου | τῆς σαρκὸς ἡ χοϊκὴ οὐσία, ἀλλ’ ἡ θεότης ἀπαθὴς διέμεινε·
τὸ φθαρτὸν δέ σου πρὸς ἀφθαρσίαν | μετεστοιχείωσας καὶ ἀφθάρτου ζωῆς ἔδειξας πηγὴν ἐξ ἀναστάσεως.

Βασιλεύει, | ἀλλ’ οὐκ αἰωνίζει | ᾅδης τοῦ γένους τῶν βροτῶν
σὺ γὰρ τεθεὶς ἐν τάφῳ, | κραταιὲ, ζωαρχικῇ παλάμῃ τὰ τοῦ θανάτου κλεῖθρα διεσπάραξας
καὶ ἐκήρυξας τοῖς ἀπ’ αἰώνων | ἐκεῖ καθεύδουσι λύτρωσιν ἀψευδῆ, Σῶτερ γεγονὼς νεκρῶν πρωτότοκος.

Царює ад^{^[1469]}, але не вічно, над родом смертних: Ти бо, положений у гробі, Владущий, живоначальною долонею розламав засуви смерти і возвістив одвіку там сидячим ізбавління необманне, ставши, Спасе, Первенцем із мертвих.

ᾨδὴ ζ’ – Пісня 7

Εἱρμός

Ἄφραστον θαῦμα! | ὁ ἐν καμίνῳ ῥυσάμενος
τοὺς ὁσίους παῖδας ἐκ φλογὸς | ἐν τάφῳ νεκρὸς | ἄπνους κατατίθεται
εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων·
λυτρωτὰ, | ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ.

Ірмос: Невимовне чудо! Хто в печі ізбавив преподобних отроків від полум’я – у гробі мертвий, бездиханний покладається, на спасіння нам, що співаємо: «Відкупителю Боже, благословен єси!»

Τέτρωται ᾅδης, | ἐν τῇ καρδίᾳ δεξάμενος
τὸν τρωθέντα λόγχῃ τὴν πλευρὰν, | καὶ σθένει πυρὶ | θείῳ δαπανώμενος
εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων·
λυτρωτὰ, | ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ.

Уразився в серце ад, прийнявши Ураженого списом у ребра, і зітхає, вогнем божественним поглинутий, на спасіння нам, що співаємо: «Відкупителю Боже, благословен єси!»

Ὄλβιος τάφος! | ἐν ἑαυτῷ γὰρ δεξάμενος
ὡς ὑπνοῦντα τὸν δημιουργὸν, | ζωῆς θησαυρὸς | θείας ἀναδέδεικται
εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων·
λυτρωτὰ, | ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ.

Багатий гріб! Бо, прийнявши в себе мовби сплячого – Будівничого, явився божественною скарбницею життя, на спасіння нам, що співаємо: «Відкупителю Боже, благословен єси!»

Νόμῳ θανόντων | τὴν ἐν τῷ τάφῳ κατάθεσιν
ἡ τῶν ὅλων δέχεται Ζωὴ | καὶ τοῦτον πηγὴν | δείκνυσιν ἐγέρσεως
εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων·
λυτρωτὰ, | ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ.

За законом померлих Життя всіх приймає покладення у гріб – і показує його джерелом воскресіння, на спасіння нам, що співаємо: «Відкупителю Боже, благословен єси!»

Μία ὑπῆρχεν | ἡ ἐν τῷ ᾅδῃ ἀχώριστος
καὶ ἐν τάφῳ καὶ ἐν τῇ Ἐδὲμ | θεότης Χριστοῦ | σὺν Πατρὶ καὶ Πνεύματι
εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων·
λυτρωτὰ, | ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ.

І в аді, і у гробі, і в Едемі єдиним залишалося Божество Христове і нерозлучним з Отцем і Духом, на спасіння нам, що співаємо: «Відкупителю Боже, благословен єси!»

ᾨδὴ η’ – Пісня 8

Εἱρμός

Ірмос: Вжахнися боязню, небо, і хай зрушаться підвалини землі: ось бо до мерців причисляється Той, Хто во вишніх живе, і гріб тісний гостить Чужостороннього. Його ж, отроки, благословляйте; священики, оспівуйте; люди, превозносіте по всі віки.

Πέπαυται τόλμα μαθητῶν, | Ἀριμαθαίας δὲ ἀριστεύει Ἰωσήφ·
νεκρὸν γὰρ καὶ γυμνὸν θεώμενος | τὸν ἐπὶ πάντων Θεὸν αἰτεῖται καὶ κηδεύει κραυγάζων·
οἱ παῖδες εὐλογεῖτε, | ἱερεῖς ἀνυμνεῖτε,
λαὸς ὑπερυψοῦτε | εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

ᾨδὴ θ’ – Пісня 9

Εἱρμός

Μὴ ἐποδύρου μοι, Μῆτερ, | καθορῶσα ἐν τάφῳ,
ὃν ἐν γαστρὶ ἄνευ σπορᾶς | συνέλαβες Υἱόν·
ἀναστήσομαι γὰρ καὶ δοξασθήσομαι | καὶ ὑψώσω ἐν δόξῃ ἀπαύστως ὡς Θεὸς
τοὺς ἐν πίστει καὶ πόθῳ | σὲ μεγαλύνοντας.

Ірмос: «Не ридай надо мною, Мати, бачачи у гробі Сина, якого без сімені зачала єси в утробі, – воскресну бо і прославлюся, і вознесу в славі, як Бог, тих, що вірою і любов’ю безнастанно Тебе величають».

Ἐπὶ τῷ ξένῳ σου τόκῳ | τὰς ὠδῖνας φυγοῦσα
ὑπερφυῶς ἐμακαρίσθην, | ἄναρχε Υἱέ·
νῦν δέ σε, Θεέ μου, ἄπνουν ὁρῶσα νεκρὸν, | τῇ ῥομφαίᾳ τῆς λύπης σπαράττομαι δεινῶς·
ἀλλ’ ἀνάστηθι, ὅπως | μεγαλυνθήσομαι.

«При дивному народженні Твоєму надприродньо уникнувши болів, блаженною була я, Безначальний Сину. Нині ж Тебе, Боже мій, бездиханного бачачи, мертвого, мечем скорботи тяжко^{^[1470]} я терзаюся. Але воскресни – і я возвеличуся!»

Γῆ με καλύπτει ἑκόντα, | ἀλλὰ φρίττουσιν ᾅδου
οἱ πυλωροὶ, ἠμφιεσμένον | βλέποντες στολὴν
ᾑμαγμένην, Μῆτερ, τῆς ἐκδικήσεως· | τοὺς ἐχθροὺς ἐν σταυρῷ γὰρ πατάξας ὡς Θεὸς
ἀναστήσομαι αὖθις | καὶ μεγαλύνω σε.

Ἀγαλλιάσθω ἡ κτίσις, | εὐφραινέσθωσαν πάντες
οἱ γηγενεῖς· ὁ γὰρ ἐχθρὸς | ἐσκύλευται ᾅδης·
μετὰ μύρων γυναῖκες προσυπαντάτωσαν· | τὸν Ἀδὰμ σὺν τῇ Εὔᾳ λυτροῦμαι παγγενῆ
καὶ τῇ τρίτῃ ἡμέρᾳ | ἐξαναστήσομαι.

Бібліографія

I. Кодекси та видання
1. Кодекси
2. Каталоги
3. Ключі
4. Агіографічні та біографічні джерела
5. Святоотцівські та ранньохристиянські джерела
6. Джерела, які відносяться до церковних соборів
7. Літургійні джерела
8. Філософські джерела
9. Античні джерела
10. Середньовічні джерела
II. Біблійні та апокрифічні джерела
A. Текст
B. Біблійні коментарі
III. Словники, енциклопедії
IV. Дослідження
1. Літургія, візантійська гимнографія
2. Історія літератури
3. Богослов’я
Скорочення
Абревіатури

I. Кодекси та видання

1. Кодекси

Афіни

Codex Atheniensis 321 = Vita Ioannis et Cosmae / Codex Athen. 321, ff. 10-46 (XII).
Codex Atheniensis 983, ff. 315^β-357^β (1267) = Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae (ed. Papadopoulos-Kerameus A.) / AHS IV (1897), pp. 303-350.
Codex Atheniensis 1117 (XVIII).
Codex Atheniensis 2108 (XII).
Codex bibliothecae Alexiou Kolyba gr. 33 (XVIII).
Єрусалим
Codex Hierosolymitanus, S. Crucis 40 (X-XI).
Codex Hierosolymitanus, S.Crucis 43 (1122) = Papadopoulos-Kerameus A. Analekta hierosolymitikês stachyologias ê syllogê anekdotôn, II, Petroupolis 1894, pp. 164-173.

Мюнхен

Codex Monac. gr. 226, ff. 35-47 (XIII-XIV).

Свята Гора Афон

Codex Athoniensis Laurae Γ 44, ff. 150^r-157^v (XII)
Codex Athoniensis monasterii Docheiariou 16 (1305).
Codex Athoniensis monasterii Panteleêmonos 643 (XIX).
Codex Athoniensis monasterii Pantokratoros 118 (XVIII).
Codex Athoniensis monasterii Vatopedinos 497 (X sec.).

Оксфорд

Codex Bodleanus Baroccianus gr. 214 (XIV).

Париж

Codex Paris. Coisl. gr. 286, 187^v-189^r (XIV).

Рим, Гроттаферрата

Codex Angelicus gr. 7, ff. 5-246 (XII, XIV).
Codex Cryptensis E. γ. II, f. 16^v (XIV).
Codex Cryptensis Δ.γ. I, ff. 12^v-15^v.
Codex Vaticanus Barber. gr. 583 (olim VI. 22 = 467), pp. 722-756 (XV) = Detorakis Th. Anekdotos Bios Kosma tou Maiouma / Epetêris Hetaireias Byzantinôn Spoudôn, vol. 41 (1974), pp. 257-296 (il testo, pp. 265-296).
Codex Vaticanus gr. 694
Codex Vaticanus gr. 1260 (XI)
Codex Vaticanus gr. 1603, ff. 37v-58 (XIII)
Codex Vaticanus gr. 1613 = Il Menologio di Basilio II : (cod. vaticano greco 1613), vol. II. Torino 1907.
Codex Vaticanus gr. 1712 (XII) = Gregorio Pardos, Exêgêseis eis tous leitourgikous kanonas Iôannou tou Damaskênou kai Kosma tou Melôidou / Ana eis tas hêmeras tês M. Hebdomados tou Kosma / cod. Vat. gr. 1712 (XII)
Codex Vaticanus gr. 1712, ff. 64v-95v (XII)
Codex Vaticanus Palatinus gr. 355 (XIV)
Codex Vaticanus Palatinus gr. 423 [409] (XV)
Codex Vaticanus Regin. gr. 31, ff. 214-299 (1282)

Синай

Codex Sinaiticus gr. 376 (X – inizi XI).
Codex Sinaiticus gr. NF MG56 = Codice Sinaitico greco New Finds Megalogramma (majuscule) 56 (X).

Венеція

Codex Marcianus gr. 363, 293^r-294^v (XII) = Gordillo M. Damascenica / Orientalia Christiana, VIII-2 (1926), pp. 63-65.

Відень

Codex Vindobonensis philos. gr. 158, ff. 107-114^v (X-XI sec.).
Codex Vindobonensis theol. gr. 121, ff. 62v-96r (XII).
Codex Vindobonensis theol. gr. 128, ff. 60v-81v (II metà del XIII).
Codex Vindobonensis theol. gr. 296 = Nikephoros Kallistos Xanthopulos, Synaxaria de triodii festis maioribus / Codex Vindob. theol. gr. 296 (XIV).

інші

Codex Hagias Androu gr., ff. 202r-v.
Codex monasterii Leimonos in insula Lesbo n. 13, 92^v-116 (XII).
Codex monasterii Panagia in insula Chalce (Halki), n. 1, 108^r-121^r (XIV) = Vita Cosmae et Ioannis Damasceni (ed. Papadopoulos-Kerameus A.) / AHS IV (1897), pp. 271-302.
Codex monasterii S. Ioannis Theologi in insula Patmo n. 266 (X).

2. Каталоги

Bickell G. Das älteste liturgische Schriftstück / Mittheilungen aus der Sammlung der Papyrus Erzherzog Rainer, vol. 2-3 (ed. Karabacek J.), Wien 1887.
Boissonade J.Fr. Anecdota graeca e codicibus regiis, vol. ΙΙΙ. Paris 1831.
Canart P., Peri V. Sussidi bibliografici per i manoscritti greci della Biblioteca Vaticana. Città del Vaticano 1970.
Catalogue of the Greek and Latin Papyri in the John Rylands Library Manchester, III (ed. Roberts C.H.). Manchester 1938.
Coxe H.O. Bodleian Library. Quarto Catalogues, I, Greek Manuscripts. Oxford 1853, repr. 1969.
Delehaye H. Catalogus codicum hagiographicorum graecorum Bibliothecae Barberinianae de Urbe / Analecta Bollandiana 19 (1900), pp. 82-118.
Eustratiadês S., Arcadios of Vatopedi, Catalogue of the Greek Manuscripts in the Library of the Monastery of Vatopedi on Mt. Athos. Cambridge 1924.
Giannelli C. Codices Vaticani graeci: codices 1485-1683. Città del Vaticano 1950.
Giannelli C. Codices Vaticani graeci: codices 1684-1744. Città del Vaticano 1961.
Halkin F. Auctarium Bibliothecae hagiographicae graecae, Bruxelles 1969.
Halkin F. Bibliotheca Hagiographica Graeca, 2 vol. Bruxelles 1957.
Halkin F. Novum Auctarium Bibliothecae hagiographicae graecae, Bruxelles 1984.
Hardt I. Catalogus codicum manuscriptorum graecorum Bibliothecae Regiae Bavaricae. T. 2 [Cod.graec. 106-233]. München 1806.
Hunger H. Katalog der griechischen Handschriften der Österreichischen Nationalbibliothek, vol I. Vienna 1961.
Hunger H., Kresten O. Katalog der griechischen Handschriften der Österreichischen Nationalbibliothek, 3,2: Codices theologici 101-200 / Museion. Neue Folge, 4. Reihe, Bd. 1, Teil 3/2. Wien 1984.
Hunger H., Lackner W. Katalog der griechischen Handschriften der Österreichischen Nationalbibliothek, 3,3: Codices theologici 201-337 / Museion. Neue Folge, 4. Reihe, Bd. 1, Teil 3/3. Wien 1992.
Lampros S.P. Catalogue of the Greek Manuscripts on Mount Athos, 2 vol. Cambridge 1895, 1900.
Lampros S.P. Katalogos tôn en tais bibliothèkais tou Agiou Orous ellènikôn kôdikôn. Athens 1888.
Lampros S.P. Katalogos tôn kôdikôn Alexiou Kolyba / Neos hellênomnêmon 12/2 (1915), pp. 231-240.
Muccio G., Franchi de’Cavalieri P. Index codicum graecorum Bibliothecae Angelicae in: “Studi italiani di filologia classica”, 4 (1896).
Pitra J-B., Stevenson H. Codices manuscripti graeci Reginae Svecorum et Pii Papae II Bibliothecae Vaticanae. Romae 1888.
Pitra J-B., Stevenson H. Codices manuscripti palatini graeci Bibliothecae Vaticanae. Romae 1885.
Sakkelliôn I. Katalogos tôn cheirografôn tês Ethnikês Bibliothêkês tês Hellados. Athênai 1892.

3. Ключі

Geerard M. Clavis Patrum graecorum, vol. II. Brepols – Turnhout 1974.
Geerard M. Clavis Patrum graecorum, vol. III. Brepols, Turnhout 1979.
Keller A. Translationes patristicae graecae et latinae. Bibliographie der Ubersetzungen altchristlicher Quellen, 2 vol. Stuttgart 1997.

4. Агіографічні та біографічні джерела

Al-Birouni, Al-Maqrizi, Ibn Al-Qola’i. Les fêtes des Melchites, des Coptes, des Maronites (ed. Griveau R.) / Martyrologes et Ménologes Orientaux I-XIII / PO 10 (1915).
Arabskaja versija žitija sv. Ioanna Damaskina (ed. Vasiliev A.). St. Petersburg 1913.
Browning R. Notes on the ‘Scriptor Incertus de Leone Armenio’ / Byzantion 35 (1965), pp. 389-411.
Das arabische Original der Vita des hl. Johannes von Damaskus (ed. Graf G.) in: Der Katholik 12 (1913), pp. 164-190.
Detorakis Th. Anekdotos Bios Kosma tou Maiouma / Epetêris Hetaireias Byzantinôn Spoudôn, vol. 41 (1974), pp. 257-296 (il testo, pp. 265-296).
Detorakis Th. Vie inédite de Cosmas le Mélode BHG 394b in : Analecta Bollandiana 99 (1981), pp. 101-116.
Garitte G. Le début de la Vie de S. Étienne le Sabaïte retrouvé en arabe au Sinaï / Analecta Bollandiana 77 (1959), pp. 332-369.
Gordillo M. Damascenica / Orientalia Christiana, VIII-2 (1926), pp. 63-65.
Grébaut S. Le synaxaire éthiopien / Proche Orient 15 (1927).
Gruzinskaja versija arabskogo žitija sv. Ioanna Damaskina (ed. Kekelidze K.) / Christianskij Vostok 3 (1915), pp. 119-174.
Il Menologio di Basilio II : (cod. vaticano greco 1613), vol. II. Torino 1907.
Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae (ed. Papadopoulos-Kerameus A.) / AHS IV (1897), pp. 303-350.
Jugie M. La Vie de saint Jean Damascène / EO 23 (1924), pp. 127-161.
Nikephoros Kallistos Xanthopulos, Synaxaria de triodii festis maioribus / cod. Vindob. theol. gr. 296 (XIV).
Papadopoulos-Kerameus A. Analekta hierosolymitikês stachyologias ê syllogê anekdotôn, II, Petroupolis 1894, pp. 164-173.
Papadopoulos-Kerameus A. Diorthôseis kai prosthêkai en tois hagiologikois keimenois tou tetartou tomou / Analekta Hierosolymitikes Stachyologias, vol. V (1898).
Suidae Lexicon (ed. Adler A.), II, III. Lipsiae 1931, 1933.
Synaxarium Ecclesiae Constantinopolitanae e codice Sirmondiano nunc Berolinensi adiectis synaxriis selectis (ed. H. Delehaye) / Propylaeum ad Acta Sanctorum, Novembris. Bruxellis 1902.
Synaxarium ecclesiae Constantinopolitanae e codice Sirmondiano nunc Berolinesi (ed. H. Delehaye). Bruxelles (Apud Socios Bollandianos) 1985.
Un Martyrologe et douze Ménologes syriaques (ed. Nau F.) / Martyrologes et Ménologes Orientaux I-XIII / PO 10 (1915).
Vita Cosmae et Ioannis Damasceni (ed. Papadopoulos-Kerameus A.) / AHS IV (1897), pp. 271-302.
Vita Cosmae et Ioannis Damasceni (ed. Papadopoulos-Kerameus A.) in: Analekta Hierosolymitikes Stachyologias, vol. IV (1897), pp. 271-302.
Vita Ioannis et Cosmae / Codex Athen. 321, ff. 10-46 (XII).
Vita S.P.N. Joannis Damasceni a Joanne Patriarcha Hierosolymitano conscripta / PG 94, 429-490.

5. Святоотцівські та ранньохристиянські джерела

– Asterius Amasenus
Asterius of Amasea, Homilies I-XIV (ed. Datema C.). Leiden 1970.
– Athanasius Alexandrinus
Athanasius Alexandrinus, Epistolae heortasticae / PG 26, 1339-1444.
Athanasius Alexandrinus, Epistula ad episcopos Aegypti et Libyae / PG 25, 537-593.
Athanase d’Alexandrie, Sur l’incarnation du Verbe (ed. Kannengiesser Ch.) / SCh 199 (1973).
Atanasio, L’incarnazione del Verbo (ed. Bellini E.) / CTP 2 (2005).
Atanasio di Alessandria, Lettere festali (ed. Camplani A.) / Letture cristiane del primo millennio, 34. Milano 2003.
– Basilius Caesariensis
Basilius Caesariensis, Capita Regularum brevius tractatarum / PG 31, 1051-1320.
Basilius Caesariensis, Homilia in sanctam Christi generationem / PG 31, 1457-1476.
Basilius Caesariensis, Homilia XII: In principium Proverbiorum / PG 31, 385-424.
Basilius Caesariensis, Homiliae super Psalmos / PG 29, 209-494.
Basile de Césarée, Contre Eunome. Tome II (ed. Sesboüé B.) / SCh 305 (1983).
Basile de Césarée, Contre Eunome. Tome II (ed. Sesboüé B.) / SCh 305 (1983).
Basile de Césarée, Sur le Saint-Esprit (ed. Pruche B.) / SCh 17A (1968).
Basilio di Cesarea, Lo Spirito Santo (ed. Azzali Bernardelli G.) / CTP 106 (1993).
Basilio di Cesarea, Omelia sulla santa generazione di Cristo in: Appendice di Gambero L. L’omelia sulla generazione di Cristo di Basilio di Cesarea. Il posto della Vergine Maria. Dayton Ohio 1981-1982.
Opere Ascetiche di Basilio di Cesarea (ed. Neri U., Artioli M.B.). Torino 1980.
S. Basilio di Cesarea, Omelie sui Salmi (ed. Regaldo Raccone A.). Alba 1965.
– Basilius Seleuciensis
Basilius Seleuciensis, Sermones XLI / PG 85, 27-474.
– Clemens Alexandrinus
Clément d’Alexandrie, Le Pédagogue (ed. Marrou H-I., Harl M.) / SCh 70 (1960).
Clément d’Alexandrie, Les Stromates VI (ed. Descourtieux P.) / SCh 446 (1999).
Clément d’Alexandrie, Les Stromates VII (ed. Le Boulluec A.) / SCh 428 (1997).
Clément d’Alexandrie, Stromate V. (ed. Le Boulluec A., Voulet P.) / SCh 278 (1981).
Clemente Alessandrino, Il Pedagogo (ed. Tessore D.) / CTP 181 (2005).
Clemente di Alessandria, Gli Stromati (ed. Pini G., Rizzi M.). Milano 2006.
– Cyrillus Alexandrinus
Cyrillus Alexandrinus (dubia), De Sacrosancta Trinitate / PG 77, 1119-1174.
Cyrillus Alexandrinus, Commentarius in Isaiam prophetam / PG 70, 9-1449.
Cirillo di Alessandria, Commento al Vangelo di Giovanni/1 (ed. Leone L.) / CTP 111 (1994).
Fragmente der Homilien des Cyrill von Alexandrien zum Lukasevangelium (ed. Sickenberger J.), zu Lk 10,2 / TU 34 (1910).
Sancti patris nostri Cyrilli archiepiscopi Alexandrini In D. Joannis Evangelium, vol. I (ed. Pusey Ph.E.). Oxonii 1872.
Sancti patris nostri Cyrilli archiepiscopi Alexandrini In XII prophetas, 2 vol. (ed. Pusey Ph.E.). Oxonii 1868.
Sancti patris nostri Cyrilli Hierosolymarum archiepiscopi Opera quae supersunt omnia, vol. I (ed. Reischl W.C., Rupp J.). Hildesheim 1967.
Cirillo, Seconda Lettera a Nestorio / Il Cristo. Volume II: Testi teologici e spirituali (ed. Simonetti M.), pp. 352-361.
Cirillo, Lettera 45, a Succenso / Il Cristo. Volume II: Testi teologici e spirituali (ed. Simonetti M.), pp. 388-405.
– Cyrillus Hierosolymitanus
Cyrille de Jérusalem, Catéchèses Mystagogiques (ed. Piédagnel A., Paris P.) / SCh 126 (1966).
Cirillo di Gerusalemme, Le catechesi (ed. Riggi C.) / CTP 103 (1993).
Cirillo e Giovanni di Gerusalemme, Le Catechesi ai Misteri (ed. Quacquarelli A.) / CTP 8 (1990).
– Dionysius Pseudo-Areopagita
Pseudo-Dionysius Areopagita, De divinis nominibus (ed. Suchla B.R.). Berlin – New York 1990.
Pseudo-Dionysius Areopagita, De Ecclesiastica Hierarchia (ed. Heil G., Ritter A.M.). Berlin – New York 1991.
Pseudo-Dionigi l’Areopagita, La Gerarchia Ecclesiastica (ed. Lilla S.) / CTP 166 (2002).
Dionigi Areopagita, Tutte le opere (ed. Scazzoso P., Bellini E.). Milano 1981.
Dionigi, I nomi divini (ed. Morani M., Regoliosi G., Barzaghi G.). Bologna 2010.
– Ephraem Syrus
S. Efrem Syri, Carmina Nisibena (ed. Bickell G.). Lipsia 1866.
– Epiphanius Salamiensis
Epiphanius, Panarion (Holl K.). Leipzig 1915.
Epiphanius, Panarion (Holl K., Dummer J.). Berlin 1985.
Epifanio di Salamina, Panarion, Libro primo (ed. Pini G., Aragione G., Cangemi Trolla B.). Brescia 2010.
Epifanio di Salamina, Panarion, Libro secondo (ed. Pini G.). Brescia 2016.
Epifanio di Salamina, Panarion, eresie 61-66 (ed. Ciarlo D.) / CTP (2014).
Epiphanius (spuria), Homilia in divini corporis sepulturam / PG 43, 439-464.
– Eulogius Alexandrinus
Eulogius Alexandrinus, Sermo in ramos palmarum / PG 86b, 2913-2938.
– Eusebius Alexandrinus
Eusebius Alexandrinus, Sermones / PG 86a, 313-462.
– Eusebius Caesariensis
Eusèbe de Césarée, Histoire Ecclésiastique, livres I-IV (ed. Bardy G.) / SCh 31 (1952).
Eusebio di Cesarea, Storia Ecclesiastica (ed. Migliore F.) / CTP 158 (2001).
– Gregorius Nazianzenus [Theologus]
Gregorius Theologus, Carmina dogmatica / PG 37, 397-522.
Gregorius Theologus, Oratio XLV: In sanctum Pascha / PG 36, 623-664.
Grégoire de Nazianze, Discours 20-23 (ed. Mossay J., Lafontaine G.) / SCh 270 (1980).
Grégoire de Nazianze, Discours 27-31 (ed. Gallay P., Jourjon M.) / SCh 250 (1978).
Grégoire de Nazianze, Discours 38-41 (ed. Moreschini C., Gallay P.) / SCh 358 (1990).
Grégoire de Nazianze, Lettres théologiques (ed. Gallay P.) / SCh 208 (1974).
Gregorio Nazianzeno, I cinque discorsi teologici (ed. Moreschini C.) / CTP 58 (2006).
Gregorio Nazianzeno, La Passione di Cristo (ed. Trisoglio F.) / CTP 16 (1979).
Gregorio di Nazianzo, Tutte le orazioni (ed. Moreschini C.). Milano 2002.
Gregorio di Nazianzo, Prima lettera a Cledonio / Il Cristo. Volume II: Testi teologici e spirituali (ed. Simonetti M.), pp. 324-339.
– Gregorius Nyssenus
Gregorii Nysseni Opera, vol. I, (ed. Jaeger W.). Leiden 1960.
Gregorii Nysseni Opera, vol. II (ed. Jaeger W.). Leiden 1960.
Gregorii Nysseni Opera, vol. VII/2 (ed. Callahan J.F.). Leiden 1992.
Gregorius Nyssenus, De hominis opificio / PG 44, 123-256.
Gregorius Nyssenus, Oratio in Diem Natalem Christi / PG 46, 1127-1149.
Grégoire de Nysse, La vie de Moïse (ed. Danielou J.) / SCh 1 (1955).
Gregorio di Nissa, L’uomo (ed. Salmona B.) / CTP 32 (2000).
Grégoire de Nysse. Sermon sur la naissance de Jésus-Christ in : Le mystère de Noël (ed. Hamman A., Quéré-Jaulmes F.). Paris 1963.
Gregorio di Nissa, Teologia trinitaria (ed. Morschini C.). Milano 1994.
S. Gregorio Nisseno, La vita di Mosè (Brigatti C.). Alba 1967.
– Hippolytus Romanus
Homélies Pascales I : Une homélie inspirée du traité sur la Pâque d’Hippolyte, 63 (ed. Nautin P.) / SCh 27 (1950).
Cantalamessa R. I più antichi testi pasquali della Chiesa. Roma 2009.
– Ignatius Antiochenus
Ignace d’Antioche, La lettre aux Éphésiens / SCh 10 (1958).
Ignace d’Antioche, Lettres (ed. Camelot P.Th.) / SCh 10 (1958).
I Padri Apostolici (ed. Dell’Osso C.) / CTP 5* (2011).
I Padri Apostolici (ed. Quacquarelli A.) / CTP 5 (1976).
– Ioannes Carpathius
Ioannes Carpathius, Capita hortatoria ad monachos in India / PG 85, 1837-1860.
– Ioannes Cassianus
Jean Cassien, Institutions cénobitiques, II,2,1 (ed. Guy J.C.) / SCh 109 (1965).
– Ioannes Climacus
Giovanni Climaco, La Scala del Paradiso (ed. Parrinello R.M.). Milano 2007.
S. Giovanni Climaco, La Scala del Paradiso, vol. I (ed. Ignesti D.B.). Siena 1955.
S. Giovanni Climaco, Scala Paradisi, 2 vol. (ed. Trevisan P.). Torino 1941.
– Ioannes Chrysostomus
Ioannes Chrysostomus (dubia), De Chananaea, 2 / PG 52, 449-460.
Ioannes Chrysostomus (spuria), De tribus pueris, et de fornace babylonica, oratio / PG 56, 593-600.
Ioannes Chrysostomus (spuria), Eclogae i-xlviii ex diversis homiliis / PG 63, 567-902.
Ioannes Chrysostomus (spuria), In proditionem Servatoris, et in lotionem pedum / PG 59, 713-720.
Ioannes Chrysostomus (spuria), In S. Virginem et Deiparam Mariam / PG 59, 707-710.
Ioannes Chrysostomus (spuria), Sermo catecheticus in Pascha / PG 59, 721-724.
Ioannes Chrysostomus, Adversus Judaeos / PG 48, 843-942.
Ioannes Chrysostomus, De beato Philogonio / PG 48, 747-756.
Ioannes Chrysostomus, De coemeterio et de cruce / PG 49, 391-398.
Ioannes Chrysostomus, De Poenitentia / PG 49, 277-350.
Ioannes Chrysostomus, De proditione Judae / PG 49, 373-392.
Ioannes Chrysostomus, Homiliae in Genesim / PG 53, 21 – 54, 580.
Ioannes Chrysostomus, In dictum Pauli: Oportet haereses esse / PG 51, 251-260.
Ioannes Chrysostomus, In Epistolam ad Hebraeos / PG 63, 9-236.
Ioannes Chrysostomus, In illud: Pater, si possibile est, transeat / PG 51, 31-40.
Ioannes Chrysostomus, In Iohannem homiliae, XXI / PG 59, 23-482.
Ioannes Chrysostomus, In Matthaeum Homiliae / PG 58, 13 – 58, 794.
Ioannes Chrysostomus, In Psalmum CXLV / PG 55, 519-528.
Ioannes Chrysostomus, In Sanctum Pascha / PG 52, 765-772.
Jean Chrysostome, Lettre d’exil à Olympias et à tous les fidèles [Quod nemo laeditur] (ed. Malingrey A-M.) / SCh 103 (1964).
Giovanni Crisostomo, Omelie sul Vangelo di Matteo / 3 (ed. Zincone S.) / CTP 172 (2003).
Giovanni Crisostomo, Omelie sul Vangelo di Matteo / CTP 172 (2003).
Giovanni Crisostomo, Commento al Vangelo di Giovanni (ed. Del Zanna A.). Roma 1970.
S. Giovanni Crisostomo, Le omelie su S. Giovanni Evangelista (ed. Tirone D.C.). Torino 1948.
S. Giovanni Crisostomo, Omelie sull’Epistola agli Ebrei (ed. Borghini B.). Alba 1965.
San Giovanni Crisostomo, Le omelie su S. Giovanni Evangelista, II (ed. Tirone D.C.). Torino 1947.
San Giovanni Crisostomo, Le Omelie su S. Giovanni Evangelista, parte prima (ed. Tirone D.C.). Torino 1944.
San Giovanni Crisostomo, Omelie contro gli Ebrei (ed. Centro Librario Sodalitium). Verrua Savoia 1997.
St. John Chrysostom, Homilies on Genesis (ed. Hill R.C.). Washington 1986.
– Ioannes Damascenus
Die Schriften des Johannes von Damaskos, I-V (ed. Kotter B.). Berlin 1969-1988.
Ioannes Damascenus, Expositio et declaratio fidei / PG 95, 417-438.
Jean Damascène, Écrits sur l’Islam (ed. Le Coz R.) / SCh 383 (1992).
Giovanni Damasceno, La fede ortodossa (ed. Fazzo V.) / CTP 142 (1998).
Giovanni Damasceno, Omelie cristologiche e mariane (ed. Spinelli M.) / CTP 25 (1993).
Giovanni Damasceno, Centesima eresia: l’Islam (ed. Rizzi G.). Milano 1997, pp. 33-50.
S. Giovanni Damasceno, Canti della Risurrezione (ed. Borghini B.). Albae Pompeiae 1974.
– Ioannes Moschus
Ioannes Moschus, Pratum / PG 87, 2853-3112.
Longo A. Il testo integrale della «Narrazione degli abati Giovanni e Sofronio» attraverso le «Ἑρμηνεῖαι» di Nicone, RSBN, n.s. 2-3 (1965-1966), pp. 223-267.
– Irenaeus Lugdunensis
Irénée de Lyon, Contre les hérésies (ed. Rousseau A.) / SCh 100 (1965).
Irénée de Lyon, Contre les hérésies (ed. Rousseau A., Doutreleau L.) / SCh 211 (1974).
Irénée de Lyon, Contre les hérésies (ed. Rousseau A., Doutreleau L.) / SCh 264 (1979).
Irénée de Lyon, Contre les hérésies (ed. Sagnard F.) / SCh 34 (1952).
Ireneo di Lione, Epideixis (ed. Peretto E.). Roma 1981, pp. 175.
S. Ireneo di Lione, Contro le eresie, 2 vol. (ed. Dellagiacome V.). Siena 1968.
– Iustinus Martyr
Giustino, Apologia per i cristiani (ed. Munier Ch., Artioli M.B.) / SCh Edizione Italiana 10 (2011).
Iustini Martyris Dialogus cum Tryphone (ed. Marcovich M.). Berlin – New York 1997.
Justin Martyr, Dialogue avec Tryphon, vol. I (ed. Bobichon Ph.). Fribourg 2003.
S. Giustino, Dialogo con Trifone (ed. Visonà G.). Milano 1988.
– Leo I Papa
Leone, Lettera dogmatica a Flaviano / Il Cristo. Volume II: Testi teologici e spirituali (ed. Simonetti M.), pp. 418-441.
– Leontius Byzantinus
Leontius Byzantinus, Contra Nestorianos et Eutychianos / PG 86, 1268-1396.
Leonzio di Bizanzio, Le Opere (ed. Dell’Osso C.) / CTP 161 (2001).
– Macarius Magnus
Macarius Magnus, De elevatione mentis / PG 34, 889-908.
Die 50 geistlichen Homilien des Makarios (ed. Dörries H., Klostermann E., Kroeger M.) / PTS 4 (1964).
Pseudo-Macario, Spirito e fuoco. Omelie spirituali (Collezione II) (ed. Cremaschi L.). Magnano 1995.
– Maximus Confessor
Maximus Confessor, Disputatio cum Pyrrho / PG 91, 287-354.
Maximus Confessor, Diversa capita ad theologiam et oeconomiam spectantia / PG 90, 1177-1389.
Massimo il Confessore, Umanità e divinità di Cristo (ed. Ceresa-Gastaldo A.) / CTP 19 (1990).
Massimo Confessore, Capitoli sulla carità (ed. Ceresa-Gastaldo A.). Roma 1963.
– Melito Sardensis
Cantalamessa R. I più antichi testi pasquali della Chiesa. Roma 2009.
Melito of Sardis, On Pascha and fragments (ed. Hall S.G.) / Oxford early Christian texts. Oxford 1979.
– Origenes
Origène, Commentaire sur l’Évangile selon Matthieu (ed. Girod R.) / SCh 162 (1970).
Origène, Commentaire sur Saint Jean, tome I (ed. Blanc C.) / SCh 120 (1966).
Origène, Homélies sur L’Exode (ed. Borret M.) / SCh 321 (1985).
Origène, Homélies sur le Cantique des Cantiques (ed. Rousseau O.) / SCh 37 (1953).
Origène, Traité des Principes, tome I (ed. Crouzel H., Simonetti M.) / SCh 252 (1978).
Origene, Commento al Vangelo di Matteo (ed. Danieli M.I., Scognamiglio R.) / CTP 145 (1998).
Origene, Omelie sul Cantico dei Cantici (ed. Danieli M.I.) / CTP 83 (1995).
Origene, Omelie sull’Esodo (ed. Danieli M.I.) / CTP 27 (1991).
Der Römerbriefkommentar des Origenes, Buch 1-3 (ed. Hammond Bammel C.P.). Freiburg 1990.
Origene, Commento al Vangelo di Giovanni, I/XXII,140 (ed. Corsini E.). Torino 1968.
Origene, Commento alla Lettera ai Romani (Cocchini F.), Aquila 1979.
Origene, I principi (ed. Simonetti M.). Torino 1979.
– Paulus Samosatenus
De Navascués P. Pablo de Samosata y sus adversarios / SEA 87 (2004).
De Riedmatten H. Les actes du procès de Paul de Samosate. Freiburg 1952.
– Proclus Constantinopolitanus
Proclus Constantinopolitanus, Homilia X: In feriam V / PG 65, 777-781.
Constas N. Proclus of Constantinople and the Cult of the Virgin in Late Antiquity, Leiden/Boston 2003.
– Romanus Melodus
Romanos le Mélode, Hymnes (ed. Grosdidier de Matons J.) / SCh 110 (1965).
Romanos le Mélode, Hymnes (ed. Grosdidier de Matons J.) / SCh 128 (1967).
Romano il Melode, Kontakia / 1 (ed. Mangogna V., Trombi U.) / CTP 197 (2007).
Romano il Melode, Kontakia / 2 (ed. Trombi U.) / CTP 198 (2007).
– Rufinus Aquileiensis
Rufino di Concordia, Scritti apologetici (ed. Simonetti M.) / Scrittori della Chiesa di Aquileia V/1 (Roma 1999).
Tyrannii Rufini Opera (ed. Simonetti M.) / Corpus Christianorum, Series Latina 20 (1961).
– Socrates Scholasticus
Socrate de Constantinople, Histoire Ecclésiastique, Livre VII (ed. Périchon R., Maraval P.) / SCh 506 (2007).
– Sophronius Hierosolymitanus
Sophronius Hierosolymitanus, Homilia in Annuntiationem / PG 87, 3217-3288.
Sofronio di Gerusalemme, Le omelie (ed. Gallico A.) / CTP 92 (1991).
Longo A. Il testo integrale della «Narrazione degli abati Giovanni e Sofronio» attraverso le «Ἑρμηνεῖαι» di Nicone, RSBN, n.s. 2-3 (1965-1966), pp. 223-267.
– Tatianus
Tatiani Oratio ad graecos (ed. Marcovich M.) / PTS 43. Berlin – New York 1995.
Taziano, Discorso ai greci (ed. Fermi M.). Roma 1924.
Taziano, Il discorso ai greci (ed. Ubaldi P.). Torino 1921.
– Theodoretus Cyrensis
Theodoretus Cyrensis, Interpretatio in XII epistulas Pauli / PG 82, 36-877.
Theodoretus Cyrensis, Interpretatio in XII prophetas minores / PG 81, 1545-1988.
Théodoret de Cyr, Commentaire sur Isaïe, Tome III (ed. Guinot J.-N.) / SCh 315 (1984).
– Theodorus Anagnostes
Theodorus Lector, Excerpta ex Ecclesiastica Historia, ex Libro Primo / PG 86a, pp. 165-216.
Theodoros Anagnostes, Kirchengeschichte (ed. Hansen G.C.) / Die griechischen christlichen Schriftsteller der ersten Jahrhunderte, 54 (1971).
– Theodorus Mopsuestienus
Teodoro di Mopsuestia, Omelie catechetiche / Il Cristo. Volume II: Testi teologici e spirituali (ed. Simonetti M.), pp. 340-345.
– Theodorus Studita
Theodorus Studita, Poenae Monasteriales, I, 104 / PG 99, 1733-1758.
Theodorus Studita, Refutatio et subversio impiorum poematum / PG 99, 435-477
– Theophilus Antiochenus
Theophili Antiocheni Ad Autolycum (ed. Marcovich M.) / PTS 44. Berlin – New York 1995.
Theophilus of Antioch, Ad Autolycum (ed. Grant R.M.). Oxford 1970.

– Переклади на слов’янські мови:
Астерий Амасийский св. Увещание к покаянию (пер. М. Муретов) в «Богословский вестник», том 1, № 1 (1893), с. 1-17.
Атанасій Великий св. Бесіда про вочоловічення. Львів 2018.
Афанасий Великий свт. Праздничные (Пасхальные) послания в «Творения». Сергиев Посад, часть 3. 1903, с. 376-524.
Василий Великий свт. Беседы на псалмы. М. 2016.
Василий Великий свт. Беседы, (12) На начало книги Притчей в «Творения», том 1. М. 2008.
Василий Великий свт. О Святом Духе к св. Амфилохию, епископу Иконийскому в «Творения», ч. 3, кн. 2. М. 1815.
Василий Великий свт. Опровержение на защитительную речь злочестивого Евномия в «Творения», том 1. М. 2008.
Василій Великий св. Гомілії на Псалми (пер. о. Сергій Фединяк, ЧСВВ), Львів 2009.
Василій Великий св. Моральні правила стисло в «Морально-аскетичні твори». Львів 2007.
Григорий Богослов свт. Слова в «Творения», том 1. М. 2007.
Григорий Богослов свт. Стихотворения богословские в «Творения», том 2. М. 2007.
Григорий Нисский свт. Об устроении человека (пер. В. Лурье, ред. А. Верлинский). СПб. 1995.
Григорий Нисский свт. Об устроении человека в «Творения», ч. 1. М. 1861.
Григорий Нисский свт. Опровержение Евномия в «Творения». ч. 5. М. 1863.
Григорій Богослов свт. Вірші богословські. Вірші історичні. Епітафії. Надписання. В «Творіння», том 2, книга 1. Київ 2011.
Григорій Богослов свт. Листи в «Творіння», том 2, книга 2. Київ 2011.
Григорій Богослов свт. Слова в «Творіння», том 1, книга 1. Київ 2010.
Григорій Ниський свт. Життя Мойсея (пер. Дзвінка Коваль). Львів 2001.
Дионисий Ареопагит, О церковной иерархии в «Восточные отцы и учители церкви V века. Антология» (ред. иерм. Иларион (Алфеев)). М. 2000.
Дионисий Ареопагит, О церковной иерархии в «Сочинения» (пер. Г. Прохоров). СПб. 2002.
Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена. Львів 2024.
Епифаний Кипрский свт. (spuria), Слово на Великую Субботу в «Христианское чтение». 1846 (часть 2), с. 27-50.
Епифаний Кипрский свт. На восемьдесят ересей так называемый Панарий или Ковчег в «Творения», ч. 1, М. 1863, в «Творения Святых Отцев в русском переводе издаваемые при Московской Духовной Академии», Том 42.
Иоанн Дамаскин преп. Беседа на иссохшую смоковницу и притчу о винограде в журнале «Христианское чтение». СПб 1835 (часть 1), с. 229-245.
Иоанн Дамаскин преп. Источник знания, Философские главы в «Полное собрание творений», том 1, СПб 1913.
Иоанн Дамаскин преп. Слово на Святую Великую Субботу в журнале «Христианское чтение». СПб. 1845 (часть 2), с. 42-87.
Иоанн Дамаскин преп. Точное изложение православной веры в «Источник знания / Творения» (пер. Д. Афиногенов і ін.). М. 2002.
Иоанн Златоуст свт. (spuria), О предательстве (Иудой) Спасителя и проч. в «Творения», том 8, книга 2. СПб. 1902.
Иоанн Златоуст свт. Беседа в Великую седмицу в «Творения», том 5, книга 2. СПб. 1899.
Иоанн Златоуст свт. Беседа на слова: «Отче Мой! если возможно, да минует Меня чаша сия; впрочем не как Я хочу, но как Ты» (Мф. 26:39) в «Творения», том 3, книга 1. СПб. 1897.
Иоанн Златоуст свт. Беседа о жене хананейской, сказанная по возвращении святителя из ссылки в «Творения», том 3, книга 2. СПб. 1897.
Иоанн Златоуст свт. Беседа о кладбище и о Кресте Господа и Бога и Спасителя Иисуса Христа в «Творения», том 2, книга 1. СПб. 1896.
Иоанн Златоуст свт. Беседы на Евангелие от Иоанна Богослова в «Творения», том 8, книга 1. СПб. 1902.
Иоанн Златоуст свт. Беседы о покаянии в «Творения», том 2, книга 1. СПб. 1896.
Иоанн Златоуст свт. Беседы о предательстве Иуды в «Творения», том 2, книга 1. СПб. 1896.
Иоанн Златоуст свт. Выборки из разных слов св. Иоанна Златоуста в «Творения», том 12, книга 2. СПб. 1906.
Иоанн Златоуст свт. Гомилия на слова апостола: «Ибо надлежит быть и разномыслиям между вами, дабы открылись между вами искусные» (1Кор.11:19) [На слова апостола: «Подобает бо и ересем в вас быти, да искуснии явлени бывают в вас» (1Кор.11:19)] в «Творения», том 3, книга 2. СПб. 1897.
Иоанн Златоуст свт. Против аномеев в «Творения», том 1. СПб. 1895.
Иоанн Златоуст свт. Против иудеев в «Творения», том 1, книга 2. СПб. 1895.
Иоанн Златоуст свт. Слово на Святую Пасху в «Творения», том 3, книга 2. СПб. 1897.
Иоанн Златоуст свт. Толкование на Послание к Евреям в «Творения», том 12, книга 1. СПб. 1906.
Иоанн Златоуст свт. Толкование на святого Матфея евангелиста в «Творения», том 7, книга 2. СПб. 1901.
Иоанн Карпафский К монахам, находящимся в Индии, писавшим к нему, сто увещательных глав в «Добротолюбие», том 3. М. 2010.
Иоанн Лествичник преп. Лествица, возводящая на небо (пер. братия Оптиной Пустыни). М. 1850, репринт М. 2013.
Иоанн Лествичник преп. Преподобнаго отца нашего Иоанна, игумена Синайской горы, Лествица и Слово к пастырю (пер. архим. Агапит (Введенский)). М. 1851.
Ириней Лионский св. Обличение и опровержение лжеименного знания в «Сочинения св. Иринея, епископа Лионского» (пер. протоиерей П. Преображенский). СПб. 1900.
Ириней Лионский св. Против ересей. Доказательство апостольской проповеди (пер. протоиерей П. Преображенский, Н. Сагарда). СПб. 2008.
Ириней Лионский священномученик, Доказательство апостольской проповеди. М. 2011.
Иустин Философ св. Разговор с Трифоном Иудеем в «Творения» (пер. А. Сидоров). М. 1995 (репринт), с. 125-358.
Іван Ліствичник преп. Ліствиця преподобного отця нашого Йоана ігумена Синайської гори. Львів 2016.
Ігнатій Антіохійський св. Послання до Ефесян (пер. О. Вакула) в «Ранні Отці Церкви. Антологія» (ред. М. Горяча). Львів 2015.
Ігнатій Антіохійський св. Послання до Полікарпа (пер. О. Вакула) в «Ранні Отці Церкви. Антологія» (ред. М. Горяча). Львів 2015.
Ігнатій Антіохійський св. Послання до Смирнян (пер. О. Вакула) в «Ранні Отці Церкви. Антологія» (ред. М. Горяча). Львів 2015.
Іоан Дамаскин преп. Точний виклад православної віри. Київ 2010.
Іоан Золотоустий свт. Бесіда про кладовище і про Хрест Господа і Бога, і Спасителя Ісуса Христа в «Повне зібрання творінь у 12 томах», том 2, книга 1. Київ 2009.
Іоан Золотоустий свт. Бесіди на книгу Буття в «Повне зібрання творінь у 12 томах», том 4, книга 1. Київ 2009.
Іоан Золотоустий свт. Про зраду Юди в «Повне зібрання творінь у 12 томах», том 2, книга 1. Київ 2009.
Іоан Золотоустий свт. Проти аномеїв в «Повне зібрання творінь у 12 томах», том 1, книга 2. Київ 2009.
Іоан Золотоустий свт. Проти юдеїв в «Повне зібрання творінь у 12 томах», том 1, книга 2. Київ 2009.
Іоан Золотоустий свт. Тлумачення на послання до Євреїв в «Повне зібрання творінь у 12 томах», том 12, книга 1. Київ 2013.
Іоан Золотоустий свт. Тлумачення на псалми в «Повне зібрання творінь у 12 томах», том 5, книга 2. Київ 2010.
Кирил Єрусалимський свт. Повне зібрання творінь. Київ 2012.
Кирилл Александрийский свт. Два послания к Суккенсу, епископу Диокесарийскому (пер. иерм. Феодор (Юлаев)) в «Богословский вестник», 10. М. 2010.
Кирилл Александрийский свт. Комментарии на Евангелие от Луки (ekzeget.ru).
Кирилл Александрийский свт. Послание к Несторию в «Деяния вселенских соборов». Т. 1. Казань 1910.
Кирилл Александрийский свт. Толкование на Евангелие от Иоанна (пер. Митрофан Муретов). М. 2011.
Кирилл Александрийский свт. Толкование на пророка Аввакума в «Творения святых Отцов в русском переводе», том 61. М. 1896.
Кирилл Александрийский свт. Толкование на пророка Амоса в «Творениям святых отцов в русском переводе», том 58. М. 1891.
Кирилл Александрийский свт. Толкование на пророка Исаию в «Творения святых Отцов в русском переводе», том 57, часть 8. М. 1890.
Кирилл, архиепископ Иерусалимский свт. Поучения огласительные и тайноводственные. М. 2010.
Климент Александрийский, Педагог (пер. А. Братухин). СПб. 2018.
Климент Александрийский, Строматы (пер. Е. Афонасин). СПб. 2003.
Книга Правил святих апостолів, вселенських і помісних соборів, і святих Отців. Київ 2008.
Книга Правил святых апостолов, святых соборов вселенских и поместных и святых Отцов. М. 1893.
Кондаки и икосы разных церковных песнописцев известные под названием безымянных (пер. иерм. Иаков (Цветков)). М. 1885.
Лев Великий папа, Окружное или соборное послание, писанное к Флавиану, архиепископу Константинопольскому (против ереси Евтихия) в «Деяния Вселенских Соборов», том 3. Казань 1863.
Макарий Великий преп. Духовные беседы (1–50) в «Преподобного отца нашего Макария Египетского духовные беседы, послание и слова, с присовокуплением сведений о жизни его и писаниях». М. 1880.
Макарий Египетский преп. (Симеон Месопотамский), Духовные слова и послания. Собрание I (Vatic. gr. 694) (вид. А. Дунаев, иерм. Винсен Дэпрэ и др.]. М. 2015.
Максим Исповедник преп. Главы о любви в «Творения» (пер. А. Сидоров). Книга 1: Богословские и аскетические трактаты. М. 1993.
Максим Исповедник преп. Диспут с Пирром в «Преп. Максим Исповедник и христологические споры VII ст.» (ред. Д. Поспелов). М. 2004.
Мелітон Сардійський св. Про Пасху (пер. М. Тимо) в «Ранні Отці Церкви. Антологія». Львів 2015.
Ориген, Гомилии на книгу Исход (пер. А. Шперл).
Ориген, О началах (пер. Н. Петров). Казань, 1899.
Роман Сладкопевец преп. В Неделю третью Пасхи кондак на Воскресение Господа и о десяти драхмах (пер. игумен Платон) в «Журнал Московской Патриархии», 1984, №5.
Роман Сладкопевец преп. Кондак «Иуда Предатель» в «Песни св. Романа Сладкопевца на Страстную Седмицу» (пер. П. Цветков). М. 1900.
Роман Сладкопевец преп. Кондак «Страдания Христовы» в «Песни св. Романа Сладкопевца на Страстную Седмицу» (пер. П. Цветков). М. 1900.
Роман Сладкопевец преп. Кондак «Торжество Креста» в «Песни св. Романа Сладкопевца на Страстную Седмицу» (пер. П. Цветков). М. 1900.
Роман Сладкопевец преп. Кондак в неделю 3-ю св. Великого поста (Крестопоклонную) в «Кондаки и икосы св. Романа Сладкопевца» (пер. диакон Сергий Цветков). М. 1881.
Роман Сладкопевец преп. Кондак во Святой Великий Четверток (об Иуде предателе) в «Кондаки и икосы св. Романа Сладкопевца» (пер. диакон Сергий Цветков). М. 1881.
Роман Сладкопевец преп. Кондак во Святой и Великий Пяток (о Страсти Господней) в «Кондаки и икосы св. Романа Сладкопевца» (пер. диакон Сергий Цветков). М. 1881.
Роман Сладкопевец преп. Кондак На святую Пасху в «Кондаки и икосы св. Романа Сладкопевца» (пер. диакон Сергий Цветков). М. 1881.
Роман Сладкопевец преп. Пасхальная песнь (пер. иерд. Николай (Летуновский)) в «Пасхальная книга для души и сердца» (ред. Т. Стрыгина). М 2014, с. 267-317.
Софроний, патриарх Иерусалимский, свт. Слово на праздник Благовещения Пресвятой Богородицы в: «Проповеди» (пер. архим. Амвросий (Погодин)). Джорданвил 1988.
Татиан, Речь против эллинов (пер. П. Преображенский) в «Антология: Ранние Отцы Церкви». Брюссель 1988.
Феодор Студит, преп. Опровержение и низложение нечестивых стихотворных произведений в «Творения», том 2. М. 2011, с. 324-351; також в «Творения», том. 1. СПб 1907, с. 191 і далі.
Феодорит Кирский блаж. Толкование на послание к Римлянам в «Творения» (ред. А. Сидоров). М. 2003.
Феодорит Кирский блаж. Толкование на пророка Аввакума в «Творения». М. 1857.
Феодорит Кирский блаж. Толкование на пророка Иону в «Творения». М. 1857.
Феофил Антиохийский свт. Послание к Автолику в «Сочинения древних христианских апологетов». СПб. 1999.

6. Джерела, які відносяться до церковних соборів

Il simbolo niceno / Il Cristo. Volume II: Testi teologici e spirituali (ed. Simonetti M.), pp. 98-101.
Il simbolo niceno-costantinopolitano / Il Cristo. Volume II: Testi teologici e spirituali (ed. Simonetti M.), pp. 301-305.
Formula di unione del 433 / Il Cristo. Volume II: Testi teologici e spirituali (ed. Simonetti M.), pp. 384-387.
Il simbolo di Calcedonia / Il Cristo. Volume II: Testi teologici e spirituali (ed. Simonetti M.), pp. 442-445.
Anatematismi del concilio di Costantinopoli (553) / Il Cristo. Volume II: Testi teologici e spirituali (ed. Simonetti M.), pp. 504-513.
I canoni del Concilio Quinisesto o Trullano ed il Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium / (ed. Ceccarelli Morolli D.). Palermo 1996. Estratto da: Oriente Cristiano 36 (ott – dic. 1996).
Sacrorum conciliorum nova, et amplissima collectio (ed. Mansi G.D.), vol. 13. Firenze 1767 (repr. Paris 1902).

7. Літургійні джерела

Anthologhion di tutto l’anno, 4 vol. (tr. Artioli M.B.). Roma 1999-2000.
Anthologion tou holou eniautou, 4 vol. Roma 1967-1980.
Christ W., Paranikas M. Anthologia graeca carminum christianorum. Lipsiae 1871 (1963).
Eustratiadês S. Kosmas Hierosolymitês ho poiêtês episkopos Maiouma / Nea Siôn, vol. 28 (1933), pp. 83-99, 143-158, 202-218, 257-272, 330-338, 400-416, 489-505, 530-544.
Eustratiadês S. Kosmas Hierosolymitês ho poiêtês episkopos Maiouma / Theologia 7 (1929).
Eustratiadês S. O hagios Iôannês o Damaskênos kai ta poiêtika autou erga / Nea Siôn (1931-1933).
Eustratiadês S. Tameion ekklêsiastikês poiêseôs / Ekklêsiastikos Faros 37/3 (1938), pp. 257-271.
Evxologij Barberini gr. 336 (ed. Golovanov S., Parenti S., Velkovska E.). Omsk 2011.
Follieri E. Initia hymnorum ecclesiae graecae, I-V bis / Studi e testi, 211-215. Città del Vaticano 1960-1966.
Heirmologion : mnêmeia hagiologika (ed. Eustratiadês S.). Chennevières-sur-Marne 1932.
L’Eucologio Barberini gr. 336 (ed. Parenti S., Velkovska E.), / Bibliotheca “Ephemerides Liturgicae”. Subsidia, 80. Roma 2000.
La Divina Liturgia del nostro Padre S. Giovanni Crisostomo (ed. De Meester P.). Roma 1925.
Les Hymnes de la Résurrection. Hymnographie liturgique géorgienne Textes du Sinaï 18 (ed. Renoux Ch.). Paris 2000.
Menologium Graecorum Basilii Porphyrogeniti imperatoris jussu edetum / PG 117, 19-614.
Missale Romanum ex decreto ss. Concilii Tridentini restitutum summorum pontificum cura recognitum. (ed. Sodi M., Toniolo A.) / Monumenta Liturgica Piana, n. 2816. Città del Vaticano 2007.
Nikephoros Kallistos Xanthopulos, Synaxaria eis tas Episêmous heortas, tou Triôdiou, kai tou Pentêkostariou (ed. Ioulianos I.A.). Venezia 1650.
Nikodêmos Hagiorita, Synaxaristês tôn dôdeka mênôn tou eniautou, vol. I, tomus III. Kônstantinoupolis 1842.
Nikodêmos Hagiorita, Synaxaristês tôn dôdeka mênôn tou eniautou, tomus I. Athênai 1868.
Oktôêchos tou en hagiois patros hêmôn Iôannou tou Damaskênou. Roma 1886.
Paraklêtikê êtoi Ochtôêchos hê megalê : periechousa pasan tên anêkousan autê akolouthian meta tôn en tô telei synêthôn prosthêkôn. Roma 1885.
Tômadakês E-I. Hasmata tou Triôdiou : eranisthenta ek kôdikôn tês katô Italias, vol. II. Athênai 2004.
Tômadakês N. Kanones tês Paraklêtikês / Epetêris Hetaireias Byzantinôn Spoudôn 39-40 (1972-1973).
Triôdion katanyktikon : periechon apasan tên anêkousan autô akolouthian tês Hagias kai Megalês Tessarakostês. Roma 1879.
Trypanis K.A. Fourteen Early Byzantine Cantica. Wien 1968, pp. 17-26.
Всесвітнє Воздвиження чесного і животворящого Хреста (пер. А. Шкраб’юк) (protopsaltes.blogspot.com).
Мінея Святкова (пер. УПЦ КП). Київ 2000 (parafia.org.ua).
Пасха. Богослужіння Страсної і Світлої Седмиць (пер. «Трипіснець»). Львів УКУ 2012 (protopsaltes.blogspot.com).
По плоті Різдво Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (пер. А. Шкраб’юк) (protopsaltes.blogspot.com).
Похвали. Священне послідування на святе Преставлення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (пер. А. Шкраб’юк). Унівська Свято-Успенська Лавра 2007 (protopsaltes.blogspot.com).
Святе Преображення Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (пер. А. Шкраб’юк) (protopsaltes.blogspot.com).
Стрітення Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (пер. А. Шкраб’юк) (protopsaltes.blogspot.com).

8. Філософські джерела

Aristotele, Metafisica, vol. II (ed. Reale G.). Milano 1993.
Enneadi di Plotino (ed. Casaglia M., Guidelli C., Linguiti A., Moriani F.). Torino 1997.
Plato, Tutti gli scritti (ed. Reale G.). Milano 2010.
Platonis Opera (ed. Burnet Ι.), vol. IV. Oxford 1949.
Plotinus, Enneads (ed. Armstrong A.H.). Cambridge – London 1984.
The Works of Aristotle, vol. XI (ed. Ross W.D.). Oxford 1924.
Платон, Держава (пер. Дзвінка Коваль). Київ 2000.
Плотин, Эннеады. Київ 1995-1996.

9. Античні джерела

Homerus, Odyssea. Pars II (ed. Dindorf G., Hentze C.). Lipsiae 1900.
Omero, Odissea (ed. Delvinotti N., Ikonomou Tz., Volpi V.). Iseo 2005.
Scholia in Dionysii Thracis Artem Grammaticam (ed. Hilgard A.) / Grammatici Graeci, pars I, vol. 3. Leipzig 1901 (Reprint Hildesheim/New York 1979).

10. Середньовічні джерела

Georgii Acropolitae opera, vol. 2 (ed. Heisenberg A.). Leipzig 1903.
Georgius Cedrenus, Compendium Historiarum / PG 121, 23 – 122,368.
Georgius Cedrenus, Compendium historiarum, vol. I (ed. Bekker I.). Bonn 1838.
Gregorio Pardos, Exêgêseis eis tous leitourgikous kanonas Iôannou tou Damaskênou kai Kosma tou Melôidou / Ana eis tas hêmeras tês M. Hebdomados tou Kosma / cod. Vat. gr. 1712 (XII).
Michael Psellus, Poemata (ed. Westerink L.G.). Stuttgart, Leipzig 1992, pp. 286-294.
Michael Psellus, Theologica, vol. I (ed. Gautier P.). Leipzig 1989, pp. 47-51.
Niceta di Paflagonia, Nikêta Epistolê Petrôi anagrafei in: Sakelliôn I. Anekdota hiera / Deltion tês historikês kai ethnologikês Hetaireias tês Hellados, vol. II (1889), pp. 579-581.
Symeon Metaphrastes, Vita Sanctorum: Vita et conversatio et exercitatio sanctissimi et beatissimi Auxentii / PG 114, pp. 1377-1436.
Theodorus Prodromus, Commentarios in carmina sacra Melodorum Cosmae Hierosolymitani et Ioannis Damasceni (ed. Stevenson H.M.). Roma 1888.
Theodorus Prodromus, Expositio canonum in festa dominicalia conscriptorum a sanctis doctisque poetis Cosma et Joanne Damasceno / PG 133, 1229-1238.
Theophanes Continuatus, Chronographia (ed. Bekker I.). Bonn 1838.
Theophanes, Chronographia, vol. 1 (ed. De Boor C.). Lipsiae 1883.

II. Біблійні та апокрифічні джерела

A. Текст

Gli apocrifi del Nuovo Testamento, vol. 1/2 (ed. Erbetta M.). Casale Monferrato 1981.
Greek-English New Testament (ed. Nestle-Alland). Stuttgart 1994.
La Bibbia. Nuova versione CEI. Noventa Padovana 2008.
La Bibbia. Nuovissima versione dai testi originali. Milano 1987.
La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, 2 vol. (ed. Brunello A.). Città di Castello 1962.
La Bible d’Alexandrie. Premier livre des Règnes (ed. Grillet B., Lestienne M.). Paris 1997.
La Parola scolpita. La Bibbia alle origini dell’arte cristiana. Città del Vaticano 2005.
Le Odi di Salomone (ed. Tondelli L., Mercati A.). Roma 1914.
Septuaginta (ed. Rahlfs A.), vol. II. Stuttgart 1979.
The Greek New Testament (ed. Aland K.), Stuttgart 1968.
The New Testament in the Original Greek. Byzantine Text Form (ed. Robinson M.A., Pierpont W.G.). Southborough 2005.
BibleWorks 10
Біблія (пер. І. Огієнка) в BibleWorks 10.
Молитовний Псалтир. Перекладацька майстерня «Трипіснець». Львів, УКУ 2022.
Оды Соломона (пер. протоиерей Леонид Грилихес). М. 2004.
Острозька Біблія (пер. архим. Рафаїл (Торконяк)). Острог 1581, Львів 2006.

B. Біблійні коментарі

1. NGCB = Nuovo grande commentario biblico (ed. Brown R.E., Fitzmyer J.A., Murphy R.E.). Brecia 2002.
Barré M.L. Amos / NGCB, pp. 273-282.
Byrne B. Lettera ai Filippesi / NGCB, pp. 1034-1042.
Di Lella A.A. Siracide / NGCB, pp. 647-664.
Karris R.J. Il Vangelo secondo Luca / NGCB, pp. 880-942.
McCreesh Th.P. Proverbi / NGCB, pp. 591-601.
Viviano B.T. Il Vangelo secondo Matteo / NGCB, pp. 821-879.
Wild R.A. Le lettere pastorali / NGCB, pp. 1167-1182.
Wright A.G. Sapienza / NGCB, pp. 665-681.

2. GCB = Grande commentario biblico (ed. Brown R.E., Fitzmyer J.A., Murphy R.E.). Brescia 1973.
Bourke M.M. L’Epistola agli Ebrei / GCB, pp. 1323-1352.
D’Aragon J-L. L’Apocalisse / GCB, pp. 1438-1471.
Denzer G.A. Le lettere pastorali / GCB, pp. 1283-1297.
Dillon R.J., Fitzmyer J.A. Atti degli Apostoli / GCB, pp. 1036-1102.
Fitzmyer J.A. La lettera ai filippesi / GCB, pp. 1145-1153.
Fitzmyer J.A. Teologia paolina / GCB, pp. 1865-1901.
Forestell J.T. Proverbi / GCB, pp. 633-646.
Grassi J.A. La lettera ai Colossesi / GCB, pp. 1262-1270.
Huesman J.E. Esodo / GCB, pp. 61-86.
King Ph.J. Amos / GCB, pp. 316-325.
Kugelman R. La prima lettera ai Corinti / GCB, pp. 1154-1182.
MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, pp. 899-968.
Mally E.J. Il vangelo secondo Marco / GCB, pp. 845-898.
McCarthy D.J. Osea / GCB, pp. 326-341.
Moriarty F.L. Isaia 1-39 / GCB, pp. 342-365.
Murphy R.E. Salmi / GCB, pp. 727-769.
O’Rourke J.J. La seconda lettera ai corinti / GCB, pp. 1183-1202.
Stuhlmueller C. Deutero-Isaia / GCB, pp. 471-496.
Stuhlmueller C. Il vangelo secondo Luca / GCB, pp. 969-1035.
Vawter B. Il vangelo secondo Giovanni / GCB, pp. 1366-1437.
Vawter B. Le epistole giovannee / GCB, pp. 1353-1365.
Vawter B. Teologia giovannea / GCB, pp. 1902-1917.

3. Інші

Biblia Patristica, 5 vol. (ed. Allenbach J., ecc.). Paris 1991.
La Bibbia commentata dai Padri. Antico Testamento, 12 vol. Roma 2003-2013.
La Bibbia commentata dai Padri. Nuovo Testamento, 12 vol. Roma 2003-2014.
Mello A. Evangelo secondo Matteo. Torino 1995.
Schniewind J. Il Vangelo secondo Matteo. Brescia 1977.

III. Словники, енциклопедії

1. NDPAC = Nuovo dizionario patristico e di antichità cristiane, 3 vol. (ed. di Di Berardino A.). Roma 2006-2008.
Beatrice P.F. Omero / NDPAC 2, 3607.
Cocchini F. Aftartodocetismo / NDPAC 1, 117.
De Nicola A. Cristiani e giudei. Il periodo bizantino e il giudaismo / NDPAC 1, 1279-1281.
De Nicola A. Giovanni di Carpato / NDPAC 2, 2206.
Dell’Osso C. Cosma di Maiuma / NDPAC 1, 1206-1207.
Dell’Osso C. Andrea di Creta / NDPAC 1, 288.
Dell’Osso C. Teofane il Confessore / NDPAC 3, 5274.
Di Berardino A. Tipologia / NDPAC 3, 5369-5370.
Grech P. Giudaismo / NDPAC 2, 2286.
Gribomont J. Macario/Simeone / NDPAC 2, 2954-2955.
Kannengiesser Ch. Adamo ed Eva. Esegesi patristica / NDPAC 1, 68.
Lilla S. Apatheia / NDPAC 1, 384-386.
Lilla S. Aristotelismo / NDPAC 1, 522.
Malingrey A.-M., Zincone S. Giovanni Crisostomo / NDPAC 2, 2220.
Maritano M. Maria / NDPAC 2, 3036-3039.
Munier Ch. Cristiani e giudei. La controversia tra giudei e cristiani / NDPAC 1, 1277.
Orlandi T. Eulogio di Alessandria / NDPAC 1, 1835.
Pellegrino M. Liturgia e Padri / NDPAC 2, 2858-2861.
Peretto E. Theotokos / NDPAC 3, 5346.
Simonetti M. Cristologia / NDPAC 1, 1284-1290.
Špidlík T. Giovanni Mosco (Moschos) / NDPAC 2, 2247-2248.
Studer B. Creazione / NDPAC 1, 1254.
Studer B. Docetismo / NDPAC 1, 1465.
Studer B. Giovanni Damasceno / NDPAC 2, 2229.
Vogel C. Penitenza. I. Penitenza e riconciliazione / NDPAC 3, 4017.
Voicu S.J. Eusebio di Alessandria, (pseudo) / NDPAC 1, 1843-1844.

2. ODB = The Oxford Dictionary of Byzantium, 3 vol. (ed. Kazhdan A.). New York – Oxford 1991.
Browning R. Epimerisms / ODB 1, p. 713.
Jeffreys E.M. Kanon / ODB 2, p. 1102.
Jeffreys E.M. Poetry, Ecclesiastical / ODB 3, p. 1689.
Jeffreys E.M. Troparion / ODB 3. (ed. A. Kazhdan). New York / Oxford, 1991, p. 2124.
Jeffreys M.J. Dodecasyllable / ODB 1, p. 643.
Kazhdan A. Stephen Sabaites / ODB 3, pp. 1954-1955.
Ševčenko N.P. Menologion of Basil II / ODB 2, pp. 1341-1342.
Taft R.F. Triodion / ODB 3, pp. 2118-2119.
Taft R.F., Ševčenko N.P. Synaxarion / ODB 3, p. 1991.

3. DCT = Dizionario critico di teologia (ed. Lacoste J.-Y., ed. it. Coda P.). Roma 2005.
Beauchamp P. Sapienza. Teologia biblica / DCT, pp. 1213-1215.
Behr J. Adamo. Teologia storica e sistematica / DCT, pp. 47-50.
Chauvet L.-M. Penitenza / DCT, pp. 1024-1029.
Edwards M.J. Verbo. Teologia storica e sistematica / DCT, pp. 1453-1455.
Gy P-M. Liturgia / DCT, pp. 778-779.
Murray R. Adamo. Teologia biblica / DCT, pp. 45-47.
O’Donovan O. Sapienza. Teologia morale e sistematica / DCT, pp. 1215-1217.

4. Інші
Bouyer L. Breve dizionario teologico. Bologna 1993.
Capelle B. Autorité de la liturgie chez les Pères / Recherches de théologie ancienne et médiévale 21 (1954), pp. 5-22.
De Vecchi P., Sacchi F. Verbi greci. Milano 2002.
Dōpp S., Geerlings W. Dizionario di letteratura cristiana antica. Città del Vaticano, Roma 2006.
Fortescue A. Canon dans le rite byzantin / DACL, II/2 (ed. Cabrol F.), Paris 1910, pp. 1905-1910.
Gingrich F.W., Danker F.W. Shorter Lexicon of the Greek New Testament. Chicago, London 1965.
Gritsopoulos T.A. Germanos / Thrêskeutikê kai êthikê enkyklopaideia, vol. 4/2, 378-380.
Il Vocabolario Treccani. 1986.
Irmscher J. Cosmas of Maiuma / Encyclopedia of the Early Church, 1-204.
Lampe G.W.H. A Patristic Greek Lexicon. Oxford 1961.
Montanari F. Vocabolario della lingua greca / Torino 1995.
Taft R.F. Mount Athos: A Late Chapter in the History of the Byzantine Rite / DOP, Vol. 42 (1988), pp. 179-194.
Taft R.F. The Precommunion Rites / OCA 261 (2000), p. 276.
Treccani enciclopedia: treccani.it/enciclopedia/
Tzirakês E.N. Troparion / Martinos A. Thrêskeutikê kai êthikê enkyklopaideia, vol. 11. Athênai 1967, p. 865.
Velimirovic M. Canticle, § 2: Byzantine / Sadie S. The New Grove Dictionary of Music and Musicians, vol. III. New York 2001, p. 724.
Греческо-русский словарь (ред. А. Д. Вейсман). СПб. 1899, репринт 1991, издание 5. Компьютерная версия Словарь Alpha (ред. Юлия Гурина).
Древнегреческо-русский словарь (составитель И. Х. Дворецкий, ред. С. И. Соболевский). М. 1958. Компьютерная версия: Словарь Alpha, Сергей Гурин. Россия, Томск 2005, последняя редакция 2017.
Православная энциклопедия: pravenc.ru

IV. Дослідження

1. Літургія, візантійська гимнографія

Arranz M., Parenti S. Liturgia Patristica Orientale. Roma 1989, pp. 605-655.
Averincev S. L’anima e lo specchio. L’universo della poetica bizantina. Bologna 1988.
Baumstark A. Nocturna Laus / Liturgiewissenschaftliche Quellen und Forschungen, Heft 32. Münster 1957.
Beck H.G. Kirche und theologische Literatur im Byzantinischen Reich. München 1959.
Bernard Ph. La dialectique entre l’hymnodie et la psalmodie, des origines à la fin du VI^e siècle : bilan des connaissances et essai d’interprétation / Rivista Internazionale di Musica Sacra n.s. 26/1 (2005), pp. 11-163.
Bernhard L. Der Ausfall der 2. Ode im byzantinischen Neunodenkanon // Heuresis. Festschrift für Andreas Rohracher 25 Jahre Erzbischof von Salzburg, herausgegeben von Thomas Michels. Salzburg 1969, pp. 91-101.
Bouvy E. Poètes et Mélodes : étude sur les origines du rythme tonique dans l’hymnographie de l’Église grecque. Nimes 1886.
Cesaretti P. Da Marco d’Otranto a Demetrio. Alcune note di lettura su poeti bizantini del Salento / “Rivista di Studi Bizantini e Neoellenici”, N. S. 37 (2000), pp. 183-208.
Dalmais I-H. Tropaire, Kontakion, Kanon: Les éléments constitutifs de l’hymnographie byzantine in: Becker H., Kaczynski R. Liturgie und Dichtung: ein interdisziplinäres Kompendium I: Historische Präsentation, Berlin 1983.
Émereau C. Hymnographi byzantini / EO 21 (1922), pp. 258-279.
Émereau C. Hymnographi byzantini / EO 22 (1923), pp. 11-25, 420-439.
Émereau C. Hymnographi byzantini / EO 23 (1924), pp. 196-200, 276-285, 408-414.
Émereau C. Hymnographi byzantini / EO 24 (1925), pp. 164-179.
Émereau C. Hymnographi byzantini / EO 25 (1926), pp. 178-184.
Eustratiadês S. Poiêtai kai hymnografoi tês Orthodoxou Ekklêsias / Jerusalem (1940), pp. 352-359.
Follieri E. I libri liturgici della Chiesa bizantina in: Vaccaro L. Storia religiosa della Grecia. Milano 2002.
Follieri E. L’innografia bizantina dal contacio al canone in: Cattin G. Da Bisanzio a S. Marco. Musica e Liturgia / Quaderni di “Musica e storia”, Venezia 1977, pp. 10-32.
Follieri E. Problemi di innografia bizantina / Extrait des Actes du XII^e Congrès International des Études Byzantines, tome II. Beograd 1964.
Frøyshov S.S.R. The Early Development of the Eight Mode Liturgical System in Jerusalem // St. Vladimir’s Theological Quarterly 51/2-3. New York 2007, pp. 139-178.
Fusco R. Poesia liturgica greca (dispense). Università Pontificia Salesiana, Roma. Seminario 2009-2010.
Giannouli A. Die beiden byzantinischen Kommentare zum Großen Kanon des Andreas von Kreta / Wiener Byzantinische Studien 26 (2007):
Grosdidier de Matons J. Kontakion et Canon. Piété populaire et liturgie officielle à Byzance / Augustinianum 20 (1980), pp. 191-203.
Grosdidier de Matons J. Liturgie et Hymnographie: Kontakion et Canon / Dumbarton Oaks Papers 34/35 (1980-1981), pp. 31-43.
Grosdidier de Matons J. Romanos le Mélode et les origines de la poésie religieuse à Byzance, Paris 1977.
Hannick Ch. Hymnographie et hymnographes sabaïtes in The Sabaite Heritage in the Orthodox Church from the Fifth Century to the Present. Edited by Joseph Patrich // Orientalia Lovaniensia Analecta, 98, Leuven 2001, pp. 217-228.
Höeg C., Tillyard H.J., Egon Wellesz. Hirmologium Cryptense / Monumenta Musicae Byzantinae. III. Roma 1951.
Höeg C., Tillyard H.J., Egon Wellesz. The Hymns of the Hirmologium / Monumenta Musicae Byzantinae. VI, n. 8. Copenhague 1952.
Hörandner W. Court Poetry: Questions of Motifs, Structure, and Function in: Jeffreys E. Rhetoric in Byzantium: Papers from the Thirty-Fifth Spring Symposium on Byzantine Studies, Exeter College, University of Oxford, March 2001. Ashgate 2003.
Hunger H. Gregorios von Korinth, Epigramme auf die Feste des Dodekaorton / Analecta Bollandiana, 100 (1982), pp. 637-651.
Husmann H. Hymnus und Troparion. Studien zur Geschichte der musikalischen Gattungen von Horologion und Tropologion / Jahrbuch des staatlichen Instituts für Musikforschung Preussischer Kulturbesitz. Berlin 1972, pp. 7-86.
Jaubert A. La date de la Cène : calendrier biblique et liturgie chrétienne. Paris 1957.
Jeffery P. The Earliest Octôëchoi: The Role of Jerusalem and Palestine in the Beginnings of Modal Ordering in: The Study of Medieval Chant, Paths and Bridges, East and West. Woodbridge 2001, pp. 147-209.
Joannis Damasceni canones iambici cum commentario et indice verborum ex schedis (ed. Nauck A.) / Mélanges gréco-romains tirés du Bulletin de l’Académie Impériale des sciences de St. Pétersbourg, t. VI (1894).
Kazhdan A. An Oxymoron: Individual Features of a Byzantine Hymnographe / RSBN 29 (1992), pp. 19-58.
Kollyropoulou Th. Ekdosê tôn 2° ôidôn oi opoies exepesan apo tous ekdedomenous kanones sta leitourgika biblia kai ta AHG. Athens 2003.
Kollyropoulou Th. Peri tou problêmatos tês 2° odês tôn kanonôn. Patra 2012.
Kominês A.D. Grêgoriou tou Korinthiou, exêgêseis eis tous hierous leitourgikous kanonas Iôannou tou Damaskênou kai Kosma tou Melôdou in: Akten des XI. Internationalen Byzantinistenkongresses München 1958 (ed. Dölger F., Beck H.-G.). München 1960, pp. 248-253.
Krivko R. A Typology of Byzantine Office Menaia of the Ninth-Fourteenth Centuries, Moscow 2010.
Krypiakiewicz P.F. De hymni Acathisti auctore // BZ 18 (1909), pp. 357-382.
Lamy T.J. Mélodes postérieurs a Saint Romain, sabaïtes, studites, italo-grecs, in: Stevenson H. Du rhythme dans l’hymnographie de l’Église grecque. Paris 1876, pp. 21-29.
Luzzi A. Per l’individuazione del codice modello delle due prime edizioni a stampa del semestre estivo del “Menologio” di Basilio II in: Bollettino della Badia greca di Grottaferrata, Nuova Serie, v. 52 (1998), pp. 95-115.
Maas P. Das Kontakion / BZ 19 (1910), pp. 285-306.
Mateos J. La Célébration de la Parole dans la Liturgie Byzantine / Orientalia Christiana Analecta, 191, Roma 1971.
Mateos J. La psalmodie dans le rite byzantin / Proche-Orient Chrétien 15 (1965).
Mearns J. The Canticles of the Christian Church, Eastern and Western, in Early and Medieval Times. Cambridge 1914.
Mêtsakês K. Byzantinê Hymnografia, vol. I. Thessalonikê 1971.
Nikiforova A. The Tropologion Sinait. gr. ΝΕ/ΜΓ 56–5 of the Ninth Century: A New Source for Byzantine Hymnography. In: Scripta & e-Scripta. International Journal for Interdisciplinary Studies. T. 12. Sofia, 2013, pp. 157-185.
Papadopoulos G. Symbolai eis tên historian tês par’hêmin ekklêsiastikês mousikês. Athênai 1890.
Parenti S. A oriente e occidente di Costantinopoli. Temi e problemi liturgici di ieri e di oggi / Monumenta studia instrumenta liturgica, 54. Città di Vaticano 2010.
Parpulov G.R. Psalters and Personal Piety in Byzantium in: Magdalino P., Nelson R. The Old Testament in Byzantium. Dumbarton Oaks 2010.
Parpulov G.R. Toward a History of Byzantine Psalters. Chicago 2004.
Petrynko O. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damascus. Münster 2010.
Pezopoulos E.A. Poikila prosôidiaka metra en têi ekklêsiastikêi poiêsei / Epetêris Hetaireias Byzantinôn Spoudôn, 17 (1941), pp. 286-297.
Pitra J-B. Analecta sacra Spicilegium Solesmensi parata, vol. I. Paris 1876.
Pitra J-B. Hymnographie de l’Église grecque. Roma 1867.
Rahlfs A. Psalmi cum Odis. Götingen 1967.
Rentel A. Byzantine and Slavonic Orthodoxy in: Wainwright G. The Oxford History of Christian Worship. Oxford 2006.
Rousseau O. La plus ancienne liste des cantiques liturgiques tirés de l’Écriture / Recherches de Science Religieuse 35 (1948), pp. 120-129.
Schneider H. Die biblischen Oden im christlichen Altertum / Biblica, vol. 30 (1949).
Stevenson H. Du rhythme dans l’hymnographie de l’Église grecque. Paris 1876.
Szövérffy J. A Guide to Byzantine Hymnography, 2 vol. Brookline, Leiden 1978-1979.
Taft R.F. Mount Athos: A Late Chapter in the History of the Byzantine Rite / DOP, Vol. 42 (1988), pp. 179-194.
Taft R.F. Oltre l’oriente e l’occidente. Per una tradizone liturgica viva. Roma 1999.
Toussaint Coupitoris, Peri tou rhythmou en têi Hymnografiai / Bulletin de Correspondance hellenique, mai-juin 1878.
Trypanis K.A. La poesia bizantina. Milano 1990.
Wade A. The Oldest Iadgari. The Jerusalem Tropologion, V-VIII c. / Orientalia Christiana Periodica 50 (1984), pp. 451-456.
Wellesz E. A History of Byzantine Music and Hymnography. Oxford 1961.
Werner E. The oldest sources of octave and octoëchos / Acta Musicologica 20 (1948), pp. 1-9.
Werner E. The Sacred Bridge. The Interdependence of Liturgy and Music in Synagogue and Church during the First Millennium. Vol. I, London & New York, 1959. Vol II, New York, 1984.
Weyh W. Die Akrostichis in der byzantinischen Kanonesdichtung // BZ 17 (1908), 1-69.
Winkler G. Ungelöste Fragen im Zusammenhang mit den liturgischen Gebräuchen in Jerusalem / Handes amsorya 101 (1987), pp. 303-315.
Xydês Th. Byzantinê Hymnografia. Athena 1978.
Аверинцев С. Поэтика ранневизантийской литературы. М. 1977.
Василик В. Новые материалы по истории канона и палестинской гимнографии в «Traditions and Heritage of the Christian East» (ed. D. Afinogenov, A. Murav’ev). М. 1996, с. 180-208.
Василик В. Новый источник по истории ранней палестинской гимнографии в «Byzantinoslavica» 58 (1997) Fasc. 1 (ed. V. Vavřínek), с. 311-337.
Василик В., диакон, Происхождение канона : богословие, история, поэтика. СПб 2006.
Гумилевский Филарет, Исторический обзор песнопевцев и песнопения Греческой Церкви. СПб 1860.
Дмитриевский А. Богослужение Страстной и Пасхальной седмиц во св. Иерусалиме в IX-X вв. Казань 1894.
Каждан А. Два новых византийских памятника XII столетия / Византийский Временник 24 (1964).
Каждан А. История византийской литературы: 650-850 гг. СПб 2002.
Квирикашвили Л. Вопрос о второй песне гимнографического канона / Известия Академии Наук СССР. Тбилисси 1977, с. 69-77.
Квирикашвили Л. Композиция гимнографического канона. Тбилисси 1983 (автореферат).
Кекелидзе К. Литургические грузинские памятники в отечественных книгохранилищах и их научное значение. Тифлис 1908.
Киприан (Керн), Литургика: Гимнография и эортология. Париж 1964.
Кривко Р. К истории второй песни гимнографического канона: Утраты и интерполяции [Zur Geschichte der zweiten Ode des hymnographischen Kanons: Ausfall und Interpolationen] // Bibel, Liturgie und Frömmigkeit in der Slavia Byzantina. Festgabe für Hans Rothe zum 80. Geburtstag [Studies on Language and Culture in Central and Eastern Europe, 3] (ed. Christians D., Stern D., Tomelleri V.). München 2009, pp. 229-242.
Кривко Р. Синайско-славянские гимнографические параллели [Sinaitic and Slavonic Hymnographic Parallels] // Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета, III серия, Filologia 11 (2008), pp. 56-102.
Лурье В. Три типа раннехристианского календаря и одно разночтение в тексте Epistula Apostolorum в «Традиции и наследие Христианского Востока. Материалы международной конференции» (ред. Д. Афиногенов, А. Муравьев). М. 1996.
Лурье В. Этапы проникновения гимнографических элементов в структуру всенощного бдения Иерусалимского типа и ее производные в «Византинороссика». СПб 1995.1.
Никифорова А. Проблема происхождения служебной минеи: структура, состав, месяцеслов греческих миней IX-XII вв. из монастыря святой Екатерины на Синае. М. 2005.
Никифорова А. Структура богослужебных последований в Тропологии VII-IX вв. и минеях IX-XIV вв. / Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета, Seria 3: филология, 28 (2012).
Петринко О. Піснетворча майстерність Йоана Дамаскина на прикладі його ямбічного канону на Різдво Христове // Наукові записки УКУ [= Богослов’я, вип. 10]. Львів 2023, с. 7–46.
Петринко О. Чи був Йоан Дамаскин саваїтом? // Наукові записки УКУ. Серія: Богослів’я. 2017. Вип. 14. С. 75‒99.
Скабалланович М. Толковый типикон, том 1,2. Київ 1910, 1913.
Хевсуриани Л. Структура древнейшего грузинского Тропология. М. 1984.

2. Історія літератури

Actes du colloque international organisé avec le soutien du Fonds National belge de la Recherche Scientifique et de la Görres-Gesellschaft zur Pflege der Wissenschaft, 187-257. Paderborn; Munich; Vienne; Zurich: F. Schöningh (Studien zur Geschichte und Kultur des Altertums, Neue Folge, 2. Reihe: Forschungen zu Gregor von Nazianz, 2. Bd.).
Bardenhewer O. Kosmas der Sänger / Geschichte der altkirchlichen Literatur, 5 (1932), pp. 173-176.
Brière E. Kosmas ho Melodos. by Theoharis Detorakis / ‘Sobornost’ incorporating ‘Eastern Churches Review’, 3/2 (1981), p. 236.
Caliò G. Cosma il Melode, vescovo di Mayuma, santo / Bibliotheca Sanctorum, IV, Roma 1964, 219-221.
Darrouzès J. Bibliographie (la recensione della monografia di Detorakis Th. Kosmas ho Melôdos : bios kai ergo. Thessalonikê 1979) / Revue des Études Byzantines, 39 (1981), p. 337.
Detorakis Th. Kosmas ho Melôdos : bios kai ergo. Thessalonikê 1979.
Detorakis Th. Rômanikai epidraseis eis tên poiêsin Kosma tou Melôdou / Epetêris Hetaireias Byzantinôn Spoudôn, 44 (1979-1980), pp. 223-230.
Dyobouniôtou K. Iôannês o Damaskênos. Athens 1903.
Euretêrion tou holou periodikou (ed. Charitakês G.) / Neos Ellênomnêmôn. Athens 1930.
Gero S. Byzantine Iconoclasm during the Reign of Constantine V. Louvain 1977.
Hoeck J.M. Stand und Aufgaben der Damaskenos-Forschung / Orientalia Christiana Periodica 17 (1951), pp. 5-60.
Jugie M. Une Nouvelle Vie et un nouvel ecrit de saint Jean Damascene / EO 28 (1929), pp. 34-41.
Kalogeras N. The (Purported) Teacher of John of Damascus and Kosmas Melodos / Byzantinoslavica (1-2/2010), pp. 101-114.
Kazhdan A. Kosmas of Jerusalem. 3. The Exegesis of Gregory of Nazianzos in «Byzantion» 61.2 (1991), с. 396-412.
Kazhdan A. Kosmas of Jerusalem: Can We Speak of His Political Views? / Le Muséon 103 (1990), pp. 329-346.
Kazhdan A. Kosmas of Jerusalem: The Exegesis of Gregory Nazianzus // Byzantion 61.2 (1991), pp. 396-412.
Kazhdan A., Gero S. Kosmas of Jerusalem: A More Critical Approach to His Biography / BZ 82 (1989), pp. 122-132. (repr.: Kazhdan A. Authors and Texts in Byzantium, X. Aldershot 1993, pp. 122-132).
Kazhdan A., Sherry Lee F., Angelidê Ch. A History of Byzantine Literature, 650-850. Athens 1999.
Kazhdan A., Sherry Lee F., Angelidê Ch. Istoria vizantijskoj literatury (650-850). St. Petersburg 2002.
Kominês A.D. Gregorio Pardos metropolita di Corinto e la sua opera / Testi e studi bizantino-neoellenici 2 (1960).
Kominês A.D. To byzantinon hieron epigramma kai hoi epigrammatopoioi. Athênai 1966.
Krueger D. The Old Testament and Monasticism in: Magdalino P., Nelson R.S. The Old Testament in Byzantium. Washington 2010, pp.199-221.
Lilla S. La fonte inedita di un’omelia greca sulla Pasqua / Byzantion 40 (1970), pp. 68-73.
Lilla S. Un’omelia greca sulla Pasqua / Byzantion 38 (1968).
M.G. Bibliographie (la recensione della monografia di Detorakis Th. Kosmas ho Melôdos : bios kai ergo. Thessalonikê 1979) / Irénikon, 54/2 (1981), p. 293.
Magdalino P., Nelson R.S. The Old Testament in Byzantium. Washington 2010.
Montfaucon B. Palaeographia Graeca. Parisiis 1708.
Nasrallah J. Saint Jean de Damas. Son époque – sa vie – son œuvre, Harissa 1950.
Nirenberg D. Anti-Judaism: The Western Tradition. New York, London 2013.
Olszewsky H.-J. Kosmas von Jerusalem / Biographisch-Biblliographisches Kirchenlexikon 4 (1992), pp. 542-543.
Pattenden Ph. Short Notices (la recensione della monografia di Detorakis Th. Kosmas ho Melôdos : bios kai ergo. Thessalonikê 1979) / Journal of Ecclesiastical History, 33/2 (1982), pp. 324-325.
Rist J.M. Plotinus: the Road to Reality. Cambridge 1967.
Rochow I. Studien zu der Person, den Werken und dem Nachleben der Dichterin Kassia. Berlin 1967.
Schirò G. La seconda leggenda di Cassia in: Diptycha : Hetaireias Byzantinôn kai Metabyzantinôn meletôn, 1 (1979).
Sinko T. De traditione orationum Gregorii Nazianzeni, Vol. II: De traditione indircela. Cracoviae 1923.
Spiridonova L., Kurbanov A. Kommentarij Kosmy Ierusalimskogo na poeziju Grigoria Nazianzina: Voprosy atribucii in “Vizantia, Europa, Rossia: socialnye praktiki i vzaimosvjaz duhovnyh tradicij, 3 (ed. Nogovicin O.) San Pietroburgo 2023, pp. 362-375.
Studer V. Motivi e forme della poesia cristiana antica tra Scrittura e tradizione classica / SEA 108 (2008).
Tômadakês N. Eisagôgê eis tên byzantinên filologian, 2 vol. Athênai 1952, 1965.
Tômadakês N. Eisagôgê eis tên byzantinên filologian, 2 vol. Thessalonikê 1993.
Trisoglio F. Mentalità e atteggiamenti degli scoliasti di fronte agli scritti di San Gregorio di Nazianzo (1983) in II. Symposium Nazianzenum, Louvainla-Neuve, 25-28 août 1981 (ed. J. Mossay).
Vailhé S. Date de la mort de St. J. Damascène / EO 9 (1906), 28-30.
Valiavitcharska V.V. Rhetoric and Rhythm in Byzantine Homilies. Dissertation in the University of Texas at Austin 2007.
Werner E. Melito of Sardis, the first poet of Deicide in: Hebrew Union Coll. Annual, 37 (1966), pp. 191-210.
Wessely Ch. Les plus anciens monuments du christianisme écrits sur papyrus / PO 18 (1924), pp. 341-511.
Wessely Ch. Les plus anciens monuments du christianisme écrits sur papyrus / PO IV-2 (1946).
Каждан А. Косьма Иерусалимский и поход Руси на Константинополь в «Византийский Временник», 52 (1991), с. 148-150.
Спиридонова Л., Курбанов А. Комментарий Космы Иерусалимского на поэзию Григория Назианзина: вопросы атрибуции в «Византия, Европа, Россия: социальные практики и взаимосвязь духовных традиций». Выпуск 3: сборник статей (ред. О. Ноговицин). СПб. 2023, с. 362-375.

3. Богослов’я

Alfeyev H. L’Orthodoxie, vol. II. Paris 2012.
Amato A. Gesù il Signore. Saggio di cristologia. Bologna 1993.
Bouyer L. Le Trône de la Sagesse. Paris 1961.
De Fiores S. Maria Madre di Gesù. Sintesi storico-salvifica. Bologna 1998.
Dell’Osso C. Cristo e Logos : il calcedonismo del VI secolo in Oriente / SEA 118 (2010).
Duquoc Ch. Cristologia. Brescia 1974.
González C.I. Mariologia. Maria Madre e Discepola. Casale Monferrato 1988.
Grillmeier A. Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, vol. 1, tomo 1. Brescia 1982.
Grillmeier A. Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, vol. 2, tomo 2. Brescia 1999.
Gronchi M. Trattato su Gesù Cristo Figlio di Dio Salvatore. Brescia 2008.
Il Cristo. Volume I: Testi teologici e spirituali dal I al IV secolo (ed. Orbe A., Simonetti M.). Roma 2005.
Il Cristo. Volume II: Testi teologici e spirituali in lingua greca dal IV al VII secolo (ed. Simonetti M.). Roma 2003.
Jugie M. Theologia dogmatica christianorum orientalium ab ecclesia catholica dissidentium, vol. 2. Paris 1933.
Milano A. Persona in teologia : alle origini del significato di persona nel cristianesimo antico. Napoli 1984.
O’Collins G. Cristologia. Uno studio biblico, storico e sistematico su Gesù Cristo. Brescia 1997.
Quasten J. Patrologia, vol. I. Torino 1980.
Theodôrou A. “Pros to hekousion Pathos”. Athêna 1998.
Vergés S., Dalmau J.M. Dio rivelato in Cristo. Roma 1972.
Zužek R. L’Opera di Cristo secondo autori russi: introduzione alla soteriologia russa moderna. Roma 1984.
Νικόδημος ὁ Ἁγιορείτης, Ἑορτοδρόμιον ἤτοι Ἑρμηνεία εἰς τοὺς ᾀσματικοὺς κανόνας τῶν δεσποτικῶν καὶ θεομητορικῶν ἑορτῶν («Путівник святами або Тлумачення на пісенні канони Господських та Богородичних свят»). Венеція 1836, с. 287-416.
Алфеев И. игумен, Таинство веры. Введение в православное догматическое богословие. М. 2000.
Виноградов Н. Догматическое учение святого Григория Богослова. Казань 1887.
Гарднер Ф. Догматическое содержание канона Великой Субботы. Warszawa 1935.
Несмелов В. Догматическая система святого Григория Нисского. Казань 1887.
Старец Иосиф Ватопедский, Ватопедские оглашения. Беседы о монашеской жизни. М. 2004.

Скорочення

Книги Біблії:
Бт. – Буття
Вих. – Виходу
Лев. – Левіт
Чис. – Чисел
Втор. – Второзаконня
Сам. – Самуїла
Пс. – Псалми
Прип. – Приповідок
Муд. – Мудрості
Іс. – Ісаї
Єр. – Єремії
Єз. – Єзекиїла
Дан. – Даниїла
Ос. – Осії
Ав. – Авакума
Зах. – Захарії
Мт. – Матея
Мк. – Марка
Лк. – Луки
Ів. – Івана
Ді. – Діяння
Рим. – Римлян
Кор. – Коринтян
Гал. – Галатів
Еф. – Ефесян
Фил. – Филип’ян
Кол. – Колосян
Тим. – Тимотея
Євр. – Євреїв
Пет. – Петра
Од. – Одкровення

Слова:

архим. – архимандрит
досл. – дослівно
преп. – преподобний
прот. – протоієрей
св. – святий
свмч. – священномученик

Абревіатури

AHS – Analekta Hierosolymitikes Stachyologias, 5 vol. (ed. Papadopoulos-Kerameus A.). Petroupolis 1891-1898.
BZ – Byzantinische Zeitschrift (fund. Krümbacher K.). Leipzig 1892-
CTP – Collana Testi Patristici (ed. Quacquarelli A., Moreschini C.). Roma, Citta Nuova 1976-
DACL – Dictionnaire d’archéologie chrétienne et de liturgie, 5 vol. (ed. Cabrol F., Leclercq H.). Paris 1922-1953.
DCT – Dizionario critico di teologia (ed. Lacoste J.-Y., ed. it. Coda P.). Roma 2005.
DOP – Dumbarton Oaks Papers. Dumbarton Oaks, Trustees for Harvard University Washington, D.C. 1941-
EO – Echos d’Orient. Revue des études byzantines. Paris 1897-
GCB – Grande commentario biblico (ed. Brown R.E., Fitzmyer J.A., Murphy R.E.). Brescia 1973.
NDPAC – Nuovo dizionario patristico e di antichità cristiane, 3 vol. (ed. di Di Berardino A.). Roma 2006-2008.
NGCB – Nuovo grande commentario biblico (ed. Brown R.E., Fitzmyer J.A., Murphy R.E.). Brecia 2002.
OCA – Orientalia Christiana Analecta. Roma Pontificio Istituto Orientale 1935-
ODB – The Oxford Dictionary of Byzantium, 3 vol. (ed. Kazhdan A.). New York, Oxford 1991.
PG – Patrologiae Cursus Completus. Series Graeca, 161 vol. (ed. Migne J.-P.). Paris 1857-1866.
PO – Patrologia Orientalis. Paris, Firmin-Didot et socii. 1904-
PTS – Patristische Texte und Studien (ed. Mühlenberg E., Brennecke H-Ch.). Berlin, New York 1963-
RSBN – Rivista di studi bizantini e neoellenici. Università di Roma. Istituto di studi bizantini e neoellenici, 1964-
SCh – Sources Chrétiennes (ed. De Lubac H., Daniélou J., ecc.). Paris, Les Éditions du Cerf. Paris 1942-
SEA – Studia ephemeridis Augustinianum. Roma, Istitutum Patristicum “Augustinianum” 1967-
TU – Texte und Untersuchungen zur Geschichte der altchristlichen Literatur (fund. Harnack A., Von Gebhardt O.L.). Leipzig 1883-

Про книгу та переклад

«Il Mistero della Passione di Cristo nei poemi teologici di Cosma di Maiuma per la Settimana Santa», P. Onufry (Oleh Kindratyshyn)

studyty.org.ua/0500-2/

Dissertatio ad Doctoratum in Theologia et Scientiis patristicis consequendam
Pontificia Universitas Lateranensis / Institutum Patristicum Augustinianum
Moderator: prof. Carlo Dell’Osso
Relator 1: prof. Roberto Fusco
Relator 2: prof. Sever Voicu
Defensa: Romae 13.11.2014
Publicatio: Romae 21.03.2025

Переклад з італійської здійснено за допомогою програм Google Translate та DeepL

Наукова редакція перекладу:

ієрм. Леонтій (Аляксандр Тумоўскі)

ієрм. Мануїл (Микола Пишкович)

ієрд. Пімен (Peter Mojzeš)

Anthologia graeca carminum christianorum (ed. W. Christ, M. Paranikas). Lipsiae 1871, с. XXXVI. Wellesz E. A History of Byzantine Music and Hymnography. Oxford 1961, с. 198. Tomadakis N. Eisagôgê eis tên byzantinên filologian, vol. 2. Athênai 1965, с. 63-64. Detorakis Th. Κοσμᾶς ὁ Μελῳδός. Βίος καὶ ἔργο. Thessalonikê 1979, с. 149. Jeffreys E.M. Kanon / ODB 2, с. 1102. ↑
Cfr. Anthologia graeca, с. XXXVI, XLIX. Detorakis, Kosmas, с. 3, 150ss, 205-221. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 3. Kazhdan A., Gero S. Kosmas of Jerusalem: a more critical approach to his biography / BZ 82 (1989), с. 125. ↑
Sacrorum conciliorum nova, et amplissima collectio (ed. Mansi G.D.), vol. 13. Firenze 1767 (repr. Paris 1902), 356. Theophanes, Chronographia, vol. 1 (ed. De Boor C.). Lipsiae 1883, с. 417 14-20. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. ↑
«Δεύτερος ὕμνος Κοσμᾶ ἁγιοπολίτου», «Τρίτος ὕμνος Κοσμᾶ Ἱεροσολυμίτου». Eustratiadis S. Kosmas Hierosolymitês ho poiêtês episkopos Maiouma / Nea Siôn 28 (1933), с. 257-262, 263-267, 406-413. Detorakis, Kosmas, с. 81, 120, 155, 196. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. ↑
«Κοσμᾶς: ὁ ἐξ Ἱεροσολύμων, σύγχρονος Ἰωάννου τοῦ Δαμασκηνοῦ». Suidae Lexicon (ed. Adler A.), pars III. Lipsiae 1933, с. 162, n. 2139. Detorakis, Kosmas, с. 83. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 125. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 15. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. Kalogeras N. The (Purported) Teacher of John of Damascus and Kosmas Melodos / Byzantinoslavica (1-2/2010), с. 106. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 17-29. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 30-50. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 51-80. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127, 130. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 167, 205-212, 219-221, 246. C. A. Trypanis, Fourteen Early Byzantine Cantica. Wien 1968, с. 115-125. Кондаки и икосы разных церковных песнописцев известные под названием безымянных (пер. иерм. Иаков (Цветков)). М. 1885. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 118-119. ↑
Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 89-90. Detorakis, Kosmas, с. 130-132. ↑
Самогласна стихира 3 на Хвалитних на Утрені у Страсну Середу: «Ὅτε ἡ ἁμαρτωλὸς προσέφερε τὸ μύρον, τότε ὁ μαθητὴς συνεφώνει τοῖς παρανόμοις· ἡ μὲν ἔχαιρε κενοῦσα τὸ πολύτιμον· ὁ δὲ ἔσπευδε πωλῆσαι τὸν ἀτίμητον· αὕτη τὸν Δεσπότην ἐπεγίνωσκεν, οὗτος τοῦ Δεσπότου ἐχωρίζετο· αὕτη ἠλευθεροῦτο, καὶ ὁ Ἰούδας δοῦλος ἐγεγόνει τοῦ ἐχθροῦ· δεινὸν ἡ ῥᾳθυμία, μεγάλη ἡ μετάνοια· …». Anthologion tou holou eniautou, vol. 2. Roma 1974, с. 1034. Пасха. Богослужіння Страсної і Світлої Седмиць (пер. «Трипіснець»). Львів УКУ 2012. Пор. Anthologhion di tutto l’anno, vol. 2 (ed. Artioli M.B.). Roma 2000, с. 990. Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 500. Detorakis, Kosmas, с. 139-140. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 142. ↑
Кан.В.Чт. пісня 7,2. Тут і надалі цитуємо український текст канонів на Страсний Тиждень із Пасха. Богослужіння Страсної і Світлої Седмиць (пер. «Трипіснець»). Львів УКУ 2012 (protopsaltes.blogspot.com); грецький текст із Anthologia graeca carminum christianorum (ed. W. Christ, M. Paranikas). Lipsiae 1971, с. 187-196, 198-201. Пор. італійський переклад Anthologhion di tutto l’anno, vol. II. (переклад M.B. Artioli). Roma 2000, с. 943-946, 967-968, 986-989, 1005-1011, 1053-1056, 1112-1116. Detorakis, Kosmas, с. 152. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9. Anthologia graeca, с. 201. Anthologhion, vol. 2, с. 1115-1116. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion: êtoi hermêneia eis tous asmatikous kanonas tôn despotikôn kai theomitorikôn heortôn. Benetia 1836, с. 411-415. Detorakis, Kosmas, с. 153-154. Theodôrou A. “Pros to hekousion Pathos”. Athêna 1998, с. 363-364. ↑
Pitra J-B. Hymnographie de l’Église grecque. Roma 1867, с. 10-11ss, 14, 18. Stevenson H. Du rhythme dans l’hymnographie de l’Église grecque. Paris 1876, с. 23-25, 33, 42, 52-58, 63. Lamy T.J. Mélodes postérieurs a Saint Romain, sabaïtes, studites, italo-grecs in: Stevenson, Du rhythme, с. 27-28. Bouvy E. Poètes et Mélodes : étude sur les origines du rythme tonique dans l’hymnographie de l’Église grecque. Nimes 1886, с. 273, 274. Detorakis, Kosmas, с. 139-149. Petrynko O. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damaskus. Münster 2010, с. 239. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 179, 202, 205-209. ↑
Gregorio Pardos, Exêgêseis eis tous leitourgikous kanonas Iôannou tou Damaskênou kai Kosma tou Melôidou / Ana eis tas hêmeras tês M. Hebdomados tou Kosma / cod. Vat. gr. 1712 (XII). ↑
Νικόδημος ὁ Ἁγιορείτης, Ἑορτοδρόμιον ἤτοι Ἑρμηνεία εἰς τοὺς ᾀσματικοὺς κανόνας τῶν δεσποτικῶν καὶ θεομητορικῶν ἑορτῶν («Путівник святами або Тлумачення на пісенні канони Господських та Богородичних свят»). Венеція 1836, с. 287-416. ↑
Трип.В.Пн. пісня 8,1. ↑
Cfr. Amato A. Gesù il Signore. Saggio di cristologia. Bologna 1993, с. 419, 494-503. ↑
Cfr. Quasten J. Patrologia, vol. V. Genova 2000, с. 236. Cfr. Petrynko, с. 283-285. ↑
Св. Іван Дамаскин, Діалектика або Філософські глави, вступ: «Ἐρῶ δὲ ἐμὸν μέν, ὡς ἔφην, οὐδέν, τὰ δὲ τοῖς ἐγκρίτοις τῶν διδασκάλων πεπονημένα εἰς ἓν συλλεξάμενος, ὅση δύναμις, συντετμημένον τὸν λόγον ποιήσομαι κατὰ πάντα ὑπείκων τῷ ὑμετέρῳ προστάγματι». Die Schriften des Johannes von Damaskos, I. Dialectica sive Capita philosophica (ed. Kotter B.), prooemium. Berlin 1969, с. 53. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Источник знания, Философские главы, вступление, в «Полное собрание творений», том 1. СПб 1913, с. 47. ↑
Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, І,1: «Ταῦτα ἡμεῖς στέρξωμεν καὶ ἐν αὐτοῖς μείνωμεν μὴ μεταίροντες ὅρια αἰώνια μηδὲ ὑπερβαίνοντες τὴν θείαν παράδοσιν». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 1; I 1, с. 8. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 1, глава 1. Київ 2010. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры, книга первая, глава 1, в «Источник знания / Творения» (пер. Д. Афиногенов і ін.). М. 2002. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, I,1 / CTP 142, с. 48. Petrynko, с. 284-285. ↑
Пор. Quasten J. Patrologia, vol. V, с. 236. ↑
Трулльський собор, Правило 19: «Ὅτι δεῖ τοὺς τῶν ἐκκλησιῶν προεστῶτας ἐν πάσῃ μὲν ἡμέρᾳ, ἐξαιρέτως δὲ ταῖς κυριακαῖς, πάντα τὸν κλῆρον καὶ τὸν λαὸν ἐκδιδάσκειν τοὺς τῆς εὐσεβείας λόγους, ἐκ τῆς θείας γραφῆς ἀναλεγομένους τὰ τῆς ἀληθείας νοήματά τε καὶ κρίματα, καὶ μὴ παρεκβαίνοντας τοὺς ἤδη τεθέντας ὅρους ἢ τὴν ἐκ τῶν θεοφόρων πατέρων παράδοσιν. Ἀλλὰ καὶ εἰ γραφικὸς ἀνακινηθείη λόγος, μὴ ἄλλως τοῦτον ἑρμηνευέτωσαν, ἢ ὡς ἂν οἱ τῆς ἐκκλησίας φωστῆρες καὶ διδάσκαλοι διὰ τῶν οἰκείων συγγραμμάτων παρέθεντο· καὶ μᾶλλον ἐν τούτοις εὐδοκιμείτωσαν, ἢ λόγους οἰκείους συντάττοντες, ἔστιν ὅτε πρὸς τοῦτο ἀπόρως ἔχοντες, ἀποπίπτοιεν τοῦ προσήκοντος …». I canoni dei concili della Chiesa antica, vol. I: I concili greci (ed. Di Berardino A., Noce C., Dell’Osso C., Ceccarelli-Morolli D.): Canoni del concilio in Trullo, XIX / SEA 95 (2006), с. 120-121. Conciliorum oecumenicorum generaliumque decreta, I, The Oecumenical Councils: from Nicaea I to Nicaea II (325-787) (ed. Alberigo G., Ritter A.M., Abramowski L. et al.). Concilium Trullanum – 692, canone XIX. Turnhout Brepols 2006, с. 244-245. Пор. Книга Правил святих апостолів, вселенських і помісних соборів, і святих Отців. Київ 2008, с. 60-61. Пор. Книга Правил святых апостолов, святых соборов вселенских и поместных и святых Отцов. М. 1893. с. 83. Salachas D. La normativa del Concilio Trullano / Oriente Cristiano 2-3 (1991), с. 52-53. Ceccarelli-Morolli D. I canoni del Concilio Quinisesto o Trullano ed il Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium / Oriente Cristiano 36 (ottobre-dicembre 1996), с. 29-30, note 2, 4. Salachas D. Il diritto canonico delle Chiese orientali nel primo millennio. Roma, Bologna 1997, с. 37. Petrynko, с. 284. Cfr. Palazzini P. Dizionario dei Concili, vol. I. Roma 1963, с. 336-339. ↑
Cfr. Anthologia graeca, с. XLIX. Cfr. Detorakis Th. Kosmas ho Melôdos : bios kai ergo. Thessalonikê 1979, с. 3. ↑
Cfr. Anthologia graeca, с. XXXVI. Detorakis, Kosmas, с. 205-221. ↑
Dell’Osso C. Cosma di Maiuma / NDPAC 1, с. 1206-1207. Nikodêmos Hagiorita, Synaxaristês tôn dôdeka mênôn tou eniautou, vol. I, tomus III. Kônstantinoupolis 1842, с. 83-84. Nikodêmos Hagiorita, Synaxaristês tôn dôdeka mênôn tou eniautou, tomus I. Athênai 1868, с. 128-129. Cfr. Anthologia graeca, с. XLIX-L. Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 83-91. Detorakis, Kosmas, с. 84-98. Kazhdan, Gero. Kosmas, с. 122. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 102. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 3. Kazhdan A., Gero S. Kosmas of Jerusalem: a more critical approach to his biography / BZ 82 (1989), с. 122-132. Dell’Osso C. Cosma di Maiuma / NDPAC 1, с. 1206. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 81, 119. ↑
Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 257-262, 263-267, 406-413. Detorakis, Kosmas, с. 81, 120, 155, 196. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. ↑
Св. Іван Дамаскин, Діалектика або Філософські глави, вступ: «Τῷ ὁσιωτάτῳ καὶ θεοτιμήτῳ Κοσμᾷ, ἁγιωτάτῳ ἐπισκόπῳ τοῦ Μαιουμᾶ, Ἰωάννης μοναχός». Die Schriften des Johannes von Damaskos, I. Dialectica sive Capita philosophica (ed. Kotter B.), prooemium. Berlin 1969, с. 51. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Источник знания, Философские главы, вступление, в «Полное собрание творений», том 1. СПб 1913, с. 45. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 123. ↑
У першому реченні звернення: «ὦ μακάριοι» [блаженні]. У останньому реченні: «Ἀλλά μοι συγγνώμονες γένοισθε, θεοτίμητοι, παρακαλῶ …» [Та до мене поблажливими будьте, богошанобливі, прошу вас …]. Die Schriften des Johannes von Damaskos, I. Dialectica sive Capita philosophica (ed. Kotter B.), prooemium, с. 51, 53. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Источник знания, Философские главы, вступление, в «Полное собрание творений», том 1. СПб 1913, с. 45, 47. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 123. ↑
Мінея [μηναῖα] – 12 книг по одній на кожен місяць [μῆνας], у яких містяться богослужбові тексти річного циклу на нерухомі свята та дні пам’яті святих. Cfr. Anthologhion, vol. 4, с. 1081. Cfr. Anthologia graeca, с. 71. ↑
Місяцеслов, менологій [μηνολόγιον] – книга, що містить житія святих, упорядковані за місяцями і днями; її походження сягає збірок діянь мучеників. Видання Симеона Метафраста (10-11 ст.) найвідоміше і найпоширеніше у візантійському світі. Cfr. Anthologhion, vol. 4, с. 1082. ↑
Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 87 і далі. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 123. Gero S. Byzantine Iconoclasm during the Reign of Constantine V. Louvain 1977, с. 171 і далі. Detorakis, Kosmas, с. 82, 99. ↑
Vita Athoniensis Laurae: Detorakis, Vie inédite, с. 111-112. Detorakis, Kosmas, с. 24. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. Vita Damascenica Hierosolymitana: Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XXXIV / PG 94, 477Α. Detorakis, Kosmas, с. 38. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. Vita Vaticana: Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 282 599-607. Detorakis, Kosmas, с. 78. ↑
Анафеми іконоборчого собору в Ієрії (754) цитовані в документах ІІ Нікейського собору (787): Sacrorum conciliorum nova, et amplissima collectio (ed. Mansi G.D.), vol. 13. Firenze 1767 (repr. Paris 1902), 356. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. ↑
Theophanes, Chronographia, vol. 1 (ed. De Boor C.). Lipsiae 1883, с. 417.14-20. Cfr. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. Dell’Osso C. Teofane il Confessore / NDPAC 3, 5274. ↑
Anthologia graeca, с. 165-169, 190-193. ↑
Епімеризми – невеликі аналітичні і граматичні тлумачні словники-коментарі схоластичного призначення в пізно-античну та візантійську епоху, які пояснюють значення незрозумілих слів. Епімеризми до деяких класичних творів з’являються із 2-го ст. н.е. Гомерівські епімеризми – анонімний граматичний трактат 9 ст. Епімеризми на Псалми – граматичний аналіз псалмів. Epimerismo / Treccani Enciclopedia. Browning R. Epimerisms / ODB 1, с. 713. ↑
Bühler W. Ch. Theodoridis Ch. Johannes von Damaskos terminus post quem für Choiroboskos / Byzantinische Zeitschrift, 69. Berlin 1976, с. 400. Theodoridis Ch. Die Abfassungszeit der Epimerismen su Homer / Byzantinische Zeitschrift, 72. Berlin 1979, с. 1 і далі. Theodoridis Ch. Der Hymnograph Klemens terminus post quem für Choiroboskos / Byzantinische Zeitschrift, 73. Berlin 1980, с. 343. Epimerismi Homerici, I (ed. Dyck A.R.). Berlin – New York 1983, с. 8, 16, 187 і далі. Найстарший рукопис: Codex Paris. Coisl. 387 (X ст.). Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 123-124. ↑
Літопис Продовжувачів св. Теофана [Theophanes Continuatus]: «μετὰ δέ τινα καιρὸν Μάρκος ὁ σοφώτατος μοναχός, οἰκονόμος ὢν τῆς αὐτῆς ἐκκλησίας, ὃς καὶ ἐν μεγάλῳ σαββάτῳ τετραῴδιον τοῦ μεγάλου Κοσμᾶ ἀνεπλήρωσεν…». Theophanes Continuatus, Chronographia (ed. Bekker I.). Bonn 1838, p 365. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 124. ↑
Канони на Воздвиження, Богоявлення та П’ятдесятницю. Anthologia graeca, с. 161-165, 169-173, 201-204. Detorakis, Kosmas, с. 161. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 124. ↑
Вечірня на Стрітення Господнє, перша стихира на стиховні на Вечірні: «Прикраси свій весільний чертог, Сіоне, і прийми Царя – Христа. Вітай Марію – Небесну Браму, Вона бо престолом Херувимським явилася, Вона пригортає Царя слави. Хмарою Світла є Діва, що носить на руках Сина, ранішого від Зірниці, – Його ж Симеон, узявши у свої обійми, проголосив народам, що Він – Владика життя і смерти і Спаситель світу». Служба Стрітення (пер. А. Шкраб’юк). Львів 2017, с. 4. «Κατακόσμησον τὸν νυμφῶνά σου, Σιών, καὶ ὑπόδεξαι τὸν Βασιλέα Χριστόν· ἄσπασαι τὴν Μαριάμ, τὴν ἐπουράνιον πύλην· αὕτη γὰρ θρόνος Χερουβικὸς ἀνεδείχθη· αὕτη βαστάζει τὸν Βασιλέα τῆς δόξης· νεφέλη φωτὸς ὑπάρχει ἡ Παρθένος φέρουσα ἐν σαρκὶ Υἱὸν πρὸ Ἑωσφόρου· ὃν λαβὼν Συμεὼν ἐν ἀγκάλαις αὐτοῦ, ἐκήρυξε λαοῖς Δεσπότην αὐτὸν εἶναι ζωῆς καὶ τοῦ θανάτου, καὶ Σωτῆρα τοῦ κόσμου». Anthologion tou holou eniautou, vol. 1. Roma 1967, с. 1573. “Adorna thalamum tuum, Sion, et suscipe Regem Christum: amplectere Mariam, quae est caelestis porta: ipsa enim portat Regem gloriae novi luminis: subsistit Virgo, adducens manibus Filium ante luciferum genitum: quem accipiens Simeon in ulnas suas, praedicavit populis, Dominum eum esse vitae et mortis, et Salvatorem mundi”. Missale Romanum ex decreto ss. Concilii Tridentini restitutum summorum pontificum cura recognitum. (ed. Sodi M., Toniolo A.) / Monumenta Liturgica Piana, n. 2816. Città del Vaticano 2007, с. 550. Detorakis, Kosmas, с. 161. ↑
Лексикон Суда [Σοῦδα або Σουΐδας] – грекомовна історична енциклопедія 10 ст., яка охоплює стародавній середземноморський світ. Містить 30.000 статей, почерпнутих із багатьох стародавніх джерел, нині втрачених. Статті розташовані в алфавітному порядку, і стосуються всіх дисциплін: географії, історії, літератури, філософії, науки, граматики, побуту і звичаїв. Peretto E. Suda (o Suida) / NDPAC 3, 5161-5162. ↑
«Κοσμᾶς: ὁ ἐξ Ἱεροσολύμων, σύγχρονος Ἰωάννου τοῦ Δαμασκηνοῦ». Suidae Lexicon (ed. Adler A.), pars III. Lipsiae 1933, с. 162, n. 2139. «συνήκμαζε δ’ αὐτῷ καὶ Κοσμᾶς ὁ ἐξ Ἱεροσολύμων, ἀνὴρ εὐφυέστατος καὶ πνέων μουσικὴν ὅλως τὴν ἐναρμόνιον. οἱ γοῦν ᾀσματικοὶ κανόνες Ἰωάννου τε καὶ Κοσμᾶ σύγκρισιν οὐκ ἐδέξαντο οὐδὲ δέξαιντο, μέχρις ἂν ὁ καθ’ ἡμᾶς βίος περαιωθήσεται». Suidae Lexicon (ed. Adler A.), pars II, Lipsiae 1931, с. 649, n. 467. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 83. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 125. ↑
Місяцеслов Василія ІІ, с. 213: «… μετὰ καὶ Κοσμᾶ, οὗτινος πολὺς ὁ λόγος τῶν ἐν ταῖς ἁγίαις ἑορταῖς ποιημάτων καὶ μελῳδιῶν, καὶ μάλιστα ἐν τῇ ἁγίᾳ μεγάλῃ ἑβδομάδι περὶ τοῦ Πάσχα». Il Menologio di Basilio II : (cod. vaticano greco 1613), vol. II. Torino 1907, с. 213. Menologium Graecorum Basilii Porphyrogeniti imperatoris jussu edetum / PG 117, 184. Detorakis, Kosmas, с. 18. Ševčenko N.P. Menologion of Basil II / ODB 2, с. 1341-1342. Luzzi A. Per l’individuazione del codice modello delle due prime edizioni a stampa del semestre estivo del “Menologio” di Basilio II in: Bollettino della Badia greca di Grottaferrata, Nuova Serie, v. 52 (1998), с. 95-115. ↑
Георгій Кедрин, Огляді історій, с. 799: «οὗτος ὁ ὅσιος Ἰωάννης καὶ μελῳδὸς ὠνομάσθη μετὰ Κοσμᾶ ἐπισκόπῳ τοῦ Μαϊουμᾶ καὶ Θεοφάνους ἀδελφοῦ Θεοδώρου τῶν γραπτῶν, διὰ τὸ αὐτοὺς μελῳδῆσαι τὰ ἐν ταῖς ἐκκλησίαις τῶν Χριστιανῶν τετυπωμένα ψάλλεσθαι». Georgius Cedrenus, Compendium historiarum, vol. I (ed. Bekker I.). Bonn 1838, с. 799. Pseudo-Symeon, Chronographia. Codex Paris. gr. 1712, fol. 206v: Symeonis magistri ac logothetae annales: «Συμεὼν μαγίστρου καὶ λογοθέτου χρονογραφία». Browning R. Notes on the ‘Scriptor Incertus de Leone Armenio’ / Byzantion 35 (1965), с. 410. Detorakis, Kosmas, с. 83. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 3. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 125, 127. ↑
Synaxarium ecclesiae Constantinopolitanae (ed. H. Delehaye) / Propylaeum ad Acta Sanctorum, Novembris. Bruxellis 1902, 395-396. Taft R.F., Ševčenko N.P. Synaxarion / ODB 3, с. 1991. Найдавніші кодекси: 1) Codex monasterii S. Ioannis Theologi in insula Patmo n. 266 (X); 2) Codex Hierosolymitanus, S. Crucis 40 (X-XI). Synaxarium eccl. Const., col. X-XIV. Detorakis, Kosmas, с. 17-20. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
Gordillo M. Damascenica / Orientalia Christiana, VIII-2 (1926), с. 61-62, 63-65. Codice Sinaitico gr. 376 (X – поч. XI). Detorakis, Kosmas, с. 26-29. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
1) Vindobonensis philosophicus gr. 158, ff. 107-114v (X-XI ст.). Gordillo M. Damascenica, с. 49. Hoeck J.M. Stand, с. 8-9. 2) Athon Vatopedinos 497, f. 310a (X ст.), Hunger H. Katalog der griechischen Handschriften der österreichischen Nationalbibliothek I. Vienna 1961, с. 261. Eustratiadis S. Catalogue of the Greek Manuscripts in the Library of the Monastery of Vatopedi on Mt. Athos. Cambridge 1924, с. 103. Див. О. Каждан і С. Ґеро, с. 126. Деторакіс, с. 30-31. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 15. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 15. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 106. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 3. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 125. ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 132. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 17. ↑
Synaxarium ecclesiae Constantinopolitanae (ed. H. Delehaye) / Propylaeum ad Acta Sanctorum, novembris. Bruxellis 1902, V-XLVI. Synaxarium ecclesiae Constantinopolitanae e codice Sirmondiano nunc Berolinesi (ed. H. Delehaye). Bruxelles (Apud Socios Bollandianos) 1985. Halkin F. Bibliotheca Hagiographica Graeca, vol. I. Bruxelles 1957, с. 137 (394c). Detorakis, Kosmas, с. 17-18. ↑
Synaxarium eccl. Const., 395-396, 137 52, 397 38, 1114. Detorakis, Kosmas, с. 17. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 125. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 104. ↑
Synaxarium eccl. Const., 279. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 19. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
«…ὁ λόγος οὗτος ἐκ πατέρων καὶ εἰς ἡμας ἀφίκετο». Synaxarium eccl. Const., 395. Detorakis, Kosmas, с. 18-19. ↑
Synaxarium eccl. Const., 395. Detorakis, Kosmas, с. 20, 84-85. Detorakis Th. Vie inédite de Cosmas le Mélode BHG 394b in : Analecta Bollandiana 99 (1981), с. 104. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. Kiprian (Kern), Liturgika : Gimnografija i eortologija. Paris 1964, с. 79. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 104. ↑
«Ὁ αὐτὸς δὲ οὗτος πατὴρ τοῦ εἰρημένου πανσόφου Ἰωάννου προσελάβετο καὶ Κοσμᾶν τὸν μακαριώτατον, κομιδῇ νήπιον ὄντα ὀρφανίᾳ τε ὁμοῦ καὶ πενίᾳ πιεζόμενον ἐσχάτῃ· ὃν καὶ ἀναθρεψάμενος ἐπιμελῶς υἱοποιήσατο καὶ διὰ πάσης παιδεύσεως καὶ σοφίας θείας τε καὶ ἀνθρωπίνης διελθεῖν αὐτὸν ἐποίησε …». Synaxarium eccl. Const., 396. Detorakis, Kosmas, с. 20. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 104. ↑
«Πείρᾳ δὲ μαθεῖν ἡμῖν ἔξεστιν, ὁποῖος τῷ λόγῳ καὶ τῇ γνώσει γέγονε, τοῖς αὐτῷ πονηθεῖσι κανόσι τε καὶ τροπαρίοις καὶ ἑτέροις συγγράμμασιν ἐπιμελῶς ἐντυχοῦσι». Synaxarium eccl. Const., 396. Detorakis, Kosmas, с. 20. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
«Ἐπεὶ δὲ τῆς ὑψηλοτέρας διαγωγῆς ὀρεγόμενος ἦν, τὸν μοναδικὸν ὑπέδυ ζυγόν· ὃς ἀστέρος δίκην τῇ πολιτείᾳ ταύτῃ ἐκλάμψας, ἐπίσκοπος Μαιουμᾶ παρὰ τοῦ προέδρου Ἱεροσολύμων χειροτονεῖται». Synaxarium eccl. Const., 396. Detorakis, Kosmas, с. 20. ↑
«… τὸν μονήρη βίον ἠσπάσατο μετὰ τοῦ μακαρίου Κοσμᾶ, τοῦ γεγονότος ὕστερον ἐπισκόπου Μαϊουμᾶ». Synaxarium eccl. Const., 279. ↑
«… εἰς βαθὺ γῆρας ἐλάσας, ἀνεπαύσατο ἐν Κυρίῳ». Synaxarium eccl. Const., 396. Detorakis, Kosmas, с. 20. ↑
«Ὁ γὰρ πατήρ φησιν Ἰωάννου τοῦ Δαμασκηνοῦ εὐγενὴς ὢν καὶ ἐξ εὐγενῶν γονέων καταγόμενος, πλούτῳ τε πολλῷ περιρρεόμενος καὶ δόξῃ καὶ τῇ ἄλλῃ περιφανείᾳ τοῦ βίου γνωριζόμενος, καὶ τὴν οἴκησιν ἔχων ἐν τῇ Δαμασκῷ τῇ περιφανεστάτῇ πόλει, προσελάβετό τινα τῶν ἀσηκρητῶν, ἄνδρα πολυμαθῆ καὶ σοφόν· ὃς καὶ τὸν αὐτοῦ υἱὸν Ἰωάννην πᾶσαν σοφίαν ἐξεπαίδευσε τὴν ἔξωθεν εἰς τὸ ἀκρότατον, ὡσαύτως καὶ τὴν καθ’ ἡμᾶς. Καὶ τοῦτο δῆλον ὑπάρχει καὶ καταφανὲς ἀπὸ τῶν φιλοπονηθέντων αὐτῷ συγγραμμάτων τε καὶ κανόνων, ὅτι μετὰ τῆς ἑλληνικῆς παιδείας καὶ πάσης ἱερᾶς καὶ θείας γνώσεως ἀνάπλεοι. Ὁ αὐτὸς δὲ οὗτος πατὴρ τοῦ εἰρημένου πανσόφου Ἰωάννου προσελάβετο καὶ Κοσμᾶν τὸν μακαριώτατον …». Synaxarium eccl. Const., 395-396. ↑
Synaxarium eccl. Const., 395-396, 278-279. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. ↑
«… τὸν μονήρη βίον ἠσπάσατο μετὰ τοῦ μακαρίου Κοσμᾶ, τοῦ γεγονότος ὕστερον ἐπισκόπου Μαϊουμᾶ. Οἳ θεόθεν ἐμπνευσθέντες διά τε τροπαρίων ἄλλων καὶ κανόνων πλείστων τό τε θεῖον καὶ τὴν Θεοτόκον καὶ πολλοὺς τῶν ἁγίων ἐξύμνησαν· καὶ εἰσέτι τὰ αὐτῶν μελῳδήματα ᾄδονται πᾶσιν θεῖον ἐντρύφημα προκείμενα. Ἐπίσης οὖν καὶ ἄμφω τὴν ἄσκησιν μετελθόντες … Ὁ δέ γε ἀοίδιμος Κοσμᾶς πλεῖστα καὶ αὐτὸς τῇ θείᾳ γραφῇ ἐμμελετήσας καὶ πολλὰ συγγράμματα τῇ ἐκκλησίᾳ καταλελοιπὼς ἐν εἰρήνῃ τὸν βίον ἀπέλιπε». Synaxarium eccl. Const., 279. ↑
Gordillo M. Damascenica / Orientalia Christiana, VIII-2 (1926), с. 63-65. Halkin F. Bibliotheca Hagiographica Graeca, vol. II, с. 18 (885b). Detorakis, Kosmas, с. 26-27. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 104. ↑
«Εἶχε δὲ σὺν αὐτῷ καὶ ἕτερον τινὰ, Κοσμᾶν ὀνόματι, ἐξ ὧνπερ ἦν ὀρφανῶν ἀναθρέψας ὁ πατὴρ αὐτοῦ, εὐφυῆ εἰς ἅπαντα καὶ εὐμαθῆ καὶ αὐτὸν γενόμενον, καὶ τὰ ἶσα τοῦ μακαρίου τούτου καὶ θεσπεσίου Ἰωάννου μαθόντα, καὶ τὸν μονήρη βίον ἀσπασάμενον, μετὰ δὲ ταῦτα καὶ ἐπίσκοπον γενόμενον τοῦ Μαιουμᾶ. Οἵτινες πλεῖστα τροπάρια καὶ κανόνας εἰς δεσποτικὰς ἑορτὰς καὶ μνήμας ἁγίων ἐξέθεντο ὑπὸ ἀκροστιχίδος, τινὰ δὲ καὶ ἔμμετρα, ἅπερ καὶ μέχρι τῆς σήμερον ἐν τῇ Ἐκκλησίᾳ τοῦ Θεοῦ ᾄδονται, θαυμασιώτατα ὄντα καὶ πλήρη ὑπάρχοντα ἡδυφωνίας καὶ μουσικῆς τερπνότητος». Gordillo, Damascenica, с. 64. Detorakis, Kosmas, с. 28. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
Gordillo, Damascenica, с. 64. Detorakis, Kosmas, с. 28-29. ↑
«Οὗτος τοίνυν πολλοὺς αἰχμαλώτους ἐξηγοράσατο φιλόχριστος ὢν, καὶ παραλαβὼν ἐν τοῖς διαφέρουσιν αὐτῷ τόποις κατώκισεν. Ἐν οἷς καὶ ἄνδρα τινὰ πεπαιδευμένον πάσῃ ἐπιστήμῃ τῆς γραμματικῆς, ὃν ἔλεγον παρὰ ῥωμαίοις ἀσύγκριτον γεγονέναι· ὅντινα καὶ εἰσοικισάμενος ἐν τῷ οἴκῳ αὐτοῦ, καὶ ἐν τιμῇ μεγίστῃ κατέχων, παρέδωκεν αὐτῷ τὰ ἑαυτοῦ τέκνα πρὸς τὸ ἐκπαιδεῦσαι αὐτὰ τήν τε τῆς γραμματικῆς καὶ φιλοσοφίας ἐπιστήμην». Gordillo, Damascenica, с. 64. Detorakis, Kosmas, с. 28. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. Т. Деторакіс вважає неправильним виправлення видавцем оригінального слова «ἀσικρίτην» (секретар) на «ἀσύγκριτον» (незрівнянний). Gordillo, Damascenica, с. 64 5, виноска 1. Detorakis, Kosmas, с. 27. Латинський термін «a secretis» переданий грецькою як «ἀσηκρῆτις» у деяких рукописах модифікований. Автор Маркіанського житія св. Івана Дамаскина [Vita Damascenica Marciana] передає його як «ἀσικρίτην». ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
Detorakis Th. Vie inédite de Cosmas le Mélode BHG 394b in : Analecta Bollandiana 99 (1981), с. 101-116. Halkin F. Bibliotheca Hagiographica Graeca, vol. I, с. 137 (394b). Halkin F. Novum Auctarium Bibliothecae hagiographicae graecae, Bruxelles 1984, с. 56 (394b). Detorakis, Kosmas, с. 20. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
«Ἀλλ’, ὦ τῆς ἐκκλησίας ἀψευδέστατε κόσμε, ὦ τῆς οἰκουμένης ἐγκαλλώπισμα θεῖον, ὦ τῶν μοναζόντων ἀκριβεστάτη στάθμη, ἄνωθεν ἡμᾶς ἐποπτεύοις, τοὺς τὴν σὴν χαρμόσυνον τελετὴν περιχαρῶς ἑορτάζοντας καὶ τοῖς μετέπειτα παραπέμποντας πάλαι κεκρυμμένην οὖσαν καὶ τὸ μέχρις ἡμῶν ἄγνωστον …». Detorakis, Vie inédite, с. 101-102, 116 329-334. Detorakis, Kosmas, с. 21. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127-128. ↑
Detorakis, Vie inédite, с. 102-103, 106-111. Detorakis, Kosmas, с. 21-26. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128-129. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 105. ↑
«Ὑπὸ τοιούτῳ οὖν διδασκάλῳ ἐκπαιδευόμενος ὁ μακάριος οὗτος συναυξανόμενον εἶχε καὶ συμπαιδευόμενον αὐτῷ καὶ τῶν ἴσων ἐφιέμενον τὸν μακαριστὸν Ἰωάννην …». Detorakis, Vie inédite, с. 108 87,89,90 – 109 117-119. Detorakis, Kosmas, с. 21-22. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 129. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 105. ↑
Detorakis, Vie inédite, с. 107-108. Detorakis, Kosmas, с. 22-23. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 129. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 105, 108. ↑
Detorakis, Vie inédite, с. 111-112. Detorakis, Kosmas, с. 24. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 105. ↑
«…ἐκ πόλεως Δαμασκοῦ ὡρμημένον, ἣν δὴ καὶ τοῦ γενναίου τοῦδε ἀνδρὸς ἐνεγκαμένην οἶδεν ὁ λόγος …». Detorakis, Vie inédite, с. 103-104, 107 54-56. Detorakis, Kosmas, с. 24. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 105. ↑
«Οὕτω τοίνυν βιοὺς καὶ μετὰ τοιούτων ἐλπίδων, οὔπω τὸν πεντηκοστὸν πέμπτον χρόνον κατειληφώς … καθαρὸς τῷ καθαρῷ προσεχώρησεν …». Detorakis, Vie inédite, с. 104-105, 116 313-314, 317. Detorakis, Kosmas, с. 24-25. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 30. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
Eustratiadis S., Arcadios of Vatopedi, Catalogue of the Greek Manuscripts in the Library of the Monastery of Vatopedi on Mt. Athos. Cambridge 1924, с. 103 (23. f. 310a). Hunger H. Katalog der griechischen Handschriften der Österreichischen Nationalbibliothek, vol I. Vienna 1961, с. 261. Gordillo, Damascenica, с. 49. Detorakis, Kosmas, с. 30-31. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 125-126. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 103. ↑
Vita S.P.N. Joannis Damasceni a Joanne Patriarcha Hierosolymitano conscripta / PG 94, 429-490. Halkin F. Bibliotheca Hagiographica Graeca, vol. II, с. 17-18 (884). Detorakis, Kosmas, с. 30, 32. ↑
«Σύγγνωθί μοι, τρισμάκαρ, καὶ ἱκέτης γένοιό μοι τὰ πρὸς Θεὸν θερμότατος καὶ ἀνένδοτος, ἐφ’ οἷς τοῦτον καλὸν ἔρανον ἄλλου πεποιηκότος, ὡς εἶχεν ὁ ἄνθρωπος, ἀφελῶς αὐτὸς εὑρηκὼς, καὶ διαλέκτῳ Ἀράβων καὶ γράμμασι κείμενον, ὁ ὁμωνυμῶν σοι, ἐκ πόθου εἰς τοῦτο λόγου καὶ ἐπιμελείας τῆς κατὰ δύναμιν, διὰ σῶν μετέβαλον ἐπισκέψεων, ἤ ἂν οὕτω δέῃ, καὶ ἐπισκήψεων». Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XXXIX / PG 94, 489. Detorakis, Kosmas, с. 30-32, 34. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 103. ↑
Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XXXIX / PG 94, 489. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 125-126. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 103. ↑
Das arabische Original der Vita des hl. Johannes von Damaskus (ed. Graf G.) in: Der Katholik 12 (1913), с. 164-190. Arabskaja versija žitija sv. Ioanna Damaskina (ed. Vasiliev A.). St. Petersburg 1913. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 126. ↑
Das arabische Original der Vita des hl. Johannes von Damaskus (ed. Graf G.), с. 168s. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 126. Cfr. Detorakis, Kosmas, с. 36. ↑
Gruzinskaja versija arabskogo žitija sv. Ioanna Damaskina (ed. Kekelidze K.) in: Christianskij Vostok 3 (1914), с. 142-174. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 126. Cfr. Detorakis, Kosmas, с. 36. ↑
Gruzinskaja versija arabskogo žitija sv. Ioanna Damaskina (ed. Kekelidze K.) in: Christianskij Vostok 3 (1914), с. 121. ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 126. ↑
«τοιοῦτος δὴ πάντως καὶ ὁ Κοσμᾶς. Ἀλλ’ ὁ περὶ τούτου λόγος ἑτέροις κείσθω». Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XI / PG 94, 448A. Detorakis, Kosmas, с. 37. ↑
Vita S.P.N. Joannis Damasceni, X / PG 94, 445A. Detorakis, Kosmas, с. 38. ↑
Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XI / PG 94, 445B. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. ↑
Vita S.P.N. Joannis Damasceni, X / PG 94, 445A. Cfr. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. ↑
Gruzinskaja versija (ed. Kekelidze K.), с. 143-145. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. ↑
«ὡς ἔλαφος διψῶσα τὸν Θεόν, εἰς τὴν ἔρημον ἔξεισι [ὁ Δαμασκηνὸς], καὶ τὴν τοῦ θεοφόρου Σάβα λαύραν καταλαμβάνει, ἔχων ὀπαδὸν, οὐ τῆς ὁδοῦ μόνον, ἀλλὰ καὶ τοῦ σκοποῦ κοινωνὸν, Κοσμᾶν τὸν αὐτῷ συμμετασχόντα καὶ ἀναγωγῆς καὶ παιδεύσεως. Εἶπες ἂν αὐτοὺς ζεῦγος ἱερὸν εἶναι …». Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XΧΙΙ / PG 94, 461Β. Detorakis, Kosmas, с. 38. ↑
«Ἀλλ’ ὁ μὲν Κοσμᾶς ἐπίσκοπος τῆς Μαϊουμᾶ ὑπὸ τοῦ Ἱεροσολύμων πατριαρχεύοντος, οὐχ ἑκουσίως χειροτονεῖται». Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XXXIV / PG 94, 477Β, 480A. Detorakis, Kosmas, с. 39. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. ↑
«Εἶχε δὲ πρὸς τοὺς τοιούτους πόνους [ὁ Δαμασκηνὸς] ἀδελφικῶς ὑπαλείφοντα, ὃν ἐν πνεύματι θείῳ ἔσχηκεν ἀδελφὸν, Κοσμᾶν τὸν καὶ κόσμιον, τὸν καὶ κοινωνήσαντα αὐτῷ, καὶ λόγων, καὶ ἀναγωγῆς, καὶ ἀσκήσεως». Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XXXIV / PG 94, 477Α. Detorakis, Kosmas, с. 38. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. ↑
«εἶτα καὶ τραφεὶς ἐν γήρᾳ καλῷ πρὸς τοὺς πατέρας αὐτοῦ ἀπελήλυθε, μᾶλλον δὲ πρὸς Θεὸν ἐξεδήμησε». Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XXXIV / PG 94, 480A. Detorakis, Kosmas, с. 39. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. ↑
«Ὃς δὴ καὶ οὗτος [ὁ Κοσμᾶς] τοῖς ἐν ᾄσμασι πνευματικοῖς πόνοις, τὸν Ἰωάννην ἐμιμήσατο συνετῶς, καὶ ὑπῇσε λιγυρὰς τῇ Ἐκκλησίᾳ ἁρμονίας ἐν κιθάρᾳ καὶ φωνῇ ψαλμοῦ, τὸ οἰκεῖον σῶμα τύμπανον παραστησάμενος τῷ Θεῷ διὰ τὴν τῶν παθῶν νέκρωσιν, καὶ ψαλτήριον ἄλλο δεκάχορδον καταστήσας, ὅλον ἑαυτὸν, τὴν πενταπλῆν τοῦ σώματος αἴσθησιν, καὶ τὰς ἰσαρίθμους δυνάμεις τῆς ψυχῆς ἐντέχνως καὶ σοφῶς ἐντεινάμενος». Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XXXIV / PG 94, 477AB. Detorakis, Kosmas, с. 38-39. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 37. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 129. ↑
«Οἱ ἐκ Δαμασκοῦ βάρβαροι, τὴν κατὰ θάλασσαν ποιούμενοι ἔφοδον ὡς αὐτοῖς εἴθιστο, πολλοὺς τότε Χριστιανοὺς ἐληΐσαντο … Τούτοις καί τις συναπεκληρώθη ἀνὴρ σχῆμα ἠμφιεσμένος μοναδικὸν, ἐξ Ἰταλίας ὁρμώμενος, κόσμιος τὴν ὄψιν, κοσμιώτερος τὴν ψυχὴν, καὶ τὴν κλῆσιν Κοσμᾶς». Vita S.P.N. Joannis Damasceni, VIII / PG 94, 440D-441A. Detorakis, Kosmas, с. 37. Cfr. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 129. ↑
Das arabische Original der Vita des hl. Johannes von Damaskus (ed. Graf G.), с. 172s. Gruzinskaja versija (ed. Kekelidze K.), с. 145. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 129-130. ↑
Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XIII / PG 94, 448D. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 129. ↑
«Ὁ δὲ πρὸς τὴν ἐν ἐρήμῳ τοῦ ἀγίου Σάβα λαύραν ἀπιὼν, καὶ ἔως τελευτῆς μεμενηκὼς, πρὸς τὴν αὐτοσοφίαν Θεὸν μετακεχώρηκε». Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XIII / PG 94, 449Β. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 129. ↑
Βίος καὶ πολιτεία τῶν ὁσίων καὶ θεοφόρων πατέρων ἡμῶν καὶ αὐταδέλφων καὶ μελισσῶν τῆς τοῦ Θεοῦ ἐκκλησίας Ἰωάννου τοῦ Δαμασκηνοῦ καὶ Κοσμᾶ, ἐκτεθεὶς παρὰ τοῦ ἁγιωτάτου ἀρχιεπισκόπου καὶ πατριάρχου Ἱεροσολύμων Ἰωάννου τοῦ Μερκουροπώλου [Vita Ioannis et Cosmae] (ed. Papadopoulos-Kerameus A.) in: Analekta Hierosolymitikes Stachyologias, vol. IV (1897), с. 303-350. Papadopoulos-Kerameus A. Διορθώσεις καὶ προσθήκαι ἐν τοῖς ἁγιολογικοῖς κειμένοις τοῦ τετάρτου τόμου in: Analekta Hierosolymitikes Stachyologias, vol. V (1898), с. 405-407. Halkin F. Bibliotheca Hagiographica Graeca, vol. I, с. 137 (395). Detorakis, Kosmas, с. 39. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127, 130-131. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 105. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 40-41, 50. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 105. ↑
«Τὸ δὲ λέγειν ἐν Ἀντιοχείᾳ παραγενέσθαι τὸν ποιητήν, ἢ τῇ Βασιλευούσῃ παραβαλεῖν, κἀκεῖσε τὸ μέλος ἐκθεῖναι, πάντῃ τῆς ἀληθείας ἀπώλισθε …». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 31 / AHS, IV, с. 338 21-23. Detorakis, Kosmas, с. 42. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130-131. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 42. ↑
«Οὗτος δὲ ἦν ὁ θεῖος Κοσμᾶς, ἐκείνην πατρίδα κτησάμενος, περὶ ἧς ποτε καὶ Ναθαναὴλ εἰ ἀγαθὸν ἐκεῖθεν ἔξεισι διηπόρηκεν», «ἐκ Παλαιστίνης μὲν ἥκοντα». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 4; 9 / AHS, IV, с. 307 20-22, 312 17. Detorakis, Kosmas, с. 43. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 131. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 105. ↑
«Ἦν σοι μὲν δι’ ἐφέσεως καὶ δεύτερον τόκον ἰδεῖν ἐκ τῆς γαμετῆς, ἀπεβίω δὲ αὓτη τὴν ἔφεσιν μὴ περάνασα· καὶ νῦν μὴ ἀνιῶ· δῷη γάρ σοι παῖδα ὁ Θεὸς πολὺ τοῦ ὅστις ὤφειλέ σοι τεχθῆναι διαφορώτερον». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 3 / AHS, IV, с. 307 9-12. Detorakis, Kosmas, с. 43. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 131. ↑
«Ἐγώ φησιν ἐξ Ἰταλίας μὲν ὥρμημαι, ἐν ἁπαλῷ δὲ ἔτι καὶ ἀώρῳ τῷ σώματι τοὺς τεκόντας ἀποβαλὼν ἔρωτι μαθημάτων τὴν Βασιλίδα κατέλαβον … ἔρωτι φιλοσοφίας ὑψηλοτέρας τῆς ἐνεγκούσης μιμνήσκομαι· πρὸς ἣν ἀπάρας καὶ τόπιον εὑρηκὼς δεινῶς ἔρημον ὂν καὶ πολλὴν ὅσην φέρον ἀπανθρωπίαν, ἔρημος, ἄμικτος τοῖς πολλοῖς, ἐκεῖσε προσεκαρτέρησα τὴν ἀνωτάτω μάθησιν ἐκζητῶν καὶ τῶν πατουμένων λόγων τοὺς ἐντίμους κατασπαζόμενος. Καὶ ἐπεὶ τὸ μάλιστα πάντων βούλεσθαί με λαθεῖν τοῦτο δὴ καὶ μᾶλλον τοῦ μὴ λαθεῖν με γέγονεν αἴτιον, τοὺς θορύβους ἐκκλίνων τῆς ἐπὶ τὰ Ἱεροσόλυμα φερούσης εἰχόμην ὁδοῦ καί, ὡς ὁρᾷς, ὑμῖν πειραταῖς ἐντυχὼν εἰς τόδε τύχης ἀβουλήτως κατήνεγμαι». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 9 / AHS, IV, с. 311 22-25, 30-31 – 312 1-7. Cfr. Detorakis, Vie inédite, с. 108. Detorakis, Kosmas, с. 43-44. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 105-106. ↑
«Ἀλλ’ ἵνα μὴ καταφρόνησις τὸ τοῦ Κοσμᾶ ἀνήκοον λογισθῇ καὶ μῶμος ἐντεῦθεν τῷ ἄρχοντι προστριβῇ, οὐκ ἀνῆκεν ἐκεῖνος· τὴν δ’ ἀρχικὴν δεικνύων τάχα ἰσχύν, τῶν δημοσίων ἀπογραφῶν τοῦτον ἐφίστησι φύλακα, οἰκείαν τὴν λειτουργίαν τῷ δοκεῖν τῇ αὐτοῦ λογιότητι ἐφευρών, καὶ ἀσεκρήτιν αὐτὸν προχειρίζεται». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 14 / AHS, IV, с. 318 5-10. Detorakis, Kosmas, с. 44-45. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 131. Тут термін «ἀσηκρῆτις» [з латини «a secretis»] видозмінено на «ἀσεκρῆτις». ↑
«τὸν μὲν Κοσμᾶν, οἷα δὴ καὶ τῷ χρόνῳ προσήκοντα – ἓξ γὰρ πρὸς τοῖς εἴκοσιν ἦν ἐτῶν – καὶ τὸ ἦθος μὲν ἐμβριθέστερον, τῷ δὲ λόγῳ στιβαρώτερον, εὐθὺς μετ’ ὀλίγον θαρρήσας ἰδιωτικώτερον μένειν ἀποτέταχε· τὸν δὲ Ἰωάννην, ἐπειδὴ ἑώρα τὸ βέβαιον οὔπω καὶ ἀπὸ χρόνου κτησάμενον – πρῶτον γὰρ ἔτος μετὰ τὴν εἰκάδα διήνυεν – ἀνδρὶ πολλὰ τῇ πείρᾳ μαθόντι καὶ γνῶσιν ἔμπρακτον ἔχοντι ἀναθεῖναι τοῦτον ἐσκέπτετο». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 22 / AHS, IV, с. 328 6-14. Detorakis, Kosmas, с. 47. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 131. ↑
«δέκα γὰρ ἐφ’ ἑνὶ πρὸς τὸν μονήρη βίον ἐπύκτευσε». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 23 / AHS, IV, с. 328 15-16. Detorakis, Kosmas, с. 47. ↑
«πρὸς τὸν τοῦ Μαϊουμᾶ περίοπτον θρόνον ἐγκαθιδρύουσιν». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 23 / AHS, IV, с. 329 6-7. Detorakis, Kosmas, с. 47. ↑
«… μὴ τῆς λαχούσης ἐξῄει Κοσμᾶς, ἀφ’ οὗ καιροῦ τὰς ἡνίας αὐτῆς ἀνεδέξατο, κἀκεῖ βιοῦς ἐπὶ ἔτεσιν ἑπτακαίδεκα τὸ σῶμα τῷ ἐκεῖσε χώματι ἐκαλύψατο». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 31 / AHS, IV, с. 338 23-25. Detorakis, Kosmas, с. 48. ↑
Cfr. Detorakis, Vie inédite, с. 116. Detorakis, Kosmas, с. 24-25, 46-48. ↑
«ἀπῄεσαν ἐν εἰρήνῃ καὶ γήρᾳ βαθεῖ τὴν πρὸς τὸν Κύριον». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 44 / AHS, IV, с. 350 7. Detorakis, Kosmas, с. 48. ↑
Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 15-21 / AHS, IV, с. 318-327. Nasrallah J. Saint Jean de Damas. Son époque – sa vie – son œuvre, Harissa 1950, с. 73-74. Detorakis, Kosmas, с. 45-46. Petrynko O. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damaskus. Münster 2010, с. 71. ↑
«… τῆς Ἱερουσαλὴμ ποιμένος διὰ θαύματος εἶχον αἱ ἀκοαὶ Ἠλία …». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 23 / AHS, IV, с. 329 1-2. Detorakis, Kosmas, с. 47. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 131. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 51. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 51-52. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
Βίος καὶ πολιτεία καὶ μερικὴ θαυμάτων διήγησις τῶν ὁσίων καὶ θεοφόρων πατέρων ἡμῶν Κοσμᾶ καὶ Ἰωάννου τοῦ Δαμασκηνοῦ τῶν ποιητῶν [Vita Cosmae et Ioannis Damasceni] (ed. Papadopoulos-Kerameus A.) in: Analekta Hierosolymitikes Stachyologias, vol. IV (1897), с. 271-302. Papadopoulos-Kerameus A. Διορθώσεις καὶ προσθήκαι ἐν τοῖς ἁγιολογικοῖς κειμένοις τοῦ τετάρτου τόμου in: Analekta Hierosolymitikes Stachyologias, vol. V (1898), с. 404-405. Halkin F. Bibliotheca Hagiographica Graeca, vol. I, с. 136 (394). Detorakis, Kosmas, с. 51-52. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127, 130. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 54, 63. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 63. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
Grébaut S. Le synaxaire éthiopien / Proche Orient 15 (1927), с. 683. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
«πατρίδα δὲ ἔσχε τὴν Κρητῶν νῆσον, ἐν ᾗ καὶ γεννηθεὶς καὶ αὐξηθεὶς εὐσεβῶς καὶ ἐν βραχεῖ χρόνῳ πᾶσαν ἐξεπαιδεύθη γραγήν …». Cod. Paris. Coisl. gr. 286, 187v. Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 1 / AHS, IV, с. 271 7-8 (часткове упущення). Detorakis, Kosmas, с. 54. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
«παρὰ τοῦ ἀρχιερέως τῆς Κρήτης, διὰ τὸ τῆς ἀρετῆς ὑπερβάλλον, ἐχειροτονήθη διάκονος καὶ διδάσκαλος κατέστη πάσης τῆς νήσου». Cod. Paris. Coisl. gr. 286, 187v. Detorakis, Kosmas, с. 54. ↑
«Μιᾷ γὰρ τῶν ἡμερῶν χάριν ἐπισκέψεως τῶν ἀδελφῶν τὴν πορείαν ποιουμένου [τοῦ Κοσμᾶ] καὶ φθάσαντος εἴς τι χωρίον παρακείμενον τῷ αἰγιαλῷ, ἐξαίφνης Ἀγαρηνῶν στῖφος μετὰ πλοίων ἐπελθὸν τῇ νήσῳ νυκτὸς ἐλεηλάτησε σὺν τούτοις καὶ τὸ χωρίον ἐκεῖνο, ἐν ᾧ κατήντησεν ὁ ἅγιος, ἅρπαγμα χειρὸς οἱ παλαμναῖοι ἐποιήσαντο καὶ πολὺ πλῆθος χριστιανῶν ἀνδρῶν τε καὶ γυναικῶν καὶ παίδῶν αἰχμαλωτίσαντες μετ’ αὐτῶν συνέλαβον καὶ τὸν θαυμαστότατον Κοσμᾶν». Cod. Paris. Coisl. gr. 286, 187v. Detorakis, Kosmas, с. 55. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
«τῷ γὰρ Μανσούρ, ἄρχοντι ὄντι τῆς Δαμασκοῦ τῷ τηνικαῦτα καιρῷ, ὃν καὶ ἀμηρᾶν ἐκάλουν οἱ ἐγχώριοι, δεδώκασιν ὡς ἀπαρχὴν τὸν ὅσιον οἱ Ἀγαρηνοί». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 4 / AHS, IV, с. 272 26-29. Detorakis, Kosmas, с. 55, 63. ↑
«… εἶχεν υἱὸν ὡσεὶ χρόνων δώδεκα καὶ μικρόν τι πρός (παρήσω τὸ ἐθνικὸν αὐτοῦ ὄνομα, τὸ δὲ ἐκ τῆς ἁγίας κολυμβήθρας), τὸν τίμιον Ἰωάννην τὸν ποιητήν, ᾧ ἐπώνυμον Δαμασκηνός· ἕτεροι δὲ τοῦτον Ἁγιοπολίτην καλοῦσιν, ὡς καὶ τὸν ὅσιον Κοσμᾶν». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 4 / AHS, IV, с. 272 32 – 273 1-4. Detorakis, Kosmas, с. 55. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
«χρόνων ἦν τριάκοντα καὶ τριῶν». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 28 / AHS, IV, с. 301 17. Detorakis, Kosmas, с. 55. ↑
«θέλω δέ, χωρὶς τοῦ γενέσθαι χριστιανόν, τἆλλα πάντα ποιῆσαι καὶ διδάξαι αὐτὸν κατὰ σὲ γενέσθαι». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 4 / AHS, IV, с. 273 20-21. Detorakis, Kosmas, с. 55. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
«Οὕτως οὖν αὐτὸν κατηχήσας καὶ τὰ νενομισμένα πάντα, κατὰ τὸν ἐξαρχῆς τῇ ἐκκλησιαστικῇ καταστάσει διορισθέντα τύπον παρὰ τῶν ἁγίων καὶ θεοφόρων πατέρων, τελέσας ὁ ἀοίδιμος Κοσμᾶς, μηδὲν εἰδότος τοῦ ἀμηρᾶ, Θεοῦ συνευδοκοῦντος ἐβάπτισε τὸν Ἰωάννην εἰς τὸ ὄνομα τοῦ Πατρὸς καὶ τοῦ Υἱοῦ καὶ τοῦ Ἁγίου Πνεύματος». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 6 / AHS, IV, с. 275 31-33 – 276 1-3. Detorakis, Kosmas, с. 58. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
«Ὁ τοίνυν σοφώτατος Ἰωάννης μετὰ τοῦ ὁσίου Κοσμᾶ τὰ χρήματα πάντα καὶ εἴ τι ἄλλο ἦν τῷ ἀποιχομένῳ Μανσοὺρ πένησι διανείμαντες ἐν Δαμασκῷ καὶ ἐν πᾶσι τοῖς ὁρίοις αὐτῆς, καὶ μέχρι τῶν Ἱεροσολύμων ἐλθόντες, εἴς τε τοὺς ἐκεῖσε ἁγίους ναοὺς ὄντας περινοστήσαντες καὶ τοὺς Ἁγίους Τόπους, καὶ ἐκ τῶν ἐν αὐτοῖς ὄντων τιμίων πατέρων πλείστην ὠφέλειαν καρπωσάμενοι, τῶν ἄλλων ὑπεριδόντες ἁπάντων, διατρίβειν μετ᾿ αὐτῶν ᾑρετίσαντο καὶ ἐνταῦθα πρῶτον γράφειν ἀπήρξαντο καὶ τὰ ποιήματα μελῳδεῖν· ἐδόθη δὲ μεγίστη χάρις αὐτοῖς καὶ ἐπεφοίτησεν ἡ τοῦ Ἁγίου Πνεύματος δύναμις ἐπ᾿ αὐτούς, καὶ ἤρξαντο συγγράφειν τὴν νῦν τελουμένην τοῦ Λυχνικοῦ καὶ Ὄρθρου ποίησιν καὶ τὰς ἑορτὰς τοῦ Σωτῆρος κοσμεῖν καὶ τὴν Θεοτόκον μεγαλύνειν καὶ τοὺς ἁγίους πάντας ἐγκωμιάζειν ἐν μελίσμασιν, ὡς ἔστι τοῖς φιλοπόνοις ἐξετάζειν καὶ τοῖς φιλαρέτοις εὑρίσκειν τὰ τοιαῦτα συγγράμματα τῶν ἀοιδίμων καὶ μακαρίων τούτων ἀνδρῶν». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 11 / AHS, IV, с. 279 3-17. Detorakis, Kosmas, с. 59. ↑
«Ὁ δὲ ὁσιώτατος Κοσμᾶς γεγονὼς ἐπίσκοπος Μαϊουμᾶ καὶ ποιμαίνων θεοπειθῶς τὸ τοῦ Χριστοῦ ποίμνιον». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 18 / AHS, IV, с. 287 1-2. Detorakis, Kosmas, с. 59. ↑
Anthologia graeca, с. 161-165. «… καὶ πρὸς τὴν μεγάλην Ἀντιοχείαν· καὶ ξενισθεὶς παρὰ τῷ καθηγουμένῳ τῆς μονῆς τοῦ προδρόμου καὶ βαπτιστοῦ Ἰωάννου κατ᾿ αὐτὴν τὴν ἑορτὴν τοῦ τιμίου καὶ ζωοποιοῦ Σταυροῦ, ἐπεὶ τὸν κανόνα τῆς ἑορτῆς ἔψαλλον, οὗ ποιητὴς αὐτὸς ἦν …». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 18 / AHS, IV, с. 287 5-24. Detorakis, Kosmas, с. 59-60. ↑
Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 19 / AHS, IV, с. 287-289. Detorakis, Kosmas, с. 60. ↑
«Προσιὼν δὲ τῷ ἁγιωτάτῳ πατριάρχῃ περὶ τῶν μελλόντων καταλαβεῖν τὴν ἐκκλησίαν προφητικῷ διεσάφησεν ὄμματι καὶ τέλος ἀνεῖπε, περιπτυξάμενος αὐτόν, ὅτι “Τοὺς ἀγρίους θῆρας τοὺς κατὰ τῆς ἐκκλησίας κινεῖσθαι μέλλοντας, πνευματικὲ καὶ ἅγιε πάτερ, οὐκ ὄψει· ἔτι γὰρ δύο χρόνοι καὶ ἐκ τούτου τοῦ βίου πορεύσῃ πρὸς Κύριον ἐκδημήσας”· ὃ καὶ γέγονε, κατὰ τὴν τοῦ ὁσίου πρόρρησιν». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 21-26 / AHS, IV, с. 290-299, 298 27-33. Detorakis, Kosmas, с. 60-61, 63. ↑
Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 27 / AHS, IV, с. 299. Detorakis, Kosmas, с. 61. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
«… καὶ τὸ μαρτυρικὸν αὐτοῦ καὶ πολύαθλον σῶμα ἐντίμως ἔθαψεν ἐν τῇ τῶν Περσῶν χώρᾳ· οὗ τὸν τάφον ὁ μέγας Κοσμᾶς ἰδών, ὁπότε πρὸς Πέρσας ἧκεν ἐξ Ἰβήρων, ἐδομήσατο ναὸν ἐπ᾿ ὀνόματι τούτου τοῦ ἁγίου καὶ μάρτυρος ὄντως Ἰωάννου». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 27 / AHS, IV, с. 299 27-31. Detorakis, Kosmas, с. 57-58, 61. ↑
«εἶτα τὰ Ἱεροσόλυμα κατέλαβε, καὶ προσκυνήσας τὸν ζωοποιὸν Τάφον τοῦ Σωτῆρος εὗρεν ἐκεῖσε τὸν τίμιον Στέφανον, ἀδελφιδοῦν τοῦ μακαρίου Ἰώαννου τοῦ Δαμασκηνοῦ …». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 27 / AHS, IV, с. 299 23-25. Detorakis, Kosmas, с. 61. Kazhdan A. Stephen Sabaites / ODB 3, с. 1954-1955. ↑
«Οὕτως ὁ μακάριος βιώσας καὶ οὕτως εὐαρεστήσας θεῷ, παρ᾿ ἐκείνου τοῦ δοξάζοντος τοὺς δοξάζοντας αὐτὸν ἀξίως ἐδοξάσθη, προσμείνας τῷ βίῳ καὶ τῷ σαρκίῳ ὁ ἄσαρκος, ὡς εἰπεῖν, καὶ μετὰ σαρκὸς ἔξω ταύτης πολιτευσάμενος ἔτη ὀκτὼ πρὸς τοῖς ἑβδομήκοντα· καὶ γὰρ ὅτε τῆς Κρητῶν αἰχμάλωτος ἀπηνέχθη νήσου, χρόνων ἦν τριάκοντα καὶ τριῶν, καὶ ἐν τῇ Δαμασκῷ καὶ πᾶσι τοῖς ὁρίοις αὐτῆς ἔτη διέτριψεν εἴκοσι καὶ ἕξ, ἐν δὲ ταῖς τῶν πόλεων καὶ χωρῶν περιόδοις διήνυσεν ἔτη δέκα καὶ ὀκτὼ καὶ χρόνον ἐν τῇ μονῇ, παρ᾿ ᾗ μετέστη πρὸς τὸν ποθούμενον». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 28 / AHS, IV, с. 301 12-20. Detorakis, Kosmas, с. 62. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 63. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
Ὁ βίος τοῦ ἁγίου Ἰωάννου τοῦ Δαμασκηνοῦ, τὰ φιλοσοφικὰ αὐτοῦ κεφάλαια καὶ τὰ δογματικά, γραφέντα πρὸς τὸν ἁγιώτατον πατέρα Κοσμᾶν καὶ θεοτίμητον ἐπίσκοπον τοῦ Μαϊουμᾶ. Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, ff. 10-46 (XII). Halkin F. Bibliotheca Hagiographica Graeca, vol. II, с. 18 (884a). Detorakis, Kosmas, с. 65. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 65. ↑
«Πατρίδος δ’ ἐξώρμητο τῆς νήσου Κρήτης, ἐν ᾗ γεννηθείς τε καὶ αὐξηθεὶς ἀνήγετο μὲν παρὰ τῶν γεννητόρων αὐτοῦ, ὡσπερεί τισιν ὁδηγοῖς χρηστοῖς καὶ πρὸς τὸ καλὸν ἀπευθύνουσι, δύο δὴ ταύταις τιθήναις ἐκ μικρᾶς εὐτυχήσας τῆς ἡλικίας, τῇ εὐσεβείᾳ καὶ τῇ εὐφυΐᾳ». Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, f. 10v. «Εἰ δὲ καὶ τὴν γέννησιν μὴ εἶχεν ἐκ Δαμασκοῦ, ἀλλ’ ἐκ Κρήτης, ὅμως κατὰ τὸν μακάριον Ἰωάννην καὶ οὗτος Δαμασκηνὸς ὠνομάζετο». Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, f. 45v. Традиція походження св. Косми із Дамаску виражена зокрема у Житію з Афонської Лаври (перший тип агіографічних джерел): «…ἐκ πόλεως Δαμασκοῦ ὡρμημένον, ἣν δὴ καὶ τοῦ γενναίου τοῦδε ἀνδρὸς ἐνεγκαμένην οἶδεν ὁ λόγος …». Detorakis, Vie inédite, с. 103-104, 107. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. А також у криптоферратському рукописному Ірмологіоні [Grottaferrata] codex Cryptoferrensis E. γ. II, f. 16v (14 ст.), у якому ірмос Різдва «Христос раждається – славіте!» [Χριστὸς γεννᾶται δοξάσατε] надписаний як «Косми монаха Дамаскина» [Κοσμᾶ μοναχοῦ τοῦ Δαμασκηνοῦ]. Detorakis, Kosmas, с. 24, 66, 69. ↑
«Καὶ γίνεται μετὰ τῶν συσχεθέντων ἀνδρῶν τε καὶ γυναικῶν καὶ παίδων, τοῦ συμμείκτου λαοῦ τῆς αἰχμαλωσίας καὶ τῆς πολυπληθοῦς ἐκείνης τῶν χριστιανῶν κατασχέσεως καὶ αὐτὸς συνδεσμώτης ὁ θεῖος ἀνήρ». Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, f. 12v. Detorakis, Kosmas, с. 66. ↑
«Τῷ τηνικαῦτα τῆς χώρας προσάγεται ἄρχοντι καὶ δίδεται τούτῳ τῶν ἁρπαγμάτων ὡσεί τι δῶρον ἐριτιμότατον· ὄνομα τούτῳ Μανσούρ. Καὶ ὃς δέχεται κοίλῃ χειρί, τὸ τοῦ λόγου, ἀναμαθὼν αὐτοῦ τὸ περὶ πᾶσαν σοφίαν ἐλλόγιμον καὶ παρ’ ἑαυτῷ τοιοῦτο θήραμα εἶναι οὐκ ἀποστρέφεται. Ἦν δὲ τῷ ἄρχοντι υἱὸς κομιδῇ νέος, ὡσεὶ χρόνων ιβ’ καὶ μικρόν τι πρός». Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, f. 18v. Detorakis, Kosmas, с. 66-67. ↑
«Ὁρᾷς τὸ παιδίον τοῦτο; Λάβε οὖν αὐτὸ καὶ βλέπε οὐχ ὡς κυρίου σου κύριον, ἀλλ’ ὡς τέκνον ἀπὸ σοῦ γεννηθέν … Βούλομαι οὖν σε, πλὴν τοῦ ποιῆσαι χριστιανόν, τἆλλα πάντα σοφίσαι τὰ κατὰ σέ». Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, f. 19v. Detorakis, Kosmas, с. 67. ↑
«Τὰ μὲν τοῦ μακαρίου τοῦδε ἀνδρὸς οὕτω τοιοῦτο τέλος ἐδέξαντο καὶ οὕτω τῇ μεγάλῃ τούτου καὶ θαυμαστῇ πολιτείᾳ καὶ τὸ τέλος συμβαῖνον παρηκολούθησεν. Ἀναγράφονται δ’ εἶναι πάντες οἱ χρόνοι τῆς τούτου ἐπιβιώσεως ὀκτὼ πρὸς τοῖς ἑβδομήκοντα. Καὶ γὰρ ὁπηνίκα ἐκ τῆς Κρητῶν ἐξῆλθε νήσου χρόνων εὑρέθη τυγχάνων, ὡς γέγραπται, λς’· διετέλεσε δὲ ἐν Δαμασκῷ καὶ ἐν πᾶσι τοῖς ὁρίοις αὐτῆς ἔτη κδ’, ἐν δὲ ταῖς περιόδοις αὐτοῦ ταῖς ἐν ταῖς χώραις καὶ πόλεσιν ἔτη ιη’». Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, f. 45r-v. Detorakis, Kosmas, с. 67-68. ↑
Халкське житіє: «Ἔχειν σε τύμβος κἂν δοκῇ κεκρυμμένον, λέληθεν· οὐρανὸς γὰρ ὄντως νῦν φέρει τὸν ὡς ἀληθῶς ἥλιον φαεσφόρον· οὐ γὰρ κάτω σε σὺν νεκροῖς ὥραν μίαν ἀφῆκεν ἡ πρόνοια, Κοσμᾶ παμμάκαρ, ἀλλ’ οὐρανὸς φέρει σε σὺν τοῖς Ἀγγέλοις». Афінське житіє: «Ἔχειν σε τύμβος κἄν δοκῇ κεκρυμμένον λέληθεν· αὐτὸν οὐρανὸς γὰρ κατέχει τὸν ὡς ἀληθῶς ἥλιον φαεσφόρον· οὐ γὰρ κάτω σε σὺν νεκροῖς ὥραν μίαν ἀφῆκεν ἡ πρόνοια δικαίᾳ κρίσει». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 28 / AHS, IV, с. 301 6-11. Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, f. 45r. Detorakis, Kosmas, с. 62, 67. ↑
Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, f. 45r-v. Detorakis, Kosmas, с. 68. ↑
Βίος καὶ πολιτεία καὶ μερικὴ θαυμάτων διήγησις τοῦ ἐν ἁγίοις πατρὸς ἡμῶν Κοσμᾶ τοῦ ποιητοῦ (Vita et miracula). Detorakis Th. Ἀνέκδοτος Βίος Κοσμᾶ τοῦ Μαϊουμᾶ / Epetêris Hetaireias Byzantinôn Spoudôn, vol. 41 (1974), с. 257-296 (текст, с. 265-296). Analecta Bollandiana 19 (1900), n. 53. с. 113. Halkin F. Bibliotheca Hagiographica Graeca, vol. I, с. 136-137 (394a). Detorakis, Kosmas, с. 70. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127, 130. ↑
Див. Деторакіс, с. 70-72. ↑
«… μὴ αὐθορμήτως πρὸς τὴν παροῦσαν ὑπόθεσιν ἐφωρμήθημεν, ἀλλὰ θείῳ καὶ πατρικῷ πειθόμενοι ἐπιτάγματι …». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 266 29-30. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 260. Detorakis, Kosmas, с. 70. ↑
«τὸ δέ γε σῶμα [τοῦ Δαμασκηνοῦ] τῇ καθ’ ἡμᾶς ἁγίᾳ μονῇ τεθησαύρισται». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 293 978-979. Detorakis, Kosmas, с. 71. ↑
Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 260-261. Detorakis, Kosmas, с. 71. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 75. ↑
Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 262. Detorakis, Kosmas, с. 72-73. ↑
«Οὐδὲ γὰρ εἰκὸς πλείω περὶ τούτου λέγειν ἡμᾶς, ἑτέρου τετυχηκότος ἐπαινέτου καὶ ὑμνητοῦ ὁμωνυμοῦντος αὐτῷ καὶ τὸν ἀρχιερατικὸν πεπιστευμένου θρόνον τῆς Ἱερουσαλήμ, ἀνδρὸς τῷ ὄντι σοφοῦ καὶ πάσαις κεκοσμημένου χάρισι λογικαῖς. Τί γὰρ ἂν καὶ φανεῖν τὰ ἡμέτερα νηπιώδη ψελλίσματα τοῖς ἀνδρικοῖς καὶ στερροῖς ἐκείνου λόγοις παραβαλλόμενα;». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 280 531-536. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 261-262. Detorakis, Kosmas, с. 71-72. ↑
«Εἰ δὲ καὶ ἕτερός τις Κοσμᾶς θείας σοφίας ἔμπλεως εὕρηται, ἀλλ’ οὐ ποιητὴς ἐκεῖνος, κοινὸς δὲ τούτοιν ἀμφοῖν παιδευτὴς καὶ θεῖος διδάσκαλος». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 265 20-22. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 263. Detorakis, Kosmas, с. 73. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
«Ἐμοὶ πατρὶς μὲν ἔφη Κρητῶν ἡ νῆσος ἡ περιώνυμος, τέχνη δὲ λόγοι καὶ παιδεία θεία καὶ τὸ κατ’ ἀρετὴν ζῆν πολλοῦ τιμώμενον ἐπιτήδευμα».Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 272 259-261. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 263. Detorakis, Kosmas, с. 76. ↑
«Ὁ τοίνυν θεῖος Κοσμᾶς, ὁ νῦν ἡμῖν ἀφορμὴ τῷ λόγῳ προκείμενος, πατρίδα μὲν ἔσχε τὴν περιφανεστάτην τῶν πόλεων, πόλιν ἐκείνην φημί, ἣν οὐκ ἄνθρωπος ἐποίησε, χεὶρ δέ, προφητικῶς εἰπεῖν, Θεοῦ ἐζωγράφησεν. Ἔγνωτε πάντες πάντως τὴν θαυμαστὴν Ἱερουσαλὴμ ἐξ ὧν ἠκηκόειτε. Ἔδει γὰρ ἔδει τὸν τῆς ἄνω Ἱερουσαλὴμ ἐσόμενον κληρονόμον τῆς κάτω τε προελθεῖν καὶ πατρίδα πατρίδος ὁμωνυμοῦσαν ἀλλάξασθαι». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 266 36-41. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 263. Detorakis, Kosmas, с. 73, 75. ↑
«Ἀλλὰ βραχὺ τὸ ἐν μέσῳ καὶ οἱ μὲν χρηστοὶ τῷ ὄντι γεννήτορες πρὸς λῆξιν μετέβησαν τὴν ἀμείνω καὶ οὐράνιον κατοικίαν τῆς γεώδους ἠλλάξαντο, ὁ δὲ ὑπελείπετο χρῆμα οὔ τι τῆς γῆς, ἀλλὰ τῆς ἐπουρανίου πολιτείας ἐπάξιον, πολὺ τὸ σεμνὸν ἐμφαίνων καὶ χάριεν, οὕτως ἁπαλῷ καὶ νηπιώδει τῷ σώματι». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 266 48-52. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 263. Detorakis, Kosmas, с. 75. ↑
«Ὃν ἀνὰ χεῖρας λαβὼν ὁ ἄπαις, ὁ ἀθυμῶν, καλλίπαις ὁμοῦ καὶ εὔθυμος ἦν». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 268 96-97. Розповідь про усиновлення Косми на с. 267 66 – 268 110. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 263. Detorakis, Kosmas, с. 75. ↑
«ὃν καὶ ἀμηρᾶν ἐκάλουν οἱ ἐγχώριοι». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 4 / AHS, IV, с. 272 27-28. Detorakis, Kosmas, с. 75. ↑
«Μᾶλλον γὰρ ἂν ἐφ’ ἁρπαγαῖς καὶ λεηλασίαις εὐδοκιμοῦντας τοὺς παῖδας ἰδεῖν ἐπηύξατό τε καὶ ᾑρετίσατο ἢ περὶ λόγους καὶ ἀρετήν. Εἰ δέ γε καὶ τοῦτο συγχωρηθείη, ἀλλ’ οὐδ’ ἂν ἀνὴρ δυσσεβής, οὐ μόνον δὲ ἀλλὰ καὶ ζηλωτὴς περὶ τὸ οἰκεῖον σέβας καὶ προσέτι φιλόπαις ἐπὶ τοσοῦτον, παῖδας οἰκείους χριστιανῷ διδασκάλῳ παράθοιτο τὴν τῆς οἰκείας θρησκείας μεταβολὴν δεδιττόμενος». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 279 482-487. Увесь текст: с. 279 478 – 280 512. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 262. Detorakis, Kosmas, с. 73-75. ↑
«ἀνὴρ τῇ τε κατὰ κόσμον περιφανείᾳ λαμπρὸς καὶ τὸ ἀπὸ Χριστοῦ καλεῖσθαι πεπλουτηκώς, καὶ ταῦτα μέσον ἀσεβούντων ἀναστρεφόμενος». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 266 57-58. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 262. Detorakis, Kosmas, с. 75-76. ↑
«Ἐπεὶ δὲ καὶ χρόνοι παρῆλθον συχνοὶ καὶ ὁ μὲν Ἰωάννης περὶ δέκατόν που τῆς ἡλικίας ἦν ἔτος, ὁ δὲ Κοσμᾶς περὶ τρίτον καὶ δέκατον, πολὺς ἦν ὁ πατὴρ πάντα τόπον ἀνερευνῶν καὶ πάντα λίθον, τὸ τῆς παροιμίας, κινῶν, εἴπερ ἀνδρὶ περιτύχοι δεδυνημένῳ τοῖς παισὶ διδασκάλῳ γενέσθαι …». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 268 120-123. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 264. Detorakis, Kosmas, с. 76. ↑
«Ἐντεῦθεν ὁ μὲν Ἰωάννης πρωτοσύμβουλος χρηματίσας τῷ τότε Ἀγαρηνῷ προεξάρχοντι τῷ τέως ἐν Δαμασκῷ καταλείπεται». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 280 530-531. Detorakis, Kosmas, с. 77. ↑
«Πρῶτον μὲν οὖν τοῖς ἱεροῖς καὶ θείοις τόποις τῇ προσκυνήσει ἀφοσιοῦται τὰ τῆς τιμῆς, εἶτα δὴ καὶ ἔν τινι τῶν ἐκεῖσε φροντιστηρίων τὸ μοναδικὸν μεταμφιέννυται ἄμφιον». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 281 562-564. Оскільки монастир, до якого спочатку вступив Косма, не вказано, Т. Деторакіс згадує епізод з арабського житія св. Стефана Савваїта, що розповідає про Косму, ігумена монастиря Al-Qwysma поблизу Аммана, хоча важко довести, що це саме Косма Сладкопівець: «Postea autem in una dierum ivit ad Lauram patris nostri mâr Sabae, in necessitate quae ei advenerat, abbas Cosmas (qzm’), hegumenus monasterii al-qwysma quod est apud civitatem Ammân; erat autem hic abbas Cosmas (qzm’) vir egregius, perfectus in sanctitate et servus Dei proprius et eximius inter monachos, habens gratiam scientiae occulti». Garitte G. Le début de la Vie de S. Étienne le Sabaïte retrouvé en arabe au Sinaï / Analecta Bollandiana 77 (1959), с. 352 (cap. VIII). Detorakis, Kosmas, с. 77. ↑
«Ἀμέλει καὶ μεταστέλλεται τοῦτον ὁ τηνικαῦτα τῆς ἐν Ἱερουσαλὴμ ἐκκλησίας ἰθύνων τοὺς οἴακας. Καὶ πρῶτον μὲν εἰς τὸν τῶν ἱερέων βαθμὸν ὁ τῶν ἱερῶν ὄντως ἄξιος ἄγεται, μετὰ βραχὺ δὲ καὶ πρόεδρος τῆς ἐν Μαϊουμᾶ ἐκκλησίας καθίσταται, οὐ τὴν τιμὴν ἁρπάσας οὐδὲ διώξας αὐτήν, ἀλλ’ ὑπ’ αὐτῆς διωχθείς. Οὕτως οἶδε τιμᾶν ἀρετὴ τοὺς κτωμένους αὐτήν, οὕτω περιφανεῖς οὕτω λαμπροὺς ἀπεργάζεται». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 282 588-594. Detorakis, Kosmas, с. 78. ↑
«Ὅπως δὲ τὴν ψυχὴν ὑπὲρ τῶν οἰκείων προβάτων διδόναι πρόθυμος ἦν, τοῦ οἰκείου δεσπότου γινόμενος μιμητής, τόν τε αὐτῷ πεπιστευμένον ἀγρὸν ἐπιπόνως ἀνακαθαίρων, ὡς μὴ τῷ παρ’ αὐτοῦ καταβαλλομένῳ σπόρῳ συνεκφυήσεται καὶ ζιζάνια, ἃ τότε πάσῃ τῇ οἰκουμένῃ σχεδὸν ἐπιφυῆναι πεποίηκεν ὁ ἐξ ἀρχῆς βασκαίνων ἡμῖν καὶ τὸ περίγειον αὐχῶν ὡς νοσσιὰν καταλήψεσθαι, τὴν τῆς προσκυνήσεως λέγω τῶν σεπτῶν καὶ ἁγίων εἰκόνων ἀθέτησιν, ἧς ἀνωτέρους τοὺς τοῦ οἰκείου κλήρου πεποίηκε τὸ γλυκὺ ἐκεῖνο στόμα, ἡ ἐπικαθημένη τοῖς χείλεσι χάρις, τὸ πρὸς πειθὼ δεξιὸν καὶ ἡ τῶν θείων μελῳδημάτων ἡδυμελὴς ἁρμονία καὶ εὔηχος …». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 282 599-607. Detorakis, Kosmas, с. 78. ↑
«Ὅτι δὲ τῶν θείων τούτων ὑμνῳδιῶν πρῶτος αὐτὸς σὺν τῷ ἀδελφῷ Ἰωάννῃ ἐφευρετής, πᾶσι πάντως ἐπιγινώσκεται». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 282 616 – 283 617. Detorakis, Kosmas, с. 78-79. ↑
«Ὅπερ οὖν ὁ λόγος φθάσας ἐδήλωσεν, ἐπὶ Ἱερουσαλὴμ ὁ θεῖος Κοσμᾶς παραγίνεται καὶ τῇ τοῦ μεγάλου Σάββα λαύρᾳ ἐπιφοιτᾷ, ἧς ἄρα προειστήκει τῷ τότε ὁ τιμιώτατος Στέφανος, ἀδελφιδοῦς ὁμοῦ καὶ μαθητὴς τοῦδε χρηματίσας τοῦ μάκαρος καὶ τῶν διδασκαλικῶν ναμάτων τῆς τούτου φιλοσοφίας εἰς κόρον ἀπαρυσάμενος. Ὃς καὶ ἄσμενος τοῦτον ὑποδεξάμενος πάντα τε τὰ τῷ θείῳ Ἰωάννῃ κατορθωθέντα διασαφεῖ καὶ ὡς πρὸ μικροῦ τοῦ βίου διαπεράσας τὸ πέλαγος τὴν μὲν ψυχὴν παρέθετο τῷ Θεῷ, τὸ δέ γε σῶμα τῇ καθ’ ἡμᾶς ἁγίᾳ μονῇ τεθησαύρισται. Περιχαρὴς οὖν ὁ μέγας ἐπὶ τοῖς τοῦ ἀδελφοῦ γεγενημένος προτερήμασι καὶ τὸ θεῖον ἐκείνου σῶμα κατασπασάμενος ἀριδήλως καὶ τὴν αὑτοῦ προαγορεύει μετάστασιν. «Ἐνταῦθα» φήσας «δεῖ κἀμὲ τὸ τοῦ βίου πέρας θεάσασθαι καὶ κοινῆς ἀπολαῦσαι τῷ φιλτάτῳ ταφῆς, ὥσπερ δὴ καὶ ἀνατροφῆς καὶ μαθημάτων τῶν αὐτῶν συμμετέσχομεν. Ἔτι γὰρ ἔτος ἓν καὶ μῆνες τρεῖς τῆς ἐνταῦθά μοι διαγωγῆς τὸ διάστημα». Ἡ μὲν οὖν τοῦ ἁγίου πρόρρησις κατὰ καιρὸν εἰς ἔργον ἐκβέβηκε καὶ πρὸς τὰς οὐρανίους μετέβη μονὰς ὁ τούτων τῷ ὄντι ἐπάξιος καὶ προσετέθη τοῖς πατράσι καὶ διδασκάλοις ὁ πατὴρ καὶ διδάσκαλος. Καὶ νῦν ἀμέσως παρεστὼς τῇ ἑνιαίᾳ Τριάδι ταῖς ἐκεῖθεν φρυκτωρίαις καθαρώτερον καταλάμπεται». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 293 972 – 294 988. Detorakis, Kosmas, с. 74, 79. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 84-98. ↑
«…ἐκ πόλεως Δαμασκοῦ ὡρμημένον, ἣν δὴ καὶ τοῦ γενναίου τοῦδε ἀνδρὸς ἐνεγκαμένην οἶδεν ὁ λόγος …». Detorakis, Vie inédite, с. 101-104, 107, 116. Detorakis, Kosmas, с. 21, 24, 84-85. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127-128. ↑
«Εἰ δὲ καὶ τὴν γέννησιν μὴ εἶχεν ἐκ Δαμασκοῦ, ἀλλ’ ἐκ Κρήτης, ὅμως κατὰ τὸν μακάριον Ἰωάννην καὶ οὗτος Δαμασκηνὸς ὠνομάζετο». Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, f. 45v. Detorakis, Kosmas, с. 24, 66, 69, 85. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. ↑
Акростихи: «Δεύτερος ὕμνος Κοσμᾶ ἁγιοπολίτου», «Τρίτος ὕμνος Κοσμᾶ Ἱεροσολυμίτου»: Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 257-262, 263-267, 406-413. Detorakis, Kosmas, с. 81, 120, 155, 196. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 20, 84-85. Detorakis Th. Vie inédite de Cosmas le Mélode BHG 394b in: Analecta Bollandiana 99 (1981), с. 104. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. Киприан (Керн), Литургика : Гимнография и эортология. Париж 1964, с. 79. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 56-57, 85. ↑
Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 22 / AHS, IV, с. 328 6-14. Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 268 120-123. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 264. Detorakis, Kosmas, с. 47, 76, 88. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 131. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 88. ↑
«… εἰς βαθὺ γῆρας ἐλάσας, ἀνεπαύσατο ἐν Κυρίῳ». Synaxarium eccl. Const., 396. Detorakis, Kosmas, с. 20, 89. ↑
Халкське житіє: «Οὕτως ὁ μακάριος βιώσας καὶ οὕτως εὐαρεστήσας Θεῷ, παρ᾿ ἐκείνου τοῦ δοξάζοντος τοὺς δοξάζοντας αὐτὸν ἀξίως ἐδοξάσθη, προσμείνας τῷ βίῳ καὶ τῷ σαρκίῳ ὁ ἄσαρκος, ὡς εἰπεῖν, καὶ μετὰ σαρκὸς ἔξω ταύτης πολιτευσάμενος ἔτη ὀκτὼ πρὸς τοῖς ἑβδομήκοντα· καὶ γὰρ ὅτε τῆς Κρητῶν αἰχμάλωτος ἀπηνέχθη νήσου, χρόνων ἦν τριάκοντα καὶ τριῶν, καὶ ἐν τῇ Δαμασκῷ καὶ πᾶσι τοῖς ὁρίοις αὐτῆς ἔτη διέτριψεν εἴκοσι καὶ ἕξ, ἐν δὲ ταῖς τῶν πόλεων καὶ χωρῶν περιόδοις διήνυσεν ἔτη δέκα καὶ ὀκτὼ καὶ χρόνον ἐν τῇ μονῇ, παρ᾿ ᾗ μετέστη πρὸς τὸν ποθούμενον». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 28 / AHS, IV, с. 301 12-20. Detorakis, Kosmas, с. 62, 89. Афінське житіє: «Τὰ μὲν τοῦ μακαρίου τοῦδε ἀνδρὸς οὕτω τοιοῦτο τέλος ἐδέξαντο καὶ οὕτω τῇ μεγάλῃ τούτου καὶ θαυμαστῇ πολιτείᾳ καὶ τὸ τέλος συμβαῖνον παρηκολούθησεν. Ἀναγράφονται δ’ εἶναι πάντες οἱ χρόνοι τῆς τούτου ἐπιβιώσεως ὀκτὼ πρὸς τοῖς ἑβδομήκοντα. Καὶ γὰρ ὁπηνίκα ἐκ τῆς Κρητῶν ἐξῆλθε νήσου χρόνων εὑρέθη τυγχάνων, ὡς γέγραπται, λς’· διετέλεσε δὲ ἐν Δαμασκῷ καὶ ἐν πᾶσι τοῖς ὁρίοις αὐτῆς ἔτη κδ’, ἐν δὲ ταῖς περιόδοις αὐτοῦ ταῖς ἐν ταῖς χώραις καὶ πόλεσιν ἔτη ιη’». Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, f. 45r-v. Detorakis, Kosmas, с. 67-68, 89. ↑
«Οὕτω τοίνυν βιοὺς καὶ μετὰ τοιούτων ἐλπίδων, οὔπω τὸν πεντηκοστὸν πέμπτον χρόνον κατειληφώς … καθαρὸς τῷ καθαρῷ προσεχώρησεν …». Detorakis, Vie inédite, с. 104-105, 116. Detorakis, Kosmas, с. 24-25, 89. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. ↑
Вступ до Лаври св. Сави у віці 26 років: «τὸν μὲν Κοσμᾶν, οἷα δὴ καὶ τῷ χρόνῳ προσήκοντα – ἓξ γὰρ πρὸς τοῖς εἴκοσιν ἦν ἐτῶν – καὶ τὸ ἦθος μὲν ἐμβριθέστερον, τῷ δὲ λόγῳ στιβαρώτερον, εὐθὺς μετ’ ὀλίγον θαρρήσας ἰδιωτικώτερον μένειν ἀποτέταχε· τὸν δὲ Ἰωάννην, ἐπειδὴ ἑώρα τὸ βέβαιον οὔπω καὶ ἀπὸ χρόνου κτησάμενον – πρῶτον γὰρ ἔτος μετὰ τὴν εἰκάδα διήνυεν – ἀνδρὶ πολλὰ τῇ πείρᾳ μαθόντι καὶ γνῶσιν ἔμπρακτον ἔχοντι ἀναθεῖναι τοῦτον ἐσκέπτετο». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 22 / AHS, IV, с. 328 6-14. Detorakis, Kosmas, с. 47. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 131. У монастирі провів 11 років (δέκα γὰρ ἐφ’ ἑνὶ πρὸς τὸν μονήρη βίον ἐπύκτευσε): Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 23 / AHS, IV, с. 328 15-16. Detorakis, Kosmas, с. 47. Єпископом Маюмським був 17 років: «… μὴ τῆς λαχούσης ἐξῄει Κοσμᾶς, ἀφ’ οὗ καιροῦ τὰς ἡνίας αὐτῆς ἀνεδέξατο, κἀκεῖ βιοῦς ἐπὶ ἔτεσιν ἑπτακαίδεκα τὸ σῶμα τῷ ἐκεῖσε χώματι ἐκαλύψατο». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 31 / AHS, IV, с. 338 23-25. Detorakis, Kosmas, с. 48, 89. ↑
«ἀπῄεσαν ἐν εἰρήνῃ καὶ γήρᾳ βαθεῖ τὴν πρὸς τὸν Κύριον». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 44 / AHS, IV, с. 350 7. Detorakis, Kosmas, с. 48, 89. ↑
«Ἔτι γὰρ ἔτος ἓν καὶ μῆνες τρεῖς τῆς ἐνταῦθά μοι διαγωγῆς τὸ διάστημα». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 293 984. Detorakis, Kosmas, с. 74, 79, 89. ↑
Анафеми іконоборчого собору (754) включені у документи ІІ Нікейського Собору (787): Sacrorum conciliorum nova, et amplissima collectio (ed. Mansi G.D.), vol. 13. Firenze 1767 (repr. Paris 1902), 356. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 87. ↑
«… μὴ τῆς λαχούσης ἐξῄει Κοσμᾶς, ἀφ’ οὗ καιροῦ τὰς ἡνίας αὐτῆς ἀνεδέξατο, κἀκεῖ βιοῦς ἐπὶ ἔτεσιν ἑπτακαίδεκα τὸ σῶμα τῷ ἐκεῖσε χώματι ἐκαλύψατο». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 31 / AHS, IV, с. 338 23-25. Detorakis, Kosmas, с. 48, 89-90. ↑
Халкське житіє: Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 28 / AHS, IV, с. 301 12-20. Афінське житіє: Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, f. 45r-v. Detorakis, Kosmas, с. 62, 67-68, 89-90. ↑
«Преподобнішому і богошанобливому Космі, святішому єпископу Маюми, Іван монах» – «Τῷ ὁσιωτάτῳ καὶ θεοτιμήτῳ Κοσμᾷ, ἁγιωτάτῳ ἐπισκόπῳ τοῦ Μαιουμᾶ, Ἰωάννης μοναχός». Die Schriften des Johannes von Damaskos, I. Dialectica sive Capita philosophica (ed. Kotter B.), prooemium. Berlin 1969, с. 51. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 123. ↑
Jugie M. La Vie de saint Jean Damascène / Échos d’Orient, XXIII (1924), с. 141. Detorakis, Kosmas, с. 90-91. ↑
«ὁ λόγος οὗτος ἐκ πατέρων καὶ εἰς ἡμᾶς ἀφίκετο». Synaxarium eccl. Const., 395 13-14. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 91. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 91-92. ↑
“nutrieris aquis rectae doctrinae per manus pastorum tuorum”. Ioannes Damascenus, Expositio et declaratio fidei, 1 / PG 95, 418. Jugie M. La Vie de saint Jean Damascène / Échos d’Orient, XXIII (1924), с. 140. Detorakis, Kosmas, с. 92-93. Автентичність цього тексту може бути сумнівною. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 129. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 92. ↑
«Τίς γὰρ οἶδε τοῦ μακαριωτάτου Ἰωάννου τοῦ πατριάρχου νόημα ἐμοῦ πλέον; Οὐδείς. Ὅς, ἵνα τἀληθὲς εἴπω, οὐκ ἀνέπνευσε πνοὴν δογματικὴν πώποτε, ἣν ἐμοὶ ὡς μαθητῇ οὐκ ἀνέθετο». Die Schriften des Johannes von Damaskos, IV. Epistola de Hymno Trisagio (ed. Kotter B.), 26, с. 329 13-15. Detorakis, Kosmas, с. 93. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122, 129. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 103. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 93, 98. ↑
«… τῆς Ἱερουσαλὴμ ποιμένος διὰ θαύματος εἶχον αἱ ἀκοαὶ Ἠλία …». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 23 / AHS, IV, с. 329 1-2. Detorakis, Kosmas, с. 47, 97-98. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 131. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 84-98. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122-132. Dell’Osso C. Cosma di Maiuma / NDPAC 1, с. 1206. ↑
Анафеми іконоборчого собору (754) включені в документи ІІ Нікейського Собору (787): Sacrorum conciliorum nova, et amplissima collectio (ed. Mansi G.D.), vol. 13. Firenze 1767 (repr. Paris 1902), 356. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. ↑
Theophanes, Chronographia, vol. 1 (ed. De Boor C.). Lipsiae 1883, с. 417.14-20. Cfr. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. ↑
«Преподобнішому і богошанобливому Космі, святішому єпископу Маюми, Іван монах» – «Τῷ ὁσιωτάτῳ καὶ θεοτιμήτῳ Κοσμᾷ, ἁγιωτάτῳ ἐπισκόπῳ τοῦ Μαιουμᾶ, Ἰωάννης μοναχός». Die Schriften des Johannes von Damaskos, I. Dialectica sive Capita philosophica (ed. Kotter B.), prooemium. Berlin 1969, с. 51. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 123. ↑
У першому реченні звернення: «блаженні» [ὦ μακάριοι]. У останньому реченні: «Та до мене поблажливими будьте, богошанобливі, прошу вас …» [Ἀλλά μοι συγγνώμονες γένοισθε, θεοτίμητοι, παρακαλῶ …]. Die Schriften des Johannes von Damaskos, I. Dialectica sive Capita philosophica (ed. Kotter B.), prooemium, с. 51, 53. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Источник знания. Философские главы, вступление, в «Полное собрание творений», том 1. СПб 1913, с. 45, 47. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 123. ↑
Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 87 і далі. Detorakis, Kosmas, с. 82, 99. Gero S. Byzantine Iconoclasm during the Reign of Constantine V. Louvain 1977, с. 171 і далі. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 123. ↑
Bühler W. Ch. Theodoridis Ch. Johannes von Damaskos terminus post quem für Choiroboskos / Byzantinische Zeitschrift, 69. Berlin 1976, с. 400. Theodoridis Ch. Die Abfassungszeit der Epimerismen su Homer / Byzantinische Zeitschrift, 72. Berlin 1979, с. 1 і далі. Theodoridis Ch. Der Hymnograph Klemens terminus post quem für Choiroboskos / Byzantinische Zeitschrift, 73. Berlin 1980, с. 343. Epimerismi Homerici, I (ed. Dyck A.R.). Berlin – New York 1983, с. 8, 16, 187 і далі. Найстарший рукопис: Codex Paris. Coisl. 387 (X ст.). Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 123-124. ↑
Літопис Продовжувачів св. Теофана [Theophanes Continuatus]: «μετὰ δέ τινα καιρὸν Μάρκος ὁ σοφώτατος μοναχός, οἰκονόμος ὢν τῆς αὐτῆς ἐκκλησίας, ὃς καὶ ἐν μεγάλῳ σαββάτῳ τετραῴδιον τοῦ μεγάλου Κοσμᾶ ἀνεπλήρωσεν…». Theophanes Continuatus, Chronographia (ed. Bekker I.). Bonn 1838, p 365. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 124. ↑
«Κοσμᾶς: ὁ ἐξ Ἱεροσολύμων, σύγχρονος Ἰωάννου τοῦ Δαμασκηνοῦ». Suidae Lexicon (ed. Adler A.), pars III. Lipsiae 1933, с. 162, n. 2139. «συνήκμαζε δ’ αὐτῷ καὶ Κοσμᾶς ὁ ἐξ Ἱεροσολύμων, ἀνὴρ εὐφυέστατος καὶ πνέων μουσικὴν ὅλως τὴν ἐναρμόνιον. οἱ γοῦν ᾀσματικοὶ κανόνες Ἰωάννου τε καὶ Κοσμᾶ σύγκρισιν οὐκ ἐδέξαντο οὐδὲ δέξαιντο, μέχρις ἂν ὁ καθ’ ἡμᾶς βίος περαιωθήσεται». Suidae Lexicon (ed. Adler A.), pars II, Lipsiae 1931, с. 649, n. 467. Detorakis, Kosmas, с. 83. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 125. ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127, 128. ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 128. ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 129. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 107. ↑
«Τίς γὰρ οἶδε τοῦ μακαριωτάτου Ἰωάννου τοῦ πατριάρχου νόημα ἐμοῦ πλέον; Οὐδείς. Ὅς, ἵνα τἀληθὲς εἴπω, οὐκ ἀνέπνευσε πνοὴν δογματικὴν πώποτε, ἣν ἐμοὶ ὡς μαθητῇ οὐκ ἀνέθετο». Die Schriften des Johannes von Damaskos, IV. Epistola de Hymno Trisagio (ed. Kotter B.), 26, с. 329 13-15. Jugie M. La vie de saint Jean Damascène / Échos d’Orient 23 (1924), с. 140. Detorakis, Kosmas, с. 93. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 129. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 103. ↑
Das arabische Original der Vita des hl. Johannes von Damaskus (ed. Graf G.), с. 172s. Gruzinskaja versija (ed. Kekelidze K.), с. 145. «Інший був Косма Божою мудрістю сповнений, та він не був поетом, він був спільним наставником і божественним учителем оцих двох (Івана та Косми)» – «Εἰ δὲ καὶ ἕτερός τις Κοσμᾶς θείας σοφίας ἔμπλεως εὕρηται, ἀλλ’ οὐ ποιητὴς ἐκεῖνος, κοινὸς δὲ τούτοιν ἀμφοῖν παιδευτὴς καὶ θεῖος διδάσκαλος». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 265 20-22. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 263. Detorakis, Kosmas, с. 73. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 129-130. ↑
Grébaut S. Le synaxaire éthiopien / Proche Orient 15 (1927), с. 683. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 130. ↑
«Ἀλλ’ ἵνα μὴ καταφρόνησις τὸ τοῦ Κοσμᾶ ἀνήκοον λογισθῇ καὶ μῶμος ἐντεῦθεν τῷ ἄρχοντι προστριβῇ, οὐκ ἀνῆκεν ἐκεῖνος· τὴν δ’ ἀρχικὴν δεικνύων τάχα ἰσχύν, τῶν δημοσίων ἀπογραφῶν τοῦτον ἐφίστησι φύλακα, οἰκείαν τὴν λειτουργίαν τῷ δοκεῖν τῇ αὐτοῦ λογιότητι ἐφευρών, καὶ ἀσεκρήτιν αὐτὸν προχειρίζεται». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 14 / AHS, IV, с. 318 5-10. Detorakis, Kosmas, с. 44-45. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 131-132. ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 131-132. ↑
Kalogeras N. The (Purported) Teacher / Byzantinoslavica (1-2/2010), с. 101-114. ↑
Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 110-112. ↑
Vita S.P.N. Joannis Damasceni a Joanne Patriarcha Hierosolymitano conscripta / PG 94, 429-490. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 110-112. ↑
Анафеми іконоборчого собору (754) включені в документи ІІ Нікейського Собору (787): Sacrorum conciliorum nova, et amplissima collectio (ed. Mansi G.D.), vol. 13. Firenze 1767 (repr. Paris 1902), 356. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 112-113. ↑
«Ἐγώ φησιν ἐξ Ἰταλίας μὲν ὥρμημαι, ἐν ἁπαλῷ δὲ ἔτι καὶ ἀώρῳ τῷ σώματι τοὺς τεκόντας ἀποβαλὼν ἔρωτι μαθημάτων τὴν Βασιλίδα κατέλαβον … ἔρωτι φιλοσοφίας ὑψηλοτέρας τῆς ἐνεγκούσης μιμνήσκομαι· πρὸς ἣν ἀπάρας καὶ τόπιον εὑρηκὼς δεινῶς ἔρημον ὂν καὶ πολλὴν ὅσην φέρον ἀπανθρωπίαν, ἔρημος, ἄμικτος τοῖς πολλοῖς, ἐκεῖσε προσεκαρτέρησα τὴν ἀνωτάτω μάθησιν ἐκζητῶν καὶ τῶν πατουμένων λόγων τοὺς ἐντίμους κατασπαζόμενος. Καὶ ἐπεὶ τὸ μάλιστα πάντων βούλεσθαί με λαθεῖν τοῦτο δὴ καὶ μᾶλλον τοῦ μὴ λαθεῖν με γέγονεν αἴτιον, τοὺς θορύβους ἐκκλίνων τῆς ἐπὶ τὰ Ἱεροσόλυμα φερούσης εἰχόμην ὁδοῦ καί, ὡς ὁρᾷς, ὑμῖν πειραταῖς ἐντυχὼν εἰς τόδε τύχης ἀβουλήτως κατήνεγμαι». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 9 / AHS, IV, с. 311 22-25, 30-31 – 312 1-7. Detorakis, Kosmas, с. 43-44. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 113. ↑
Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 113. ↑
Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 114. ↑
«Κοσμᾶς: ὁ ἐξ Ἱεροσολύμων, σύγχρονος Ἰωάννου τοῦ Δαμασκηνοῦ». Suidae Lexicon (ed. Adler A.), pars III. Lipsiae 1933, с. 162, n. 2139. «συνήκμαζε δ’ αὐτῷ καὶ Κοσμᾶς ὁ ἐξ Ἱεροσολύμων, ἀνὴρ εὐφυέστατος καὶ πνέων μουσικὴν ὅλως τὴν ἐναρμόνιον. οἱ γοῦν ᾀσματικοὶ κανόνες Ἰωάννου τε καὶ Κοσμᾶ σύγκρισιν οὐκ ἐδέξαντο οὐδὲ δέξαιντο, μέχρις ἂν ὁ καθ’ ἡμᾶς βίος περαιωθήσεται». Suidae Lexicon (ed. Adler A.), pars II, Lipsiae 1931, с. 649, n. 467. Акростихи «Δεύτερος ὕμνος Κοσμᾶ ἁγιοπολίτου», «Τρίτος ὕμνος Κοσμᾶ Ἱεροσολυμίτου»: Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 257-262, 263-267, 406-413. Detorakis, Kosmas, с. 20, 81, 83-85, 120, 155, 196. Detorakis Th. Vie inédite de Cosmas le Mélode BHG 394b in: Analecta Bollandiana 99 (1981), с. 104. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122, 125. Kiprian (Kern), Liturgika : Gimnografija i eortologija. Paris 1964, с. 79. ↑
Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 406-413. Eustratiadis S. Poiêtai kai hymnografoi tês Orthodoxou Ekklêsias / Jerusalem (1940), с. 352-359. Detorakis, Kosmas, с. 200. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 154-157. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6, тропарі. Anthologia graeca, с. 198-199. Anthologhion, vol. 2, с. 1112. Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 70-73; III 26-29, с. 169-172. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, III,26-29 / CTP 142, с. 237-241. ↑
Anthologia graeca, с. 161-204. ↑
“Non celeberrimum melodum, sed cognominem quendam Cosmam monachum auctorem canonis sabbati Lazari esse iudico. Cum enim Cosmas Maiumensis, ut qui non hymnographi, sed melodi palmam tulerit, et verba et modos carminum fecerit, illius canonis odae omnes alienis modis accommodatae sunt”. Anthologia graeca, с. L. Detorakis, Kosmas, с. 112-113, 115, 200, 205. ↑
Triôdion katanyktikon : periechon apasan tên anêkousan autô akolouthian tês Hagias kai Megalês Tessarakostês. Roma 1879, с. 591-597. Detorakis, Kosmas, с. 112-113, 115, 200, 205. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 113-115. ↑
«Εἶτα τὴν πρὸ τοῦ θείου Πάσχα ἑβδομάδα ὑμνεῖ καθ’ ὁλόκληρον, ἀρξάμενος ἀπὸ τοῦ κατὰ τὸν θεῖον Λάζαρον θαύματος …». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 29 / AHS, IV, с. 336 18-20. Detorakis, Kosmas, с. 200. ↑
«Οὐ λόγοις, ἀλλ’ ὡς ἐν πράγμασι σὺ παρέστησας ἔγερσιν, μάκαρ, Λαζάρου ἐκ νεκρῶν …». Канон св. Космі, пісня 6,2. Codex Athoniensis Laurae Θ 77, f. 141v. Detorakis, Kosmas, с. 101-104, 200. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 115. ↑
Канон на честь святих Давида і Якова, «Ποίημα Κοσμᾶ Μοναχοῦ». Mênaia tou olou eniautou: septembiou-augoustou, vol. II, Roma 1892, с. 685-693. “Idem valet de canone in honorem Davidis et Iacobi composito, qui cum vulgo Cosma inscribebatur … Hunc autem recentiorem Cosmam monachum eundem esse conicio, quem Montfaucon Palaeogr. graeca p. 75 Κοσμᾶν μοναχὸν τοῦ Παναρέτου nominat et saeculi decimi quarti scriptorem dicit”. Anthologia graeca, с. L. «ἐγράφη χειρὶ Κοσμᾶ μοναχοῦ τοῦ Παναρέτου – Scriptus est manu Cosmae Monachi Panareti». Montfaucon B. Palaeographia Graeca, Parisiis 1708, с. 75. Detorakis, Kosmas, с. 115, 185-187. ↑
«… εἶτα καθ’ ἑξῆς τοὺς διὰ τὸν μνήστορα Ἰωσὴφ συγγενεῖς αὐτοῦ, Δαβίδ, Ἰάκωβον φημὶ καὶ Ἰούδαν καὶ Συμεών …». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 29 / AHS, IV, с. 337 4-5. Detorakis, Kosmas, с. 115, 187. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 187. ↑
Codex Parisinus graecus 1571 (13 ст.), f. 120v. Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 216. Detorakis, Kosmas, с. 115. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 178-205. Cfr. Pattenden Ph. Short Notices / Journal of Ecclesiastical History, 33/2 (1982), с. 325. ↑
Василик, Происхождение канона, с. 220-227. Диякон Володимир Василик опирається на: В. Лурье, Три типа раннехристианского календаря и одно разночтение в тексте Epistula Apostolorum в «Традиции и наследие Христианского Востока. Материалы международной конференции» (ред. Д. Афиногенов, А. Муравьев). М. 1996, с. 274-275. Jaubert A. La date de la Cène : calendrier biblique et liturgie chrétienne. Paris 1957, с. 72-75. ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 124. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 331, 333, 334, 337. ↑
Kazhdan A., Gero S. Kosmas of Jerusalem: A More Critical Approach to His Biography / BZ 82 (1989), с. 122-132. (repr.: Kazhdan A. Authors and Texts in Byzantium, X. Aldershot 1993, с. 122-132). ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 124. ↑
Anthologia graeca, с. 196-201, CXXVII-CXXX. Anthologhion, vol. 2, с. 1109-1116. Triôdion katanyktikon. Roma 1879, с. 728. Theodorus Prodromus, Ex expositione in canonem Sabbati Sancti / PG 133, 1235-1238. Rochow I. Studien zu der Person, den Werken und dem Nachleben der Dichterin Kassia (Berlin 1967), с. 37-38, 219-220. Tomadakis E. Hasmata tou Triôdiou : eranisthenta ek kôdikôn tês katô Italias, vol. II. Athênai 2004, с. 441-455. Schirò, La seconda leggenda, с. 300-315. Cesaretti P. Da Marco d’Otranto a Demetrio. Alcune note di lettura su poeti bizantini del Salento / Rivista di Studi Bizantini e Neoellenici, N. S. 37 (2000), с. 183-208. Papadopoulos-Kerameus A. Analekta hierosolymitikês stachyologias ê syllogê anekdotôn, II, Petroupolis 1894, 164-173. ↑
Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 124. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 169-173, 209-211. ↑
Rochow I. Studien zu der Person, den Werken und dem Nachleben der Dichterin Kassia (Berlin 1967), с. 40. ↑
Schirò G. La seconda leggenda di Cassia in: Diptycha : Hetaireias Byzantinôn kai Metabyzantinôn meletôn, 1 (1979), с. 315. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 373. Schirò G. La seconda leggenda, с. 314. Tomadakis, Hasmata, с. 441. ↑
Tomadakis, Hasmata, с. 441-455. Schirò, La seconda leggenda, с. 300-315. Cesaretti P. Da Marco d’Otranto a Demetrio. Alcune note di lettura su poeti bizantini del Salento / Rivista di Studi Bizantini e Neoellenici, N. S. 37 (2000), с. 183-208. Papadopoulos-Kerameus A. Analekta hierosolymitikês stachyologias ê syllogê anekdotôn, II, Petroupolis 1894, 164-173. ↑
Anthologia graeca, с. 196-198. Cesaretti, Da Marco d’Otranto a Demetrio, с. 186-188. Tomadakis, Hasmata, с. 442-443. Detorakis, Kosmas, с. 210. ↑
«οἱ Εἱρμοὶ δὲ γυναικός τινος Κασσίας ὀνομαζομένης». Triôdion katanyktikon : periechon apasan tên anêkousan autô akolouthian tês Hagias kai Megalês Tessarakostês. Roma 1879, с. 728. Schirò, La seconda leggenda, с. 305. ↑
«… ἀλλὰ πολὺ πρότερον, ὡς ἐξ ἀγράφου ἔχομεν παραδόσεως, γυνή τις τῶν εὐπατριδῶν σοφὴ καὶ παρθένος, Κασία τ’ οὔνομα, τοῦ τε μέλους ἀρχηγὸς ἐχρημάτισε καὶ τὸν κανόνα συνεπεράνατο. οἱ δὲ ὕστερον, τὸ μέλος μὲν ἀγασάμενοι, ἀνάξιον δὲ ὅμως κρίναντες γυναικείοις συμμίξαι λόγοις τὰ τοῦ Ἥρωος ἐκείνου Κοσμᾶ μουσουργήματα, τὸ μέλος παραδόντες τῷ Μάρκῳ καὶ τοὺς εἱρμοὺς ἐγχειρήσαντες, τὴν πλοκὴν τῶν τροπαρίων τοὺτῳ μόνῳ ἐπέτρεψαν …». Theodorus Prodromus, Expositio canonum in festa dominicalia conscriptorum a sanctis doctisque poetis Cosma et Joanne Damasceno / PG 133, 1236-1237. Schirò, La seconda leggenda, с. 305-306. ↑
«… переказ, якому нема причини не довіряти» – «… narratiuncula, cui non est cur fidem derogemus». Anthologia graeca, с. XLVIII-XLIX. ↑
Канон на Велику Суботу, ірмос 1: «Хто хвилею морською покрив у древності гонителя, мучителя – Того під землею скрили спасенних діти; а ми, як діви, Господеві співаймо, славно бо прославився» [Κύματι θαλάσσης, τὸν κρύψαντα πάλαι, διώκτην τύραννον, ὑπὸ γῆς ἔκρυψαν, τῶν σεσωσμένων οἱ παῖδες, ἀλλ’ ἡμεῖς ὡς αἱ νεάνιδες, τῷ Κυρίῳ ᾄσωμεν· Ἐνδόξως γάρ δεδόξασται]. Уже Теодор Продром (+≈1170) на основі уривку «а ми, як діви» [ἀλλ’ ἡμεῖς ὡς αἱ νεάνιδες] розглядав ірмоси, як творіння жінки, тобто Кассії. Theodorus Prodromus, Expositio canonum in festa dominicalia conscriptorum a sanctis doctisque poetis Cosma et Joanne Damasceno / PG 133, 1237-1238. На думку Джузеппе Скіро, тут просто порівняльна метафора, яка не означає обов’язково, що автором ірмосів є жінка. Schirò, La seconda leggenda, с. 313-314, виноска 45. ↑
«Σημείωσαι ὅτι ἐγὼ εὗρον ἐν παλαιοῖς χειρογράφοις Θεοτοκαρίοις Κανόνας πρὸς τὴν Θεοτόκον τοῦ πολλῷ πρὸ τῆς Κασίας ὄντος Ἀνδρέου Κρήτης Εἱρμοὺς ἔχοντας τὸν „Κύματι θαλάσσης“, καὶ τοὺς λοιπούς· καὶ ἀπορῶ». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 373, виноска 1. ↑
Октоїх [Ὀκτώηχος або Παρακλητική], дослівно Восьмигласник – богослужбова книга на 8 тижнів відповідно до 8 гласів візантійської музики; містить звичайний цикл тижневого богослужіння. Anthologhion, vol. 4, с. 1082. Cfr. Anthologia graeca, с. LXX. Follieri, Libri liturgici, с. 89-90. ↑
Oktôêchos tou en hagiois patros hêmôn Iôannou tou Damaskênou. Roma 1886, с. 96-104. Schirò, La seconda leggenda, с. 310 і далі. ↑
Schirò, La seconda leggenda, с. 310-311. ↑
Schirò, La seconda leggenda, с. 312-314. Tomadakis, Hasmata, с. 449. Detorakis, Kosmas, с. 169-173, 210. ↑
Anthologia graeca, с. 196-201. ↑
Papadopoulos-Kerameus A. Analekta hierosolymitikês stachyologias ê syllogê anekdotôn, II, Petroupolis 1894, 164-173. ↑
«θττ» може бути скорочення брахіграфічне скорочення слова «θειότατον»: Rochow I. Studien zu der Person, den Werken und dem Nachleben der Dichterin Kassia. Berlin 1967, с. 39. ↑
Tomadakis, Hasmata, с. 444, 451. ↑
Codice Sinaitico greco New Finds Megalogramma (majuscule) 56, fasc. 24, с. 14 – fasc. 25, с. 2. Складаю подяку проф. Stefano Parenti, який удоступнив мені cod. Sin. gr. NF MG56. ↑
Schirò, La seconda leggenda, с. 314. Prodromus, Commentarios, с. XXV. Theodorus Prodromus, Expositio canonum in festa dominicalia conscriptorum a sanctis doctisque poetis Cosma et Joanne Damasceno / PG 133, 1238. Detorakis, Kosmas, с. 209. ↑
Cesaretti, Da Marco d’Otranto a Demetrio, с. 186-188. Tomadakis, Hasmata, с. 442-443. Detorakis, Kosmas, с. 210. ↑
Кодекс Ватиканський [Vaticanus] гр. 1260 (11 ст.) і ін. ↑
Sinko T. De traditione orationum Gregorii Nazianzeni, Vol. II: De traditione indircela. Cracoviae 1923. Trisoglio F. Mentalità e atteggiamenti degli scoliasti di fronte agli scritti di San Gregorio di Nazianzo (1983) in II. Symposium Nazianzenum, Louvainla-Neuve, 25-28 août 1981 (ed. J. Mossay). Actes du colloque international organisé avec le soutien du Fonds National belge de la Recherche Scientifique et de la Görres-Gesellschaft zur Pflege der Wissenschaft, 187-257. Paderborn; Munich; Vienne; Zurich: F. Schöningh (Studien zur Geschichte und Kultur des Altertums, Neue Folge, 2. Reihe: Forschungen zu Gregor von Nazianz, 2. Bd.). Kazhdan A. Kosmas of Jerusalem. 3. The Exegesis of Gregory of Nazianzos in «Byzantion» 61.2 (1991), с. 396-412. Каждан А. Косьма Иерусалимский и поход Руси на Константинополь в «Византийский Временник», 52 (1991), с. 148-150. Цитуємо за: Спиридонова Л., Курбанов А. Комментарий Космы Иерусалимского на поэзию Григория Назианзина: вопросы атрибуции в «Византия, Европа, Россия: социальные практики и взаимосвязь духовных традиций». Выпуск 3: сборник статей (ред. О. Ноговицин) СПб 2023, с. 362-375. ↑
Спиридонова Л., Курбанов А. Комментарий Космы Иерусалимского, с. 373. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 329. ↑
Hannick Ch. Hymnographie et hymnographes sabaïtes in The Sabaite Heritage in the Orthodox Church from the Fifth Century to the Present. Edited by Joseph Patrich // Orientalia Lovaniensia Analecta, 98, Leuven 2001, с. 218-219. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 130-132, 161. ↑
Kazhdan A. Kosmas of Jerusalem: Can We Speak of His Political Views? / Le Muséon 103 (1990), с. 329-346. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 329. ↑
Так звані ямбічні поеми іконоборців спростовував св. Теодор Студит (+826), цитуючи їх, і таким чином вони збереглися: Theodorus Studita, Refutatio et subversio impiorum poematum / PG 99, 435-477. Преп. Феодор Студит, преп. Опровержение и низложение нечестивых стихотворных произведений в «Творения», том 2. М. 2011, с. 324-351. Gero S. Byzantine iconoclasm during the Reign of Leo III / CSCO 346 (1973), с. 113-26. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 340-341. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 342, 346. ↑
«… οἰ φοροῦντες τὰ στέφοι ὑψοῦσι φαιδρῶς Σταυρὸν …», «… οἰ μέγιστοι δεσπόται νικοποιὸν ἐγχαράττουσι [Σταυρόν] τύπον», «… ἰσχὺς πεφυκὼς ἐλπὶς εἰς κράτος μέγα … ὑψῶν ἄνακτας εὐσεβεῖς ἐν τῷ στέφει» , «…ὅν προσκυνοῦντες ἀξίως οἱ δεσπόται σοβοῦσιν ἐχθροὺς τῷ κράτει δουλοομένους», «ἐχθροὺς τροποῦμαι καὶ φονεύω βαρβάρους». Theodorus Studita, Refutatio et subversio impiorum poematum / PG 99, 436, 437, 476. Преп. Феодор Студит, Творения, том. 1. СПб 1907, с. 191, 216. Преп. Феодор Студит, преп. Опровержение и низложение нечестивых стихотворных произведений в «Творения», том 2. М. 2011, с. 324-351. ↑
Канон на Воздвиження: «βασιλέων κράτος καὶ στερέωμα» (пісня 3,2); «τοῖς βασιλεῦσι τροπαιοῦχον καύχημα» (пісня 7,3); «Οἱ τῇ θείᾳ ψήφῳ προκριθέντες ἀγάλλεσθε, Χριστιανῶν πιστοὶ βασιλεῖς, καυχᾶσθε τὸ τροπαιοφόρον ὅπλον λαχόντες θεόθεν, Σταυρὸν τὸν τίμιον· ἐν τούτῳ γὰρ φῦλα πολέμων θράσος ἐπιζητοῦντα σκεδάζονται εἰς τοὺς αἰῶνας» (пісня 8,3). Anthologia graeca, с. 162 44, 164 133, 164. Служба Всесвітнє Воздвиження (пер. А. Шкраб’юк), с. 13, 15. Пор. італійський текст: Anthologhion, vol. 1, с. 620, 623, 624. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 331-334. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 342. ↑
1 Сам. 2,10: «… δίδωσιν ἰσχὺν τοῖς βασιλεῦσιν ἡμῶν καὶ ὑψώσει κέρας χριστοῦ αὐτοῦ». Septuaginta (Rahlfs), vol. I, с. 505. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. I, с. 305. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 331-334, 340. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 13. ↑
Канон на Богоявлення, ірмос 3: «Ἰσχὺν ὁ διδοὺς τοῖς βασιλεῦσιν ἡμῶν Κύριος καὶ κέρας χριστῶν αὐτοῦ ὑψῶν …». Anthologia graeca, с. 169. Пор. Мінея Святкова, ч. 1. Київ 2000. Пор. Anthologhion, vol. 1, с. 1274. Пор. 1 Сам. 2,10: Septuaginta (Rahlfs), vol. I, с. 505. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. I, с. 305. Kazhdan A. Kosmas … political views, с. 340. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 340. ↑
Cfr. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 342. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,2: «… τοὺς ἐχθροὺς ἐν σταυρῷ γὰρ πατάξας …». Anthologia graeca, с. 201. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 1115. ↑
Канон на Воздвиження: пісня 1, ірмос, тропарі 1, 3. Служба Всесвітнє Воздвиження, с. 12. Anthologia graeca, с. 161-162. Пор. Anthologhion, vol, 1, с. 619-620. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 331-333, 337. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 335-336. ↑
Канон Різдва: «… καὶ δύναμιν Δαμασκοῦ, Σαμαρείας σκῦλά τε ἦλθες προνομεύσων …» (пісня 4,1), «… Αἰθίοπες καὶ Θαρσεῖς καὶ Ἀράβων νῆσοί τε, Σαβᾶ, Μήδων, πάσης γῆς κρατοῦντες προσέπεσόν σοι, Σωτήρ …» (пісня 4,3), «Ἕλκει Βαβυλῶνος ἡ θυγάτηρ παῖδας δορυκτήτους Δαυῒδ ἐκ Σιὼν αὑτῇ· δωροφόρους πέμπει δὲ μάγους παῖδας, τὴν τοῦ Δαυῒδ θεοδόχον θυγατέρα λιτανεύσοντας …» (пісня 8,1). Anthologia graeca, с. 166, 167, 168. Служба По плоті Різдво (пер. А. Шкраб’юк), с. 39-47. Пор. Anthologhion, vol. 1, с. 1165, 1168. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 336. ↑
Канон на Преображення: «ἰσχὺν τῶν ἐθνῶν κατέδεσθε» (пісня 1,2). Anthologia graeca, с. 177. Пор. Служба Святе Преображення (пер. А. Шкраб’юк). Kazhdan, Kosmas … political views, с. 334-335. ↑
Канон на Вербну Неділю: «Ἔθνη, ἵνα τί ἐφρυάξατε;» (пісня 9,1). Anthologia graeca, с. 186. Пасха. Богослужіння Страсної і Світлої Седмиць (пер. «Трипіснець»). Львів УКУ 2012. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 935. Пор. Пс. 2,1: «Чому заворушилися народи» – «ἵνα τί ἐφρύαξαν ἔθνη». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 1. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. I, с. 719. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 337. ↑
Канон на Воздвиження: пісня 1,1. Служба Всесвітнє Воздвиження. Anthologia graeca, с. 161. Anthologhion, vol. 1, с. 619. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 332, 335-337, 340, 346. ↑
Канон Різдва, пісня 4,1; 4,3; 8,1. Anthologia graeca, с. 166, 167, 168. Anthologhion, vol. 1, с. 1165, 1168. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 336. ↑
«Σκιογράφων δὲ τὴν παλίνδρομον πλάνην τρανῶς πατοῦσιν ὡς Θεῷ μισουμένη», «Νῦν δὲ πιστῶν τὸ κλέος ῥεῦμα κραταιὸν Σταυρὸς ἔστησε πλάνης», «Φαύλως δ’ ὅπερ πρὶν ἐγχαραχθὲν ἔπλετο ἀνεῖλες εἰκόνισμα, τὴν πλάνην, Λόγε». Theodorus Studita, Refutatio et subversio impiorum poematum / PG 99, 436, 437. Преп. Феодор Студит, Творения, том. 1. СПб 1907, с. 191, 192. Преп. Феодор Студит, преп. Опровержение и низложение нечестивых стихотворных произведений в «Творения», том 2. М. 2011, с. 324-351. ↑
Канон на Вербну Неділю: «τὴν γὰρ ἀλόγιστον εἰδώλων πλάνην λῦσαι καὶ τὴν ἀκάθεκτον ὁρμὴν ἀναστεῖλαι πάντων ἐθνῶν παραγέγονεν» (пісня 8,1). Anthologia graeca, с. 186. Пасха. Богослужіння, с. 63. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 934. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 337. ↑
Канон на Воздвиження: «… τῷ Σταυρῷ πρὸς τὴν εὐσέβειαν τῶν ἐθνῶν προφαίνων τὴν μετάθεσιν» (пісня 4,1), «… τῷ Σταυρῷ καὶ τῷ Βαπτίσματι τὴν τομὴν τῆς πλάνης τεκμαιρόμενος» (пісня 4,2). Anthologia graeca, с. 162. Служба Всесвітнє Воздвиження, с. 13. Пор. Anthologhion, vol. 1, с. 620-621. Ellis P.F. 1-2 Re / GCB, с. 259. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 331, 337. ↑
Cfr. Die Schriften des Johannes von Damaskos IV (ed. Kotter B.). Berlin – New York 1981. Liber de haeresibus, Haeresis 100, с. 60-67; Disputatio Christiani et Saraceni, с. 427-438. Jean Damascène, Écrits sur l’Islam (ed. Le Coz R.) / SCh 383 (1992), с. 210-227. Giovanni Damasceno, Centesima eresia: l’Islam (ed. Rizzi G.). Milano 1997, с. 33-50. ↑
Канон на Вербну Неділю: «τὴν γὰρ ἀλόγιστον εἰδώλων πλάνην λῦσαι καὶ τὴν ἀκάθεκτον ὁρμὴν ἀναστεῖλαι πάντων ἐθνῶν παραγέγονεν». (пісня 8,1). Anthologia graeca, с. 186. Пасха. Богослужіння, с. 63. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 934. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 337. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 340. ↑
Канон на Воздвиження: «… τῇ στειρευούσῃ δὲ πρῴην ἐκκλησίᾳ νῦν ἐξήνθησε ξύλον σταυροῦ εἰς κράτος καὶ στερέωμα» (ірмос 3). Anthologia graeca, с. 162. Служба Всесвітнє Воздвиження, с. 13. Пор. Anthologhion, vol. 1, с. 620. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 340. ↑
Канон на Богоявлення: «Στειρεύουσα πρίν ἡ τεκνουμένη δεινῶς σήμερον εὐφραίνου, Χριστοῦ Ἐκκλησία· δι᾽ ὕδατος καὶ Πνεύματος υἱοὶ σοι γὰρ γεγέννηνται …» (пісня 3,1). Anthologia graeca, с. 169. Мінея Святкова (ч. 1). Київ 2000. Пор. Anthologhion, vol. 1, с. 1274. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 340. ↑
Канон св. Мини: «Ἀγάλλου, Μηνᾶ, ἡ Ἐκκλησία πανηγυρίζει γάρ σου ὀρθοδόξως νῦν φιλευσεβοῦσα …» (пісня 6,2). Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 211. «Rejoice, Menas, [since] the Church celebrates you, [the Church which is] now Orthodox and fond of piety». Kazhdan, Kosmas … political views, с. 340. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 13. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 340. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 341-342. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 342-346. ↑
Октоїх, канон недільний, глас 1: «Τῷ Σταυρῷ σου τὴν εἰρήνην εὐαγγελισάμενος» (пісня 5,2). Anthologia graeca, с. 234. Пор. Anthologhion, vol. 1, с. 186. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 343. ↑
«The topic of the three Hebrews is frequently used by Kosmas. It would be natural to link it with the theme of idolatry». «Even though he frequently deals with the theme of the three Hebrews he does not link it with the worship of idols … [Kosmas] does not explain that this prostagma, dogma and rhema [of the king Nebuchadnezzar] introduced the cult of false idols». Kazhdan, Kosmas … political views, с. 338-339. ↑
Maisano R. L’Apocalisse apocrifa di Leone di Costantinopoli. Napoli 1975, с. 72 і далі. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 338. ↑
Канон на Воздвиження: «Ἔκνοον πρόσταγμα τυράννου δυσσεβοῦς» (ірмос 7). Anthologia graeca, с. 163. Служба Всесвітнє Воздвиження, с. 15. Пор. Anthologhion, vol. 1, с. 623. ↑
Канон на Преображення: «(παῖδες) τυράννου καὶ φλογὸς ἀπειλήν ἀνδρείως κατεπάτησαν» (ірмос 8). Anthologia graeca, с. 179. Служба Святе Преображення, с. 13. ↑
Двопіснець на Святий і Великий Вівторок: «Τῷ δόγματι τῷ τυραννικῷ οἱ ὅσιοι τρεῖς παῖδες μὴ πεισθέντες» (ірмос 8). Anthologia graeca, с. 188. Пасха. Богослужіння, с. 87. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 967. ↑
Трипіснець на Святу і Велику Середу: «Ῥῆμα τυράννου ἐπεὶ ὑπερίσχυσεν … παῖδες … βασιλέως πατήσαντες δόγμα» (ірмос 8). Anthologia graeca, с. 189. Пасха. Богослужіння, с. 98. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 988. ↑
Канон на Святий і Великий Четвер: «οἱ μακαριστοὶ ἐν Βαβυλῶνι νέοι … βασιλεύοντος κατέπτυσαν προσταγῆς ἀλογίστου» (ірмос 8). Anthologia graeca, с. 192. Пасха. Богослужіння, с. 111. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 1010. Cfr. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 339-340. ↑
Канон на Воздвиження: «Ἔκνοον πρόσταγμα τυράννου δυσσεβοῦς, λαὸν ἐκλόνησε, πνέον ἀπειλῆς καὶ δυσφημίας θεοστυγοῦς· ὅμως τρεῖς παῖδας οὐκ ἐδειμάτωσε, θυμὸς θηριώδης, οὐ πῦρ βρόμεον ἀλλ᾿ ἀντηχοῦντι δροσοβόλῳ πνεύματι πυρὶ συνόντες ἔψαλλον··ὁ ὑπερύμνητος τῶν πατέρων καὶ ἡμῶν Θεὸς εὐλογητὸς εἶ» (ірмос 7). Anthologia graeca, с. 163. Служба Всесвітнє Воздвиження, с. 15. Пор. Anthologhion, vol. 1, с. 623. Пор. Theodorus Prodromus, Commentarios in carmina sacra Melodorum Cosmae Hierosolymitani et Ioannis Damasceni (ed. Stevenson H.M.). Roma 1888, с. 21 11. Пор. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 338. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 338-339. ↑
Трипіснець на Святу і Велику П’ятницю: «Στήλην κακίας ἀντιθέου παῖδες θεῖοι παρεδειγμάτισαν» (ірмос 8). Anthologia graeca, с. 194. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 1055. ↑
Maisano R. L’Apocalisse apocrifa di Leone di Costantinopoli. Napoli 1975, с. 72 і далі. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 338. ↑
Т. Деторакіс перелічує 6 канонів св. Косми основаних на ірмосах св. Івана Дамаскина і 10 канонів Дамаскина основані на ірмосах св. Косми. Detorakes, Kosmas, с. 154-157. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 329. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 346. ↑
Так звані ямбічні поеми іконоборців спростовував св. Теодор Студит (+826), цитуючи їх, і таким чином вони збереглися: Theodorus Studita, Refutatio et subversio impiorum poematum / PG 99, 435-477. Преп. Феодор Студит, преп. Опровержение и низложение нечестивых стихотворных произведений в «Творения», том 2. М. 2011, с. 324-351. Gero S. Byzantine iconoclasm during the Reign of Leo III / CSCO 346 (1973), с. 113-26. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 337, 340-341. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 88. Dell’Osso C. Cosma di Maiuma / NDPAC 1, с. 1206. ↑
Канон на Воздвиження: «Веселіться, обрані Божою волею вірні царі християн; отримавши від Бога Хрест чесний, хваліться переможним цим оружжям: ним бо племена, що зухвало війн шукають, розбиваються вовіки» – «Οἱ τῇ θείᾳ ψήφῳ προκριθέντες ἀγάλλεσθε, Χριστιανῶν πιστοὶ βασιλεῖς, καυχᾶσθε τὸ τροπαιοφόρον ὅπλον λαχόντες θεόθεν, Σταυρὸν τὸν τίμιον· ἐν τούτῳ γὰρ φῦλα πολέμων θράσος ἐπιζητοῦντα σκεδάζονται εἰς τοὺς αἰῶνας» (пісня 8,3); «(Хрест) для царів – сила їх і утвердження» – «βασιλέων κράτος καὶ στερέωμα» (пісня 3,2); «(Хрест) – переможна похвала царів» – «τοῖς βασιλεῦσι τροπαιοῦχον καύχημα» (пісня 7,3). Anthologia graeca, с. 162, 164. Служба Всесвітнє Воздвиження, с. 13, 15. Пор. Anthologhion, vol. 1, с. 620, 623, 624. Kazhdan, Kosmas … political views, с. 331-334. ↑
Anthologia graeca, с. XLIX. Detorakis, Kosmas, с. 3. Cfr. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 111, 112-115. ↑
Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 83-99, 143-158, 202-218, 257-272, 330-338, 400-416, 489-505, 530-544. Detorakis, Anekdotos Vios Kosma tou Maiouma, с. 259, виноска 1. Багато творінь св. Косми увійшли в Ірмологіон митрополита Софронія Евстратіадіса: Heirmologion (ed. Eustratiadis S.). Chennevières-sur-Marne 1932. Ірмологіон [εἱρμολόγιον] – богослужбова книга, яка містить тексти для призначені для співу, переважно ірмоси. Cfr. Anthologia graeca, с. LXXII. Detorakis, Kosmas, с. 111, 167. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 167, 205-212, 219-221, 246. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 329. ↑
Hannick Ch. Hymnographie et hymnographes sabaïtes in The Sabaite Heritage in the Orthodox Church from the Fifth Century to the Present (ed. Joseph Patrich) // Orientalia Lovaniensia Analecta, 98, Leuven 2001, с. 218-219. ↑
Невиданий. Найважливіші рукописи, у яких міститься Коментар митрополита Григорія Пардоса: кодекс Віденський богословський [Vindobonensis theologicus] гр. 121 (XII), аркуші 62v-96r; кодекс Ватиканський гр. 1712 (XII), аркуші 64v-95v. Petrynko O. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damascus. Münster 2010, с. 113, 132-137. ↑
Частково виданий: Stevenson H.M.: Theodori Prodromi, Commentarios in carmina sacra Melodorum Cosmae Hierosolymitani et Ioannis Damasceni. Roma 1888. У PG Migne опубліковано маленьку частину: Theodorus Prodromus, Expositio canonum in festa dominicalia conscriptorum a sanctis doctisque poetis Cosma et Joanne Damasceno / PG 133, 1229-1238. Найважливіші рукописи, у яких міститься Коментар Теодора Продрома: кодекс Ангелікус [Angelicus] гр. 7 (XII або також XIV), аркуші 5-246, кодекс Ватиканський Регіненський [Vaticanus Reginensis] гр. 31 (1282), аркуші 214-299, кодекс Ватиканський гр. 1603 (XIII), аркуші 37v-58. Petrynko O. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damascus. Münster 2010, с. 113, 137-145. ↑
Hannick Ch. Hymnographie et hymnographes sabaïtes, с. 221. Detorakis, Kosmas, с. 188-189. ↑
Hannick Ch. Hymnographie et hymnographes sabaïtes, с. 221-222. Uthemann K. H. Ein Enkomion zum Fest des hl. Paulus am 28. Dezember. Edition des Textes (CPG 4850) mit Einleitung, in: Philohistôr. Miscellanea in honorem Caroli Laga septuagenarii (ed. Schoors A., Van Deun P.) / Orientali Lovaniensia Analecta 60 (Leuven 1994), с.103-134, зокрема с. 114 і далі. [цитуємо за Hannick Ch. Hymnographie et hymnographes sabaïtes, с. 222, виноска 37]. ↑
Це канони Різдва, Богоявлення і П’ятдесятниці. Авторство останнього ще цілковито не стверджено. Anthologia graeca, с. 205-217. Петринко О. Піснетворча майстерність Йоана Дамаскина на прикладі його ямбічного канону на Різдво Христове // Наукові записки УКУ [= Богослов’я, вип. 10]. Львів 2023, с. 7–46. Petrynko, с. 230, 239, 228. Trypanis, La poesia bizantina, с. 69, 77. Pitra, Hymnographie de l’Eglise grecque, с. 3. Stevenson H. Du rhythme dans l’hymnographie de l’Église grecque. Paris 1876, с. 8. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 118-119. Cfr. Darrouzès J. Bibliographie / Revue des Études Byzantines, 39 (1981), с. 337. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 119-121. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 121-126. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 126-128. Кривко Р. Синайско-славянские гимнографические параллели [Sinaitic and Slavonic Hymnographic Parallels] // Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета, III ser. Filologia 11 (2008), с. 62. Kollyropoulou Th.L. Peri tou problêmatos tês 2° odês tôn kanonôn. Patra 2012, с. 288, 331, 332, 333, 389, 398. ↑
Heirmologion (ed. Eustratiadis S.), с. 6-7, 36-37. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 126-128. Роман Кривко представляє низку синайських рукописів (Sin. gr. 578, Sin. gr. 583, Sin. gr. 598), у яких в канонах св. Косми наявна пісня 2, однак завжди наголошує, що пісня 2 – поза акростихом і не є оригінальною. Паралелі можна знайти у слов’янських рукописах найдавнішої редакції. Krivko R. Синайско-славянские гимнографические параллели, с. 62-64. ↑
Кривко Р. Синайско-славянские гимнографические параллели, с. 60. ↑
Kollyropoulou Th.L. Peri tou problêmatos tês 2° odês tôn kanonôn, с. 386, 393, 395-396, 401. Nikiforova A. Tropologion Sinait.Gr. ΝΕ/ΜΓ 56–5 (9th c.): A new source for Byzantine Hymnography in: Scripta & e-Scripta. International Journal for Interdisciplinary Studies. T. 12. Sofia, 2013, с. 174. ↑
Kollyropoulou, Peri tou problêmatos tês 2° odês tôn kanonôn, с. 43, 50, 61-85, 385-386, 395-396. ↑
Weyh W. Die Acrostichis in der Byzantinischen Kanonesdichtung // BZ. Bd 17. 1908, с. 66. Никифорова А. Проблема происхождения служебной минеи: структура, состав, месяцеслов греческих миней IX-XII вв. из монастыря святой Екатерины на Синае. М. 2005, с. 88-89. Кривко Р. Синайско-славянские гимнографические параллели, с. 61. Nikiforova A. Tropologion Sinait.Gr. ΝΕ/ΜΓ 56–5 (9th c.), с. 174-175. ↑
Bernhard L. Der Ausfall der 2. Ode im byzantinischen Neunodenkanon // Heuresis. Festschrift für Andreas Rohracher 25 Jahre Erzbischof von Salzburg, herausgegeben von Thomas Michels. Salzburg 1969, с. 100-101. ↑
Про існування багатьох різних уставів і про розбіжності не тільки між уставами, але й навіть поміж різними редакціями одного уставу розповідається в історії про Никона Чорногорця (11 ст.). Скабалланович М. Толковый Типикон. Київ 1910, с. 410-436. ↑
Anthologia graeca, с. LXI. Anthologhion, vol. 4, с. 1084. Detorakis, Kosmas, с. 128. Канон до Христа [Εἰς Χριστόν] із акростихом «Уболівання Косми монаха над умом» [Πένθος Κοσμᾶ μοναχοῦ ἐπὶ νοός]: Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 406-413. Eustratiadis S. Poiêtai kai hymnografoi tês Orthodoxou Ekklêsias / Jerusalem (1940), с. 352-359. Detorakis, Kosmas, с. 200. ↑
Anthologia graeca, с. 147-157, 179, 202-203. Detorakis, Kosmas, с. 128-130. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 130-132. ↑
Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 89-90. Detorakis, Kosmas, с. 132. ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,1: «Ἡ τὸ ἄσχετον κρατοῦσα καὶ ὑπέρροον ἐν αἰθέρι ὕδωρ, ἡ ἀβύσσους χαλινοῦσα καὶ θαλάσσας ἀναχαιτίζουσα Θεοῦ Σοφία ὕδωρ νιπτῆρι βάλλει, πόδας ἀποπλύνει δὲ δούλων Δεσπότης». Anthologia graeca, с. 192. Пасха. Богослужіння (пер. «Трипіснець»). Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 1007. Detorakis, Kosmas, с. 132-134. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 134-139. ↑
Самогласна стихира 3 на Хвалитних на Утрені у Страсну Середу: «Ὅτε ἡ ἁμαρτωλὸς προσέφερε τὸ μύρον, τότε ὁ μαθητὴς συνεφώνει τοῖς παρανόμοις· ἡ μὲν ἔχαιρε κενοῦσα τὸ πολύτιμον· ὁ δὲ ἔσπευδε πωλῆσαι τὸν ἀτίμητον· αὕτη τὸν Δεσπότην ἐπεγίνωσκεν, οὗτος τοῦ Δεσπότου ἐχωρίζετο· αὕτη ἠλευθεροῦτο, καὶ ὁ Ἰούδας δοῦλος ἐγεγόνει τοῦ ἐχθροῦ· δεινὸν ἡ ῥᾳθυμία, μεγάλη ἡ μετάνοια· …». Anthologion tou holou eniautou, vol. 2. Roma 1974, с. 1034. Пасха. Богослужіння (пер. «Трипіснець»). Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 990. Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 500. Detorakis, Kosmas, с. 139-140. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6: «Συνεσχέθη, ἀλλ’ οὐ κατεσχέθη στέρνοις κητῴοις Ἰωνᾶς …», «Ἀνῃρέθης, ἀλλ’ οὐ διῃρέθης, λόγε, ἧς μετέσχες σαρκός …», «Βροτοκτόνον, ἀλλ’ οὐ θεοκτόνον ἔφυ τὸ πταῖσμα τοῦ Ἀδάμ …», «Βασιλεύει, ἀλλ’ οὐκ αἰωνίζει ᾅδης τοῦ γένους τῶν βροτῶν …». Anthologia graeca, с. 198-199. Anthologhion, vol. 2, с. 1112. Detorakis, Kosmas, с. 139-140. Cfr. Bouvy E. Poètes et Mélodes : étude sur les origines du rythme tonique dans l’hymnographie de l’Église grecque. Nimes 1886, с. 330. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 273, 274. Stevenson H. Du rhythme dans l’hymnographie de l’Église grecque. Paris 1876, с. 33, 52-58, 63. Lamy T.J. Mélodes postérieurs a Saint Romain, sabaïtes, studites, italo-grecs, in: Stevenson, Du rhythme, с. 27-28. Detorakis, Kosmas, с. 139-149. Petrynko, с. 239. ↑
«λάκκος ἀγνωσίας», «πόδες ἄνικμοι», «πόδες ὀξεῖς», «χεῖρες ἀνειμέναι», «παῖδες τῷ θείῳ πυρπολούμενοι ζήλῳ». Detorakis, Kosmas, с. 142. Вирази із канонів – переклад: А. Шкраб’юк, «Трипіснець» (protopsaltes.blogspot.com), Мінея Святкова, ч. 1-2. Київ 2000. ↑
«φλόγα δροσίζουσαν», «ἡ τὸ ἄσχετον κρατοῦσα», «ὁ μήτραν οἰκήσας ἀειπάρθενον», «Θεοτόκε μήτηρ ἀνύμφευτε», «δροσοβόλος κάμινος», «στειρεύουσα πρὶν ἡ τεκνουμένη δεινῶς», «τὸν ἐν πυρὶ δροσίσαντα», «οἱ ἀσθενοῦντες περιεζώσαντο δύναμιν», «τὴν ἀμαυρωθεῖσαν … ἐλάμπρυνας πάλαι φύσιν». Detorakis, Kosmas, с. 142. Вирази із канонів – переклад: А. Шкраб’юк, «Трипіснець» (protopsaltes.blogspot.com), Мінея Святкова, ч. 1-2. Київ 2000. ↑
«συνεσχέθης, ἀλλ’ οὐ κατεσχέθης», «ἀνῃρέθης, ἀλλ’ οὐ διῃρέθης», «βροτοκτόνον, ἀλλ’ οὐ θεοκτόνον», «χωρίον Χριστοῦ πολυχώρητον», «χωρίον, ἐν ᾧ ἀνεκλίθη ὁ ἀχώρητος», «ἐκκλησία θεόκλητος», «τὴν ἀκαρπίαν φλέγων, εὐκαρποῦσι αἰώνιον ζωὴν χαριζόμενος», «ἐν δούλοις … ἀπεγράφης … καὶ δούλους ἡμᾶς … ἠλευθέρωσας», «οἱ παῖδες εὐσεβείᾳ συντραφέντες, δυσσεβοῦς προστάγματος καταφρονήσαντες», «ψυχῆς τελῶν ἔμφρονος … ἀψύχων εὐλαβοῦμαι», «οὐρανὸς ἐπίγειος, ἐν ἐπουρανίῳ καὶ ἀφθάρτῳ χθονὶ οἰκιζόμενος», «νηπιόφρονα … νηπιάσας, ἐπέφανε», «ἐξ ἀϊδίου δόξης … συναΐδιον». Detorakis, Kosmas, с. 142. Вирази із канонів – переклад: А. Шкраб’юк, «Трипіснець» (protopsaltes.blogspot.com), Мінея Святкова, ч. 1-2. Київ 2000. ↑
Pezopoulos E. Poikila prosôidiaka metra en têi ekklêsiastikêi poiêsei / Epetêris Hetaireias Byzantinôn Spoudôn, 17 (1941), с. 286-297. Detorakis, Kosmas, с. 143-146. ↑
Акростих канону Преображення: «Χριστὸς ἐνὶ σκοπιῇ σέλας ἄπλετον εἴδεος ἧκε». Anthologia graeca, с. 176. Detorakis, Kosmas, с. 144. ↑
«πηγὴν πνευματοκίνητον κρουνοὺς ᾀσμάτων ἀφθόνως ἀναβλύζουσαν», «ἔξαρχον τῶν πνευματικῶν μελῳδιῶν», «ὑμνοπόλων τὸν πρώτιστον», «κανόνα ἐναρμόνιον καὶ εὐθύτατον», «σάλπιγγα εὔηχον», «ἐφάμιλλον ὑμνῳδὸν τῶν ἀγγέλων», «ἡδύπνοον ὄργανον τῶν ᾀσμάτων τοῦ Πνεύματος», «λύραν ἔνθεον καὶ θελκτήριον», «τέττιγα πολύφωνον», «ἀηδόνα θείαν», «κιθάραν εὔμουσον», «χελιδόνα καλλικέλαδον», «νευρὰν τοῦ μελίσματος εὔσημον», «κάλαμον ὀξυγράφου», «μελῳδῶν τερπνὸν καύχημα», ecc. Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 90. Detorakis, Kosmas, с. 147. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 148. ↑
«ἀνὴρ εὐφυέστατος καὶ πνέων μουσικὴν ὅλως τὴν ἐναρμόνιον. οἱ γοῦν ᾀσματικοὶ κανόνες Ἰωάννου τε καὶ Κοσμᾶ σύγκρισιν οὐκ ἐδέξαντο οὐδὲ δέξαιντο». Suidae Lexicon (ed. Adler A.), pars II, Lipsiae 1931, с. 649, n. 467. Detorakis, Kosmas, с. 83. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 125. ↑
Місяцеслов Василія ІІ, с. 213: «… μετὰ καὶ Κοσμᾶ, οὖτινος πολὺς ὁ λόγος τῶν ἐν ταῖς ἁγίαις ἑορταῖς ποιημάτων καὶ μελῳδιῶν, καὶ μάλιστα ἐν τῇ ἁγίᾳ μεγάλῃ ἑβδομάδι περὶ τοῦ Πάσχα». Il Menologio di Basilio II : (cod. vaticano greco 1613), vol. II. Torino 1907, с. 213. Menologium Graecorum Basilii Porphyrogeniti imperatoris jussu edetum / PG 117, 184. Detorakis, Kosmas, с. 18. Ševčenko N.P. Menologion of Basil II / ODB 2, с. 1341-1342. Luzzi A. Per l’individuazione del codice modello delle due prime edizioni a stampa del semestre estivo del “Menologio” di Basilio II in: Bollettino della Badia greca di Grottaferrata, Nuova Serie, v. 52 (1998), с. 95-115. ↑
«οὗτος ὁ ὅσιος Ἰωάννης καὶ μελῳδὸς ὠνομάσθη μετὰ Κοσμᾶ ἐπισκόπῳ τοῦ Μαϊουμᾶ καὶ Θεοφάνους ἀδελφοῦ Θεοδώρου τῶν γραπτῶν, διὰ τὸ αὐτοὺς μελῳδῆσαι τὰ ἐν ταῖς Ἐκκλησίαις τῶν Χριστιανῶν τετυπωμένα ψάλλεσθαι». Georgius Cedrenus, Compendium historiarum, vol. I (ed. Bekker I.). Bonn 1838, с. 799. Георгій Кедрин тут цитує Літопис Псевдо-Симеона (10 ст.): Browning R. Notes on the ‘Scriptor Incertus de Leone Armenio’ / Byzantion 35 (1965), с. 410. Detorakis, Kosmas, с. 83. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. ↑
«Πείρᾳ δὲ μαθεῖν ἡμῖν ἔξεστιν, ὁποῖος τῷ λόγῳ καὶ τῇ γνώσει γέγονε, τοῖς αὐτῷ πονηθεῖσι κανόσι τε καὶ τροπαρίοις καὶ ἑτέροις συγγράμμασιν ἐπιμελῶς ἐντυχοῦσι». Synaxarium eccl. Const., 396. Detorakis, Kosmas, с. 20. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
«… τὸν μονήρη βίον ἠσπάσατο μετὰ τοῦ μακαρίου Κοσμᾶ, τοῦ γεγονότος ὕστερον ἐπισκόπου Μαϊουμᾶ. Οἳ θεόθεν ἐμπνευσθέντες διά τε τροπαρίων ἄλλων καὶ κανόνων πλείστων τό τε Θεῖον καὶ τὴν Θεοτόκον καὶ πολλοὺς τῶν ἁγίων ἐξύμνησαν· καὶ εἰσέτι τὰ αὐτῶν μελῳδήματα ᾄδονται πᾶσιν θεῖον ἐντρύφημα προκείμενα. Ἐπίσης οὖν καὶ ἄμφω τὴν ἄσκησιν μετελθόντες … Ὁ δέ γε ἀοίδιμος Κοσμᾶς πλεῖστα καὶ αὐτὸς τῇ Θείᾳ Γραφῇ ἐμμελετήσας καὶ πολλὰ συγγράμματα τῇ Ἐκκλησίᾳ καταλελοιπὼς ἐν εἰρήνῃ τὸν βίον ἀπέλιπε». Synaxarium eccl. Const., 279. ↑
«… Οἵτινες πλεῖστα τροπάρια καὶ κανόνας εἰς δεσποτικὰς ἑορτὰς καὶ μνήμας ἁγίων ἐξέθεντο ὑπὸ ἀκροστιχίδος, τινὰ δὲ καὶ ἔμμετρα, ἅπερ καὶ μέχρι τῆς σήμερον ἐν τῇ Ἐκκλησίᾳ τοῦ Θεοῦ ᾄδονται, θαυμασιώτατα ὄντα καὶ πλήρη ὑπάρχοντα ἡδυφωνίας καὶ μουσικῆς τερπνότητος». Gordillo, Damascenica, с. 64. Detorakis, Kosmas, с. 28. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 127. ↑
«ὁ περιφανὴς τῆς ἑῴας ἀστήρ, ὁ τῆς Ἐκκλησίας ἡδύφθογγος ῥήτωρ, ὁ ᾄσμασι ταύτην καταφαιδρύνας καὶ λαμπροτέραν ἀπεργασάμενος. Ἐσκιαγραφημένον γάρ, ὥσπερ εἰπεῖν, τὸ ταύτης μέλος λαβών, καθάπερ ζωγράφος ἄριστος χρώμασιν εὐανθέσι τ<ῶν> λόγων καταποικίλας ὡραίαν αὐτὴν καὶ τερπνὴν ἀπειργάσατο …». Detorakis, Vie inédite, с. 106 16-21. Detorakis, Kosmas, с. 26. ↑
«τῇ τε πανάγνῳ μητρὶ τοῦ θεανθρώπου Λόγου καὶ μαρτυρικοῖς ἄθλοις φρικωδεστάτοις». Detorakis, Vie inédite, с. 112 229 – 115 289, 113 259 – 114 261. Detorakis, Kosmas, с. 25. ↑
«Ὃς δὴ καὶ οὗτος [ὁ Κοσμᾶς] τοῖς ἐν ᾄσμασι πνευματικοῖς πόνοις, τὸν Ἰωάννην ἐμιμήσατο συνετῶς, καὶ ὑπῇσε λιγυρὰς τῇ Ἐκκλησίᾳ ἁρμονίας ἐν κιθάρᾳ καὶ φωνῇ ψαλμοῦ, τὸ οἰκεῖον σῶμα τύμπανον παραστησάμενος τῷ Θεῷ διὰ τὴν τῶν παθῶν νέκρωσιν, καὶ ψαλτήριον ἄλλο δεκάχορδον καταστήσας, ὅλον ἑαυτὸν, τὴν πενταπλῆν τοῦ σώματος αἴσθησιν, καὶ τὰς ἰσαρίθμους δυνάμεις τῆς ψυχῆς ἐντέχνως καὶ σοφῶς ἐντεινάμενος». Vita S.P.N. Joannis Damasceni, XXXIV / PG 94, 477AB. Detorakis, Kosmas, с. 38-39. ↑
«Ἀλλ’ ἵνα μὴ τῷ μήκει βάρος ταῖς ἀκοαῖς ἐπισυναγάγωμεν, τῶν μελισμάτων μόνον ἐπιμνηστέον αὐτοῦ· οἷς οὐ τοσοῦτον προσετετήκει καὶ ἐνησχόλητο, ἀλλ’ ἔστιν ὅτε καλέσοι καιρὸς αὐτὰ διεχάραττεν. Καὶ πρώτως ἐνάρχεται τῶν ᾀδομένων ὕμνων ἐν ταῖς ἑωθιναῖς καὶ ἑσπερινοῖς ὕμνοις τοῦ καθαρσίμου τῆς νηστείας καιροῦ· ταῦτα γὰρ καὶ μόνα τὰ ἰδιάζοντα μέλη, κοσμούμενα γλυκυτάτοις νοήμασι καὶ λιγυροῖς μέλεσιν ὡραϊζόμενα, ἐφ’ ὅλης ἐξέθετο τῆς νηστίμου τροφῆς. Εἶτα τὴν πρὸ τοῦ θείου Πάσχα ἑβδομάδα ὑμνεῖ καθ’ ὁλόκληρον, ἀρξάμενος ἀπὸ τοῦ κατὰ τὸν θεῖον Λάζαρον θαύματος, μόνης ἐξαιρουμένης τῆς νυκτὸς ἐκείνης, καθ’ ἣν ἡ προδοσία καὶ ἡ κρίσις τοῦ δεσπότου ἐγένετο· τὸ γὰρ τότε μέλος τριῴδιον Σωφρόνιος Ἱεροσολύμων ἐξέθετο. Εἶτα μεταβαίνει καὶ πρὸς τὰς καθ’ ἑξῆς τοῦ δεσπότου Χριστοῦ καὶ Θεοῦ ἑορτάς, ἃς τῇ ἐκκλησίᾳ ὁ προειρημένος Σωφρόνιος κατὰ τοὺς καιροὺς αὐτῶν ἀποτέταχε … καὶ πρώτως ὑμνεῖ Κοσμᾶς τὸν κατὰ τὸ ἀνθρώπινον τόκον Χριστοῦ, εἶτα καθ’ ἑξῆς τοὺς διὰ τὸν μνήστορα Ἰωσὴφ συγγενεῖς αὐτοῦ, Δαβίδ, Ἰάκωβον φημὶ καὶ Ἰούδαν καὶ Συμεών· ἐν τῷ μέσῳ δὲ καὶ τὴν τῶν βρεφῶν κατὰ τοὺς ἑσπερίους ὕμνους ἐν τρισὶ τροπαρίοις ἐμέλισεν ἑορτήν, πολλὴν δεινότητα καὶ μεγαλοφωνῆ κεκτημένοις στιβαρότητα καὶ τὸ ἦθος αὐτοῦ τὸ ἐμβριθὲς ἀκριβῶς παριστάνουσιν. Εἶτα πρὸς τὰ κατὰ τὸν Ἰορδάνην θαύματα τὴν τοῦ λόγου ῥύμην ὀχετηγεῖ, κροτεῖ τὴν ἐν τῷ Ἱερῷ ἀπόδοσιν τοῦ Θεοῦ· καὶ τὴν κατὰ τὸ Θαβὼρ ἀστραπὴν ὡς ὅσον ἐξῆν ἰδεῖν οἱ μαθηταὶ τεθεάκασιν, οὕτω καὶ οὗτος ὅσον ἐξῆν εἰπεῖν παρεστήσατο· τούς τε ἐξοδίους ὕμνους τῆς Θεομήτορος, εἴτε συνθρηνῶν τοῖς συνιοῦσιν αὐτόπταις, εἴτε συνεξιστάμενος τοῖς συμπαροῦσιν ἀρχιεράρχαις, τέως οὕτως ἐξύφανεν. Ἀλλὰ καὶ περὶ τοὺς ὕμνους τῆς Σταυρικῆς Ἀνυψώσεως τοιοῦτόν τι γέγονε … Ἀλλὰ καὶ τὴν οὕτω σεπτὴν καὶ παγκαλλῆ τοῦ πνεύματος δόσιν καὶ [τὸν] τῶν μαθητῶν ἐπὶ κεφαλῆς ἐμπρησμὸν ἢ σοφισμὸν διὰ πυρίνου τοῦ πνεύματος μετὰ τοῦ πνεύματος ἐξυμνεῖ, καὶ τὸν πρόεδρον Ἀλεξανδρείας Προτέριον εἶτα καὶ ἐξ αἵματος στεφανίτην ἀστείως ἄγαν κοσμεῖ· καὶ τὸν ἐν μάρτυσιν ἐξοχώτατον Γεώργιον ἀνυμνεῖ, διὰ τὸ συμφυλέτην εἶναι καὶ συμπατριώτην καὶ Παλαιστιναῖον καὶ τὸ γένος ἕλκειν περιφανές. Πείθει δὲ αὐτὸν καὶ ὁ ἐξ Αἰγύπτου ἥκων θεῖος Μηνᾶς, τὸν συναθλητὴν νυκτὸς ἀποστείλας Βικέντιον, τὰ κατ’ αὐτοὺς ἀνδραγαθήματα διαγράψασθαι, Δὸς ἡμῖν τήνδε τὴν χάριν ἐνσκήπτων, τὸ μὴ λήθῃ τόνδε τὸν βίον τὰ καθ’ ἡμᾶς παρελθεῖν· καὶ γὰρ ἐκ γειτόνων ἐσμέν φησίν· ἡμεῖς δ’ οὐκ ἐσόμεθα ἀμνήμονες περὶ τὴν τῆς χάριτος ἀνταπόδοσιν. Συνεπιτούτοις καὶ τὸν πολύτλαν Ἰὼβ μεγαλύνει· προσέκειτο γὰρ ἀεὶ τῷ τοιούτῳ καὶ συνεχῶς ἐπὶ γλώττης καὶ διὰ θαύματος ἔφερεν, οὐ μόνον διὰ τὴν ἀρετὴν καὶ τὴν κατὰ πάθους παντὸς καὶ πολέμου ἀνδρίαν καὶ ἔνστασιν, ἀλλὰ καὶ διὰ τὸ γείτονα εἶναι τὴν Ἀράβων τῷ Μαϊουμᾷ. Καὶ ἄλλους οὐχ ἥττους τούτων ὑμνεῖ, οὐ καταχρᾶται δέ γε τοῖς μέλεσιν». Ioannes Mercuropulos, Vita Ioannis et Cosmae, 29-30, 32 / AHS, IV, с. 336 11-25, 337 3-17, 339 11 – 340 1. Detorakis, Kosmas, с. 48-50, 116-117. ↑
«Ὁ τοίνυν σοφώτατος Ἰωάννης μετὰ τοῦ ὁσίου Κοσμᾶ τὰ χρήματα πάντα καὶ εἴ τι ἄλλο ἦν τῷ ἀποιχομένῳ Μανσοὺρ πένησι διανείμαντες ἐν Δαμασκῷ καὶ ἐν πᾶσι τοῖς ὁρίοις αὐτῆς, καὶ μέχρι τῶν Ἱεροσολύμων ἐλθόντες, εἴς τε τοὺς ἐκεῖσε ἁγίους ναοὺς ὄντας περινοστήσαντες καὶ τοὺς Ἁγίους Τόπους, καὶ ἐκ τῶν ἐν αὐτοῖς ὄντων τιμίων πατέρων πλείστην ὠφέλειαν καρπωσάμενοι, τῶν ἄλλων ὑπεριδόντες ἁπάντων, διατρίβειν μετ᾿ αὐτῶν ᾑρετίσαντο καὶ ἐνταῦθα πρῶτον γράφειν ἀπήρξαντο καὶ τὰ ποιήματα μελῳδεῖν· ἐδόθη δὲ μεγίστη χάρις αὐτοῖς καὶ ἐπεφοίτησεν ἡ τοῦ Ἁγίου Πνεύματος δύναμις ἐπ᾿ αὐτούς, καὶ ἤρξαντο συγγράφειν τὴν νῦν τελουμένην τοῦ Λυχνικοῦ καὶ Ὄρθρου ποίησιν καὶ τὰς ἑορτὰς τοῦ Σωτῆρος κοσμεῖν καὶ τὴν Θεοτόκον μεγαλύνειν καὶ τοὺς ἁγίους πάντας ἐγκωμιάζειν ἐν μελίσμασιν, ὡς ἔστι τοῖς φιλοπόνοις ἐξετάζειν καὶ τοῖς φιλαρέτοις εὑρίσκειν τὰ τοιαῦτα συγγράμματα τῶν ἀοιδίμων καὶ μακαρίων τούτων ἀνδρῶν». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 11 / AHS, IV, с. 279 3-17. Detorakis, Kosmas, с. 59, 64. ↑
Anthologia graeca, с. 161-165. «… καὶ πρὸς τὴν μεγάλην Ἀντιοχείαν· καὶ ξενισθεὶς παρὰ τῷ καθηγουμένῳ τῆς μονῆς τοῦ προδρόμου καὶ βαπτιστοῦ Ἰωάννου κατ᾿ αὐτὴν τὴν ἑορτὴν τοῦ τιμίου καὶ ζωοποιοῦ Σταυροῦ, ἐπεὶ τὸν κανόνα τῆς ἑορτῆς ἔψαλλον, οὗ ποιητὴς αὐτὸς ἦν …». Vita Cosmae et Ioannis Damasceni, 18 / AHS, IV, с. 287 5-24. Detorakis, Kosmas, с. 59-60. ↑
«Πρὸ γὰρ τούτων οὐχ εὕρηταί τις ἕτερος τὰ τῆς νέας μελίσεως ᾄσματα καὶ ἀρχαῖς ἐναρμονίοις καθαρμοσάμενος, ἀλλ’ αὐτοὶ ἁπάντων ἡγήσαντο καὶ ἀπ’ αὐτῶν τῶν ἄλλων ἡ πρόοδος γέγονεν. Ἀλλὰ καὶ τὸ τούτου πολὺ σοφώτερον καὶ ὑπερφυέστερον· ὅτι πρὸ τούτων οὐχ εὕρηταί τις οὔτε τις ἐκ τῆς νέας οὔτε τις ἐκ τῆς παλαιᾶς οὔτε τῆς ἔξω σοφίας ἐν ἤχοις ὀκτὼ συμποσώσας τοὺς ὅλους καὶ τὰς ἑκάστου ἰδιαζόντως εὐρυθμίας παραδιδούς, πρᾶγμα σοφίας ἐκπλήκτου καὶ γνώσεως ὑπερνικώσης ἀνθρώπινον … Οἱ γὰρ πρὸ τούτων ᾠδοὶ ἔλεγον μὲν καὶ ἐμέλιζον ᾄσματα, ἕκαστον δὲ τῶν ὑπ’ αὐτῶν ᾀδομένων ὁποίου καθέστηκεν ἤχου οὐκ ἠπίσταντο. Οὗτοι δὲ πρὸς τὸ ᾄδειν καὶ τὴν γνῶσιν τοῦ ἤχου ἐκέκτηντο καὶ τοῦ εἱρμοῦ οὐκ ἐξήρχοντο, διὸ καὶ πολὺ τὸ ὑπεραῖρον τούτοις παρὰ τοῖς κρίνουσιν ὀρθῶς τεθεώρηται». Vita Ioannis et Cosmae / Cod. Athen. 321, ff. 23r-v. Detorakis, Kosmas, с. 69-70, 150. ↑
«Ὅτι δὲ τῶν θείων τούτων ὑμνῳδιῶν πρῶτος αὐτὸς σὺν τῷ ἀδελφῷ Ἰωάννῃ ἐφευρετής, πᾶσι πάντως ἐπιγινώσκεται». Vita et miracula / ΕHΒS, 41, с. 282 616 – 283 617. Detorakis, Kosmas, с. 78-79, 150. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 151. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 152. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9: «Μὴ ἐποδύρου μοι, μῆτερ, καθορῶσα ἐν τάφῳ … υἱόν», «νῦν δέ σε, Θεέ μου, ἄπνουν ὁρῶσα νεκρὸν, τῇ ῥομφαίᾳ τῆς λύπης σπαράττομαι δεινῶς», «Γῆ με καλύπτει ἑκόντα», «Ἀγαλλιάσθω ἡ κτίσις, εὐφραινέσθωσαν πάντες οἱ γηγενεῖς … μετὰ μύρων γυναῖκες προσυπαντάτωσαν … τῇ τρίτῃ ἡμέρᾳ ἐξαναστήσομαι». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 411-415. Detorakis, Kosmas, с. 153-154. Theodôrou A. “Pros to hekousion Pathos”. Athêna 1998, с. 363-364. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 154-157. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 157-160. ↑
Mêtsakês K. Byzantinê Hymnografia, vol. I. Thessalonikê 1971, с. 357. Xydês Th. Byzantinê Hymnografia, Athena 1978, с. 94-95. Detorakis, Kosmas, с. 160. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 161. ↑
Скабалланович М. Толковый типикон, том 2, Київ 1913, с. 259. Schneider H. Die biblischen Oden im christlichen Altertum / Biblica, vol. 30 (1949), с. 30-34, 497. Trypanis K.A. La poesia bizantina. Milano 1990, с. 53. Velimirovic M. Canticle / The New Grove Dictionary of Music and Musicians (ed. Sadie S.), 2nd ed., vol. III. New York, 2001, с. 724. Petrynko O. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damascus. Münster 2010, с. 22. ↑
Anthologia graeca, с. LXIII. ↑
Schneider, с. 34-35. ↑
Cfr. Schneider, с. 497. ↑
Св. Мелітон Сардійський, Про Пасху (пер. М. Тимо) в «Ранні Отці Церкви. Антологія». Львів 2015, с. 422-449. Melito of Sardis, On Pascha and fragments (ed. Hall S.G.) / Oxford early Christian texts. Oxford 1979, с. 2-3. Velimirovic, Canticle / NGDMM, III, с. 724. ↑
Св. Мелітон Сардійський, Про Пасху, 67, с. 438-439. Melito of Sardis, On Pascha, 67, ed. Hall S.G., с. 34-37. ↑
Cfr. Homélies Pascales I : Une homélie inspirée du traité sur la Pâque d’Hippolyte, 63 (ed. Nautin P.) / SCh 27 (1950), с. 190-191. ↑
Cfr. Homélies Pascales I, 44, с. 164-165. Cfr. Melitone di Sardi, Sulla Pasqua, 74, in: Cantalamessa R. I più antichi testi pasquali della Chiesa. Roma 2009, с. 85. Cfr. Schneider, с. 37. ↑
Origène, Homélies sur L’Exode (ed. Borret M.) / SCh 321 (1985), с. 170-171. Пор. Ориген, Гомилии на книгу Исход, гомилия VI,1 (пер. А. Шперл), https://azbyka.ru/otechnik/Origen/gomilii-na-knigu-ishod. Пор. Origene, Omelie sull’Esodo, 6,1 (ed. Danieli M.I.) / CTP, 27 (1991), с. 109. Cfr. Petrynko, с. 22. ↑
1. Cantemus Domino (Вих. 15,1 і далі); 2. Ascendat puteus (Чис. 21,17-18); 3. Audite caeli quae loquor (Втор. 32,1 і далі); 4. Пісня Девори (Суд. 5,2 і далі); 5. Пісня Давида Dominus firmamentum (2 Сам. 22,2 і далі); 6. Cantabo canticum dilecto vineae meae (Іс. 5,1 і далі); 7. Пісня Пісень. Origène, Homélies sur le Cantique des Cantiques, 1,1 (ed. Rousseau O.) / SCh 37 (1953), с. 30-31, 60-61. Origene, Omelie sul Cantico dei Cantici, 1,1 (ed. Danieli M.I.) / CTP, 83 (1995), с. 37-38. Rousseau O. La plus ancienne liste des cantiques liturgiques tirés de l’Écriture / Recherches de Science Religieuse, 35 (1948), с. 120-129. Cfr. Schneider, с. 50-51. Petrynko, с. 22-23. ↑
Athanasius Alexandrinus, Epistolae Heortasticae, IV,1 / PG 26, 1377. Пор. Свт. Афанасий Великий, Праздничные (Пасхальные) послания, IV,1, в «Творения». Сергиев Посад, часть 3. 1903, с. 376-524. Пор. Atanasio di Alessandria, Lettere festali, 4,1 (ed. Camplani A.) / Letture cristiane del primo millennio, 34. Milano 2003, с. 262. Cfr. Schneider, с. 37-38. ↑
Jean Chrysostome, Lettre d’exil à Olympias et à tous les fidèles (Quod nemo laeditur), 16 (ed. Malingrey A-M.) / SCh 103 (1964), с. 138-139. Tyrannius Rufinus, Apologia (contra Hieronymum), II, 37 e 39 in: Tyrannii Rufini Opera (ed. Simonetti M.) / Corpus Christianorum Series Latina 20 (1961), с. 112, 113-114. Rufino di Concordia, Apologia contro Girolamo, II, 37 e 39 in: Rufino di Concordia, Scritti apologetici (ed. Simonetti M.) / Scrittori della Chiesa di Aquileia V/1 (Roma 1999), с. 200-201, 204-205. Cfr. Schneider, с. 44. Cfr. Petrynko, с. 23. ↑
Proclus of Constantinople, Homily 5, I: Constas N. Proclus of Constantinople and the Cult of the Virgin in Late Antiquity, Leiden/Boston 2003, с. 256-259. Cfr. Schneider, с. 44. ↑
Cfr. Schneider, с. 38. ↑
Cfr. Anthologia graeca, с. LXIII. Cfr. Schneider, с. 37-65. Cfr. Petrynko, с. 24-25. ↑
Пісні: 1. Мойсея (Вих. 15,1-19), 2. Мойсея (Втор. 32,1-43), 3. Анни, матері Самуїла (1 Царів [або 1 Самуїла] 2,1-10), 4. Ісаї (Іс. 26,9-20), 5. Йони (Йона 2,3-10), 6. Авакума (Ав. 3,2-19), 7. Єзекії (Іс. 38,10-20), 8. Манассії (цієї пісні немає у Старому Завіті, вона основана на 2 Хр. 33,18), 9. Азарії (Дан. 3,26-45), 10. Трьох отроків (Дан. 3,52-88), 11. “Величає душа моя” (Лк. 1,46-55), 12. Симеона (Лк. 2,29-32), 13. Захарії (Лк. 1,68-79), 14. Ангельський піснеспів «Слава во вишніх Богу» [Hymnus angelicus Gloria in excelsis Deo] (із посиланням на Лк. 2,14; Пс. 144,2; 118,12). Cfr. Rousseau, La plus ancienne liste des cantiques, с. 126. Cfr. Schneider, с. 52-53. Rahlfs A. Psalmi cum Odis. Götingen 1967 (2nd ed.), с. 341-365. Velimirovic, Canticle / NGDMM, III, с. 724. ↑
Оскільки порядок біблійних пісень у додатку до Псалтиря не відповідає їхній послідовності в книгах Біблії того ж кодексу, можна припустити, що вони призначалися для богослужбового вжитку. Petrynko, с. 25. ↑
Cfr. Rousseau, La plus ancienne liste des cantiques, с. 126. Parpulov G.R. Toward a History of Byzantine Psalters. Chicago 2004, с. 48. Petrynko, с. 25. ↑
Cfr. Rousseau, La plus ancienne liste des cantiques, с. 125. Cfr. Schneider, с. 57. Velimirovic, Canticle / NGDMM, III, с. 724. Parpulov G.R. Psalters and Personal Piety in Byzantium in: Magdalino P., Nelson R. The Old Testament in Byzantium. Dumbarton Oaks 2010, с. 85. ↑
Taft R.F. Mount Athos: A Late Chapter in the History of the Byzantine Rite / DOP 42 (1988), с. 181-182. Порядок або ж канон із 9 пісень включає пісні: 1. Мойсея (Вих. 15,1-19), 2. Мойсея (Втор. 32,1-43), 3. Анни (1 Царів [або 1 Самуїла] 2,1-10), 4. Авакума (Ав. 3), 5. Ісаї (Іс. 26,9-20), 6. Йони (Йони 2,3-10), 7. Азарії (Дан. 3,26-56), 8. Трьох отроків (Дан. 3,57-88), 9. “Величає душа моя” (Лк. 1,46-55) і пісня Захарії (Лк. 1,68-79). Anthologhion di tutto l’anno, vol. 4 (tr. Artioli M.B.). Roma 2000, с. 1078. Cfr. Anthologia graeca, с. LXIII. Cfr. Fortescue A. Canon dans le rite byzantin / DACL, II/2 (ed. Cabrol F.), Paris 1910, с. 1906. Cfr. Schneider, с. 253. ↑
Uspensky Psalter (St. Petersburg, National Library of Russia, MS gr. 216). Schneider, с. 255. ↑
Longo A. Il testo integrale della «Narrazione degli abati Giovanni e Sofronio» attraverso le «Ἑρμηνεῖαι» di Nicone, RSBN, n.s. 2-3 (1965-1966), с. 223-267. ↑
Schneider, с. 258-260. Cfr. Petrynko, с. 34, 37-38. ↑
Слово «τροπάριον» є зменшувальною формою від слова «τρόπος» (означає «щось, що повертається», «звичай», «спосіб» у значенні музичного ладу або стилю). «Тропар» означає фразу, яка повторюється в піснеспіві, подібно як в італійській «ritornello» (приспів, який повторюється) походить від «ritorno» (повернення, повторення). Термін «τρόπος» уже в класичній ліриці мав значення ритму і мелодії. Згодом «тропар» став позначати короткий гимн, який виконується на певний музичний глас (лад). Anthologia graeca, с. LXVIII-LXIX. Bouvy E. Poètes et Mélodes : étude sur les origines du rythme tonique dans l’hymnographie de l’Église grecque. Nimes 1886, с. 222, 258. Скабалланович М. Толковый типикон, том 1, Київ 1910, с. 365-366. Mateos J. La psalmodie dans le rite byzantin / Proche-Orient Chrétien 15 (1965), с. 115. Tzirakês E.N. Troparion / Thrêskeutikê christianikê enkyklopaideia, vol. 11 (ed. Martinos A.). Athênai 1967, с. 865. Dalmais I-H. Tropaire, Kontakion, Kanon: Les éléments constitutifs de l’hymnographie byzantine in: Becker H., Kaczynski R. Liturgie und Dichtung: ein interdisziplinäres Kompendium I: Historische Präsentation, Berlin 1983, с. 424. Trypanis, La poesia bizantina, с. 70, 252, виноска 37. Jeffreys E.M. Troparion / ODB 3, с. 2124. Anthologhion, vol. 4, с. 1084. ↑
Theodoros Anagnostes, Kirchengeschichte (ed. Hansen G.C.) / Die griechischen christlichen Schriftsteller der ersten Jahrhunderte, 54 (1971), с. 109. Theodorus Lector, Excerpta ex Ecclesiastica Historia, ex Libro Primo, 19 / PG 86a, с. 173-176. Georgius Cedrenus, Compendium Historiarum a mundo condito usque ad Isaacium Comnenum imperatorem / PG 121, с. 665-666. Symeon Metaphrastes, Vita Sanctorum: Vita et conversatio et exercitatio sanctissimi et beatissimi Auxentii, II / PG 114, с. 1379-1380. Cfr. Скабалланович М. Толковый типикон, том 1, с. 260. Wellesz E. A History of Byzantine Music and Hymnography. Oxford 1961, с. 174. Dalmais, с. 425. Trypanis, La poesia bizantina, с. 55. ↑
Symeon Metaphrastes, Vita Sanctorum: Vita et conversatio et exercitatio sanctissimi et beatissimi Auxentii, XLVI / PG 114, с. 1415-1416. Pitra J-B. Analecta sacra Spicilegium Solesmensi parata, vol. I. Paris 1876, с. XXIII-XXIV. Скабалланович М. Толковый типикон, том 1, с. 365-366. Dalmais, с. 424-425. ↑
Der Papyrus der Sammlung des Erzherzog Rainer N. 542 der Exposition. Bickell G. Das älteste liturgische Schriftstück / Mittheilungen aus der Sammlung der Papyrus Erzherzog Rainer, vol. 2-3 (ed. Karabacek J.), Wien 1887, с. 83-84. Wessely C. Les plus anciens monuments du christianisme écrits sur papyrus II/III / Patrologia Orientalis, 18 (ed. Graffin R., Nau F.), Paris 1924, с. 438-439. Dalmais, с. 425. Trypanis, La poesia bizantina, с. 54, 253, виноска 43. Petrynko, с. 40. ↑
Jean Cassien, Institutions cénobitiques, II,2,1 (ed. Guy J.C.) / SCh 109 (1965), с. 58-59. Ототожнення терміну «modulationes» із «тропарями» – на думку: Baumstark A. Nocturna Laus / Liturgiewissenschaftliche Quellen und Forschungen, Heft 32. Münster 1957, с. 128, виноска 431. Petrynko, с. 40. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 221. Schneider, с. 260. Dalmais, с. 424. Petrynko, с. 41. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 225. Wellesz, History, с. 171. Jeffreys, Troparion, с. 2124. Petrynko, с. 41. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 258. Cfr. Weyh, Die Akrostichis, с. 6. Schneider, с. 260. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 258. Wellesz, History, с. 171. Trypanis, La poesia bizantina, с. 53. ↑
Cfr. Anthologia graeca, с. LX. Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 258-259, 268. Beck H.G. Kirche und theologische Literatur im Byzantinischen Reich. München 1959, с. 265. Trypanis, La poesia bizantina, с. 257, виноска 26. Cfr. Anthologhion, vol. 4, с. 1079, 1080. ↑
Wellesz, History, с. 171. Jeffreys, Troparion, с. 2124. Velimirovic, Canticle / NGDMM, III, с. 724. ↑
Anthologia graeca, с. LXIII. Weyh, Die Akrostichis, с. 6. Cfr. Beck, Kirche und theologische Literatur, с. 265. Dalmais, с. 431. Trypanis, La poesia bizantina, с. 73-74. Follieri E. I libri liturgici della Chiesa bizantina in: Vaccaro L. Storia religiosa della Grecia. Milano 2002, с. 88. Petrynko, с. 46. ↑
BHG 1438w, Longo, Narrazione, с. 223-267. ↑
Parenti S. A oriente e occidente di Costantinopoli. Temi e problemi liturgici di ieri e di oggi. Città di Vaticano 2010, с. 98. ↑
Petrynko, с. 42. ↑
Catalogue of the Greek and Latin Papyri in the John Rylands Library Manchester, III (ed. Roberts C.H.). Manchester 1938, с. 28-35. Schneider, с. 261. Trypanis, La poesia bizantina, с. 74. В. Лурье, Этапы проникновения гимнографических элементов в структуру всенощного бдения Иерусалимского типа и ее производные в «Византинороссика». СПб 1995.1, с. 181, 182 і далі., 188. Petrynko, с. 44. Диакон Владимир Василик, Происхождение канона : богословие, история, поэтика. СПб 2006, с. 45-46, 136 і далі. В. Василик, Новые материалы по истории канона и палестинской гимнографии в «Traditions and Heritage of the Christian East» (ed. D. Afinogenov, A. Murav’ev). М. 1996, с. 180-208. В. Василик, Новый источник по истории ранней палестинской гимнографии в «Byzantinoslavica» LVIII (1997) Fasc. 1 (ed. Vavřínek V.), с. 311-337. ↑
Скабалланович М. Толковый типикон, том 2, с. 267. Schneider, с. 266-267. Taft, Mount Athos, с. 188-189. Василик, Происхождение канона, с. 227-228. ↑
Lampe G.W.H. A Patristic Greek Lexicon. Oxford 1961, с. 702. Theodorus Studita, Poenae Monasteriales, I, 104 / PG 99,1748A. Weyh, Die Akrostichis, с. 7. Скабалланович М. Толковый типикон, том 2, с. 256. Лурье, Этапы проникновения, с. 193. Василик, Новый источник, с. 335. ↑
Schneider, с. 50. Trypanis, La poesia bizantina, с. 74. Лурье, Этапы проникновения, с. 193. Follieri, Libri liturgici, с. 88. ↑
Trypanis, La poesia bizantina, с. 73. ↑
Лурье, Этапы проникновения, с. 193. Petrynko, с. 46, 50. ↑
Сьогодні біблійні пісні співають тільки в часі Великого посту. Cfr. Скабалланович М. Толковый типикон, том 2, с. 263. Schneider, с. 265, 266, 499. ↑
Скабалланович М. Толковый типикон, том 2, с. 263. Schneider, с. 263, 265, 266, 499. Beck, Kirche und theologische Literatur, с. 265. Mateos J. La Célébration de la Parole dans la Liturgie Byzantine / Orientalia Christiana Analecta, 191, Roma 1971, с. 68, 110, 146-147. Trypanis, La poesia bizantina, с. 74. Taft R.F. Oltre l’oriente e l’occidente. Per una tradizone liturgica viva. Roma 1999, с. 214. Petrynko, с. 47, 50. ↑
Schneider, с. 265, 266. Dalmais, с. 433. Trypanis, La poesia bizantina, с. 74. Velimirovic, Canticle / NGDMM, III, с. 724. Petrynko, с. 46, 47. ↑
Trypanis, La poesia bizantina, с. 74. Velimirovic, Canticle / NGDMM, III, с. 724. Follieri, Libri liturgici, с. 88. ↑
Tomadakis N. Eisagôgê eis tên byzantinên filologian, vol. 2. Athênai 1965, с. 64. Detorakis Th. Kosmas ho Melôdos : bios kai ergo. Thessalonikê 1979, с. 149. ↑
Anthologia graeca, с. XXXVI. Wellesz, History, с. 198. Tomadakis Eisagôgê, с. 63-64. Detorakis, Kosmas, с. 149. Jeffreys E.M. Kanon / The Oxford Dictionary of Byzantium (ed. A. Kazhdan), vol. 2. New York / Oxford, 1991, с. 1102. ↑
Follieri, Libri liturgici, с. 89. Св. Андрей Критський в юному віці став монахом монастиря Воскресіння в Єрусалимі. Dell’Osso C. Andrea di Creta / NDPAC 1, с. 288. Св. Косма перед тим, як став єпископом Маюмським, був монахом у монастирі св. Сави. Dell’Osso C. Cosma di Maiuma / NDPAC 1, с. 1206. Св. Івана Дамаскин із 705/706 року був монахом в монастирі в Єрусалимі або в його околицях. Petrynko, с. 71 і далі. Studer B. Giovanni Damasceno / NDPAC 2, с. 2229. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 150 і далі. ↑
«Ὅτι δὲ τῶν θείων τούτων ὑμνῳδιῶν πρῶτος αὐτὸς σὺν τῷ ἀδελφῷ Ἰωάννῃ ἐφευρετής, πᾶσι πάντως ἐπιγινώσκεται». Cod. Vatic. Barber. Gr. 583. Detorakis Th. Anekdotos Bios Kosma tou Maiouma / Epetêris tês Hetaireias Byzantinôn Spoudôn 41 (1974), с. 282-283. ↑
«Πρὸ γὰρ τούτων οὐχ εὕρηταί τις ἕτερος τὰ τῆς νέας μελίσεως ἄσματα καὶ ἀρχαῖς ἐναρμονίοις καθαρμοσάμενος, ἀλλ’ αὐτοὶ ἁπάντων ἡγήσαντο καὶ ἀπ’ αὐτῶν τῶν ἄλλων ἡ πρόοδος γέγονε». Cod. Athen. 321, f. 23r. ↑
«Τὰς μὲν γὰρ χαρμοσύνους ἑορτὰς διὰ χαρμοσύνων μελῶν ἐτίμησαν, πρῶτα γὰρ πάντων Κοσμᾶς ὁ τούτων ἐφευρέτης …» Ἰωσὴφ Φιλάγρης, Κεφάλαιον περὶ τῆς ἡμέρας τῶν Φώτων / cod. gr. Ἁγίας Ἄνδρου, ff. 202r-v. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 150. ↑
«Πρῶτος δὴ πάντων τοῦτ’ ἐπενόησε, τὰς τρεῖς φημὶ τῶν ᾠδῶν … ὁ μουσικώτατος καὶ πνευματικὸς τῷ ὄντι νέος Ὀρφεὺς, ὁ μέγας ποιητὴς Κοσμᾶς …» Nikephoros Kallistos Xanthopulos, Synaxaria de triodii festis maioribus / cod. Vindob. theol. gr. 296 (XIV), f. 1v. Hunger H., Lackner W. Katalog der griechischen Handschriften der Österreichischen Nationalbibliothek, 3,3: Codices theologici 201-337 / Museion. Neue Folge, 4. Reihe, Bd. 1, Teil 3/3. Wien 1992, с. 325-329. Anthologia graeca, с. LXVIII. Émereau C. Hymnographi byzantini / EO 23 (1924), с. 282-283. ↑
«Існує також багато корисних способів посилити ефект похвали. Ми повинні, наприклад, зазначити, що людина є єдиною, або першою, або майже єдиною, хто щось зробив, або що вона зробила це краще за будь-кого іншого; усі ці відзнаки є почесними.» – “There are, also, many useful ways of heightening the effect of praise. We must, for instance, point out that a man is the only one, or the first, or almost the only one who has done something, or that he has done it better than any one else ; all these distinctions are honourable”. Aristotle, Rhetorica, I,9 (ed. Roberts W.Rh.) / The Works of Aristotle, vol. XI (ed. Ross W.D.). Oxford 1924, 1368a. Bernard Ph. La dialectique entre l’hymnodie et la psalmodie, des origines à la fin du VI^e siècle : bilan des connaissances et essai d’interprétation / Rivista Internazionale di Musica Sacra n.s. 26/1 (2005), с. 21-22. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 51. ↑
Маються на увазі такі елементи у канонах св. Косми як часте використання акростихів, кінцевих приспівів (ефімніїв), драматичних діалогів та інших елементів, що складають спадщину гимну Кондака. Detorakis, Kosmas, с. 151-154. Однак, мусимо зазначити, що ефімній уже є у тропарях на папірусі № 466 Бібліотеки Джона Райлендса [John Rylands Library] (7 ст.) [Cfr. Roberts, Catalogue, с. 32-34], тому св. Косма не міг бути першим в адаптації спадщини кондака до нового поетичного жанру канону. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 151. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 151, 221-226. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 151. ↑
Grosdidier de Matons J. Kontakion et Canon. Piété populaire et liturgie officielle à Byzance / Augustinianum 20 (1980), с. 191-203. Grosdidier de Matons J. Liturgie et Hymnographie: Kontakion et Canon / Dumbarton Oaks Papers 34/35 (1980-1981), с. 31-43, 42. Василик, Происхождение канона, с. 47. Krivko R. A Typology of Byzantine Office Menaia of the Ninth-Fourteenth Centuries, Moscow 2010, с. 14-17. ↑
Kollyropoulou, Peri tou problêmatos tês 2° odês tôn kanonôn, с. 332, 389, 398. ↑
Bernhard L. Der Ausfall der 2. Ode im byzantinischen Neunodenkanon // Heuresis. Festschrift für Andreas Rohracher 25 Jahre Erzbischof von Salzburg, herausgegeben von Thomas Michels. Salzburg 1969, с. 100-101. ↑
Василик, Происхождение канона, с. 55. ↑
Anthologia graeca, с. LXIII. Weyh, Die Akrostichis, с. 6. Dalmais, с. 431. Trypanis, La poesia bizantina, с. 73-74. Follieri, Libri liturgici, с. 88. Petrynko, с. 46. ↑
Папірус № 466 John Rylands Library. Roberts, Catalogue, с. 28-35. ↑
Anthologia graeca, с. XXXVI. Wellesz, History, с. 198. Tomadakis Eisagôgê, с. 63-64. Detorakis, Kosmas, с. 149. Jeffreys, Kanon, с. 1102. ↑
Cfr. Detorakis, Kosmas, с. 160. ↑
«Πρῶτος δὴ πάντων τοῦτ’ ἐπενόησε, τὰς τρεῖς φημὶ τῶν ᾠδῶν, εἰς τύπον, οἶμαι, τῆς Ἁγίας καὶ ζωαρχικῆς Τριάδος ὁ μουσικώτατος καὶ πνευματικὸς τῷ ὄντι νέος Ὀρφεὺς, ὁ μέγας ποιητὴς Κοσμᾶς ἐν τῇ ἁγίᾳ καὶ μεγάλῃ τῶν παθῶν τοῦ Κυρίου καὶ Θεοῦ καὶ Σωτῆρος ἡμῶν Ἰησοῦ Χριστοῦ ἡβδομάδι …» Nikephoros Kallistos Xanthopulos, Synaxaria de triodii festis maioribus / cod. Vindob. theol. gr. 296 (XIV), f. 1v. Hunger H., Lackner W. Katalog der griechischen Handschriften der Österreichischen Nationalbibliothek, 3,3: Codices theologici 201-337 / Museion. Neue Folge, 4. Reihe, Bd. 1, Teil 3/3. Wien 1992, с. 325-329. Anthologia graeca, с. LXVIII. Émereau C. Hymnographi byzantini / EO 23 (1924), с. 282-283. Detorakis, Kosmas, с. 150. Cfr. Nikêforou Kallistou tou Xanthopoulou, Synaxaria eis tas Episêmous heortas, tou Triôdiou, kai tou Pentêkostariou (ed. Ioulianos I.A.). Venezia 1650, с. 1. ↑
Ці творіння св. Косми подаємо у додатку грецькою і українською мовами. ↑
Anthologia graeca, с. 187-201. PG 98, 472-481, 484-488. Eustratiadis S. Kosmas Hierosolymitês ho poiêtês episkopos Maiouma / Nea Siôn, vol. 28 (1933) с. 414-416. Detorakis, Kosmas, с. 201-204, 205-212. Менші творіння св. Косми на Страсний Тиждень, зокрема 15 стихир самогласних та ірмоси 1, 3-5 канону на Велику Суботу, не є предметом нашого дослідження. Про 15 стихир самогласних: Detorakis, Kosmas, с. 216-217. Eustratiadis S. Kosmas, с. 497-500. Про ірмоси 1, 3-5 на Велику Суботу: Anthologia graeca, с. 196-198. ↑
Triôdion katanyktikon : periechon apasan tên anêkousan autô akolouthian tês Hagias kai Megalês Tessarakostês. Roma 1879, с. 620-622, 632-633, 641-643, 652-655, 675-677, 728-733. Тріодь [Τριῴδιον] (дослівно «книга трипіснців») – це богослужбова книга, що містить богослужіння великопісного та пасхального циклів. Із 14 ст. книга поділяється на дві частини, які називаються Тріодь Пісна [Τριῴδιον κατανυκτικὸν або Τριῴδιον] і Тріодь Цвітна [Τριῴδιον χαρμόσυνον або Πεντηκοστάριον]. Taft R.F. Triodion / ODB 3, с. 2118-2119. Cfr. Anthologhion, vol. 4, с. 1084. Cfr. Anthologia graeca, с. LXXI. Follieri, Libri liturgici, с. 90. ↑
Theodori Prodromi, Commentarios in carmina sacra Melodorum Cosmae Hierosolymitani et Ioannis Damasceni (ed. Stevenson H.M.). Roma 1888, с. XXV. Theodorus Prodromus, Expositio canonum in festa dominicalia conscriptorum a sanctis doctisque poetis Cosma et Joanne Damasceno / PG 133, 1238. Detorakis, Kosmas, с. 206, 209. ↑
Микита Пафлагонський написав коментар на тропар 2 пісні 9 «Δημιουργὸν ὁ πατὴρ πρὸ τῶν αἰώνων σοφίαν» канону на Страсний Четвер. Niceta di Paflagonia, Nikêta Epistolê Petrôi anagrafei in: Sakelliôn I. Anekdota hiera / Deltion tês historikês kai ethnologikês Hetaireias tês Hellados, vol. II (1889), с. 579-581. Detorakis, Kosmas, с. 202. ↑
Михайло Пселл написав коментар на останній тропар канону на Страсний Четвер «Ὡς ἄνθρωπος ὑπάρχω οὐσίᾳ, οὐ φαντασίᾳ … » Michael Psellus, Theologica, vol. I (ed. Gautier P.). Leipzig 1989, с. 47-51. ↑
Митрополит Коринтський Григорій Пардос написав коментар на поеми св. Косми на Страсний Тиждень: «Ἐξηγήσεις εἰς τοὺς λειουργικοὺς κανόνας Ἰωάννου τοῦ Δαμασκηνοῦ καὶ Κοσμᾶ τοῦ Μελῳδοῦ / Ἀνὰ εἷς εἰς τὰς ἡμέρας τῆς Μ. Ἑβδομάδος τοῦ Κοσμᾶ», досі залишається невиданий. Kominês A. Grêgoriou tou Korinthiou, exêgêseis eis tous hierous leitourgikous kanonas Iôannou tou Damaskênou kai Kosma tou Melôdou in: Akten des XI. Internationalen Byzantinistenkongresses München 1958 (ed. Dölger F., Beck H.-G.). München 1960, с. 248-253, 250. Detorakis, Kosmas, с. 179, 202, 205-209. Найвизначніші манускрипти, за дослідженням Petrynko, с. 113, 132-137, кодекси:

1) cod. Vindob. theol. gr. 121 (XII), ff. 62v-96r: Hunger H., Kresten O. Katalog der griechischen Handschriften der Österreichischen Nationalbibliothek, 3,2: Codices theologici 101-200 / Museion. Neue Folge, 4. Reihe, Bd. 1, Teil 3/2. Wien 1984, с. 66-67.

2) cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 64v-95v: Giannelli C. Codices Vaticani graeci: codices 1684-1744. Città del Vaticano 1961, с. 78.

3) cod. Vindob. theol. gr. 128 (II metà del XIII), ff. 60v-81v: Hunger, Katalog, 3,2, с. 101-102.

4) cod. Monac. gr. 226 (XIII-XIV), ff. 35-47: Hardt I. Catalogus codicum manuscriptorum graecorum Bibliothecae Regiae Bavaricae. T. 2 [Cod.graec. 106-233]. München 1806, с. 474-476. ↑
Теодор Продром написав коментар, частково виданий Stevenson H.M.: Theodori Prodromi, Commentarios in carmina sacra Melodorum Cosmae Hierosolymitani et Ioannis Damasceni. Roma 1888. Частина, що стосується гимнів св. Косми на Страсний тиждень, залишається неопублікованою донині, про неї лише повідомляє Stevenson, с. XXV. У Migne подано невелика частина цього коментаря: Theodorus Prodromus, Expositio canonum in festa dominicalia conscriptorum a sanctis doctisque poetis Cosma et Joanne Damasceno / PG 133, 1229-1238. Найвизначніші манускрипти, за дослідженням Petrynko, с. 113, 137-145, кодекси:

1. cod. Angel. gr. 7 (XII o anche XIV), ff. 5-246 (аркуші, не зазначені в каталозі): Muccio G., Franchi de’Cavalieri P. Index codicum graecorum Bibliothecae Angelicae / Studi italiani di filologia classica, 4 (1896), с. 36-37.

2. cod. Vat. Regin. gr. 31 (1282), ff. 214-299: Stevenson H. Codices manuscripti graeci Reginae Svecorum et Pii Papae II Bibliothecae Vaticanae. Romae 1888, 24-25.

3. cod. Vat. gr. 1603 (XIII), ff. 37v-58: Giannelli C. Codices Vaticani graeci: codices 1485-1683. Città del Vaticano 1950, с. 253.

4. cod. Bodleanus Baroccianus gr. 214 (XIV), (аркуші, не зазначені в каталозі): Coxe H.O. Bodleian Library. Quarto Catalogues, I, Greek Manuscripts. Oxford 1853, repr. 1969, с. 374. ↑
Никифор Калліст Ксантопул написав коментар на ірмос 9 «Τὴν τιμιωτέραν» трипіснця на Велику П’ятницю. Beck H.-G. Kirche und theologische Literatur im Byzantinischen Reich. München 1959, с. 705. Il codice del monastero di Pantokratoros di Monte Athos n. 118 (XVIII sec.). Lampros S.P. Catalogue of the Greek Manuscripts on Mount Athos, vol. I. Cambridge 1895, с. 104. Detorakis, Kosmas, с. 208. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion: êtoi hermêneia eis tous asmatikous kanonas tôn despotikôn kai theomitorikôn heortôn. Benetia 1836, с. 287-416. Detorakis, Kosmas, с. 202, 205-209. ↑
Codex Athoniensis monasterii Docheiariou 16 (1305). Lampros, Catalogue I, с. 236, 286. Codex Vaticanus Palatinus gr. 355, ff. 89r, 95r, 98r, 121r (XIV). Pitra J-B., Stevenson H. Codices manuscripti palatini, с. 202. Codex bibliothecae Alexiou Kolyba gr. 33, ff. 44a, 45b, 46b, 52a, (XVIII). Lampros S.P. Katalogos tôn kôdikôn Alexiou Kolyba / Neos hellênomnêmon 12/2 (1915), с. 233-234. Codex Athoniensis monasterii Panteleêmonos 643, ff. 134a, 137a, 140, 157a, (XIX). Lampros, Catalogue II, с. 409. Codex Vaticanus Palatinus gr. 423 (409), f. 8 (XV). Pitra J-B., Stevenson H. Codices manuscripti palatini, с. 274. Codex Atheniensis 1117 (XVIII). Sakkelliôn, Katalogos, с. 409. Detorakis, Kosmas, с. 179, 202, 205-209. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 162-164, 203-204, 206, 207, 208. ↑
Michael Psellus, Poemata (ed. Westerink L.G.). Stuttgart, Leipzig 1992, с. 286-294. Detorakis, Kosmas, с. 202. ↑
Іноді приспіви (ефімнії) деяких строф не зовсім точно повторюють основний ефімній, але з певними відхиленнями. У таких випадках подаємо ефімній, що найчастіше повторяється. ↑
Це канони Різдва, Богоявлення і П’ятдесятниці. Авторство останнього ще цілковито не стверджено. Anthologia graeca, с. 205-217. Petrynko, с. 230, 239, 228. Trypanis, La poesia bizantina, с. 69, 77. Pitra, Hymnographie de l’Eglise grecque, с. 3. Stevenson H. Du rhythme dans l’hymnographie de l’Église grecque. Paris 1876, с. 8. ↑
Stevenson, Du rhythme, с. 8-11. Pitra, Hymnographie de l’Eglise grecque, с. 3-4 і далі. ↑
Stevenson, Du rhythme, с. 11-13 і далі. Cfr. Pitra, Hymnographie de l’Eglise grecque, с. 9. ↑
Stevenson, Du rhythme, с. 16-17ss, 21. ↑
«οἱ ᾀσματικοὶ κανόνες, ἰαμβικοί τε καὶ καταλογάδην». Suidae Lexicon (ed. Adler A.), II. Lipsiae 1931, с. 649, n. 467. Pitra, Hymnographie de l’Eglise grecque, с. 4, 31. Stevenson, Du rhythme, с. 11. ↑
Stevenson, Du rhythme, с. 12. «Τοῖς ἐξ ἰάμβων συντεθειμένοις τούτοις ᾄσμασι, δεινότης ἔνεστιν οὐκ οὖσα φαινομένη δέ· ὡς γὰρ ἐμμέτρως γραφέντες, κεκαινοτόμηνται περὶ τὰς λέξεις, ἔστι δ’ ὅτε καὶ περὶ τὰς συντάξεις. Τοῖς δὲ πεζῷ λόγῳ, τῷ ἀμέτρῳ δηλαδή, γεγραμμένοις κανόσι, τῷ τε Χριστὸς γεννᾶται, καὶ τῷ Βυθοῦ, δεινότης πρόσεστιν οὐ φαινομένη οὖσα δε». Gregorio Pardos, Ἐξηγήσεις εἰς τοὺς λειουργικοὺς κανόνας Ἰωάννου τοῦ Δαμασκηνοῦ καὶ Κοσμᾶ τοῦ Μελῳδοῦ, inedito, citato secondo Stevenson, Du rhythme, с. 12, виноска 4. ↑
«… αὐτὴν γὰρ τὴν τῶν Χριστοῦ γενεθλίων πανήγυριν, ἣν περέμελψεν ὁ μέγας καὶ θεῖος Κοσμᾶς, δίχα μὲν μέτρου, ἀξιωματικώτατα δὲ ὅμως καὶ ὑψηλότατα, ἐμμέτρως νῦν καὶ δι’ ἰάμβων μεταμέλπεται ὁ Δαμασκηνός …». Prodromus, Commentarios, с. 58. Stevenson, Du rhythme, с. 12. ↑
«… φέρε, μεταβάντες ἀπὸ τῆς θείας Ὑψώσεως τοῦ Σταυροῦ περὶ τὴν θειοτέραν καὶ ἀπορρητοτέραν κατὰ σάρκα Γέννησιν τοῦ Σωτῆρος γενώμεθα, καὶ τὸν ἐπ’ ἐκείνῃ γενεθλιαλογηθέντα ὕμνον τῷ θεσπεσίῳ καὶ μουσικωτάτῳ Κοσμᾷ τοῖς ὄχλοις διερμηνεύσωμεν». Prodromus, Commentarios, с. 30. Stevenson, Du rhythme, с. 12. ↑
Pitra, Hymnographie de l’Eglise grecque, с. 10-11 і далі. Stevenson, Du rhythme, с. 23-25. ↑
Cfr. Pitra, Hymnographie de l’Eglise grecque, с. 14, 18. Stevenson, Du rhythme, с. 42. ↑
Stevenson, Du rhythme, с. 45-46, 63. ↑
Stevenson, Du rhythme, с. 46-52, 63. Pitra, Hymnographie de l’Eglise grecque, с. 21. ↑
Stevenson, Du rhythme, с. 52-58, 63. Про регулюючу риму у віршах гимну Акафіст див. Averincev S. L’anima e lo specchio. L’universo della poetica bizantina. Bologna 1988, с. 312, 317-319. Averincev S. Poetika rannevizantijskoj literatury. Moskva 1977, с. 242, 246-248. ↑
Stevenson, Du rhythme, с. 58-61, 63. Pitra, Hymnographie de l’Eglise grecque, с. 42. Lamy, Mélodes, in: Stevenson, Du rhythme, с. 27-28. Cfr. Averincev, L’anima e lo specchio, с. 316. Averincev, Poetika, с. 245-246. ↑
Stevenson, Du rhythme, с. 63. ↑
Пор. статті «Поезія», «Віршування», «Римування», «Рима» в uk.wikipedia. ↑
Scholia in Dionysii Thracis Artem Grammaticam (ed. Hilgard A.) / Grammatici Graeci, pars I, vol. 3. Leipzig 1901 (Reprint Hildesheim/New York 1979), с. XXXVII. ↑
«… ἐάν τις θέλῃ ποιῆσαι κανόνα, πρῶτον δεῖ μελίσαι τὸν εἱρμόν, εἶτα ἐπαγαγεῖν τὰ τροπάρια ἰσοσυλλαβοῦντα καὶ ὁμοτονοῦντα τῷ εἱρμῷ καὶ τὸν σκοπὸν ἀποσῴζοντα». Commentariolus Byzantinus in: Scholia in Dionysii Thracis Artem Grammaticam (ed. Hilgard A.) / Grammatici Graeci, pars I, vol. 3. Leipzig 1901 (Reprint Hildesheim/New York 1979), с. 569. Pitra, Hymnographie de l’Eglise grecque, с. 31-32. Pitra J.B. Analecta sacra Spicilegium Solesmensi parata, vol. I. Paris 1876, с. XLVII. Stevenson, Du rhythme, с. 25-26. Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 270 і далі. Rentel A. Byzantine and Slavonic Orthodoxy in: Wainwright G. The Oxford History of Christian Worship. Oxford 2006, с. 283. Valiavitcharska V.V. Rhetoric and Rhythm in Byzantine Homilies. Dissertation in the University of Texas at Austin 2007, с. 174. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 273, 274. Stevenson, Du rhythme, с. 33. Lamy, Mélodes, in: Stevenson, Du rhythme, с. 27-28. Petrynko, с. 239. Про рівноскладдя та однакові наголоси у Акафісті див. Averincev, L’anima e lo specchio, с. 316, 317. Averincev, Poetika, с. 245-246. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 273. Pitra, Analecta sacra, I, с. XLIX. Jeffreys E.M. Poetry, Ecclesiastical / ODB 3, с. 1689. ↑
Cfr. Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 273, 282, 298-299, 353. Stevenson, Du rhythme, с. 29, 31, 35. Cfr. Jeffreys, Poetry, Ecclesiastical / ODB 3, с. 1689. ↑
Це канони Різдва, Богоявлення і П’ятдесятниці. Авторство останнього ще цілковито не стверджено. Anthologia graeca, с. 205-217. Petrynko, с. 230, 239, 228. Trypanis, La poesia bizantina, с. 69, 77. Pitra, Hymnographie de l’Eglise grecque, с. 3. Stevenson H. Du rhythme dans l’hymnographie de l’Église grecque. Paris 1876, с. 8. ↑
Petrynko, с. 239. ↑
Jeffreys, Poetry, Ecclesiastical / ODB 3, с. 1689. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 274-275. ↑
Anthologia graeca, с. 188. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 283. ↑
Anthologia graeca, с. 195-196. ↑
14 найважливіших характеристик подано у Lamy, Mélodes, in: Stevenson, Du rhythme, с. 28. ↑
Cfr. Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 356. Anthologia graeca, с. 201, 189, 194-195. ↑
Cfr. Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 360. ↑
Anthologia graeca, с. 190. ↑
Anthologia graeca, с. 193. ↑
Anthologia graeca, с. 195. ↑
Anthologia graeca, с. 192. ↑
Stevenson, Du rhythme, с. 52. Anthologia graeca, с. 198-199. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 207-208. ↑
Anthologia graeca, с. 189. Stevenson, Du rhythme, с. 42-43. Jeffreys M.J. Dodecasyllable / ODB 1, с. 643. ↑
За правилами візантійського дванадцятискладового вірша наголос на слові «ψαλῶ» насправді мав би стояти на передостанньому складі. ↑
Anthologia graeca, с. 187-196, 198-201. Theodori Prodromi, Commentarios in carmina sacra Melodorum Cosmae Hierosolymitani et Ioannis Damasceni (ed. Stevenson H.M.). Roma 1888, с. XXV. Theodorus Prodromus, Expositio canonum in festa dominicalia conscriptorum a sanctis doctisque poetis Cosma et Joanne Damasceno / PG 133, 1238. Detorakis, Kosmas, с. 206, 209. ↑
Anthologia graeca, с. 187. ↑
«Μεγάλην δὲ καλοῦμεν τὴν ἑβδομάδα … Ἐπειδὴ μεγάλα τινὰ καὶ ἀπόῤῥητα τυγχάνει τὰ ὑπάρξαντα ἡμῖν ἐν αὐτῇ ἀγαθά. Ἐν γὰρ ταύτῃ ὁ χρόνιος ἐλύθη πόλεμος, θάνατος ἐσβέσθη, κατάρα ἀνῃρέθη, τοῦ διαβόλου ἡ τυραννὶς κατελύθη, τὰ σκεύη αὐτοῦ διηρπάγη, Θεοῦ καταλλαγὴ πρὸς ἀνθρώπους γέγονεν, οὐρανὸς βάσιμος γέγονεν, ἄνθρωποι τοῖς ἀγγέλοις συνεμίγησαν, τὰ διεστῶτα συνήφθη, ὁ φραγμὸς περιῃρέθη, τὸ κλεῖθρον ἀνῃρέθη, ὁ τῆς εἰρήνης Θεὸς εἰρηνοποίησε τὰ ἄνω καὶ τὰ ἐπὶ τῆς γῆς. Διὰ τοῦτο τοίνυν μεγάλην τὴν ἑβδομάδα καλοῦμεν, ἐπειδὴ τοσοῦτον πλῆθος δωρεῶν ἡμῖν ἐν αὐτῇ κεχάρισται ὁ Δεσπότης». Св. Іван Золотоустий, Бесіди на книгу Буття, 30,1, в «Повне зібрання творінь», том 4, книга 1. Ioannes Chrysostomus, Homiliae in Genesim, Homilia XXX,1 / PG 53, 273-274. Malingrey A.-M., Zincone S. Giovanni Crisostomo / NDPAC 2, с. 2220. ↑
«…ἡμεῖς ἔχομεν νὰ μεταβῶμεν ὡς ἀπὸ ᾄσματα ἁπλῶς εἰς αὐτὰ τὰ ᾄσματα τῶν ᾀσμάτων …» Νικόδημος ὁ Ἁγιορείτης, Ἑορτοδρόμιον ἤτοι Ἑρμηνεία εἰς τοὺς ᾀσματικοὺς κανόνας τῶν δεσποτικῶν καὶ θεομητορικῶν ἑορτῶν («Путівник святами або Тлумачення на пісенні канони Господських та Богородичних свят»). Венеція 1836, с. 287. ↑
Просодія – співвідношенням складів і наголосів у віршуванні. Пор. Великий тлумачний словник сучасної української мови, Ірпінь 2005, в «ABBYY Lingvo 6». ↑
Cfr. Vawter, Il vangelo secondo Giovanni / GCB, с. 1420, 1423. ↑
Тут і надалі цитуємо український текст із Пасха. Богослужіння Страсної і Світлої Седмиць. (пер. «Трипіснець»). Львів УКУ 2012 (protopsaltes.blogspot.com); грецький текст із Anthologia graeca carminum christianorum (ed. W. Christ, M. Paranikas). Lipsiae 1971, с. 187-196, 198-201; італійський текст та посилання на уривки зі Святого Письма в Anthologhion di tutto l’anno, vol. II. (переклад M.B. Artioli). Roma 2000, с. 943-946, 967-968, 986-989, 1005-1011, 1053-1056, 1112-1116. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1: «ἐνδόξως δεδόξασται Χριστὸς ὁ Θεὸς ἡμῶν». ↑
Тут і надалі цитуємо Псалтир та Біблійні пісні в українському перекладі за Молитовний Псалтир (пер. «Трипіснець»). Львів УКУ 2022. Нумерація за Перекладом сімдесятьох тлумачів (Septuaginta – LXX). 1 Царів [1 Сам.] 2,2: «οὐκ ἔστιν ἅγιος/δίκαιος πλήν σου, Κύριε». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7: «λυτρωτὰ, ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8: «ὃν παῖδες εὐλογεῖτε, ἱερεῖς ἀνυμνεῖτε, λαὸς ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας». ↑
Двоп.В.Вт. пісня 8,1: «εὐλογεῖτε τὰ ἔργα τὸν Κύριον». ↑
Трип.В.Пт. пісня 8: «ὃν πᾶσα κτίσις εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας». ↑
Трип.В.Пн. пісня 8: «καὶ Κύριον γινώσκοντές με ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας». ↑
Simonetti M. Cristologia / NDPAC 1, 1285. ↑
«Бо колись для оточуючих Ананію, Азарію і Мисаїла Слово явилося з ними в палаючій печі, визволяючи їх від вогню; “а вид четвертого, – сказано, – схожий на Сина Божого” (Дан. 3,92)». Св. Іриней Ліонський, Проти єресей, IV,20,11. «… Talvolta, come a coloro che stavano vicino ad Anania, Azaria e Misaele, [il Logos] si faceva vedere ad assisterli nella fornace di fuoco e nel forno preservandoli dal fuoco; e «la figura del quarto, dice, pareva quella del Figlio di Dio» (Dn 3,92)». Ireneo di Lione, Adversus haereses, IV,20,11. S. Ireneo di Lione, Contro le eresie, vol. II (ed. Dellagiacoma V.). Siena 1968, с. 74. Irénée de Lyon, Contre les hérésies (ed. Rousseau A.) / SCh 100 (1965), с. 662-663. ↑
Simonetti M. Cristologia / NDPAC 1, 1285. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 7: «ὁ ἐν καμίνῳ ῥυσάμενος τοὺς ὁσίους παῖδας ἐκ φλογὸς». ↑
Св. Іван-Павло ІІ. Giovanni Paolo II. Gesù Cristo: compimento delle profezie sul Messia. / Udienza Generale – 4 Marzo 1987, Catechesi sul Credo, parte II: Gesù Figlio e Salvatore, с. 1. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 6: «… τὸν τύπον φέρων τοῦ … ταφῇ δοθέντος …». ↑
Cfr. Vawter, Il vangelo secondo Giovanni / GCB, с. 1422, 1424. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 4: «ἔθου κραταιὰν ἀγάπησιν ἰσχύος, Πάτερ οἰκτίρμον· τὸν μονογενῆ Υἱὸν γὰρ, ἀγαθὲ, ἱλασμὸν εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλας». ↑
Кан.В.Чт. пісня 8,2: «ὁ δυσώνυμος Ἰσκαριώτης … οὓς ἐνίψατο ηὐτρέπισεν εἰς προδοσίαν πόδας· καὶ σοῦ ἐσθίων ἄρτον, σῶμα θεῖον, ἐπῆρε πτερνισμὸν ἐπὶ σὲ, Χριστὲ». Пор. Пс. 40,10: Бо навіть чоловік мирний зо мною, на кого покладався я, хто їв хліби мої, підняв п’яту на мене. [καὶ γὰρ ὁ ἄνθρωπος τῆς εἰρήνης μου, ἐφ᾽ ὃν ἤλπισα, ὁ ἐσθίων ἄρτους μου, ἐμεγάλυνεν ἐπ᾽ ἐμὲ πτερνισμόν] Septuaginta (ed. Rahlfs A.), vol. II. Stuttgart 1979, с. 43. «Anche il mio intimo amico, quello in cui io nutrivo fiducia, quello che mangiava il mio stesso pane, ha alzato il calcagno contro di me». La Bibbia. Nuovissima versione dai testi originali. Milano 1987, с. 823. ↑
Трип.В.Пт. пісня 5,2: «πάντες δὲ σκορπισθήσεσθε ἐμὲ λιπόντες». ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,2: «Νόμον ἀγνοοῦντες οἱ ἀσεβεῖς, φωνὰς προφητῶν τε μελετῶντες διὰ κενῆς, ὡς πρόβατον εἷλκον σὲ τὸν πάντων Δεσπότην ἀδίκως σφαγιάσαι …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,4: «Ἐκύκλωσαν κύνες ὡσεὶ πολλοὶ, ἐκρότησαν, ἄναξ, σιαγόνα σὴν ῥαπισμῷ· ἠρώτων σε, σοῦ δὲ ψευδῆ κατεμαρτύρουν, καὶ πάντα ὑπομείνας ἅπαντας ἔσωσας». ↑
King Ph.J. Amos / GCB, с. 325. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,1: «Λέλυται ἄχραντος ναὸς, τὴν πεπτωκυῖαν δὲ συνανίστησι σκηνήν». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,2: «… φρίττουσιν ᾅδου οἱ πυλωροὶ, ἠμφιεσμένον βλέποντες στολὴν ᾑμαγμένην … τῆς ἐκδικήσεως· τοὺς ἐχθροὺς ἐν σταυρῷ γὰρ πατάξας ὡς Θεὸς ἀναστήσομαι αὖθις …». ↑
Stuhlmueller C. Deutero-Isaia / GCB, с. 492, 494. ↑
Cfr. McCarthy D.J. Osea / GCB, с. 340. Біблія (пер. І. Огієнка) в BibleWorks 10. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,3: «ὁ γὰρ ἐχθρὸς ἐσκύλευται ᾅδης· … τὸν Ἀδὰμ σὺν τῇ Εὔᾳ λυτροῦμαι παγγενῆ καὶ τῇ τρίτῃ ἡμέρᾳ ἐξαναστήσομαι». ↑
Cfr. Moriarty F.L. Isaia 1-39 / GCB, с. 349. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,1: «Ἐπὶ τῷ ξένῳ σου τόκῳ τὰς ὠδῖνας φυγοῦσα ὑπερφυῶς …». ↑
Amato A. Gesù il Signore. Saggio di cristologia. Bologna 1993, с. 137. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,1: «Ἡ ἀπόρρητος Λόγου Θεοῦ κατάβασις …». ↑
Трип.В.Пт. ірмос 5: «… τὸν δι’ εὐσπλαγχνίαν ἑαυτὸν τῷ πεσόντι κενώσαντα ἀτρέπτως καὶ μέχρι παθῶν ἀπαθῶς ὑποκύψαντα …». ↑
Антиномія – суперечність між двома твердженнями, що взаємно виключають одне одного, але кожне з яких однаковою мірою, можна логічно довести в даній системі. Пор. Великий тлумачний словник сучасної української мови (ABBYY Lingvo 6). Ірпінь 2005. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,2: «Λόγος ἄκτιστος ὢν φύσει». Пор. Нікейський символ: «γεννηθέντα οὐ ποιηθέντα». Simonetti M. Il Cristo. Vol. II. Roma 2003, с. 100. ↑
Ів. 1,14: «Ὁ Λόγος σὰρξ ἐγένετο, καὶ ἐσκήνωσεν ἐν ἡμῖν». ↑
Cfr. Vawter B. Teologia giovannea / GCB, с. 1907. Cfr. Amato, Gesù il Signore, с. 138. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 138. ↑
Кан.В.Чт. пісня 8,1: «Οἱ δαιτυμόνες οἱ μακαριστοὶ ἐν τῇ Σιὼν τῷ Λόγῳ …». ↑
Кан.В.Чт. ірмос 9: «ἐπαναβεβηκότα λόγον ἐκ τοῦ Λόγου». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,1: «Ἀνῃρέθης, ἀλλ’ οὐ διῃρέθης, Λόγε, ἧς μετέσχες σαρκός· εἰ γὰρ καὶ λέλυταί σου ὁ ναὸς ἐν τῷ καιρῷ τοῦ πάθους, ἀλλὰ καὶ οὕτω μία ἦν ὑπόστασις τῆς θεότητος καὶ τῆς σαρκός σου· ἐν ἀμφοτέροις γὰρ εἷς ὑπάρχεις Υἱὸς, Λόγος τοῦ Θεοῦ, Θεὸς καὶ ἄνθρωπος». ↑
Teodoro di Mopsuestia, Omelie catechetiche, 6,6. Simonetti, Il Cristo, II, с. 344. Amato, Gesù il Signore, с. 195-196. ↑
Formula di unione (433): «il Dio Logos ha unito a sé il tempio che ha assunto». Amato, Gesù il Signore, с. 205. Simonetti, Il Cristo, II, с. 386-387. ↑
Il Simbolo di Calcedonia (451): «un solo e lo stesso Cristo, Figlio, Dio Logos in una sola ipostasi». Simonetti, Il Cristo, II, с. 444-445. ↑
Anatematismi del concilio di Costantinopoli (553), 3, 4: «non come uno in un altro, ma in una sola ipostasi di Cristo, di uno della Santa Trinità)». Simonetti, Il Cristo, II, с. 506-509. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,1: «… εἰ γὰρ καὶ λέλυταί σου ὁ ναὸς ἐν τῷ καιρῷ τοῦ πάθους, ἀλλὰ καὶ οὕτω μία ἦν ὑπόστασις τῆς θεότητος καὶ τῆς σαρκός σου· ἐν ἀμφοτέροις γὰρ εἷς ὑπάρχεις Υἱὸς, Λόγος τοῦ Θεοῦ, Θεὸς καὶ ἄνθρωπος». ↑
Vergés S., Dalmau J.M. Dio rivelato in Cristo. Roma 1972, с. 75. Gilbert M. Sapienza / NDTB, с. 1437-1440. ↑
Vergés, Dalmau, Dio rivelato in Cristo, с. 72. Forestell J.T. Proverbi / GCB, с. 639-640. ↑
Vergés, Dalmau, Dio rivelato in Cristo, с. 99. Gilbert, Sapienza / NDTB, с. 1440-1441. ↑
Vergés, Dalmau, Dio rivelato in Cristo, с. 75. Forestell, Proverbi / GCB, с. 640. Gilbert M. Sapienza / NDTB, с. 1441. Beauchamp P. Sapienza. Teologia biblica / DCT, с. 1215. ↑
Kugelman R. La prima lettera ai Corinti / GCB, с. 1158. Vergés, Dalmau, Dio rivelato in Cristo, с. 75. Gilbert M. Sapienza / NDTB, с. 1441. ↑
Grassi J.A. La lettera ai Colossei / GCB, с. 1265. Cfr. Vergés, Dalmau, Dio rivelato in Cristo, с. 75. Gilbert M. Sapienza / NDTB, с. 1441. Beauchamp P. Sapienza. Teologia biblica / DCT, с. 1215. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 91. ↑
Gilbert M. Sapienza / NDTB, с. 1441-1442. ↑
Simonetti M. Cristologia / NDPAC 1, 1284-1285. ↑
Origène, Commentaire sur Saint Jean, tome I (ed. Blanc C.) / SCh 120 (1966), с. 132-133. Origene, Commento al Vangelo di Giovanni, I/XXII,140 (ed. Corsini E.). Torino 1968, с. 158. Simonetti M. Cristologia / NDPAC 1, 1287. ↑
Origene, I principi (ed. Simonetti M.), I,2,1. Torino 1979, с. 142. Origène, Traité des Principes, tome I (ed. Crouzel H., Simonetti M.) / SCh 252 (1978), с. 112-113. Ориген, О началах, I,2,1 (пер. Н. Петров). Казань, 1899. ↑
O’Donovan O. Sapienza. Teologia morale e sistematica / DCT, с. 1215. ↑
Cfr. Athanasius Alexandrinus, Ad Episcopos Aegypti et Libyae Epistola Encyclica contra arianos, 17 / PG 25 (1884), 575-580. Forestell, Proverbi / GCB, с. 639. Edwards M.J. Verbo. Teologia storica e sistematica / DCT, с. 1455. Simonetti M. Cristologia / NDPAC 1, 1288. ↑
Simonetti, Il Cristo, II, с. 100-101, 554. ↑
Про космічне бачення Христа як Глави всесвіту, що був створений за Його посередництвом, у посланнях св. Павла див. Fitzmyer J.A. Teologia paolina / GCB, с. 1876. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,2: «Δημιουργὸν ὁ Πατὴρ πρὸ τῶν αἰώνων Σοφίαν γεννᾷ, ἀρχὴν ὁδῶν με εἰς ἔργα ἔκτισε τὰ νῦν μυστικῶς τελούμενα· Λόγος γὰρ ἄκτιστος ὢν φύσει τὰς φωνὰς οἰκειοῦμαι οὗ νῦν προσείληφα». ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,1: «Ἡ πανταιτία καὶ παρεκτικὴ ζωῆς …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,1: «Ἡ τὸ ἄσχετον κρατοῦσα καὶ ὑπέρροον ἐν αἰθέρι ὕδωρ, ἡ ἀβύσσους χαλινοῦσα καὶ θαλάσσας ἀναχαιτίζουσα Θεοῦ Σοφία …». ↑
Forestell, Proverbi / GCB, с. 640. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,1: «Σοφία τοῦ Θεοῦ ᾠκοδόμησε τὸν οἶκον ἑαυτῆς … ναὸν γὰρ σωματικὸν περιθέμενος». Simonetti M. Cristologia / NDPAC 1, 1288, 1290. ↑
Fitzmyer J.A. Teologia paolina / GCB, с. 1879. Fitzmyer J.A. La lettera ai filippesi / GCB, с. 1149. Cfr. Grillmeier A. Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, vol. I, tomo I. Brescia 1982, с. 123-124. Cfr. Amato, Gesù il Signore, с. 134-136. ↑
Fitzmyer, Teologia paolina / GCB, с. 1879. Amato, Gesù il Signore, с. 134-135. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,1: «Ἡ ἀπόρρητος Λόγου Θεοῦ κατάβασις, ὅπερ Χριστὸς αὑτός ἐστι Θεὸς καὶ ἄνθρωπος, τὸ Θεὸς οὐχ ἁρπαγμὸν εἶναι ἡγησάμενος ἐν τῷ μορφοῦσθαι δοῦλον …». ↑
Трип.В.Пт. ірмос 5: «Πρὸς σὲ ὀρθρίζω τὸν δι’ εὐσπλαγχνίαν ἑαυτὸν τῷ πεσόντι κενώσαντα ἀτρέπτως καὶ μέχρι παθῶν ἀπαθῶς ὑποκύψαντα, Λόγε Θεοῦ …». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «Διακονῆσαι αὐτὸς ἐλήλυθα, οὗ τὴν μορφὴν ὁ πλαστουργὸς ἑκὼν περίκειμαι, τῷ πτωχεύσαντι Ἀδὰμ ὁ πλουτῶν θεότητι …». ↑
Кан.В.Чт. ірмос 3: «Κύριος ὢν πάντων καὶ κτίστης Θεὸς τὸ κτιστὸν ὁ ἀπαθὴς πτωχεύσας σεαυτῷ ἥνωσας …». ↑
Fitzmyer, Teologia paolina / GCB, с. 1880. ↑
Трип.В.Пн. пісня 8,1; 8,2: «… καὶ Κύριον γινώσκοντές με ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας». ↑
Кан.В.Чт. пісня 7,1: «… ὃς πάντων ἐστὶ Κύριος ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν». ↑
Kugelman R. La prima lettera ai Corinti / GCB, с. 1163. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 3: «…καὶ τὸ πάσχα οἷς ἔμελλες θανεῖν αὐτὸς ὢν σεαυτὸν προετίθης …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,2: «… ὡς πρόβατον εἷλκον σὲ τὸν πάντων Δεσπότην ἀδίκως σφαγιάσαι …». ↑
Murray R. Adamo. Teologia biblica / DCT, с. 46-47. ↑
Irénée de Lyon, Contre les hérésies, livre III,21,10 (ed. Sagnard F.) / SCh 34 (1952), с. 370-373. S. Ireneo di Lione, Contro le eresie, vol. I (ed. Dellagiacome V.). Siena 1968, с. 328-329. Behr J. Adamo. Teologia storica e sistematica / DCT, с. 47. Kannengiesser Ch. Adamo ed Eva. Esegesi patristica / NDPAC 1, 68. ↑
Gregorio di Nazianzo, Tutte le orazioni (ed. Moreschini C.), II,25. Milano 2002, с. 25. У російському та українському перекладах Слова 2 і 3 переставлені місцями. Свт. Григорій Богослов, Слово 3,25 в «Творіння», том 1, книга 1. Київ 2010. Свт. Григорий Богослов, Слово 3,25, в «Творения», том 1. М. 2007. Алфеев И. игумен, Таинство веры. Введение в православное догматическое богословие. М. 2000, с. 45. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «Διακονῆσαι αὐτὸς ἐλήλυθα, οὗ τὴν μορφὴν … ἑκὼν περίκειμαι, τῷ πτωχεύσαντι Ἀδὰμ … θεῖναι ἐμήν τε αὑτοῦ ψυχὴν ἀντίλυτρον …». ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 435-437. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,1: «… Ἀδὰμ γὰρ τῷ προτέρῳ δεύτερος ὁ ἐν ὑψίστοις οἰκῶν κατῆλθε μέχρις ᾅδου ταμείων …». ↑
Fitzmyer, Teologia paolina / GCB, с. 1879. ↑
Vergés, Dalmau, Dio rivelato in Cristo, с. 97. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 424. ↑
Трип.В.Пт. ірмос 5: «… δι’ εὐσπλαγχνίαν ἑαυτὸν τῷ πεσόντι κενώσαντα … καὶ μέχρι παθῶν ἀπαθῶς ὑποκύψαντα, Λόγε Θεοῦ … φιλάνθρωπε». ↑
Кан.В.Чт. пісня 6,1. ↑
Трип.В.Ср. пісня 3,1. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «Διακονῆσαι αὐτὸς ἐλήλυθα, οὗ τὴν μορφὴν … ἑκὼν περίκειμαι, τῷ πτωχεύσαντι Ἀδὰμ … θεῖναι ἐμήν τε αὑτοῦ ψυχὴν ἀντίλυτρον …». ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: «… ὁ πλάστης ἡμῶν ὁμοιοπαθὲς περιέθου σῶμα, τὸ τῶν ἡμετέρων λυτήριον ἀγνοημάτων …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7: « … εἰς σωτηρίαν ἡμῶν …». ↑
Нікейський Символ віри 325 р.: «… Τὸν δι’ ἡμᾶς τοὺς ἀνθρώπους καὶ διὰ τὴν ἡμετέραν σωτηρίαν …». Simonetti, Il Cristo, II, с. 100-101. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,3: «… ὁ γὰρ ἐχθρὸς ἐσκύλευται ᾅδης· … τὸν Ἀδὰμ σὺν τῇ Εὔᾳ λυτροῦμαι παγγενῆ». ↑
Кан.В.Чт. пісня 4: «… τὸν μονογενῆ Υἱὸν γὰρ, ἀγαθὲ, ἱλασμὸν εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλας». ↑
Кан.В.Чт. пісня 3,1: «Ῥύσιον παντὸς τοῦ βροτείου γένους τὸ οἰκεῖον, ἀγαθὲ, τοὺς σοὺς μαθητὰς ἐπότισας … ποτήριον …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 8,3: «… τὸ λυτήριον τῆς ἁμαρτίας σῶμα … καὶ τὸ αἷμα τὸ χεόμενον ὑπὲρ κόσμου τὸ θεῖον». ↑
Кан.В.Чт. пісня 3,1: «… αὐτὸς γὰρ σεαυτὸν ἱερούργεις …». ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 435. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 435. ↑
Кан.В.Чт. пісня 4,1: «Ἐπὶ τὸ πάθος τὸ πᾶσι τοῖς ἐξ Ἀδὰμ πηγάσαν ἀπάθειαν, Χριστὲ …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,4: «… πάντα ὑπομείνας ἅπαντας ἔσωσας». ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,2: «Δημιουργὸν ὁ Πατὴρ πρὸ τῶν αἰώνων Σοφίαν γεννᾷ, ἀρχὴν ὁδῶν με εἰς ἔργα ἔκτισε τὰ νῦν μυστικῶς τελούμενα …». ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 434. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,1: «… ὅπερ Χριστὸς αὑτός ἐστι Θεὸς καὶ ἄνθρωπος …». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «… ὁ πλαστουργὸς … ὁ πλουτῶν θεότητι … ὁ ἀπαθὴς θεότητι». ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: «… ὁ πλάστης ἡμῶν ὁμοιοπαθὲς περιέθου σῶμα …». ↑
Кан.В.Чт. ірмос 3: «Κύριος ὢν πάντων καὶ κτίστης Θεὸς τὸ κτιστὸν ὁ ἀπαθὴς πτωχεύσας σεαυτῷ ἥνωσας …». ↑
Кан.В.Чт. ірмос 5: «… τῷ δεσπόζοντι τῶν ὅλων … Χριστῷ …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,2: «… Λόγος γὰρ ἄκτιστος ὢν φύσει …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3: «Ὡς ἄνθρωπος ὑπάρχω οὐσίᾳ, οὐ φαντασίᾳ, οὕτω Θεὸς τῷ τρόπῳ τῆς ἀντιδόσεως ἡ φύσις ἡ ἑνωθεῖσά μοι· Χριστὸν ἕνα· διό με γνῶτε τὰ ἐξ ὧν, ἐν οἷς, ἅπερ πέφυκα σώζοντα». ↑
Трип.В.Пт. ірмос 5: «… τὸν δι’ εὐσπλαγχνίαν ἑαυτὸν … κενώσαντα ἀτρέπτως καὶ μέχρι παθῶν ἀπαθῶς ὑποκύψαντα, Λόγε Θεοῦ …». ↑
Трип.В.Пт. ірмос 8: «… τὸν ζωῆς κρατοῦντα παλάμῃ …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,1: «… τὸν κτίστην τῶν ἁπάντων …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,2: «… τὸν πάντων Δεσπότην …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,3: «Τοῖς ἔθνεσιν ἔκδοτον τὴν ζωὴν … τὸν φύσει ζωοδότην …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,1: «Ἀνῃρέθης, ἀλλ’ οὐ διῃρέθης, Λόγε, ἧς μετέσχες σαρκός· εἰ γὰρ καὶ λέλυταί σου ὁ ναὸς ἐν τῷ καιρῷ τοῦ πάθους, ἀλλὰ καὶ οὕτω μία ἦν ὑπόστασις τῆς θεότητος καὶ τῆς σαρκός σου· ἐν ἀμφοτέροις γὰρ εἷς ὑπάρχεις Υἱὸς, Λόγος τοῦ Θεοῦ, Θεὸς καὶ ἄνθρωπος». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,2: «… εἰ γὰρ καὶ πέπονθέ σου τῆς σαρκὸς ἡ χοϊκὴ οὐσία, ἀλλ’ ἡ θεότης ἀπαθὴς διέμεινε …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7,4: «Μία ὑπῆρχεν ἡ ἐν τῷ ᾅδῃ ἀχώριστος καὶ ἐν τάφῳ καὶ ἐν τῇ Ἐδὲμ θεότης Χριστοῦ σὺν Πατρὶ καὶ Πνεύματι …». ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 8: «… ἰδοὺ γὰρ ἐν νεκροῖς λογίζεται ὁ ἐν ὑψίστοις οἰκῶν …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,2: «… Ἀριμαθαίας … Ἰωσήφ· νεκρὸν γὰρ καὶ γυμνὸν θεώμενος τὸν ἐπὶ πάντων Θεὸν …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,3: «… ἑκὼν γὰρ ὑπὸ γῆς σφραγίζεται ὁ ἐν ὑψίστοις οἰκῶν καὶ πλάνος Θεὸς συκοφαντεῖται …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,1: «… ἄναρχε Υἱέ· νῦν δέ σε, Θεέ μου, ἄπνουν ὁρῶσα νεκρὸν …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,2: «… τοὺς ἐχθροὺς ἐν σταυρῷ γὰρ πατάξας ὡς Θεὸς ἀναστήσομαι αὖθις …». ↑
Трип.В.Пт. ірмос 9: «… τὴν ἀδιαφθόρως Θεὸν Λόγον τεκοῦσαν, τὴν ὄντως Θεοτόκον …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,1: «… ἄναρχε Υἱέ …». ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: «… ἀφ’ ἧς ὁ πλάστης ἡμῶν ὁμοιοπαθὲς περιέθου σῶμα …». ↑
Двоп.В.Вт. ірмос 9: «Ἡ τὸν ἀχώρητον Θεὸν ἐν γαστρὶ χωρήσασα …». ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 9: «… ὃν ἐν γαστρὶ ἄνευ σπορᾶς συνέλαβες Υἱόν …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,1: «Ἐπὶ τῷ ξένῳ σου τόκῳ τὰς ὠδῖνας φυγοῦσα ὑπερφυῶς …». ↑
Трип.В.Ср. ірмос 9: «… δεῦτε μεγαλύνωμεν τὴν ἀκηλίδωτον, καὶ ὑπέραγνον Μητέρα τοῦ Ἐμμανουὴλ …». ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 9: «… ὑψώσω ἐν δόξῃ ἀπαύστως ὡς Θεὸς τοὺς ἐν πίστει καὶ πόθῳ σὲ μεγαλύνοντας». ↑
Трип.В.Ср. ірмос 9: «… δι’ αὐτῆς τῷ ἐξ αὐτῆς προσφέροντες πρεσβείαν τεχθέντι …». ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: «… ταύτην μακαρίζοντες πᾶσαι γενεαὶ σὲ μεγαλύνωμεν». ↑
Fitzmyer J.A. La lettera ai filippesi / GCB, с. 1149. Grillmeier, Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, I/I, с. 123. Amato, Gesù il Signore, с. 134-136. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,1: «Ἡ ἀπόρρητος Λόγου Θεοῦ κατάβασις …». ↑
Cfr. Grillmeier, Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, I/I, с. 126. ↑
Трип.В.Пн. пісні 8,1; 9,2. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,1-2. ↑
Трип.В.Пн. пісня 9,2. ↑
Theodôrou A. “Pros to hekousion Pathos”. Athêna 1998, с. 29. ↑
Трип.В.Пн. ірмос 1: «Τῷ τὴν ἄβατον, κυμαινομένην θάλασσαν θείῳ αὑτοῦ προστάγματι ἀναξηράναντι καὶ πεζεῦσαι δι’ αὐτῆς τὸν Ἰσραηλίτην λαὸν καθοδηγήσαντι Κυρίῳ ᾄσωμεν· ἐνδόξως γὰρ δεδόξασται». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,1: «Ἡ ἀπόρρητος Λόγου Θεοῦ κατάβασις, ὅπερ Χριστὸς αὑτός ἐστι Θεὸς καὶ ἄνθρωπος, τὸ Θεὸς οὐχ ἁρπαγμὸν εἶναι ἡγησάμενος ἐν τῷ μορφοῦσθαι δοῦλον δεικνύει τοῖς μαθηταῖς· ἐνδόξως γὰρ δεδόξασται». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «Διακονῆσαι αὐτὸς ἐλήλυθα, οὗ τὴν μορφὴν ὁ πλαστουργὸς ἑκὼν περίκειμαι, τῷ πτωχεύσαντι Ἀδὰμ ὁ πλουτῶν θεότητι θεῖναι ἐμήν τε αὑτοῦ ψυχὴν ἀντίλυτρον ὁ ἀπαθὴς θεότητι». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1. Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 64v. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 289. ↑
Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 65r. Cfr. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 290. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «ὁ πλουτῶν θεότητι». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,1: «ὅπερ Χριστὸς αὑτός ἐστι Θεὸς καὶ ἄνθρωπος». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «ὁ ἀπαθὴς θεότητι». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «οὗ τὴν μορφὴν ὁ πλαστουργὸς ἑκὼν περίκειμαι, τῷ πτωχεύσαντι Ἀδὰμ». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,1: «τὸ Θεὸς οὐχ ἁρπαγμὸν εἶναι ἡγησάμενος». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «ὁ πλαστουργὸς … ὁ πλουτῶν θεότητι». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «ἑκὼν περίκειμαι». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «Διακονῆσαι … τῷ πτωχεύσαντι Ἀδὰμ». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «ὁ ἀπαθὴς θεότητι». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «θεῖναι ἐμήν τε αὑτοῦ ψυχὴν ἀντίλυτρον». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,1: «Ἡ ἀπόρρητος Λόγου Θεοῦ κατάβασις …». ↑
Анатематизми П’ятого Вселенського Собору в Константинополі (553): 3. «один і той же Господь наш Ісус Христос, Слово Боже воплотилось»; 4. «Господь Ісус Христос, один зі Святої Тройці»; 5. «воплотився один із Святої Тройці, Бог Слово»; 10. «Господь наш Ісус Христос розп’ятий у тілі є Бог істинний і Господь слави і один із Святої Тройці». Simonetti, Il Cristo, II, с. 506-513. Cfr. Amato, Gesù il Signore, с. 238. Grillmeier, Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, 2/2, с. 537, 549, 551, 554. ↑
Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 2,9. Львів 2024. «Ἀλλὰ καὶ τὸ πάσης θεολογίας ἐκφανέστατον ἡ καθ’ ἡμᾶς Ἰησοῦ θεοπλαστία καὶ ἄῤῥητός ἐστι λόγῳ παντὶ καὶ ἄγνωστος νῷ παντὶ … Καὶ τὸ μὲν ἀνδρικῶς αὐτὸν οὐσιωθῆναι μυστικῶς παρειλήφαμεν …» Pseudo-Dionysius Areopagita, De divinis nominibus, II,9 (ed. Suchla B.R.). Berlin – New York 1990, с. 133. Dionigi Areopagita, Tutte le opere (ed. Scazzoso P., Bellini E.) / Nomi divini, II,9. Milano 1981, с. 277-278. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 291. Тут і надалі посилання на уривки із творів св. Отців переважно із: Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 287-416. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 290-291. Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 65r. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,1: «… ὅπερ Χριστὸς αὑτός ἐστι Θεὸς καὶ ἄνθρωπος, τὸ Θεὸς οὐχ ἁρπαγμὸν εἶναι ἡγησάμενος …». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,1: «… τὸ Θεὸς οὐχ ἁρπαγμὸν εἶναι ἡγησάμενος ἐν τῷ μορφοῦσθαι δοῦλον …». Byrne B. Lettera ai Filippesi / NGCB, с. 1039. Cfr. Grillmeier, Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, I/I, с. 125. Cfr. Bouyer L. Breve dizionario teologico. Bologna 1993, с. 213. ↑
Byrne B. Lettera ai Filippesi / NGCB, с. 1039. ↑
Mt 20,28: «… ὁ Υἱὸς τοῦ ἀνθρώπου οὐκ ἦλθεν διακονηθῆναι ἀλλὰ διακονῆσαι καὶ δοῦναι τὴν ψυχὴν αὐτοῦ λύτρον ἀντὶ πολλῶν». The Greek New Testament (ed. Aland K.), Stuttgart 1968, с. 78. BibleWorks 10. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «Διακονῆσαι αὐτὸς ἐλήλυθα … τῷ πτωχεύσαντι Ἀδὰμ». ↑
Екзегети виокремлюють чотири пісні: 1) Іс. 42,1-7; 2) Іс. 49,1-6; 3) Іс. 50,4-9; 4) Іс. 52,13 – 53,12. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 78-81. ↑
Іс. 53,12: «… παρεδόθη εἰς θάνατον ἡ ψυχὴ αὐτοῦ … καὶ αὐτὸς ἁμαρτίας πολλῶν ἀνήνεγκεν …». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 639. Byrne B. Lettera ai Filippesi / NGCB, с. 1039. Bouyer L. Breve dizionario teologico. Bologna 1993, с. 347. ↑
Ді. 3,13: «Бог Авраама, Ісаака і Якова, Бог отців наших, прославив слугу свого Ісуса, що його ви видали й відреклися перед Пилатом …». Ді. 4,27: «Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими». Ді. 4,30: «Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса». Пор. Bouyer, Breve dizionario teologico, с. 347. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 84. ↑
O’Rourke J.J. La seconda lettera ai corinti / GCB, с. 1194. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «… ὁ πλαστουργὸς … ὁ πλουτῶν θεότητι θεῖναι ἐμήν τε αὑτοῦ ψυχὴν ἀντίλυτρον [τῷ πτωχεύσαντι Ἀδὰμ] …». ↑
Bouyer, Breve dizionario teologico, с. 213. ↑
Byrne B. Lettera ai Filippesi / NGCB, с. 1039. ↑
Grillmeier, Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, I/I, с. 125. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 30. ↑
Grillmeier, Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, I/I, с. 125. ↑
Bouyer, Breve dizionario teologico, с. 213. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «Διακονῆσαι αὐτὸς ἐλήλυθα, οὗ τὴν μορφὴν ὁ πλαστουργὸς ἑκὼν περίκειμαι, τῷ πτωχεύσαντι Ἀδὰμ ὁ πλουτῶν θεότητι θεῖναι ἐμήν τε αὑτοῦ ψυχὴν ἀντίλυτρον …». ↑
Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 31-32. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 292. ↑
Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 30-31. ↑
« … μεγίστης ἀπόδειξιν δυνάμεως ἔχει τὸ δυνηθῆναι Θεὸν ἐν ἀνθρώπου φύσει γενέσθαι. Οὐ γὰρ τοσοῦτον οὐρανοῦ καὶ γῆς σύστασις, καὶ θαλάσσης, καὶ ἀέρος, καὶ τῶν μεγίστων στοιχείων ἡ γένεσις, καὶ εἴ τι ὑπερκόσμιον νοεῖται, καὶ εἴ τι καταχθόνιον, τὴν δύναμιν παρίστησι τοῦ Θεοῦ Λόγου, ὅσον ἡ περὶ τὴν ἐνανθρώπησιν οἰκονομία, καὶ ἡ πρὸς τὸ ταπεινὸν καὶ ἀσθενὲς τῆς ἀνθρωπότητος συγκατάβασις». S. Basilii Magni, Homiliae super Psalmos. In Psalmum XLIV, 5 B / PG 29, 400. Пор. S. Basilio di Cesarea, Omelie sui salmi, (ed. Regaldo Raccone A.). Omelia sul Salmo 44,10. Alba 1965, с. 213. Пор. Свт. Василий Великий, Беседы на псалмы. М. 2016. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 291. ↑
«Ἆρ’ οὖν αἱ τοιαῦται ἡμῶν ἐπιμέλειαι εἰς τὸ ταπεινὸν τοὺς λογισμοὺς κατάγουσιν; ἢ τὸ ἐναντίον ἔκπληξιν τῆς μεγάλης δυνάμεως ὁμοῦ καὶ φιλανθρωπίας τοῦ σῴζοντος ἐμποιοῦσιν, ὅτι καὶ ἠνέσχετο συμπαθῆσαι ταῖς ἀσθενείαις ἡμῶν, καὶ ἐδυνήθη πρὸς τὸ ἡμέτερον ἀσθενὲς καταβῆναι; Οὐ γὰρ τοσοῦτον οὐρανὸς καὶ γῆ καὶ τὰ μεγέθη τῶν πελαγῶν, καὶ τὰ ἐν ὕδασι διαιτώμενα καὶ τὰ χερσαῖα τῶν ζῴων, καὶ τὰ φυτὰ καὶ ἀστέρες καὶ ἀὴρ καὶ ὧραι καὶ ἡ ποικίλη τοῦ παντὸς διακόσμησις τὸ ὑπερέχον τῆς ἰσχύος συνίστησιν, ὅσον τὸ δυνηθῆναι τὸν Θεὸν τὸν ἀχώρητον, ἀπαθῶς διὰ σαρκὸς συμπλακῆναι τῷ θανάτῳ, ἵνα ἡμῖν τῷ ἰδίῳ πάθει τὴν ἀπάθειαν χαρίσηται». Basile de Césarée, Sur le Saint-Esprit, VIII / 18 (ed. Pruche B.) / Sch 17A (1968), с. 308. Пор. Basilio di Cesarea, Lo Spirito Santo, VIII / 18 (ed. Azzali Bernardelli G.) / CTP 106, с. 110-111. Пор. Свт. Василий Великий, О Святом Духе к св. Амфилохию, епископу Иконийскому, глава 8, в «Творения», ч. 3, кн. 2. М. 1815, с. 257, (том 1. СПб 1911, с. 591). Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 291. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 428-429. ↑
Denzer G.A. Le lettere pastorali (1Tm) / GCB, с. 1287-1288. O’Collins G. Cristologia. Uno studio biblico, storico e sistematico su Gesù Cristo. Brescia 1997, с. 294, 296 і далі. Wild R.A. Le lettere pastorali (1 Timoteo) / NGCB, с. 1175. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «… ἐλήλυθα … ὁ πλαστουργὸς … θεῖναι ἐμήν τε αὑτοῦ ψυχὴν ἀντίλυτρον …». ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2. ↑
«… є якась сутність вічна, і нерухома, і відособлена від чуттєвого … безстрасна і незмінна …». «ἔστιν οὐσία τις ἀΐδιος καὶ ἀκίνητος καὶ κεχωρισμένη τῶν αἰσθητῶν … ἀπαθὲς καὶ ἀναλλοίωτον …». Aristotele, Metafisica (ed. Reale G.), vol. II, Λ 1073a 11. Milano 1993, с. 566-567. Lilla S. Aristotelismo / NDPAC 1, с. 522. ↑
«Бо Бог невтомимий, і безстрасний, і непотребуючий» – «Θεὸς γὰρ ἄκμητός τε καὶ ἀπαθὴς καὶ ἀπροσδεής …». Clément d’Alexandrie, Les Stromates (ed. Descourtieux P.), VI, 137,4 / SCh 446 (1999), с. 334. Пор. Clemente di Alessandria, Gli Stromati (ed. Pini G., Rizzi M.), VI/16, 137,4. Milano 2006, с. 702. Пор. Климент Александрийский, Строматы, книги 6-7 (пер. Е. Афонасин), книга VI, 137,4. СПб 2003, с. 74-75. Lilla S. Aristotelismo / NDPAC 1, с. 522. Cfr. Gli Stromati, II/8, 40,1, с. 211; II/16 72,1-2, с. 238. ↑
«але й заздрість не властива Господу безстрасному безначально народженому» – «ἀλλ’ οὐδὲ ἅπτεται τοῦ κυρίου ἀπαθοῦς ἀνάρχως γενομένου φθόνος». Clément d’Alexandrie, Les Stromates (ed. Le Boulluec A.), VII, 7,2 6 / SCh 428 (1997), с. 54. Пор. Clemente di Alessandria, Gli Stromati (ed. Pini G., Rizzi M.), VII/2, 7,2, с. 732. Cfr. Gli Stromati, V/14, 94,5, с. 573; VI/9, 71,2, с. 654; VII/2, 7,5, с. 732; VII/12, 72,1, с. 788. Пор. Климент Александрийский, Строматы, книги 6-7, книга VII,II/7,2, с. 199. ↑
«Отже, віруємо в єдиного Бога, єдине начало, безначального, несотвореного … безстрасного …» – «Πιστεύομεν τοιγαροῦν εἰς ἕνα Θεόν, μίαν ἀρχὴν ἄναρχον, ἄκτιστον … ἀπαθῆ …»; «Властивості Божої природи. Бог — істота несотворена, безначальна … безстрасна … все це і тому подібне має за самою природою, а не звідкись отримало …» – «Τὰ ἰδιώματα τῆς θείας φύσεως. Τὸ ἄκτιστον, τὸ ἄναρχον … τὸ ἀπαθές … πάντα ταῦτα καὶ τοιαῦτα φύσει ἔχει οὐκ ἄλλοθεν εἰληφυῖα …». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), I 8; I 14. Berlin – New York 1973, с. 18, 42. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 1, глава 4; глава 14. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa (ed. Fazzo V.), I,8; I,14 / CTP 142. Roma 1998, с. 60, 86. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «… ἐλήλυθα … ὁ πλαστουργὸς … θεῖναι ἐμήν τε αὑτοῦ ψυχὴν ἀντίλυτρον ὁ ἀπαθὴς θεότητι». ↑
Пор. Кол. 1,15-20, Ів. 1,3. Amato, Gesù il Signore, с. 136-137. Cfr. Grassi J.A. La lettera ai Colossesi / GCB, с. 1265. ↑
Татіан, Промова проти еллінів, 7: «Небесне Слово … за прикладом Отця, що породив Його, створило людину – на образ безсмертя … Втім Слово, перш ніж створити людей, було Творцем ангелів». Tatiani Oratio ad graecos (ed. Marcovich M.), 7 / PTS 43. Berlin – New York 1995, с. 17. Пор. Татиан, Речь против эллинов, 7 (пер. П. Преображенский) в «Антология: Ранние Отцы Церкви». Брюссель 1988. с. 375. Пор. Taziano, Il discorso ai greci (ed. Ubaldi P.), 7,1-2. Torino 1921, с. 13. Пор. Taziano, Discorso ai greci (ed. Fermi M.), 7. Roma 1924, с. 43. ↑
Св. Теофіл Антіохійський, Послання до Автоліка, книга 2,18: «Далі, ніби потребуючи допомоги, Бог каже: Сотворімо людину на образ і подобу (пор. Бт. 1,26). Він сказав Сотворімо ні кому іншому, як Своєму Слову і Своїй Премудрості». Theophili Antiocheni Ad Autolycum (ed. Marcovich M.), 2.18.1-2 / PTS 44. Berlin – New York 1995, с. 65. Пор. Свт. Феофил Антиохийский, Послание к Автолику в «Сочинения древних христианских апологетов». СПб 1999, с. 153. Пор. Theophilus of Antioch, Ad Autolycum (ed. Grant R.M.), II.18. Oxford 1970, с. 56-57. ↑
Св. Іриней Ліонський, Проти єресей, книга IV, глава XX,1: «Із ним [Богом Отцем] завжди присутні Слово і Премудрість, Син і Дух, через Яких і в Яких Він свобідно і добровільно усе сотворив». Пор. Св. Ириней Лионский, Против ересей, IV, XX,1. СПб 2008. Пор. S. Ireneo di Lione, Contro le eresie, vol. II (ed. Dellagiacoma V.), IV, 20,1. Siena 1968, с. 66. Irénée de Lyon, Contre les hérésies (ed. Rousseau A.) / SCh 100 (1965), с. 626-627. ↑
Vergés, Dalmau, Dio rivelato in Cristo, с. 283-284. Studer B. Creazione / NDPAC 1, 1254. ↑
Трип.В.Пн. ірмос 8: Ἔφριξε παίδων εὐαγῶν τὸ ὁμόστολον ψυχῆς ἄσπιλον σῶμα καὶ εἶξε τὸ τραφὲν ἐν ἀπείρῳ ὕλῃ ἀκάματον πῦρ· ἀειζώου δὲ ἐκμαρανθείσης φλογὸς διαιωνίζων ὕμνος ἀνεμέλπετο· τὸν Κύριον πάντα τὰ ἔργα ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 292-294. Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 65v-66r. ↑
Трип.В.Пн. ірмос 8: «τὸν Κύριον πάντα τὰ ἔργα ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας». ↑
Трип.В.Пн. пісня 8,1.2: «… Κύριον γινώσκοντές με ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας». ↑
O’Collins, Cristologia, с. 139. ↑
Ὑμᾶς μου τότε μαθητὰς πάντες γνώσονται, εἰ τὰς ἐμὰς ἐντολὰς τηρήσετε, φησὶν ὁ Χριστὸς τοῖς φίλοις πρὸς πάθος μολῶν. εἰρηνεύετε ἐν ἑαυτοῖς καὶ πᾶσι, καὶ ταπεινὰ φρονοῦντες ἀνυψώθητε, καὶ Κύριον γινώσκοντές με ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας. ↑
Τάξεως ἔμπαλιν ὑμῖν ἐθνικῆς ἔστω τὸ κράτος ὁμογενῶν· οὐ κλῆρος γὰρ ἐμὸς, τυραννὶς δὲ γνώμη αὐθαίρετος· ὁ οὖν πρόκριτος ἐν ὑμῖν εἶναι θέλων τῶν ἄλλων πάντων ἔστω ἐσχατώτερος. καὶ Κύριον γινώσκοντές με ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας. ↑
Cfr. Fitzmyer J.A. La lettera ai filippesi / GCB, с. 1149-1151. ↑
Трип.В.Пн. пісня 8,1: «πρὸς πάθος μολῶν». ↑
Трип.В.Пн. пісня 8,1: «ταπεινὰ φρονοῦντες ἀνυψώθητε». ↑
Трип.В.Пн. пісня 8,2: «ὁ οὖν πρόκριτος ἐν ὑμῖν εἶναι θέλων τῶν ἄλλων πάντων ἔστω ἐσχατώτερος». ↑
Трип.В.Пн. пісня 9,1: «ἐπάξιον τῆς θείας βασιλείας γνώμην ἀναλάβετε ἔμφρονα». ↑
Трип.В.Пн. пісня 9,2: «Ἀφορῶντες εἰς ἐμὲ … μὴ φρονεῖτε ὑψηλὰ, ἀλλὰ συναπάχθητε τοῖς ταπεινοῖς, ἐμὸν ὅπερ πίνω πίεσθε ποτήριον ὅτι». ↑
Трип.В.Пн. пісня 9,1: «… τῆς θείας βασιλείας … ἐν ᾗ δοξασθήσεσθε λάμποντες ἡλίου τηλαυγέστερον». ↑
Трип.В.Пн. пісня 9,2: «… ὅτι, ἐν τῇ βασιλείᾳ δὲ τοῦ Πατρὸς ἐμοὶ συνδοξασθήσεσθε». ↑
Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 68r-68v. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 299-300. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 42. ↑
Трип.В.Пн. пісня 9,1: Ῥύπον πάντα ἐμπαθῆ ἀπωσάμενοι, ἐπάξιον τῆς θείας βασιλείας γνώμην ἀναλάβετε ἔμφρονα, τοῖς σοῖς ἀποστόλοις προέφης ἡ ὄντως Σοφία, ἐν ᾗ δοξασθήσεσθε λάμποντες ἡλίου τηλαυγέστερον. ↑
Ἀφορῶντες εἰς ἐμὲ, εἶπας, Κύριε, τοῖς μαθηταῖς, μὴ φρονεῖτε ὑψηλὰ, ἀλλὰ συναπάχθητε τοῖς ταπεινοῖς, ἐμὸν ὅπερ πίνω πίεσθε ποτήριον ὅτι, ἐν τῇ βασιλείᾳ δὲ τοῦ Πατρὸς ἐμοὶ συνδοξασθήσεσθε. ↑
Fitzmyer J.A. La lettera ai filippesi / GCB, с. 1149-1150. ↑
Трип.В.Пн. пісня 8,2: «Τάξεως ἔμπαλιν ὑμῖν ἐθνικῆς ἔστω τὸ κράτος ὁμογενῶν· οὐ κλῆρος γὰρ ἐμὸς, τυραννὶς δὲ γνώμη αὐθαίρετος· ὁ οὖν πρόκριτος ἐν ὑμῖν εἶναι θέλων τῶν ἄλλων πάντων ἔστω ἐσχατώτερος …». Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 67r-67v. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 296-297. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 38-39. ↑
Трип.В.Пн. пісня 8,1: «εἰρηνεύετε ἐν ἑαυτοῖς καὶ πᾶσι». ↑
Трип.В.Пн. пісня 8,1: Ὑμᾶς μου τότε μαθητὰς πάντες γνώσονται, εἰ τὰς ἐμὰς ἐντολὰς τηρήσετε». ↑
Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 66v-67r. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 294-295. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 37. ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: Ἐμεγάλυνας, Χριστὲ, τὴν τεκοῦσάν σε Θεοτόκον, ἀφ’ ἧς ὁ πλάστης ἡμῶν ὁμοιοπαθὲς περιέθου σῶμα, τὸ τῶν ἡμετέρων λυτήριον ἀγνοημάτων ταύτην μακαρίζοντες πᾶσαι γενεαὶ σὲ μεγαλύνωμεν. ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: «… ἡμῶν ὁμοιοπαθὲς … σῶμα …» ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 297. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 40. ↑
Papyrus No. 470 у John Rylands library в Манчестер, Англія. Maritano M. Maria / NDPAC 2, 3037. Cfr. González, Mariologia, с. 144. Cfr. De Fiores S. Maria Madre di Gesù. Sintesi storico-salvifica. Bologna 1998, с. 122. Peretto E. Theotokos / NDPAC 3, 5346. ↑
Peretto E. Theotokos / NDPAC 3, 5346. Cfr. González, Mariologia, с. 145. Cfr. De Fiores, Maria Madre di Gesù, с. 126-129. ↑
De Fiores, Maria Madre di Gesù, с. 129. ↑
Joannes Damascenus, Expositio fidei in “Die Schriften des Johannes von Damaskos, vol. 2”, Ed. Kotter, B. Berlin: De Gruyter, 1973, 56; III 12, с.135. Преп. Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры, книга 3, глава 12 (56). De Fiores, Maria Madre di Gesù, с. 129. ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: «Ἐμεγάλυνας, Χριστὲ, τὴν τεκοῦσάν σε Θεοτόκον, ἀφ’ ἧς ὁ πλάστης ἡμῶν ὁμοιοπαθὲς περιέθου σῶμα …». ↑
Климент Олександрійський, Стромати, книга VII, глава VI,1 (30,1): «Як, отже, Бог не може бути описаний [обмежений] місцем, ані не можна його уявляти у вигляді якоїсь із живих істот, так Він не підлягає страстям [стражданням] і потребам як роджені істоти, а також не жадає, мовби через голод, жертвоприношень, подібно до їжі». «Καθάπερ οὖν οὐ περιγράφεται τόπῳ Θεὸς οὐδὲ ἀπεικονίζεταί ποτε ζῴου σχήματι, οὕτως οὐδὲ ὁμοιοπαθὴς οὐδὲ ἐνδεὴς καθάπερ τὰ γενητά, ὡς θυσιῶν, δίκην τροφῆς, διὰ λιμὸν ἐπιθυμεῖν». Clément d’Alexandrie, Les Stromates, VII (ed. Le Boulluec A.), VII,VI,1 (30,1) 1-4 / SCh 428 (1997), с. 112-113. Пор. Климент Александрийский, Строматы, VII, VI,1, том 3 (книги 6-7). Пор. Clemente di Alessandria, Gli Stromati (ed. Pini G., Rizzi M.), VII/6,1 (30,1). Milano 2006, с. 750. ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: «… ἡμῶν ὁμοιοπαθὲς περιέθου σῶμα …». ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: «… τὸ τῶν ἡμετέρων λυτήριον ἀγνοημάτων …». ↑
Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 40. Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 68r. ↑
Свт. Іван Дамаскин, Слово про усохлу смоковницю і про притчу про виноградник, 1. «…Λόγος· ὁ τῶν πατρικῶν κόλπων μὴ ἀποστὰς, καὶ ἐν μήτρᾳ Παρθένου ἀπεριγράπτως κυοφορηθείς· ὁ δι’ ἐμὲ γενόμενος, ὃ εἰμί· ὁ ἀπαθὴς ὢν τῇ θεότητι, καὶ ὁμοιοπαθές μοι περιθέμενος σῶμα». Die Schriften des Johannes von Damaskos V (ed. Kotter B.) Berlin – New York 1988. Feria II Maioris Hebdomadae Oratio in ficum arefactam et in parabolam vineae, 1 3-4, с. 102. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Беседа на иссохшую смоковницу и притчу о винограде в журнале «Христианское чтение». СПб 1835 (часть 1), с. 229-245. Пор. Giovanni Damasceno, Omelie cristologiche e mariane (ed. Spinelli M.). Omelia sul fico sterile, 1 / CTP 25 (1993), с. 67. ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: «… τὴν τεκοῦσάν σε Θεοτόκον, ἀφ’ ἧς ὁ πλάστης ἡμῶν ὁμοιοπαθὲς περιέθου σῶμα …». ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: «… ταύτην μακαρίζοντες πᾶσαι γενεαὶ …». Stuhlmueller C. Il vangelo secondo Luca / GCB, с. 980. ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: Ἐμεγάλυνας, Χριστὲ, τὴν τεκοῦσάν σε Θεοτόκον, ἀφ’ ἧς ὁ πλάστης ἡμῶν ὁμοιοπαθὲς περιέθου σῶμα, τὸ τῶν ἡμετέρων λυτήριον ἀγνοημάτων ταύτην μακαρίζοντες πᾶσαι γενεαὶ σὲ μεγαλύνωμεν. ↑
Трип.В.Пн. Anthologia graeca, с. 187-188. Anthologhion, vol. 2, с. 943-946. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 300. Fitzmyer J.A. La lettera ai filippesi / GCB, с. 1149. Grillmeier, Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, I/I, с. 123, 126. Amato, Gesù il Signore, с. 134-136. ↑
Трип.В.Пн. пісня 9,1.2. ↑
Двоп.В.Вт. Anthologia, с. 188. Anthologhion, vol. 2, с. 967-968. ↑
Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 69r. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 302-303. Cfr. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 958. Cfr. Mello A. Evangelo secondo Matteo. Torino 1995, с. 425-440. Cfr. Schniewind J. Il Vangelo secondo Matteo. Brescia 1977. с. 428-438. ↑
Двоп.В.Вт.: Τῷ δόγματι τῷ τυραννικῷ οἱ ὅσιοι τρεῖς παῖδες μὴ πεισθέντες, ἐν τῇ καμίνῳ βληθέντες Θεὸν ὡμολόγουν ψάλλοντες· εὐλογεῖτε τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον. ↑
Двоп.В.Вт. пісня 8,1: Ῥᾳθυμίαν ἄποθεν ἡμῶν βαλλώμεθα καὶ φαιδραῖς ταῖς λαμπάσι τῷ ἀθανάτῳ νυμφίῳ Χριστῷ ὕμνοις συναντήσωμεν, εὐλογεῖτε, βοῶντες, τὰ ἔργα τὸν Κύριον. ↑
Двоп.В.Вт. пісня 8,2: Ἱκανούσθω τὸ κοινωνικὸν ψυχῆς ἡμῖν ἔλαιον ἐν ἀγγείοις, ὅπως ἐπάθλων μὴ θέντες καιρὸν ἐμπορίας ψάλλωμεν· εὐλογεῖτε τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον. ↑
Двоп.В.Вт. пісня 8,2: «… εὐλογεῖτε τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον». ↑
Пор. Свт. Григорій Богослов, Слово 40,46 в «Творіння», том 1, книга 1. Пор. Свт. Григорий Богослов, Слово 40,46 в «Творения», том 1. «… ἀπαντήσομεν τῷ νυμφίῳ φαιδραὶ καὶ παρθένοι ψυχαί, φαιδραῖς ταῖς λαμπάσι τῆς πίστεως, μήτε καθεύδουσαι διὰ ῥᾳθυμίαν, ἵνα μὴ λάθῃ παρὼν ἀδοκήτως ὁ προσδοκώμενος, μήτε ἄτροφοι καὶ ἀνέλαιοι καὶ καλῶν ἔργων ἐπιδεεῖς, ἵνα μὴ τοῦ νυμφῶνος ἐκπέσωμεν». Grégoire de Nazianze, Discours 38-41 (ed. Moreschini C., Gallay P.), 40,46 B 6-10 / SCh 358 (1990), с. 308. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 40,46, с. 977. Пор. Двоп.В.Вт. пісня 8,1.2. ↑
Двоп.В.Вт. пісня 8,2. ↑
Св. Іван Золотоустий, Тлумачення на святого Матея євангелиста, бесіда 78,1. «Λαμπάδας δὲ ἐνταῦθά φησιν αὐτὸ τὸ τῆς παρθενίας χάρισμα, τὸ καθαρὸν τῆς ἁγιωσύνης· ἔλαιον δὲ, τὴν φιλανθρωπίαν, τὴν ἐλεημοσύνην, τὴν περὶ τοὺς δεομένους βοήθειαν». Ioannes Chrysostomus, In Matthaeum Homiliae, LXXVIII,1 / PG 58, 711. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Толкование на святого Матфея евангелиста, беседа LXXVIII,1 в «Творения», том 7, книга 2, с. 785. Пор. Giovanni Crisostomo, Omelie sul Vangelo di Matteo/3 (ed. Zincone S.), 78,1 / CTP 172 (2003), с. 229. Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 69r. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 304. ↑
«Ἰδοὺ γὰρ αἱ πέντε παρθένοι αἱ φρόνιμοι, νήψασαι καὶ γοργευσάμεναι … λαβοῦσαι τὸ ἔλαιον ἐν τοῖς ἀγγείοις τῆς καρδίας αὐτῶν, τουτέστι τὴν ἄνωθεν χάριν τοῦ Πνεύματος, ἠδυνήθησαν συνεισελθεῖν τῷ νυμφίῳ εἰς τὸν ἐπουράνιον νυμφῶνα». Die 50 geistlichen Homilien des Makarios (ed. Dörries H., Klostermann E., Kroeger M.), 4,6 / PTS 4 (1964), с. 31. Пор. Преподобный Макарий Египетский (Симеон Месопотамский), Духовные слова и послания. Собрание I (Vatic. Graec. 694), книга 2, слово 49, 2,1 II, 4, 6. (изд. А.Г. Дунаев, иерм. Винсен Дэпрэ и др.). М. 2015. Пор. Pseudo-Macario, Spirito e fuoco. Omelie spirituali (Collezione II) (ed. Cremaschi L.), 4,6. Magnano 1995, с. 85. «Αἱ νήψασαι πέντε παρθένοι ἐκεῖναι, καὶ τὸ ξένον τῆς ἑαυτῶν φύσεως ἔλαιον ἐν τοῖς ἀγγείοις παραλαβοῦσαι τῆς καρδίας, τοῦτο δὲ ἡ χάρις τοῦ Πνεύματος, ἐδυνήθησαν εἰς τὸν νυμφῶνα συνεισελθεῖν τῷ νυμφίῳ». Macarius Magnus, De elevatione mentis, IV / PG 34, 892. Gribomont J. Macario/Simeone / NDPAC 2, 2954-2955. ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіди на Євангеліє від Івана Богослова, 50,4: « … ὅταν μὴ ἐλεημοσύνην ἐργασώμεθα, οὐ δυνησόμεθα ἀπελθεῖν ἐκεῖσε, ἀλλὰ καὶ πεισόμεθα ὃ γέγονε ταῖς παρθένοις. Ὅπου γὰρ ἦν, οὐκ ἐδυνήθησαν εἰσελθεῖν, ἀλλ’ ἀνεχώρησαν, σβεσθεισῶν αὐτῶν τῶν λαμπάδων· τουτέστι, τοῦ χαρίσματος αὐτὰς καταλιπόντος. Τὴν γὰρ φλόγα ἐκείνην ἣν εὐθέως ἐδεξάμεθα τῇ τοῦ Πνεύματος χάριτι, ἂν μὲν βουλώμεθα, σφοδροτέραν ἐργασόμεθα αὐτήν· ἂν δὲ μὴ βουλώμεθα, ταχέως αὐτὴν ἀπολέσομεν». Ioannes Chrysostomus, Commentarius in sanctum Joannem Apostolum et Evangelistam, Homilia L,4 / PG 59, 282. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы на Евангелие от Иоанна Богослова, 50,3 в «Творения», том 8, книга 1, с. 333. Пор. S. Giovanni Crisostomo, Le omelie su S. Giovanni Evangelista (ed. Tirone D.C.), 50. Torino 1948, с. 136, 138. ↑
Двоп.В.Вт. пісня 8,3: Τὸ τάλαντον, ὅσοι πρὸς Θεοῦ ἐδέξασθε ἰσοδύναμον χάριν, ἐπικουρίᾳ τοῦ δόντος Χριστοῦ αὐξήσατε ψάλλοντες· εὐλογεῖτε τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον. ↑
Св. Василій Великий, Моральні правила стисло, 253 в «Морально-аскетичні твори». Львів 2007. «Λογίζομαι τὴν παραβολὴν πρὸς πᾶσαν Θεοῦ δωρεὰν εἰρῆσθαι· ἵνα ἕκαστος, ἢν ἂν δοκιμασθῇ χάριν ἔχειν παρὰ τοῦ Θεοῦ, ταύτην πολυπλασιάσῃ εἰς εὐεργεσίαν καὶ ὄφελος πλειόνων ἐνεγκών. Οὐδεὶς γὰρ ἐστιν ἀμέτοχος τῆς τοῦ Θεοῦ χρηστότητος». Basilius Caesariensis, Capita Regularum brevius tractatarum, 253 / PG 31, 1252. Пор. Opere Ascetiche di Basilio di Cesarea (ed. Neri U., Artioli M.B.), Regole brevi, 253. Torino 1980, с. 464. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 1371. ↑
Свт. Іоан Золотоустий, Тлумачення на послання до Євреїв, бесіда 30,2 в «Повне зібрання творінь», том 12, книга 1. « … γῆ γὰρ ὄντως ἐστὶ καὶ σκοδὸς καρδία τὸ χάρισμα τοῦ Θεοῦ κατακρύπτουσα …». Ioannes Chrysostomus, In Epistolam ad Hebraeos, Homilia ΧΧΧ,2 / PG 63, 211. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Толкование на Послание к Евреям, XXX,2 в «Творения», том 12, книга 1, с. 251. Пор. S. Giovanni Crisostomo, Omelie sull’Epistola agli Ebrei (ed. Borghini B.), XXX,2. Alba 1965, с. 426. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 1371. Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 69r-69v. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 305. ↑
Св. Іван Золотоустий, Тлумачення на святого Матея євангелиста, бесіда 78,3: «Ὡς ἔστι καιρὸς, ἀντιλαβώμεθα τῆς σωτηρίας τῆς ἡμετέρας, λάβωμεν ἔλαιον εἰς τὰς λαμπάδας, ἐργασώμεθα εἰς τὸ τάλαντον. Ἂν γὰρ ὀκνήσωμεν καὶ ἐν ἀργίᾳ διατρίβωμεν ἐνταῦθα, οὐδεὶς ἡμᾶς ἐλεήσει λοιπὸν ἐκεῖ, κἃν μυρία θρηνῶμεν». Ioannes Chrysostomus, In Matthaeum Homiliae, LXXVIII,3 / PG 58, 714. Пор. Св. Иоанн Златоуст, Толкование на святого Матфея евангелиста, беседа LXXVIII,3 в «Творения», том 7, книга 2, с. 788. Пор. Giovanni Crisostomo, Omelie sul Vangelo di Matteo / 3 (ed. Zincone S.), 78,3 / CTP 172 (2003), с. 235. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 1371. ↑
Двоп.В.Вт. пісня 9,1: Τοῖς μαθηταῖς ὁ ἀγαθὸς, γρηγορεῖτε, ἔφησας· ᾗ γὰρ ὥρᾳ ἥξω ὁ Κύριος, ἀγνοεῖτε, ἀποδοῦναι ἑκάστῳ. ↑
Cfr. MacKenzie J.L. Il vangelo secondo Matteo / GCB, с. 958. ↑
Anthologhion, vol. 2, с. 968. ↑
Двоп.В.Вт. пісня 9,1: «… γρηγορεῖτε … ᾗ γὰρ ὥρᾳ ἥξω ὁ Κύριος, ἀγνοεῖτε, ἀποδοῦναι ἑκάστῳ». Cfr. D’Aragon J-L. L’Apocalisse / GCB, с. 1470. ↑
The New Testament in the Original Greek. Byzantine Text Form (ed. Robinson M.A., Pierpont W.G.). Southborough 2005, с. V, Mt 24,42: с. 56. Cfr. Mt 24,42: Nestle-Alland, Greek-English New Testament. Stuttgart 1994, с. 70. Cfr. Ioannes Chrysostomus, Commentarius in S. Matthaeum Evangelistam, Homilia LXXVII,2 / PG 58, 704. Пор. Giovanni Crisostomo, Omelie sul Vangelo di Matteo, 77,2 / CTP 172 (2003), с. 216. ↑
Двоп.В.Вт. пісня 9,1: «… ἥξω ὁ Κύριος … ἀποδοῦναι ἑκάστῳ». Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 77. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 307. ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіди про покаяння, 7,7: «Ἀπειλεῖ γὰρ γέενναν ὁ Θεὸς, οὐχ ἵνα εἰς γέενναν ἐμβάλῃ, ἀλλ’ ἵνα γεέννης ἀπαλλάξῃ. Εἰ γὰρ ἐβούλετο κολάσαι, οὐκ ἂν προηπείλησεν, ἵνα ἀσφαλισάμενοι φύγωμεν τὰ ἀπειλούμενα. Ἀπειλεῖ τὴν τιμωρίαν, ἵνα φύγωμεν τὴν πεῖραν τῆς τιμωρίας· φοβεῖ τῷ λόγῳ, ἵνα μὴ κολάσῃ τῷ ἔργῳ». Ioannes Chrysostomus, De Poenitentia, Homilia VII,7 / PG 49, 336. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы о покаянии, 7,7 в «Творения», том 2, книга 1, с. 373. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 307. ↑
Блаж. Теодорит Кирський, Тлумачення на пророка Йону, 3: « … κολάζειν δὲ βουλόμενος, οὐκ ἂν προσήνεγκεν ἀπειλὴν, ἀλλ’ αὐτὴν τὴν τιμωρίαν ἐπέφερεν. Ἐπειδὴ δὲ μόνῃ χαίρει τῇ σωτηρίᾳ, ἀπειλεῖ τὰ λυπηρὰ, ἵνα μὴ ἐπαγάγῃ τὰ λυπηρά». “Se volesse punire, non minaccerebbe, ma imporrebbe la punizione. Ma poiché gioisce della sola salvezza, minaccia con il dolore per evitare il dolore”. Theodoreti Cyrensis, Interpretatio in XII prophetas minores, Interpretatio Jonae prophetae, III,10 / PG 81, 1736C. Пор. Блаж. Феодорит Кирский, Толкование на пророка Иону, глава 3, в «Творения», ч. 4. М. 1857, с. 408. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 307. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 307-308. ↑
Двоп.В.Вт. пісня 9,1: «Τοῖς μαθηταῖς ὁ ἀγαθὸς, γρηγορεῖτε, ἔφησας …». ↑
Платон, Держава, книга 6, 509B (пер. Дзвінка Коваль). Київ 2000, с. 205. «Καὶ τοῖς γιγνωσκομένοις τοίνυν μὴ μόνον τὸ γιγνώσκεσθαι φάναι ὑπὸ τοῦ ἀγαθοῦ παρεῖναι, ἀλλὰ καὶ τὸ εἶναί τε καὶ τὴν οὐσίαν ὑπ’ ἐκείνου αὐτοῖς προσεῖναι, οὐκ οὐσίας ὄντος τοῦ ἀγαθοῦ, ἀλλ’ ἔτι ἐπέκεινα τῆς οὐσίας πρεσβείᾳ καὶ δυνάμει ὑπερέχοντος». Platonis Opera (ed. Burnet Ι.), Tomus IV, Res Publica, VI, Oxford 1949, 509b. Пор. Plato, Tutti gli scritti (ed. Reale G.), Repubblica, VI, 509B. Milano 2010, с. 1235. ↑
Плотін, Еннеади, V,5,10: «… νόει, ὅτι τἀγαθόν – ζωῆς γὰρ ἔμφρονος καὶ νοερᾶς αἴτιος δύναμις ὤν, ἀφ’ οὗ ζωὴ καὶ νοῦς ὅ τί [τε] οὐσίας καὶ τοῦ ὄντος …». Plotinus, Enneads (ed. Armstrong A.H.), V,5,10, Cambridge – London 1984, с. 186. Пор. Enneadi di Plotino (ed. Casaglia M., Guidelli C., Linguiti A., Moriani F.), V 5,10 10, Torino 1997, с. 783. Пор. Плотин, Эннеады, V,5,10. Київ 1995-1996. Cfr. Rist J.M. Plotinus: the Road to Reality. Cambridge 1967, с. 54-55. ↑
Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 4. ↑
Климент Олександрійський, Педагог, I,VIII 63,1: «…τοῦ δὲ ἀγαθοῦ κρεῖττον οὐδὲ ἕν … ἀγαθὸς δὲ ὁ Θεὸς ὁμολογεῖται …». Clément d’Alexandrie, Le Pédagogue (ed. Marrou H-I., Harl M.), I,VIII 63,1 / SCh 70 (1960), с. 224. Пор. Clemente Alessandrino, Il Pedagogo (ed. Tessore D.), I,8 63.1 / CTP 181 (2005), с. 93. Пор. Климент Александрийский, Педагог, книга 1, глава 8 (пер. А. Братухин). СПб 2018. ↑
Св. Атанасій Великий, Бесіда про вочоловічення, 3,3, с. 10: «Ὁ Θεὸς γὰρ ἀγαθός ἐστι, μᾶλλον δὲ πηγὴ τῆς ἀγαθότητος ὑπάρχει». Athanase d’Alexandrie, Sur l’incarnation du Verbe (ed. Kannengiesser Ch.), 3,3 / SCh 199 (1973), с. 270. Пор. Atanasio, L’incarnazione del Verbo (ed. Bellini E.), I,3 / CTP 2 (2005), с. 42. ↑
Святий Василій Великий, Гомілії на Псалми, 34(33),7, с. 125: «Τὸ παντέλειον ἀγαθὸν αὐτός ἐστιν ὁ Θεός». Basilius Caesariensis, Homilia in Psalmum XXXIII, 7 / PG 29 368B. Пор. S. Basilio di Cesarea, Omelie sui Salmi (ed. Regaldo Raccone A.), Omelia sul Salmo 33, 14. Alba 1965, с. 181. ↑
Григорій Ниський, Життя Мойсея, 7, с. 25: «Τὸ πρώτως καὶ κυρίως ἀγαθόν, οὗ ἡ φύσις ἀγαθότης ἐστίν, αὐτὸ τὸ Θεῖον, ὅ τί ποτε τῇ φύσει νοεῖται, τοῦτο καὶ ἔστι καὶ ὀνομάζεται». Grégoire de Nysse, La vie de Moïse (ed. Danielou J.), I,7 / SCh 1 (1955), с. 3. Пор. S. Gregorio Nisseno, La vita di Mosè (Brigatti C.). Alba 1967, с. 50. ↑
Св. Григорій Нісський, Про влаштування людини, 12: «Ἐπειδὴ γὰρ τὸ κάλλιστον πάντων καὶ ἐξοχώτατον ἀγαθὸν αὐτὸ τὸ Θεῖόν ἐστι, πρὸς ὃ πάντα νένευκεν, ὅσα τοῦ καλοῦ τὴν ἔφεσιν ἔχει …». Gregorius Nyssenus, De hominis opificio, XII / PG 44, 161. Пор. Gregorio di Nissa, L’uomo (ed. Salmona B.), 12 / CTP 32 (2000), с. 59. Пор. Свт. Григорий Нисский, Об устроении человека, глава 12, в «Творения», ч. 1. М. 1861. Пор. Григорий Нисский, Об устроении человека, глава 12 (пер. В. Лурье, ред. А. Верлинский). СПб 1995, с. 37. ↑
Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 4,1, с. 50: «Εἶεν δὴ οὖν, ἐπ’ αὐτὴν ἤδη τῷ λόγῳ τὴν ἀγαθωνυμίαν χωρῶμεν, ἣν ἐξῃρημένως οἱ θεολόγοι τῇ ὑπερθέῳ θεότητι καὶ ἀπὸ πάντων ἀφορίζουσιν αὐτὴν, ὡς οἶμαι, τὴν θεαρχικὴν ὕπαρξιν ἀγαθότητα λέγοντες, καὶ ὅτι τῷ εἶναι τἀγαθὸν ὡς οὐσιῶδες ἀγαθὸν εἰς πάντα τὰ ὄντα διατείνει τὴν ἀγαθότητα». Pseudo-Dionysius Areopagita, De divinis nominibus (ed. Suchla B.R.), IV,1 693B. Berlin – New York 1990, с. 143-144. Пор. Dionigi, I nomi divini (ed. Morani M., Regoliosi G., Barzaghi G.), IV,1. Bologna 2010, с. 179. ↑
Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 4,35, с. 82: «… ὕμνηται τἀγαθὸν ὡς ὄντως ἀγαστόν, ὡς ἀρχὴ καὶ πέρας πάντων, ὡς περιοχὴ τῶν ὄντων, ὡς εἰδοποιὸν τῶν οὐκ ὄντων, ὡς πάντων ἀγαθῶν αἴτιον, ὡς τῶν κακῶν ἀναίτιον, ὡς πρόνοια καὶ ἀγαθότης παντελὴς καὶ ὑπερβάλλουσα τὰ ὄντα καὶ οὐκ ὄντα καὶ τὰ κακὰ καὶ τὴν ἑαυτῆς στέρησιν ἀγαθύνουσα , πᾶσιν ἐφετὸν καὶ ἐραστὸν καὶ ἀγαπητὸν …». Pseudo-Dionysius Areopagita, De divinis nominibus (ed. Suchla B.R.), IV,35 736B. Berlin – New York 1990, с. 180. Пор. Dionigi, I nomi divini (ed. Morani M., Regoliosi G., Barzaghi G.), IV,35. Bologna 2010, с. 251. ↑
Двоп.В.Вт. пісня 9,2: «Ἐν τῇ δευτέρᾳ σου φρικτῇ παρουσίᾳ, δέσποτα, δεξιοῖς προβάτοις με σύστησον, τῶν πταισμάτων παριδών μου τὰ πλήθη». Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 308. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 78. ↑
Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 69v-70r. ↑
Mello A. Evangelo secondo Matteo. Torino 1995, с. 436-440. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 78. ↑
Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 308-309. ↑
Двоп.В.Вт. пісня 8,1: «… φαιδραῖς ταῖς λαμπάσι …». ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіди на Євангеліє від Івана Богослова, 50,4: «Ἀλλὰ μὴ γένοιτό τινα ταύτην ἀκοῦσαι τὴν φωνὴν τὴν, Οὐκ οἶδα ὑμᾶς. Πόθεν δὲ ταύτην ἔστιν ἀκοῦσαι τὴν φωνὴν, ἢ ὅταν πένητα ἰδόντες, ὡς οὐκ ἰδόντες αὐτὸν διακεώμεθα; … Διὸ, παρακαλῶ, πάντα ποιῶμεν, καὶ πραγματευώμεθα, ὥστε μὴ ἐκλιπεῖν ἡμᾶς τὸ ἔλαιον, ἀλλὰ κοσμῆσαι τὰς λαμπάδας, καὶ συνεισελθεῖν τῷ νυμφίῳ εἰς τὸν νυμφῶνα». Ioannes Chrysostomus, Commentarius in sanctum Joannem Apostolum et Evangelistam, Homilia L,4 / PG 59, 282. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы на Евангелие от Иоанна Богослова, 50,3 в «Творения», том 8, книга 1, с. 333-334. Пор. S. Giovanni Crisostomo, Le omelie su S. Giovanni Evangelista, 50, с. 138, 140. Пор. Giovanni Crisostomo, Commento al Vangelo di Giovanni (ed. Del Zanna A.), L. Roma 1970, с. 197-198. ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіди про покаяння, 7,7: «Πορεύεσθε οἱ κατῃραμένοι εἰς τὸ σκότος τὸ ἐξώτερον, τὸ ἡτοιμασμένον τῷ διαβόλῳ καὶ τοῖς ἀγγέλοις αὐτοῦ. Διὰ τί; ὑπὲρ τίνος; Ὅτι ἐπείνων, καὶ οὐκ ἐδώκατέ μοι φαγεῖν … ὑπὲρ ἀπανθρωπίας ὑμᾶς καταδικάζω, ὅτι ἔχοντες τοσοῦτον καὶ τηλικοῦτον φάρμακον σωτηρίας, τὴν ἐλεημοσύνην, ἐν ᾗ ἐξηλείφετο πάντα τὰ ἁμαρτήματα, παρήκατε τοσαύτην εὐεργεσίαν. Ὀνειδίζω τοίνυν τὴν ἀπανθρωπίαν ὡς ῥίζαν κακίας καὶ πάσης ἀσεβείας· ἐπαινῶ τὴν φιλανθρωπίαν ὡς ῥίζαν πάντων τῶν ἀγαθῶν». Ioannes Chrysostomus, De Poenitentia, Homilia VII,7 / PG 49, 335. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы о покаянии, 7,7 в «Творения», том 2, книга 1, с. 373. Можливо, автором цієї бесіди є Северіан Гавальський (+ між 408-425). Keller A. Translationes patristicae graecae et latinae. Bibliographie der Übersetzungen altchristlicher Quellen, том 2. Stuttgart 1997, Severianus Gabalensis, De paenitentia et compunctione, с. 838; Iohannes Chrysostomus, De paenitentia homiliae I-IX, с. 480. ↑
Двоп.В.Вт. ірмос 8: «Τῷ δόγματι τῷ τυραννικῷ οἱ ὅσιοι τρεῖς παῖδες μὴ πεισθέντες, ἐν τῇ καμίνῳ βληθέντες Θεὸν ὡμολόγουν ψάλλοντες· εὐλογεῖτε τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον». ↑
Древнегреческо-русский словарь (составитель И. Х. Дворецкий, ред. С. И. Соболевский). М. 1958. Компьютерная версия: Словарь Alpha, Сергей Гурин. Россия, Томск 2005, последняя редакция 2017. Греческо-русский словарь (ред. А. Д. Вейсман). СПб 1899, репринт 1991, издание 5. Компьютерная версия Словарь Alpha (ред. Гурина Юлия). Пор. Montanari F. Vocabolario della lingua greca / Torino 1995, с. 1423-1424. ↑
Gingrich F.W., Danker F.W. Shorter Lexicon of the Greek New Testament. Chicago, London 1965, с. 153. ↑
Климент Олександрійський, Стромати, книга 7, I (2,1): « … μόνον τὸν γνωστικὸν ὅσιόν τε καὶ εὐσεβῆ, θεοπρεπῶς τὸν τῷ ὄντι Θεὸν θρῃσκεύοντα …». Clément d’Alexandrie, Les Stromates (ed. Le Boulluec A.), VII,I,2,1 29-31 / SCh 428 (1997), с. 40-41. Пор. Clemente di Alessandria, Gli Stromati, VII,I,2,1, с. 728. Климент Олександрійський, Стромати, книга 7, VII (41,3): « … μόνον ὄντως ὅσιον καὶ θεοσεβῆ τὸν τῷ ὄντι κατὰ τὸν ἐκκλησιαστικὸν κανόνα γνωστικόν …». Clément d’Alexandrie, Les Stromates (ed. Le Boulluec A.), VII,VII,41,3 10-12 / SCh 428 (1997), с. 144-145. Пор. Clemente di Alessandria, Gli Stromati, VII,VII,41,3, с. 760. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 976. ↑
Св. Іван Золотоустий, Слово про трьох отроків і про піч вавилонську, 3: «αὐτοὶ οὐκ ἦσαν τοῖς δούλοις τοῦ Κυρίου συνηριθμημένοι, ὅτε ἔλεγον, Εὐλογεῖτε, δοῦλοι Κυρίου, τὸν Κύριον; ἢ ὅτε, Ὅσιοι καὶ ταπεινοὶ τῇ καρδίᾳ, οὐκ ἦσαν ἐν τοῖς ὁσίοις ἠριθμημένοι;». Ioannes Chrysostomus, De tribus pueris, et de fornace babylonica, oratio / PG 56, 599. Ioannes Chrysostomus, De tribus pueris sermo (spuria) / PG 56, 593-600. “Probabiliter Proclo tribuitur”. Geerard M. Clavis Patrum Graecorum, vol. II. Brepols – Turnhout 1974, с. 561, 4568. Пор. Св. Иоанн Златоуст, Слово о трех отроках и о печи вавилонской, 3 (spuria), в «Творения», том VI, книга II. СПб 1900, с. 966. ↑
Двоп.В.Вт. ірмос 8: «οἱ ὅσιοι τρεῖς παῖδες … ἐν τῇ καμίνῳ βληθέντες Θεὸν ὡμολόγουν». ↑
Maritano M. Maria / NDPAC 2, 3037-3038. ↑
Трип.В.Пн. ірмос 9: «Возвеличив єси, Христе, Богородицю, Яка Тебе зродила і від Якої Ти, Звершителю наш, зодягнувся у таке саме, як наше, стражденне тіло – на відкуплення нас із гріхів невідання; Її ублажаючи, ми, всі роди, Тебе величаємо». ↑
Двоп.В.Вт. ірмос 9: Ἡ τὸν ἀχώρητον Θεὸν ἐν γαστρὶ χωρήσασα καὶ χαρὰν τῷ κόσμῳ κυήσασα, σὲ ὑμνοῦμεν, Παναγία Παρθένε. ↑
De Fiores, Maria Madre di Gesù, с. 117-121, 131. González, Mariologia, с. 134-136, 139. Maritano M. Maria / NDPAC 2, 3036, 3038-3039. ↑
Требник [Εὐχολόγιον] – богослужбова книга, що містить євхаристійні формули, молитви богослужінь часів, чини св. Таїнств, а також благословення і молитви на різні обставини і потреби. ↑
L’Eucologio Barberini gr. 336 (ed. Parenti S., Velkovska E.), / Bibliotheca “Ephemerides Liturgicae”. Subsidia, 80. Roma 2000, с. 19-20. «Ἐξαιρέτως τῆς Παναγίας … Θεοτόκου καὶ ἀειπαρθένου Μαρίας», «Τῆς Παναγίας … Θεοτόκου καὶ ἀειπαρθένου Μαρίας …». L’Eucologio Barberini gr. 336 (ed. Parenti S., Velkovska E.), 36,2 [32v]; 150,18 [147r], с. 79, 157. Evxologij Barberini gr. 336 (ed. Golovanov S., Parenti S., Velkovska E.), 36,2 [32v]; 150,18 [147r]. Omsk 2011, с. 289, 369. ↑
Eulogius Alexandrinus, Sermo in ramos palmarum, X / PG 86, 2933A. Orlandi T. Eulogio di Alessandria / NDPAC 1, 1835. Блаж. Іван Мосх, Луг Духовний, 180: «τῆς Παναγίας ἀχράντου Δεσποίνης ἡμῶν Θεοτόκου καὶ Ἀειπαρθένου Μαρίας». Ioannes Moschus, Pratum, CLXXX / PG 87, 3052A. Špidlík T. Giovanni Mosco (Moschos) / NDPAC 2, 2247-2248. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 1000. ↑
Двоп.В.Вт. ірмос 9: «Ἡ τὸν ἀχώρητον Θεὸν ἐν γαστρὶ χωρήσασα … Παναγία Παρθένε». Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 69v. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 76. ↑
Св. Епіфаній Кіпрський, Панаріон, 30,31: «μεγάλη γὰρ ὡς ἀληθῶς Μαριὰμ ἡ ἁγία Παρθένος ἐνώπιον Θεοῦ καὶ ἀνθρώπων. πῶς γὰρ οὐκ ἂν εἴποιμεν ταύτην μεγάλην, χωρήσασαν τὸν ἀχώρητον, ὃν οὐρανὸς καὶ γῆ χωρεῖν οὐ δύνανται; αὐτὸς δὲ ἀχώρητος ὢν κατὰ ἰδίαν προαίρεσιν καὶ εὐδοκίαν ἐχωρήθη, βουλόμενος καὶ οὐ κατὰ ἀνάγκην». Epiphanius, Panarion (Holl K.), 30,31,4. Leipzig 1915, с. 376, 2-6. Пор. Свт. Епифаний Кипрский, На восемьдесят ересей так называемый Панарий или Ковчег, 31 в «Творения», ч. 1, М. 1863, с. 267. Пор. Epifanio di Salamina, Panarion, vol. 1 (ed. Pini G., Aragione G., Cangemi Trolla B.), 30,31,4. Brescia 2010, с. 477, 479. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 306. ↑
Двоп.В.Вт. Anthologia graeca, с. 188. Anthologhion, vol. 2, с. 967-968. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 69r. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 302-303. Cfr. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 958. Cfr. Mello A. Evangelo secondo Matteo. Torino 1995, с. 425-440. Cfr. Schniewind J. Il Vangelo secondo Matteo. Brescia 1977. с. 428-438. ↑
Трип.В.Ср.: Anthologia graeca, с. 189-90. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 986-989. ↑
Так само у Великий Вівторок притчі про десять дів (Мт. 25,1-13), про таланти (Мт. 25,14-30) та опис Страшного суду (Мт. 25,31-46) є частиною читання у цей день на Літургії Передосвячених Дарів (Мт. 24,36-26,2). Див. Тріодь Квітна. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 976-978, 998. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 311. ↑
Трип.В.Ср. ірмос 3: На скелі віри мене утвердивши, розширив єси уста мої на ворогів моїх, возвеселився бо дух мій у співі: «Нема святого, як Бог наш, і нема праведного понад Тебе, Господи!» – Τῆς πίστεως ἐν πέτρᾳ με στερεώσας ἐπλάτυνας τὸ στόμα μου ἐπ’ ἐχθρούς μου· εὐφράνθη δὲ τὸ πνεῦμά μου ἐν τῷ ψάλλειν· οὐκ ἔστιν ἅγιος ὡς ὁ Θεὸς ἡμῶν, καὶ οὐκ ἔστι δίκαιος πλήν σου, Κύριε. ↑
Трип.В.Ср. пісня 3,1: Ἐν κενοῖς τὸ συνέδριον τῶν ἀνόμων καὶ γνώμῃ συναθροίζεται κακοτρόπῳ, κατάκριτον τὸν ῥύστην σε ἀποφῆναι, Χριστὲ, ᾧ κράζομεν· σὺ εἶ Θεὸς ἡμῶν καὶ οὐκ ἔστιν ἅγιος πλήν σου, Κύριε. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 311. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 959-960. ↑
Viviano B.T. Il Vangelo secondo Matteo / NGCB, с. 873. ↑
Трип.В.Ср. пісня 3,2: Τὸ δεινὸν βουλευτήριον τῶν ἀνόμων σκέπτεται, θεομάχου ψυχῆς ὑπάρχον, ὡς δύσχρηστον τὸν δίκαιον ἀποκτεῖναι Χριστὸν, ᾧ ψάλλομεν· σὺ εἶ Θεὸς ἡμῶν καὶ οὐκ ἔστιν ἅγιος πλήν σου, Κύριε. ↑
Іс. 3,9-10, LXX: «… βεβούλευνται βουλὴν πονηρὰν καθ᾽ ἑαυτῶν εἰπόντες Δήσωμεν τὸν δίκαιον, ὅτι δύσχρηστος ἡμῖν ἐστιν …». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 569. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta (ed. Brunello A.), vol. II. Città di Castello 1962, с. 147. Viviano B.T. Il Vangelo secondo Matteo / NGCB, с. 873. Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 70v. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 312. Пор. Трип.В.Ср. пісня 3,2. ↑
Муд. 2,12: «ἐνεδρεύσωμεν τὸν δίκαιον, ὅτι δύσχρηστος ἡμῖν ἐστιν …». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 347. Пор. Трип.В.Ср. пісня 3,2. ↑
Wright A.G. Sapienza / NGCB, с. 670. ↑
Трип.В.Ср. пісня 3,2: «Τὸ δεινὸν βουλευτήριον τῶν ἀνόμων σκέπτεται … ὡς δύσχρηστον τὸν δίκαιον ἀποκτεῖναι …». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 312. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 952. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 102. ↑
Іс. 53,11: «… δικαιῶσαι δίκαιον εὖ δουλεύοντα πολλοῖς, καὶ τὰς ἁμαρτίας αὐτῶν αὐτὸς ἀνοίσει». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 639. Цитата із четвертої пісні Страждаючого Слуги (Іс. 52,13-53,12). Stuhlmueller C. Deutero-Isaia / GCB, с. 486-488. Amato, Gesù il Signore, с. 83-84. ↑
Duquoc Ch. Cristologia. Brescia 1974, с. 174-176. ↑
Duquoc, Cristologia, с. 176. ↑
Іс. 61,1-2: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув’язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління». Amato, Gesù il Signore, с. 57. ↑
Cfr. Amato, Gesù il Signore, с. 78, 81. ↑
Блаж. Теодорит Кирський, Коментар на пророка Ісаю, 57,1: «Ἴδετε ὡς ὁ δίκαιος ἀπώλετο, καὶ οὐδεὶς ἀνὴρ ἐκ(δέχετ)αι τῇ καρδίᾳ. Τὸν δεσποτικὸν ἐνταῦθα σταυρὸν προεσήμηνεν· δίκαιον γὰρ τὸν Δεσπότην ὀνομάζει Χριστόν, ὃς ἁ(μαρτίαν) οὐκ ἐποίησεν οὐδὲ δόλον ἐν τῷ στόματι αὐτοῦ. Σημαίνει δὲ κατὰ ταὐτὸν καὶ τῆς τῶν ἐσταυρωκότων (καρδίας τὴν π)ώρωσιν· οὐδεὶς γὰρ αὐτῶν φησι συνιδεῖν ἐβουλήθη τὸ ἔγκλημα». Théodoret de Cyr, Commentaire sur Isaïe. Tome III, Sections 14-20 (ed. Guinot J.-N.), 18e section, 120-126; 57,1 / SCh 315 (1984), с. 196, 198. Cfr. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 190, 189. ↑
Ам. 2,6: «ἀνθ᾽ ὧν ἀπέδοντο ἀργυρίου δίκαιον». Пор. Трип.В.Ср. пісня 3,2. Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 503. King Ph.J. Amos / GCB, с. 319. Barré M.L. Amos / NGCB, с. 276. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 312. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 312. ↑
Трип.В.Ср. пісня 3,2. Пс. 17,3: «Господь – твердиня моя, і прибіжище моє, і визволитель [ῥύστης] мій»; Пс. 17,49: «Ізбавитель [ῥύστης] мій від ворогів моїх гнівливих»; Пс. 69,6: «Помічник мій і Визволитель [ῥύστης] мій»; Пс. 143,2: «Заступник мій і Ізбавитель [ῥύστης] мій». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 14, 17, 73, 157. Murphy R.E. Salmi / GCB, с. 768. ↑
Gronchi M. Trattato su Gesù Cristo Figlio di Dio Salvatore. Brescia 2008, с. 931. ↑
Трип.В.Ср. пісня 3,2. Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 335. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 312. ↑
Пор. Viviano B.T. Il Vangelo secondo Matteo / NGCB, с. 873. ↑
Трип.В.Ср. пісні 8, 9. ↑
Св. Іван Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда 2,2: «Καὶ ὅτε ἡ πόρνη μετενόησεν, ὅτε τὸν Δεσπότην ἐπέγνω, τότε ὁ μαθητὴς τὸν διδάσκαλον παρέδωκε … Κἀκείνη μὲν ἀπ’ αὐτοῦ τοῦ πυθμένος τῆς κακίας εἰς αὐτὸν τὸν οὐρανὸν ἀνῆλθεν· οὗτος δὲ μετὰ μυρία θαύματα καὶ σημεῖα, μετὰ τὴν τοσαύτην διδασκαλίαν, μετὰ τὴν ἄφατον συγκατάβασιν, εἰς αὐτὸν τὸν πυθμένα τῶν ταρτάρων κατέπεσε», «Εἶδες πῶς ἡ πόρνη μὲν ἐσώθη, ἐπειδὴ ἔνιψεν· ὁ μαθητὴς δὲ ῥᾳθυμήσας κατέπεσε;». Ioannes Chrysostomus, De proditione Judae, Homilia II,2 / PG 49, 384-385. Пор. Свт. Іоан Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда друга, 2, в «Повне зібрання творінь», том 2, книга 1. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы о предательстве Иуды, беседа 2,2, в «Творения», том 2, книга 1, с. 422, 423. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 315. ↑
Св. Іван Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда 1,2: «Ἔχεις ἀμφοτέρων τὰ παραδείγματα, πῶς ὁ μαθητὴς δοκῶν ἑστάναι, ἔπεσε· καὶ πῶς ἡ πόρνη κειμένη, ἀνέστη». Ioannes Chrysostomus, De proditione Judae, Homilia I,2 / PG 49, 376. Пор. Св. Іоан Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда перша, 2, в «Повне зібрання творінь», том 2, книга 1. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы о предательстве Иуды, беседа 1,2, в «Творения», том 2, книга 1, с. 411. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 315. ↑
MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 960. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 314-315. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 110. ↑
Трип.В.Ср. пісня 8,1-3: «Ἀποκενοῦσα γυνὴ μύρον ἔντιμον δεσποτικῇ καὶ θείᾳ φρικτῇ κορυφῇ, Χριστὲ, τῶν ἰχνῶν σου ἐπελάβετο τῶν ἀχράντων κεχραμέναις παλάμαις καὶ ἐβόα· πάντα τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας».

«Δάκρυσι πλύνει τοὺς πόδας ὑπεύθυνος ἁμαρτίαις τοῦ πλάσαντος καὶ ἐκμάσσει θριξί· διὸ τῶν ἐν βίῳ οὐ διήμαρτε πεπραγμένων τῆς ἀπολυτρώσεως, ἀλλ’ ἐβόα· πάντα τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας».

«Ἱερουργεῖτο τὸ λύτρον εὐγνώμονι ἐκ σωτηρίων σπλάγχνων τε καὶ δακρύων πηγῆς, ἐν ᾗ διὰ τῆς ἐξαγορεύσεως ἐκπλυθεῖσα οὐ κατῃσχύνετο, ἀλλ’ ἐβόα· πάντα τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας». ↑
Мт. 26,7; Мк. 14,3: Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 75, 136. Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 71r. ↑
Трип.В.Ср. пісня 8,1: «…τῶν ἰχνῶν σου ἐπελάβετο τῶν ἀχράντων κεχραμέναις παλάμαις …». ↑
Lc 7,37: Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 178. ↑
Св. Іван Золотоустий, Про блаженного Філогонія (Проти аномеїв, Слово 6), 4: «Καὶ ἡ πόρνη δὲ ἐν βραχείᾳ καιροῦ ῥοπῇ προσελθοῦσα τῷ Χριστῷ, τὰ ὀνείδη πάντα ἀπενίψατο … ἐκείνην δὲ πάντων ἀπαλλάξας τῶν κακῶν, καὶ τῆς σπουδῆς ἀποδεξάμενος, οὕτως ἀπέπεμψε». Ioannes Chrysostomus, De beato Philogonio / PG 48, 754. Пор. Св. Іоан Золотоустий, Проти аномеїв, слово шосте, 4, в «Повне зібрання творінь», том 1, книга 2. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Против аномеев, слово шестое, 4, в «Творения», том 1, с. 542. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 316. ↑
Св. Іван Ліствичник, Ліствиця, 5,26: «Διὰ τοῦτο καὶ ὁ Κύριος τῇ σώφρονι ἐκείνῃ πόρνῃ οὐ λέγει, ὅτι ἐφοβήθη, ἀλλ’ Ὄτι ἠγάπησε πολὺ, καὶ ἐδυνήθη εὐχερῶς ἔρωτι ἔρωτα διακρούσασθαι». Пор. S.Giovanni Climaco, Scala Paradisi, I (ed. Trevisan P.), Gradino V, I, 54. Torino 1941, с. 233. Пор. Giovanni Climaco, La Scala del Paradiso (ed. Parrinello R.M.), Gradino V,6. Milano 2007, с. 288. Пор. Ліствиця, 5,26, с. 79. Пор. Лествица, 5,26 (пер. архим. Агапит (Введенский)). М. 1851. Пор. Лествица, возводящая на небо, 5,26 (пер. братия Оптиной Пустыни). М. 1850, репринт М. 2013. Пор. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 316. ↑
Karris R.J. Il Vangelo secondo Luca / NGCB, с. 909. ↑
Трип.В.Ср. пісня 8,2. ↑
Трип.В.Ср. пісня 8,2-3. Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 71v. ↑
Трип.В.Ср. пісня 8,3: «Ἱερουργεῖτο τὸ λύτρον … διὰ τῆς ἐξαγορεύσεως …». ↑
Montanari, Vocabolario della lingua greca, с. 939, 1211, 699. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 671, 815, 490. ↑
Montanari, Vocabolario della lingua greca, с. 716. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 499. ↑
Montanari, Vocabolario della lingua greca, с. 699. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 490. ↑
Св. Іван Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда 2,2: «Ὅτε πόρνη προσελθοῦσα, τὸ ἀλάβαστρον τοῦ μύρου καταχέασα κατὰ τῶν ποδῶν τοῦ Ἰησοῦ, ταῖς οἰκείαις θριξὶν ἐξέμαξε, καὶ πολλὴν τὴν θεραπείαν ἐπεδείκνυτο, τὰ ἐν παντὶ τῷ χρόνῳ ἁμαρτήματα ἐξαλείφουσα διὰ τῆς ἐξομολογήσεως αὐτῆς». Ioannes Chrysostomus, De proditione Judae, Homilia II,2 / PG 49, 384. Пор. Св. Іоан Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда друга, 2, в «Повне зібрання творінь», том 2, книга 1. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы о предательстве Иуды, беседа 2,2, в «Творения», том 2, книга 1, с. 422. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 316-317. ↑
Св. Астерій Амасійський, Умовляння до покаяння: «μᾶλλον δέ, εἰ δοκεῖ, σκόπησον τὴν ἁμαρτωλὸν γυναῖκα τὴν παρὰ τῷ Λουκᾷ ἐπὶ τοῦ παρόντος ἀναγνωσθεῖσαν ἡμῖν. Κἀκείνης τὸ ταπεινὸν καὶ εὐσύνετον ζήλωσον καὶ λάβε κανόνα μετανοίας ἠκριβωμένης. Ἐλθοῦσα γὰρ ἐπὶ τὸν οἶκον τοῦ Φαρισαίου οὔτε τὸ πλῆθος τῶν ἑστιωμένων ἠρυθρίασεν, οὔτε τὸν καιρὸν τῆς εὐωχίας ὡς ἄκαιρον εἰς ἐξομολόγησιν ἔφυγεν …». Asterius of Amasea, Homilies I-XIV (ed. Datema C.), Homily XIII,10,1-2. Leiden 1970, с. 191. Пор. Св. Астерий Амасийский, Увещание к покаянию (пер. М. Муретов) в «Богословский вестник», том 1, № 1 (1893), с. 1-17. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 316-317. ↑
Трип.В.Ср. пісня 8,2-3. ↑
Vogel C. Penitenza. I. Penitenza e riconciliazione / NDPAC 3, 4017. Cfr. Vogel C. Penitenza / DCT, с. 1025-1026. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 112. ↑
Трип.В.Ср. пісня 8,3. Пор. Asterius of Amasea, Homilies I-XIV (ed. Datema C.), Homily XIII,10,2. Leiden 1970, с. 191. ↑
Трип.В.Ср. пісня 9,1-3:

Ἀγνώμων φανεὶς καὶ πονηρὸς ζηλότυπος δῶρον ἀξιόθεον λογοπραγεῖ, δι’ οὗ ὀφειλέσιον ἐλύθη ἁμαρτημάτων, καπηλεύων ὁ δεινὸς Ἰούδας τὴν φιλόθεον χάριν· φεῖσαι τῶν ψυχῶν ἡμῶν, Χριστὲ ὁ Θεὸς, καὶ σῶσον ἡμᾶς.

Λέγει πορευθεὶς τοῖς παρανόμοις ἄρχουσι, τί μοι δοῦναι θέλετε; κἀγὼ Χριστὸν ἡμῖν τὸν ζητούμενον τοῖς θέλουσι παραδώσω, οἰκειότητα Χριστοῦ Ἰούδας ἀντωσάμενος χρυσοῦ φεῖσαι τῶν ψυχῶν ἡμῶν, Χριστὲ ὁ Θεὸς, καὶ σῶσον ἡμᾶς.

Ὤ πηρωτικῆς φιλαργυρίας, ἄσπονδε! λήθης ὅθεν ἔτυχες, ὅτι ψυχῆς οὐδ’ ὃς ἰσοστάσιος κόσμος, ὡς ἐδιδάχθης· ἀπογνώσει γὰρ σαυτὸν ἐβρόχισας ἀνάψας, προδότα· φεῖσαι τῶν ψυχῶν ἡμῶν, Χριστὲ ὁ Θεὸς, καὶ σῶσον ἡμᾶς. ↑
Йоіл 2,17: «Пожалій, Господи, народ твій!» – «Φεῖσαι, Κύριε, τοῦ λαοῦ σου». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 521. Cfr. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 384. Трип.В.Ср. пісня 9,1-3: «φεῖσαι τῶν ψυχῶν ἡμῶν, Χριστὲ ὁ Θεὸς, καὶ σῶσον ἡμᾶς». Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 319. ↑
Трип.В.Ср. пісня 8,1; 9,1. ↑
Мт. 26,8-9: «Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство? Це можна б було дорого продати й — дати бідним!”».

Мк. 14,4-5: «Деякі обурилися між собою: Навіщо, мовляв, така втрата мира! Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати! І вони ремствували на неї».

Ів. 12,4-6: «Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: “Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?” Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано». Vawter B. Il vangelo secondo Giovanni / GCB, с. 1412. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 320. ↑
Трип.В.Ср. пісня 9,1-2. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 960. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 114-115. ↑
Трип.В.Ср. пісня 9,1. ↑
Трип.В.Ср. пісня 9,2: «… τί μοι δοῦναι θέλετε; κἀγὼ Χριστὸν ἡμῖν τὸν ζητούμενον τοῖς θέλουσι παραδώσω …». Пор. Мт. 26,15: «τί θέλετέ μοι δοῦναι, κἀγὼ ὑμῖν παραδώσω αὐτόν» – «Що хочете мені дати, і я вам його видам?». ↑
Трип.В.Ср. пісня 9,2: «… οἰκειότητα Χριστοῦ Ἰούδας ἀντωσάμενος χρυσοῦ …». MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 960. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 323. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 115-116. ↑
Св. Іван Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда 1,2: «… οὐ γὰρ μετακληθεὶς ὑπὸ τῶν ἀρχιερέων, οὐκ ἀναγκασθεὶς οὐδὲ βιασθεὶς, ἀλλ’ αὐτὸς ἀφ’ ἑαυτοῦ καὶ οἴκοθεν ἔτεκε τὸν δόλον, καὶ τὴν γνώμην ἐξήγαγε ταύτην, οὐδένα ἔχων σύμβουλον τῆς πονηρίας ταύτης». Ioannes Chrysostomus, De proditione Judae, Homilia I,2 / PG 49, 375. Пор. Св. Іоан Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда перша, 2, в «Повне зібрання творінь», том 2, книга 1. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы о предательстве Иуды, беседа 1,2, в «Творения», том 2, книга 1, с. 410-411. ↑
Преп. Максим Ісповідник, Различные богословские и домостроительные главы, и О добродетели и пороке», Сотница 1, 43: «… ἀγωνισώμεθα μὴ προδοῦναι τοῖς πάθεσι τὸν Λόγον, κατὰ τὸν Ἰούδαν· … προδοσία δέ, ἡ κατ’ ἐνέργειαν ἐμπρόθετος ἁμαρτία, καὶ ἡ πρὸς τὴν ἁμαρτίαν ὁρμή». Maximus Confessor, Diversa capita ad theologiam et oeconomiam spectantia, 43 / PG 90, 1193. Пор. Старец Иосиф Ватопедский, Ватопедские оглашения. Беседы о монашеской жизни. М. 2004, виноска 30. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 324. ↑
Трип.В.Ср. пісня 9,3: «Ὤ πηρωτικῆς φιλαργυρίας, ἄσπονδε! λήθης ὅθεν ἔτυχες, ὅτι ψυχῆς οὐδ’ ὃς ἰσοστάσιος κόσμος, ὡς ἐδιδάχθης …». Пор. Мк. 8,36-37: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу?»; Мт. 16,26: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?» Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 509, 478. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 323. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 116-117. ↑
Св. Іван Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда 1,3: «Ὢ τῆς ἀπονοίας! μᾶλλον δὲ, ὢ τῆς φιλαργυρίας! πάντα γὰρ ἐκείνη ἔτεκε τὰ κακά· ἐκείνης αὐτὸς ἐπιθυμήσας, προὔδωκε τὸν διδάσκαλον. Τοιοῦτον γάρ ἐστιν ἡ πονηρὰ ῥίζα ἐκείνη, δαίμονος χαλεπώτερον τὰς ἀλούσας ἐκβακχεύει ψυχὰς, καὶ ποιεῖ πάντας ἀγνοεῖν, καὶ ἑαυτὸν καὶ τοὺς πλησίον καὶ τοὺς τῆς φύσεως νόμους, καὶ αὐτῶν ἐκβάλλει τῶν φρενῶν καὶ παραπλῆγας ἐργάζεται. Ὅρα γὰρ πόσα ἐξέβαλεν ἐκ τῆς τοῦ Ἰούδα ψυχῆς· τὴν ὁμιλίαν, τὴν συνήθειαν, τὴν κοινωνίαν τὴν ἐν τραπέζῃ, τὰ θαύματα, τὴν διδασκαλίαν, τὴν παραίνεσιν, τὴν νουθεσίαν· ταῦτα πάντα εἰς λήθην ἐνέβαλεν ἡ φιλαργυρία τότε». Ioannes Chrysostomus, De proditione Judae, Homilia I,3 / PG 49, 376. Пор. Св. Іоан Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда перша, 3, в «Повне зібрання творінь», том 2, книга 1. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы о предательстве Иуды, беседа 1,3, в «Творения», том 2, книга 1, с. 412. ↑
Св. Іван Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда 2,3: « Ὢ τῆς μανίας, μᾶλλον δὲ τῆς φιλαργυρίας! Πάντα γὰρ ταῦτα τὰ κακὰ ἡ φιλαργυρία πεποίηκεν, ἡ ῥίζα τῶν κακῶν, ἥτις τὰς ψυχὰς ἡμῶν σκοτοῖ καὶ αὐτοὺς τοὺς τῆς φύσεως νόμους, καὶ αὐτῶν ἡμᾶς ἐκβάλλει τῶν φρενῶν, καὶ οὐκ ἀφίησιν οὔτε φιλίας οὔτε συγγενείας οὔτε ἄλλου τινὸς μεμνῆσθαι· ἀλλὰ καθάπαξ πηρώσασα ἡμῶν τὰ ὄμματα τῆς διανοίας, οὕτως ἐν σκότει ποιεῖ βαδίζειν. Καὶ ἵνα μάθῃς τοῦτο σαφῶς, ὅρα τότε πόσα ἐξέβαλεν ἐκ τῆς τοῦ Ἰούδα ψυχῆς. Αὕτη ἐπεισελθοῦσα τὴν ὁμιλίαν, τὴν συνήθειαν, τὴν κοινωνίαν, τὴν θαυμαστὴν διδασκαλίαν, πάντα ταῦτα εἰς λήθην ἐνέβαλεν ἡ φιλαργυρία». Ioannes Chrysostomus, De proditione Judae, Homilia II,3 / PG 49, 386. Пор. Св. Іоан Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда друга, 3, в «Повне зібрання творінь», том 2, книга 1. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы о предательстве Иуды, беседа 2,3, в «Творения», том 2, книга 1, с. 424. ↑
Трип.В.Ср. пісня 9,3: «… λήθης ὅθεν ἔτυχες, ὅτι ψυχῆς οὐδ’ ὃς ἰσοστάσιος κόσμος, ὡς ἐδιδάχθης …». ↑
Св. Іван Золотоустий, Проповідь на слова апостола «бо мусять бути у вас єресі, щоб виявилися випробувані між вами» (1 Кор. 11,19): «ὁ δὲ Ἰούδας, ἐπειδὴ ἠμελημένος καὶ ῥᾴθυμος ἦν, οὐδὲν παρὰ τῆς τοῦ Χριστοῦ συνουσίας ἐκέρδανεν, ἀλλ’ ἔμεινεν ὢν προδότης μετὰ τὰς πολλὰς παραινέσεις ἐκείνας καὶ συμβουλάς …». Ioannes Chrysostomus, In dictum Pauli: Oportet haereses esse, 2 / PG 51,254. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Гомилия на слова апостола: «Ибо надлежит быть и разномыслиям между вами, дабы открылись между вами искусные» (1Кор.11:19), 2, в «Творения», том 3, книга 2, с. 256-267. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 315. ↑
Св. Іван Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда 2,2: «… οὗτος δὲ μετὰ μυρία θαύματα καὶ σημεῖα, μετὰ τὴν τοσαύτην διδασκαλίαν, μετὰ τὴν ἄφατον συγκατάβασιν, εἰς αὐτὸν τὸν πυθμένα τῶν ταρτάρων κατέπεσε». Ioannes Chrysostomus, De proditione Judae, Homilia II,2 / PG 49, 385. Пор. Св. Іоан Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда друга, 2, в «Повне зібрання творінь», том 2, книга 1. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы о предательстве Иуды, беседа 2,2, в «Творения», том 2, книга 1, с. 422. ↑
Трип.В.Ср. пісня 9,3: « … ἀπογνώσει γὰρ σαυτὸν ἐβρόχισας ἀνάψας, προδότα …». ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіда про жінку ханаанянку, виголошена після повернення святителя із заслання, 2: «Οὐκ ἔστιν οὐδεμία κακία μετανοίᾳ μὴ λυομένη». Ioannes Chrysostomus [Dub.], De Chananaea, 2 / PG 52, 451. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседа о жене хананейской, сказанная по возвращении святителя из ссылки, 2, в «Творения», том 3, книга 2, с. 464. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 324. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 117. ↑
«Ἐγὼ δὲ νομίζω, ὅτι καὶ Ἰούδας ὁ Ἰσκαριώτης, εἰ μὴ ταχέως αὐτὸς ἑαυτοῦ ἐγένετο δήμιος ἀσύγγνωστον κρίνας τὴν ἁμαρτίαν, προσπεσὼν δὲ τὸν ἔλεον ᾔτησεν, οὐκ ἂν τῶν οἰκτιρμῶν τῶν πάσης ὑπερχεομένων τῆς οἰκουμένης ἠστόχησεν». Asterius of Amasea, Homilies I-XIV (ed. Datema C.), Homily XIII,6,1, с. 186. Пор. Св. Астерий Амасийский, Увещание к покаянию (пер. М. Муретов) в «Богословский вестник», том 1, № 1 (1893), с. 1-17. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 324. ↑
Трип.В.Ср. ірмос 3: Τῆς πίστεως ἐν πέτρᾳ με στερεώσας ἐπλάτυνας τὸ στόμα μου ἐπ’ ἐχθρούς μου· εὐφράνθη δὲ τὸ πνεῦμά μου ἐν τῷ ψάλλειν· οὐκ ἔστιν ἅγιος ὡς ὁ Θεὸς ἡμῶν, καὶ οὐκ ἔστι δίκαιος πλήν σου, Κύριε. ↑
1 Сам. 2,1-2: “Ἐστερεώθη ἡ καρδία μου ἐν κυρίῳ, ὑψώθη κέρας μου ἐν Θεῷ μου· ἐπλατύνθη ἐπὶ ἐχθροὺς τὸ στόμα μου, εὐφράνθην ἐν σωτηρίᾳ σου. ὅτι οὐκ ἔστιν ἅγιος ὡς Κύριος, καὶ οὐκ ἔστιν δίκαιος ὡς ὁ Θεὸς ἡμῶν· οὐκ ἔστιν ἅγιος πλὴν σοῦ”. Septuaginta (Rahlfs), vol. I, с. 504. Cfr. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta (ed. Brunello A.), vol. I. Città di Castello 1962, с. 304. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 310. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 100. ↑
Трип.В.Ср. ірмос 3: «Τῆς πίστεως ἐν πέτρᾳ με στερεώσας … εὐφράνθη δὲ τὸ πνεῦμά μου ἐν τῷ ψάλλειν …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 310. ↑
Йдеться, головно, про арабізацію адміністрації, в результаті якої араби-мусульмани обіймали вищі адміністративні посади. Petrynko, с. 68, 69-70. ↑
Трип.В.Ср. ірмос 3: «… ἐπλάτυνας τὸ στόμα μου ἐπ’ ἐχθρούς μου …». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 310. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 101. ↑
Cfr. Die Schriften des Johannes von Damaskos IV (ed. Kotter B.). Berlin – New York 1981. Liber de haeresibus, Haeresis 100, с. 60-67; Disputatio Christiani et Saraceni, с. 427-438. Jean Damascène, Écrits sur l’Islam (ed. Le Coz R.) / SCh 383 (1992), с. 210-227. Giovanni Damasceno, Centesima eresia: l’Islam (ed. Rizzi G.). Milano 1997, с. 33-50. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 310-311. ↑
Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 62. ↑
1 Сам. 2,2 за масоретським текстом: « car il n’est personne sinon toi, et il n’est de roc comme notre Dieu ». La Bible d’Alexandrie. Premier livre des Règnes (ed. Grillet B., Lestienne M.). Paris 1997, с. 140. Пор. La Bibbia. Nuova versione CEI, с. 334: «non c’è roccia come il nostro Dio». ↑
Трип.В.Ср. ірмос 3: «… καὶ οὐκ ἔστι δίκαιος πλήν σου, Κύριε». ↑
Трип.В.Ср. пісня 3,1-2: « … καὶ οὐκ ἔστιν ἅγιος πλήν σου, Κύριε». ↑
Трип.В.Ср. пісня 3,1-2: « … σὺ εἶ Θεὸς ἡμῶν …». ↑
Трип.В.Ср. пісня 3,1-2: « … σὺ εἶ Θεὸς ἡμῶν καὶ οὐκ ἔστιν ἅγιος πλήν σου, Κύριε». ↑
Трип.В.Ср. пісня 3,2: « … Χριστὸν, ᾧ ψάλλομεν· σὺ εἶ Θεὸς ἡμῶν καὶ οὐκ ἔστιν ἅγιος πλήν σου, Κύριε». Так само і в пісні 3,1: «… Христе, Якому співаємо: «Ти єси Бог наш, і нема святого понад Тебе, Господи!» – «… Χριστὲ, ᾧ κράζομεν· σὺ εἶ Θεὸς ἡμῶν καὶ οὐκ ἔστιν ἅγιος πλήν σου, Κύριε». ↑
Дан. 3,19: «τότε Ναβουχοδονοσορ … ἐπέταξε καῆναι τὴν κάμινον ἑπταπλασίως παρ᾽ ὃ ἔδει αὐτὴν καῆναι». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 884. Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 70^v-71^r. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 313. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 108. ↑
Трип.В.Ср. ірмос 8: Ῥῆμα τυράννου ἐπεὶ ὑπερίσχυσεν, ἑπταπλασίως κάμινος ἐξεκαύθη ποτὲ, ἐν ᾗ παῖδες οὐκ ἐφλέχθησαν, βασιλέως πατήσαντες δόγμα, ἀλλ’ ἐβόων· πάντα τὰ ἔργα Κυρίου τὸν Κύριον ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας. ↑
Трип.В.Ср. ірмос 9: Ψυχαῖς καθαραῖς καὶ ἀρρυπάντοις χείλεσι δεῦτε μεγαλύνωμεν τὴν ἀκηλίδωτον, καὶ ὑπέραγνον Μητέρα τοῦ Ἐμμανουὴλ, δι’ αὐτῆς τῷ ἐξ αὐτῆς προσφέροντες πρεσβείαν τεχθέντι· φεῖσαι τῶν ψυχῶν ἡμῶν, Χριστὲ ὁ Θεὸς, καὶ σῶσον ἡμᾶς. ↑
Cfr. Amato, Gesù il Signore, с. 69-70. ↑
González, Mariologia, с. 151, 208. ↑
Св. Кирило Олександрійський (авторство під сумнівом), Про Пресвяту Тройцю, 14: «Μεμένηκε γὰρ αὕτη Παρθένος καὶ μετὰ τόκον, ὥσπερ ἦν καὶ πρὸ τόκου καὶ πρὸ συλλήψεως, ἡ καὶ διὰ βίου παντὸς ἀειπάρθενος ἄχραντός τε καὶ ἀκηλίδωτος». “Lei è rimasta Vergine anche dopo il parto, come era anche prima del parto e prima della concezione, e anche durante tutta la vita Lei è sempre Vergine incontaminata ed immacolata (ἀκηλίδωτος)”. Cyrillus Alexandrinus (dubia), De Sacrosancta Trinitate, 14 / PG 77, 1152A. Geerard M. Clavis Patrum graecorum, vol. III, n. 5432. Brepols, Turnhout 1979, с. 56. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 62. ↑
«Revera quidem tu et mater tua soli estis, qui omni ex parte omnino pulchri estis; non enim in te, Domine, labes est, nec ulla in matre tua macula». S.Efrem Syri, Carmina Nisibena (ed. Bickell G.), XXVII. Lipsia 1866, с. 122-123. “Tu solo e tua madre siete belli sotto tutti i punti di vista; in te non c’è peccato alcuno e nessuna macchia in tua madre”. González, Mariologia, с. 159. ↑
Євсевій Олександрійський, Проповіді, 21,23: «… πρεσβείαις τῆς ἀχραντου Δεσποίνης ἡμῶν Θεοτόκον καὶ ἀειπαρθένου Μαρίας, τῶν φωτοειδῶν ἀγγέλων καὶ πάντων τῶν ἁγίων». “… per l’intercessione della immacolata Sovrana nostra la Madre-di-Dio e sempre Vergine Maria, dei luminosi angeli e dei tutti i santi”. Eusebius Alexandrinus, Sermones, XXI,23 / PG 86A, 452 BC. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 1128. Voicu S.J. Eusebio di Alessandria, (pseudo) / NDPAC 1, 1843-1844. ↑
Трип.В.Ср. ірмос 9: «Ψυχαῖς καθαραῖς καὶ ἀρρυπάντοις χείλεσι …». Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 318. ↑
Pseudo-Macario, Spirito e fuoco. Omelie spirituali (Collezione II) (ed. Cremaschi L.), 3,3. Magnano 1995, с. 76-77: «Εἰσὶ δέ τινες τοῦτο λέγοντες ὅτι ὁ Κύριος μόνους φανεροὺς καρποὺς ἀπαιτεῖ παρὰ τῶν ἀνθρώπων, τὰ δὲ κρυπτὰ ὁ Θεὸς κατορθοῖ. οὐχ οὕτως δέ εἰσι τὰ πράγματα, ἀλλ’ ὥσπερ εἰς τὸν ἔξω ἄνθρωπον ἀσφαλίζεται, οὕτως ὀφείλει καὶ ἐν τοῖς λογισμοῖς ποιεῖν ἀγῶνα καὶ πόλεμον. ἀπαιτεῖ σε γὰρ ὁ Κύριος, ἵνα ὀργισθῇς σεαυτῷ καὶ μάχην ποιήσῃς μετὰ τοῦ νοός σου, μήτε συμφωνήσῃς μήτε συνηδυνθῇς τοῖς λογισμοῖς τῆς κακίας». Die 50 geistlichen Homilien des Makarios (ed. Dörries H., Klostermann E., Kroeger M.), 3,3 / PTS 4 (1964), с. 22-23. Пор. Преп. Макарий Великий, Духовные беседы (1–50), беседа 3,3, в «Преподобного отца нашего Макария Египетского духовные беседы, послание и слова, с присовокуплением сведений о жизни его и писаниях». М. 1880. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 318. ↑
Свт. Григорій Богослова, Слово 20, 4: «Καὶ διὰ τοῦτο καθαρτέον ἑαυτὸν πρῶτον, εἶτα τῷ καθαρῷ προσομιλητέον». Grégoire de Nazianze, Discours 20-23 (ed. Mossay J., Lafontaine G.), 20,4 / SCh 270 (1980), с. 62. Пор. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 20,4, с. 497. Пор. Свт. Григорій Богослов, Слово 20,4 в «Творіння», том 1, книга 1. Пор. Свт. Григорий Богослов, Слово 20,4 в «Творения», том 1. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 319. ↑
Св. Максим Ісповідник, Глави про любов, 1,50: «Τὸ τηνικαῦτα ὁ νοῦς τῆς πρὸς Θεὸν παρρησίας ἐκπίπτει, ὁπηνίκα πονηροῖς ἢ ῥυπαροῖς λογισμοῖς συνόμιλος γένηται». Пор. Massimo Confessore, Capitoli sulla carità (ed. Ceresa-Gastaldo A.), 1,50. Roma 1963, с. 66-67. Пор. Преп. Максим Исповедник, Главы о любви, Первая сотница, 50, в «Творения» (пер. А. Сидоров), кн. 1: Богословские и аскетические трактаты. М. 1993. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 318. ↑
Трип.В.Ср.: Anthologia graeca, с. 189-90. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 986-989. ↑
Кан.В.Чт. Anthologia graeca, с. 190-193. Anthologhion, vol. 2, с. 1005-1011. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 960. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,2: «… τὴν ψυχοτρόφον ἑτοιμάζει τράπεζαν, ἀμβροσίας δὲ ἡ ὄντως Σοφία Θεοῦ κιρνᾷ κρατῆρα πιστοῖς …». Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 73v-74v. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 326-327. Forestell, Proverbi / GCB, с. 640. Gilbert M. Sapienza / NDTB, с. 1438-1439. McCreesh Th.P. Proverbi / NGCB, с. 596-597. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,1: Ἡ πανταιτία καὶ παρεκτικὴ ζωῆς, ἡ ἄπειρος Σοφία τοῦ Θεοῦ ᾠκοδόμησε τὸν οἶκον ἑαυτῆς ἁγνῆς ἐξ ἀπειράνδρου Μητρός· ναὸν γὰρ σωματικὸν περιθέμενος ἐνδόξως δεδόξασται Χριστὸς ὁ Θεὸς ἡμῶν. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,1: «… ἡ Σοφία τοῦ Θεοῦ ᾠκοδόμησε τὸν οἶκον ἑαυτῆς ἁγνῆς ἐξ ἀπειράνδρου Μητρός· ναὸν γὰρ σωματικὸν περιθέμενος … Χριστὸς ὁ Θεὸς ἡμῶν». Cfr. Vergés, Dalmau, Dio rivelato in Cristo, с. 72, 96. Cfr. Forestell J.T. Proverbi / GCB, с. 639-640. Cfr. Gilbert M. Sapienza / NDTB, с. 1440-1441. Cfr. Amato, Gesù il Signore, с. 88-89. ↑
Св. Григорій Нісський, Проти Євномія, 3,1: «φαμὲν τοίνυν ὅτι ἐν μὲν τοῖς πρὸ τούτου λόγοις εἰπὼν τὴν Σοφίαν ἑαυτῇ ᾠκοδομηκέναι τὸν οἶκον τὴν τῆς σαρκὸς τοῦ κυρίου κατασκευὴν διὰ τοῦ λόγου αἰνίσσεται· οὐ γὰρ ἐν ἀλλοτρίῳ οἰκοδομήματι ἡ ἀληθινὴ Σοφία κατῴκησεν, ἀλλ’ ἑαυτῇ τὸ οἰκητήριον ἐκ τοῦ παρθενικοῦ σώματος ἐδομήσατο. ἐνταῦθα δὲ τὸ ἑνωθὲν ἐξ ἀμφοτέρων τῷ λόγῳ προτίθησι, τοῦ τε οἴκου λέγω καὶ τῆς Σοφίας τῆς οἰκοδομησάσης τὸν οἶκον, τουτέστιν ἔκ τε τοῦ ἀνθρωπίνου καὶ ἐκ τῆς ἀνακραθείσης τῷ ἀνθρώπῳ θεότητος …». Gregorii Nysseni opera (ed. Jaeger W.), vol. II: Contra Eunomium libri, III, Tom I, 44-45. Leiden 1960, с. 19. Пор. Gregorio di Nissa, Teologia trinitaria (ed. Moreschini C.): Contro Eunomio, III,I, [10] 44-45. Milano 1994, с. 351. Пор. Свт. Григорий Нисский, Опровержение Евномия, книга 3,2, в «Творения», ч. 5. М. 1863. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 327. ↑
Ів. 1,14: «ὁ Λόγος σὰρξ ἐγένετο καὶ ἐσκήνωσεν ἐν ἡμῖν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 247. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,1: «… ἡ Σοφία τοῦ Θεοῦ ᾠκοδόμησε τὸν οἶκον … ναὸν γὰρ σωματικὸν περιθέμενος …». ↑
Ів. 2,21: «ἔλεγεν περὶ τοῦ ναοῦ τοῦ σώματος αὐτοῦ». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 252. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 327. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,1: «… ἡ Σοφία τοῦ Θεοῦ ᾠκοδόμησε τὸν οἶκον ἑαυτῆς ἁγνῆς ἐξ ἀπειράνδρου Μητρός …». ↑
Св. Роман Сладкопівець, Кондак на Різдво Христове (2): «Κατανόησον τὰ θαυμάσια, ἰδὲ τὴν ἀπείρανδρον διὰ τοῦ γεννήματος ἰωμένην τοῦ τραύματος». Romanos le Mélode, Hymnes (ed. Grosdidier de Matons J.), XI,4 / SCh 110 (1965), с. 92. Пор. Romano il Melode, Kontakia/1 (trad. Trombi U.), La natività, II,4 / CTP 197 (2007), с. 154: “guarda la vergine ignara d’uomo che col figlio suo guarisce la nostra ferita”. Термін «ἀπείρανδρος» зустрічається і в інших кондаках св. Романа: Hymnes (ed. Grosdidier de Matons J.), XII,9 (с. 126), XIII,6 (с. 142), XIII,16 (с. 148) / SCh 110 (1965). Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 179. ↑
Св. Софроній Єрусалимський, Проповідь на Благовіщення, 2,17: «Τί δὲ σταλεὶς ὁ μακαριστὸς ἄγγελος πρὸς τὴν Παρθένον φησὶ τὴν ἀπείρανδρον;». Sophronius Hierosolymitanus, Homilia in Annuntiationem, 2,17 / PG 87, 3236D. Пор. Sofronio di Gerusalemme, Le omelie (ed. Gallico A.), II,17 / CTP 92. Roma 1991, с. 87: “Che cosa dice il beatissimo angelo mandato alla Vergine che non conosce uomo?”. Пор. Свт. Софроний, патриарх Иерусалимский, Слово на праздник Благовещения Пресвятой Богородицы, 17, в «Проповеди» (пер. архим. Амвросий (Погодин)). Джорданвил 1988. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 179. ↑
Символі поєднання: «… καὶ ἐξ αὐτῆς τῆς συλλήψεως ἑνῶσαι ἑαυτῷ τὸν ἐξ αὐτῆς ληφθέντα ναόν». Formula di unione del 433. Simonetti, Il Cristo, II, с. 386-387. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,2: Μυσταγωγοῦσα φίλους ἑαυτῆς τὴν ψυχοτρόφον ἑτοιμάζει τράπεζαν, ἀμβροσίας δὲ ἡ ὄντως Σοφία Θεοῦ κιρνᾷ κρατῆρα πιστοῖς· προσέλθωμεν εὐσεβῶς καὶ βοήσωμεν· ἐνδόξως δεδόξασται Χριστὸς ὁ Θεὸς ἡμῶν. ↑
Климент Олександрійський, Стромати, 5, 73,4: «Ἀτὰρ εἰκότως πόρρωθεν ὁρᾶται τῷ Ἀβραὰμ διὰ τὸ ἐν γενέσει εἶναι, καὶ δι’ ἀγγέλου προσεχῶς μυσταγωγεῖται». Clément d’Alexandrie, Stromate V. (ed. Le Boulluec A., Voulet P.), XI 73,4 / SCh 278 (1981), с. 146. Пор. Климент Александрийский, Строматы, V,XI 73,4, том 2. Пор. Clemente di Alessandria, Gli Stromati, V/11 73,4, с. 554. Montanari, Vocabolario della lingua greca, с. 1313. Cfr. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 890. ↑
Св. Кирило Олександрійський, Коментарі на Євангеліє від Луки, глава 20,2: «Ὁ νόμος, φησὶν, ὁ διὰ Μωϋσέως μόνους ἐκέλευσε τῶν ἱερῶν ἅπτεσθαι σπουδασμάτων, τοὺς ἐξ αἵματος Λευΐ· αὐτοὶ διατάττουσι τὰ ἐν τῷ θείῳ ναῷ, αὐτοῖς δέδοται τὸ μυσταγωγεῖν, καὶ ἡ τῶν ἱερῶν περιβόλων ἐξουσία». S. Cyrilli Alexandrini Archiep., Commentarii in Lucam (in catenis) / PG 72, 881D, 884A. Пор. Свт. Кирилл Александрийский, Комментарии на Евангелие от Луки, 20,2 на сайті https://ekzeget.ru/bible/evangelie-ot-luki/glava-20/tolkovatel-kirill-aleksandrijskij-svatitel/ Montanari, Vocabolario della lingua greca, с. 1313. Cfr. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 890. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,2: «Μυσταγωγοῦσα φίλους ἑαυτῆς τὴν ψυχοτρόφον ἑτοιμάζει τράπεζαν, ἀμβροσίας δὲ ἡ ὄντως Σοφία Θεοῦ κιρνᾷ κρατῆρα πιστοῖς …». Прип. 9,2: «Мудрість … забила свої жертви, вина свого налила і стіл свій теж приготувала» – «ἡ Σοφία … ἔσφαξεν τὰ ἑαυτῆς θύματα, ἐκέρασεν εἰς κρατῆρα τὸν ἑαυτῆς οἶνον καὶ ἡτοιμάσατο τὴν ἑαυτῆς τράπεζαν». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 197. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 13. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 328. Vawter B. Il vangelo secondo Giovanni / GCB, с. 1398. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,2: «… τὴν ψυχοτρόφον ἑτοιμάζει τράπεζαν … ἡ ὄντως Σοφία Θεοῦ …». ↑
Св. Василій Великий, На начало книги Приповідок, бесіда 12: «Εἶτα τὸ κοινωφελὲς αὐτῆς ἐνδεικνύμενος, καὶ ὅτι πᾶσιν ὁμοίως ἀνεῖται τὸ ἀπ’ αὐτῆς ὠφέλιμον· … Κρατῆρα δὲ λέγει τὴν κοινὴν καὶ πάνδημον τῶν ἀγαθῶν μετουσίαν». Basilius Caesariensis, Homilia XII: In principium Proverbiorum, 4 / PG 31, 392D-393A. Пор. Свт. Василий Великий, Беседы, 12. На начало книги Притчей, в «Творения», том 1. М. 2008. Biblia Patristica, vol. 5 (ed. Allenbach J., ecc.). Paris 1991, с. 235. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,3: Ἀκουτισθῶμεν, πάντες οἱ πιστοὶ, συγκαλουμένης ὑψηλῷ κηρύγματι, τῆς ἀκτίστου καὶ ἐμφύτου Σοφίας Θεοῦ· βοᾷ γὰρ· Γεύσασθε, καὶ γνόντες, ὅτι χρηστὸς ἐγὼ, κράξατε· ἐνδόξως δεδόξασται Χριστὸς ὁ Θεὸς ἡμῶν. Прип. 9,3.5: «ἀπέστειλεν τοὺς ἑαυτῆς δούλους συγκαλούσα μετὰ ὑψηλοῦ κηρύγματος ἐπὶ κρατῆρα λέγουσα … ἔλθατε φάγετε τῶν ἐμῶν ἄρτων καὶ πίετε οἶνον ὃν ἐκέρασα ὑμῖν». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 197. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 13. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,3: «Ἀκουτισθῶμεν, πάντες οἱ πιστοὶ, συγκαλουμένης ὑψηλῷ κηρύγματι, τῆς ἀκτίστου καὶ ἐμφύτου Σοφίας Θεοῦ …». ↑
Св. Кирило Єрусалимський, П’яте тайноводче повчання, 20: «Μετὰ ταῦτα ἀκούετε τοῦ ψάλλοντος μετὰ μέλους θείου προτρεπρομένου ὑμᾶς εἰς τὴν κοινωνίαν τῶν ἁγίων μυστηρίων καὶ λέγοντος· Γεύσασθε καὶ ἴδετε, ὅτι χρηστὸς ὁ Κύριος». Cyrille de Jérusalem, Catéchèses Mystagogiques (ed. Piédagnel A., Paris P.), V,20 / SCh 126 (1966), с. 168, 170. Пор. Свт. Кирило Єрусалимський, П’яте тайноводче повчання в «Повне зібрання творінь». Київ 2012. Пор. Свт. Кирилл Иерусалимский, Тайноводственное поучение пятое, 20, в «Поучения огласительные и тайноводственные». М. 2010. Пор. Cirillo e Giovanni di Gerusalemme, Le Catechesi ai Misteri (ed. Quacquarelli A.), Catechesi V mistagogica, 20 / CTP 8 (1990), с. 88. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 329. Taft R.F. The Precommunion Rites / OCA 261 (2000), с. 276. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,3: «Γεύσασθε, καὶ γνόντες, ὅτι χρηστὸς ἐγὼ …». ↑
Cfr. Vergés, Dalmau, Dio rivelato in Cristo, с. 72. Cfr. Forestell J.T. Proverbi / GCB, с. 639-640. Cfr. Gilbert M. Sapienza / NDTB, с. 1438. ↑
Forestell J.T. Proverbi / GCB, с. 639. Cfr. Simonetti M. Cristologia / NDPAC 1, 1288. ↑
Пор. Нікейський Символ – Il simbolo niceno. Simonetti, Il Cristo, II, с. 100. ↑
Св. Василій Великий, Проти Євномія, 2: «Τέως γε μὴν μηδὲ ἐκεῖνο ἀπαρασήμαντον καταλίπωμεν ὅτι ἄλλοι τῶν ἑρμηνέων, οἱ καιριώτερον τῆς σημασίας τῶν Ἑβραϊκῶν καθικόμενοι, ἐκτήσατό με ἀντὶ τοῦ ἔκτισεν ἐκδεδώκασιν. Ὅπερ μέγιστον αὐτοῖς ἐμπόδιον ἔσται πρὸς τὴν βλασφημίαν τοῦ κτίσματος». Basile de Césarée, Contre Eunome. Tome II (ed. Sesboüé B.), 2,20 / SCh 305 (1983), с. 84. Forestell J.T. Proverbi / GCB, с. 639. Пор. Свт. Василий Великий, Опровержение на защитительную речь злочестивого Евномия, книга 2, в «Творения», том 1. М. 2008. ↑
Св. Григорій Нісський, Проти Євномія, книга 1, 23: «… οὔτε τοῦ ῥητοῦ τὴν διάνοιαν ἐκ τῆς τῶν Ἑβραίων γραφῆς εἰς τοῦτο τὸ σημαινόμενον φέρουσαν ἐπιδεῖξαι δυνήσονται, τῶν λοιπῶν ἑρμηνέων τὸ Ἐκτήσατο καὶ Κατέστησεν ἀντὶ τοῦ Ἔκτισεν ἐκδεδωκότων …». Gregorii Nysseni opera (ed. Jaeger W.), vol. I: Contra Eunomium libri, I,1,299. Leiden 1960, с. 114-115. Пор. Свт. Григорий Нисский, Опровержение Евномия, книга первая, 23, в «Творения», ч. 5, с. 120. Пор. Gregorio di Nissa, Teologia trinitaria (ed. Morschini C.): Contro Eunomio, I,I, [40] 299, с. 63. Forestell J.T. Proverbi / GCB, с. 639. ↑
Кан.В.Чт. пісня 1,3: «Ἀκουτισθῶμεν, πάντες οἱ πιστοὶ … τῆς ἀκτίστου καὶ ἐμφύτου Σοφίας Θεοῦ …». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 330-331. ↑
Кан.В.Чт. пісня 3: Κύριος ὢν πάντων καὶ κτίστης Θεὸς τὸ κτιστὸν ὁ ἀπαθὴς πτωχεύσας σεαυτῷ ἥνωσας· καὶ τὸ πάσχα οἷς ἔμελλες θανεῖν αὐτὸς ὢν σεαυτὸν προετίθης, φάγετε, βοῶν, τὸ σῶμά μου καὶ πίστει στερεωθήσεσθε.

Ῥύσιον παντὸς τοῦ βροτείου γένους τὸ οἰκεῖον, ἀγαθὲ, τοὺς σοὺς μαθητὰς ἐπότισας εὐφροσύνης ποτήριον πλήσας· αὐτὸς γὰρ σεαυτὸν ἱερούργεις, πίετε, βοῶν, τὸ αἷμά μου καὶ πίστει στερεωθήσεσθε.

Ἄφρων ἀνὴρ, ὃς ἐν ὑμῖν προδότης, τοῖς οἰκείοις μαθηταῖς προέφης ὁ ἀνεξίκακος, οὐ μὴ γνώσεται ταῦτα, καὶ οὗτος ἀσύνετος ὢν οὐ μὴ συνήσει· ὅμως ἐν ἐμοὶ μείνατε καὶ πίστει στερεωθήσεσθε. ↑
Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 332-333. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 330. Cfr. Petrynko, с. 68, 69-70. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 3: «Κύριος ὢν πάντων καὶ κτίστης Θεὸς τὸ κτιστὸν ὁ ἀπαθὴς πτωχεύσας σεαυτῷ ἥνωσας …». ↑
O’Rourke J.J. La seconda lettera ai corinti / GCB, с. 1194. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 3: Cfr. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 75r. Cfr. Amato, Gesù il Signore, с. 134. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 3: «… τὸ πάσχα οἷς ἔμελλες θανεῖν αὐτὸς ὢν σεαυτὸν προετίθης …». 1 Кор. 5,7: Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 448. ↑
Fitzmyer J.A. Teologia paolina / GCB, с. 1882. ↑
Kugelman R. La prima lettera ai Corinti / GCB, с. 1163. ↑
Св. Мелітон Сардійський, Про Пасху, 65, с. 438: «πολλὰ μὲν οὖν καὶ ἕτερα ὑπὸ πολλῶν προφητῶν ἐκηρύχθη εἰς τὸ τοῦ πάσχα μυστήριον, ὅ ἐστιν Χριστός …». Melito of Sardis, On Pascha (ed. Hall S.G.), 65, с. 34. Пор. Cantalamessa, I più antichi testi pasquali: Melitone di Sardi, Sulla Pasqua, 65, с. 48. ↑
Свт. Григорій Богослов, Богословські поеми, 9 Про завіти та про пришестя Христове, 80: «Καὶ γὰρ ἐμὸν, τὸ Χριστὸς ἐμὸς Θεὸς ἐξεκένωσε | Ῥύσιον ἀρχεγόνων ποθέων, κόσμοιό τ’ ἄποινον». Gregorius Theologus, Carmina dogmatica, IX. De Testamentis et Adventu Christi / PG 37, 463. Пор. Свт. Григорій Богослов, Вірші богословські / догматичні, 9,80 в «Вірші богословські. Вірші історичні. Епітафії. Надписання». Київ 2011. Пор. Свт. Григорий Богослов, Стихотворения богословские / догматические, 9,80, в «Творения», том 2, книга 1. М. 2007. Пор. Gregorio Nazianzeno, I cinque discorsi teologici. Appendici: Lettere teologiche. Il mistero cristiano – Poesie (Carmina Arcana) (ed. Moreschini C.): IX. I Testamenti e l’Avvento di Cristo / CTP 58 (2006 3), с. 255: «E infatti è mio quel sangue che versò Cristo, il mio Dio, un sangue che purifica dalle antiche malattie e costituisce il riscatto del mondo». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 331. ↑
Кан.В.Чт. пісня 3,1: «Ῥύσιον παντὸς τοῦ βροτείου γένους τὸ οἰκεῖον, ἀγαθὲ, τοὺς σοὺς μαθητὰς ἐπότισας εὐφροσύνης ποτήριον πλήσας …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 3,1: «… αὐτὸς γὰρ σεαυτὸν ἱερούργεις …». ↑
Bourke M.M. L’Epistola agli Ebrei / GCB, с. 1335, 1341. ↑
Четверта пісня Страждаючого Слуги: Іс. 52,13 – 53,12. Bourke M.M. L’Epistola agli Ebrei / GCB, с. 1341. ↑
Божественна Літургія св. Івана Золотоустого, молитва на Херувимській пісні: «Σὺ γὰρ εἶ ὁ προσφέρων καὶ προσφερόμενος, καὶ προσδεχόμενος, καὶ διαδιδόμενος, Χριστὲ ὁ Θεὸς ἡμῶν …». Пор. La Divina Liturgia del nostro Padre S. Giovanni Crisostomo (ed. De Meester P.). Roma 1925, с. 56-57. ↑
Пс. 91,7: «ἀνὴρ ἄφρων οὐ γνώσεται, καὶ ἀσύνετος οὐ συνήσει ταῦτα». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 101. ↑
Кан.В.Чт. пісня 3,2: «Ἄφρων ἀνὴρ … προδότης … οὐ μὴ γνώσεται ταῦτα, καὶ οὗτος ἀσύνετος ὢν οὐ μὴ συνήσει …». Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 75r-75v. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 332. ↑
Кан.В.Чт. пісня 4,1-3: Ἐπὶ τὸ πάθος τὸ πᾶσι τοῖς ἐξ Ἀδὰμ πηγάσαν ἀπάθειαν, Χριστὲ, μολῶν τοῖς φίλοις σου εἶπας· μεθ’ ὑμῶν τοῦ πάσχα μετασχεῖν ἐπεθύμησα τούτου· τὸν μονογενῆ ἐπεί με ἱλασμὸν ὁ Πατὴρ εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλε.

Μεταλαμβάνων κρατῆρος τοῖς μαθηταῖς ἐβόας, ἀθάνατε· γεννήματος ἀμπέλου δὲ πίομαι λοιπὸν οὐκέτι μεθ’ ὑμῶν βιοτεύων· τὸν μονογενῆ ἐπεί με ἱλασμὸν ὁ Πατὴρ εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλε.

Πόμα καινὸν ὑπὲρ λόγον ἐγώ φημι ἐν τῇ βασιλείᾳ μου, Χριστὲ, τοῖς φίλοις, πίομαι, ὥστε γὰρ θεοῖς Θεὸς ὑμῖν συνέσομαι, εἶπας· τὸν μονογενῆ καὶ γάρ με ἱλασμὸν ὁ Πατὴρ εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλε. ↑
Кан.В.Чт. пісня 4,1: «… μεθ’ ὑμῶν τοῦ πάσχα μετασχεῖν ἐπεθύμησα τούτου …». ↑
Лк. 22,15: «ἐπιθυμίᾳ ἐπεθύμησα τοῦτο τὸ πάσχα φαγεῖν μεθ᾽ ὑμῶν πρὸ τοῦ με παθεῖν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 232. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 75v-76r. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 334. ↑
Кан.В.Чт. пісня 4,2: «… γεννήματος ἀμπέλου δὲ πίομαι λοιπὸν οὐκέτι μεθ’ ὑμῶν βιοτεύων …». Мт. 26,29а: «λέγω δὲ ὑμῖν, οὐ μὴ πίω ἀπ᾽ ἄρτι ἐκ τούτου τοῦ γενήματος τῆς ἀμπέλου …». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 76. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), f. 76r. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 335. ↑
Пс. 81,1: «ὁ Θεὸς ἔστη ἐν συναγωγῇ θεῶν ἐν μέσῳ δὲ θεοὺς διακρίνει». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 89. ↑
Кан.В.Чт. пісня 4,3: «Πόμα καινὸν ὑπὲρ λόγον ἐγώ φημι ἐν τῇ βασιλείᾳ μου, Χριστὲ, τοῖς φίλοις, πίομαι, ὥστε γὰρ θεοῖς Θεὸς ὑμῖν συνέσομαι, εἶπας …». Мт. 26,29б: «… ἕως τῆς ἡμέρας ἐκείνης ὅταν αὐτὸ πίνω μεθ᾽ ὑμῶν καινὸν ἐν τῇ βασιλείᾳ τοῦ Πατρός μου». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 76. Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 76r-76v. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 335. ↑
1 Ів. 4,9-10: «ἐν τούτῳ ἐφανερώθη ἡ ἀγάπη τοῦ Θεοῦ ἐν ἡμῖν, ὅτι τὸν Υἱὸν αὐτοῦ τὸν μονογενῆ ἀπέσταλκεν ὁ Θεὸς εἰς τὸν κόσμον ἵνα ζήσωμεν δι᾽ αὐτοῦ. ἐν τούτῳ ἐστὶν ἡ ἀγάπη, οὐχ ὅτι ἡμεῖς ἠγαπήκαμεν τὸν Θεὸν ἀλλ᾽ ὅτι αὐτὸς ἠγάπησεν ἡμᾶς καὶ ἀπέστειλεν τὸν Υἱὸν αὐτοῦ ἱλασμὸν περὶ τῶν ἁμαρτιῶν ἡμῶν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 622. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 4: «Προκατιδὼν ὁ προφήτης τοῦ μυστηρίου σου τὸ ἀπόρρητον, Χριστὲ, προανεβόησεν· ἔθου κραταιὰν ἀγάπησιν ἰσχύος, πάτερ οἰκτίρμον· τὸν μονογενῆ Υἱὸν γὰρ, ἀγαθὲ, ἱλασμὸν εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλας». Пор. Ав. 3. Пор. 1 Ів. 4,9-10. ↑
Кан.В.Чт. пісня 4,1-2: «… τὸν μονογενῆ ἐπεί με ἱλασμὸν ὁ Πατὴρ εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλε». Кан.В.Чт. пісня 4,3: «… τὸν μονογενῆ καὶ γάρ με ἱλασμὸν ὁ Πατὴρ εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλε». ↑
Vawter B. Le epistole giovannee / GCB, с. 1362, 1357. ↑
Кан.В.Чт. пісня 4,1; 4,3. Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 301. ↑
Кан.В.Чт. пісня 4,1: «Ἐπὶ τὸ πάθος … μολῶν …». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 334. ↑
Кан.В.Чт. пісня 4,1: «… τὸ πάθος τὸ πᾶσι τοῖς ἐξ Ἀδὰμ πηγάσαν ἀπάθειαν …». ↑
Gregorii Nysseni Opera, vol. VII/2 (ed. Callahan J.F.): De beatitudinibus, Omelia VI. Leiden 1992, с. 142,15-22, 143,4-13, 143,28-144,4, 144,9-13. Lilla S. Apatheia / NDPAC 1, 384-385. ↑
Ліствиця, 29,3, с. 234. «Ἀπαθὴς μὲν οὖν κυρίως καὶ ὑπάρχει καὶ γνωρίζεται, ὁ τὴν σάρκα μὲν ἄφθαρτον ποιήσας, τὸν δὲ νοῦν τῆς κτίσεως ἀνυψώσας, τὰς δὲ πάσας αἰσθήσεις τούτῳ ὑποτάξας· τῷ δὲ προσώπῳ Κυρίου τὴν ψυχὴν παραστήσας, ὑπὲρ τὴν ἑαυτῆς ἰσχὺν, πρὸς αὐτὸν ἀεὶ ἐπεκτεινομένης». S.Giovanni Climaco, Scala Paradisi, vol. IΙ. Gradino XXIX,194, с. 293. Пор. Giovanni Climaco, La Scala del Paradiso, Gradino XXIX,2, с. 513-514. Lilla S. Apatheia / NDPAC 1, 385-386. ↑
Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 42. ↑
«Ἅγιος ὁ Θεός, ἅγιος ἰσχυρός, ἅγιος ἀθάνατος, ἐλέησον ἡμᾶς». Cfr. Die Schriften des Johannes von Damaskos, II (ed. Kotter B.): Expositio fidei, 54; III 3 10, с. 129-131. Dell’Osso C. L’inno Trishagion: origini e dispute teologiche / SEA 108 (2008), с. 835-846. ↑
Кан.В.Чт. пісня 4,3: «Πόμα καινὸν ὑπὲρ λόγον ἐγώ φημι ἐν τῇ βασιλείᾳ μου, Χριστὲ, τοῖς φίλοις, πίομαι, ὥστε γὰρ θεοῖς Θεὸς ὑμῖν συνέσομαι, εἶπας …». ↑
Свт. Григорій Богослов, Слово 40,6: «φῶς καὶ ἡ ἐκεῖθεν λαμπρότης τοῖς ἐνταῦθα κεκαθαρμένοις, ἡνίκα ἐκλάμψουσιν οἱ δίκαιοι ὡς ὁ ἥλιος, ὧν ἵσταται ὁ Θεὸς ἐν μέσῳ, θεῶν ὄντων καὶ βασιλέων, διαστέλλων καὶ διαιρῶν τὰς ἀξίας τῆς ἐκεῖθεν μακαριότητος». Grégoire de Nazianze, Discours 38-41 (ed. Moreschini C., Gallay P.), 40,6 / SCh 358 (1990), с. 208. Свт. Григорій Богослов, Слово 40,6 в «Творіння», том 1, книга 1. Пор. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 40,4,6, с. 927. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 335. ↑
Свт. Григорій Богослов, Слово 45,23: «Μεταληψόμεθα δὲ τοῦ Πάσχα, νῦν μὲν τυπικῶς ἔτι … μικρὸν δὲ ὕστερον, τελεώτερον καὶ καθαρώτερον, ἡνίκα ἂν αὐτὸ πίνῃ καινὸν μεθ’ ἡμῶν ὁ Λόγος ἐν τῇ βασιλείᾳ τοῦ Πατρὸς, ἀποκαλύπτων καὶ διδάσκων, ἃ νῦν μετρίως παρέδειξε. Καινὸν γάρ ἐστιν ἀεὶ τὸ νῦν γνωριζόμενον. Τίς δὲ ἡ πόσις καὶ ἡ ἀπόλαυσις, ἡμῶν μὲν τὸ μαθεῖν, ἐκείνου δὲ τὸ διδάξαι, καὶ κοινώσασθαι τοῖς ἑαυτοῦ μαθηταῖς τὸν λόγον. Τροφὴ γάρ ἐστιν ἡ δίδαξις, καὶ τοῦ τρέφοντος». Gregorius Theologus, Oratio XLV: In sanctum Pascha, XXIII / PG 36, 653, 656. Пор. Свт. Григорій Богослов, Слово 45,23 в «Творіння», том 1, книга 1. Пор. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 45,12,34, с. 1161, 1163. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 336. ↑
Gregorio Pardos, Exêgêseis / cod. Vat. gr. 1712 (XII), ff. 76r-76v. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 336. ↑
Кан.В.Чт. пісня 5: Τῷ συνδέσμῳ τῆς ἀγάπης συνδεόμενοι οἱ ἀπόστολοι τῷ δεσπόζοντι τῶν ὅλων ἑαυτοὺς, Χριστῷ, ἀναθέμενοι ὡραίους πόδας ἐξαπενίζοντο, εὐαγγελιζόμενοι πᾶσιν εἰρήνην.

Ἡ τὸ ἄσχετον κρατοῦσα καὶ ὑπέρροον ἐν αἰθέρι ὕδωρ, ἡ ἀβύσσους χαλινοῦσα καὶ θαλάσσας ἀναχαιτίζουσα Θεοῦ Σοφία ὕδωρ νιπτῆρι βάλλει, πόδας ἀποπλύνει δὲ δούλων Δεσπότης.

Μαθηταῖς ὑποδεικνύει ταπεινώσεως ὁ Δεσπότης τύπον· ὁ νεφέλαις δὲ τὸν πόλον περιβάλλων ζώννυται λέντιον καὶ κάμπτει γόνυ δούλων ἐκπλῦναι πόδας· οὗ ἐν τῇ χειρὶ πνοὴ πάντων τῶν ὄντων. ↑
Кан.В.Чт. пісня 6,1-2: Κύριον φωνεῖτε, ὦ μαθηταὶ, καὶ διδάσκαλόν με· καὶ γὰρ πέφυκα, σωτὴρ ἐβόας· διὸ μιμεῖσθε τὸν τύπον, ὃν τρόπον ἐν ἐμοὶ ἐθεάσασθε.

Ῥύπον τις μὴ ἔχων ἀπορρυφθῆναι οὐ δεῖται πόδας, καθαροὶ, ὦ μαθηταὶ, ὑμεῖς δὲ, ἀλλ’ οὐχὶ πάντες· ῥοπὴ γὰρ ἀτάκτως, ἐξ ὑμῶν ἑνὸς μαίνεται. ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,1: «… πόδας ἀποπλύνει δὲ δούλων Δεσπότης». ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,2: «… ὁ νεφέλαις δὲ τὸν πόλον περιβάλλων ζώννυται λέντιον …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,2: «… κάμπτει γόνυ δούλων ἐκπλῦναι πόδας· οὗ ἐν τῇ χειρὶ πνοὴ πάντων τῶν ὄντων». ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,1: «Ἡ τὸ ἄσχετον κρατοῦσα καὶ ὑπέρροον ἐν αἰθέρι ὕδωρ, ἡ ἀβύσσους χαλινοῦσα καὶ θαλάσσας ἀναχαιτίζουσα Θεοῦ Σοφία ὕδωρ νιπτῆρι βάλλει …». ↑
Кан.В.Чт. ірмос 5: «… οἱ ἀπόστολοι … ὡραίους πόδας ἐξαπενίζοντο, εὐαγγελιζόμενοι πᾶσιν εἰρήνην». ↑
Кан.В.Чт. пісня 6,2: «Ῥύπον τις μὴ ἔχων ἀπορρυφθῆναι οὐ δεῖται πόδας …». ↑
Іс. 52,7: «ὡς ὥρα ἐπὶ τῶν ὀρέων, ὡς πόδες εὐαγγελιζομένου ἀκοὴν εἰρήνης, ὡς εὐαγγελιζόμενος ἀγαθά …». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 638. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 336. ↑
Рим. 10,15: «πῶς δὲ κηρύξωσιν ἐὰν μὴ ἀποσταλῶσιν; καθὼς γέγραπται··ὡς ὡραῖοι οἱ πόδες τῶν εὐαγγελιζομένων [τὰ] ἀγαθά». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 427-428. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 336. ↑
Блаж. Теодорит Кирський, Коментар на пророка Ісаю, 52,7: «ἀληθῶς δὲ καὶ κυρίως ἁρμόττει τοῖς ἱεροῖς ἀποστόλοις ἡ προφητεία· τούτων γὰρ ὡραῖοι (οἱ πόδε)ς, οὓς αἱ δεσποτικαὶ χεῖρες ἀπένιψάν τε καὶ ἔρρωσαν ὥστε πᾶσαν τὴν οἰκουμένην (διαδρα)μεῖν καὶ τῆς θείας εἰρήνης διαπορθμεῦσαι τὰ εὐαγγέλια καὶ μηνῦσαι τῶν ἐπηγγελμένων (ἀγαθ)ῶν τὴν ἀπόλαυσιν». Théodoret de Cyr, Commentaire sur Isaïe, Tome III (ed. Guinot J.-N.), Section 16, 449-454, 52,7 / SCh 315 (1984), с. 136-139. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 337. ↑
Блаж. Теодорит Кирський, Тлумачення Послання до Римлян, 10,15: «Φέρει τοίνυν τοῦ Ἡσαΐου τὴν προφητείαν, καί φησιν· Ὡς ὡραῖοι οἱ πόδες τῶν εὐαγγελιζομένων εἰρήνην, τῶν εὐαγγελιζομένων τὰ ἀγαθά! Καὶ γὰρ τοῖς ἀποστόλοις ὁ Κύριος ἐνετείλατο εἰς οἰκίαν εἰσιοῦσι λέγειν· «Εἰρήνη τῷ οἴκῳ τούτῳ». Κατεμήνυον γὰρ τὰς θείας καταλλαγὰς, εὐηγγελίζοντο δὲ καὶ τῶν ἀγαθῶν τὴν ἀπόλαυσιν. Τούτων τοὺς πόδας ὡραίους ἀποκαλεῖ, ὡς τὸν καλὸν τρέχοντας δρόμον, ὡς ὑπὸ τῶν Δεσποτικῶν ἀπονιφθέντας χειρῶν». Theodoretus Cyrensis, Interpretatio Epistolae ad Romanos, X,15 / PG 82, 167 B. Пор. Блаж. Феодорит Кирский, Толкование на послание к Римлянам, 10,15, отделение четвертое, в «Творения» (ред. А. Сидоров). М. 2003. ↑
Еф. 2,14: «Αὐτὸς γάρ ἐστιν ἡ εἰρήνη ἡμῶν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 506. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 336. ↑
Св. Кирило Олександрійський, Коментар на Ісаю пророка, книга 3, стих 26,12-13: «Καὶ ποίαν αἰτοῦσιν εἰρήνην, ἰδεῖν ἀναγκαῖον· ἢ γὰρ αὐτὸν αἰτοῦσι Χριστόν· αὐτὸς γάρ ἐστιν ἡ εἰρήνη ἡμῶν, κατὰ τὰς Γραφὰς». Cyrillus Alexandrinus, Commentarius in Isaiam prophetam, Libro III, Tomus I, Vers. XXVI,12-13 / PG 70, 580C. Коментар на Іс. 26,12-13: «О Господи! Ти нам мир даруєш, бож усі діла наші — ти їх чинив нам. Господи, Боже наш! Інші владики — не ти! Над нами панували, та ми лише тебе — ім’я твоє — шануєм». Пор. Свт. Кирилл Александрийский, Толкование на пророка Исаию, книга третья, отделение первое, Ис. 26:12-13, в «Творения», том 57, ч. 8. М. 1890. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 337. ↑
Свт. Григорій Богослов, Слово 45,19: «Τὰ δὲ ὑποδήματα, ὁ μὲν τῆς ἁγίας γῆς καὶ θεοστιβοῦς ψαύειν μέλλων, ὑπολυέσθω, καθὰ καὶ Μωϋσῆς ἐκεῖνος ἐπὶ τοῦ ὄρους, ἵνα μηδὲν νεκρὸν φέρῃ, μηδὲ μέσον Θεοῦ καὶ ἀνθρώπων. Ὡς δὲ καὶ εἴ τις μαθητὴς ἐπὶ τὸ Εὐαγγέλιον πέμπεται, φιλοσόφως καὶ ἀπερίττως· ὃν δεῖ πρὸς τῷ ἀχάλκῳ, καὶ ἀράβδῳ, καὶ μονοχίτωνι, ἔτι καὶ γυμνοποδεῖν, ἵνα φανῶσιν οἱ πόδες ὡραῖοι τῶν εὐαγγελιζομένων εἰρήνην, καὶ ἄλλο πᾶν ἀγαθόν». Gregorius Theologus, Oratio XLV: In sanctum Pascha, XXIII / PG 36, 649B. Пор. Свт. Григорій Богослов, Слово 45,13 в «Творіння», том 1, книга 1. Пор. Свт. Григорий Богослов, Слово 45,19, в «Творения», том 1. Пор. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 45,11,19, с. 1161, 1157. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 337. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 5: «Τῷ συνδέσμῳ τῆς ἀγάπης συνδεόμενοι οἱ ἀπόστολοι τῷ δεσπόζοντι τῶν ὅλων ἑαυτοὺς, Χριστῷ, ἀναθέμενοι …». ↑
Кол. 3,14: «ἐπὶ πᾶσιν δὲ τούτοις τὴν ἀγάπην, ὅ ἐστιν σύνδεσμος τῆς τελειότητος». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 528. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 336-337. ↑
Мт. 19,27: «ἰδοὺ ἡμεῖς ἀφήκαμεν πάντα καὶ ἠκολουθήσαμέν σοι». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 54. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 336-337. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 5: «… τῷ δεσπόζοντι τῶν ὅλων …». ↑
Юди 1,4: «… τὸν μόνον Δεσπότην καὶ Κύριον ἡμῶν Ἰησοῦν Χριστὸν …». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 629. ↑
2 Пет. 2,1: «… τὸν ἀγοράσαντα αὐτοὺς Δεσπότην …». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 610. ↑
Ів. 13,5: «εἶτα βάλλει ὕδωρ εἰς τὸν νιπτῆρα καὶ ἤρξατο νίπτειν τοὺς πόδας τῶν μαθητῶν καὶ ἐκμάσσειν τῷ λεντίῳ ᾧ ἦν διεζωσμένος». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 294. ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,1: «… πόδας ἀποπλύνει δὲ δούλων Δεσπότης». ↑
Прип. 8,27-30: «ἡνίκα ἡτοίμαζεν τὸν οὐρανόν, συμπαρήμην αὐτῷ, καὶ ὅτε ἀφώριζεν τὸν ἑαυτοῦ θρόνον ἐπ᾽ ἀνέμων. ἡνίκα ἰσχυρὰ ἐποίει τὰ ἄνω νέφη, καὶ ὡς ἀσφαλεῖς ἐτίθει πηγὰς τῆς ὑπ᾽ οὐρανὸν καὶ ἰσχυρὰ ἐποίει τὰ θεμέλια τῆς γῆς, ἤμην παρ᾽ αὐτῷ ἁρμόζουσα, ἐγὼ …». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 196-197. ↑
Forestell J.T. Proverbi / GCB, с. 640. ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,1: «Ἡ τὸ ἄσχετον κρατοῦσα καὶ ὑπέρροον ἐν αἰθέρι ὕδωρ, ἡ ἀβύσσους χαλινοῦσα καὶ θαλάσσας ἀναχαιτίζουσα Θεοῦ Σοφία ὕδωρ νιπτῆρι βάλλει …». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 338. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 338. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 156. ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,1. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 338. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 157. ↑
Ів. 13,14-15: «εἰ οὖν ἐγὼ ἔνιψα ὑμῶν τοὺς πόδας ὁ Κύριος καὶ ὁ Διδάσκαλος, καὶ ὑμεῖς ὀφείλετε ἀλλήλων νίπτειν τοὺς πόδας··ὑπόδειγμα γὰρ ἔδωκα ὑμῖν ἵνα καθὼς ἐγὼ ἐποίησα ὑμῖν καὶ ὑμεῖς ποιῆτε». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 295. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 339. ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,2: «Μαθηταῖς ὑποδεικνύει ταπεινώσεως ὁ Δεσπότης τύπον …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 339. ↑
Кан.В.Чт. пісня 6,1: «… μιμεῖσθε τὸν τύπον, ὃν τρόπον ἐν ἐμοὶ ἐθεάσασθε». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 339. ↑
Vawter B. Il vangelo secondo Giovanni / GCB, с. 1417. ↑
Пс. 146,8: «τῷ περιβάλλοντι τὸν οὐρανὸν ἐν νεφέλαις …». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 161. ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,2: « … ὁ νεφέλαις δὲ τὸν πόλον περιβάλλων ζώννυται λέντιον καὶ κάμπτει γόνυ δούλων ἐκπλῦναι πόδας …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 339. ↑
Св. Іван Золотоустий (псевдо), Про зраду Спасителя (Юдою) та про обмивання ніг апостолам, 1: «Ἐν ἐκείνῃ τῇ ὤρᾳ ἦν ἰδεῖν πρᾶγμα φοβερόν. Τί ἀνέστη καὶ ἀπέθετο τὸ ἱμάτιον ὁ περιβαλλόμενος φῶς ὡς ἱμάτιον, καὶ διεζώσατο λέντιον; Καὶ ἦν ἰδεῖν τότε τὴν Παύλου φωνὴν ἀληθεύουσαν, ὅτι Ἐν μορφῇ Θεοῦ ὑπάρχων, μορφὴν δούλου ἔλαβε. Διεζώσατο λέντιον ὁ περιβάλλων τὸν οὐρανὸν ἐν νεφέλαις· καὶ ἔβαλεν ὕδωρ εἰς τὸν νιπτῆρα ὁ ποταμοῖς καὶ πηγαῖς καὶ θαλάσσαις τὴν τῶν ὑδάτων φύσιν ἐκχέας. Ἐννόησον μαθητὴν καθήμενον, καὶ τὸν Δεσπότην ἐπικαμπτόμενον, καὶ πρὸς γόνυ βλέποντα, ᾧ κάμπτει γόνυ ἐπουρανίων καὶ ἐπιγείων καὶ καταχθονίων. Ἡ ταπείνωσις τοῦ Σωτῆρος πᾶσαν ἔσβεσεν ὑπερηφανίαν· ἐκείνη ἡ ἐπιείκεια πᾶσαν ἔσβεσεν ἀλαζονείαν». Ioannes Chrysostomus (spuria), In proditionem Servatoris, et in lotionem pedum, 1 / PG 59, 715-716. Пор. Свт. Иоанн Златоуст (spuria), О предательстве (Иудой) Спасителя и проч., 1, в «Творения», том 8, книга 2, с. 915. У Clavis Patrum graecorum цей твір присвоюється Северіану Габальському (+408-425): Geerard M. Clavis Patrum graecorum, vol. II, n. 4205. Brepols 1974, с. 473. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 339. ↑
Кан.В.Чт. пісня 5,2: « … οὗ ἐν τῇ χειρὶ πνοὴ πάντων τῶν ὄντων». ↑
Ів. 13,13-15: «ὑμεῖς φωνεῖτέ με· ὁ διδάσκαλος, καί··ὁ Κύριος, καὶ καλῶς λέγετε· εἰμὶ γάρ. εἰ οὖν ἐγὼ ἔνιψα ὑμῶν τοὺς πόδας ὁ Κύριος καὶ ὁ διδάσκαλος, καὶ ὑμεῖς ὀφείλετε ἀλλήλων νίπτειν τοὺς πόδας· ὑπόδειγμα γὰρ ἔδωκα ὑμῖν ἵνα καθὼς ἐγὼ ἐποίησα ὑμῖν καὶ ὑμεῖς ποιῆτε». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 295. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 341. ↑
Кан.В.Чт. пісня 6,1: «Κύριον φωνεῖτε, ὦ μαθηταὶ, καὶ διδάσκαλόν με· καὶ γὰρ πέφυκα, σωτὴρ ἐβόας· διὸ μιμεῖσθε τὸν τύπον, ὃν τρόπον ἐν ἐμοὶ ἐθεάσασθε». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 341. ↑
Ів. 13,10: «ὁ λελουμένος οὐκ ἔχει χρείαν εἰ μὴ τοὺς πόδας νίψασθαι, ἀλλ᾽ ἔστιν καθαρὸς ὅλος· καὶ ὑμεῖς καθαροί ἐστε, ἀλλ᾽ οὐχὶ πάντες». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 294-295. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 341. ↑
Кан.В.Чт. пісня 6,2: «Ῥύπον τις μὴ ἔχων ἀπορρυφθῆναι οὐ δεῖται πόδας, καθαροὶ, ὦ μαθηταὶ, ὑμεῖς δὲ, ἀλλ’ οὐχὶ πάντες· ῥοπὴ γὰρ ἀτάκτως, ἐξ ὑμῶν ἑνὸς μαίνεται». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 341. ↑
Діонісій Ареопагіт, Про Церковну Ієрархію, III, 10: «Τούτων δέ, καθ’ ὃν εἴρηται θεσμόν, ἱερουργηθέντων ἑστὼς ἐπίπροσθεν τῶν ἁγιωτάτων συμβόλων ὕδατι τὰς χεῖρας ὁ ἱεράρχης νίπτεται μετὰ τοῦ σεμνοῦ τῶν ἱερέων τάγματος. Ὅτι μὲν οὖν, ὡς τὰ λόγιά φησιν, ὁ λελουμένος οὐ δεῖταί τινος ἑτέρας εἰ μὴ τῆς τῶν ἄκρων εἴτ’ οὖν ἐσχάτων ἑαυτοῦ νίψεως δι’ ἧς ἀκροτάτης καθάρσεως ἐν πανάγνῳ τοῦ θεοειδοῦς ἕξει καὶ πρὸς τὰ δεύτερα προϊὼν ἀγαθοειδῶς ἄσχετος ἔσται καὶ ἀπόλυτος ὡς καθάπαξ ἑνοειδής … Τοὺς γὰρ ἐπὶ τὴν παναγεστάτην ἰόντας ἱερουργίαν ἀποκεκαθάρθαι δεῖ καὶ τὰς ἐσχάτας τῆς ψυχῆς φαντασίας καὶ δι’ ὁμοιότητος αὐτῇ κατὰ τὸ δυνατὸν προσιέναι». Pseudo-Dionysius Areopagita, De Ecclesiastica Hierarchia (ed. Heil G., Ritter A.M.), III,10 440A. Berlin – New York 1991, с. 89. Пор. Дионисий Ареопагит, О церковной иерархии, глава 3,10, в «Восточные отцы и учители церкви V века. Антология» (ред. иерм. Иларион (Алфеев)). М. 2000, а також в Дионисий Ареопагит, Сочинения (пер. Г. Прохоров). СПб 2002, с. 631, 633. Пор. Pseudo-Dionigi l’Areopagita, La Gerarchia Ecclesiastica (ed. Lilla S.), III,10 / CTP 166 (2002), с. 87-88. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 342. ↑
Пор. Кан.В.Чт. пісня 8,1: «… οἱ μακαριστοὶ … τῷ Λόγῳ … οἱ ἀπόστολοι παρείποντο τῷ Ποιμένι ὡς ἄρνες … θείῳ λόγῳ τρεφόμενοι …». ↑
Пор. Кан.В.Чт. пісня 8,2: «… ὁ δυσώνυμος Ἰσκαριώτης … οὓς ἐνίψατο ηὐτρέπισεν εἰς προδοσίαν πόδας …». ↑
Пор. Кан.В.Чт. пісня 7,1: «… παραδοῦναι τὸν κριτὴν εἰς κατάκρισιν …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 7, тропарі: Νευστάζων κάραν Ἰούδας κακὰ προβλέπων ἐκίνησεν, εὐκαιρίαν ζητῶν παραδοῦναι τὸν κριτὴν εἰς κατάκρισιν, ὃς πάντων ἐστὶ Κύριος ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν.

Ὑμῶν, ὁ Χριστὸς τοῖς φίλοις ἐβόα, εἷς παραδώσει με· εὐφροσύνης λαθόντες ἀγωνίᾳ καὶ φόβῳ συνείχοντο, τίς οὗτος; φράσον, λέγοντες, ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν.

Μεθ’ ὅστις ἐμοῦ τὴν χεῖρα τρυβλίῳ βάλλει θρασύτητι, τούτῳ πλὴν καλὸν ἦν πύλας βίου περάσαι μηδέποτε· τοῦτον εἰπὼν ἐδήλου δὲ ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν. ↑
Кан.В.Чт. пісня 8, тропарі: Οἱ δαιτυμόνες οἱ μακαριστοὶ ἐν τῇ Σιὼν τῷ Λόγῳ προσκαρτερήσαντες οἱ ἀπόστολοι παρείποντο τῷ ποιμένι ὡς ἄρνες, καὶ συνημμένοι οὗ οὐκ ἐχωρίσθησαν Χριστοῦ, θείῳ λόγῳ τρεφόμενοι εὐχαρίστως ἐβόων· τὸν Κύριον ὑμνεῖτε τὰ ἔργα καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

Νόμου φιλίας ὁ δυσώνυμος Ἰσκαριώτης γνώμῃ ἐπιλαθόμενος οὓς ἐνίψατο ηὐτρέπισεν εἰς προδοσίαν πόδας· καὶ σοῦ ἐσθίων ἄρτον, σῶμα θεῖον, ἐπῆρε πτερνισμὸν ἐπὶ σὲ, Χριστὲ, καὶ βοᾷν οὐ συνῆκε· τὸν Κύριον ὑμνεῖτε τὰ ἔργα καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

Ἐδεξιοῦτο τὸ λυτήριον τῆς ἁμαρτίας σῶμα ὁ ἀσυνείδητος καὶ τὸ αἷμα τὸ χεόμενον ὑπὲρ κόσμου τὸ θεῖον· ἀλλ’ οὐκ ᾐδεῖτο πίνων ὃ ἐπίπρασκε τιμῆς, οὐ κακίᾳ προσώχθισε καὶ βοᾷν οὐ συνῆκε· τὸν Κύριον ὑμνεῖτε τὰ ἔργα καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας. ↑
Мт. 26,16: «καὶ ἀπὸ τότε ἐζήτει εὐκαιρίαν ἵνα αὐτὸν παραδῷ». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 75. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 343. ↑
Кан.В.Чт. пісня 7,1: «Νευστάζων κάραν Ἰούδας κακὰ προβλέπων ἐκίνησεν, εὐκαιρίαν ζητῶν παραδοῦναι τὸν κριτὴν εἰς κατάκρισιν …». ↑
2 Тим. 4,1: «… Χριστοῦ Ἰησοῦ τοῦ μέλλοντος κρίνειν ζῶντας καὶ νεκρούς …». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 554. Denzer G.A. Le lettere pastorali / GCB, с. 1294-1295. ↑
Кан.В.Чт. пісня 7,1: «Νευστάζων κάραν Ἰούδας κακὰ προβλέπων ἐκίνησεν …». ↑
Сирах 12,18: «τὴν κεφαλὴν αὐτοῦ κινήσει …». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 398. Di Lella A.A. Siracide / NGCB, с. 653. ↑
Гомер, Одіссея, XVIII, 154: «νευστάζων κεφαλῇ· δὴ γὰρ κακὸν ὄσσετο θυμός». Homerus, Odyssea. Pars II (ed. Dindorf G., Hentze C.), XVIII, 154. Lipsiae 1900, с. 91. Пор. Omero, Odissea (ed. Delvinotti N., Ikonomou Tz., Volpi V.), Libro XVIII, 190-191 / 154-155. Iseo 2005, с. 286. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 343. ↑
Дан. 3,26; 3,52: «Εὐλογητὸς εἶ, Κύριε, ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν …». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 885, 889. ↑
Fitzmyer J.A. Teologia paolina / GCB, с. 1880. ↑
Кан.В.Чт. пісня 7,1: «… ὃς πάντων ἐστὶ Κύριος ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν». ↑
Кан.В.Чт. пісня 7,2: «… ἀγωνίᾳ καὶ φόβῳ συνείχοντο …». ↑
Мт. 26,21-22: «καὶ ἐσθιόντων αὐτῶν εἶπεν· ἀμὴν λέγω ὑμῖν ὅτι εἷς ἐξ ὑμῶν παραδώσει με. καὶ λυπούμενοι σφόδρα ἤρξαντο λέγειν αὐτῷ εἷς ἕκαστος· μήτι ἐγώ εἰμι, Κύριε;». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 76. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 343-344. ↑
Кан.В.Чт. пісня 7,2: «Ὑμῶν, ὁ Χριστὸς τοῖς φίλοις ἐβόα, εἷς παραδώσει με· εὐφροσύνης λαθόντες ἀγωνίᾳ καὶ φόβῳ συνείχοντο, τίς οὗτος; φράσον, λέγοντες …». ↑
MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 960. ↑
Мт. 26,23-24: «ὁ ἐμβάψας μετ᾽ ἐμοῦ τὴν χεῖρα ἐν τῷ τρυβλίῳ οὗτός με παραδώσει. ὁ μὲν Υἱὸς τοῦ ἀνθρώπου ὑπάγει καθὼς γέγραπται περὶ αὐτοῦ, οὐαὶ δὲ τῷ ἀνθρώπῳ ἐκείνῳ δι᾽ οὗ ὁ Υἱὸς τοῦ ἀνθρώπου παραδίδοται· καλὸν ἦν αὐτῷ εἰ οὐκ ἐγεννήθη ὁ ἄνθρωπος ἐκεῖνος». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 76. ↑
Кан.В.Чт. пісня 7,3: «Μεθ’ ὅστις ἐμοῦ τὴν χεῖρα τρυβλίῳ βάλλει θρασύτητι, τούτῳ πλὴν καλὸν ἦν πύλας βίου περάσαι μηδέποτε· …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 344-345. ↑
MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 961. ↑
Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 4, глава 21. «Ποιεῖ τοιγαροῦν ὁ Θεὸς ἀγαθὰ ἅπαντα, ἃ ποιεῖ· ἕκαστος δὲ ἐξ οἰκείας προαιρέσεως καλός τε καὶ κακὸς γίνεται. Εἰ καὶ τοίνυν ἔφη ὁ Κύριος· «Συνέφερε τῷ ἀνθρώπῳ ἐκείνῳ, εἰ οὐκ ἐγεννήθη», οὐ τὴν οἰκείαν κτίσιν κακίζων ἔλεγεν, ἀλλὰ τὴν ἐξ οἰκείας προαιρέσεως καὶ ῥαθυμίας ἐπιγενομένην τῷ κτίσματι αὐτοῦ κακίαν. Ἡ γὰρ τῆς οἰκείας γνώμης ῥαθυμία ἄχρηστον αὐτῷ τὴν τοῦ δημιουργοῦ εὐεργεσίαν ἐποίησεν …». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 94; IV 21. Berlin – New York 1973, с. 222. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa (ed. Fazzo V.), IV,21 / CTP 142. Roma 1998, с. 303. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 344-345. ↑
Кан.В.Чт. пісня 8,1: «Οἱ δαιτυμόνες οἱ μακαριστοὶ ἐν τῇ Σιὼν τῷ Λόγῳ προσκαρτερήσαντες οἱ ἀπόστολοι παρείποντο τῷ ποιμένι ὡς ἄρνες, καὶ συνημμένοι οὗ οὐκ ἐχωρίσθησαν Χριστοῦ, θείῳ λόγῳ τρεφόμενοι …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 344-345. ↑
La Parola scolpita. La Bibbia alle origini dell’arte cristiana. Città del Vaticano 2005, с. 18. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 346. ↑
Кан.В.Чт. пісня 8,1: « … συνημμένοι οὗ οὐκ ἐχωρίσθησαν Χριστοῦ …». ↑
Дан. 3,57: «Благословіте, всі діла Господні, Господа, оспівуйте і превозносіте Його повіки» – «εὐλογεῖτε, πάντα τὰ ἔργα τοῦ Κυρίου, τὸν Κύριον· ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε αὐτὸν εἰς τοὺς αἰῶνας». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 890. ↑
Кан.В.Чт. пісня 8: «… τὸν Κύριον ὑμνεῖτε τὰ ἔργα καὶ ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 347. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 171. ↑
Кан.В.Чт. пісня 8,2: «… ὁ δυσώνυμος Ἰσκαριώτης … οὓς ἐνίψατο ηὐτρέπισεν εἰς προδοσίαν πόδας …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 347. ↑
Кан.В.Чт. пісня 8,2: «… σοῦ ἐσθίων ἄρτον, σῶμα θεῖον, ἐπῆρε πτερνισμὸν ἐπὶ σὲ, Χριστὲ …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 347. ↑
Кан.В.Чт. пісня 8,3: «Ἐδεξιοῦτο τὸ λυτήριον τῆς ἁμαρτίας σῶμα ὁ ἀσυνείδητος καὶ τὸ αἷμα τὸ χεόμενον ὑπὲρ κόσμου τὸ θεῖον· ἀλλ’ οὐκ ᾐδεῖτο πίνων ὃ ἐπίπρασκε τιμῆς …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 347. ↑
Пс. 40,10: «καὶ γὰρ ὁ ἄνθρωπος τῆς εἰρήνης μου, ἐφ᾽ ὃν ἤλπισα, ὁ ἐσθίων ἄρτους μου, ἐμεγάλυνεν ἐπ᾽ ἐμὲ πτερνισμόν». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 43. ↑
Кан.В.Чт. пісня 8,2: «… σοῦ ἐσθίων ἄρτον, σῶμα θεῖον, ἐπῆρε πτερνισμὸν ἐπὶ σὲ, Χριστὲ …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 347. ↑
Кан.В.Чт. пісня 8,3: «… τὸ αἷμα τὸ χεόμενον ὑπὲρ κόσμου τὸ θεῖον· ἀλλ’ οὐκ ᾐδεῖτο πίνων ὃ ἐπίπρασκε τιμῆς …». ↑
Мт. 27,6: «Οἱ δὲ ἀρχιερεῖς λαβόντες τὰ ἀργύρια εἶπαν· οὐκ ἔξεστιν βαλεῖν αὐτὰ εἰς τὸν κορβανᾶν, ἐπεὶ τιμὴ αἵματός ἐστιν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 81. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 348. ↑
Кан.В.Чт. пісня 8,3: «… οὐ κακίᾳ προσώχθισε …». ↑
Пс. 35,5: «ἀνομίαν διελογίσατο ἐπὶ τῆς κοίτης αὐτοῦ παρέστη πάσῃ ὁδῷ οὐκ ἀγαθῇ τῇ δὲ κακίᾳ οὐ προσώχθισεν». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 35. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 349. ↑
Св. Іван Золотоустий, Про зраду Юди, І,3: «Ὅρα οὖν ὅσα ἐποίησεν, ὥστε αὐτὸν ἀνακτήσασθαι καὶ διασῶσαι … τοὺς πόδας αὐτοῦ μετὰ τῶν ἄλλων ἔνιψεν, ἁλῶν αὐτῷ καὶ τραπέζης ἐκοινώνησεν». Ioannes Chrysostomus, De proditione Judae, Homilia I,3 / PG 49, 377. Пор. Св. Іоан Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда перша, 3, в «Повне зібрання творінь», том 2, книга 1. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы о предательстве Иуды, беседа 1,3, в «Творения», том 2, книга 1. ↑
Св. Іван Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда перша, 5: «Καὶ παρῆν ὁ Ἰούδας, τοῦ Χριστοῦ ταῦτα λέγοντος. Τοῦτό ἐστι τὸ σῶμα, ὃ ἐπώλησας, Ἰούδα, τριάκοντα ἀργυρίων· τοῦτό ἐστι τὸ αἷμα, ὑπὲρ οὗ πρὸ μικροῦ τὰ ἀναιδῆ σύμφωνα ἐποίου πρὸς τοὺς ἀγνώμονας Φαρισαίους. Ὢ τῆς τοῦ Χριστοῦ φιλανθρωπίας! ὢ τῆς τοῦ Ἰούδα παραπληξίας! ὢ τῆς μανίας! ὁ μὲν γὰρ ἐπώλησεν αὐτὸν τριάκοντα δηναρίων· ὁ Χριστὸς δὲ καὶ μετὰ τοῦτο οὐ παρῃτήσατο αὐτὸ τὸ αἷμα τὸ πραθὲν δοῦναι εἰς ἄφεσιν ἁμαρτιῶν τῷ πεπρακότι, εἴ γε ἠθέλησε. Καὶ γὰρ παρῆν Ἰούδας, καὶ μετεῖχε τῆς ἱερᾶς τραπέζης. Ὥσπερ γὰρ τοὺς πόδας αὐτοῦ μετὰ τῶν ἄλλων ἔνιψε μαθητῶν, οὕτω καὶ τῆς ἱερᾶς μετέσχε τραπέζης». Ioannes Chrysostomus, De proditione Judae, Homilia I,5 / PG 49, 380. Св. Іоан Золотоустий, Про зраду Юди, бесіда перша, 5, в «Повне зібрання творінь», том 2, книга 1. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы о предательстве Иуды, беседа 1,5, в «Творения», том 2, книга 1. Натомість, за Апостольськими постановами, 5,14, за Діонісієм Ареопагітом, Про Церковну Ієрархію, глава 3, III,1, і ін. так виглядає, що Юда не був присутній під час Причастя. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 348, виноска 1. ↑
Ів. 6,54: «ὁ τρώγων μου τὴν σάρκα καὶ πίνων μου τὸ αἷμα ἔχει ζωὴν αἰώνιον». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 267. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 349. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 9: Ξενίας δεσποτικῆς καὶ ἀθανάτου τραπέζης ἐν ὑπερῴῳ τόπῳ ταῖς ὑψηλαῖς φρεσὶ, πιστοὶ, δεῦτε ἀπολαύσωμεν, ἐπαναβεβηκότα λόγον ἐκ τοῦ Λόγου μαθόντες, ὃν μεγαλύνομεν. ↑
Св. Кирило Олександрійський, Тлумачення на Євангеліє від Івана (6,54), книга 4,2: «… ἐν ἡμῖν ὁ Κύριος ἡμῶν Ἰησοῦς ὁ Χριστὸς διὰ τῆς ἰδίας σαρκὸς ἐναποκρύπτει τὴν ζωὴν, καὶ ὥσπερ τι σπέρμα τὴν ἀθανασίαν ἐντίθησιν, ὅλην τὴν ἐν ἡμῖν ἀφανίζον φθοράν». Sancti patris nostri Cyrilli archiepiscopi Alexandrini in D. Joannis Evangelium, vol. I (ed. Pusey Ph.E.), Lib. IV, Cap. II, 363e. Oxonii 1872, с. 533. Пор. Свт. Кирилл Александрийский, Толкование на Евангелие от Иоанна (6:54), книга четвертая, глава 2 (пер. Митрофан Муретов). М. 2011. Пор. Cirillo di Alessandria, Commento al Vangelo di Giovanni/1 (ed. Leone L.), IV,II / CTP 111 (1994), с. 506. ↑
Мк. 14,15: «καὶ αὐτὸς ὑμῖν δείξει ἀνάγαιον μέγα ἐστρωμένον ἕτοιμον· καὶ ἐκεῖ ἑτοιμάσατε ἡμῖν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 137. ↑
Ді. 1,13: «καὶ ὅτε εἰσῆλθον, εἰς τὸ ὑπερῷον ἀνέβησαν οὗ ἦσαν καταμένοντες». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 321. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 349. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 9: «… πιστοὶ, δεῦτε ἀπολαύσωμεν, ἐπαναβεβηκότα λόγον ἐκ τοῦ Λόγου μαθόντες …». Diafora / Treccani Enciclopedia ↑
Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 232. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 350. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,1: Ἄπιτε, τοῖς μαθηταῖς ὁ Λόγος ἔφη, τὸ πάσχα ἐν ὑπερῴῳ τόπῳ, ᾧ νοῦς ἐνίδρυται, οἷς μυσταγωγῶ σκευάσατε ἀζύμῳ ἀληθείας λόγῳ· τὸ στερρὸν δὲ τῆς χάριτος μεγαλύνατε. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,1: «… τὸ πάσχα ἐν ὑπερῴῳ τόπῳ, ᾧ νοῦς ἐνίδρυται, οἷς μυσταγωγῶ σκευάσατε ἀζύμῳ ἀληθείας λόγῳ …». ↑
1 Кор. 5,8: «ὥστε ἑορτάζωμεν μὴ ἐν ζύμῃ παλαιᾷ μηδὲ ἐν ζύμῃ κακίας καὶ πονηρίας ἀλλ᾽ ἐν ἀζύμοις εἰλικρινείας καὶ ἀληθείας». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 448. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 351. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,1. Пс. 103,15: Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 112. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 351. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,2-3: Δημιουργὸν ὁ Πατὴρ πρὸ τῶν αἰώνων Σοφίαν γεννᾷ, ἀρχὴν ὁδῶν με εἰς ἔργα ἔκτισε τὰ νῦν μυστικῶς τελούμενα· Λόγος γὰρ ἄκτιστος ὢν φύσει τὰς φωνὰς οἰκειοῦμαι οὗ νῦν προσείληφα.

Ὡς ἄνθρωπος ὑπάρχω οὐσίᾳ, οὐ φαντασίᾳ, οὕτω Θεὸς τῷ τρόπῳ τῆς ἀντιδόσεως ἡ φύσις ἡ ἑνωθεῖσά μοι· Χριστὸν ἕνα· διό με γνῶτε τὰ ἐξ ὧν, ἐν οἷς, ἅπερ πέφυκα σώζοντα. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,2. ↑
Прип. 8,25: «πρὸ τοῦ ὄρη ἑδρασθῆναι πρὸ δὲ πάντων βουνῶν γεννᾷ με». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 196. Пор. Острозька Біблія (пер. архимандрит др. Рафаїл (Торконяк)), Прип. 8,25. Острог 1581, Львів 2006, с. 987. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 12. ↑
Прип. 8,22: «Κύριος ἔκτισέν με ἀρχὴν ὁδῶν αὐτοῦ εἰς ἔργα αὐτοῦ». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 196. Острозька Біблія, Прип. 8,22, с. 987. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 12. ↑
Сирах 24,9: «πρὸ τοῦ αἰῶνος ἀπ᾽ ἀρχῆς ἔκτισέν με καὶ ἕως αἰῶνος οὐ μὴ ἐκλίπω». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 418. Острозька Біблія, Сирах 24,9, с. 1076. Пор. La Bibbia. Nuova versione CEI, с. 1079. ↑
Forestell J.T. Proverbi / GCB, с. 639. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 352. Simonetti M. Cristologia / NDPAC 1, 1288. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,2: «… ὁ Πατὴρ πρὸ τῶν αἰώνων … γεννᾷ …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,2: «… ἀρχὴν ὁδῶν με εἰς ἔργα ἔκτισε τὰ νῦν μυστικῶς τελούμενα …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,2: «… Λόγος γὰρ ἄκτιστος ὢν φύσει …». ↑
Свт. Григорій Богослов, Слово 30,2: «Τί τῶν ὄντων ἀναίτιον; Θεότης. Οὐδεὶς γὰρ αἰτίαν εἰπεῖν ἔχει Θεοῦ· ἢ τοῦτο ἂν εἴη Θεοῦ πρεσβύτερον. Τίς δὲ τῆς ἀνθρωπότητος, ἣν δι’ ἡμᾶς ὑπέστη Θεός, αἰτία; Τὸ σωθῆναι πάντως ἡμᾶς. Τί γὰρ ἕτερον; Ἐπειδὴ τοίνυν ἐνταῦθα καὶ τὸ «Ἔκτισε» καὶ τὸ «Γεννᾷ με» σαφῶς εὑρίσκομεν, ἁπλοῦς ὁ λόγος. Ὃ μὲν ἂν μετὰ τῆς αἰτίας εὑρίσκωμεν, προσθῶμεν τῇ ἀνθρωπότητι· ὃ δὲ ἁπλοῦν καὶ ἀναίτιον, τῇ θεότητι λογισώμεθα … τίς οὖν ἀντερεῖ λόγος, κτίσμα μὲν λέγεσθαι τὴν Σοφίαν κατὰ τὴν κάτω γέννησιν, γέννημα δὲ κατὰ τὴν πρώτην καὶ πλέον ἄληπτον;» Grégoire de Nazianze, Discours 27-31 (ed. Gallay P., Jourjon M.), 30,2 / SCh 250 (1978), с. 228. Григорій Богослов, П’ять слів про богослов’я, Слово 30,2 (пер. У. Головач). Львів 2018, с. 149. Пор. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 30,1,2, с. 721, 1318 виноска 16. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 352-353. ↑
Св. Григорій Нісський, Спростування віросповідання Євномія, 110-112: «λέγουσι γὰρ καὶ τοῦτό τινες τῶν δι’ ἀκριβείας τὰ θεῖα πεπαιδευμένων, ὅτι οὐ γέγραπται παρ’ Ἑβραίοις τὸ Ἔκτισε, καὶ ἡμεῖς ἐν ἀρχαιοτέραις βίβλοις ἀνέγνωμεν Ἐκτήσατο γεγραμμένον ἀντὶ τοῦ Ἔκτισέ με … εἰ δέ τις καὶ τὴν ἐπικρατοῦσαν ἐν ταῖς ἐκκλησίαις ἀνάγνωσιν ἐν τῷ μέρει τούτῳ προβάλοιτο, οὐδὲ τὴν Ἔκτισε φωνὴν ἀποβάλλομεν … καὶ ταύτην τὴν φωνὴν εὐσεβῶς ἔχειν φαμέν. ἐκτίσθη γὰρ ἀληθῶς ἐπ’ ἐσχάτου τῶν ἡμερῶν ὁ δι’ ἡμᾶς καθ’ ἡμᾶς γενόμενος, ὁ ἐν μὲν τῇ ἀρχῇ λόγος ὢν καὶ Θεός, μετὰ ταῦτα δὲ σὰρξ γενόμενος καὶ ἄνθρωπος. κτιστὴ δὲ τῆς σαρκὸς ἡ φύσις· ἧς μετασχὼν κατὰ πάντα καθ’ ὁμοιότητα χωρὶς ἁμαρτίας ἐκτίσθη γενόμενος ἄνθρωπος, ἐκτίσθη δὲ κατὰ Θεόν, οὐ κατὰ ἄνθρωπον, καθώς φησιν ὁ ἀπόστολος, καινόν τινα τρόπον καὶ οὐ κατὰ τὴν ἀνθρωπίνην συνήθειαν. ἐμάθομεν γὰρ ὅτι ἐκ Πνεύματος Ἁγίου καὶ τῆς τοῦ ὑψίστου δυνάμεως, πλὴν ἀλλ’ ἐκτίσθη ὁ καινὸς οὗτος ἄνθρωπος …». Gregorii Nysseni opera (ed. Jaeger W.), vol. II: Refutatio confessionis Eunomii, 110-112. Leiden 1960, с. 358-359. Пор. Gregorio di Nissa, Teologia trinitaria (ed. Moreschini C.): Confutazione della professione di fede di Eunomio, 14,110-112, с. 620. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 352-353. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,2: «… τὰς φωνὰς οἰκειοῦμαι οὗ νῦν προσείληφα». ↑
Анатематизми П’ятого Вселенського Собору в Константинополі (553): 3. «один і той же Господь наш Ісус Христос, Слово Боже воплотилось»; 4. «Господь Ісус Христос, один зі Святої Тройці»; 5. «воплотився один із Святої Тройці, Бог Слово»; 10. «Господь наш Ісус Христос розп’ятий у тілі є Бог істинний і Господь слави і один із Святої Тройці». Simonetti, Il Cristo, II, с. 506-513. Cfr. Amato, Gesù il Signore, с. 238. Grillmeier, Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, 2/2, с. 537, 549, 551, 554. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3: «… ἄνθρωπος ὑπάρχω οὐσίᾳ, οὐ φαντασίᾳ …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3: «… Θεὸς τῷ τρόπῳ τῆς ἀντιδόσεως ἡ φύσις ἡ ἑνωθεῖσά μοι …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3: «… Χριστὸν ἕνα· διό με γνῶτε …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3: «… τὰ ἐξ ὧν, ἐν οἷς, ἅπερ πέφυκα σώζοντα». ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3: «… ἄνθρωπος ὑπάρχω οὐσίᾳ, οὐ φαντασίᾳ …». ↑
Пор. Докетизм в: uk.wikipedia.org/wiki та в pravenc.ru/text. ↑
Свт. Григорій Богослов, Перше послання до пресвітера Кледонія, (лист 101), 32: «Τὸ γὰρ ἀπρόσληπτον, ἀθεράπευτον· ὃ δὲ ἥνωται τῷ Θεῷ, τοῦτο καὶ σῴζεται». Grégoire de Nazianze, Lettres théologiques (ed. Gallay P.), Epistola 101,32 (= Epistula ad Cledonium I) / SCh 208 (1974), с. 50-51. Пор. Свт. Григорій Богослов, Лист 101: До пресвітера Кледонія, проти Аполлінарія перше в «Творіння», том 2, книга 2. Київ 2011. Пор. Gregorio Nazianzeno, I cinque discorsi teologici (ed. Moreschini C.), Prima Lettera al presbitero Cledonio, 32 / CTP 58 (1986), с. 207. Simonetti M. Cristologia / NDPAC 1, 1285. Studer B. Docetismo / NDPAC 1, 1465. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3: «… Θεὸς τῷ τρόπῳ τῆς ἀντιδόσεως ἡ φύσις ἡ ἑνωθεῖσά μοι …». ↑
Поняття взаємопередача властивостей [communicatio idiomatum] вживається у христології, щоб вказати на наслідок єдності двох природ в особі Христа: можна присвоювати Божій природі те, що належить людській, і навпаки, уникаючи, однак, будь-якого змішання природ, що залишаються відмінні. Bouyer, Breve dizionario teologico, с. 95. ↑
Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ,3: «Οἰκειοῦται δὲ τὰ ἀνθρώπινα ὁ λόγος (αὐτοῦ γάρ εἰσι τὰ τῆς ἁγίας αὐτοῦ σαρκὸς ὄντα) καὶ μεταδιδοῖ τῇ σαρκὶ τῶν ἰδίων κατὰ τὸν τῆς ἀντιδόσεως τρόπον διὰ τὴν εἰς ἄλληλα τῶν μερῶν περιχώρησιν καὶ τὴν καθ’ ὑπόστασιν ἕνωσιν, καὶ ὅτι εἷς ἦν καὶ ὁ αὐτὸς ὁ καὶ τὰ θεῖα καὶ τὰ ἀνθρώπινα «ἐνεργῶν ἐν ἑκατέρᾳ μορφῇ μετὰ τῆς θατέρου κοινωνίας». Διὸ δὴ καὶ ὁ Κύριος τῆς δόξης ἐσταυρῶσθαι λέγεται καίτοι τῆς θείας αὐτοῦ μὴ παθούσης φύσεως, καὶ ὁ Υἱὸς τοῦ ἀνθρώπου πρὸ τοῦ πάθους ἐν τῷ οὐρανῷ εἶναι ὡμολόγηται, ὡς αὐτὸς ὁ Κύριος ἔφησεν. Εἷς γὰρ ἦν καὶ ὁ αὐτὸς Κύριος τῆς δόξης ὁ φύσει καὶ ἀληθείᾳ Υἱὸς ἀνθρώπου ἤτοι ἄνθρωπος γενόμενος, καὶ αὐτοῦ τά τε θαύματα καὶ τὰ πάθη γινώσκομεν, εἰ καὶ κατ’ ἄλλο ἐθαυματούργει καὶ κατ’ ἄλλο τὰ πάθη ὁ αὐτὸς ὑπέμεινεν». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.): Expositio fidei, 47; III 3 75-85, с. 115. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 3, глава 3. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa (ed. Fazzo V.), III,3 / CTP 142 (1998), с. 168-169. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3. Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ,3. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3: «… Χριστὸν ἕνα· διό με γνῶτε …». ↑
Халкидонський Символ: «ἕνα καὶ τὸν αὐτὸν ὁμολογεῖν Υἱὸν τὸν Κύριον ἡμῶν Ἰησοῦν Χριστὸν … ἐκδιδάσκομεν». Simonetti, Il Cristo, II, с. 443-445. ↑
Халкидонський Символ: «οὐδαμοῦ τῆς τῶν φύσεων διαφορᾶς ἀνῃρημένης διὰ τὴν ἕνωσιν, σωζομένης δὲ μᾶλλον τῆς ἰδιότητος ἑκατέρας φύσεως …». Пор. «Poiché assolutamente non è stata eliminata la differenza delle nature a causa dell’unione, ma invece sono state preservate le proprietà dell’una e dell’altra natura». Simonetti, Il Cristo, II, с. 444-445. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3: «… Χριστὸν ἕνα· διό με γνῶτε τὰ ἐξ ὧν, ἐν οἷς, ἅπερ πέφυκα σώζοντα». ↑
Св. Максим Ісповідник, Диспут із Пірром: «Εἰ γάρ οὐδέ ἕτερόν ἐστιν ὁ Χριστός παρά τάς αὐτοῦ φύσεις, ἐξ ὧν, καί ἐν αἷς ὑπάρχει· προδήλως, ὡς καταλλήλως ταῖς ἑαυτοῦ φύσεσιν· ἤγουν, ὡς ἑκάστῃ πέφυκεν, εἷς ὤν καί αὐτός, ἤθελέ τε καί ἐνήργει· εἴπερ οὐδετέρα αὐτῶν ἀθέλητός ἐστιν, ἤ ἀνενέργητος». Maximus Confessor, Disputatio cum Pyrrho / PG 91, 289. Пор. Преп. Максим Исповедник, Диспут с Пирром в «Преп. Максим Исповедник и христологические споры VII ст.» (ред. Д. Поспелов). М. 2004. Пор. Massimo il Confessore, Umanità e divinità di Cristo (ed. Ceresa-Gastaldo A.): Disputa con Pirro / CTP 19 (1990), с. 101. ↑
Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ,14: «ἕνα καὶ τὸν αὐτόν φαμεν θέλοντά τε καὶ ἐνεργοῦντα φυσικῶς κατ’ ἄμφω, ἐξ ὧν καὶ ἐν αἷς καὶ ἅπερ ἐστὶ Χριστὸς ὁ Θεὸς ἡμῶν». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.): Expositio fidei, 58; III 14 5-6, с. 137. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 3, глава 14. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa (ed. Fazzo V.), III,14 / CTP 142 (1998), с. 195: «diciamo che uno e il medesimo vuole e opera naturalmente secondo ambedue le nature, dalle quali, nelle quali e in relazione alle quali appunto egli è Cristo nostro Dio». ↑
Cв. Кирило Олександрійський, Послання до Суккенса єпископа Діокесарійсьского, 6: «ὅταν οὖν ἐννοῶμεν τοῦτο, οὐδὲν ἀδικοῦμεν τὴν εἰς ἑνότητα συνδρομὴν ἐκ δύο φύσεων γεγενῆσθαι λέγοντες· μετὰ μέντοι τὴν ἕνωσιν οὐ διαιροῦμεν τὰς φύσεις ἀπ’ ἀλλήλων …». Пор. Свт. Кирилл Александрийский, Два послания к Суккенсу, епископу Диокесарийскому, 1,6 (пер. иерм. Феодор (Юлаев)) в «Богословский вестник» 10. М. 2010, с. 20. Пор. Cirillo di Alessandria, Lettera 45, a Succenso, 6. Simonetti, Il Cristo, II, с. 397. ↑
Simonetti, Il Cristo, II, с. 418. ↑
Papa Leo I Magnus, Tomus ad Flavianum, 3: «Salva igitur proprietate utriusque naturae et substantiae, et in unam coëunte personam …». Simonetti, Il Cristo, II, с. 426. Пор. Leone, Lettera dogmatica a Flaviano, 3: «Poiché dunque restano integre le proprietà di ambedue le nature e sostanze e confluiscono in una sola persona». Simonetti, Il Cristo, II, с. 427. Пор. Папа Лев Великий, Окружное или соборное послание, писанное к Флавиану, архиепископу Константинопольскому (против ереси Евтихия) в «Деяния Вселенских Соборов», том 3. Казань 1863. ↑
Халкидонський Символ віри: Il simbolo di Calcedonia. Simonetti, Il Cristo, II, с. 442-445, 620, виноска 2. ↑
Анатематизми Константинопольського Собору (553), 8: «Εἴ τις ἐκ δύο φύσεων, θεότητος καὶ ἀνθρωπότητος ὁμολόγων τὴν ἕνωσιν γεγενῆσθαι, ἢ μίαν φύσιν τοῦ Θεοῦ Λόγου σεσαρκωμένην λέγων, μὴ οὕτως αὐτὰ λαμβάνῃ, καθάπερ καὶ οἱ ἅγιοι πατέρες ἐδίδαξαν, ὅτι ἐκ τῆς θείας φύσεως καὶ τῆς ἀνθρωπίνης τῆς ἑνώσεως καθ’ ὑπόστασιν γενομένης, εἷς Χριστὸς ἀπετελέσθη, ἀλλ’ ἐκ τῶν τοιούτων φωνῶν μίαν φύσιν ἤτοι οὐσίαν θεότητος καὶ σαρκὸς τοῦ Χριστοῦ εἰσάγειν ἐπιχειρεῖ· ὁ τοιοῦτος ἀνάθεμα ἔστω. καθ’ ὑπόστασιν γὰρ λέγοντες τὸν μονογενῆ λόγον ἡνῶσθαι οὐκ ἀνάχυσίν τινα τὴν εἰς ἀλλήλους τῶν φύσεων πεπρᾶχθαί φαμεν, μενούσης δὲ μᾶλλον ἑκατέρας ὅπερ ἐστὶν ἡνῶσθαι σαρκὶ νοοῦμεν τὸν λόγον». Anatematismi del concilio di Costantinopoli, 8. Simonetti, Il Cristo, II, с. 512-513, 632, виноска 10. ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3: «… Χριστὸν ἕνα· διό με γνῶτε τὰ ἐξ ὧν, ἐν οἷς, ἅπερ πέφυκα σώζοντα». ↑
Кан.В.Чт. ірмос 1: «Τμηθείσῃ τμᾶται πόντος ἐρυθρὸς, κυματοτρόφος δὲ ξηραίνεται βυθὸς, ὁ αὐτὸς ὁμοῦ ἀόπλοις γεγονὼς βατὸς καὶ πανοπλίταις τάφος· ᾠδὴ δὲ θεοτερπὴς ἀνεμέλπετο· ἐνδόξως δεδόξασται Χριστὸς ὁ Θεὸς ἡμῶν». Huesman J.E. Esodo / GCB, с. 63. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 1: «Τμηθείσῃ τμᾶται πόντος ἐρυθρὸς …». Huesman J.E. Esodo / GCB, с. 63. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 1: «… κυματοτρόφος δὲ ξηραίνεται βυθὸς …». Huesman J.E. Esodo / GCB, с. 63. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 1: «… ὁ αὐτὸς ὁμοῦ ἀόπλοις γεγονὼς βατὸς καὶ πανοπλίταις τάφος …». Huesman J.E. Esodo / GCB, с. 63. ↑
Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 326. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 4: «Προκατιδὼν ὁ προφήτης τοῦ μυστηρίου σου τὸ ἀπόρρητον, Χριστὲ, προανεβόησεν· ἔθου κραταιὰν ἀγάπησιν ἰσχύος, Πάτερ οἰκτίρμον· τὸν μονογενῆ Υἱὸν γὰρ, ἀγαθὲ, ἱλασμὸν εἰς τὸν κόσμον ἀπέστειλας». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 333-334. ↑
Св. Кирило Олександрійський, Тлумачення на пророка Авакума, 3,4: «σεσώσμεθα γὰρ “οὐκ ἐξ ἔργων δικαιοσύνης, ἃ ἐποιήσαμεν” αὐτοὶ, οὐκ ἐξ αὐχημάτων νομικῶν· τετελείωκε γὰρ ὁ νόμος οὐδένα· ἀλλ’ ἐξ ἡμερότητος τοῦ Θεοῦ καὶ Πατρὸς, κραταιὰν, τουτέστιν ἰσχυρὰν καὶ μεγάλην, θέντος τὴν ὑπὲρ ἡμῶν ἀγάπησιν τοῦ Υἱοῦ. “Οὕτω γὰρ ἠγάπησεν ὁ Θεὸς καὶ Πατὴρ τὸν κόσμον, ὥστε τὸν Υἱὸν αὐτοῦ τὸν μονογενῆ δέδωκεν, ἵνα πᾶς ὁ πιστεύων εἰς αὐτὸν μὴ ἀπόληται, ἀλλ’ ἔχῃ ζωὴν αἰώνιον.” σεσώσμεθα δὴ οὖν ἐξ ἀγάπης τοῦ Θεοῦ καὶ Πατρὸς, καὶ μὴν καὶ αὐτοῦ τοῦ Υἱοῦ τὸν ὑπὲρ ἡμῶν ἀνατλάντος θάνατον· εἰ καὶ ἀνεβίω πάλιν, καταργήσας μὲν τὸ τῆς φθορᾶς κράτος, ἀποστήσας δὲ ἡμῶν τὴν ἁμαρτίαν». Sancti patris nostri Cyrilli archiepiscopi Alexandrini, In XII prophetas, vol. II (ed. Pusey Ph.E.). In Abacuc, Tom II, III,4, 5-16. Oxomii 1868, с. 133. Пор. Свт. Кирилл Александрийский, Толкование на пророка Аввакума, 3,4, в «Творения», ч. 10, в «Творения святых отцов в русском переводе», том 61: Толкования на малых пророков. М. 1896, с. 298. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 334. ↑
Блаж. Теодорит Кирський, Тлумачення на пророка Авакума, 3,4: «Οὐ μόνον δὲ τῷ φωτὶ τῆς διδασκαλίας χρησάμενος ὑπέδειξε τὴν ἀλήθειαν, ἀλλὰ καὶ τῇ δυνάμει τῆς θαυματουργίας εἰς θαύματα πᾶσαν γλῶτταν ἐκίνησεν· ἑκάτερον δὲ πεποίηκε λίαν ἀγαπήσας τῶν ἀνθρώπων τὴν φύσιν· τοῦτο δὲ καὶ αὐτὸς ὁ Κύριος ἐν τοῖς ἱεροῖς Εὐαγγελίοις εἶπεν· Ἐγώ εἰμι ὁ ποιμὴν ὁ καλός· ὁ ποιμὴν ὁ καλὸς τὴν ψυχὴν αὑτοῦ τίθησιν ὑπὲρ τῶν προβάτων. Καί· Μείζονα ταύτης ἀγάπην οὐδεὶς δύναται δεῖξαι, ἵνα τις θῇ τὴν ψυχὴν αὑτοῦ ὑπὲρ τῶν φίλων αὑτοῦ». Theodoretus Cyrensis, Interpretatio prophetae Habacuc, Caput III, vers. 4 / PG 81, 1828A. Пор. Блаж. Феодорит Кирский, Толкование на пророка Аввакума, 3,4, в «Творения», ч. 5. М. 1857. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 334. ↑
Йона 2,6-7: «περιεχύθη ὕδωρ μοι ἕως ψυχῆς, ἄβυσσος ἐκύκλωσέν με ἐσχάτη, ἔδυ ἡ κεφαλή μου εἰς σχισμὰς ὀρέων. κατέβην εἰς γῆν, ἧς οἱ μοχλοὶ αὐτῆς κάτοχοι αἰώνιοι, καὶ ἀναβήτω φθορὰ ζωῆς μου, Κύριε ὁ Θεός μου». Septuaginta (Rahlfs), vol. ΙΙ, с. 527-528. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 340. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 6: «Ἄβυσσος ἐσχάτη ἁμαρτημάτων ἐκύκλωσέ με, καὶ τὸν κλύδωνα μηκέτι φέρων ὡς Ἰωνᾶς τῷ Δεσπότῃ βοῶ σοι· ἐκ φθορᾶς με ἀνάγαγε». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 340. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 340. Murphy R.E. Salmi / GCB, с. 751. ↑
Montanari, Vocabolario della lingua greca, с. 2150. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 7: «Οἱ παῖδες ἐν Βαβυλῶνι καμίνου φλόγα οὐκ ἔπτηξαν, ἀλλ’ ἐν μέσῳ φλογὸς ἐμβληθέντες δροσιζόμενοι ἔψαλλον· εὐλογητὸς εἶ, Κύριε, ὁ Θεὸς τῶν πατέρων ἡμῶν». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 342. ↑
Вих. 20,3-5: «Нехай не буде в тебе інших богів крім мене. Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 345-346. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 8: «Νόμων πατρῴων οἱ μακαριστοὶ ἐν Βαβυλῶνι νέοι προκινδυνεύοντες βασιλεύοντος κατέπτυσαν προσταγῆς ἀλογίστου· καὶ συνημμένοι ᾧ οὐκ ἐχωνεύθησαν πυρὶ τοῦ κρατοῦντος ἐπάξιον ἀνέμελπον τὸν ὕμνον· τὸν Κύριον ὑμνεῖτε τὰ ἔργα καὶ ὑπερυψοῦτε αὐτὸν εἰς τοὺς αἰῶνας». ↑
Cfr. Petrynko, с. 68, 69-70. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 356. ↑
Трип.В.Пт. Anthologia graeca, с. 194-196. Anthologhion, vol. 2, с. 1053-1056. ↑
MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 961. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 151-154. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,4: «… πάντα ὑπομείνας ἅπαντας ἔσωσας». ↑
Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 261. ↑
Трип.В.Пт. ірмос 5: Πρὸς σὲ ὀρθρίζω τὸν δι’ εὐσπλαγχνίαν ἑαυτὸν τῷ πεσόντι κενώσαντα ἀτρέπτως καὶ μέχρι παθῶν ἀπαθῶς ὑποκύψαντα, Λόγε Θεοῦ· τὴν εἰρήνην παράσχου μοι, φιλάνθρωπε. ↑
Іс. 26,9.12: «ὀρθρίζει τὸ πνεῦμά μου πρὸς σέ, ὁ Θεός … Κύριε ὁ Θεὸς ἡμῶν, εἰρήνην δὸς ἡμῖν». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 598-599. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 165. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 357-358. ↑
Трип.В.Пт. ірмос 5: «Πρὸς σὲ ὀρθρίζω … Λόγε Θεοῦ· τὴν εἰρήνην παράσχου μοι, φιλάνθρωπε». ↑
Пс. 62,2: «Ὁ Θεὸς ὁ Θεός μου, πρὸς σὲ ὀρθρίζω». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 63. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. I, с. 755. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 358. ↑
Ів. 14,27: «εἰρήνην τὴν ἐμὴν δίδωμι ὑμῖν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 299. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 358. ↑
Трип.В.Пт. ірмос 5. Критичне видання: Anthologia graeca, с. 194. Літургійні видання: Triôdion katanyktikon : periechon apasan tên anêkousan autô akolouthian tês Hagias kai Megalês Tessarakostês. Roma 1879, с. 675. Codice Sinaitico greco New Finds Megalogramma (majuscule) 56, fasc. 24, с. 5. Італійський переклад: Anthologhion, vol. 2, с. 1053. ↑
Список кодексів: Anthologia graeca, с. CXLIII-CXLIV, 194. ↑
Св. Кирило Олександрійський, Друге послання до Несторія, 4: «ἐπειδὴ δὲ δι’ ἡμᾶς καὶ διὰ τὴν ἡμετέραν σωτηρίαν ἑνώσας ἑαυτῶι καθ’ ὑπόστασιν τὸ ἀνθρώπινον προῆλθεν ἐκ γυναικός, ταύτηι τοι λέγεται γεννηθῆναι σαρκικῶς». Cirillo, Seconda Lettera a Nestorio, 4. Simonetti, Il Cristo, II, с. 358-359. Пор. Свт. Кирилл Александрийский, Послание к Несторию, в «Деяния вселенских соборов», том 1. Казань 1910, с. 144-147. ↑
Символ поєднання (433): «τὸν Θεόν Λόγον … ἑνῶσαι ἑαυτῷ τὸν ἐξ αὐτῆς ληφθέντα ναόν». Formula di unione del 433. Simonetti, Il Cristo, II, с. 386-387. ↑
Кан.В.Чт. ірмос 3: «Κύριος ὢν πάντων καὶ κτίστης Θεὸς τὸ κτιστὸν … σεαυτῷ ἥνωσας …». ↑
Кан.В.Чт. пісня 9,3: «… Θεὸς τῷ τρόπῳ τῆς ἀντιδόσεως ἡ φύσις ἡ ἑνωθεῖσά μοι …». ↑
Cfr. Amato, Gesù il Signore, с. 195-196. ↑
Трип.В.Пт. ірмос 5: «… τὸν δι’ εὐσπλαγχνίαν ἑαυτὸν τῷ πεσόντι ἑνώσαντα ἀτρέπτως …». ↑
Халкидонський символ: «ἐν δύο φύσεσιν ἀσυγχύτως, ἀτρέπτως, ἀδιαιρέτως, ἀχωρίστως». Il simbolo di Calcedonia: «in due nature senza confusione, senza mutamento, senza divisione, senza separazione». Simonetti, Il Cristo, II, с. 444-445, 620, виноска 3. ↑
Трип.В.Пт. ірмос 5: «… μέχρι παθῶν ἀπαθῶς ὑποκύψαντα …». ↑
Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Полікарпа, ІІІ,2: «Τὸν ὑπὲρ καιρὸν προσδόκα … τὸν ἀπαθῆ, τὸν δι’ ἡμᾶς παθητόν, τὸν κατὰ πάντα τρόπον δι’ ἡμᾶς ὑπομείναντα». Ignace d’Antioche, Lettres (ed. Camelot P.Th.): A Polycarpe, III,2 / SCh 10 (1958), с. 173-174. Пор. Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Полікарпа, ІІІ,2 (переклад О. Вакула), в «Ранні Отці Церкви. Антологія» (ред. М. Горяча), Львів 2015, с. 142. Пор. I Padri Apostolici (ed. Dell’Osso C.): Ignazio, A Policarpo, 3,2 / CTP 5* (2011), с. 124. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 171. ↑
Свт. Григорій Богослов, Перше послання до пресвітера Кледонія, (лист 101), 3: «παθητὸν σαρκί, ἀπαθῆ θεότητι». Пор. Свт. Григорій Богослов, Лист 101 в «Творіння», том 2, книга 2. Gregorio di Nazianzo, Prima lettera a Cledonio, 3: «passibile nella carne, impassibile nella divinità». Simonetti, Il Cristo, II, с. 326-327. ↑
Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ,21: «Ἀπαθὴς γὰρ ὢν δι’ ἡμᾶς ἐδούλευσε πάθεσι καὶ διάκονος τῆς ἡμῶν σωτηρίας γέγονεν». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.): Expositio fidei, 65; III 21 31-32, с. 164. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 3, глава 21. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa (ed. Fazzo V.), III,21 / CTP 142 (1998), с. 231. ↑
Трип.В.Пт. ірмос 5: «… μέχρι παθῶν ἀπαθῶς ὑποκύψαντα …». ↑
Grillmeier, Gesù il Cristo nella fede della Chiesa, I/I, с. 125. ↑
Мт. 26,30: «Καὶ ὑμνήσαντες ἐξῆλθον εἰς τὸ ὄρος τῶν ἐλαιῶν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 76. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 358-359. ↑
Трип.В.Пт. пісня 5,1: Ῥυφθέντες πόδας καὶ προκαθαρθέντες μυστηρίου μεθέξει τοῦ θείου νοῦν, Χριστὲ, σοῦ οἱ ὑπηρέται ἐκ Σιὼν ἐλαιῶνος μέγα πρὸς ὄρος συνανῆλθον, ὑμνοῦντές σε, φιλάνθρωπε. ↑
Трип.В.Пт. пісня 5,1: «… Χριστὲ … ὑμνοῦντές σε, φιλάνθρωπε». MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 961. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 359. ↑
Трип.В.Пт. пісня 5,2: «Ὁρᾶτε, ἔφης, φίλοι, μὴ θροεῖσθε· νῦν γὰρ ἤγγικεν ἡ ὥρα ληφθῆναί με, κτανθῆναι χερσὶν ἀνόμων· πάντες δὲ σκορπισθήσεσθε ἐμὲ λιπόντες, οὓς συνάξω κηρῦξαί με φιλάνθρωπον». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 359. ↑
Мт. 26,31-32: «Τότε λέγει αὐτοῖς ὁ Ἰησοῦς· πάντες ὑμεῖς σκανδαλισθήσεσθε ἐν ἐμοὶ ἐν τῇ νυκτὶ ταύτῃ, γέγραπται γάρ· πατάξω τὸν ποιμένα, καὶ διασκορπισθήσονται τὰ πρόβατα τῆς ποίμνης. μετὰ δὲ τὸ ἐγερθῆναί με προάξω ὑμᾶς εἰς τὴν Γαλιλαίαν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 76-77. ↑
Зах. 13,7: «πατάξατε τοὺς ποιμένας καὶ ἐκσπάσατε τὰ πρόβατα». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 559. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 961. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 359. ↑
Мт. 24,6: «Глядіть же, не тривожтесь»; Ів. 14,27: «Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!»; Мт. 26,45: «Наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки»; Ів. 16,32: «Ось надходить година — і тепер вона, — коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите»; Ів. 11,52: «за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі»; Іс. 66,18: «Я прийду, щоб зібрати всі народи та язики». ↑
Дан. 3,18: «Нехай тобі, царю, буде відомо, що ми твоїм богам не служитимемо й золотому бовванові, що ти поставив, не вклонятимемось»; Мт. 26,3-4: «Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа, і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити». ↑
Трип.В.Пт. ірмос 8: Στήλην κακίας ἀντιθέου παῖδες θεῖοι παρεδειγμάτισαν· κατὰ Χριστοῦ δὲ φρυαττόμενον ἀνόμων συνέδριον βουλεύεται κενὰ, κτεῖναι μελετᾷ τὸν ζωῆς κρατοῦντα παλάμῃ, ὃν πᾶσα κτίσις εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας. ↑
Трип.В.Пт. ірмос 8: «… κατὰ Χριστοῦ δὲ φρυαττόμενον ἀνόμων συνέδριον βουλεύεται κενὰ …». ↑
Пс. 2,1-2: «Ἵνα τί ἐφρύαξαν ἔθνη καὶ λαοὶ ἐμελέτησαν κενά; παρέστησαν οἱ βασιλεῖς τῆς γῆς, καὶ οἱ ἄρχοντες συνήχθησαν ἐπὶ τὸ αὐτὸ κατὰ τοῦ Κυρίου καὶ κατὰ τοῦ χριστοῦ αὐτοῦ διάψαλμα». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 1. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. I, с. 719. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 360. ↑
Трип.В.Пт. ірмос 8: «… ἀνόμων συνέδριον … κτεῖναι μελετᾷ τὸν ζωῆς κρατοῦντα παλάμῃ …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 8: «… ὃν πᾶσα κτίσις εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας». ↑
Дан. 3,57: «εὐλογεῖτε, πάντα τὰ ἔργα τοῦ Κυρίου, τὸν Κύριον· ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε αὐτὸν εἰς τοὺς αἰῶνας». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 890. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 361-363. ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,1: Ἀπὸ βλεφάρων, μαθηταὶ, νῦν ὕπνον, ἔφης, Χριστὲ τινάξατε· ἐν προσευχῇ δὲ γρηγορεῖτε, πειρασμῷ μή πως ὄλησθε, καὶ μάλιστα Σίμων· τῷ κραταιῷ γὰρ μείζων πεῖρα· γνῶθί με, Πέτρε, ὃν πᾶσα κτίσις εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας. ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,2: Βέβηλον ἔπος τῶν χειλέων οὔποτε προήσομαι, δέσποτα, σὺν σοὶ θανοῦμαι ὡς εὐγνώμων, κἂν οἱ πάντες ἀρνήσωνται, ἐβόησε Πέτρος· σὰρξ οὐδὲ αἷμα, ὁ Πατήρ σου ἀπεκάλυψέ μοι σὲ, ὃν πᾶσα κτίσις εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας. ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,3: Βάθος σοφίας θεϊκῆς καὶ γνώσεως οὐ πᾶν ἐξηρεύνησας, ἄβυσσον δέ μου τῶν κριμάτων οὐ κατέλαβες, ἄνθρωπε, ὁ Κύριος ἔφη· σὰρξ οὖν ὑπάρχων μὴ καυχῶ· ἀρνήσῃ τρίτον γάρ με, ὃν πᾶσα κτίσις εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας. ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,4: Ἀπαγορεύεις, Σίμων Πέτρε, ὅπερ πείσῃ τάχος, ὡς εἴρηται, καὶ σοὶ παιδίσκη οἷα θᾶττον προσελθοῦσα πτοήσει σε, ὁ Κύριος ἔφη· πικρῶς δακρύσας ἕξεις ὅμως εὐΐλατόν με, ὃν πᾶσα κτίσις εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας. ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,1: «Ἀπὸ βλεφάρων, μαθηταὶ, νῦν ὕπνον, ἔφης, Χριστὲ τινάξατε …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,1: «… ἐν προσευχῇ δὲ γρηγορεῖτε, πειρασμῷ μή πως ὄλησθε, καὶ μάλιστα Σίμων· τῷ κραταιῷ γὰρ μείζων πεῖρα …». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 361-362. ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіди на Євангеліє від Матея, бесіда 82,3: «Διὰ τοῦτο τοίνυν ἀφίησιν αὐτὸν πεσεῖν, παιδεύων αὐτὸν ἐντεῦθεν πάντα πείθεσθαι τῷ Χριστῷ, καὶ τῆς οἰκείας συνειδήσεως πιστοτέραν ἡγεῖσθαι τὴν ἀπόφασιν τὴν αὐτοῦ … ὁ δὲ ἑαυτῷ θαῤῥεῖ, καί φησι· Καὶ εἰ πάντες σκανδαλισθήσονται ἐν σοὶ, ἀλλ’ ἐγὼ οὐδέποτε· κἂν πάντες τοῦτο πάθωσι, φησὶν, ἐγὼ οὐ πείσομαι· ὅπερ εἰς αὐθάδειαν αὐτὸν ἦγε κατὰ μικρόν. Τοῦτο τοίνυν καταστεῖλαι βουλόμενος ὁ Χριστὸς, συνεχώρησε τὴν ἄρνησιν … Ὅτι γὰρ διὰ τοῦτο συνεχώρησεν, ἵνα τοῦτο ἐν αὐτῷ κατορθώσῃ, ἄκουσον τί φησιν· Ἐγὼ δὲ ἐδεήθην περὶ σοῦ, ἵνα μὴ ἐκλίπῃ σου ἡ πίστις. Τοῦτο γὰρ σφόδρα αὐτοῦ καθαπτόμενος ἔλεγε, καὶ δηλῶν ὅτι τὸ πτῶμα αὐτοῦ τῶν ἄλλων χαλεπώτερον, καὶ πλείονος δεόμενον βοηθείας. Καὶ γὰρ δύο τὰ ἐγκλήματα ἦν, καὶ ὅτι ἀντεῖπε, καὶ ὅτι τῶν ἄλλων ἑαυτὸν προὔθηκε· μᾶλλον δὲ καὶ τρίτον, ὅτι τὸ πᾶν ἑαυτῷ ἀνέθηκε». Ioannes Chrysostomus, In Matthaeum Homiliae, LXXXII,3 / PG 58, 741. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Толкование на святого Матфея евангелиста, 82,3, в «Творения», том 7, книга 2, с. 823. Пор. Giovanni Crisostomo, Omelie sul Vangelo di Matteo/3 (ed. Zincone S.), 82,3 / CTP 172 (2003), с. 287-288. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 363-364. ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,1: «… τῷ κραταιῷ γὰρ μείζων πεῖρα …». ↑
Свт. Григорій Богослов, Слово 21,14: «πολὺς μὲν περὶ αὐτὸν ὁ πόλεμος, ὡς γενναῖον προστάτην τοῦ Λόγου· πρὸς γὰρ τὸ ἀντιτεῖνον μάλιστα ἡ παράταξις …». Grégoire de Nazianze, Discours 20-23 (ed. Mossay J., Lafontaine G.), 21,14 / SCh 270 (1980), с. 138. Пор. Свт. Григорій Богослов, Слово 21,14 в «Творіння», том 1, книга 1. Пор. Свт. Григорий Богослов, Слово 21,14, в «Творения», том 1. Пор. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 21,7,14, с. 521. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 362. ↑
Св. Іван Ліствичник, Ліствиця, 23: «Ὅπου πτῶμα κατέλαβεν, ἐκεῖ ὑπερηφανία προεσκήνωσε· μηνυτὴς γὰρ τοῦ προτέρου τὸ δεύτερον». S.Giovanni Climaco, Scala Paradisi, II (ed. Trevisan P.), Gradino XXIII. Torino 1941, с. 61. Пор. Ліствиця, 23,4, с. 153. Пор. Лествица, 23,4, (пер. архим. Агапит (Введенский)). М. 1851. Пор. Лествица, возводящая на небо, 23,4 (пер. братия Оптиной Пустыни). М. 1850, репринт М. 2013. Пор. S. Giovanni Climaco, La Scala del Paradiso, vol. I (ed. Ignesti D.B.), XXIII,127. Siena 1955, p 346. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 364. ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,1: «… γνῶθί με, Πέτρε, ὃν πᾶσα κτίσις εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας». ↑
Мт. 26,72.74: «οὐκ οἶδα τὸν ἄνθρωπον». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 80. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 362. ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,2: «… σὰρξ οὐδὲ αἷμα, ὁ Πατήρ σου ἀπεκάλυψέ μοι σὲ, ὃν πᾶσα κτίσις εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 362. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 938. ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,3: «Βάθος σοφίας θεϊκῆς καὶ γνώσεως οὐ πᾶν ἐξηρεύνησας …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,3: «… ἄβυσσον δέ μου τῶν κριμάτων οὐ κατέλαβες, ἄνθρωπε …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,3: «… σὰρξ οὖν ὑπάρχων μὴ καυχῶ …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,3: «… ἀρνήσῃ τρίτον γάρ με …». ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,3: «… ὃν πᾶσα κτίσις εὐλογεῖ δοξάζουσα εἰς τοὺς αἰῶνας». ↑
Дан. 3,57: «εὐλογεῖτε, πάντα τὰ ἔργα τοῦ Κυρίου, τὸν Κύριον· ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε αὐτὸν εἰς τοὺς αἰῶνας». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 890. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 363. ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,4: «… καὶ σοὶ παιδίσκη οἷα θᾶττον προσελθοῦσα πτοήσει σε, ὁ Κύριος ἔφη …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 364. ↑
Св. Іван Золотоустий, Вибрані місця із різних проповідей (укладені різними особами по смерті Золотоустого), 19: «Καιρὸς γὰρ ἀθυμίας, οὐχ ὅταν πάσχωμεν κακῶς, ἀλλ’ ὅταν δρῶμεν κακῶς». Joannes Chrysostomus (spuria), Eclogae i-xlviii ex diversis homiliis, Homilia XIX / PG 63, 686. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Выборки из разных слов св. Иоанна Златоуста, Слово 19: О печали и скорби, в «Творения», том 12, книга 2, с. 618. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 364. ↑
Трип.В.Пт. пісня 8,4: «… πικρῶς δακρύσας ἕξεις ὅμως εὐΐλατόν με …». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 364-365. ↑
Св. Астерій Амасійський, Гомілія 13: «Ὁ τοίνυν ταῖς οὕτως μεγαλοπρεπέσι καὶ ἀνυπερβλήτοις δωρεαῖς πλουτισθείς, ἁμαρτὼν εἰς τὸν φιλότιμον καὶ ἀγαθὸν εὐεργέτην, παρὰ μὲν ὑμῖν τοῖς δυσκόλοις καὶ ἀμειλίκτοις δικασταῖς εὐθὺς μήτε λόγου μεταλαβών, πάντως ἂν ἐπὶ τὸν ὄλεθρον ἤχθη καὶ τῆς ἐνθάδε ζωῆς ἀποκοπεὶς καὶ τὴν ἐκεῖ κολαζόμενος. Ἐπεὶ δὲ ἄλλος ἐστὶν ὁ τῆς ψήφου Κύριος, ὁ ποιῶν τὸ ἔλεος εἰς χιλιάδας καὶ μυριάδας καὶ μὴ θέλων τὸν θάνατον τοῦ ἁμαρτωλοῦ, ἀναμένων δὲ τὴν ἐπιστροφήν, οὐδ’ οὕτως οἱ τὴν πρώην χάριν ὑβρίσαντες ἐτιμωρήθησαν, ἀλλὰ πάλιν δεύτερος ἔλεος ἀκολουθεῖ τῷ προτέρῳ καὶ ἀμνηστείᾳ συγγνώμη συνάπτεται καὶ δάκρυον στάζον ἰσοδυναμεῖ τῷ λουτρῷ καὶ στεναγμὸς ἐπίμοχθος ἐπανάγει τὴν χάριν πρὸς ὀλίγον ἀναχωρήσασαν. Εἰ ἀπιστεῖς τῷ λόγῳ, Πέτρον ἐρώτησον ἐν τῇ οἰκίᾳ τοῦ ἀρχιερέως καθήμενον, καὶ λέξει σοι, ὅπως τὸ παράπτωμα τῆς ἀρνήσεως πικρῶς ὀδυράμενος ἐκαθάρθη καὶ οὐκ ἀνέλυσεν εἰς τὸν Σίμωνα, ἀλλὰ Πέτρος διέμεινεν ὁ ἀπόστολος». Asterius of Amasea, Homilies I-XIV (ed. Datema C.), Homily XIII,5,3-4, с. 186. Пор. Свт. Астерий Амасийский, Увещание к покаянию (пер. М. Муретов), в «Богословский вестник», том 1, № 1 (1893), с. 5-6. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 365. ↑
Преп. Іван Карпатоський, «Πέτρος δὲ, ἡ πέτρα ἡ στερεὰ, φοβερὸν πτῶμα κατενεχθεὶς, ὡς ἐμπειροπόλεμος οὐκ ἐξελύθη οὐδὲ ἀπέγνω δυσθυμήσας· ἀλλὰ ἀναπηδήσας προσήγαγεν πικρότατα δάκρυα ἀπὸ καρδίας θλιβομένης καὶ τεταπεινωμένης· καὶ παραυτίκα ὁ πολέμιος ἡμῶν θεασάμενος ταῦτα, ὥσπερ φλοξὶ σφοδροτάταις τὰς ὄψεις φλεγόμενος, ἀπεπήδησεν φεύγων μακρὰν, καὶ δεινῶς ὀλολύζων». Ioannes Carpathius, Capita hortatoria ad monachos in India, 85 / PG 85, 1854. Пор. Преподобного отца нашего Иоанна Карпафскаго к монахам, находящимся в Индии, писавшим к нему, сто увещательных глав, 85, в «Добротолюбие», том 3. М. 2010. De Nicola A. Giovanni di Carpato / NDPAC 2, с. 2206. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 365. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,1: «Ὀλέθριος σπεῖρα θεοστυγῶν, πονηρευομένων θεοκτόνων συναγωγὴ ἐπέστη, Χριστέ, σοι καὶ ὡς ἄδικον εἷλκε τὸν κτίστην τῶν ἁπάντων, ὃν μεγαλύνομεν». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 368. ↑
Пс. 21,17: «… συναγωγὴ πονηρευομένων περιέσχον με, ὤρυξαν χεῖράς μου καὶ πόδας». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 20. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. I, с. 731. ↑
Св. Мелітон Сардійський, Про Пасху, 96, с. 446. Melito of Sardis, On Pascha (ed. Hall S.G.), 96, с. 54. Cantalamessa, I più antichi testi pasquali, с. 58. ↑
Munier Ch. Cristiani e giudei. La controversia tra giudei e cristiani / NDPAC 1, с. 1277. ↑
De Nicola A. Cristiani e giudei. Il periodo bizantino e il giudaismo / NDPAC 1, 1279, 1281. ↑
Grech P. Giudaismo / NDPAC 2, 2286. ↑
Св. Іван Золотоустий, Проти юдеїв, І,7: «Τοῦ Δεσπότου σου τὸν Υἱὸν ἀνεῖλον, καὶ τολμᾷς αὐτοῖς εἰς ταυτὸν συνιέναι; Καὶ ὁ μὲν ἀναιρεθεὶς οὕτω σε ἐτίμησεν, ὡς ἀδελφόν σε ποιῆσαι καὶ συγκληρονόμον αὑτοῦ· σὺ δὲ αὐτὸν οὕτως ἀτιμάζεις, ὡς τοὺς ἐκείνου φονέας καὶ σταυρώσαντας αὐτὸν τιμᾷν καὶ θεραπεύειν τῇ τῶν ἑορτῶν κοινωνίᾳ, καὶ εἰς τοὺς βεβήλους αὐτῶν τόπους ἀπαντᾷν, καὶ τῶν ἀκαθάρτων ἐπιβαίνειν προθύρων, καὶ κοινωνεῖν τραπέζης δαιμονίων· οὕτω γὰρ ἐγὼ πείθομαι καλεῖν μετὰ τὴν θεοκτονίαν τὴν τῶν Ἰουδαίων νηστείαν». Ioannes Chrysostomus, Adversus Judaeos, I,7 / PG 48, 854. Пор. Свт. Іоан Золотоустий, Проти юдеїв, слово 1,7, в «Повне зібрання творінь» том 1, книга 2. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Против иудеев, слово 1,7, в «Творения», том 1, книга 2, с. 647-648. Пор. San Giovanni Crisostomo, Omelie contro gli Ebrei (ed. Centro Librario Sodalitium), I,7. Verrua Savoia 1997, с. 3, 18. ↑
Пс. 21,17. Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 20. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. I, с. 731. ↑
Іс. 3,9-10: «καὶ ἡ αἰσχύνη τοῦ προσώπου αὐτῶν ἀντέστη αὐτοῖς τὴν δὲ ἁμαρτίαν αὐτῶν ὡς Σοδομων ἀνήγγειλαν καὶ ἐνεφάνισαν οὐαὶ τῇ ψυχῇ αὐτῶν διότι βεβούλευνται βουλὴν πονηρὰν καθ᾽ ἑαυτῶν εἰπόντες δήσωμεν τὸν δίκαιον ὅτι δύσχρηστος ἡμῖν ἐστιν τοίνυν τὰ γενήματα τῶν ἔργων αὐτῶν φάγονται». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 569. Іс. 3,9-10: «і встид їхнього лиця повстав перед ними. Вони ж сповістили свій гріх як содомський, і зробили явним. Горе їхній душі, тому що задумали лукаву раду проти себе, сказавши: Зв’яжемо праведного, бо він нам є непотрібним, тому-то їстимуть плоди своїх діл». Острозька Біблія (пер. архим. Рафаїл (Торконяк)), Іс. 3,9-10. Острог 1581, Львів 2006, с. 1109. Cfr. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 147. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,1: «… ὡς ἄδικον εἷλκε τὸν κτίστην τῶν ἁπάντων…». ↑
У ширшому контексті: Кол. 1,15-20: «Він — образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене. Він раніш усього, і все існує в ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він — начало, первородний з мертвих, так, щоб у всьому він мав першенство, бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому і щоб через нього примирити з собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кров’ю його хреста». Amato, Gesù il Signore, с. 136-137. Cfr. Grassi J.A. La lettera ai Colossei / GCB, с. 1265. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 136-137. ↑
Татіан, Промова проти еллінів, 7: «Λόγος γὰρ ὁ ἐπουράνιος … κατὰ τὴν τοῦ γεννήσαντος αὐτὸν Πατρὸς μίμησιν εἰκόνα τῆς ἀθανασίας τὸν ἄνθρωπον ἐποίησεν … ὁ μὲν οὖν Λόγος πρὸ τῆς τῶν ἀνθρώπων κατασκευῆς ἀγγέλων δημιουργὸς γίνεται …». Tatiani Oratio ad graecos (ed. Marcovich M.), 7 / PTS 43. Berlin – New York 1995, с. 17. Пор. Татиан, Речь против эллинов, 7, с. 375. Пор. Taziano, Il discorso ai greci (ed. Ubaldi P.), 7,1-2. Torino 1921, с. 13. Cfr. Taziano, Discorso ai greci (ed. Fermi M.), 7. Roma 1924, с. 43. Vergés, Dalmau, Dio rivelato in Cristo, с. 283-284. Studer B. Creazione / NDPAC 1, 1254. ↑
Св. Теофіл Антіохійський, Послання до Автоліка, книга 2,18: «ἔτι μὴν καὶ ὡς βοηθείας χρῄζων ὁ Θεὸς εὑρίσκεται λέγων· “Ποιήσωμεν ἄνθρωπον κατ’ εἰκόνα καὶ καθ’ ὁμοίωσιν”. οὐκ ἄλλῳ δέ τινι εἴρηκεν·“Ποιήσωμεν”, ἀλλ’ ἢ τῷ ἑαυτοῦ Λόγῳ καὶ τῇ ἑαυτοῦ Σοφίᾳ». Theophili Antiocheni Ad Autolycum (ed. Marcovich M.), 2.18.1-2 / PTS 44. Berlin – New York 1995, с. 65. Свт. Феофил Антиохийский, Послание к Автолику, с. 153. Theophilus of Antioch, Ad Autolycum (ed. Grant R.M.), II.18. Oxford 1970, с. 56-57. Studer B. Creazione / NDPAC 1, 1254. ↑
Св. Іриней Ліонський, Проти єресей, книга IV, глава 20,1: «Adest enim ei semper Verbum et Sapientia, Filius et Spiritus, per quos et in quibus omnia libere et sponte fecit, ad quos et loquitur, dicens : Faciamus hominem ad imaginem et similitudinem nostram …». Irénée de Lyon, Contre les hérésies (ed. Rousseau A.), IV, 20,1 / SCh 100 (1965), с. 626-627. Пор. Свмч. Ириней Лионский, Против ересей, IV, XX,1 (пер. прот. П. Преображенский). СПб 2008. Пор. S. Ireneo di Lione, Contro le eresie, vol. II (ed. Dellagiacoma V.), IV, 20,1. Siena 1968, с. 66. Studer B. Creazione / NDPAC 1, 1254. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,2: «Νόμον ἀγνοοῦντες οἱ ἀσεβεῖς, φωνὰς προφητῶν τε μελετῶντες διὰ κενῆς, ὡς πρόβατον εἷλκον σὲ τὸν πάντων Δεσπότην ἀδίκως σφαγιάσαι, ὃν μεγαλύνομεν». Vawter B. Il vangelo secondo Giovanni / GCB, с. 1394. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 369. O’Rourke J.J. La Seconda Lettera ai Corinti / GCB, с. 1187. ↑
«… ὡς πρόβατον ἐπὶ σφαγὴν ἤχθη». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 639. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 369. Amato, Gesù il Signore, с. 78, 81. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,2: «… ὡς πρόβατον εἷλκον σὲ τὸν πάντων Δεσπότην ἀδίκως σφαγιάσαι …». ↑
Stuhlmueller C. Deutero-Isaia / GCB, с. 487. ↑
Dillon R.J., Fitzmyer J.A. Atti degli Apostoli / GCB, с. 1063. ↑
Ів. 19,33-34: «Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров — і вода». ↑
Св. Мелітон Сардійський, Про Пасху, 6, с. 423-424: «Ἡ γοῦν τοῦ προβάτου σφαγὴ καὶ ἡ τοῦ πάσχα πομπὴ καὶ ἡ τοῦ νόμου γραφὴ εἰς Χριστὸν Ἰησοῦν κεχώρηκεν …». Пор. Melitone di Sardi, Sulla Pasqua, 6 in: Cantalamessa, I più antichi testi pasquali, с. 32. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,3: Τοῖς ἔθνεσιν ἔκδοτον τὴν ζωὴν σὺν τοῖς γραμματεῦσιν ἀναιρεῖσθαι οἱ ἱερεῖς παρέσχον, πληγέντες αὐτοφθόνῳ κακίᾳ, τὸν φύσει ζωοδότην, ὃν μεγαλύνομεν. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 369. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 946. Dillon R.J., Fitzmyer J.A. Atti degli Apostoli / GCB, с. 1046, 1048. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,3: «… σὺν τοῖς γραμματεῦσιν ἀναιρεῖσθαι οἱ ἱερεῖς παρέσχον, πληγέντες αὐτοφθόνῳ κακίᾳ …». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 369. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 964. ↑
Proclus Constantinopolitanus, Homilia X,2: In feriam V / PG 65, 780C. Basilius Seleuciensis, Oratio X / PG 85, 148A. Pseudo-Dionysius Areopagita, De Ecclesiastica Hierarchia (ed. Heil G., Ritter A.M.), II,7 404B. Berlin – New York 1991, с. 78. Die Schriften des Johannes von Damaskos, V. (ed. Kotter B.): Sermo In Transfigurationem Domini, 17. Berlin – New York 1988, с. 456 12. Lampe, Patristic Greek Lexicon, с. 597. ↑
Св. Роман Сладкопівець, Кондак про Юду зрадника, 14: «φόνος γὰρ συμφωνεῖται, τοῦ ἀτιμήτου τίμημα λαλεῖται καὶ ζωοδότου ἡ σφαγή». Romanos le Mélode, Hymnes (ed. Grosdidier de Matons J.) : XXXIII Hymne de Judas, 14 / SCh 128 (1967), с. 86. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, Кондак во Святой Великий Четверток (об Иуде предателе), икос 15, в «Кондаки и икосы Св. Романа Сладкопевца» (пер. диакон Сергий Цветков). М. 1881, с. 109. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, Кондак «Иуда Предатель», 14, в «Песни св. Романа Сладкопевца на Страстную Седмицу» (пер. П. Цветков). М. 1900, с. 144. Пор. Romano il Melode, Kontakia/2 (ed. Trombi U.): Il tradimento di Giuda, 14 / CTP 198 (2007), с. 20. ↑
Св. Роман Сладкопівець, Кондак про Страсті Христові, вступний кондак 1: «ἐν σταυρῷ γὰρ περιέκειτο ὁ πάντων ζωοδότης». Romanos le Mélode, Hymnes (ed. Grosdidier de Matons J.) : XXXVI La Passion, prooïmion I / SCh 128 (1967), с. 202. Пор. Romano il Melode, Kontakia/2 (ed. Trombi U.): La Passione, proemio I / CTP 198 (2007), с. 35. У російських перекладах ця строфа пропущена, оскільки вони починаються відразу з другого вступного кондака «Страстию Твоею, Человеколюбче». Див. Преп. Роман Сладкопевец, Кондак во Святой и Великий Пяток (о Страсти Господней) (пер. диакон Сергий Цветков), с. 118-124. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, Кондак «Страдания Христовы» (пер. П. Цветков), с. 198-212. ↑
Св. Роман Сладкопівець, Кондак Торжество Хреста, ікос 1: «Τρεῖς σταυροὺς ἐπήξατο ἐν Γολγοθὰ ὁ Πιλᾶτος, δύο τοῖς λῃστεύσασι καὶ ἕνα τῷ ζωοδότῃ». Romanos le Mélode, Hymnes (ed. Grosdidier de Matons J.) : XXXVIII Triomphe de la Croix, 1 / SCh 128 (1967), с. 286. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, Кондак в Неделю 3-ю св. Великого поста (Крестопоклонную), икос 1 (пер. диакон Сергий Цветков), с. 75. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, Кондак «Торжество Креста», 1 (пер. П. Цветков), с. 184. Пор. Romano il Melode, Kontakia/2 (ed. Trombi U.): Il trionfo della Croce, 1 / CTP 198 (2007), с. 60. ↑
Св. Роман Сладкопівець, Кондак Воскресіння, 18: «Ὑμνολογήσασαι λοιπὸν τοῦ ζωοδότου τὸν τάφον». Romanos le Mélode, Hymnes (ed. Grosdidier de Matons J.) : XL La Résurrection (I), 18 / SCh 128 (1967), с. 410. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, Пасхальная песнь, икос 18 (пер. иерд. Николай (Летуновский)) в «Пасхальная книга для души и сердца» (ред. Т. Стрыгина). М 2014, с. 267-317. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, Кондак на святую Пасху, 18 (пер. диакон Сергий Цветков), с. 140. Пор. Romano il Melode, Kontakia/2 (ed. Trombi U.): La Risurrezione VI, 18 / CTP 198 (2007), с. 123. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,1: «… πονηρευομένων θεοκτόνων συναγωγὴ …». ↑
Пс. 21,17: «ὅτι ἐκύκλωσάν με κύνες πολλοί, συναγωγὴ πονηρευομένων περιέσχον με, ὤρυξαν χεῖράς μου καὶ πόδας». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 20. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. I, с. 731. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 370. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,4: Ἐκύκλωσαν κύνες ὡσεὶ πολλοὶ, ἐκρότησαν, ἄναξ, σιαγόνα σὴν ῥαπισμῷ· ἠρώτων σε, σοῦ δὲ ψευδῆ κατεμαρτύρουν, καὶ πάντα ὑπομείνας ἅπαντας ἔσωσας. ↑
Murphy R.E. Salmi / GCB, с. 740. ↑
Cfr. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 963. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,4: «… ἐκρότησαν, ἄναξ, σιαγόνα σὴν ῥαπισμῷ …». ↑
Іс. 50,6: «τὸν νῶτόν μου δέδωκα εἰς μάστιγας, τὰς δὲ σιαγόνας μου εἰς ῥαπίσματα, τὸ δὲ πρόσωπόν μου οὐκ ἀπέστρεψα ἀπὸ αἰσχύνης ἐμπτυσμάτων». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 635. Пор. Острозька Біблія, Іс. 50,6, с. 1160. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 186. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 370-371. ↑
Mally E.J. Il vangelo secondo Marco / GCB, с. 892. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 370-371. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,4: «… ἠρώτων σε …». ↑
Пс. 34,11: «ἀναστάντες μάρτυρες ἄδικοι ἃ οὐκ ἐγίνωσκον ἠρώτων με». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 34. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. I, с. 738. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 370-371. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 370-371. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,4: «… σοῦ δὲ ψευδῆ κατεμαρτύρουν …». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 370-371. ↑
Трип.В.Пт. пісня 9,4: «… πάντα ὑπομείνας ἅπαντας ἔσωσας». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 371. ↑
Євр. 2,17: «εἰς τὸ ἱλάσκεσθαι τὰς ἁμαρτίας τοῦ λαοῦ». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 565-566. ↑
1 Ів. 2,2: «ἱλασμός ἐστιν περὶ τῶν ἁμαρτιῶν ἡμῶν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 616. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 428-429. ↑
Трип.В.Пт. ірмос 9: Τὴν τιμιωτέραν τῶν Χερουβίμ καὶ ἐνδοξοτέραν ἀσυγκρίτως τῶν Σεραφὶμ, τὴν ἀδιαφθόρως Θεὸν Λόγον τεκοῦσαν, τὴν ὄντως Θεοτόκον, σὲ μεγαλύνομεν. ↑
Roberts, Catalogue, с. 32, 30-31. ↑
Св. Єфрем Сирійський: «Τιμιωτέρα τῶν Χερουβὶμ καὶ ἀσυγκρίτως πάντων τῶν οὐρανίων στρατιῶν». Boissonade J.Fr. Anecdota graeca e codicibus regiis, vol. ΙΙΙ. Paris 1831, с. 45. Papadopoulos G. Symbolai eis tên historian tês par’hêmin ekklêsiastikês mousikês. Athênai 1890, с. 126. Detorakis, Kosmas, с. 208-209. ↑
Св. Прокл Константинопольський, Проповідь 5: Про Святу Діву і Богородицю Марію, 2: «Οὐδὲν τοίνυν ἐν βίῳ οἷον ἡ Θεοτόκος Μαρία. Περίελθε δή, ὦ ἄνθρωπε, πᾶσαν τὴν κτίσιν τῷ λογισμῷ καὶ βλέπε εἰ ἔστιν ἴσον ἤ μεῖζον τῆς ἁγίας καὶ Θεοτόκου Παρθένου. Περινόστησον τὴν γῆν, περίβλεψαι τὴν θάλασσαν, πολυπραγμόνησον τὸν ἀέρα, τοὺς οὐρανοὺς τῇ διανοίᾳ ἐρεύνησον, τὰς ἀοράτους πάσας δυνάμεις ἐνθυμήθητι καὶ βλέπε εἰ ἔστιν ἄλλο τοιοῦτον θαῦμα ἐν πάσῃ τῇ κτίσει». Proclus Constantinopolitanus, Homilia V: In S. Virginem ac Dei Genitricem Mariam. Constas N. Proclus of Constantinople and the Cult of the Virgin in Late Antiquity: Homily 5,II,50-55. Leiden, Boston 2003, с. 260. Цей уривок цитує св. Іван Дамаскин: Ioannes Damascenus, Epistula de hymno trisagio, 18,3-7 in: Die Schriften des Johannes von Damaskos, IV (ed. Kotter B.). Berlin1981, с. 323. У Patrologia Graeca (ed. Jacques Paul Migne) ця проповідь включена поміж твори псевдо (spurie) св. Івана Золотоустого: Ioannes Chrysostomus, In S. Virginem et Deiparam Mariam / PG 59, 709. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 366. ↑
Свт. Григорій Богослов, Перше послання до пресвітера Кледонія, (лист 101), 16: «Εἴ τις οὐ Θεοτόκον τὴν ἁγίαν Μαρίαν ὑπολαμβάνει, χωρὶς ἐστὶ τῆς θεότητος». Grégoire de Nazianze, Lettres théologiques (ed. Gallay P.) / SCh 208 (1974), с. 42-43. Свт. Григорій Богослов, Лист 101 в «Творіння», том 2, книга 2. Пор. Gregorio di Nazianzo, Epistola 101,16 (= Epistula ad Cledonium I). Gregorio Nazianzeno, I cinque discorsi teologici (ed. Moreschini C.) / CTP 58 (1986), с. 203. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 366-367. Maritano M. Maria / NDPAC 2, 3038. Peretto E. Theotokos / NDPAC 3, 5346. Cfr. González, Mariologia, с. 145. Cfr. De Fiores, Maria Madre di Gesù, с. 124, 126-129. ↑
Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ,12: «Θεοτόκον δὲ κυρίως καὶ ἀληθῶς τὴν ἁγίαν Παρθένον κηρύττομεν· ὡς γὰρ Θεὸς ἀληθὴς ὁ ἐξ αὐτῆς γεννηθείς, ἀληθὴς Θεοτόκος ἡ τὸν ἀληθινὸν Θεὸν ἐξ αὐτῆς σεσαρκωμένον γεννήσασα». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 56; III 12, с. 133. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 3, глава 12. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, III,12 / CTP 142, с. 190. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 367. ↑
Св. Іван Дамаскин, Проти несторіян, 43,59-60: «Διὸ καὶ Θεοτόκον τὴν ἁγίαν Παρθένον κηρύττομεν ὡς Θεὸν κυρίως καὶ ἀληθῶς ἐξ αὐτῆς σαρκωθέντα γεννήσασαν». Die Schriften des Johannes von Damaskos, IV. Contra Nestorianos, 43,59-60 (ed. Kotter B.). Berlin 1981, с. 287. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 367. ↑
Triod. Ven. S. Anthologia graeca, с. 194-196. Anthologhion, vol. 2, с. 1053-1056. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 961. Detorakis, Kosmas, с. 151-154. ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіда у Велику Седмицю, 1: «Διὸ καὶ μεγάλην καλοῦμεν αὐτήν· … ἀλλ’ ἐπειδὴ μεγάλα ἡμῖν γέγονεν ἐν αὐτῇ παρὰ τοῦ Δεσπότου κατορθώματα. Καὶ γὰρ ἐν ταύτῃ τῇ ἑβδομάδι τῇ μεγάλῃ ἡ χρονία τοῦ διαβόλου κατελύθη τυραννὶς, ὁ θάνατος ἐσβέσθη, ὁ ἰσχυρὸς ἐδέθη, τὰ σκεύη αὐτοῦ διηρπάγη, ἡ ἁμαρτία ἀνῃρέθη, ἡ κατάρα κατελύθη, ὁ παράδεισος ἀνεῴχθη, ὁ οὐρανὸς βάσιμος γέγονεν, ἄνθρωποι τοῖς ἀγγέλοις ἀνεμίγησαν, τὸ μεσότοιχον τοῦ φραγμοῦ ἤρθη, τὸ θριγκίον περιῃρέθη, ὁ τῆς εἰρήνης Θεὸς εἰρηνοποίησε τὰ ἄνω καὶ τὰ ἐπὶ τῆς γῆς. Διὰ τοῦτο μεγάλη καλεῖται ἑβδομάς· καὶ ὥσπερ αὕτη κεφάλαιον τῶν λοιπῶν ἑβδομάδων, οὕτω ταύτης κεφαλὴ τὸ σάββατον τὸ μέγα· καὶ καθάπερ ἐν σώματι κεφαλὴ, οὕτως ἐν τῇ ἑβδομάδι τὸ σάββατον». Ioannes Chrysostomus, In Psalmum CXLV, 1 / PG 55, 519, 27-44. Пор. Свт. Іоан Золотоустий, Тлумачення на псалми, бесіда 3,1, «Повне зібрання творінь», том 5, книга 2. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседа в Великую седмицу, 1, в «Творения», том 5, книга 2, с. 581. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 372, виноска 1. ↑
Чотирип.В.Сб.: Anthologia graeca, с. 198-201. Anthologhion, vol. 2, с. 1112-1116. ↑
Мт. 12,39-40: «Лукаве поріддя і перелюбне вимагає знаку, та знаку не буде йому дано, як тільки знак пророка Йони. Як Йона був у нутрі кита три дні й три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні й три ночі». Мт. 16,4: «Рід лукавий і перелюбний шукає знаку, але знаку йому не дасться, хіба що знак Йони». ↑
Лк. 11,29: «Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться, окрім знаку Йони». ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 6: «Συνεσχέθη, ἀλλ’ οὐ κατεσχέθη στέρνοις κητῴοις Ἰωνᾶς· σοῦ γὰρ τὸν τύπον φέρων τοῦ παθόντος καὶ ταφῇ δοθέντος, ὡς ἐκ θαλάμου, τοῦ θηρὸς ἀνέθορε· προσεφώνει δὲ τῇ κουστωδίᾳ· οἱ φυλασσόμενοι μάταια καὶ ψευδῆ ἔλεον αὑτοῖς ἐγκατελίπετε». MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 930. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 348-349. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 6: «… σοῦ γὰρ τὸν τύπον φέρων τοῦ παθόντος καὶ ταφῇ δοθέντος, ὡς ἐκ θαλάμου, τοῦ θηρὸς ἀνέθορε· …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 395. ↑
Di Berardino A. Tipologia / NDPAC 3, 5369-5370. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 395. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 6: «… ὡς ἐκ θαλάμου, τοῦ θηρὸς ἀνέθορε· …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 395. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 6: «… а до варти гробу Твого взивав: “Хранителі суєтного і ложного – ви милість, дану вам, відкинули!”» – «… προσεφώνει δὲ τῇ κουστωδίᾳ· οἱ φυλασσόμενοι μάταια καὶ ψευδῆ ἔλεον αὑτοῖς ἐγκατελίπετε». ↑
Йона 2,9: «φυλασσόμενοι μάταια καὶ ψευδῆ ἔλεος αὐτῶν ἐγκατέλιπον». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 528. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 404. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 395-396. ↑
Мт. 28,11-15: «Коли ті йшли, деякі з сторожі прийшли до міста й оповіли первосвященикам про все, що сталося. Вони, зібравшись із старшими та скликавши раду, дали воякам досить грошей і звеліли: “Скажіть, що його учні прийшли вночі й викрали його, коли ми спали. А як почує це правитель, ми умовимо його й він не буде вас турбувати”. Вони ж, узявши гроші, зробили так, як їх навчили. І рознеслася про це чутка поміж юдеями — аж по цей день». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 395-396. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 967. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,1: Ἀνῃρέθης, ἀλλ’ οὐ διῃρέθης, Λόγε, ἧς μετέσχες σαρκός· εἰ γὰρ καὶ λέλυταί σου ὁ ναὸς ἐν τῷ καιρῷ τοῦ πάθους, ἀλλὰ καὶ οὕτω μία ἦν ὑπόστασις τῆς θεότητος καὶ τῆς σαρκός σου· ἐν ἀμφοτέροις γὰρ εἷς ὑπάρχεις Υἱὸς, Λόγος τοῦ Θεοῦ, Θεὸς καὶ ἄνθρωπος. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 361-362. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 435-436. ↑
Ді. 2,31: «Він [Давид] предвидів і говорив про Христове воскресіння, що ані його душа не була зоставлена в аді, ані його тіло не бачило зітління». Пор. Пс. 15,10: «бо Ти не зоставиш душі моєї в аді і не даси преподобному Твоєму побачити зотління». ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 440. ↑
Мт. 27,50: «А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа»; Лк. 23,46: «Ісус закликав сильним голосом «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» Сказавши це, він віддав духа»; Ів. 19,30: «І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа»; Фил. 2,8: «він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж — хресної». Amato, Gesù il Signore, с. 420. ↑
Свт. Григорій Богослов, Слово 40,45: «Πίστευε … ἀπαθῆ θεότητι, παθητὸν τῷ προσλήμματι, τοσοῦτον ἄνθρωπον διὰ σὲ ὅσον σὺ γίνῃ δι’ ἐκεῖνον Θεός· τοῦτον ὑπὲρ τῶν ἀνομιῶν ἡμῶν ἦχθαι εἰς θάνατον, σταυρωθέντα τε καὶ ταφέντα, ὅσον θανάτου γεύσασθαι, καὶ ἀναστάντα τριήμερον ἀνεληλυθέναι εἰς τοὺς οὐρανοὺς ἵνα σε συναγάγῃ κάτω κείμενον». Grégoire de Nazianze, Discours 38-41 (ed. Moreschini C., Gallay P.), 40,45 / SCh 358 (1990), с. 306. Пор. Свт. Григорій Богослов, Слово 40,45 в «Творіння», том 1, книга 1. Пор. Свт. Григорий Богослов, Слово 40,45, в «Творения», том 1. Пор. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 40,17,45, с. 975. ↑
Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ,27: «Εἰ καὶ τέθνηκε τοιγαροῦν ὡς ἄνθρωπος καὶ ἡ ἁγία αὐτοῦ ψυχὴ τοῦ ἀχράντου διῃρέθη σώματος, ἀλλ’ ἡ θεότης ἀχώριστος ἀμφοτέρων διέμεινε, τῆς τε ψυχῆς φημι καὶ τοῦ σώματος, καὶ οὐδὲ οὕτως ἡ μία ὑπόστασις εἰς δύο ὑποστάσεις διῃρέθη· τό τε γὰρ σῶμα καὶ ἡ ψυχὴ κατὰ ταὐτὸν ἐξ ἀρχῆς ἐν τῇ τοῦ λόγου ὑποστάσει ἔσχον τὴν ὕπαρξιν καὶ ἐν τῷ θανάτῳ ἀλλήλων διαιρεθέντα ἕκαστον αὐτῶν ἔμεινε τὴν μίαν ὑπόστασιν τοῦ λόγου ἔχοντα. Ὥστε ἡ μία τοῦ λόγου ὑπόστασις τοῦ τε λόγου καὶ τῆς ψυχῆς καὶ τοῦ σώματος ὑπῆρχεν ὑπόστασις· οὐδέποτε γὰρ οὔτε ἡ ψυχή, οὐδὲ τὸ σῶμα ἰδίαν ἔσχον ὑπόστασιν παρὰ τὴν τοῦ λόγου ὑπόστασιν· μία δὲ ἀεὶ ἡ τοῦ λόγου ὑπόστασις καὶ οὐδέποτε δύο. Ὥστε μία ἀεὶ τοῦ Χριστοῦ ἡ ὑπόστασις. Ὥστε, εἰ καὶ τοπικῶς ἡ ψυχὴ τοῦ σώματος κεχώριστο, ἀλλ’ ὑποστατικῶς διὰ τοῦ λόγου ἥνωτο». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 71; III 27, с. 170-171. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 3, глава 27. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры, книга 3, глава 27. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, III,27 / CTP 142, с. 238-239. ↑
Св. Іван Дамаскин, Слово на Святу Велику Суботу, 29: «… ἐν τάφῳ τίθεται, ὁ θρόνον ἔχων τὸν οὐρανὸν καὶ τὴν γῆν ὑποπόδιον, ὁ πληρῶν καὶ περιγράφων τὰ σύμπαντα, ὁ μόνος ὡς Θεὸς ἀπερίγραπτος καὶ δρακὶ περιδεδραγμένος τῆς κτίσεως ἐν τάφῳ σωματικῶς περιγράφεται, αὐτὸς ὡς Θεὸς ἐν οὐρανῷ σὺν Πατρὶ προσκυνούμενος καὶ τῷ Πνεύματι, καὶ αὐτὸς ὡς ἄνθρωπος σωματικῶς ἐν μνήματι κείμενος καὶ ψυχικῶς ἐν τοῖς ᾅδου μυχοῖς αὐλιζόμενος καὶ τῷ λῃστῇ εἰσιτητὸν ποιῶν τὸν παράδεισον, συμπαρομαρτούσης ἁπανταχῇ τῆς ἀπεριγράπτου θεότητος. Εἰ γὰρ καὶ διῃρέθη ἡ θεία καὶ ἱερὰ ψυχὴ τοῦ ζωοποιοῦ καὶ ἀχράντου σώματος, ἀλλ’ ἡ θεότης τοῦ λόγου μετὰ τὴν ἐν γαστρὶ τῆς ἁγίας Παρθένου καὶ Θεοτόκου Μαρίας συλλήψεως καθ’ ὑπόστασιν γεγενημένης τῶν δύο φύσεων ἀδιάσπαστον ἕνωσιν ἀμφοτέρων μεμένηκεν ἀδιάστατος, τῆς τε ψυχῆς φημι καὶ τοῦ σώματος, καὶ οὕτω μία ὑπόστασις τοῦ Χριστοῦ καὶ ἐν αὐτῷ τῷ θανάτῳ διέμεινεν ἐν τῇ τοῦ Θεοῦ Λόγου ὑποστάσει ὑφισταμένης τῆς τε ψυχῆς καὶ τοῦ σώματος καὶ μετὰ θάνατον καὶ ταύτην κεκτημένων ὑπόστασιν». Die Schriften des Johannes von Damaskos, V. (ed. Kotter B.): Oratio in Sabbatum Sanctum, 29,24-39. Berlin – New York 1988, с. 138-139. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Слово на Святую Великую Субботу в журнале «Христианское чтение», ч. 2. СПб 1845, с. 42-87. Пор. Giovanni Damasceno, Omelie cristologiche e mariane (ed. Spinelli M.): Omelia sul Sabato Santo, 29 / CTP 25 (1993), с. 109. ↑
Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, І,13: «Ὁ μὲν οὖν Θεὸς ἄυλος ὢν καὶ ἀπερίγραπτος ἐν τόπῳ οὐκ ἔστιν· αὐτὸς γὰρ ἑαυτοῦ τόπος ἐστὶ τὰ πάντα πληρῶν καὶ ὑπὲρ τὰ πάντα ὢν καὶ αὐτὸς συνέχων τὰ πάντα». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 13; I 13, с. 38. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 1, глава 13. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, I,13 / CTP 142, с. 81. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 397. ↑
1 Пт. 3,18-19: «Бо й Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші: праведник — за неправедних, умертвлений тілом, але оживлений у дусі, в якому він пішов проповідувати навіть тим духам, що в темниці»; Лк. 23,43: «Сказав (Ісус) до нього “Істинно кажу тобі Сьогодні будеш зо мною в раї”»; Кол. 3,1: «А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога»; Еф. 1,22-23: «І він усе підкорив під його ноги й вивищив його понад усе, як Голову Церкви, яка є його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх»; Еф. 4,9-10: «А те вийшов що означає, як не те, що він був зійшов і в найнижчі частини землі? Той же, хто був зійшов на низ, це той самий, що вийшов найвище всіх небес, щоб усе наповнити». ↑
Октоїх, канон недільний, глас 4, «Творіння Івана Дамаскина», пісня 1, тропар 2: «Ἐν τάφῳ σωματικῶς, ἐν ᾍδῃ δὲ μετὰ ψυχῆς ὡς Θεός· ἐν Παραδείσῳ δὲ μετὰ Λῃστοῦ, καὶ ἐν θρόνῳ ὑπῆρχες, Χριστὲ, μετὰ Πατρὸς καὶ Πνεύματος, πάντα πληρῶν ὁ ἀπερίγραπτος». Anthologion tou holou eniautou, vol. 1. Roma 1967, с. 324. Cfr. Oktôêchos. Roma 1886, с. 61. Cfr. Paraklêtikê êtoi Ochtôêchos hê megalê. Roma 1885, с. 280. Пор. Canone anastasimos. Poema di Giovanni Damasceno, ode 1°, тропар 2°. Anthologhion, vol. 1, с. 317. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 397. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,1: Ἀνῃρέθης, ἀλλ’ οὐ διῃρέθης, Λόγε, ἧς μετέσχες σαρκός· εἰ γὰρ καὶ λέλυταί σου ὁ ναὸς ἐν τῷ καιρῷ τοῦ πάθους, ἀλλὰ καὶ οὕτω μία ἦν ὑπόστασις τῆς θεότητος καὶ τῆς σαρκός σου· ἐν ἀμφοτέροις γὰρ εἷς ὑπάρχεις Υἱὸς, Λόγος τοῦ Θεοῦ, Θεὸς καὶ ἄνθρωπος. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,1: «… εἰ γὰρ καὶ λέλυταί σου ὁ ναὸς ἐν τῷ καιρῷ τοῦ πάθους, ἀλλὰ καὶ οὕτω μία ἦν ὑπόστασις τῆς θεότητος καὶ τῆς σαρκός σου …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 397. ↑
Св. Атанасій Великий, Бесіда про вочоловічення, 20,2, с. 33: «μετὰ τὰς περὶ θεότητος αὐτοῦ ἐκ τῶν ἔργων ἀποδείξεις, ἤδη λοιπὸν καὶ ὑπὲρ πάντων τὴν θυσίαν ἀνέφερεν, ἀντὶ πάντων τὸν ἑαυτοῦ ναὸν εἰς θάνατον παραδιδούς, ἵνα τοὺς μὲν πάντας ἀνυπευθύνους καὶ ἐλευθέρους τῆς ἀρχαίας παραβάσεως ποιήσῃ· δείξῃ δὲ ἑαυτὸν καὶ θανάτου κρείττονα, ἀπαρχὴν τῆς τῶν ὅλων ἀναστάσεως τὸ ἴδιον σῶμα ἄφθαρτον ἐπιδεικνύμενος». Athanase d’Alexandrie, Sur l’incarnation du Verbe (ed. Kannengiesser Ch.), 20,2 / SCh 199 (1973), с. 336, 338. Пор. Atanasio, L’incarnazione del Verbo (ed. Bellini E.), V,20 / CTP 2 (2005), с. 73-74. ↑
Халкидонський символ віри: «… Θεὸν ἀληθῶς καὶ ἄνθρωπον ἀληθῶς … ἕνα καὶ τὸν αὐτὸν Χριστὸν Υἱὸν Κύριον Μονογενῆ, ἐν δύο φύσεσιν … γνωριζόμενον». Simonetti, Il Cristo, II, с. 444-445. Anthologhion, vol. 2, с. 1112, vol. 4, с. 1074, виноски 42, 43. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,1: «… ἀλλὰ καὶ οὕτω μία ἦν ὑπόστασις τῆς θεότητος καὶ τῆς σαρκός σου· ἐν ἀμφοτέροις γὰρ εἷς ὑπάρχεις Υἱὸς, Λόγος τοῦ Θεοῦ, Θεὸς καὶ ἄνθρωπος». Amato, Gesù il Signore, с. 362. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,2: Βροτοκτόνον, ἀλλ’ οὐ θεοκτόνον ἔφυ τὸ πταῖσμα τοῦ Ἀδάμ· εἰ γὰρ καὶ πέπονθέ σου τῆς σαρκὸς ἡ χοϊκὴ οὐσία, ἀλλ’ ἡ θεότης ἀπαθὴς διέμεινε· τὸ φθαρτὸν δέ σου πρὸς ἀφθαρσίαν μετεστοιχείωσας καὶ ἀφθάρτου ζωῆς ἔδειξας πηγὴν ἐξ ἀναστάσεως. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,2: «… πέπονθέ σου τῆς σαρκὸς ἡ χοϊκὴ οὐσία, ἀλλ’ ἡ θεότης ἀπαθὴς διέμεινε …». ↑
Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ,26: «Αὐτὸς οὖν ὁ τοῦ Θεοῦ Λόγος πάντα ὑπέμεινε σαρκὶ τῆς θείας καὶ μόνης ἀπαθοῦς αὐτοῦ φύσεως ἀπαθοῦς μενούσης. Τοῦ γὰρ ἑνὸς Χριστοῦ τοῦ ἐκ θεότητός τε καὶ ἀνθρωπότητος συντεθειμένου, ἐν θεότητί τε καὶ ἀνθρωπότητι ὄντος, πάσχοντος τὸ μὲν παθητὸν ὡς πεφυκὸς πάσχειν ἔπασχεν, οὐ συνέπασχε δὲ τὸ ἀπαθές. Ἡ μὲν γὰρ ψυχὴ παθητὴ οὖσα, τοῦ σώματος τεμνομένου αὐτὴ μὴ τεμνομένη συναλγεῖ καὶ συμπάσχει τῷ σώματι· ἡ δὲ θεότης ἀπαθὴς οὖσα, οὐ συνέπασχε τῷ σώματι. Ἰστέον δέ, ὅτι Θεὸν μὲν σαρκὶ παθόντα φαμέν, Θεότητα δὲ σαρκὶ παθοῦσαν ἢ Θεὸν διὰ σαρκὸς παθόντα οὐδαμῶς». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 70; III 26, с. 169. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 3, глава 26. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры, книга 3, глава 26. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, III,26 / CTP 142, с. 237. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,2: «Βροτοκτόνον, ἀλλ’ οὐ θεοκτόνον ἔφυ τὸ πταῖσμα τοῦ Ἀδάμ· …». ↑
Іс. 53,9: «Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього»; 1 Ів. 3,5: «Він з’явився, щоб наші гріхи взяти, а гріха в ньому нема»; 2 Кор. 5,21: «Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 398. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,2: « … τὸ φθαρτὸν δέ σου πρὸς ἀφθαρσίαν μετεστοιχείωσας καὶ ἀφθάρτου ζωῆς ἔδειξας πηγὴν ἐξ ἀναστάσεως». Пор. Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ,28. ↑
Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ,28: «Τὸ τῆς φθορᾶς ὄνομα δύο σημαίνει. Σημαίνει γὰρ τὰ ἀνθρώπινα ταῦτα πάθη· πεῖναν, δίψαν, κόπον, τὴν τῶν ἥλων διάτρησιν, θάνατον ἤτοι χωρισμὸν τῆς ψυχῆς ἐκ τοῦ σώματος καὶ τὰ τοιαῦτα. Κατὰ τοῦτο τὸ σημαινόμενον φθαρτὸν τὸ τοῦ κυρίου σῶμά φαμεν· πάντα γὰρ ταῦτα ἑκουσίως ἀνέλαβε. Σημαίνει δὲ ἡ φθορὰ καὶ τὴν τελείαν τοῦ σώματος εἰς τά, ἐξ ὧν συνετέθη, στοιχεῖα διάλυσιν καὶ ἀφανισμόν· ἥτις μᾶλλον ὑπὸ πολλῶν διαφθορὰ λέγεταί τε καὶ ὀνομάζεται. Ταύτης πεῖραν τὸ τοῦ κυρίου σῶμα οὐκ ἔσχεν, ὥς φησιν ὁ προφήτης Δαυίδ· Ὅτι οὐκ ἐγκαταλείψεις τὴν ψυχήν μου εἰς ᾅδου οὐδὲ δώσεις τὸν ὅσιόν σου ἰδεῖν διαφθοράν … Κατὰ δὲ τὸ δεύτερον τῆς φθορᾶς σημαινόμενον ἄφθαρτον ἤτοι ἀδιάφθορον ὁμολογοῦμεν τὸ τοῦ κυρίου σῶμα, καθὼς ἡμῖν οἱ θεοφόροι πατέρες παραδεδώκασι. Μετὰ μέντοι τὴν ἐκ νεκρῶν ἀνάστασιν τοῦ σωτῆρος καὶ κατὰ τὸ πρῶτον σημαινόμενον ἄφθαρτον τὸ τοῦ κυρίου σῶμά φαμεν· καὶ τῷ ἡμετέρῳ γὰρ σώματι τήν τε ἀνάστασιν καὶ τὴν μετὰ ταῦτα ἀφθαρσίαν ὁ Κύριος διὰ τοῦ ἰδίου ἐδωρήσατο σώματος, αὐτὸς ἀπαρχὴ τῆς τε ἀναστάσεως καὶ τῆς ἀφθαρσίας καὶ τῆς ἀπαθείας ἡμῖν γενόμενος. Δεῖ γὰρ τὸ φθαρτὸν τοῦτο ἐνδύσασθαι ἀφθαρσίαν, φησὶν ὁ θεῖος ἀπόστολος». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 72; III 28, с. 171-172. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 3, глава 28. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры, книга 3, глава 28. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, III,28 / CTP 142, с. 239-241. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,2: « … τὸ φθαρτὸν δέ σου πρὸς ἀφθαρσίαν μετεστοιχείωσας καὶ ἀφθάρτου ζωῆς ἔδειξας πηγὴν ἐξ ἀναστάσεως». ↑
Cocchini F. Aftartodocetismo / NDPAC 1, 117. Leontius Byzantinus, Contra Nestorianos et Eutychianos, II / PG 86, 1316-1357. Leonzio di Bizanzio, Le Opere (ed. Dell’Osso C.): Contro i Nestoriani e gli Eutichiani, II: Dialogo contro gli Aftartodoceti / CTP 161 (2001), с. 93-124. Свящ. Олег Давыденков, Афтартодокетизм / Православная энциклопедия / pravenc.ru/text/77146.html ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,3: Βασιλεύει, ἀλλ’ οὐκ αἰωνίζει ᾅδης τοῦ γένους τῶν βροτῶν σὺ γὰρ τεθεὶς ἐν τάφῳ, κραταιὲ, ζωαρχικῇ παλάμῃ τὰ τοῦ θανάτου κλεῖθρα διεσπάραξας καὶ ἐκήρυξας τοῖς ἀπ’ αἰώνων ἐκεῖ καθεύδουσι λύτρωσιν ἀψευδῆ, σῶτερ γεγονὼς νεκρῶν πρωτότοκος. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 435-436. ↑
Апокрифічне Євангеліє від Никодима: «E subito, a quella parola, le porte bronzee si frantumarono e le sbarre di ferro furono infrante. Tutti i morti legati furono sciolti dalle catene … Il re della gloria entrò come un uomo. I luoghi bui tutti dell’ade s’illuminarono … Il re della gloria, porgendo la sua destra, prese e sollevò il progenitore Adamo. Quindi, volgendosi agli altri, disse: “Orsù, venite con me voi tutti che subiste la morte per il legno che costui ha toccato. Ecco io vi faccio risorgere tutti per mezzo del legno della croce”». Gli apocrifi del Nuovo Testamento, vol. 1/2 (ed. Erbetta M.). Casale Monferrato 1981, с. 268-269. Amato, Gesù il Signore, с. 436. ↑
Amato, Gesù il Signore, с. 436, 437. ↑
У книзі пророка Єремії немає уривку, який з упевненістю можна би було пов’язати із тут цитованим. Св. Юстин Мученик (+≈165) дорікав рабинам, що вони вилучили його з книги пророка Єремії (Розмова з Трифоном Юдеєм, 72,4). Цей уривок може вважатися християнським мідрашем (тлумаченням) на пророка Єремію, що вийшов з юдео-християнських громад. Ireneo di Lione, Epideixis (ed. Peretto E.), 78. Roma 1981, с. 174-175, виноска 268. ↑
Св. Іриней Ліонський, Доказ апостольської проповіді, 78: «In Geremia Egli annunci la morte e la discesa agli inferi in questi termini: “Il Signore, il santo d’Israele, si ricordò dei suoi morti, che nel passato avevano dormito nella polvere della terra, discese da loro per annunciare la buona novella della salvezza e liberarli”. Qui indica i motivi della sua morte; la discesa agli inferi era la salvezza dei trapassati». Ireneo di Lione, Epideixis (ed. Peretto E.), 78. Roma 1981, с. 174-175. Пор. Свмч. Ириней Лионский, Доказательство апостольской проповеди, 78. М. 2011. Див. Мученик Иустин Философ, Разговор с Трифоном Иудеем, 72, в «Творения» (пер. А. Сидоров). М. 1995 (репринт), с. 125-358, також виноска 221. ↑
Свт. Григорій Богослов, Слово 45,24: «Ἂν εἰς ᾅδου κατίῃ, συγκάτελθε. Γνῶθι καὶ τὰ ἐκεῖσε τοῦ Χριστοῦ μυστήρια, τίς ἡ οἰκονομία τῆς διπλῆς καταβάσεως, τίς ὁ λόγος· ἁπλῶς σώζει πάντας ἐπιφανεὶς, ἢ κακεῖ τοὺς πιστεύοντας». Gregorius Theologus, Oratio XLV: In sanctum Pascha, XXIV / PG 36, 657. Пор. Свт. Григорій Богослов, Слово 45,24 в «Творіння», том 1, книга 1. Пор. Свт. Григорий Богослов, Слово 45,24, в «Творения», том 1. Пор. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 45,12,24, с. 1165. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,3: « … ἐκήρυξας τοῖς ἀπ’ αἰώνων ἐκεῖ καθεύδουσι λύτρωσιν ἀψευδῆ …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,3. Anthologia graeca, с. 199. Anthologhion, vol. 2, с. 1112. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 399-400. ↑
Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ,29: «Κάτεισιν εἰς ᾅδην ψυχὴ τεθεωμένη, ἵνα, ὥσπερ τοῖς ἐν γῇ ὁ τῆς δικαιοσύνης ἀνέτειλεν ἥλιος, οὕτω καὶ τοῖς ὑπὸ γῆν ἐν σκότει καὶ σκιᾷ θανάτου καθημένοις ἐπιλάμψῃ τὸ φῶς· ἵνα, ὥσπερ τοῖς ἐν γῇ εὐηγγελίσατο εἰρήνην, αἰχμαλώτοις ἄφεσιν καὶ τυφλοῖς ἀνάβλεψιν, καὶ τοῖς πιστεύσασι γέγονεν αἴτιος σωτηρίας αἰωνίου, τοῖς δὲ ἀπειθήσασιν ἔλεγχος ἀπιστίας, οὕτω καὶ τοῖς ἐν ᾅδου· “ἵνα αὐτῷ κάμψῃ πᾶν γόνυ ἐπουρανίων καὶ ἐπιγείων καὶ καταχθονίων”, καὶ οὕτω τοὺς ἀπ’ αἰῶνος λύσας πεπεδημένους αὖθις ἐκ νεκρῶν ἀνεφοίτησεν ὁδοποιήσας ἡμῖν τὴν ἀνάστασιν». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 73; III 29, с. 172. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 3, глава 29. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры, книга 3, глава 29. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, III,29 / CTP 142, с. 241. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,1-3. Пор. Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 70-73; III 26-29, с. 169-172. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 3, глави 26-29. Преп. Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры, книга 3, главы 26-29. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, III,26-29 / CTP 142, с. 237-241. ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіда про назву «усипальниця», і про Хрест Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, 2: «Σήμερον γὰρ τὰ ἐν ᾅδου περιπολεῖ πάντα ὁ Δεσπότης ἡμῶν· σήμερον τὰς χαλκᾶς πύλας συνέκλασε· σήμερον τοὺς μοχλοὺς τοὺς σιδηροῦς συνέθλασεν … Ὁ δὲ Χριστὸς … δεῖξαι βουλόμενος, ὅτι τέλος ὁ θάνατος ἔχει, συνέθλασεν αὐτοῦ τὰς πύλας τὰς χαλκᾶς … Ἐν τοσούτῳ χρόνῳ οὐδεὶς αὐτὸν ἔπεισεν ἀφεῖναι οὐδένα τῶν κατεχομένων, ἕως αὐτὸν ὁ τῶν ἀγγέλων Δεσπότης κατελθὼν ἠνάγκαζε … οὕτω καὶ ὁ Χριστὸς ἐποίησε, τὸν λῄσταρχον καὶ τὸν δεσμοφύλακα, τὸν διάβολον ὁμοῦ καὶ τὸν θάνατον, διὰ τοῦ θανάτου αὐτοῦ δήσας, καὶ τὸν πλοῦτον πάντα, τῶν ἀνθρώπων λέγω τὸ γένος, μετήγαγεν εἰς τὰ ταμιεῖα τὰ βασιλικά. Τοῦτο καὶ Παῦλος δηλοῖ λέγων· Ἐλυτρώσατο ἡμᾶς ἐκ τῆς ἐξουσίας τοῦ σκότους, καὶ μετέστησεν εἰς τὴν βασιλείαν αὐτοῦ τῆς ἀγάπης (Col 1,13) … αὐτὸς ἦλθε πρὸς τοὺς δεσμώτας ὁ βασιλεὺς, καὶ οὐκ ἐπῃσχύνθη τὸ δεσμωτήριον οὐδὲ τοὺς δεδεμένους· ὃν γὰρ ἔπλασεν, ἐπαισχύνεσθαι οὐκ ἔμελλε· καὶ συνέκλασε τὰς θύρας, συνέτριψε τοὺς μοχλοὺς, ἐπέστη τῷ ᾅδῃ, ἔρημον αὐτοῦ τὴν φυλακὴν ἐποίησεν ἅπασαν, καὶ τὸν δεσμοφύλακα λαβὼν δεδεμένον, οὕτως ἡμῖν ἐπανῆλθεν. Ὁ τύραννος αἰχμάλωτος ἤγετο, ὁ ἰσχυρὸς δεδεμένος· ὁ θάνατος αὐτὸς ῥίψας τὰ ὅπλα, γυμνὸς πρὸς τοὺς πόδας τοῦ βασιλέως ἔδραμεν». Ioannes Chrysostomus, De coemeterio et de cruce, 2 / PG 49, 394-396. Пор. Свт. Іоан Золотоустий, Бесіда про кладовище і про Хрест Господа і Бога, і Спасителя Ісуса Христа, 2, в «Повне зібрання творінь», том 2, книга 1. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседа о кладбище и о Кресте Господа и Бога и Спасителя Иисуса Христа, 2 в «Творения», том 2, книга 1, с. 433-434. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 399-400, виноска 1. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 7: Ἄφραστον θαῦμα! ὁ ἐν καμίνῳ ῥυσάμενος τοὺς ὁσίους παῖδας ἐκ φλογὸς ἐν τάφῳ νεκρὸς ἄπνους κατατίθεται εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων· λυτρωτὰ, ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ. ↑
Св. Іриней Ліонський, Проти єресей, книга IV, глава 20,11: «aliquando enim cum his qui erant circa Ananiam, Azariam, Misahel videbatur, assistens eis in fornace ignis et in camino et liberans eos de igne: Et visio, inquit, quarti similis Filio Dei (Dn 3,92)». Irénée de Lyon, Contre les hérésies (ed. Rousseau A.), IV,20,11 / SCh 100 (1965), с. 662. Пор. Свмч. Ириней Лионский, Против ересей, IV, XX,11 (пер. прот. П. Преображенский). СПб 2008. Пор. S. Ireneo di Lione, Contro le eresie, vol. II (ed. Dellagiacoma V.), IV,20,11, с. 74. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 7: « … ὁ ἐν καμίνῳ ῥυσάμενος τοὺς ὁσίους παῖδας ἐκ φλογὸς ἐν τάφῳ νεκρὸς ἄπνους κατατίθεται …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 401. ↑
Пор. Нікео-Константинопольський Символ віри: «задля нас, людей, і нашого ради спасіння» [δι’ ἡμᾶς τοὺς ἀνθρώπους καὶ διὰ τὴν ἡμετέραν σωτηρίαν]. Simonetti, Il Cristo, II, с. 304-305. ↑
1 Кор. 1,30: Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 443. Amato, Gesù il Signore, с. 428. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7,1: Τέτρωται ᾅδης, ἐν τῇ καρδίᾳ δεξάμενος τὸν τρωθέντα λόγχῃ τὴν πλευρὰν, καὶ σθένει πυρὶ θείῳ δαπανώμενος εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων· λυτρωτὰ, ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ. ↑
Св. Мелітон Сардійський, Про Пасху, 102, с. 448. «Ἐγώ, φησὶν ὁ Χριστός, ἐγὼ ὁ καταλύσας τὸν θάνατον καὶ θριαμβεύσας τὸν ἐχθρὸν καὶ καταπατήσας τὸν ᾅδην καὶ δήσας τὸν ἰσχυρὸν καὶ ἀφαρπάσας τὸν ἄνθρωπον εἰς τὰ ὑψηλὰ τῶν οὐρανῶν· ἐγώ, φησιν ὁ Χριστός». Melito of Sardis, On Pascha (ed. Hall S.G.), 102, с. 56, 58. Пор. Cantalamessa, I più antichi testi pasquali: Melitone di Sardi, Sulla Pasqua, 102, с. 60, 118 виноска 72. ↑
Чис. 21,8-9: «Господь же мовив до Мойсея: “Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий”. І зробив Мойсей мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли кого-небудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий». ↑
Св. Григорій інтерпретує мідяного змія не як прообраз Христа, який спасає людство від смерті гріха, але як той, що зображує протилежне. Повішений на стовпі, змій спасає тому, що умертвлений, повалений Христом. Свт. Григорій Богослов, Слово 45,22. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 45,22, с. 1161, 1395 виноска 121. ↑
Свт. Григорій Богослов, Слово 45,22: «Ποῦ σου, θάνατε, τὸ κέντρον; Ποῦ σου, ᾅδη, τὸ νῖκος; Τῷ σταυρῷ βέβλησαι, τῷ ζωοποιῷ τεθανάτωσαι. Ἄπνους, νεκρὸς, ἀκίνητος, ἀνενέργητος, καὶ, εἰ τὸ σχῆμα σώζεις ὄφεως, ἐν ὕψει στηλιτευόμενος». Gregorius Theologus, Oratio XLV: In sanctum Pascha, XXII / PG 36, 653. Пор. Свт. Григорій Богослов, Слово 45,22 в «Творіння», том 1, книга 1. Пор. Свт. Григорий Богослов, Слово 45,22, в «Творения», том 1. Lilla S. La fonte inedita di un’omelia greca sulla Pasqua / Byzantion 40 (1970), с. 73. Пор. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 45,12,22, с. 1161. ↑
Св. Іван Золотоустий, Слово на Святу Пасху, 1: «Σήμερον καταλύεται τοῦ διαβόλου ἡ τυραννίς· σήμερον τὰ δεσμὰ τοῦ θανάτου ἐλύθη, τοῦ ᾅδου τὸ νῖκος ἠφάνισται· σήμερον εὔκαιρον πάλιν εἰπεῖν τὴν προφητικὴν ἐκείνην φωνήν· Ποῦ σου, θάνατε, τὸ κέντρον; ποῦ σου, ᾅδη, τὸ νῖκος; Σήμερον τὰς χαλκᾶς πύλας συνέθλασεν ὁ Δεσπότης ἡμῶν Χριστὸς, καὶ αὐτὸ τοῦ θανάτου τὸ πρόσωπον ἠφάνισε …». Ioannes Chrysostomus, In Sanctum Pascha, 1 / PG 52, 766-767. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Слово на святую Пасху, 1, в «Творения», том 3, книга 2, с. 820. ↑
Іс. 14,9: «ὁ ᾅδης κάτωθεν ἐπικράνθη συναντήσας σοι». Septuaginta (Rahlfs). ↑
Во святих отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда Слово Огласительне у святий і світлоносний день славного і спасительного Воскресіння Христа Бога нашого, в Пасха. Богослужіння Страсної і Світлої Седмиць (пер. «Трипіснець»). Львів УКУ 2012. «Καὶ τοῦτο προλαβὼν Ἡσαΐας ἐβόησεν· Ὁ ᾅδης, φησὶν, ἐπικράνθη. Συναντήσας σοι κάτω ἐπικράνθη· καὶ γὰρ καθῃρέθη· ἐπικράνθη· καὶ γὰρ ἐνεπαίχθη. Ἔλαβε σῶμα, καὶ Θεῷ περιέτυχεν· ἔλαβε γῆν, καὶ συνήντησεν οὐρανῷ· ἔλαβεν ὅπερ ἔβλεπε, καὶ πέπτωκεν ὅθεν οὐκ ἔβλεπε. Ποῦ σου, θάνατε, τὸ κέντρον; ποῦ σου, ᾅδη, τὸ νῖκος; Ἀνέστη Χριστὸς, καὶ σὺ καταβέβλησαι». Ioannes Chrysostomus, Sermo catecheticus in Pascha [spuria] / PG 59, 723-724. Пор. Catechesi sulla Pasqua: Anthologhion, vol. 3, с. 166. Moriarty F.L. Isaia 1-39 / GCB, с. 353. Lilla S. Un’omelia greca sulla Pasqua / Byzantion 38 (1968), с. 285-286. Geerard M. Clavis Patrum graecorum, vol. II, n. 4605, с. 573. ↑
Св. Роман Сладкопівець, Кондак на Воскресіння про десять драхм, вступний кондак: «[Οἱ συνταφέ]ντες Χριστῷ διὰ τοῦ βαπτίσματος καὶ ἀναστάν[τες σὺν] αὐτῷ, ψάλλοντες κραυγάσωμεν, λέγοντες· Ποῦ σοῦ, [Θάνατε,] τὸ νῖκος; Ποῦ σοῦ, Ἅιδη, τὸ κέντρον; Ἀνέστη γὰρ ὁ Κύριος, [ἡ ζωὴ] καὶ ἀνάστασις». Romanos le Mélode, Hymnes (ed. Grosdidier de Matons J.) : XLV. Hymne des dix drachmes (6^e hymne de la Résurrection), prooïmion / SCh 128 (1967), с. 576. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, В Неделю третью Пасхи кондак на Воскресение Господа и о десяти драхмах (пер. игумен Платон), проимион, в «Журнал Московской Патриархии», 1984, №5, с. 75-78. Пор. Romano il Melode, Kontakia / 2 (ed. Trombi U.), La Risurrezione IV (Le dieci dracme), proemio / CTP 198 (2007), с. 97. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7,1: «Τέτρωται ᾅδης, ἐν τῇ καρδίᾳ … σθένει …». ↑
Св. Роман Сладкопівець, Кондак Торжество Хреста, ікос 1: «Τρεῖς σταυροὺς ἐπήξατο ἐν Γολγοθὰ ὁ Πιλᾶτος, δύο τοῖς λῃστεύσασι καὶ ἕνα τῷ ζωοδότῃ· ὃν εἶδεν ὁ Ἅιδης καὶ εἶπε τοῖς κάτω· Ὦ λειτουργοί μου καὶ δυνάμεις μου, τίς ὁ ἐμπήξας ἧλον τῇ καρδίᾳ μου; Ξυλίνη με λόγχη ἐκέντησεν ἄφνω καὶ διαρρήσσομαι· τὰ ἔνδον πονῶ, τὴν κοιλίαν μου ἀλγῶ· τὰ αἰσθητήριά μου· μαιμάσσει τὸ πνεῦμά μου καὶ ἀναγκάζομαι ἐξερεύξασθαι τὸν Ἀδὰμ καὶ τοὺς Ἀδὰμ ξύλῳ δοθέντας μοι· ξύλον τούτους εἰσάγει πάλιν εἰς τὸν παράδεισον”». Romanos le Mélode, Hymnes (ed. Grosdidier de Matons J.) : XXXVIII. Triomphe de la Croix, 1 / SCh 128 (1967), с. 286. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, Кондак в Неделю 3-ю св. Великого поста (Крестопоклонную), икос 1 (пер. диакон Сергий Цветков), с. 75. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, Кондак «Торжество Креста», 1 (пер. П. Цветков), с. 184. Пор. Romano il Melode, Kontakia / 2 (ed. Trombi U.), Il trionfo della Croce, 1 / CTP 198 (2007), с. 60. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7,1: «Τέτρωται ᾅδης, ἐν τῇ καρδίᾳ δεξάμενος τὸν τρωθέντα λόγχῃ τὴν πλευρὰν …». Ів. 13,34: «один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров — і вода». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7,1: «… εἰς σωτηρίαν ἡμῶν …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7,2: Ὄλβιος τάφος! ἐν ἑαυτῷ γὰρ δεξάμενος ὡς ὑπνοῦντα τὸν δημιουργὸν, ζωῆς θησαυρὸς θείας ἀναδέδεικται εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων· λυτρωτὰ, ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ. ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіда про назву «усипальниця», і про Хрест Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, 3: «Οὐκ ἔγνωτε τοὺς ἀγγέλους, πῶς παρειστήκεισαν τῷ τάφῳ οὐκ ἔχοντι σῶμα, τάφῳ κενῷ; ἀλλ’ ὅμως ἐπειδὴ ὅλως ἐδέξατο τὸ σῶμα τὸ Δεσποτικὸν, πολλὴν ἀπονέμουσι καὶ τῷ τόπῳ τὴν τιμήν. Οἱ ἄγγελοι ὑπερβαίνοντες τὴν ἡμετέραν φύσιν μετὰ τοσαύτης αἰδοῦς καὶ εὐλαβείας παρειστήκεισαν τῷ τάφῳ …». Ioannes Chrysostomus, De coemeterio et de cruce, 3 / PG 49, 397. Пор. Свт. Іоан Золотоустий, Бесіда про кладовище і про Хрест Господа і Бога, і Спасителя Ісуса Христа, 3, в «Повне зібрання творінь», том 2, книга 1. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседа о кладбище и о Кресте Господа и Бога и Спасителя Иисуса Христа, 3, в «Творения», том 2, книга 1, с. 436. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 403. ↑
Св. Роман Сладкопівець, Кондак Воскресіння, 17: «Αἶνός σοι, ὕμνος σοι, ἅγιε τάφε, μικρὲ καὶ μέγιστε, πτωχὲ καὶ πλούσιε, ζωῆς ταμιεῖον, εἰρήνης δοχεῖον, χαρᾶς σημεῖον, Χριστοῦ μνημεῖον …». Romanos le Mélode, Hymnes (ed. Grosdidier de Matons J.) : XL. La Résurrection, 17 / SCh 128 (1967), с. 408. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, Пасхальная песнь, икос 17 (пер. иерд. Николай (Летуновский)), с. 267-317. Пор. Преп. Роман Сладкопевец, Кондак На святую Пасху, 17 (пер. диакон Сергий Цветков), с. 140. Пор. Romano il Melode, Kontakia / 2 (ed. Trombi U.), La Risurrezione VI, 17 / CTP 198 (2007), с. 123. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7,3: «Νόμῳ θανόντων τὴν ἐν τῷ τάφῳ κατάθεσιν ἡ τῶν ὅλων δέχεται ζωὴ καὶ τοῦτον πηγὴν δείκνυσιν ἐγέρσεως εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων· λυτρωτὰ, ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 404. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7,3: «Νόμῳ θανόντων τὴν ἐν τῷ τάφῳ κατάθεσιν ἡ τῶν ὅλων δέχεται ζωὴ …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 404. ↑
Св. Епіфаній Кіпрський (псевдо), Слово на Велику Суботу: «Πῶς δὲ ἐν τάφῳ καὶ πότε, καὶ ὑπὸ τίνων Χριστὸς ἡ ζωὴ κατατίθεται, τῶν ἱερῶν λογίων ἀκούσωμεν». Epiphanius, Homilia in divini corporis sepulturam [spuria] / PG 43, 444C. Пор. Свт. Епифаний Кипрский (spuria), Слово на Великую Субботу, в «Христианское чтение», 1846, ч. 2, с. 27-50. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 404. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7,3: «… τὴν ἐν τῷ τάφῳ κατάθεσιν ἡ τῶν ὅλων δέχεται ζωὴ καὶ τοῦτον πηγὴν δείκνυσιν ἐγέρσεως …». ↑
Мт. 27,53: Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 78. Св. Іриней Ліонський, Проти єресей, книга I, глава 10,1. Irénée de Lyon, Contre les hérésies (ed. Rousseau A., Doutreleau L.), I,10,1 / SCh 264 (1979), с. 156. Пор. Свмч. Ириней Лионский, Против ересей, I, X,1, (пер. прот. П. Преображенский). СПб 2008. Пор. S. Ireneo di Lione, Contro le eresie, vol. I (ed. Dellagiacoma V.), I,10,1. Siena 1968, с. 54. Montanari, Vocabolario della lingua greca, с. 584. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 404-405. ↑
Бт. 49,9: Septuaginta (Rahlfs), vol. I, с. 82. Острозька Біблія, Бт. 49,9, с. 99. ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіда на слова: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене» (Мт. 26,39), 1: «Εἶτα τὸν σταυρὸν δηλῶν ἔλεγεν· Ἀναπεσὼν ἐκοιμήθης ὡς λέων, καὶ ὡς σκύμνος λέοντος, τίς ἐγερεῖ αὐτόν; Τὸν γὰρ θάνατον αὐτοῦ κοίμησιν ἐκάλεσε καὶ ὕπνον, καὶ τῷ θανάτῳ συνῆψε τὴν ἀνάστασιν, λέγων· Τίς ἐγερεῖ αὐτόν; Ἄλλος μὲν οὐδεὶς, αὐτὸς δὲ ἑαυτόν». Ioannes Chrysostomus, In illud: Pater, si possibile est, transeat, 1 / PG 51, 32. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседа на слова: «Отче Мой! если возможно, да минует Меня чаша сия; впрочем не как Я хочу, но как Ты» (Мф. 26:39), 1, в «Творения», том 3, книга 1, с. 17. Острозька Біблія, Бт. 49,9, с. 99. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 403. ↑
Октоїх, глас 4, в неділю на утрені, канон воскресний, «Творіння Івана Дамаскина», пісня 7,2: «Ὡς ζωηφόρος, ὡς Παραδείσου ὡραιότερος ὄντως καὶ παστάδος πάσης βασιλικῆς ἀναδέδεικται λαμπρότερος, Χριστὲ, ὁ τάφος σου, ἡ πηγὴ τῆς ἡμῶν ἀναστάσεως». Oktôêchos. Roma 1886, с. 66. Paraklêtikê êtoi Ochtôêchos hê megalê. Roma 1885, с. 284. Пор. Anthologhion, vol. 1, с. 320. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 405. ↑
Ів. 4,14: Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 256. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 7,4: Μία ὑπῆρχεν ἡ ἐν τῷ ᾅδῃ ἀχώριστος καὶ ἐν τάφῳ καὶ ἐν τῇ Ἐδὲμ θεότης Χριστοῦ σὺν Πατρὶ καὶ Πνεύματι εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων· λυτρωτὰ, ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6,1. Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, книга III, глава 27. Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 71; III 27, с. 170-171. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 3, глава 27. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры, книга 3, глава 27. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, III,27 / CTP 142, с. 238-239. ↑
Die Schriften des Johannes von Damaskos, V. (ed. Kotter B.): Oratio in Sabbatum Sanctum, 29,24-39. Berlin – New York 1988, с. 138-139. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Слово на Святую Великую Субботу, с. 42-87. Пор. Giovanni Damasceno, Omelie cristologiche e mariane (ed. Spinelli M.): Omelia sul Sabato Santo, 29 / CTP 25 (1993), с. 109. ↑
Октоїх, канон недільний, глас 4, «Творіння Івана Дамаскина», пісня 1, тропар 2: «Ἐν τάφῳ σωματικῶς, ἐν ᾍδῃ δὲ μετὰ ψυχῆς ὡς Θεός· ἐν Παραδείσῳ δὲ μετὰ Λῃστοῦ, καὶ ἐν θρόνῳ ὑπῆρχες, Χριστὲ, μετὰ Πατρὸς καὶ Πνεύματος, πάντα πληρῶν ὁ ἀπερίγραπτος». Anthologion tou holou eniautou, vol. 1. Roma 1967, с. 324. Cfr. Oktôêchos. Roma 1886, с. 61. Cfr. Paraklêtikê êtoi Ochtôêchos hê megalê. Roma 1885, с. 280. Пор. Canone anastasimos. Poema di Giovanni Damasceno, ode 1°, тропар 2°. Anthologhion, vol. 1, с. 317. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 397, 406. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 8: Ἔκστηθι φρίττων, οὐρανὲ, καὶ σαλευθήτωσαν τὰ θεμέλια τῆς γῆς· ἰδοὺ γὰρ ἐν νεκροῖς λογίζεται ὁ ἐν ὑψίστοις οἰκῶν καὶ τάφῳ μικρῷ ξενοδοχεῖται· ὃν παῖδες εὐλογεῖτε, ἱερεῖς ἀνυμνεῖτε, λαὸς ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας. ↑
Втор. 32,1: «πρόσεχε οὐρανέ καὶ λαλήσω καὶ ἀκουέτω γῆ ῥήματα ἐκ στόματός μου». Septuaginta (Rahlfs). ↑
Іс. 1,2: «ἄκουε οὐρανέ καὶ ἐνωτίζου γῆ ὅτι Κύριος ἐλάλησεν». Septuaginta (Rahlfs). ↑
Пс. 81,5: «σαλευθήσονται πάντα τὰ θεμέλια τῆς γῆς». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 90. ↑
Йов 9,6: «ὁ σείων τὴν ὑπ᾽ οὐρανὸν ἐκ θεμελίων, οἱ δὲ στῦλοι αὐτῆς σαλεύονται». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 286. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 8: «Ἔκστηθι φρίττων, οὐρανὲ, καὶ σαλευθήτωσαν τὰ θεμέλια τῆς γῆς· …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 406. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 8: «… ἰδοὺ γὰρ ἐν νεκροῖς λογίζεται ὁ ἐν ὑψίστοις οἰκῶν …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 406. ↑
Пс. 87,5: «προσελογίσθην μετὰ τῶν καταβαινόντων εἰς λάκκον ἐγενήθην ὡς ἄνθρωπος ἀβοήθητος ἐν νεκροῖς ἐλεύθερος». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 9495. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. I, с. 772. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 406. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 359-360. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 8: «… καὶ τάφῳ μικρῷ ξενοδοχεῖται …». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 406-407. ↑
Св. Епіфаній Кіпрський (псевдо), Слово на Велику Суботу: «Δός μοι τοῦτον τὸν ξένον· ἐκ μακρᾶς γὰρ ἦλθεν ὧδε τῆς χώρας, ἵνα σώσῃ τὸν ξένον … Δός μοι τοῦτον τὸν Ναζωραῖον ξένον … τὸν μὴ ἔχοντα ὧδε ποῦ τὴν κεφαλὴν κλίνῃ. Δός μοι τοῦτον τὸν ξένον, τὸν ὡς ξένον ἐπὶ ξένης ἄοικον, ἐπὶ φάτνης τεχθέντα … Δός μοι τοῦτον τὸν νεκρὸν ὁμοῦ καὶ Θεόν …». Epiphanius, Homilia in divini corporis sepulturam [spuria] / PG 43, 445, 448. Пор. Свт. Епифаний Кипрский (spuria), Слово на Великую Субботу, с. 27-50. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 404. ↑
Георгій Акрополіт, Надгробне ридання: «Τὸν ἥλιον κρύψαντα τὰς ἰδίας ἀκτῖνας, καὶ τὸ καταπέτασμα τοῦ ναοῦ διαρραγὲν τῷ τοῦ σωτῆρος θανάτῳ ὁ Ἰωσὴφ θεασάμενος, προσῆλθε τῷ Πιλάτῳ καὶ ἱκέτευε λέγων· ’Δός μοι τοῦτον τὸν ξένον, τὸν ἐκ βρέφους ὡς ξένον Αἰγύπτῳ ξενωθέντα· Δός μοι τοῦτον τὸν ξένον, ὃν ὁμόφυλοι μισοῦντες μαστιγοῦσιν ὡς ξένον· Δός μοι τοῦτον τὸν ξένον, οὐ ξενίζομαι βλέπειν τὸν θάνατον τοῦ ξένου· Δός μοι τοῦτον τὸν ξένον, ὃς παρῆν εἰς ξενίζειν τοὺς πτωχοὺς καὶ ξένους. Δός μοι τοῦτον τὸν ξένον, ὃν Ἰούδας δολίως ἀπεξένωσε κόσμου. Δός μοι τοῦτον τὸν ξένον, ὃν ὁ φίλος ἀρνεῖται μὴ εἰδέναι ὡς ξένον. Δός μοι τοῦτον τὸν ξένον, [ἵνα κρύψω ἐν τάφῳ,] ὅτι οὐκ ἔχει ὁ ξένος τὴν κεφαλὴν ὅπου κλίναι. Δός μοι τοῦτον τὸν ξένον, ὃν ἡ μήτηρ ὡς ζῶντα καθικετεύει βοῶσα· Εἰ καὶ τὰ σπλάγχνα σπαράττομαι καὶ τὴν καρδίαν τιτρώσκομαι νεκρὸν ἄπνουν σε βλέπουσα, ἀλλὰ τῇ σῇ ἀναστάσει μεγαλυνθῆναι θαρρῶ.’ Τούτοις δυσωπήσας τὸν Πιλᾶτον τοῖς λόγοις, ὁ εὐσχήμων λαμβάνει τὸ σῶμα τοῦ σωτῆρος, καὶ εὐσχημόνως εἰλύσας ἐν σινδόνι καὶ μύροις κατέθετο μνημείῳ, τοῖς πιστοῖς παρεχόμενος ζωὴν αἰώνιον καὶ τὸ μέγα ἔλεος». Georgius Acropolites, Carmen in magnum sabbatum. Georgii Acropolitae opera, vol. 2 (ed. Heisenberg A.). Leipzig 1903, с. 9-11. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 1127-1128. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 8: «… οἱ παῖδες εὐλογεῖτε, ἱερεῖς ἀνυμνεῖτε, λαὸς ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας». ↑
Дан. 3,83 і далі: «εὐλογεῖτε, Ισραηλ, τὸν Κύριον … εὐλογεῖτε, ἱερεῖς, τὸν Κύριον … εὐλογεῖτε, δοῦλοι, τὸν Κύριον· ὑμνεῖτε καὶ ὑπερυψοῦτε αὐτὸν εἰς τοὺς αἰῶνας». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 893. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. II, с. 349. Пс. 112,1: «Αἰνεῖτε, παῖδες, Κύριον, αἰνεῖτε τὸ ὄνομα Κυρίου». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 125-126. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 407. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,1: Λέλυται ἄχραντος ναὸς, τὴν πεπτωκυῖαν δὲ συνανίστησι σκηνήν· Ἀδὰμ γὰρ τῷ προτέρῳ δεύτερος ὁ ἐν ὑψίστοις οἰκῶν κατῆλθε μέχρις ᾅδου ταμείων· ὃν παῖδες εὐλογεῖτε, ἱερεῖς ἀνυμνεῖτε, λαὸς ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,1: «Λέλυται ἄχραντος ναὸς». ↑
Ів. 2,19: «λύσατε τὸν ναὸν τοῦτον καὶ ἐν τρισὶν ἡμέραις ἐγερῶ αὐτόν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 252. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,1: «τὴν πεπτωκυῖαν δὲ συνανίστησι σκηνήν». ↑
Ам. 9,11: «ἐν τῇ ἡμέρᾳ ἐκείνῃ ἀναστήσω τὴν σκηνὴν Δαυιδ τὴν πεπτωκυῖαν». Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 511. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 408. ↑
Vawter B. Il vangelo secondo Giovanni / GCB, с. 1386. ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіди на Євангеліє від Івана Богослова, 23,3: «Ὅτε γὰρ, φησὶν, ἀνέστη ὁ Ἰησοῦς ἐκ τῶν νεκρῶν, τότε ἐμνήσθησαν καὶ ἐπίστευσαν τῷ λόγῳ καὶ τῇ Γραφῇ. Δύο γὰρ ἦν αὐτοῖς τὰ προϊστάμενα τέως· ἓν μὲν τὸ τῆς ἀναστάσεως, ἕτερον δὲ τὸ τούτου μεῖζον, εἰ Θεὸς ἦν ὁ ἔνδον οἰκῶν· ἅπερ ἀμφότερα ᾐνίξατο εἰπών· Λύσατε τὸν ναὸν τοῦτον, καὶ ἐν τρισὶν ἡμέραις ἐγερῶ αὐτόν … Ὅτι τοῦτο μάλιστα ἦν τὸ δεικνύον αὐτὸν οὐκ ὄντα ἄνθρωπον ψιλὸν, τὸ δυνηθῆναι κατὰ τοῦ θανάτου στῆσαι τρόπαιον, τὸ τὴν τυραννίδα αὐτοῦ τὴν μακρὰν, καὶ τὸν χαλεπὸν καταλῦσαι πόλεμον οὕτω ταχέως». Ioannes Chrysostomus, Commentarius in sanctum Joannem Apostolum et Evangelistam, Homilia XXIII,3 / PG 59, 141-142. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Беседы на Евангелие от Иоанна Богослова, 23,3 в «Творения», том 8, rнига 1, с. 152-153. Пор. San Giovanni Crisostomo, Le omelie su S. Giovanni Evangelista, II (ed. Tirone D.C.), 23. Torino 1947, с. 16-19. ↑
Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ,27: «Εἰ καὶ τέθνηκε τοιγαροῦν ὡς ἄνθρωπος καὶ ἡ ἁγία αὐτοῦ ψυχὴ τοῦ ἀχράντου διῃρέθη σώματος …». Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 71; III 27, с. 170. Пор. Преп. Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, книга 3, глава 27. Пор. Преп. Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры, книга 3, глава 27. Пор. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, III,27 / CTP 142, с. 239. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 408. Cfr. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 360. ↑
Св. Кирило Олександрійський, Тлумачення на пророка Амоса, 9,11-12: «Ἐπειδὴ γὰρ ἐκ νεκρῶν ἀνεβίω, τὴν εἰς θάνατον αὐτοῦ πεσοῦσαν σκηνὴν, τουτέστι τὴν ἀπὸ γῆς σάρκα, ἐγείραντος τοῦ Θεοῦ καὶ Πατρὸς, τότε δὴ τότε πάντα τὰ ἀνθρώπινα πρὸς τὸ ἀρχαῖον ἀνέστη σχῆμα, καὶ πάντα ἡμῶν τὰ κατεῤῥιμμένα πρὸς νέαν ὄψιν ἐνήνεκται. “Εἴ τις γὰρ ἐν Χριστῷ καινὴ κτίσις,” κατὰ τὰς γραφάς· συνεγηγέρμεθα γὰρ αὐτῷ. καὶ κατέσκαψε μὲν ὁ θάνατος τὰς ἁπάντων σκηνὰς, ἀνῳκοδόμησε δὲ ὁ Θεὸς καὶ Πατὴρ ἐν Χριστῷ· καὶ τοῦτο ἡμῖν οὐκ εἰς χρόνον ὑπάρξει μεμετρημένον, ἀλλ’ εἰς ἡμέρας, αἰῶνος· ἀναπόβλητον γὰρ ἐν ἡμῖν τὸ τῆς ἀφθαρσίας ἀγαθὸν, καὶ οὐκ ἔτι κρατήσει θάνατος τῶν ἐν Χριστῷ σεσωσμένων». Sancti patris nostri Cyrilli archiepiscopi Alexandrini in XII prophetas, vol. I (ed. Pusey Ph.E.), In Amos, IV, Oxonii 1868, с. 541. Пор. Свт. Кирилл Александрийский, Толкование на пророка Амоса, 9, 11-12, в «Творения», ч. 9, в «Творения святых отцов в русском переводе», том 58. М. 1891, с. 540. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 408. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,1: «… Ἀδὰμ γὰρ τῷ προτέρῳ δεύτερος ὁ ἐν ὑψίστοις οἰκῶν κατῆλθε μέχρις ᾅδου ταμείων· …». ↑
Тріодь Цвітна, У Велику Суботу на утрені, статія 1,25: «Ἐπὶ γῆς κατῆλθες, ἵνα σώσῃς Ἀδάμ, καὶ ἐν γῇ μὴ εὑρηκὼς τοῦτον, Δέσποτα, μέχρις ᾍδου κατελήλυθας ζητῶν». Anthologion tou holou eniautou, vol. 2. Roma 1974, с. 1186. Cfr. Triôdion katanyktikon. Roma 1879, с. 712. Пор. Anthologhion, vol. 2, с. 1117. Alfeyev H. L’Orthodoxie, vol. II. Paris 2012, с. 249-250. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 408. ↑
Murray R. Adamo. Teologia biblica / DCT, с. 46-47. ↑
Мк. 15,42-46: «Коли настав уже вечір, — тому що була це п’ятниця, тобто перед суботою, — Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу». ↑
Мт. 26,35: «Каже йому Петро: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!” Так само мовили всі учні». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,2: «Πέπαυται τόλμα μαθητῶν, Ἀριμαθαίας δὲ ἀριστεύει Ἰωσήφ· νεκρὸν γὰρ καὶ γυμνὸν θεώμενος τὸν ἐπὶ πάντων Θεὸν αἰτεῖται καὶ κηδεύει κραυγάζων· οἱ παῖδες εὐλογεῖτε, ἱερεῖς ἀνυμνεῖτε, λαὸς ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 409. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 361-362. ↑
Св. Епіфаній Кіпрський (псевдо), Слово на Велику Суботу: «Ὁ μὲν γὰρ Νικόδημος ἐν τῇ σμύρνῃ, καὶ ἐν τῇ ἀλόῃ μεγαλόψυχος· ὁ δὲ Ἰωσὴφ ἐν τῇ πρὸς Πιλᾶτον τόλμῃ καὶ παῤῥησίᾳ ἀξιέπαινος. Οὗτος γὰρ πάντα φόβον ἀποῤῥιψάμενος, τολμήσας εἰσῆλθε πρὸς Πιλᾶτον, αἰτούμενος τὸ σῶμα τοῦ Ἰησοῦ· … Δός μοι νεκρὸν πρὸς ταφήν· τὸ σῶμα ἐκείνου τοῦ παρὰ σοῦ κατακριθέντος Ἰησοῦ τοῦ Ναζαρινοῦ, Ἰησοῦ τοῦ πτωχοῦ, Ἰησοῦ τοῦ ἀοίκου, Ἰησοῦ τοῦ κρεμαμένου, τοῦ γυμνοῦ, τοῦ εὐτελοῦς, Ἰησοῦ τοῦ τέκτονος Υἱοῦ, Ἰησοῦ τοῦ δεσμίου, τοῦ αἰθρίου, τοῦ ξένου, καὶ ἐπὶ ξενίᾳ ἀγνωρίστου, τοῦ εὐκαταφρονήτου, καὶ ἐπὶ πᾶσι κρεμαμένου … Δός μοι, ὦ ἡγεμὼν, τοῦτον τὸν ἐπὶ ξύλου γυμνόν· σκεπάσω τὸν τῆς ἐμῆς φύσεως σκεπάσαντα γύμνωσιν. Δός μοι τοῦτον τὸν νεκρὸν ὁμοῦ καὶ Θεόν· σκεπάσω τὸν τὰς ἐμὰς ἀνομίας καλύψαντα. Δός μοι, ὦ ἡγεμὼν, νεκρὸν, τὸν ἐπὶ Ἰορδάνου τὴν ἐμὴν ἁμαρτίαν ἐνθάψαντα». Epiphanius, Homilia in divini corporis sepulturam [spuria] / PG 43, 445, 448. Пор. Свт. Епифаний Кипрский (spuria), Слово на Великую Субботу, с. 27-50. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 409. ↑
Трип.В.Пн. пісня 1,2: «Послужити сам прийшов я, Творець, багатий Божеством, зубожілому Адамові, у чий образ власновільно зодягнувся, і покласти хочу мою душу на викуп за нього, хоч безстрасний я по Божеству». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,3: «Ὢ τῶν θαυμάτων τῶν καινῶν! ὢ ἀγαθότητος! ὢ ἀφράστου ἀνοχῆς! ἑκὼν γὰρ ὑπὸ γῆς σφραγίζεται ὁ ἐν ὑψίστοις οἰκῶν καὶ πλάνος Θεὸς συκοφαντεῖται· ὃν παῖδες εὐλογεῖτε, ἱερεῖς ἀνυμνεῖτε, λαὸς ὑπερυψοῦτε εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας». Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 365. ↑
Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 292. ↑
Св. Атанасій Великий, Бесіда про вочоловічення, 9,1, с. 18: «Συνιδὼν γὰρ ὁ Λόγος ὅτι ἄλλως οὐκ ἂν λυθείη τῶν ἀνθρώπων ἡ φθορὰ εἰ μὴ διὰ τοῦ πάντως ἀποθανεῖν, οὐχ οἷόν τε δὲ ἦν τὸν Λόγον ἀποθανεῖν ἀθάνατον ὄντα καὶ τοῦ Πατρὸς Υἱόν, τούτου ἕνεκεν τὸ δυνάμενον ἀποθανεῖν ἑαυτῷ λαμβάνει σῶμα, ἵνα τοῦτο τοῦ ἐπὶ πάντων Λόγου μεταλαβὸν ἀντὶ πάντων ἱκανὸν γένηται τῷ θανάτῳ, καὶ διὰ τὸν ἐνοικήσαντα Λόγον ἄφθαρτον διαμείνῃ, καὶ λοιπὸν ἀπὸ πάντων ἡ φθορὰ παύσηται τῇ τῆς ἀναστάσεως χάριτι». Athanase d’Alexandrie, Sur l’incarnation du Verbe (ed. Kannengiesser Ch.), II,9,1 / SCh 199 (1973), с. 294. Пор. Atanasio, L’incarnazione del Verbo (ed. Bellini E.), II,9 / CTP 2 (2005), с. 53. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,3: «… πλάνος Θεὸς συκοφαντεῖται· …». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 8,3: «… πλάνος Θεὸς συκοφαντεῖται· …». Мт. 27,63-64: Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 85. MacKenzie J.L. Il Vangelo secondo Matteo / GCB, с. 967. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 410-411. ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіди на Євангеліє від Матея, бесіда 89,2: «Σκόπει δέ μοι τὴν κακουργίαν αὐτῶν τὴν καταγέλαστον. Ἐμνήσθημεν, φησὶν, ὅτι εἶπεν ὁ πλάνος ἐκεῖνος ἔτι ζῶν, Μετὰ τρεῖς ἡμέρας ἐγείρομαι. Καὶ εἰ πλάνος ἦν, καὶ ψευδῆ ἐκόμπαζε, τί δεδοίκατε καὶ περιτρέχετε, καὶ τοσαύτῃ κέχρησθε σπουδῇ;». Ioannes Chrysostomus, In Matthaeum Homiliae, LXXXIX,2 / PG 58, 783. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Толкование на святого Матфея евангелиста, 89,2, в «Творения», том 7, книга 2, с. 876. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 411. Пор. Giovanni Crisostomo, Omelie sul Vangelo di Matteo/3 (ed. Zincone S.), 89,2 / CTP 172 (2003), с. 370. ↑
Св. Іван Золотоустий, Бесіди на Євангеліє від Матея, бесіда 89,1: «Σὺ δέ μοι σκόπει τῶν μαθητῶν τὸ φιλάληθες· πῶς τῶν λεγομένων παρὰ τῶν ἐχθρῶν οὐδὲν ἀποκρύπτονται, κἂν ἐπονείδιστα λέγωσιν. Ἰδοὺ γοῦν καὶ πλάνον καλοῦσι, καὶ οὐ σιγῶσιν αὐτὸ οὗτοι. Ταῦτα δὲ καὶ τὴν ἐκείνων δείκνυσιν ὠμότητα, ὅτι οὐδὲ τῷ θανάτῳ τὴν ὀργὴν ἀφῆκαν· καὶ τούτων τὸν ἁπλοῦν καὶ φιλαληθῆ τρόπον». Ioannes Chrysostomus, In Matthaeum Homiliae, LXXXIX,1 / PG 58, 781. Пор. Свт. Иоанн Златоуст, Толкование на святого Матфея евангелиста, 89,1, в «Творения», том 7, книга 2, с. 874-875. Пор. Giovanni Crisostomo, Omelie sul Vangelo di Matteo/3 (ed. Zincone S.), 89,1 / CTP 172 (2003), с. 368. Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 411. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 9: Μὴ ἐποδύρου μοι, μῆτερ, καθορῶσα ἐν τάφῳ, ὃν ἐν γαστρὶ ἄνευ σπορᾶς συνέλαβες Υἱόν· ἀναστήσομαι γὰρ καὶ δοξασθήσομαι καὶ ὑψώσω ἐν δόξῃ ἀπαύστως ὡς Θεὸς τοὺς ἐν πίστει καὶ πόθῳ σὲ μεγαλύνοντας. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 9: «Μὴ ἐποδύρου μοι, μῆτερ, καθορῶσα ἐν τάφῳ … Υἱόν· …». ↑
Cfr. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 411. Detorakis, Kosmas, с. 153-154. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 363-364. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,1: «… νῦν δέ σε, Θεέ μου, ἄπνουν ὁρῶσα νεκρὸν, τῇ ῥομφαίᾳ τῆς λύπης σπαράττομαι δεινῶς· …». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 412. Detorakis, Kosmas, с. 154. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,2: Γῆ με καλύπτει ἑκόντα …». Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 413. Detorakis, Kosmas, с. 154. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 9: «… ἀναστήσομαι γὰρ καὶ δοξασθήσομαι …». ↑
Ів. 13,31-32: «λέγει Ἰησοῦς· νῦν ἐδοξάσθη ὁ Υἱὸς τοῦ ἀνθρώπου καὶ ὁ Θεὸς ἐδοξάσθη ἐν αὐτῷ··[εἰ ὁ Θεὸς ἐδοξάσθη ἐν αὐτῷ,] καὶ ὁ Θεὸς δοξάσει αὐτὸν ἐν αὐτῷ, καὶ εὐθὺς δοξάσει αὐτόν». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 296. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 411-412. Detorakis, Kosmas, с. 153-154. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,1: «… ἀλλ’ ἀνάστηθι, ὅπως μεγαλυνθήσομαι». ↑
Лк. 1,46: «Μεγαλύνει ἡ ψυχή μου τὸν Κύριον». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 153. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 412. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,2: «… ὡς Θεὸς ἀναστήσομαι αὖθις καὶ μεγαλύνω σε». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,3: «Ἀγαλλιάσθω ἡ κτίσις, εὐφραινέσθωσαν πάντες οἱ γηγενεῖς· ὁ γὰρ ἐχθρὸς ἐσκύλευται ᾅδης· μετὰ μύρων γυναῖκες προσυπαντάτωσαν· τὸν Ἀδὰμ σὺν τῇ Εὔᾳ λυτροῦμαι παγγενῆ καὶ τῇ τρίτῃ ἡμέρᾳ ἐξαναστήσομαι». ↑
Пс. 95,11: «εὐφραινέσθωσαν οἱ οὐρανοί, καὶ ἀγαλλιάσθω ἡ γῆ»: Septuaginta (Rahlfs), vol. II, с. 105. ↑
Мк. 16,1-2: «Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце». ↑
Лк. 24,1: «А першого дня в тижні, рано-вранці, вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували». ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 414-415. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 9: «… ὃν ἐν γαστρὶ ἄνευ σπορᾶς συνέλαβες Υἱόν …». ↑
González, Mariologia, с. 52, 170. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 411. ↑
Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Ефесян, XVІІІ,2: «Ὁ γὰρ Θεὸς ἡμῶν Ἰησοῦς ὁ Χριστὸς ἐκυοφορήθη ὑπὸ Μαρίας κατ’ οἰκονομίαν Θεοῦ ἐκ σπέρματος μὲν Δαυίδ, Πνεύματος δὲ Ἁγίου». Ignace d’Antioche, Lettres (ed. Camelot P.Th.): Aux Éphésiens, XVIII,2 / SCh 10 (1958), с. 86. Пор. Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Ефесян, XVІІІ,2, с. 117. Пор. I Padri Apostolici (ed. Dell’Osso C.): Ignazio Lettera agli Efesini, 18,2 / CTP 5* (2011), с. 92. González, Mariologia, с. 130. ↑
Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Смирнян, І,1, с. 136. «πεπληροφορημένους εἰς τὸν Κύριον ἡμῶν, ἀληθῶς ὄντα ἐκ γένους “Δαυὶδ κατὰ σάρκα”, Υἱὸν Θεοῦ κατὰ θέλημα καὶ δύναμιν Θεοῦ, γεγεννημένον ἀληθῶς ἐκ Παρθένου …». Ignace d’Antioche, Lettres (ed. Camelot P.Th.): Aux Smyrniotes, I,1 / SCh 10 (1958), с. 154. I Padri Apostolici (ed. Dell’Osso C.): Ignazio, Lettera agli Smirnesi 1,1 / CTP 5* (2011), с. 117. González, Mariologia, с. 130. ↑
Св. Іриней Ліонський, Проти єресей, книга III, глава 4,2: «… Christum Iesum Dei Filium, qui propter eminentissimam erga figmentum suum dilectionem, eam quae esset ex Virgine generationem sustinuit, ipse per se hominem adunans Deo». Irénée de Lyon, Contre les hérésies (ed. Sagnard F.), III,4,2 / SCh 34 (1952), с. 116. Пор. Свмч. Ириней Лионский, Против ересей, III, IV,2, (пер. прот. П. Преображенский). СПб 2008. S. Ireneo di Lione, Contro le eresie, vol. II (ed. Dellagiacoma V.), III,4,2, с. 237. González, Mariologia, с. 131. ↑
Нікейсько-Константинопольський Символ віри: «σαρκωθέντα ἐκ Πνεύματος Ἁγίου καὶ Μαρίας τῆς Παρθένου καὶ ἐνανθρωπήσαντα». Simonetti, Il Cristo, II. Il simbolo niceno-costantinopolitano, с. 304-305. Cfr. González, Mariologia, с. 131. ↑
Лк. 1,48: «Ἰδοὺ γὰρ ἀπὸ τοῦ νῦν μακαριοῦσίν με πᾶσαι αἱ γενεαί». Nestle-Alland, Greek-English New Testament, с. 153. ↑
Чотирип.В.Сб. ірмос 9: «… ὑψώσω ἐν δόξῃ ἀπαύστως ὡς Θεὸς τοὺς ἐν πίστει καὶ πόθῳ σὲ μεγαλύνοντας». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,1: Ἐπὶ τῷ ξένῳ σου τόκῳ τὰς ὠδῖνας φυγοῦσα ὑπερφυῶς ἐμακαρίσθην, ἄναρχε Υἱέ· νῦν δέ σε, Θεέ μου, ἄπνουν ὁρῶσα νεκρὸν, τῇ ῥομφαίᾳ τῆς λύπης σπαράττομαι δεινῶς· ἀλλ’ ἀνάστηθι, ὅπως μεγαλυνθήσομαι. ↑
Cfr. Stuhlmueller C. Deutero-Isaia / GCB, с. 496. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 412. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 364. ↑
Оди Соломона, 19. Пор. Оды Соломона (пер. протоиерей Леонид Грилихес). М. 2004. Пор. Quasten J. Patrologia, vol. I. Torino 1980, с. 147. González, Mariologia, с. 136. Cfr. Le Odi di Salomone (ed. Tondelli L., Mercati A.), 19. Roma 1914, с. 200-201. ↑
Св. Іриней Ліонський, Проти єресей, книга IV, глава 33,11: «… καὶ τὸν ἐκ τῆς Παρθένου Ἐμμανουὴλ κηρύσσοντες, τὴν ἕνωσιν τοῦ Λόγου τοῦ Θεοῦ πρὸς τὸ πλάσμα αὐτοῦ ἐδήλουν, ὅτι ὁ Λόγος σὰρξ ἔσται καὶ ὁ Υἱὸς τοῦ Θεοῦ Υἱὸς ἀνθρώπου, ὁ καθαρὸς καθαρῶς τὴν καθαρὰν ἀνοίξας μήτραν τὴν ἀναγεννῶσαν τοὺς ἀνθρώπους εἰς Θεόν, ἣν αὐτὸς καθαρὰν πεποίηκε, καὶ τοῦτο γενόμενος ὅπερ καὶ ἡμεῖς, Θεὸς ἰσχυρός, καὶ ἀδιήγητον ἔχει τὴν γενεάν». Irénée de Lyon, Contre les hérésies (ed. Rousseau A.), IV,33,11 / SCh 100 (1965), с. 831. Пор. Свмч. Ириней Лионский, Против ересей, IV, XXXIII,11 (пер. прот. П. Преображенский). СПб 2008. S. Ireneo di Lione, Contro le eresie, vol. II (ed. Dellagiacoma V.), IV,33,11, с. 113-114. González, Mariologia, с. 137. ↑
Нікейський Символ віри: «ἦν ποτε ὅτε οὐκ ἦν», «οὐκ ἦν πρὶν γεννηθῇ». Simonetti, Il Cristo, II, с. 100-101, 554 виноска 4. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,1: «… νῦν δέ σε … ἄπνουν ὁρῶσα νεκρὸν». ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,2: Γῆ με καλύπτει ἑκόντα, ἀλλὰ φρίττουσιν ᾅδου οἱ πυλωροὶ, ἠμφιεσμένον βλέποντες στολὴν ᾑμαγμένην, μῆτερ, τῆς ἐκδικήσεως· τοὺς ἐχθροὺς ἐν σταυρῷ γὰρ πατάξας ὡς Θεὸς ἀναστήσομαι αὖθις καὶ μεγαλύνω σε. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 414. ↑
Лк. 4,17-21: «Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, він натрапив на місце, де було написано: “Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий”. А згорнувши книгу, він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на нього. І він почав до них говорити: “Сьогодні збулось це писання у вухах ваших”». ↑
Іс. 61,1-2: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув’язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління, день відплати нашого Бога, потішити всіх засмучених». ↑
Stuhlmueller C. Deutero-Isaia / GCB, с. 492, 494. ↑
Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 414. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,2: «… φρίττουσιν ᾅδου οἱ πυλωροὶ …». ↑
Йов 38,17: «ἀνοίγονται δέ σοι φόβῳ πύλαι θανάτου, πυλωροὶ δὲ ᾅδου ἰδόντες σε ἔπτηξαν;» Septuaginta (Rahlfs), vol. ΙΙ, с. 335. Острозька Біблія, Бт. 49,9, с. 882. Пор. La Bibbia. Secondo la versione dei Settanta, vol. I, с. 710. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 414. ↑
Свт. Григорій Богослов, Слово 45,25: «Κἂν θαυμάζωσι, λέγοντες, κατὰ τὴν Ἡσαΐου δραματουργίαν· Τίς οὗτος ὁ παραγενόμενος ἐξ Ἐδὼμ, καὶ τῶν γηίνων; ἢ, Πῶς ἐρυθρὰ τὰ ἱμάτια τοῦ ἀναίμου καὶ ἀσωμάτου, ὡς ληνοβάτου, καὶ πλήρη ληνὸν πατήσαντος; προβαλοῦ τὸ ὡραῖον τῆς στολῆς τοῦ πεπονθότος σώματος, τῷ Πάθει καλλωπισθέντος, καὶ τῇ Θεότητι λαμπρυνθέντος, ἧς οὐδὲν ἐρασιμιώτερον, οὐδὲ ὡραιότερον». Gregorius Theologus, Oratio XLV: In sanctum Pascha, XXV / PG 36, 657. Пор. Свт. Григорій Богослов, Слово 45,25 в «Творіння», том 1, книга 1. Пор. Свт. Григорий Богослов, Слово 45,25, в «Творения», том 1. Пор. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 45,12,25, с. 1165. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 414. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,3: «Ἀγαλλιάσθω ἡ κτίσις, εὐφραινέσθωσαν πάντες οἱ γηγενεῖς· ὁ γὰρ ἐχθρὸς ἐσκύλευται ᾅδης· μετὰ μύρων γυναῖκες προσυπαντάτωσαν· τὸν Ἀδὰμ σὺν τῇ Εὔᾳ λυτροῦμαι παγγενῆ καὶ τῇ τρίτῃ ἡμέρᾳ ἐξαναστήσομαι». Alfeyev H. L’Orthodoxie, vol. II. Paris 2012, с. 250. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 415. Theodôrou, “Pros to hekousion Pathos”, с. 366-367. ↑
Cfr. McCarthy D.J. Osea / GCB, с. 340. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 415. ↑
Свт. Григорій Богослов, Слово 45,22: «Ποῦ σου, θάνατε, τὸ κέντρον; Ποῦ σου, ᾅδη, τὸ νῖκος; Τῷ σταυρῷ βέβλησαι, τῷ ζωοποιῷ τεθανάτωσαι. Ἄπνους, νεκρὸς, ἀκίνητος, ἀνενέργητος …». Gregorius Theologus, Oratio XLV: In sanctum Pascha, XXII / PG 36, 653. Пор. Свт. Григорій Богослов, Слово 45,22 в «Творіння», том 1, книга 1. Пор. Свт. Григорий Богослов, Слово 45,22, в «Творения», том 1. Пор. Gregorio di Nazianzo, Tutte le Orazioni, 45,12,22, с. 1161. Nikodêmos Hagiorita, Heortodromion, с. 415. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 9,3: «… τῇ τρίτῃ ἡμέρᾳ ἐξαναστήσομαι». ↑
Capelle B. Autorité de la liturgie chez les Pères / Recherches de théologie ancienne et médiévale 21 (1954), с. 6. Gy P-M. Liturgia / DCT, с. 779. Pellegrino M. Liturgia e Padri / NDPAC 2, 2858. ↑
Cfr. Anthologia graeca, с. LXIII. ↑
Anthologia graeca, с. LXVIII-LXIX. Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 222, 258. Скабалланович М. Толковый типикон, том 1, с. 365-366. Mateos J. La psalmodie dans le rite byzantin / « Proche-Orient Chrétien », 15 (1965), с. 115. Tzirakês E.N. Troparion / Thrêskeutikê christianikê enkyklopaideia, vol. 11 (ed. Martinos A.). Athênai 1967, с. 865. Dalmais, с. 424. Trypanis, La poesia bizantina, с. 70, 252, виноска 37. Jeffreys, Troparion, с. 2124. Anthologhion, vol. 4, с. 1084. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 225. Wellesz, History, с. 171. Jeffreys, Troparion, с. 2124. Petrynko, с. 41. ↑
Wellesz, History, с. 171. Jeffreys, Troparion, с. 2124. Velimirovic M. Canticle / The New Grove Dictionary of Music and Musicians (ed. Sadie S.), 2nd ed., vol. III. New York, 2001, с. 724. ↑
Anthologia graeca, с. LXIII. Weyh, Die Akrostichis, с. 6. Cfr. Beck H.G. Kirche und theologische Literatur im Byzantinischen Reich. München 1959, с. 265. Dalmais, с. 431. Trypanis, La poesia bizantina, с. 73-74. Follieri E. I libri liturgici della Chiesa bizantina in Vaccaro L. Storia religiosa della Grecia. Milano 2002, с. 88. Petrynko, с. 46. ↑
Anthologhion, vol. 4, с. 1078-1079. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 273, 274. Stevenson, Du rhythme, с. 33. Lamy, Mélodes, in: Stevenson, Du rhythme, с. 27-28. Petrynko, с. 239. Sull’isosillabismo e sull’omotonia nell’Inno Acatisto cfr. Averincev, L’anima e lo specchio, с. 316, 317. Averincev, Poetika, с. 245-246. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 274-275. ↑
Bouvy, Poètes et Mélodes, с. 283. ↑
Petrynko, с. 239. ↑
Jeffreys, Poetry, Ecclesiastical / ODB 3, с. 1689. ↑
Cfr. Anthologia graeca, с. XLIX. Cfr. Detorakis Th. Kosmas ho Melôdos : bios kai ergo. Thessalonikê 1979, с. 3. ↑
Cfr. Anthologia graeca, с. XXXVI. Detorakis, Kosmas, с. 205-221. ↑
Dell’Osso C. Cosma di Maiuma / NDPAC, vol. 1. Roma 2006, с. 1206-1207. Nikodêmos Hagiorita, Synaxaristês, I/ III. Kônstantinoupolis 1842, с. 83-84. Nikodêmos Hagiorita, Synaxaristês, I. Athênai 1868, с. 128-129. Cfr. Anthologia graeca, с. XLIX-L. Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 83-91. Detorakis, Kosmas, с. 84-98. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122. Kalogeras N. The (Purported) Teacher, с. 102. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 3. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 125. ↑
«Κοσμᾶς: ὁ ἐξ Ἱεροσολύμων, σύγχρονος Ἰωάννου τοῦ Δαμασκηνοῦ». Suidae Lexicon (ed. Adler A.), pars III. Lipsiae 1933, с. 162, n. 2139. «συνήκμαζε δ’ αὐτῷ καὶ Κοσμᾶς ὁ ἐξ Ἱεροσολύμων, ἀνὴρ εὐφυέστατος καὶ πνέων μουσικὴν ὅλως τὴν ἐναρμόνιον. οἱ γοῦν ᾀσματικοὶ κανόνες Ἰωάννου τε καὶ Κοσμᾶ σύγκρισιν οὐκ ἐδέξαντο οὐδὲ δέξαιντο, μέχρις ἂν ὁ καθ’ ἡμᾶς βίος περαιωθήσεται». Suidae Lexicon (ed. Adler A.), pars II, Lipsiae 1931, с. 649, n. 467. Акростихи «Δεύτερος ὕμνος Κοσμᾶ ἁγιοπολίτου», «Τρίτος ὕμνος Κοσμᾶ Ἱεροσολυμίτου»: Eustratiadis S. Kosmas (1933), с. 257-262, 263-267, 406-413. Detorakis, Kosmas, с. 20, 81, 83-85, 120, 155, 196. Detorakis Th. Vie inédite de Cosmas le Mélode BHG 394b in Analecta Bollandiana 99 (1981), с. 104. Kazhdan, Gero, Kosmas, с. 122, 125. Kiprian (Kern), Liturgika : Gimnografija i eortologija. Paris 1964, с. 79. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 154-157. ↑
Чотирип.В.Сб. пісня 6. Anthologia graeca, с. 198-199. Anthologhion, vol. 2, с. 1112. Die Schriften des Johannes von Damaskos, II. Expositio fidei (ed. Kotter B.), 70-73; III 26-29, с. 169-172. Giovanni Damasceno, La fede ortodossa, III,26-29 / CTP 142, с. 237-241. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 111, 112-115. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 130 і далі. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 167, 205-212, 219-221, 246. ↑
Kazhdan, Kosmas … political views, с. 329. ↑
Detorakis, Kosmas, с. 118-119. ↑
Cfr. Amato, Gesù il Signore, с. 419, 494-503. ↑
Capelle B. Autorité de la liturgie chez les Pères / Recherches de théologie ancienne et médiévale 21 (1954), с. 6. Gy P-M. Liturgia / DCT, с. 779. Pellegrino M. Liturgia e Padri / NDPAC 2, 2858. ↑
«Врозсіч» замінено на «Відсіченим жезлом», слідуючи тлумаченню св. Никодима Святогорця (Путівник святами, стор. 326) та італійському перекладу в Anthologhion di tutto l’anno, vol. 2 (tr. it. di Artioli M.B.). Roma 2000, p. 1005. ↑
Тут і надалі: «Мудрість» замінено на «Премудрість». ↑
Додано «з природи». ↑
Тут і надалі «Вавілон» замінено на «Вавилон». ↑
«пішли» замінено на «слідували». ↑
«взаємообміну» замінено на «взаємопередачі». ↑
За критичним виданням «ἑνώσαντα» міняємо на «κενώσαντα», як у всіх богослужбових виданнях, зокрема у Triôdion katanyktikon: periechon apasan tên anêkousan autô akolouthian tês Hagias kai Megalês Tessarakostês. Roma 1879, стор. 675. ↑
«спустошив» замінено на «умалив» за перекладом митр. Іларіона (Огієнка): Фил. 2,7. ↑
«Божественні» замінено на «божественні» (з малої букви). ↑
«Синедріон» замінено на «синедріон» (з малої букви), оскільки у Святому Письмі – з малої букви. ↑
«нищений» замінено на «умертвлений». ↑
Тут і надалі «ад» з маленької букви. ↑
«люто» замінено на «тяжко». ↑